Зоценко Н.Л. Инженерная геология. Механика грунтов, основания и фундаменты

Подождите немного. Документ загружается.

300

циклів зовнішніх дій.

Під час занурення тіла у зоні ущільнення

йде зміна фазових співвідношень за рахунок збли-

ження між собою твердих частинок і витіснення

повітря з пор ґрунту. Тверді частинки та воду під

дією зовнішніх зусиль вважаємо нестисливими,

крім того, враховуючи незначний час дії зовнішніх

зусиль, можливо нехтувати фільтрацією води з

ущільненої зони.

Схема фазових співвідношень в ущільне-

ному ґрунті подана на рис. 11.28.

Розглянемо елементарний об’єм ґрунту з

початковою висотою h

=1. Тверді частинки мають

масу g

й об’єм у абсолютно щільному стані V

=m (відносний об’єм твердих частинок). У

порах ґрунту знаходиться вода масою g

, яка має відносний об’єм V

. Ці компоненти вважа-

ємо під час ущільнення незмінними. Крім того, деяка частина повітря об’ємом V

c.a

під час

ущільнення не може бути видаленою з ґрунту і залишається затисненою між агрегатами тве-

рдих частинок та водою. Об’єм затисненого повітря залежить від величини стискуючих на-

пруг у кінці ущільнення (V

c.a

≈0,05). Цей об’єм також можна вважати незмінним під час ущі-

льнення. Отже ущільнення ґрунту можливе тільки за рахунок зміни відносного об’єму пор n

на величину активної пористості n

. При максимально можливому стисненні елементарний

об’єм зменшує початкову висоту до h

, а відносне зменшення об’єму ґрунту ΔV=Δh·1=n

Визначимо активну пористість, використовуючи наведені фазові співвідношення.

,nm

1=+

(11.66)

a.cw

=++

∆

, (11.67)

1=+++

VVVV

a.cwp

∆

, (11.68)

, (11.69)

⋅

, (11.70)

де ρ

– початкова щільність сухого ґрунту; ρ

– щільність води (1 г/см

Після підстановки (11.69) та (11.70) у (11.68) отримаємо













−==

a.c

∆

, (11.71)

Певний інтерес має визначення максимально можливої щільності сухого ґрунту в кін-

ці ущільнення, коли ґрунт досягає стану “ґрунтової маси” та виконується умова

a.cwp

VVV

−=+ 1

. (11.72)

Для визначення відносного об’єму води використаємо поняття об’ємної вологості

. (11.73)

З урахуванням (11.69), (11.70)

. (11.74)

Із використанням об’ємної вологості вираз (11.71) має вигляд

a.cpvp

VVWV

−=⋅+ 1

, (11.75)

Звідси

c.a

Δh

Рис. 11.28. Фазові співвідношення

в ущільненому ґрунті

301

a.c

ρρ

−

, (11.76)

( )

a.cs

spmaxd

ρρ

−

=⋅=

. (11.77)

Максимально можливе відносне збільшення

щільності сухого ґрунту в кінці ущільнення можливо

визначити за виразом

maxd

ρρ

ρ∆

⋅+

⋅

, (11.78)

Об’єм зони ущільнення V

com

можна визначити за

виразом

comb

com

∆

⋅

, (11.79)

де V

– об’єм зануреного тіла; K

com

– коефіцієнт ущільнення ґрунту, що знаходився на місці

зануреного тіла (K

com

=1-n

); ΔV

– середнє значення зміни первинного об’єму ґрунту в межах

ущільненої зони.

Схема визначення середньої зміни об’єму ґрунту наведена на рис. 11.29.

( )

icom

dxxf

com

−

∫

∆

, (11.80)

де A

– площа епюри відносної зміни первинного об’єму ґрунту в процесі ущільнення; r

com.i

– радіус зони ущільнення після і-того циклу дій; r

– радіус зануреного тіла після і-того циклу

дій.

Як видно із залежностей (11.78), (11.79), для визначення параметрів ущільненої зони

потрібно знати залежність відносної зміни об’єму

ґрунту в процесі ущільнення. У деяких випадках

близькі до практичних результати отримують,

приймаючи ΔV

=0,5n

Задача з визначення зони ущільнення зна-

чно спрощується, якщо занурюють тіло обертання

з утворюючою у вигляді прямої лінії. На рис.

11.30 показано схему занурення конуса. Під час

занурення бічна поверхня переміщується по ко-

нус-траєкторії, яка має постійний кут нахилу α до

осі обертання. Внаслідок цього напрямок розпо-

всюдження ударної хвилі під час усього занурен-

ня постійний і збігається з нормаллю до утворю-

ючої. Фронт ударної хвилі має вигляд трикутника

з максимальною ординатою, що відповідає нор-

малі до утворюючої проведеної з вістря конуса на

початку занурення (точка О). У напрямку розпо-

всюдження ударної хвилі виникають внутрішні

напруги, які призводять до виникнення хвилі де-

формацій та руху частинок ґрунту. Напрямок ру-

ху частинок збігається з напрямком розповсю-

дження ударної хвилі, але при відсутності повер-

хневого навантаження у деякій зоні від поверхні

може спостерігатися викривлення траєкторій руху

ґрунтових частинок унаслідок того, що до деякої

Рис. 11.29. Схема визначення

середньої зміни об’єму ґрунту

ΔV

com.i

ΔV

ΔV=f(x)

2α

com

π/2

Рух

частинок

Межа зони

ущільнення

Фронт

ударної хвилі

конус-

траєкторія

Рис. 11.30. Схема занурення конуса

302

глибини власна вага ґрунту незначна і опір ґрунту в

напрямку ударної хвилі буде більшим, ніж у напрямку

до поверхні. Замість ущільнення ґрунту спостерігають

випирання його на поверхню без суттєвої зміни почат-

кової щільності. Внаслідок цього радіус зони ущіль-

нення r

com

буде дещо меншим, ніж радіус зони впливу

ударної хвилі r

, де внутрішні напруги перевищують

межу структурної міцності σ

str

. Нижче від зони випи-

рання під час руху частинок можливе деяке відхилення

траєкторій у нижню частину за рахунок впливу власної

ваги ґрунту, тому обриси межі ущільненої зони дещо

не збігаються з обрисами фронту ударної хвилі.

Якщо розглянути напрямок ON (рис. 11.30), то

розмір зони впливу r

буде залежати від кількості зов-

нішньої енергії, отриманої у цьому напрямкові під час

занурення конуса. Конус-траєкторія, перетинаючи на-

прямок ON, у кожному своєму новому положенні пе-

редає нову порцію зовнішньої енергії, яка додається до

раніше одержаної і збільшує розмір зони впливу. Та-

ким чином, розмір зони впливу залежить від часу про-

ходження конус-траєкторією вибраного напрямку. На

рис. 11.31 показано схему впливу заглиблення на роз-

мір зони впливу.

Коли конус занурено у ґрунт на повну висоту h,

радіус зони впливу досягає r

, але можливість передачі

конусом енергії у напрямку ON ще не витрачено, тому

що частина конуса висотою, що дорівнює r·tgα, ще не

перетинала напрямку ON. Якщо продовжити занурення

конуса до глибини h

=h+r·tgα, утворююча конуса всіма

своїми точками перетне напрямок ON і радіус зони

впливу досягне свого максимального значення r

ef.max

При подальшому заглибленні конуса розмір зони

впливу буде залишатися постійним. Таким чином, зона

впливу при зануренні конуса зростає під час його за-

глиблення до так званої активної висоти h

, що пере-

вищує висоту конуса.

На рис. 11.32 показано схему занурення цилінд-

ра. На початковому етапі згідно з теорією граничних

станів формується ущільнене ґрунтове ядро, котре з

певними припущеннями можливо розглядати як конус

з кутом α між утворюючою та основою. У подальшому

під час занурення на активну висоту ґрунтового ядра

йде збільшення зони впливу до максимального значен-

ня, яке відповідає зоні ущільнення з радіусом r

com

. У

подальшому під час занурення циліндра радіус ущіль-

неної зони в однорідному ґрунті не збільшується. Рух

частинок ґрунту йде за траєкторіями, що збігаються з

нормалями до поверхні ущільненого ґрунтового ядра.

Цей рух відбувається за рахунок радіальних напруг σ′

котрі збігаються за напрямком із траєкторіями руху

частинок ґрунту. Для визначення параметрів зони ущі-

льнення розглянемо елементарний горизонтальний пе-

com

π/2

ґрунтове

ядро

траєкторія

ґрунтового ядра

dh=1

σ΄

рух

частинок

Рис. 11.32. Схема занурення

циліндра

2α

rtgα

π/2

ef.max

Рис. 11.31. Вплив заглиблення

на розмір зони впливу

303

ретин висотою dh=1. Для зручності замість напруг σ′

, які

діють під кутом α до горизонталі, розглянемо їх проекції

на горизонтальний перетин σ

=σ′

·cosα.

Схема розподілу напруг у горизонтальному пере-

тині наведена на рис. 11.33. Максимальні напруги σ

від-

повідають контактній поверхні між циліндром і оточую-

чим ґрунтом.

По мірі віддалення від осі зануреного тіла радіа-

льні напруги зменшуються й на межі ущільненої зони

досягають значень структурної міцності ґрунту σ

str

. Якщо

розглянути рівновагу елементарного кільця радіусом R

то добуток бічної поверхні кільця A

на величину на-

пруг, що діють на її поверхні σ

, буде постійною вели-

чиною:

constA

riSi

=⋅

, (11.81)

12 ⋅=

iSi

rA π

, (11.82)

звідси

⋅

. (11.83)

Якщо вважати, що максимальна зміна первинного об’єму ґрунту відповідає активній

пористості n

при r

=r, а далі зміна первинного об’єму пропорційна діючим напругам, отри-

маємо

⋅

∆

. (11.84)

Середнє значення зміни об’єму ґрунту можна з деякими припущеннями прийняти рів-

ним ΔV

=0,5n

Об’єм циліндра у межах елементарного кільця дорівнює πr

·1.

Об’єм зони ущільнення визначимо за допомогою виразів (11.79), (11.71):













++−













++⋅

a.c

com

. (11.85)

Об’єм зони ущільнення у межах елементарного перетину дорівнює об’єму елементар-

ного кільця із зовнішнім радіусом, що дорівнює радіусові зони ущільнення r

com

( )

comcom

−=

, (11.86)

звідси

com

. (11.87)

Визначене за виразом (11.87) значення радіуса зони ущільнення відповідає умові, ко-

ли за межею зони ущільнення ніякої зміни первинної щільності сухого ґрунту не виникає.

Якщо зовнішній контур зони ущільнення обмежити значенням Δρ

dlim

, радіус зони ущільнення

отримаємо з виразу

( )( )

maxd

limdmaxdcom

lim.com

−−

ρ∆

ρ∆ρ∆

, (11.88)

де Δρ

dmax

визначають за виразом (11.78).

У розглянутих вище випадках ґрунт вважався однорідним і анізотропним, тому в реа-

льних умовах, особливо коли зона ущільнення утворюється проникненням тіла складної фо-

рми у багатошарову основу, визначення її параметрів розрахунковим шляхом є складним за-

Рис. 11.33. Схема напруг у

горизонтальному перетині

com

=σ

str

dh=1

304

вданням.

Незважаючи на труднощі, пов’язані з впливом багатьох факторів на процес утворення

ущільнених зон, можна відмітити деякі загальні для статичного й динамічного впливу зако-

номірності їх утворення:

а) ущільнені зони утворюються внаслідок проникнення у ґрунт нестисливих тіл;

б) об’єм зони ущільнення пропорційний об’єму зануреного тіла;

в) ущільнення ґрунту відбувається за рахунок витіснення ґрунту з місця проникнення

тіла та зменшення у зоні ущільнення первинного об’єму природного ґрунту;

г) утворення ущільнених зон можливе тільки за наявності активної пористості. У во-

донасичених ґрунтах утворення зон ущільнення за допомогою динамічних навантажень

практично неможливе;

д) зменшення активної пористості приводить до збільшення розмірів ущільненої зо-

ни;

е) на зовнішній межі зони ущільнення внутрішні напруги, що виникають у ґрунті

внаслідок занурення тіла, не перевищують структурної міцності ґрунту;

ж) початковий напрямок руху ґрунтових частинок збігається з нормалями до поверх-

ні зануреного тіла.

Найбільш точні дані про параметри зони ущільнення отримують експериментально

шляхом дослідних розкопувань або зондування.

305

Частина третя

ОСНОВИ І ФУНДАМЕНТИ

12. ПРИНЦИПИ ПРОЕКТУВАННЯ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ

12.1. ЗАГАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ ФУНДАМЕНТІВ

І ШТУЧНИХ ОСНОВ

Фундаментом називається підземна частина споруди, яка сприймає на-

вантаження від наземної частини та передає його основі. Під поняттям основи

мається на увазі товща ґрунтів, яка сприймає навантаження від фундаменту і

розподіляє його в своєму обмеженому об’ємі. Якщо основою служать ґрунти

природного складу, то вони називаються природними основами. Ґрунти, власти-

вості яких поліпшені тим чи іншим способом, називаються штучними основа-

ми. Штучні основи займають проміжне положення між фундаментами і приро-

дними основами.

На рис. 12.1 показано фундамент під цегляну стіну із забивних блоків і

ростверку. При заглиблюванні забивного блока сформувалась зона ущільненого

ґрунту з підвищеними порівняно з природними механічними характеристиками.

Зону ущільнення оточує ґрунт природного складу.

Простежується така схема передачі навантаження від будови контактни-

ми напруженнями (σ та τ) на ущільнений ґрунт. У межах зони ущільнення на-

пруження розподіляються за законом дисперсних тіл, частково згасають і на

природну основу передаються менші напруження по всій поверхні ущільненої

зони. Характер цих напружень показано епюрою σ

Основні геометричні параметри фундаментів: d – глибина закладання,

тобто відстань від підошви фундаменту до поверхні планування; b – ширина пі-

дошви фундаменту; α – кут між вертикальною площиною та гранню фундамен-

ту.

Фундаменти і штучні основи

класифікують за різними ознаками:

глибиною закладання, жорсткістю

тіла фундаменту, видом застосованих

матеріалів, формою в плані, техноло-

гічними особливостями виготовлен-

ня тощо. Досвід проектування та

спорудження різноманітних видів

фундаментів і штучних основ пока-

зує, що визначальну роль при оціню-

ванні експлуатаційних якостей відіг-

рає принцип їх улаштування. Так,

для фундаментів, які виготовляються

у відкритих котлованах, велике зна-

0,000

Рис. 12.1. Фундамент під цегляну стіну із за-

бивних порожнистих блоків:

1 – забивний блок; 2 – ростверк; 3 –

стінка;

4 – ущільнений ґрунт; 5 – природний ґрунт

306

чення має спосіб ведення земляних робіт, існування водозниження, при зану-

рюванні паль – вид навантажувача, наявність лідирування або підмивання, а

при пробиванні свердловин – маса трамбівки, висота її падіння, спосіб закла-

дання фундаменту у свердловині та ін. Указані особливості істотно впливають

на реологічні властивості основ, визначаючи характер роботи системи “основа

– споруда” в часі.

Виходячи з наведених міркувань, фундаменти та штучні основи класифі-

кують за принципом їх виготовлення, який визначає конструкцію, особливості

взаємодії з оточуючим ґрунтом і як наслідок цього за їх міцністю й деформати-

вністю. Класифікація має такі таксометричні одиниці, які виділяють за групами

ознак: клас – за елементами частин будов і споруд; група – за принципом фор-

мування фундаменту в природному ґрунті; підгрупа – за способом подачі мате-

ріалу фундаментів та штучних основ у ґрунт; тип – за особливостями застосо-

ваного обладнання для виготовлення фундаментів і основ; різновид – за конс-

труктивними особливостями фундаментів та штучних основ.

У класі фундаментів і штучних основ виділено три групи, які відрізня-

ються за принципом формування в ґрунті.

Група фундаментів та штучних основ, які споруджуються з вийманням

ґрунту, вирізняється тим, що в період їх зведення вплив цього процесу на ото-

чуючий ґрунт незначний. У період зведення всієї будови та наступної її експлу-

атації зона впливу формується тільки нижче від підошви фундаменту. Існую-

чими розрахунками ці зміни не враховуються. Виняток становлять розрахунки

при реконструкції фундаментів.

Група фундаментів і штучних основ, які виготовляють без виймання

ґрунту, має спільну ознаку – формування у період їх виготовлення так званої

зони впливу в оточуючому ґрунті. Ця зона при завантаженні конструкції пра-

цює з нею у взаємодії та визначає міцність і деформативність системи “основа–

споруда”. Властивості зони впливу з часом змінюються.

Група штучних основ, які виготовляють за допомогою різних фізико-

хімічних процесів, характерна змінами у визначеному об’ємі ґрунту його фізи-

ко-хімічних властивостей за рахунок уведення хімічних добавок, термічної об-

робки, дії електричного струму тощо. Цей об’єм можна назвати зоною впливу.

Загальною її ознакою є зниження нових механічних властивостей масиву від

центра (місця проведення закріплення) до периферії. Найважливішим завдан-

ням при виготовленні таких штучних основ є забезпечення в центральній час-

тині зони впливу масиву закріпленого ґрунту визначених розмірів, що має дос-

татні механічні якості.

Як показує проведений короткий аналіз, визначальними в спільній роботі

системи “основа–споруда” є властивості зони впливу, тобто властивості част-

ково або повністю зміненого ґрунту, що оточує фундамент.

Детальне вивчення всіх параметрів зони впливу, в тому числі її реологіч-

них властивостей, дозволяє розв’язати задачу об’єктивної оцінки міцності і де-

формативності системи “основа – споруда”. Одночасно розв’язується задача рі-

вноміцності цієї системи, яка безпосередньо пов’язана з матеріаломісткістю бу-

дівництва.

307

Таблиця 12.1. Класифікація фундаментів і штучних основ (клас – фундаменти та штучні

основи як елементи будов і споруд)

Підгрупа Тип Вид Різновид

Група фундаментів і штучних основ, які виготовляють без виймання ґрунту

Фундаменти,

влаштовані

заглибленням

у ґрунт збір-

них елементів

За способом за-

глиблення еле-

ментів у ґрунт:

молотами різних

конструкцій;

віброзаглиблюю-

чими і вібро-

вдавлюючими аг-

регатами;

удавлюванням

За формою еле-

ментів:

елементи пос-

тійного перерізу

по довжині;

елементи змін-

ного перерізу по

довжині

За формою поперечного перері-

зу:

квадратні, прямокутні, трикутні,

призматичні палі, залізобетонні з

різним армуванням;

суцільні і порожнисті циліндричні

палі з відкритим та закритим ниж-

нім кінцем;

складного поперечного перерізу:

таврові, двотаврові, хрестоподібні,

трипромінні, з вертикальними діа-

фрагмами, залізобетонні палі, ме-

талевий шпунт тощо;

мікропалі за формою поздовжньо-

го профілю;

пірамідальні палі і забивні блоки;

клиноподібні палі;

козлові (пакетні) палі;

плоскопрофільовані палі й ін.

Фундаменти,

споруджені

утворенням у

ґрунті поро-

жнини снаря-

дом із пода-

льшим запов-

ненням її

збірними або

монолітними

конструкція-

ми врозпір

За способом

утворення поро-

жнини:

циклічним ски-

данням важкої

трамбівки;

забиванням сна-

ряда молотом з

подальшим витя-

ганням;

заглибленням і

витяганням сна-

ряда з віброзагли-

блювачем;

заглибленням і

витяганням сна-

ряда вдавлюван-

ням;

вибухом;

пневмопробійни-

ком

За способом ви-

готовлення

фундаменту в

порожнині:

бетонуванням

урозпір;

установленням

збірного елемен-

та

За наявністю

розширення в

нижній частині:

без розширення;

з формуванням

розширення із

жорсткого мате-

ріалу в процесі

утворення поро-

жнини

За формою поз-

довжнього

профілю поро-

жнини:

постійного пере-

різу по довжині;

змінного пере-

різу по довжині

За конструктивними особливос-

тями:

фундаменти у витрамбуваних кот-

лованах формою усіченої піраміди

з розширенням із жорсткого мате-

ріалу в нижній частині, виготов-

ляються монолітними;

фундаменти в пробитих свердло-

винах циліндричної форми з роз-

ширенням у нижній частині із жо-

рсткого матеріалу, виготовляються

монолітними;

густотрамбовані палі;

віброштамповані палі циліндрич-

ної, конічної та пірамідальної

форми;

мікропалі монолітні;

опори ЛЕП із подвійною конічніс-

тю стовбура, встановлюються

збірними врозпір у витрамбувані

порожнини;

фундаменти неглибокого закла-

дання; встановлюються збірними у

витрамбувані котловани;

палі з камуфлетним розширенням

Штучні осно-

ви, влаштова-

ні заглиблен-

ням у ґрунт

роздрібнено-

го матеріалу

За способом за-

глиблення мате-

ріалу в ґрунт:

циклічно падаю-

чою важкою тра-

мбівкою;

За принципом

поширення ро-

здрібленого ма-

теріалу: пере-

важно по ширині

основи;

За конструктивними особливос-

тями:

штучні основи утворені:

поверхневим ущільненням падаю-

чою трамбівкою; ущільненням ви-

бухом; утрамбовуванням щебеню

308

Продовження таблиці 12.1

Підгрупа Тип Вид Різновид

інвентарним сна-

рядом і вібрато-

ром;

пневмопробійни-

ками

переважно по

глибині основи

в ґрунт із наступним заповненням

порожнини сумішшю щебеню та

глинистого ґрунту з ущільненням;

утрамбовуванням жорсткого мате-

ріалу в слабкий підстильний шар;

підсиленням слабкого підстильно-

го шару ґрунту глибинним вібра-

тором із переносом піску з намиву

в слабкий шар;

ґрунтові палі;

піщані палі

Група фундаментів і штучних основ, які виготовляють із вийманням ґрунту

Фундаменти,

що спору-

джуються у

відкритих ко-

тлованах із

подальшим

засипанням

За способом спо-

рудження:

котлован спору-

джується вище від

рівня підземних

вод, роботи ве-

дуться насухо;

при наявності пі-

дземних вод ро-

боти ведуться з

допомогою водо-

зниження;

спорудження фун-

даментів ведеться

в місцевості, пок-

ритій водою

За матеріалом:

монолітні;

з бутової кладки,

бутобетону, бе-

тону, залізобе-

тону;

збірні з бетону і

залізобетону

За конструктивними особливос-

тями:

Стрічкові суцільні та переривчас-

ті;

Стовпчасті, що забезпечують жор-

сткий або шарнірний стик із над-

фундаментною конструкцією;

плитні, гладкі, ребристі, криволі-

нійного окреслення;

у вигляді окремих жорстких маси-

вів під усю споруду

Фундаменти,

що спору-

джуються з

вийманням

ґрунту вибу-

рюванням або

проходкою

За способом ви-

ймання ґрунту:

шляхом різних

видів буріння;

під захистом стін

фундаменту, се-

ред них методом

гідромеханізації;

за допомогою

грейфер-екскава-

торів

За способом за-

кріплення сті-

нок виробки:

без кріплення,

насухо;

за допомогою

нагнітання гли-

нистого розчину;

за допомогою

обсадних труб і

інших кріплень

За конструктивними особливос-

тями:

Буронабивні палі з розширенням і

без нього;

бурові фундаменти;

глибокі опори;

колодязі та палі-оболонки;

масивні опускні колодязі й кесо-

ни;

фундаменти, що влаштовуються

методом “стіна в ґрунті”;

палі і колодязі-оболонки, які зану-

рюються з вийманням ґрунту

Штучні осно-

ви, що влаш-

товуються

шляхом пере-

укладання

ґрунту

За способом за-

кріплення:

шаровим механі-

чним ущільнен-

ням;

переукладенням із

уведенням

в’яжучих добавок

За способом ук-

ладання ґрунту:

за допомогою

котків різних

конструкцій;

за допомогою

скидання плит і

трамбівок;

віброметодом

(віброплощадка-

ми, віброплит-

ками, віброкот-

ками)

За конструктивними особливос-

тями:

ґрунтові подушки;

протифільтраційні завіси та екра-

ни;

піщані подушки;

основи і покриття доріг, аеродро-

мів, стоянок

Продовження таблиці 12.1

309

Підгрупа Тип Вид Різновид

За різновидами

добавок:

цемент;

вапно;

глина;

мелені шлаки

Група штучних основ, які виготовляють за допомогою фізико-хімічних процесів

Закріплення

здійснюється

нагнітанням у

ґрунт в’яжу-

чих речовин

За видом в’я-

жучого, що на-

гнітається в

ґрунт:

силікатизація;

бітумізація;

смоління;

цементація;

глинізація

За складом і

станом

в’яжучих:

силікатизація

(однорозчинна,

дворозчинна,

глинисто-силі-

катна, газова);

бітумізація (хо-

лодна, гаряча)

За конструкціями закріплення

основ:

масиви закріпленого ґрунту;

стрічки закріпленого ґрунту;

окремі стовпи закріпленого ґрун-

ту;

окремі об’єми закріпленого ґрунту

у вигляді розширення для забив-

них і набивних паль

Закріплення

здійснюється

термічною

обробкою

ґрунту

За видом енергії

для одержання

тепла:

спалюванням па-

лива;

електронагріван-

ням

За способом те-

плообміну:

нагріванням газу

на поверхні з

подальшим на-

гнітанням у

свердловину;

нагріванням те-

нів у свердлови-

ні;

спалюванням га-

зу безпосередньо

в свердловині

Електрохімі-

чне закріп-

лення ґрунту

За наявністю хі-

мічних добавок:

без хімічних до-

бавок;

з уведенням хімі-

чних добавок

Закріплення

ґрунту здійс-

нюється шля-

хом його зне-

зводнювання

За принципом

відбирання води:

дренуванням ґру-

нту;

водозниженням

За наявністю

привантажува-

ча:

з відсипанням

привантажувача;

без відсипання

привантажувача

За конструкці-

єю водозабору:

відкритий;

глибинний

Фундаменти, що споруджуються без виймання ґрунту, вирізняються пе-

ревагою висоти над шириною. При дії вертикальних навантажень переважаючі

напруження – стискуючі. Отже, такі конструкції менш матеріаломісткі. Фунда-

менти, що споруджуються у відкритих котлованах, характерні розвиненою опо-

рною частиною, яка працює на вигин під опором ґрунту. Для їх виготовлення

потрібен досить високий клас бетону і визначена кількість арматури. Фунда-

менти третьої групи мають безперечні переваги з точки зору конструктивних