2009 сочинений по украинскому языку и литературе
Подождите немного. Документ загружается.
99
6 КЛАС
ЗОБРАЖЕННЯ ЖИТТЯ ДІТЕЙ У ТВОРАХ Б. ГРІНЧЕНКА
У шостому класі ми ознайомилися з творами Бориса Грінченка про
дітей: «Украла», «Грицько», «Дзвоник».
Герої Б. Грінченка здебільшого проходять суворі випробування, жи
вуть у голоді і холоді, але завжди діти бідняків намагаються жити чесно,
не впасти в очах старших, прийти на допомогу іншим.
В оповіданні «Украла» йдеться про голодну школярку, що взяла без
дозволу шматок хліба у товаришки. Автор намагається прищепити нам
почуття співпереживання, засуджує бездушність і черствість. Зі смутком
і жалем ми читаємо про життя Олександри та її родини. І радіє серце за
доброту її друзів, які зуміли поділитись із дівчиною своєю небагатою їжею,
зрозуміли її і допомогли.
Про нелегке життя дівчинисироти у притулку розповідається в опо
віданні «Дзвоник». Боляче читати про страждання Наталі, трагедію її
маленького самотнього серця.
Ми захоплюємося благородством Грицька з одноіменного оповідан
ня, який рятує життя Семену.
Оповідання Б. Грінченка про дітей переповнені трагізмом, яким було
сповнене тодішнє життя.
ЯКОЮ МАЄ БУТИ СПРАВЖНЯ ЛЮДИНА
(Твірроздум)
Народна мудрість говорить: «Щоб справжньою людиною стати, тре
ба добре працювати». Отже, праця — це першооснова людського життя,
яка створила людину. А тому, мені здається, без праці немає справжньої
людини.
Над великою силою праці я задумався ще в дитинстві. А допомогла
мені в цьому казка «Дідова дочка і бабина дочка». Дідова дочка виросла
у праці. Праця зробила її лагідною, людяною. А бабина дочка — нероба,
ледача, за що і була покарана. І тоді я прийшов до висновку: щоб чогось
досягти, треба працювати.
Побажання синові вирости справжньою людиною звучить у поезії
М. Рильського «Синові». Батько хоче, щоб його син виріс справжньою
людиною: чесною, працьовитою, чуйною, люблячою, вірним слову і обо
в’язку.
Ще одна народна мудрість гласить: «Земля не може жити без сонця,
а людина без щастя». Тому мені здається, що людина повинна бути ще
і щасливою, мати багато гарних друзів.
Такою, на мою думку, має бути справжня людина.
ЗУСТРІЧ ІЗ ПИСЬМЕННИКОМ
(Твіррозповідь за літературою рідного краю)
Харків — великий промисловий і культурний центр України. Я щас
ливий, що живу в цьому місті, де є багато музеїв, театрів, де живе багато
цікавих людей: учених, письменників, художників.
100
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Нещодавно до нашого класу завітав харківський поет Юрій Іванович
Стадниченко. Дружба цього поета з учнями нашої школи вже триває де
сятиліття. Поет любить спілкуватися з молоддю, а ми, учні, любимо слу
хати вірші у його виконанні.
Ю. Стадниченко — письменникпатріот, який веде велику роботу
з молоддю, дбає про українське слово, якого хвилює майбутнє нашої краї
ни. Поет запитує у себе і у своїх земляків:
Не в тривозі без упину,
Як у житті уже було,
Кому залишим Україну
І рідне слово і село?
Тому мова про загальнолюдські цінності, про виховання людини
патріота пронизує всю творчість поета.
Поетхарків’янин не може не писати про своє місто. Мене дуже хви
люють поезії, у яких оспівано Харків, його вулиці. Особливо мені подо
бається вірш «Весняний Харків»:
Коли в наше місто приходить весна,
Схвильоване серце не знає спокою.
Іду я по місту — пора чарівна!
Іду я Сумською,
Іду гомінкою Сумською...
Ми з однокласниками сиділи тихо, затамувавши подих, бо у вір
шах звучали знайомі назви вулиць рідного міста, виражалися близькі
нам почуття. Я переконаний, що ця зустріч запам’ятається нам на все
життя.
ТВІР)ОПИС КАРТИНИ К. БІЛОКУР «СНІДАНОК»
К. В. Білокур — народна художниця України, картини якої вистав
лялись у Луврі. Наділена Божим даром образного бачення світу, Катери
на Білокур самотужки оволоділа таємницями живопису, стала непере
вершеним майстром.
На полотнах Катерини Білокур зображено дари природи — квіти,
плоди, а також витвори людської праці.
Шляхетність української селянської трапези передано з надзвичай
ною художньою виразністю в натюрморті «Сніданок» (1950 р.). Проста
селянська їжа зображена на столі: духмяний хліб, чисті біленькі яйця,
глечик із молоком, огірки та редька. І стіл прикрашають червоні півонії.
За добрим українським звичаєм хліб лежить на білому рушнику, який
звисає зі столу. Вражають деталі: орнамент на глечику, пелюстки півоній,
майстерно виконані художницею. А нарізана редька видається справж
ньою. Ця проста селянська їжа приготовлена швидкоруч, бо у селян ба
гато роботи і час не чекає.
Натюрморт Катерини Білокур «Сніданок» вважають одним із кра
щих світових здобутків цього жанру.
101
6 КЛАС
ТВІР)ОПИС КАРТИНИ
М. ДЕРЕГУСА «МАЛИЙ ТАРАС СЛУХАЄ КОБЗАРЯ»
На жанровій картині М. Дерегус відобразив один із можливих епізодів
життя юного Тараса Шевченка.
Дія відбувається під селянською хатою, що стоїть на горбочку край
села. У центрі — старий кобзар із малим поводирем, а навколо стоять се
ляни і зачаровано слухають невеселу оповідь. Тут і молода господиня зі
своїм сімейством, і косарі, що повертаються додому після цілоденної праці,
і старенька бабуся, і Тарас. Він стоїть найближче до кобзаря, ловить ко
жен рух, вслухається в кожне слово. Пісня проймає його до глибини душі.
Про це говорить зосереджений погляд, недитяча задума.
Засмучені обличчя селян засмаглі від вітру і сонця. Тяжке життя, не
посильна праця наклали свій відбиток. На картині переважають синій,
бузковий, голубуватосірий кольори. Вони передають настання вечірньої
прохолоди. Барви нечіткі, бо на землю вже спускається ніч.
Скоро згасне день, кобзар понесе свої пісні далі, але селяни ще довго
пам’ятатимуть його сповідь про життя в неволі, про ту іскорку надії, яку
вселив співець у їхні душі.
102
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
7 КЛАС
У сьомому класі на уроках української літератури вдосконалюються
вміння й оцінювати риси літературних героїв, висловлювати власну дум
ку про них, зіставляти двох героїв одного твору для виявлення спільного
й відмінного в їхніх характерах, а також авторського ставлення до них; вміння
визначати родові й жанрові ознаки твору, що вивчається; давати письмову
розгорнуту відповідь на поставлене питання. Учні вчаться визначати ідей
нохудожню роль елементів сюжету (експозиції, зав’язки, кульмінації, роз
в’язки) та засобів художньої виразності (тропів) у творі. Особлива увага
приділяється характеристиці та порівнянню тематики й проблематики,
сюжету різних творів. Як вид письмової роботи у сьомому класі пропо
нується і написання складного плану характеристики образів, роздуму над
проблемами, порушеними у художньому творі. Основним жанром твору
у сьомому класі стає твірроздум. Теми, які пропонуються у сьомому класі,
зорієнтовані на розкриття ідейного змісту та проблематики художнього тво
ру, формування навичок самостійного аналізу.
УСЛАВЛЕННЯ ПАТРІОТИЗМУ
УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА В НАРОДНИХ ДУМАХ
Українські народні думи відображали події героїчного характеру, підно
сили ідею патріотизму. У них возвеличувалась звитяжність героїв борців
за незалежність вітчизни. Герої народних дум наділені незвичайною силою,
мужністю, розумом, кмітливістю. Таким узагальненим образом захисника
рідної землі є козак Голота. Це відважний і дужий воїн, який завжди гото
вий захищати свій край від ворогів. Він розважливий, впевнений у своїх
силах, досвідчений, спритний.
Мужній герой Самійло Кішка з однойменної думи п’ятдесят чотири роки
пробув у турецькій неволі, але не скорився ворогові, а у слушний час органі
зував повстання козаків і вивів їх додому. Удумі «Іван Богун» оспівуються
народні герої України, активні учасники національновизвольної війни ук
раїнського народу 1648—1654 рр. Богдан Хмельницький та Іван Богун.
Українські народні думи утверджують високу патріотичну свідомість
народу, щире співчуття до невільників, вірність батьківщині, поняття
совісті та моралі.
СЛАВЕТНА ГЕРОЇНЯ МАРУСЯ БОГУСЛАВКА
(За народною думою «Маруся Богуславка»)
Справжнім літописом українського життя стали народні думи. На
родні співці засвідчили героїчні і трагічні сторінки вітчизняної історії,
емоційно і пристрасно оспівали славетних воїнівкозаків, справжніх па
тріотів своєї землі.
Окреме місце посідає «Дума про Марусю Богуславку», яка, на відміну
від інших, уславила подвиг жінки. Знаємо з історії, що татари своїми
103
7 КЛАС
набігами спустошували українські землі, а люд зганяли в полон. Безліч молодих
хлопців і дівчат змушені були все життя провести в неволі. Схожа доля
і у Марусі Богуславки. Це не історична особа, а узагальнений образ жінки
полонянки, яка потрапила в неволю і одружилася з турецьким султаном. Та й
на чужині не забула вона Україну. Бажає допомогти співвітчизникам визволити
їх, на ясні зорі, «на тихі води, у край веселий, у мир хрещений». Сімсот людей
завдячують їй своїм порятунком після тридцяти літ неволі.
Я дуже співчуваю Марусі Богуславці, тому що вона гірко сумує за
Батьківщиною, але волею злої долі «вже потурчилась, побусурменилась».
В той же час вона розуміє, що все те чужинське «лакомство» — «нещас
но». Мені здається, що в цих словах звучить її зневага до самої себе.
Я захоплююся мужністю і розумом дівчини, ім’я і подвиг якої увіч
нено в думі.
ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ?
(Відгук про баладу)
Глибоко зворушила мене народна балада «Ой чиє ж то жито, чиї ж то
покоси».
Із вражаючою виразністю в ній протиставляються дві жінки: свекру
ха і невістка. Дівчина щиро і чесно «навік полюбила молодого хлопця».
Чого б іще бажати його матері? Але та зненавиділа свою невістку. Як
тільки син пішов у солдати, закляла її так, що та «до сходу сонця тополею
стала». Але злодійка не зупинилася на тому — воліла б, аби тополина була
зрубана руками її сина. А дівчина, навіть ставши тополею, не втратила
любові й ніжності: «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила». А зворушли
вий рядок «На моєму листі спить твоя дитина» підтверджує, що занапа
щене було не одне життя.
Я теж колись вийду заміж. Але не доведи Господи мати таку свекруху.
РОЗМАЇТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ПІСЕНЬ
Навчаючись у школі, ми читали твори усної народної творчості. На
родні пісні вивчали щороку. А коли в сьомому класі я ознайомилася із
ліричними піснями, то ще раз переконалась, що не дарма говорять, що
українці — співуча нація.
Пісня була моєму народові оберегом усе життя, була найближчим то
варишем, допомагала в найтяжчі хвилини лихоліть. Але в кожну епоху
життя нашої країни пісні звучали порізному, відтворюючи історію жит
тя і боротьби нашого народу, їх переживання, мрії, прагнення.
Пісня увібрала в себе найніжніші почуття кохання і розлуки, гіркої долі
і смутку, радості і печалі, оповідаючи про життя людини. Українські пісні
вражають своїм безміром і величчю, своєю тематикою: обрядові, історичні,
родиннопобутові, суспільнопобутові, літературного походження. І кожний
вид має безліч підвидів. От хоча б взяти обрядові пісні. За жанром вони по
діляються на колядки, щедрівки, веснянки, жнивні, русальські, купальські,
весільні, голосіння. Усі пісні надзвичайно мелодійні, чарують красою образів,
104
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
пахнуть весняними дощами, запашними чорнобривцями, духмяним хлібом.
Неповторність і незбагненність української пісні лікує душу і серце.
Я люблю задушевні українські пісні. Вони розкривають переді мною
світ краси, життя людей, природу рідного краю.
ВІДГУК НА ПІСНЮ «ЗАПОВІТ»
(Слова Т. Шевченка, музика Г. Гладкого)
На уроці української літератури, вивчаючи поезію Т. Шевченка, учи
телька дала нам можливість послухати пісню «Заповіт». Вірш Т. Шев
ченка ми вже знали напам’ять, і от — пісня.
Мелодія «Заповіту» пройнята мінором, але в ній немає суму і безнадій
ності, пов’язаних із думками про смерть. Музика звучить оптимістично, жит
тєстверджуючи. Правда, спочатку повільно і неголосно, але мужньо, без уся
кого суму. Потім на словах «серед степу широкого» спів посилюється,
голоснішає, викликає враження величі і безмежності неозорих українських
степів. На словах «на Вкраїні милій» звучання пісні знову спадає, зменшуєть
ся, і ця фраза звучить тихіше, відчувається безмежна любов до свого краю.
Другий куплет співають голосніше, ніж перший, і на словах «як реве
ревучий» досягає найбільшої сили. Так композитор передає могутність
стихії, непоборного, невгамовного Дніпра.
У третьому куплеті мелодія звучить у прискореному темпі, рішуче,
з гнівом до ворогів.
Останній куплет виконується з глибоким ліризмом і теплом, мрійно
і натхненно, з упевненістю в кращій долі свого народу.
Пісня «Заповіт» викликала в мене схвильовання. Слухаючи її, я впер
ше захотів співати за грамзаписом. Я вважаю, що ця одна мелодія Г. Глад
кого, полтавського учителя, прославила його навіки.
ЗАПОВІТ НАЩАДКАМ
(За поезіями Тараса Шевченка)
Заповіт — це висловлення останньої волі людини. Заповіт митця —
ліричний твір, в якому той висловлює своє бажання не лише особистого,
а й громадського, суспільнополітичного характеру.
Тарас Шевченко мріяв бачити Україну вільною і незалежною. У кар
тинахмріях він малює повну єдність чарівної природи і життя її трударів.
Упоезії «І виріс я на чужині» поет, мріючи про справедливе суспільство,
поетично відображає прекрасну картину всенародного щастя та вільного
життя. Відчувається турбота Т. Шевченка про долю рідного народу, про
його майбутнє і в поезії «Заповіт». У вірші поет звертається до рідного
народу з наказом:
... вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
105
7 КЛАС
У цих рядках висловлене його заповітне бажання, здійсненню котрого
він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої
він мужньо боровся. Помираючи, він заповідає нащадкам порвати кайдани
неволі і побороти ворогів і недругів, що несуть зло на рідну нашу землю.
Т. Шевченко впевнений, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю,
вольну, нову». Друге прохання особисте і дуже скромне. Нехай не забудуть
його, хай інколи згадають «незлим тихим словом».
Твій заповіт виконаний, Тарасе. Тебе ніколи не забуде Україна.
УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО — ЖЕРТВА КРІПАЧЧИНИ
(За повістю І. С. НечуяЛевицького «Микола Джеря»)
У повісті І. С. НечуяЛевицького «Микола Джеря» перед читачем
постає галерея образів: Микола — головний герой, його батьки, дружина,
односельці. Усі вони живуть в кріпацькій неволі, і ця обставина обумов
лює їхні долі. Це справжні трудівники землі, але вони змирилися із нево
лею і не бачать ніякого виходу.
Один із них — Петро Джеря, батько Миколи. «Високий, тонкий» чо
ловік, «з нужденним блідим лицем та смутними очима...» Глибокі змор
шки на щоках, на лобі, грубі руки — все це ніби казало, що йому важко
жилося на світі. Скільки він вижав, перемолотив та перевіяв тими рука
ми хліба на панщині за свій довгий вік! Але та важка праця не принесла
Джері нічого, окрім мозолів. Безправне становище зломило його волю,
позбавило радості в житті. Врештірешт, старий Джеря помер. Автор ро
бить висновок, що причина тому — непосильна праця і напівголодне існу
вання: «Важка праця виссала з його всю кров. Вся його сила пішла на
чужу користь, в чужу кишеню...»
Трагічною є і постать Нимидори. Змалечку залишилася вона сиро
тою, довелося їй зазнати лиха в дядьковій хаті, а потім і в наймах. Після
одруження вона розцвіла й була посправжньому щаслива. Але знову —
і тепер назавжди — життя було розтоптане кріпаччиною. Не витримав
ши наруги пана, її залишає коханий чоловік, батько єдиної донечки. Усі
двадцять років чекала на нього, виглядала і вдень і вночі. Після смерті
старої Джерихи зосталась у неї одна втіха — донька Любка. Та Нимидору
зсушила, зів’ялила нужда. Лиха недоля зістарила її завчасу. Так і не поба
чивши Миколи, Нимидора померла. «Вмерла безталанною, як і родилась
безталанною»,— свідчить автор.
Передчасно помер на чужині і Кавун — товариш Миколи. Утікши
разом з іншими вербівчанами на сахарні, він знайшов там свою смерть.
Змучене нелюдським життям, «все його живоття висохло до решти, до
останньої краплі». Фраза автора лаконічна й змістовна: «Петро вмер на
чужині між чужими людьми».
У своїй повісті І. НечуйЛевицький доводить, що жертва кріпаччини
— все українське село, бо такі суспільні порядки не тільки не дають мож
ливості розвиватися суспільним стосункам, а при корені знищують,
106
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
руйнують людське життя, нівечать долі. Але надія є. Вогник її пломеніє
в нескореній душі Миколи Джері, який усе своє життя нестримно проте
стує проти панів, заперечує рабство і поневолення.
МИКОЛА ДЖЕРЯ — БОРЕЦЬ ПРОТИ ПАНСЬКОГО ГНІТУ
(За повістю І. НечуяЛевицького «Микола Джеря»)
У повісті «Микола Джеря» зображено суперечності між закріпаче
ними селянами і поміщиками, засуджено кріпацтво та жорстоку екс
плуатацію. Іван Франко так сказав про головного героя повісті: «Історія
всього українського селянства... написана в однім широкім образі Мико
ли Джері».
Микола — працьовитий, розумний, уміє читати, малювати, грати на
скрипці. Одружившись з Нимидорою, починає задумуватися над своєю
долею. Йому хочеться працювати не на пана, а на себе і свою родину. Без
вихідне становище підштовхнуло Миколу до відкритого протесту, за що
був покараний паном. У Миколи запеклося серце, а в душі заворушила
ся думка помститися за себе, за батька, за Нимидору. Він не кориться
поміщикові, бунтує, виступає на захист кріпаків, підбурює односельців
не йти жати до пана, мстить осавулу за наклеп. В особі Миколи Джері
пан бачить не тільки бунтаря, а й свого особистого ворога. І Микола ви
рішує тікати з села: «Піду... Бо тяжко мені жити, піду, а панщини таки
робити не буду і в москалі не піду». Втеча від поміщика — своєрідний
протест проти кріпосницької системи. В образі Миколи втілено риси на
ціонального характеру: волелюбність, нескореність, безстрашність. «Ми
кола хоч кріпаком родився,— писав І. Франко,— був, однако, з тих лю
дей, котрим ціле життя воля пахне, був з тих здорових натур, що скоріше
вломляться, а зігнути не дадуться».
«ШИРОКО ДОЛИНОЮ МІЖ ДВОМА
РЯДАМИ РОЗЛОЖИСТИХ ВЕРБ...»
(І. НечуйЛевицький — неперевершений майстер описів природи)
Повість «Микола Джеря» називають одним із кращих творів І. С. Не
чуяЛевицького. І одна з причин такого визнання — неперевершені опи
си природи. Академік О. Білецький зазначав, що «у нього [НечуяЛевиць
кого] майже немає творів, куди пейзаж не входив би як обов’язковий
елемент». Уже на першій сторінці повісті нас зустрічає Краса: «Серед до
лини зеленіють розкішні густі та високі верби», скрізь бачиш море садків.
Звідусіль, з усіх куточків села плине багатство природи: «село наче в роз
кішних алеях». Природні барви буяють, полонять око читача: «левади
розложисті й зелені», береги «оксамитові», «соняшники жовті», і над усим
цим — сонце «несе золоте й срібне марево».
Розкішні, соковиті епітети, сміливі, часом несподівані метафори ство
рюють враження, що природа — ще один герой повісті. (Трава й осока
«доходять» до самої води, Роставиця «в’ється гадюкою, передражнюючи
107
7 КЛАС
здорові річки», ховається в дубовому лісі й утікає в Рось. Верби «одступи
лись» од берега, там стара груша «вгніздилася» серед города і соняшники
зовсім «заплуталися своїми жовтими головами в гіллі».)
На початку повісті перед нами постає небаченої краси природа, мо
лодий гарний парубок, кругловида дівчина, що зачаровує хлопця своїми
співами. Але дуже швидко читач відчуває задушливу атмосферу кріпац
тва, нестерпний людський біль. На лоні такої краси ще жахливішими зда
ються всі біди селян, їхні нелюдські страждання. Але природа не зали
шається байдужою до людського горя. Вона і радіє, і співчуває,
і обурюється разом із героями повісті. Як це часто буває в житті, природа
набуває у повісті символічного значення. Повернувшись у рідне село після
двадцяти років поневірянь, Микола приходить на ті місця, де вперше по
бачив Нимидору, розшукує стару грушу, пригадує всі подробиці: і криш
талеве листя, і жарптицю, що ніби співала голосом дівчини.
Повість завершується, як і розпочинається, дивовижним пейзажем,
який зігріває душу і залишає надію на краще.
Дослідники свідчать, що «небагато знайдеться письменників, які мог
ли б змагатися з НечуємЛевицьким у «почутті природи», в умінні її ба
чити й описувати. І завдання читача при цьому — вдумливо читати і на
солоджуватися красою, розсипаною на сторінках Нечуєвих творів.
ЗАХАР БЕРКУТ — МУДРИЙ ВАТАЖОК
ТУХОЛЬСЬКОЇ ГРОМАДИ
(За повістю І. Франка «Захар Беркут»)
Іван Франко — великий український письменник. Ідея спільності,
гідного людини життя народу були для нього настільки близькими,
що знайшли відгук у його художніх творах. Із найбільшою силою про
звучала вона в історичній повісті «Захар Беркут». В образі головного
героя уособлюється ідея Франкового твору. Уньому втілені міць, сила,
мудрість народу. Високий на зріст, строгий лицем, Захар Беркут, «...не
зважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Його основ
ним життєвим покликанням є праця на користь народу. Навіть у по
хилому віці Захар бере активну участь у житті громади, допомагає
своїм досвідом, лікарськими знаннями. Своє життя він присвячує бо
ротьбі за збереження єдності людей. Перед смертю Захар Беркут ба
чить перемогу справи, якій віддав усі свої пориви і сили. Переконли
вістю, життєвою мудрістю сповнені його виступи перед тухольською
громадою. Слова свого він дотримує завжди. Він із гордістю говорить:
«Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові». Навіть по
мираючи, він думає про майбутнє свого народу. Він закликає їх три
матися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила
не змогла їх перемогти.
Я захоплююсь образом Захара Беркута, в якому втілено народну
мудрість, патріотизм, відданість народній справі.
108
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
ЗАХАР БЕРКУТ
Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини
має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці.
Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті —
«Захар Беркут».
Ми бачимо Захара Беркута уже дев’яностолітнім старцем, «сивим
голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поваж
ний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був
правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тися
чолітні пісні та перекази».
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусід
ських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти
має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада — ось що
було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змо
лоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся За
хар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув
цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду. Спостережливість
і розум допомогли йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує
простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий вата
жок розвиває зв’язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і прак
тичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди
з ближніх сіл.
Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони
шановані люди, гідні свого вітця.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий,
сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів.
І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна
думка про затоплення монголів водами гірського потоку.
Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок,
коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади
і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар
чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль.
Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть
ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого
серця підступно пролитою кров’ю».
У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда —
не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають
давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗУ МАКСИМА
План
1. Портрет героя.
2. Вправний, спритний на ловах, досвідчений провідник.
3. Відважний лицар, розумний ватажок.