2009 сочинений по украинскому языку и литературе

Подождите немного. Документ загружается.

10–11 КЛАСИ

5. Теплі тони, радісний, світлий настрій.

6. Уславлення людської праці, гордість за трудівників села.

РЕЦЕНЗІЯ НА КІНОСЕРІАЛ «РОКСОЛАНА»

План

1. Яке місце посідає кінотвір у сучасному мистецтві?

2. Яка тема фільму?

3. В яких суперечностях, зіткненнях розкриваються характери дійо

вих осіб?

4. Яка його головна думка?

5. Як це доводять актори, що виконують ролі?

6. Як ви оцінюєте художнє і музичне оформлення фільму?

7. Що найбільше сподобалося у фільмі, а що викликало заперечення?

8. Які думки і почуття викликав фільм?

Серед численних серіалів, що заполонили останнім часом телеекран, фільм

«Роксолана» привертає увагу не тільки тим, що він створений на основі

роману нашого сучасника, українського письменника Павла Загребельно

го. Фільм побудовано за законами пригодницького жанру, і тому сюжет

сприймається як захопливий. Темою кінотвору є зображення подій

XVI століття, пов’язаних із двома країнами — Україною і Туреччиною.

Фільм розповідає про дивну долю дівчини з Прикарпаття Насті

Лісовської, яка пройшла через невільницьку Кафу, на великому стам

бульському ринку була продана удруге, та не втратила своїх природ

них якостей — сильної волі, живого розуму, людської гідності. Саме

завдяки цим якостям вона зуміла не розчинитися серед сотень жінок

великого гарему султана Османської імперії, а стати законною дружи

ною Сулеймана Розкішного (Завойовника). Нелегко було звикати

Настусі, яку назвали чужим іменем Хурем, до нового життя. Холодом

віяло від усього, а найбільше від чужих людей. Розмовляючи з Валіде

Хафсою, дівчина побачила перед собою людину, яка не сміється ніколи

і не відає ні людяності, ні милосердя. Тут сама мова була ніби не по

трібна — достатньо було мови знаків, мови зневаги і загрози. Та Валіде

звеліла їй вивчити турецьку та арабську мови. Це не злякало дівчину.

Будучи дочкою священика, знала латину, німецьку; від подруг навчи

лася польської, легко переймала єврейську, вірменську. Потім уже ста

ла Хурем відома усьому світові під іменем Роксолани. Так називали

полонянок з України. Для нас, телеглядачів, цей образ завжди асоцію

ватиметься з чарівною українською актрисою Ольгою Сумською, яка

талановито зіграла у фільмі роль Роксолани. Здавалося, ніби самі очі ак

триси висловлювали більше, ніж скупі жести. Вона прожила цю роль на

екрані, переконливо, з гідністю і гордістю втіливши образ української

дівчини, що стала не просто красивою жінкою, а особистістю. На фоні

численних красунь султанського гарему вона виділялася розумом, ду

ховною сповненістю, і саме це змусило султана звернути на неї увагу.

УКРАЇНСЬКА МОВА

Фільм знято цікаво. Широкі панорами казкової природи Прикарпаття, Туреч

чини, інших місць служать не тільки фоном для дійства, але й якоюсь мірою

обумовлюють події та характери дійових осіб. Ось Роксолана дивиться на

Гасана — яничара, якого колись в Україні звали Василем. І перед очима її по

ставав Рогатин, і батьківський дім, і шовкові степи, і лагідне сонце України.

Автори фільму зуміли зняти не просто кольорові картини світових принад,

але й передати тепле почуття патріотизму. У фільмі постійно проводиться думка

про невмирущість Батьківщини, про святість почуття до неї. Фільм, сповне

ний пригод і інтригуючих поворотів сюжету, викликає відчуття гордості за

нашу людину. Все — музика, гра акторів, операторська робота — покликане

передати почуття, заховане десь глибоко у душі кожного. За Роксоланою і її

предками — віки славетної історії, в якій була золотоверха Софія і перші кни

ги, кам’яне диво великих міст і вражаюча краса вишиванок і дерев’яного зод

чества. Фільм пробуджує добрі почуття у душі кожного, кому не байдужа доля

України, її історії і сьогодення.

ВІДГУК ПРО КАРТИНУ К. О. ТРУТОВСЬКОГО

«Т. Г. ШЕВЧЕНКО З КОБЗОЮ НАД ДНІПРОМ»

Творчість Костянтина Олександровича Трутовського завжди була

пов’язана з Україною. Більшість його картин написані саме на українські

сюжети: «Весільний викуп», «Побачення», «У місячну ніч» та інші.

Це й не дивно з огляду на те, що дитинство майбутнього художника

минуло на Харківщині. Початкову освіту він здобув в одному з приват

них харківських пансіонів. Навчаючись вільним слухачем у Академії

мистецтв, художник познайомився з Д. Григоровичем, Ф. Достоєвським.

Незабутнє враження справили на нього твори М. В. Гоголя та Т. Г. Шев

ченка. Може, тому у його картинах так багато гоголівського і шевчен

ківського. У 1850 році художник їде на Україну, і тут з’являються його

найбільш відомі картини «Бандурист», «На церкву», «Лірник

у селянській хаті». Так поступово розкривається душа України, її наро

ду. Не дивно, що після численних побутових сюжетів із життя українсь

кого селянства художник приходить до думки зобразити Т. Г. Шевчен

ка. Адже в образі великого поета втілена душа багатостраждального

великого народу з древньою історією. Саме так сприймаємо ми картину

«Т. Г. Шевченко з кобзою над Дніпром», написану у 1875 році.

На першому плані Т. Г. Шевченко, що сидить на старій колоді, задум

ливо похиливши голову на кобзу. Які думки заполонили його, може виз

ріває новий задум поеми чи легкого летючого вірша — картини рідної

природи? Сидить він на високій кручі, з якої відкривається широка па

норама Дніпра з його пологими берегами, полів і садів його рідної Ук

раїни. Кожна травинка біля ніг великого поета промовляє до глядача знай

омими пахощами рідної землі. Кольорова гама витримана у спокійних

тонах зеленого, жовтого, рудуватого кольорів. Художник зобразив

10–11 КЛАСИ

Т. Шевченка у звичайній селянській сорочці і штанях, на голові у поета

шапка, яку носили чоловіки на Україні здавна. Він проста людина.

Він один із тих простих людей, яких знав і любив, для яких працював

і страждав усе життя. І разом із тим це людина могутнього інтелекту, якій

доступне розуміння життя. Усе це написано на його обличчі, не стільки

засмученому, скільки задумливому. Його постать вражає природністю, ве

личним спокоєм і гідністю. Але вже другий погляд на картину дарує відчут

тя безмежного простору, поданого на другому плані. Там вдалині видні

ється церква, а село, мабуть, потонуло у густих садах, що зеленню

вкривають велику частину Дніпрового берега. А там, наче у туманному

мареві пастельних тонів ховаються нові безмежні далі. Картина вражає

величчю і спокоєм. Вона спонукає зрозуміти, яке багатство дісталося

нам — наша велика земля, цей дивний безмежний світ і на ньому наша

Україна, її культура та історія, уособленням якої є великий поет і мисли

тель землі нашої — Тарас Григорович Шевченко.

МІЙ УЛЮБЛЕНИЙ ТВІР МИСТЕЦТВА

Мистецтво… Воно зачаровує нас силою краси: краси звуків, краси по

чуттів, краси побаченого. І якщо вже зачарувало людину — то це навіки.

Отака вона сила — сила мистецтва. Когось зачарувала таємнича, ніжна,

трепетна музика, когось довершена картина, когось прекрасна книга, ко

гось чарівний спів виконавця.

Серед музичних творів мені найбільше подобається «Місячна сона

та» Бетховена. Бетховен був геніальним композитором, тонким ліри

ком, умів майстерно передавати звуками те, що відчувала його перепов

нена образами, зранена переживаннями та нещастями душа.

Глибоким ліризмом сповнена «Місячна соната» Бетховена. Ніжно

звучить музика, але денеде чуються насторожені звуки. Вони ніби віщу

ють негоду, що наближається. Я відчуваю звуки спочатку тихі, а далі

все сильніші, гучніші. І ось вже буря. Уявляю, як над морем потьмари

лося небо, закривши свинцевими хмарами срібний місяць. Як великі

лавини злітають вгору, вдаряються об каміння і розлітаються тисячами

краплинок. Сила звуків наростає, і перед моєю уявою постає розгніва

не море, справжня буря на морі… Громові розкати чуються в музиці. Вона

зривається з клавіш і летить вдалину, наповнюючи мою кімнату стого

ном. Та враз громовиця зникає, і знову звучить мелодія. Знову ллється

місячне сяйво в душу і звучать затихаючі тривожні звуки…

У своїй сонаті Бетховен передав боротьбу прекрасних, чистих по

чуттів людини з темними силами людської душі, із сірою буденщиною,

міщанством, з темними силами обивательського благополуччя.

Музика… Її звуки чарують нашу уяву, захоплюють, викликають певні

почуття. Музика — це дивовижна скарбниця, яка збагачує нас, відкри

ває двері у світ прекрасного.

УКРАЇНСЬКА МОВА

ВІДГУК ПРО ПРОЧИТАНУ КНИЖКУ

План

І. Значення читання для людини.

ІІ. Роль книги в моєму житті.

1. Мої літературні уподобання.

2. Улюблена книга «Роксолана».

3. Що мене приваблює в постаті Роксолани.

4. Як я зрозуміла авторський задум.

5. Що корисного для себе я почерпнула з прочитаної книги.

ІІІ. Вплив роману П. Загребельного «Роксолана» на мої читацькі упо

добання.

Потяг до читання у кожної людини з’являється в різний час. Одні за

хоплюються читанням із дитинства, інші — з шкільної лави, а дехто —

у зрілому віці або навіть після виходу на пенсію. Але в тому, що у нас чи

таюча країна, можна переконатися навіть їдучи в метро: одні сидять з га

зетами, інші — з книжками.

Я захопилася читанням зовсім недавно, у восьмому класі, коли до рук

мені потрапила книжка Шарлотти Бронте «Джен Ейр». Відтоді читання

стало життєвою потребою. А недавно я відкрила для себе жанр історич

ного роману.

Роман Павла Архиповича Загребельного «Роксолана» нам задали на

урок із позакласного читання. Я довго відкладала цей великий за обсягом

твір, бо не мала часу на прочитання, а потім так захопилася, що не мала

часу на інші уроки. Тепер це моя улюблена книжка і улюблений автор.

Роман «Роксолана» знайомить нас з однією із найвидатніших українок —

Настею Лісовською, яка в світову історію увійшла під ім’ям Роксолана. Про

історичну постать Роксолани збереглося дуже багато документів: в країнах

Західної Європи її вважали найжорстокішою правителькою. Павло Архи

пович Загребельний велику увагу приділив долі цієї неординарної жінки,

але показав її у нерозривній єдності з тією історичною добою, в яку вона жила.

Своїм твором автор ніби хоче припинити всі суперечки щодо постаті Роксо

лани, всі пересуди, бо вона була дитиною свого часу.

Багато уваги приділяється письменником показові історичних умов

України та Османської імперії, які формували і долю, і характер героїні.

П’ятнадцятирічна бранка з України на все життя зберегла любов до рідно

го краю, мріяла про щастя своїх дітей на рідній землі. Але ще хоч раз

побачити рідні простори їй не довелося, бо жінка в Османській імперії

була безправною. Павло Загребельний спростував думку західних істо

риків про те, що за часів правління Роксолани збільшилася кількість ту

рецьких нападів на українські та західноєвропейські землі, бо навіть най

могутніша жінка мала обмежені права, а в більшості випадків і зовсім їх

не мала. Якби її вплив на Сулеймана Пишного був настільки великим, то

вона б змінила закони і зберегла б життя усім своїм синам. Отже, не тільки

10–11 КЛАСИ

прості невольниці, які поповнювали гареми багатіїв, а і впливові особи жіно

чої статі в Османській імперії не були вільними у своїх діях.

Прочитавши цю книгу, я поповнила свої знання про боротьбу україн

ського народу з турецькими і польськими загарбниками, дізналася про

середньовічні традиції України і Туреччини.

Роман Павла Загребельного «Роксолана» вразив мене не лише темою,

а й авторською причетністю до усього, що відбувається на сторінках тво

ру, доступністю викладу, мовним багатством матеріалу. Роман «Роксола

на» належить до тих творів, які хочеться перечитувати ще і ще.

СТАТТЯ В ГАЗЕТУ НА МОРАЛЬНО)ЕТИЧНУ ТЕМУ

ДОЗВІЛЛЯ МОЛОДІ

План

І. Спосіб відпочинку — складова загальної культури людини.

ІІ. Форми відпочинку сучасної молоді. За і проти.

1. Дискотеки з пиятикою та бійками.

2. Безрезультатне бродіння вулицями й пошуки «пригод».

3. Заняття спортом.

4. Комп’ютерні ігри.

ІІІ. Молода людина не може безцільно витрачати свій час.

ЧИ ПОТРІБНА УКРАЇНЦЯМ УКРАЇНСЬКА КНИЖКА?

План

І. Книга — духовний скарб. Книга рідною мовою —подвійний скарб.

ІІ. «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь»

(Т. Шевченко).

1. Проблема двомовності в Україні.

2. Катастрофічне становище української книжки.

3. Чи не перевелися письменницькі таланти в Україні?

ІІІ. Зелене світло українській книжці.

ЧИ ПОТРІБНА ВИЩА ОСВІТА?

План

І. Традиційний потяг молоді до вищої освіти.

ІІ. Що дає і чого не дає вища освіта?

1. Складність вступу до вузу.

2. Неможливість навчання без фінансової підтримки батьків.

3. Відсутність гарантованого працевлаштування після одержан

ня освіти.

4. Вища освіта — не запорука високої кваліфікації, інтелігент

ності, вихованості.

5. Процес оволодіння знаннями робить людину людиною.

ІІІ. «Знання — сила» (Ф. Бекон).

УКРАЇНСЬКА МОВА

ХТО НАВЧИТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВУ?

План

І. Життя в умовах ринкової економіки.

ІІ. Як виростають успішні бізнесмени?

1. Потяг до підприємництва, «економічна жилка».

2. Уроки економіки в школі.

3. Економічні курси, «бізнескласи».

4. Нелегальний, «чорний» бізнес.

ІІІ. Щоб держава була зацікавленим помічником, а не «стороннім

спостерігачем».

ЩО ЗАЛЕЖИТЬ ВІД МОЛОДІ?

План

І. Молодь, студентство — рушійна сила прогресу.

ІІ. Реальна сила молодіжних ініціатив.

1. Проблема інфантильності молоді, відсутності мети в житті.

2. Шкільне самоврядування.

3. Молоді виборці.

4. Участь у громадському житті міста (села).

ІІІ. Молодість — не репетиція життя, а саме життя.

ЗВІДКИ БЕРУТЬСЯ НАРКОМАНИ?

План

І. Наркоманія — чума ХХІ століття.

ІІ. Причини виникнення наркоманії та шляхи її подолання.

1. Байдужість батьків (зайнятість, багатство, бідність, неповна

сім’я, неблагополучна сім’я).

2. Безвольність дітей (вплив вулиці, данина моді, бездіяльність,

безконтрольність).

3. Відсутність ефективних засобів лікування.

4. Слабкість законів щодо боротьби з наркоторговцями, вживан

ням наркотиків.

ІІІ. Байдужість суспільства й держави — основна причина існуван

ня цього явища. Хто її усуне?

ВІД КОГО ЗАЛЕЖИТЬ ВИГЛЯД МІСТА, СЕЛА?

План

І. «Умився вранці сам — ретельно прибери свою планету» (Антуан

де СентЕкзюпері).

ІІ. Хто господар у місті, селі?

1. Історичні звички.

2. Місцева влада.

3. Мешканці міста, села.

4. Байдужість громади до дій «грошових мішків».

ІІІ. Це наша земля, жити на ній нам, нашим дітям та онукам.

10–11 КЛАСИ

ШКІЛЬНА ФОРМА. ЗА І ПРОТИ

План

І. Навчальний заклад —для навчання.

ІІ. Для чого й для кого потрібна сучасна шкільна форма?

1. Вчителі — за.

2. Учні — проти.

3. Батьки — залежно від розміру сімейного бюджету.

4. Нівелювання особистості чи відсутність заздрості та комп

лексів?

ІІІ. Творчий, розумний підхід може задовольнити всі смаки й упо

добання.

НЕ ЗРАДЖУЙ ТИХ, КОГО ПРИРУЧИВ

Як багато вже сказано про наших домашніх улюбленців — котів, собак,

птахів і хом’яків, та все марно. Бо кожного разу, зустрічаючись із випадка

ми людської зради і жорстокості, відчуваєш: про це не можна мовчати.

Людина завжди прагнула до спілкування із живою природою, адже

так мало для цього залишилося можливостей у місті. Тому й заводимо

собі щось живе. Хай радує нас, коли приходимо додому, знервовані, стом

лені тривогами і ритмами сучасного міста. Справді, так багато радості

дарує нам собака, що радісно качається у пухнастому снігу або осінньо

му листі! Так втішно спостерігати за грою кумедного кошеняти або валь

яжністю величного красеня — кота. Як весело слухати цвірінькання пта

шок! Але прагнучи радості для себе, чи завжди ми пам’ятаємо про

відповідальність перед тими, кого приручили? Адже наші тварини залежні

від нас. Залежні фізично, емоційно. А значить, вони беззахисні перед

нами — перед нашою нерозважливістю, легковажністю, а часом і зрадою.

Тварини рідко зраджують нас, а як чинимо ми?

Здається інколи, що нам, зарозумілим представникам людського роду,

вінцеві творіння, не завадило б повчитися шляхетності і розумності

у тварин. Звичайна кішка навряд чи щось чула про моральні обов’язки,

але вона при потребі вигодує не тільки своїх малят, а й цуценят, наприк

лад, бо жива природа існує за давнім законом виживання: піклуйся про

малят, не кривдь їх, дай їм вирости, бо скінчиться життя. Ви бачили коли

небудь, щоб дорослий собака ображав щеня? У тваринному світі ніби

прийнято негласний закон: малих не ображай, будь до них поблажли

вим, адже вони ще малі. Чи завжди й ми так ставимося до навколишньо

го світу, один до одного? Розумне ставлення до свого здоров’я, до жит

тя — ось чому вчить спостереження за тваринами. Тим більше ми, люди,

повинні відчувати, що тварина — це жива істота, а не іграшка. Завести

живу істоту — це не тільки відповідальність, але й щоденний копіткий

труд. Тваринку треба годувати і доглядати, лікувати і розуміти.

Беззахисність наших тварин — це залежність, а залежність завжди без

правна. Чи завжди ми розуміємо це? Здається, ми повинні емоційно

УКРАЇНСЬКА МОВА

відчути себе спорідненими кожній тваринці, адже й ми якоюсь мірою за

лежні. То чи не здається вам, що увесь наш світ, наповнений людьми і тва

ринами, птахами і комахами,— великий Ноїв ковчег, у якому ми живемо

разом? А значить, нам треба навчитися жити на цій землі в єдиній

спільності на основі законів збереження життя.

ТВІР)РОЗДУМ НА МОРАЛЬНО)ЕТИЧНУ ТЕМУ

ПОЕЗІЯ КОХАННЯ

План

І. Найблагородніші пориви.

ІІ. Вічне і прекрасне почуття.

1. Час не має влади над коханням.

2. Всесвітньовідомі імена.

3. Чи здатні ми на високі почуття?

4. Приклади для наслідування.

ІІІ. Я вірю в високі пориви.

Здається, що на світі не існує людини, якій би була байдужою тема

кохання. Може, це і є те найблагородніше почуття, яке робить людину

людиною. Кохання робить нас добрими і лагідними, чуйними і чистими.

Читаєш книгу, дивишся фільм — скрізь кохання. Здається, що саме воно

є рушієм життя, бо всі безумства і всі благородні пориви звершуються

людиною в пориві кохання.

А скільки написано про це велике почуття художниками слова, скільки

зображено майстрами пензля! Кожний митець намагається увічнити своє

кохання. І, мабуть, це правильно. Невідомо, чи існував би без кохання рід

людський. Напевне, що ні. Людство перетворилося б на купку бездуш

них істот, не здатних на сильні почуття.

Якщо проаналізувати розвиток мистецтва, то можна переконатися,

що кожного митця надихало кохання. Згадаймо, Данте і Петрарка, Міцке

вич і Пушкін, Шевченко і Грабовський, увічнили своє кохання велични

ми творіннями. А імена деяких літературних героїв стали не просто сим

волами, а перетворилися на уособлення самого кохання: Ромео і Джульєтта,

Тристан та Ізольда, Майстер і Маргарита.

Іноді замислюєшся над тим, чи здатне наше покоління на високі по

чуття. Я впевнена, що кожна моя ровесниця мріє про велике кохання і ви

сокі почуття. Іноді ці мрії маскуються байдужістю, але я впевнена, що

вони є. Тільки останнім часом важко знайти хлопця, який би чемно ста

вився до дівчат. Взяти хоча б наш клас. Більшість із нас навчається разом

із першого класу. Може, наші хлопці звикли до нас і дивляться на одно

класниць як на щось звичне і непотрібне? Інакше я не можу пояснити

лайливих та брутальних слів, вживаних на нашу адресу. А може, ми самі

даємо їм привід, коли палимо з ними вкупі, коли не соромимося при них

вжити кріпке слівце. А так іноді хочеться уваги і теплоти, адже це останній

10–11 КЛАСИ

рік нашого шкільного навчання! Принаймні, у мене з’явилися сумніви, що

серед своїх однолітків я зустріну того єдиного, про якого мрію.

Недавно моя прабабуся дала мені почитати листи з фронту від мого

прадіда. Скільки в них ніжності, скільки любові. Здається, що кожний

рядок випромінює ці почуття, хоча не сказано там про кохання жодного

слова. Лише турбота і довіра… Уявити важко, що серед крові і вогню люди

не загрубіли, душі їхні не зміліли.

Невже необхідно пережити якісь потрясіння, щоб переконатись у силі

своїх почуттів? Певне, що ні. Я вірю, що все зміниться, що і моє поко

ління усвідомить значимість величного у житті. А цим величним неод

мінно буде кохання.

КУЛЬТУРА ПОВЕДІНКИ

План

І. Людина — істота соціальна.

ІІ. Сила людського тяжіння.

1. Самооцінка людських вчинків.

2. Роль виховання у боротьбі з безкультур’ям.

3. Культура поведінки в наш час.

ІІІ. Культура поведінки — запорука щасливого майбутнього.

Людина — істота соціальна, вона не може без спілкування. Але саме

по собі спілкування — справа непроста. Треба навчитися так спілкува

тись, щоб люди, які знаходяться поруч із тобою, відчували необхідність

твоєї присутності.

І я, і мої ровесники мало коли замислюються над тим, чому з деяки

ми людьми нам приємно спілкуватись, а з деякими ні. Одні люди мають

силу притяжіння, інші ні. А все це залежить від внутрішнього світу лю

дини, її думок, її почуттів. Одні людські починання нас приваблюють, ми

вважаємо їх корисними і благородними, намагаємося підтримати. І навіть

слово краса розуміється поіншому, бо не звертаєш уваги на зовнішність

і на одяг, бачиш людину в іншому світлі, в якомусь внутрішньому горінні,

і мимохіть проймаєшся симпатією і вдячністю, що такі люди існують.

А людські вчинки… Як багато значать вони для оточуючих. Якщо б

у людей була змога оцінювати власну поведінку, бачити себе стороннім

оком — свою позу, рухи, чути свої слова та інтонації — це могло б бути

величезним досягненням нашого життя. Бо людина, яка здійснює неетич

ний вчинок, стає в цей час потворною, а цього не хочеться нікому. Шко

да, що на наших вулицях немає дзеркал для того, щоб люди могли диви

тися на себе, могли бачити, коли вони привабливі, а коли ні.

Усе це і є культурою поведінки, обумовленою не лише мораллю су

спільства, а й мораллю кожного окремого представника. Навіть за наяв

ності правової рівності ніколи не буде рівності фізичної. Цілком виправ

дано, коли представники сильної статі поступаються місцем у транспорті

людям, слабшим фізично: жінкам, дітям, людям похилого віку. І немає

УКРАЇНСЬКА МОВА

потреби нагадувати про це людям вихованим. На превеликий жаль, вихо

ваних людей не так багато. Тому і доводиться нагадувати суспільству про

повагу до матері, до жінки, до дитини. Так виникають різні календарні дати,

затверджені ЮНЕСКО або урядом певної країни. А хіба так важко бути

вихованим? Хіба не буває прикро від нагадування про ввічливість? Скажу

прямо, буває і прикро, і соромно. Соромно за безкультур’я, яке панує на

вколо. Достатньо послухати, як ми говоримо, якими рухами та інтонацією

супроводжуємо брутальні слова…

Не даремно ображаються на нас і батьки, і діди. Іноді здається, що від

молоді вимагають неможливого. Я не погоджуюсь із цим, бо все можли

во за наявності власного бажання бути культурною людиною. Правила

поведінки закладені у кодексах честі лицарів минулого, у біблійних істи

нах. Вони тільки зазнали змін, удосконалились стосовно доби, в яку ми

живемо. А час вимагає від нас стати всебічно розвиненими особистостя

ми, інакше без взаєморозуміння і взаємоповаги ми не зможемо створити

гуманістичне суспільство.

ЩО МЕНІ ДАЄ ЗНАЙОМСТВО

З ЖИТТЄВИМ ШЛЯХОМ ВЕЛИКИХ ЛЮДЕЙ

Із дитинства ми прагнемо когось наслідувати. Спочатку батьків, потім

вихователів у дитячому садку, згодом — учителів. Іноді нашими кумира

ми стають герої кінофільмів або книг. А коли ми дорослішаємо і прагне

мо утвердження у власних очах і очах однолітків, то обираємо для на

слідування визначну особистість. Більшою мірою, це буває ненавмисне.

Просто випадково дізнаємося про щось значуще в житті видатної особи

і порівнюємо з собою, намагаємося знайти щось схоже.

У моїй сім’ї завжди шанували Тараса Шевченка. Ця повага до Велико

го Кобзаря не мала нічого спільного з обожнюванням. Ні, просто вишитий

бабусею портрет завжди висів на видному місці в обрамленні вишиваних

рушників. І ніхто з сім’ї ніколи не дивувався поєднанню сучасних меблів

і національних вишиванок в інтер’єрі нашої оселі. Мені з дитинства при

щепили любов до Шевченкового слова, до української пісні. А коли я під

росла, то більш детально ознайомилась з біографією великого сина Украї

ни. Я ніколи не ставила перед собою питання: чому Шевченка називають

великим, я знала це змалечку. А зараз я так глибоко відчуваю, що значить

Великий Кобзар в житті України і кожного українця, адже він навчив нас,

як треба любити рідну землю. Його здатність на самопожертву в ім’я Ук

раїни буде прикладом ще для багатьох поколінь. Але найсуттєвішим для

мене було усвідомлення того, що всі великі особистості — це такі ж люди,

як і я, що вони могли радіти і сумувати, сміятись і плакати, могли помили

тись і схибити, але завжди залишалися міцними натурами.

Моїм прикладом для наслідування здавна була Леся Українка.

Скільки сили духу в її словах. Завжди, коли я хворіла або коли у мене

щось не ладилось, мені додавали сили її слова: