Зінченко О.І., Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво

Подождите немного. Документ загружается.

тур у сівозміні значно ущільнюються. Причини цього різні — пере-

сушування ґрунту, ущільнення під дією коліс збиральних і транспо-

ртних агрегатів, зрошення при недостатньому роздрібненні водяних

струменів. Останнє призводить до ущільнення не лише суглинко-

вих, а й супіщаних ґрунтів. Суглинисті ґрунти також самоущільню-

ються. При цьому їх об’ємна маса з оптимальних показників 2,2 –

2,8 г/см

збільшується до 3,4 – 3,8, що погіршує ріст і розвиток рос-

лин.

Культури сівозміни по-різному реагують на показники об’ємної

маси ґрунту: витримують значне його ущільнення (соняшник, куку-

рудза, сорго, суданська трава), ростуть при деякому збільшенні

щільності (цукровий і кормовий буряк, озимий і ярий ріпак, жито,

пшениця, горох), потребують добре аерованих ґрунтів (картопля,

топінамбур, люцерна). Однак усі культури позитивно реагують на

поліпшення пухкості й аерації ґрунту.

Аерацію ґрунту поліпшують механічним обробітком (полицевою

чи плоскорізною оранкою, розпушуванням), а також висівом куль-

тур з добре розвиненою кореневою системою, яка дренує ґрунт. Так,

при розміщенні кукурудзи після люцерни немає потреби переорю-

вати ґрунт. Восени люцернище обробляють гербіцидами або кілька

разів дискують, після чого 2 – 3 роки вирощують кукурудзу без оранки.

Велике значення має вміст у ґрунті вуглекислоти (СО

), від якої

значною мірою залежить фотосинтез рослин. В результаті «дихання

ґрунту» вуглекислота надходить з ґрунту в приземний шар повітря і

засвоюється рослинами (рис. 6). Її концентрація в цьому шарі, за

Рис. 6. Кругообіг вуглецю в біосфері

даними Г. С. Кияка (1987) з посиланням на Рассела (1955), має ста-

новити близько 1,46 %. Вуглекислота в ґрунті утворюється внаслі-

док мінералізації органічної речовини кореневих і стерньових реш-

ток та органічних добрив. Внесення добрив, зокрема азотних, сприяє

кращій мінералізації органічної речовини, що поліпшує біологічну

активність ґрунту. Є дані про те, що збільшення концентрації вуг-

лекислого газу в приземному шарі не лише активізує фотосинтез, а

й значною мірою компенсує зниження вологості ґрунту, яке періо-

дично спостерігається під час вегетації культур.

Поділ культур за способами живлення. Серед культурних рослин

розрізняють автотрофи, бактеріотрофи й мікотрофи. У природних

фітоценозах трапляються також напівпаразити і паразити.

До

автотрофів

належать рослини, що тісно взаємодіють з ґрунто-

вими мікроорганізмами, особливо з тими, що живуть у ризосфері

кореневих систем. Це так звані

асоціативні

мікроорганізми. Вони

забезпечують засвоєння речовин, які надходять у ґрунт або зали-

шаються у ньому після попередників. Ризосферні асоціативні мік-

роорганізми є також своєрідним біологічним фільтром для рослин у

процесі живлення.

До

мікотрофних

належить більшість польових культур і рослин

природних фітоценозів. Ці рослини мають на кореневій системі

гриб-мікоризу,

який живиться напіворганічними рештками, міне-

ралізуючи органічну речовину, а продукти мінералізації засвоюють-

ся рослинами. При цьому мікориза здатна поліпшувати і нейтралі-

зувати негативні кореневі виділення рослин у сумісних посівах.

Рис. 7. Бульбочки на коренях бобових культур:

— конюшини червоної (лучної);

— квасолі;

— сої;

— люпину

Мікориза є на коренях пшениці, особливо твердої, деяких багато-

і однорічних злакових (тимофіївка, вівсяниця, райграс однорічний)

і навіть бобових трав (чина лучна і лісова, конюшина червона і біла

та ін.). У розоцвітих, селерових, хрестоцвітих і рослин-гігрофітів

мікотрофність виражена слабко або її немає.

Мікотрофія найактивніша влітку і восени, малопомітна навесні і

взимку, тобто в періоди, коли рослини не вегетують. Знижується

мікотрофність при внесенні значних доз добрив. Вважається, що

грибні симбіонти сприяють кращому засвоєнню рослинами пожив-

них речовин із важкодоступних сполук.

Бактеріотрофні

рослини характеризуються симбіозом з азотфік-

суючими бульбочковими бактеріями (рис. 7). Найбільшою мірою цей

симбіоз спостерігається у бобових рослин, але можливий і в злако-

вих, зокрема у тимофіївки лучної, лисохвосту лучного, тонконога

лучного та інших злакових трав. Проте даних про рівень фіксації

ними азоту майже немає.

Бобові рослини, на коренях яких розвинені бульбочкові бактерії,

певною мірою забезпечують азотом і небобові рослини, що ростуть

поряд (табл. 5).

Наявність бульбочок не завжди означає задовільне засвоєння

ними атмосферного азоту. Важливою умовою азотфіксації є наяв-

ність у бульбочках леггемоглібину — залізо-протеїну, який надає

бульбочкам рожевого кольору. Тому рожевий колір, великий розмір

бульбочок, розміщення їх ближче до центра кореневої системи свід-

чить про те, що азотфіксація відбувається активно. Дрібні світлі буль-

бочки, розміщені по периферії кореневої системи, фіксують мало

азоту.

За даними деяких авторів (І. В. Ларін та ін., 1975; А. В. Сау, 1967;

М. В. Куксін, А. В. Боговин, 1968 та ін.), бобові культури, зокрема

багаторічні й однорічні трави, нагромаджують до 200 кг/га азоту.

Є дані (У. Пітер, 1986), що бобові нагромаджують 250 – 300, а інколи

і до 600 кг/га азоту, але це в країнах, де є умови для цілорічної веге-

тації рослин.

5. Ріст і хімічний склад багаторічних злакових

в одновидових посівах і в суміші з бобовими

(за О. І. Зінченком)

Вміст, %

Варіант Фаза вегетації

Висота

рос-

лин,

см

Обвод-

неність

рос-

лин, %

хло-

рофілу

азоту

проте-

їну

Стоколос безостий Початок 48 77,3 1,74 1,92 12,0

Стоколос у суміші з

еспарцетом піщаним

Викидання

волоті

57 79,2 2,16 2,20 13,7

Пирій безкореневищ-

ний

Вихід у труб-

ку 38 80,4 1,87 2,14 13,3

Пирій у суміші з

люцерною

Те саме 43 81,9 2,27 2,63 16,4

При вирощуванні бобових культур і бобово-злакових сумішей не

слід вносити багато мінеральних добрив, бо при цьому різко змен-

шується кількість і маса бульбочок (В. Д. Харьков, В. П. Патика

та ін.).

Погана аерація, підвищена кислотність ґрунту, вміст у ньому

сполук алюмінію і заліза, нестача вологи утруднюють діяльність

бульбочкових бактерій.

Для кращої азотфіксації насіння бобових перед сівбою обробля-

ють ризоторфіном, що містить спеціальні штами бульбочкових бак-

терій. Ефективність обробки значною мірою залежить від вірулент-

ності бактерій (здатності проникати в корені бобових) і конкуренто-

здатності щодо місцевих форм бульбочкових бактерій.

Методи визначення рівня фіксації азоту бульбочками відпрацьо-

вані ще недостатньо, і застосовують їх переважно в лабораторних

умовах. Дослідження О. І. Зінченка показали, що вика озима (мох-

ната), висіяна в суміші з житом, підвищила вміст азоту в житі на

40 кг/га порівняно з такою кількістю жита у чистому посіві. При висі-

ванні кукурудзи після вико-жита утворювалося азоту на 30 – 40 кг/га

більше порівняно з контролем — кукурудза після жита чистого посіву.

У дослідах кафедри рослинництва Воронезького державного аг-

рарного університету (Г. В. Коренєв) позитивні результати у цьому

плані одержано при підсіванні вики мохнатої до озимої пшениці.

Вику навесні виводили з посіву пшениці обробкою посіву гербіци-

дом. Це свідчить про значні можливості використання біологічних

джерел азоту замість азоту мінеральних добрив.

Велике значення мають вільноживучі в прикореневій зоні рос-

лин асоціативні бактерії — азотобактер, нітрозомонас, нітробактер та ін.

Так, в 1 кг ґрунту в ризосфері люцерни їх налічується 50 – 100 млрд

(М. О. Красильников, 1958). Найпоширеніші з них

азотобактер

ні-

трозомонас.

Перший засвоює азот повітря, використовуючи енергію

органічних сполук, другий — перетворює аміак на нітрити, які по-

тім окислюються

нітробактером

до нітратів, котрі добре засвоюються

рослинами. Ці бактерії живуть при нейтральній, слабколужній або

слабкокислій реакції ґрунтового розчину, на добре аерованих, з оп-

тимальною температурою ґрунтах. На холодних, кислих торфоболо-

тних ґрунтах і при нестачі вологи азотобактер практично не розви-

вається або його вплив на родючість ґрунту і ріст рослин мінімаль-

ний.

Велике значення для родючості ґрунту мають також гриби акти-

номіцети, плісняві, дріжджові, які використовують органічну речо-

вину (навіть на кислих ґрунтах), целюлозу та інші органічні сполу-

ки ґрунтів, білки, вільні амінокислоти, БЕР, крохмаль і перетворю-

ють їх на мінеральні речовини. За даними Г. С. Кияка (1986), в 1 г

ґрунту налічується 200 – 800 тис. грибів, які співіснують з вищими

рослинами і поліпшують поживний режим ґрунту.

Вільноживучі асоціативні, бульбочкові бактерії, а також гриби є

ланками загального кругообігу азоту в біосфері (рис. 8).

Агрофітоценози. На відміну від природних рослинних угрупо-

вань — фітоценозів (від грець. fiton — рослина, zenos — загальний),

у рослинництві польові угруповання культурних рослин (одновидо-

ві або змішані посіви) називають

агрофітоценозами.

Якщо фітоце-

нози є постійними, то агрофітоценози — тимчасовими рослинними

угрупованнями. Зв’язки в них значною мірою визначаються кількіс-

ним і просторовим розміщенням рослин у посіві, водним і поживним

режимами ґрунту, доглядом та ін. Якщо культур (або сортів) у цено-

зі кілька, велике значення для оптимізації взаємозв’язків має добір

їх з урахуванням біологічних і екологічних особливостей.

Агрофітоценози з кількох компонентів використовують з метою

як збільшення врожайності і поліпшення якості кормів і зерна, так і

захисту рослин. Наприклад, у посівах цукрових буряків чи гороху

змієголовник або фацелія приваблюють бджолиних і водночас по-

мітно зменшують кількість шкідливих комах. Коноплі на посівах

капустяних, буряків та овочевих запобігають поширенню хрестоцві-

тих блішок. Можна використовувати і несумісність рослин. Так, ко-

реневі виділення конопель знищують пирій, свинорий та інші

бур’яни. В посівах рослин на корм можливі досить вдалі поєднання,

коли компоненти агроценозу розвиваються не гірше, а іноді навіть

краще, ніж в одновидових посівах. Це, зокрема, посіви вики ярої з

Рис. 8. Кругообіг азоту в біосфері

вівсом, гороху з вівсом, вівса з ріпаком. Добре ростуть у суміші рос-

лини жита і вики мохнатої (за умови висівання жита по сходах ви-

ки), кукурудза з буркуном, соєю, бобами, ріпаком озимим і ярим,

суданською травою (на зелений корм). А при висіванні кукурудзи з

горохом, ярою і озимою викою, чиною агрофітоценози розвиваються

погано, бо кукурудза і зазначені бобові є антагоністами. Бобові

швидко ростуть на початку вегетації, а кукурудза — повільно, вна-

слідок чого вона відстає в рості, пригнічується. Крім того, кореневі

виділення цих бобових діють як інгібітори на ріст кукурудзи. Вони

різко погіршують обмін речовин (метаболізм) у злакового компонен-

та, що різко знижує врожайність сумішей.

У фітоценозах з кількох компонентів є домінуючі види, або еди-

фікатори (за І. В. Ларіним), та допоміжні — субедифікатори. У ба-

гаторічних агрофітоценозах домінуючий вид часто вегетує протягом

1 – 2 років, далі його місце займає також високопродуктивний, але

більш довгорічний вид. Саме це забезпечує загальну високу продук-

тивність багаторічних травосумішей по роках.

Урахування міжвидових і міжсортових взаємозв’язків компонен-

тів агрофітоценозів — постійне питання агрономії. З’являються нові

сорти і гібриди із своїми агроекологічними особливостями, тому не-

обхідно постійно досліджувати і вивчати це питання.

2.2. БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОСЛИННИЦТВА

2.2.1. ПОСІВ ЯК ФОТОСИНТЕЗУЮЧА СИСТЕМА

Фотосинтетично активна радіація (ФАР). Рівень поглинання

ФАР посівами польових культур. Посіви польових культур — могу-

тні фотосинтезуючі системи, які за здатністю поглинати сонячну

енергію набагато (у 2 – 5 разів) перевищують природні угіддя, в то-

му числі луки, пасовища і лісові насадження.

Листя, як відомо, є основним органом фотосинтезу, хоч частково

цю роль виконують також зелені стебла, суцвіття на початку їх

утворення і навіть корені (наприклад, опорні корені у кукурудзи).

Фотосинтез

— основне джерело формування біомаси рослин. Він

також забезпечує енергією всі процеси росту, обміну енергії. Соняч-

на радіація забезпечує, крім того, тепловий і водний баланс у всій

біосфері.

Інтегральна сонячна радіація, як відомо, складається з ультра-

фіолетового (290 – 380 нм), видимого (380 – 750 нм) та інфрачерво-

ного (750 – 3000 нм) випромінювання.

Монохроматичні сонячні випромінювання в складі видимого

спектра по-різному впливають на фотосинтезуючі системи, мають

неоднакову енергію (найбільша в синього та червоного, ультрафіо-

летове і інфрачервоне безколірні, невидимі випромінювання).

Ультрафіолетове випромінювання має стерилізуючу, мутагенну і

бактерицидну дію, інфрачервоне — теплову. Все це потрібно врахо-

вувати при вирощуванні сільськогосподарських культур і в селек-

ційному процесі.

Рослини поглинають випромінювання, що знаходиться в діапазоні

видимої частини спектра (довжина хвиль від 380 до 720 нм). Це так

звана фотосинтетично активна радіація (ФАР). У межах 400 – 700 нм

вона поглинається хлорофілом рослин у присутності каротиноїдів.

На 1 га посіву за вегетаційний період (весна – осінь), залежно від

кліматичної зони, надходить величезна кількість ФАР — від 4,19 –

6,29 млрд Дж/га в північних районах до 33,4 – 41,8 — у Середній

Азії. Культурні рослини поглинають у середньому 1,3 % ФАР, при-

родні угіддя, луки, ліси, планктон — 0,4 %.

Посів як фотосинтезуюча система при інтенсивному вирощуванні

польових культур може поглинати 2 – 3 і навіть більше відсотків

ФАР (максимально в природних умовах 8 – 10, теоретично можливе

поглинання за ідеальних умов фотосинтезу 28 – 30, наближених до

них — 19 – 20 %). При цьому кількість біомаси, що сформувалася в

процесі фотосинтезу з розрахунку на 1 % поглинання ФАР, у різних

зонах неоднакова. На широті Санкт-Петербург — Вологда це при-

близно 25 ц/га зерна, на широті Мінськ — Москва — 30, Київ — Хар-

ків — 40, Одеса — Херсон (в умовах зрошення) — 60 ц/га.

Велике значення для продуктивної роботи посіву як фотосинте-

зуючої системи має оптимізація теплового, водного, повітряного та

поживного режимів.

Площа листкової поверхні посіву. Для оптимального проходжен-

ня фотосинтезу посів повинен мати певну площу листкової поверх-

ні. Проте слід розрізняти листкову поверхню як засіб нагромаджен-

ня пластичних речовин для формування врожаю зерна, коренів,

бульб, різних плодів, які є метою посіву, і листкову масу культур, які

вирощують для одержання кормів (зелених, сіна, сінажу та ін.).

У першому випадку надлишкова листкова поверхня не сприятиме

високій врожайності культури, оскільки частина листків буде заті-

нена верхніми ярусами її. Крім того, ця затінена частина листків не

лише не дає продуктивної віддачі, а є по суті зайвою, оскільки для її

формування використовується багато поживних речовин.

Дослідженнями встановлено, що для озимих і ярих зернових,

картоплі, кукурудзи, сорго, коренеплодів, соняшнику, баштанних

культур оптимальною площею листкової поверхні на 1 га посіву бу-

де від 40 – 50 до 60 тис. м

на гектар або від 4 – 5 до 6 м

на 1 м

посіву,

тобто листковий індекс у посіві становитиме відповідно 4/1, 5/1, 6/1.

Рівень поглинання сонячної радіації залежить від будови лист-

ка, його орієнтації відносно сонячного проміння. Тому густота стеб-

лостою сортів з еректоїдною будовою листя може бути більшою порів-

няно із сортами і гібридами, наприклад, пшениці і кукурудзи, у

яких листки мають вигляд параболи. Відтак, відповідно збільшу-

ється і площа фотосинтетичної поверхні посіву, що є передумовою

його високої продуктивності.

Оптимальна площа листкової поверхні (40 – 60 тис. м

/га) має

припадати на період активної вегетації рослин (початок генератив-

ного періоду до утворення плодів, наливу зерна, молочної стиглості,

залежно від виду культури). Цей період короткий у багаторічних і

однорічних трав, озимих і ярих злакових; триваліший у кукурудзи,

гречки, гороху, сої; досить тривалий у коренеплодів і особливо у ба-

штанних, у яких паралельно відбуваються цвітіння і утворення

плодів. Це характерно також для гречки, буркуну та інших культур.

Продуктивність фотосинтезу, фотосинтетичний потенціал посіву.

Показником оптимального проходження фотосинтезу є кількість

пластичних речовин на одиницю листкової поверхні, що їх нагрома-

джує посів. Вважається оптимальним, коли на 1 м

площі листків у

зернових, коренеплодів, картоплі та інших культур асимілюється

4 – 6 г органічної речовини за добу. У загущених посівах цих та ін-

ших культур

чиста продуктивність фотосинтезу

(ЧПФ) буде нижчою

(3 – 4 г), але завдяки збільшенню густоти стояння рослин на одини-

цю площі посіву буде асимільовано більше органічних речовин. Так,

при загущенні посіву середньоранніх гібридів кукурудзи на силос з

60 до 100 – 120 тис. рослин на гектар ЧПФ у фазі 12 листків знижу-

ється на 1,5 – 2 г, або на 30 – 40 %, але це компенсується збільшен-

ням густоти стеблостою.

Крім чистої продуктивності фотосинтезу використовують такий

показник, як

фотосинтетичний потенціал посіву

(ФПП). Він означає

сумарну листкову поверхню, яка брала участь у фотосинтезі від поча-

тку вегетації до закінчення фотосинтезу. Для визначення ФПП обчи-

слюють спершу середню площу листкової поверхні міжфазних пері-

одів вегетації. Наприклад, у кукурудзи від фази 5 листків до фази 12

листків площа листкової поверхні зросла з 4 до 36 тис. м

/га. Серед-

ній показник становитиме (4 + 36) : 2 = 20 тис. м

/га. Міжфазний пе-

ріод вегетації тривав 40 днів. Добуток становить 800 тис. м

/га. Так

само підраховують сумарну площу листків наступних міжфазних пе-

ріодів: 12 листків — викидання суцвіть; викидання суцвіть — моло-

чна стиглість; молочна стиглість — молочно-воскова (або воскова)

стиглість. Сума цих показників робочої поверхні листків по міжфа-

зних періодах становить загальну площу листкової поверхні, яка

брала участь у фотосинтезі за весь період вегетації культури —

су-

марний фотосинтетичний потенціал посіву

(СФПП).

У різних культур СФПП може дорівнювати 1,5 – 2,5 – 3 до 4 на

гектар. Він залежить від різних факторів — виду, сорту культур,

густоти посіву, умов живлення, зволоження, освітлення, температу-

ри повітря, ґрунту та ін.

Рослини більш пізніх сортів і гібридів польових культур розви-

вають відповідно більшу поверхню листя і довше вегетують. В ре-

зультаті одержують високі врожаї зерна, коренів та іншої продукції.

Загущення посіву, засвоєння ФАР, продуктивність культури. В

посівах багатьох кормових культур урожай — це листостеблова ма-

са. Чим більше в ній листя, тим цінніший корм. Загущення, напри-

клад, кукурудзи з 60 до 250 – 300 тис./га і навіть більше при достат-

ньому фонові мінерального (передусім азотного) живлення сприяє

збільшенню площі листків до 80 – 120 тис./м

, а вміст їх в урожаї

листостеблової маси підвищується з 38 – 40 до 48 – 54 %. Звичайно,

в такому посіві значна частина нижніх листків буде частково заті-

нена верхніми ярусами, проте, як показують спостереження, навіть

за цієї умови велике загущення рослин сприяє інтенсивному нагро-

мадженню вегетативної маси і сухих речовин на одиницю площі

посіву: за 55 – 60 днів одержують такий самий урожай, як і за 90 –

100 днів при вирощуванні кукурудзи на силос з густотою 60 – 70

тис. рослин на гектар. Отже, достатній рівень живлення рослин і

оптимальне зволоження — важливі фактори інтенсивного фотосин-

тезу при одержанні листостеблової маси на корм. При цьому соняч-

ного освітлення в умовах України цілком достатньо для отримання

за вегетаційний період культури високого врожаю кормової маси.

Узагальнюючим показником продуктивності різних культур є

вихід сухої речовини

господарсько цінної маси врожаю рослин (лис-

тя + стебла + зерно, корені + гичка та ін.). Для умов України добри-

ми показниками продуктивності польових культур є 70 – 80, висо-

кими — 100 – 120, дуже високими — 140 – 160 ц/га сухої речовини.

Добрі показники одержують, наприклад, при вирощуванні ярих зер-

нових — ячменю, вівса, а також гороху, бобів, ранніх ярих кормосу-

мішей. Високі показники виходу сухої речовини господарсько цін-

ного врожаю одержують у посівах озимих зернових — пшениці, яч-

меню, багаторічних трав при задовільному зволоженні.

При вирощуванні кукурудзи на зерно і силос, цукрових і кормо-

вих буряків, загущених посівів кукурудзи на зелений корм, люцер-

ни на зрошенні одержують 140 – 160, а на зрошуваних полях —

160 – 180 і навіть 200 – 220 ц/га сухої речовини. Так, на дослідному

полі Уманської сільськогосподарської академії у вологому 1985 р.

було отримано 1140 ц/га зеленої маси суміші кукурудзи із судан-

ською травою і соєю, в тому числі дві отави суданської трави, куку-

рудзи з бобами — 940 ц/га. Навіть суміш кукурудзи з горохом на

корм, який негативно впливає на її ріст, забезпечила високий вихід

сухої речовини. При одержанні таких врожаїв вихід сухої речовини

становив відповідно 205 і 150 ц/га.

Поглинання фотосинтетично активної радіації (ФАР) такими по-

сівами досягає 3,4 – 4,6 %, для широти Умань — Полтава це висо-

кий показник. Звичайні ж коефіцієнти використання ФАР, як уже

зазначалося, становлять лише 1,2 – 1,5. Такі показники врожайнос-

ті і ФАР свідчать про величезні можливості підвищення продуктив-

ності полів України.

Виділення кисню посівами у процесі фотосинтезу. Останнім ча-

сом звертається увага на такий біолого-екологічний показник, як

виділення кисню посівами у процесі фотосинтезу.

Високопродуктивні фотосинтезуючі системи, які забезпечують

високі врожаї, економічно вигідні: чим більший урожай біомаси,

тим більше використано вуглекислоти (СО

), якої в повітрі буває

надлишок. Разом з тим з такого посіву виділяється і більше кисню.

За показниками виділення кисню польові фотосинтезуючі систе-

ми, зокрема, цукрових буряків, кукурудзи, пшениці набагато пере-

вищують природні, в тому числі й ліси, оскільки на 1 га посіву фор-

мується за вегетаційний період у 2 – 3 рази більша біомаса порівня-

но з біомасою лісу. За даними німецьких учених, найбільше кисню

виділяє поле цукрових буряків. Однак при висіванні пізньостиглих

сортів або гібридів кукурудзи і врожаї силосної маси 600 ц/га (150 –

160 ц/га сухої речовини) кількість кисню, виділеного цим посівом у

процесі фотосинтезу, буде не меншою, ніж на плантації цукрових

буряків. Більше того, за умов достатнього зволоження і загущеності

посіву кукурудзи до 400 – 450 тис. рослин на 1 га за 60 днів вегета-

ції можна отримати 1000 ц/га зеленої маси, або 170 – 180 ц/га сухої

речовини і, крім того, мати ще додатковий врожай біомаси за раху-

нок післяукісного посіву на цій площі. Виділення кисню на такому

полі переважатиме показники по зазначених вище культурах. Ці

питання мають велике екологічне значення, як і питання підви-

щення продуктивності агрофітоценозів.

Вплив різних факторів на фотосинтез посіву. Для створення оп-

тимальних умов фотосинтезу велике значення має просторове і кі-

лькісне розміщення рослин на площі, яке забезпечується способом

сівби і нормою висіву насіння.

Кращі умови для фотосинтезу створюються при наближенні

площі живлення рослин до квадратної. Для цього слід якомога біль-

ше розосередити рослини на площі. В широкорядних посівах цього

досягають, висіваючи рослини в рядку через відповідний інтервал,

застосовуючи пунктирну сівбу сівалками точного висіву, а також, по

можливості, звужуючи міжряддя. Так, кукурудзу на силос і навіть

на зерно при задовільному зволоженні можна сіяти з шириною

міжрядь 45 см замість загальноприйнятої 70 см. Зернові і ярі хліба,

гречку, просо сіють при звужених міжряддях — 7,5 см замість 15 см.

Останнім часом застосовують так звані розосереджені — безрядні,

або надвузькорядні, способи сівби, розміщуючи насіння по борозен-

ках з відстанню між ними 4,0 – 4,5 см (Національний аграрний уні-

верситет, Харківський ДАУ, Уманська ДАА Подільська аграрно-

технічна академія та ін.). Однак розосереджений спосіб сівби не