Зоценко Н.Л. Инженерная геология. Механика грунтов, основания и фундаменты

Подождите немного. Документ загружается.

310

особливостей. Проте їх упровадження в практику будівництва утруднене висо-

кою технічною складністю необхідного обладнання, значною вартістю матеріа-

лів, які застосовують. У таблиці 12.1 подано класифікацію фундаментів і штуч-

них основ згідно з наведеними вище принципами.

12.2. ПРИНЦИПИ ПРОЕКТУВАННЯ ОСНОВ

ЗА ГРАНИЧНИМИ СТАНАМИ

При передачі навантаження на основу, складену одним чи кількома дис-

персними ґрунтами, виникають її деформації і як наслідок осідання фундамен-

ту. Осідання можуть досягати значних величин, неоднакових у межах споруди.

Нерівномірність осідання може викликати напруження, не передбачені розра-

хунком, і руйнування конструкцій споруди. У певних умовах, а саме в скельних

нестисливих ґрунтах чи, навпаки, в слабких водонасичених ґрунтах, через упо-

вільнений процес ущільнення під навантаженням може статися повна втрата

стійкості у вигляді випирання (зрушення) ґрунту з-під фундаменту. При цьому

виникнуть провальні деформації, які призведуть до руйнування споруди.

Практика показує, що для більшості основ фундаментів граничний стан

настає або за деформацією, або за стійкістю (міцністю). У цьому зв’язку проек-

тування основ ведеться в загальному випадку за двома групами граничних ста-

нів: друга група – за деформаціями розраховують усі основи, складені нескель-

ними ґрунтами; перша група – за стійкістю розраховують основи фундаментів:

споруджуваних без або з частковим вийманням ґрунту; що виготовляються у

відкритих котлованах з основами, складеними слабкими водонасиченими ґрун-

тами; що сприймають значні горизонтальні навантаження; обмежених укосами.

За жорсткістю і характером деформації всі споруди можна розподілити на

три групи: абсолютно гнучкі, які деформуються разом з основою й при нерів-

номірних деформаціях у них не виникають додаткові зусилля (до них можна ві-

днести земляні насипи); абсолютно жорсткі, які при нерівномірних деформа-

ціях нахиляються без вигину конструкції, і зусилля, що при цьому виникають,

не завдають шкоди конструкціям через значний запас міцності на вигин; під пі-

дошвою фундаменту таких споруд відбувається перерозподіл напруження в

ґрунті, що зменшує нерівномірність деформацій (прикладом таких споруд мо-

жуть бути димові труби, башти та ін.); споруди кінцевої жорсткості вигина-

ються при нерівномірних деформаціях й одночасно виникає перерозподіл на-

пружень у ґрунті, додаткові зусилля в конструкціях зумовлюють появу тріщин

(до цієї групи належить більшість будов і споруд).

Сумісна деформація основи та споруди характеризується такими величи-

нами: абсолютним

і середнім

осіданням основ (

обчислюють як середнє

вертикальне переміщення фундаменту (рис. 12.2, а)); відносна нерівномірність

осідання двох фундаментів

−

(рис. 12.2, б); нахил жорсткої споруди – різ-

ниця осідання крайніх точок фундаменту, віднесена до його довжини

311

−

(рис. 12.2, в); відносний прогин або вигин f/L – відношення стріли

прогину або вигину до довжини частини споруди, що згинається (рис. 12.2, д,

е); кривизна частини споруди, що згинається, ρ=1/R – величина, обернена раді-

усу викривлення; відносний кут закручування споруди θ, що характеризує її

просторову роботу в цілому (рис. 12.2, г); горизонтальне переміщення фунда-

менту від дії горизонтальних навантажень u (рис. 12.2, є).

Узагалі, осідання кожної споруди може розглядатись як сума кількох

складових частин: осідання ущільнення, що виникає в результаті зменшення

пористості ґрунтів під навантаженням; осідання, пов’язане із зменшенням

щільності основи в результаті знімання верхніх шарів ґрунту; помилок при бу-

дівельних роботах; осідання розструктурювання, що розвивається при прояві

особливих властивостей структурно-нестійких ґрунтів; осідання за рахунок де-

формацій повзучості скелета ґрунту; осідання, що виникає за рахунок видавлю-

вання ґрунту з-під підошви фундаменту.

За винятком осідання, пов’язаного з помилками при проведенні будівель-

них робіт, перелічені осідання можна визначити за допомогою теоретично об-

ґрунтованих методів розрахунку, які було розглянуто в частині “Механіка ґрун-

тів”. Так, осідання ущільнення визначають на основі положень теорії пружності

для ґрунту як лінійно деформівного напівпростору; осідання розструктурюван-

ня – на основі розроблених методів оцінки структурно-нестійких ґрунтів; осі-

дання за рахунок повзучості скелета – з використанням однієї з теорій повзучо-

сті; осідання за рахунок видавлювання ґрунту – на основі теорії пластичності

ґрунтів. На практиці для конкретних ґрунтових умов і схем завантаження виді-

Рис. 12.2. Схема деформування системи “основа–споруда”:

а – абсолютне осідання; б – нерівномірність осідання; в – крен: г –

закручування;

д – вигин; е – прогин; є – горизонтальна деформація

312

ляються одна чи дві складові осідань.

Кожний практичний метод розрахунку деформації основи, що базується

на тій чи іншій теорії, виконується на підставі тих чи інших допущень (гранич-

них умов), прийнятих при моделюванні. Таким чином, щоб обчислити осідання,

необхідно спочатку переконатися в додержанні прийнятих допущень. Для ви-

значення осідання ущільнення необхідно, щоб середній тиск під підошвою фун-

даменту не перевищував розрахункового опору ґрунту p≤R. При цьому основа

деформується за законами лінійно деформованого напівпростору. Згідно з тео-

ретичними обґрунтуваннями, розглянутими у розділі 7, за розрахунковий опір

основи прийнято величину нормального тиску на ґрунт, при якому розвиток зон

зсувів у глибину нижче від підошви фундаменту допускається до 0,25b, де b –

ширина підошви фундаменту. У діючих будівельних нормах розрахунковий

опір основи визначають за формулою

[ ]

IIc

IIbq

IIqIIz

cMd)M(dMbkM

+−++=

γγγ

γγ

, (12.1)

де

– коефіцієнти умов роботи, що враховують відповідно вид і стан

ґрунтів основи та жорсткість конструктивної схеми будови (ними частково вра-

ховується сумісна робота основи й споруди); k – коефіцієнт, що враховує міру

достовірності визначення характеристик ґрунту основи;

– коефіцієнт, що

враховує особливості сумісної роботи широкого фундаменту з основою; b –

ширина підошви фундаменту;

– усереднені значення питомої ваги ґру-

нтів вище і нижче від підошви фундаменту;

– глибина закладання фундаме-

нту;

– глибина підвалу – відстань від рівня планування до підлоги підвалу;

– коефіцієнти, що залежать від кута внутрішнього тертя ґрунту

та форми фундаменту в плані;

– питоме зчеплення несучого шару ґрун-

ту.

Умова розрахунку основи за деформаціями

≤

, (12.2)

де S – розрахункове значення деформації, яка характеризує спільну роботу ос-

нови і споруди;

– гранично допустима деформація для споруди, котра розг-

лядається.

Умова розрахунку основи за першим граничним станом, за стійкістю

ucI

/FN γγ

≤

, (12.3)

де N

– розрахункове навантаження на основу, визначене відповідно до діючих

норм;

– сила граничного опору основи;

– коефіцієнт умов роботи, що

враховує вид ґрунту і його стан;

– коефіцієнт надійності споруди за призна-

ченням (згідно з діючими нормами приймається залежно від класу споруди).

Розрахунок основ за другим граничним станом проводять на основне по-

єднання навантажень, за першим – на основне поєднання при наявності особли-

вих навантажень і впливів – на основне і особливе поєднання. У розрахунках

основ необхідно враховувати навантаження від складування матеріалів і облад-

нання, розміщених поблизу фундаментів.

313

12.3. ВЗАЄМОДІЯ ФУНДАМЕНТІВ І ШТУЧНИХ ОСНОВ

ІЗ ҐРУНТОМ, ЩО ЇХ ОТОЧУЄ

Взаємодія фундаменту і ґрунту, що його оточує, значною мірою залежить

від способу його спорудження. Не менш важливим чинником при цьому має

бути також форма поздовжнього профілю фундаменту.

Розглянемо спочатку схему взаємодії фундаменту, спорудженого без ви-

ймання ґрунту, з ґрунтом. На рис. 12.3 процес занурення забивної палі розподі-

лено на чотири стадії залежно від її відносного заглиблення

b/d

; стадія Iа –

при

b/d

≤ 0,5 відбувається вільне випинання ґрунту на поверхню в межах зо-

ни деформації, обмеженої пунктиром; стадія Iб – при

b/d

≤ 1,5 ускладнене

випинання ґрунту на поверхню; стадія IIа – при

b/d

≤ 4 взаємодія зон зрушень

і ущільнення вище від рівня вістря палі; стадія IIб – при

b/d

> 4 взаємодія зон

зрушень й ущільнення нижче від вістря палі.

Початок тієї чи іншої стадії за глибиною занурення палі приведено для

пісків середньої щільності. При занурюванні палі в пухкі піски з поверхні від-

мічається тільки стадія IIб. Аналогічний процес занурення паль та фундаментів

у глинисті ґрунти з порами, частково заповненими водою. У щільних пісках

ґрунт випинається на значно більшу глибину. У водонасичених глинистих

ґрунтах при швидкому занурюванні паль і фундаментів переважає випинання,

d≤0,5b

Iб

d≤1,5b

IIa

d≤4b

IIб

d>4b

Рис. 12.3. Чотири стадії відносного

заглиблення фундаменту в ґрунт

314

тому що ущільнення їх неможливе без

попереднього витискання води з пор.

У результаті дії розглянутого меха-

нізму занурення паль і фундаментів у

ґрунт навколо них формується зона де-

формації, яка має неоднорідну будову і

складається з таких зон (рис. 12.4): I –

щільна оболонка, або “ґрунтова сорочка”

з тонких шарів усіх ґрунтів у межах гли-

бини занурення фундаменту (товщина

оболонки 0,3-1,5 см); II – зона ущільнен-

ня з порушеною структурою ґрунту та

щільністю його вище від природної (то-

вщина оболонки (0,2…3)b

); III – перехі-

дна, межує з другою й поширюється до

межі, де ґрунт має властивості природно-

го складу (товщина цієї зони (2…10)b

На плані межі цих зон мають ви-

гляд концентричних кіл. Межу третьої

зони можна ототожнити з так званою

“зоною впливу”, в межах якої ґрунт реа-

гує на напруги, що передаються від фун-

даменту. Діаметр зони впливу фундамен-

ту, заглибленого в ґрунт, залежить від виду й стану ґрунту. У щільних пісках і

водонасичених глинистих ґрунтах він більший. Найменше його значення – для

пухких пісків та макропористих глинистих ґрунтів оптимальної вологості.

Більш детально з дослідженнями параметрів зон деформації ґрунтів навколо фунда-

ментів, які виготовляють без виймання ґрунту, можна ознайомитись у книгах: Бартоло-

мей А. А., Омельчак И. М., Юшков Б. С. Прогноз осадок свайных фундаментов. – М.: Строй-

издат, 1994; Жуков Е. В. Расчет коротких свай на осевые вдавливающие нагрузки. – М.,

ЦНИИЭПсельстрой, 1989; Нарбут Р. М. Работа свай в глинистых грунтах. – Л.: Стройиздат,

Ленингр. отд-ние, 1972; Основания и фундаменты в инженерно-геологических условиях юга

Казахстана/ О. К. Югай, И. С. Бровко, В. А. Дубровский и др. – Шымкент: Южно-

Казахстанский технический университет, 1997; Пономарев А. Б. Основы исследований и

расчета фундаментов из полых конических свай// Перм. гос. техн. ун-т. Пермь, 1999.

Ґрунт у межах зони деформації звичайно отримує анізотропну будову

(доцільно згадати п. 4.10).

Після влаштування фундаментів ущільнення пріори-

тетні напрямки годографів відповідали напрямкам витиснення ґрунту трамбів-

кою, збірним елементом, пневмопробійником тощо. Так, біля бічної поверхні

фундаментів характерні більш високі значення механічних характеристик при

α=90°, ніж при α=0 та 45°, а при α=45° вони звичайно найменші з трьох напря-

мів. Форма годографів має пріоритетну вертикальну спрямованість. У напрямі,

нормальному до нижньої нахиленої поверхні фундаменту, найбільшими є хара-

ктеристики при α=45°.

Під підошвою фундаменту значення характеристик най-

більші при α=0. Із віддаленням від фундаментів анізотропія ґрунту поступово

набуває природного характеру. В міжфундаментному просторі зміна анізотропії

ІІ

ІІІ

Рис. 12.4. Будова області деформації ґрун-

ту навколо забивної призматичної палі:

І – щільна оболонка; ІІ –

зона ущільнення;

ІІІ – перехідна зона

315

ґрунту схожа з переходом від ущільненого ґрунту біля поверхні фундаменту до

ґрунту природного, але при відстані між осями сусідніх фундаментів, меншій за

три діаметри їх поперечного перерізу, первинні значення коефіцієнтів анізотро-

пії не зафіксовані.

Із деякими результатами експериментальних досліджень наведеної анізотропії фун-

даментів і штучних основ, які зводяться з ущільненням ґрунту, можна ознайомитись у стат-

тях: Винников Ю. Л. Исследования анизотропии лессовидных грунтов вокруг фундаментов в

пробитых скважинах// Известия вузов. Строительство. – 1999. – №4. – С.123-128; Винни-

ков Ю. Л. Експериментальні дослідження анізотропії лесового суглинку в межах ґрунтової

подушки// Науковий вісник будівництва// Збірник наукових праць. – Вип. 7/ Харків: ХДТУ-

БА, ХОТВ АБУ, 1999. – С.260-263.

Наявність у фундаменту нахилених граней сприяє формуванню більш ро-

звиненої зони ущільнення (рис. 12.1) за рахунок напруг σ і τ, які перешкоджа-

ють випинанню ґрунту. Аналогічне явище спостерігається за наявності розши-

рень, шайб та консолей фундаментів.

У межах зони впливу відбувається процеси, що виявляють у часі несучу

здатність та деформативність основ фундаментів, заглиблених у ґрунт. У ре-

зультаті формування розвиненої зони ущільнення ґрунту з підвищеними фізи-

ко-механічними характеристиками збільшується несуча здатність фундаментів,

а деформативність їх основ знижується.

Для різних ґрунтів цей процес відбувається неоднаково.

Явище тиксотропного розрідження глинистого ґрунту в процесі заглиб-

лення фундаменту сприяє зниженню енергозатрат на його виготовлення; насту-

пне за виготовленням фундаменту тиксотропне зміцнення глинистих ґрунтів

визначає збільшення несучої здатності фундаменту в часі, відповідно знижуючи

деформативність основи.

Розрідження й наступне тривале зміцнення водонасичених пилуватих і

піщаних ґрунтів сприяє формуванню навколо фундаменту нових структур, які

мають підвищені механічні характеристики.

При заглибленні у кварцові піски відбувається руйнування жорстких

структурних зв’язків між зернами; далі, при повному водонасиченні ґрунту, ці

зв’язки відновлюються за рахунок виникнення так званого зчеплення зміцнен-

ня.

Явища вивітрювання ґрунту, морозного здимання та деякі інші процеси

викликають погіршення його механічних властивостей.

Епюри контактних напружень для фундаментів, виготовлених без ви-

ймання ґрунту, показані на рис. 12.5. Напруги за бічною поверхнею фундамен-

тів збільшуються з глибиною за криволінійним законом. У практичних розра-

хунках використовують схеми, наведені на рис. 12.5, б, г.

Оцінити дії вертикального навантаження на несучу здатність фундамен-

ту, влаштованого без виймання ґрунту, можна, використовуючи відому три-

членну формулу

( )

[ ]

∑

++=

riipoiiicficRcd

kEiufuhRAF ζγγγ

, (12.4)

де

– коефіцієнт умов роботи фундаменту в ґрунті;

– коефіцієнти

умов роботи ґрунту під підошвою й уздовж бічної поверхні фундаменту, які

316

враховують особливості його виготовлення; R і

– відповідно розрахунковий

опір ґрунту під підошвою та за бічною поверхнею фундаменту; A – площа опи-

рання фундаменту на ґрунт;

– товщина i-го шару ґрунту, дотичного до бічної

поверхні фундаменту;

– зовнішній периметр i-го поперечного перерізу фун-

даменту;

– сума розмірів сторін i-го поперечного перерізу фундаменту, які

мають нахил до вертикалі;

– модуль деформації ґрунту i-го шару;

– кое-

фіцієнт, що залежить від виду ґрунту;

– реологічний коефіцієнт.

Розрахункові характеристики ґрунтів R,

та

у формулі (12.4) визна-

чають на основі сучасних досягнень механіки ґрунтів.

Осідання фундаменту, спорудженого без виймання ґрунту, визначають як

для умовного масиву за схемою, наведеною на рис. 12.6. Ширину умовного фу-

ндаменту

визначають з урахуванням зростання з

глибиною опору ґрунту по бічній поверхні. При знач-

ній довжині тіла фундаменту

, а внаслідок цього і

великій глибині закладання d, у розрахункове осідан-

ня включають вертикальну деформацію тіла фунда-

менту, визначену за формулами теорії пружності з

урахуванням його кінцевої жорсткості

На дію горизонтальних навантажень фундамен-

ти, що споруджуються без виймання ґрунту, працю-

ють за двома схемами. Короткі фундаменти із співвід-

ношенням

b/h

5≤

приймаються абсолютно жорст-

кими; вважається, що вони тільки повертаються в ґру-

нті під навантаженням (рис. 12.7, а). Фундаменти із

співвідношенням

b/h

>5 приймаються з кінцевою

жорсткістю тіла

, під дією навантаження вони

згинаються в ґрунті (рис. 12.7, б). Ці дві розрахункові

схеми відрізняються за принципом оцінювання роз-

Рис. 12.5. Епюри контактних напруг на

поверхні фундаментів:

а, в – реальні; б, г – прийняті у розрахун-

ках; F

– вертикальна сила

Рис. 12.6. Розрахункова

схема осідання фундаме

н-

ту, споруджуваного без

виймання ґрунту

317

рахункових параметрів. Умови розрахунку в загальному вигляді можна записа-

ти так:

перший граничний стан

≤

; (12.5)

umax

σσ

≤

; (12.6)

другий граничний стан

≤

; (12.7)

ψψ

≤

, (12.8)

де H – розрахункове значення попере-

чної сили, що діє на фундамент;

–

несуча здатність палі на дії горизонта-

льного навантаження;

– коефіцієнт

надійності; u, ψ – розрахункові зна-

чення горизонтального переміщення і

кута повороту фундаменту;

–

гранично допустимі значення тих са-

мих величин.

Схема взаємодії фундаменту,

спорудженого в попередньо відкопа-

ному котловані, з оточуючим ґрунтом

наведена на рис. 12.8. Зважаючи на те,

що закладання фундаменту в ґрунт

здійснюється із зворотним засипан-

ням, якість якого в ряді випадків за-

z min

z max

Рис. 12.7. Схеми роботи фундаментів, споруджуваних без виймання ґрун-

ту, на дію горизонтального навантаження:

а – абсолютно жорсткі; б – кінцевої жорсткості

Рис. 12.8. Схема взаємодії фундаменту,

споруджуваного у відкрит

ому котловані, з

навколишнім ґрунтом:

1 –

зворотне засипання пазух фундаменту;

2 – ґрунт непорушеної структури

min

max

318

безпечити досить важко, взаємодія фундаменту з ґрунтом вище від підошви в

розрахунках звичайно не враховується. При експлуатаційному навантаженні

такий фундамент за підошвою передає напруження на так звану стислу товщу

основи

. Вважається, що в межах цієї товщі в ґрунті під фундаментом про-

являються додаткові напруги, які зумовлюють деформації. Нижче від межі сти-

слої товщі стисливість ґрунту практично не впливає на деформації фундаменту.

Умови розрахунку такого фундаменту за граничним станом будуть: за

стійкістю – перевірка умов (12.3), причому F

та F

– відповідно розрахункова

сила і сила граничного опору за міцністю слабкого водонасиченого ґрунту, або

горизонтальні розрахункова й гранична сили опору зрушення фундаменту в го-

ризонтальній площині; за деформаціями – перевірка умов (12.2) при

обов’язковому додержанні попередніх умов розрахунку;

≤

;

max

21≤

;

min

, (12.9)

де

max

min

– найбільші та найменші крайні контактні напруги по підошві

фундаменту.

12.4. ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ПРОЕКТУВАННЯ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ

До якості проектування й улаштування основ та фундаментів сучасних

будівель і споруд ставляться великі вимоги. Помилки, допущені при проекту-

ванні і будівництві фундаментів, виявляються, головним чином, через роки піс-

ля завершення будівництва, й усунення їх наслідків пов’язане з великими труд-

нощами та затратами коштів. Найчастіше ці помилки призводять до нерівно-

мірних і недопустимо великих деформацій основ, що супроводжуються пору-

шенням міцності та стійкості надфундаментних конструкцій. Основні технічні

вимоги до проектування й виготовлення основ та фундаментів викладені в бу-

дівельних нормах (ДБН) і виданих на їх основі посібниках та інструкціях.

Із метою підвищення ефективності спорудження фундаментів будівель

розв’язують такі завдання, як підвищення якості інженерно-геологічних розві-

дувань на будівельних майданчиках і точності оцінювання фізико-механічних

характеристик ґрунтів основ; удосконалення методів розрахунку й проектуван-

ня основ та фундаментів; розроблення і впровадження прогресивних конструк-

цій фундаментів; розширення галузі застосування нових, сучасних методів

штучного поліпшення властивостей ґрунтів основ; удосконалення методів ула-

штування фундаментів у різних інженерно-геологічних умовах; широке впро-

вадження сучасної будівельної техніки, індустріалізації й механізації робіт,

зв’язаних з улаштуванням фундаментів і основ.

Для проектування основ та фундаментів необхідно мати основні вихідні

дані, які можна об’єднати в чотири групи:

1. Характеристика будівельного майданчика (рельєф майданчика за да-

ними геодезичної зйомки; дані про нашарування ґрунтів, рівень підземних вод і

його коливання, фізико-механічні характеристики ґрунтів; відомості про дію

інженерно-геологічних процесів; прогноз зміни геологічних та гідравлічних

умов у процесі й в результаті будівництва; кліматичні і метеорологічні дані).

319

2. Характеристика об’єктів, що проектуються (робочі креслення підземної

частини будов та технологічного обладнання, навантаження, чутливість буді-

вель і споруд до деформації основ; місцеві особливості: наявність сусідніх бу-

дівель, комунікацій тощо; особливості експлуатації раніше зведених споруд по-

близу будівельного майданчика).

3. Характеристика матеріалів для будівництва фундаментів і штучних ос-

нов (перелік матеріалів, які можна застосовувати в конкретних умовах; відстань

транспортування; вартість матеріалів).

4. Відомості про техніко-виробничі можливості будівельних організацій

(підрядника), наявність машин та механізмів, можливість одержання або виго-

товлення конструкцій фундаментів і матеріалів штучних основ.

Характеристика будівельного майданчика. Рельєф майданчика нано-

сять у горизонталях на основі результатів геодезичної зйомки. При цьому на

плані вказують контури споруд, що проектуються, місця гірських виробок і то-

чки проведення польових дослідних робіт, червоні лінії, проїзди та всі комуні-

кації з глибиною їх закладання. Найважливішими документами для проекту-

вання є інженерно-геологічні й гідрогеологічні матеріали. Вони повинні давати

чітке уявлення про нашарування ґрунтів, їх склад, структуру і фізико-механічні

характеристики, положення рівня підземних вод, його сезонні коливання, сту-

пінь їх агресивності щодо матеріалу всіх підземних споруд. Подаються ці дані у

вигляді інженерно-геологічних колонок шурфів та свердловин, геолого-

літологічних розрізів із висотною прив’язкою, таблиць і графіків. Окреме місце

в матеріалах інженерно-геологічних пошуків повинні займати відомості про так

звані особливі ґрунти й складні інженерно-геологічні явища. На основі цих да-

них повинно бути однозначно розв’язане питання про забезпечення нормальних

умов експлуатації споруди.

Залежно від ступеня агресивності ґрунтових вод щодо матеріалу фунда-

ментів і підземних комунікацій передбачають заходи для захисту цих констру-

кцій від корозії. Сезонне промерзання ґрунтів необхідно знати при визначенні

глибини закладання фундаментів, особливо у випадках, коли можливе здиман-

ня ґрунтів. Із точки зору розвитку здимання небезпечними будуть пилуваті піс-

ки, супіски та суглинки при підтіканні води з шарів, що лежать нижче від шару,

що промерзає. Глини і дрібні піски піддаються здиманню дещо менше. У ре-

зультаті аналізу характеристики будівельного майданчика встановлюють: вид

основи, конструкцію фундаменту та її матеріали, способи виконання робіт, за-

хисні заходи проти впливу підземних вод. При визначенні перелічених факто-

рів ураховують можливі зміни природних умов майданчика, які виникнуть у

процесі й у результаті будівництва.

Характеристика об’єктів, що проектуються. Для проектування фунда-

ментів необхідно знати цільове призначення будівлі, експлуатаційні вимоги,

геометричні розміри, кількість поверхів, форму на плані, глибину підвальних

приміщень, особливості несучих конструкцій, тобто необхідно мати креслення

надземної частини будівлі, які дають можливість провести збирання наванта-

жень, що передаються від будівлі (розміщення несучих конструкцій стін, колон,

балок та плит перекриття). Необхідно мати також дані про чутливість будівель і