Зінченко О.І., Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво

Подождите немного. Документ загружается.

570

Столові й кормові кавуни легко перезапилюються, утворюючи

міжвидові гібриди. Тому при розміщенні насінних ділянок треба

дотримуватись просторової ізоляції не менше 2 км.

Кавун столовий — теплолюбна, жаровитривала, дуже посухос-

тійка рослина. Висока посухостійкість кавунів пояснюється добре

розвиненою кореневою системою, наявністю на листках і стеблах

товстого шару кутикули. Крім основних коренів у кавунів при до-

статньому зволоженні верхніх шарів ґрунту з вузлів огудини розви-

ваються додаткові корені, які відіграють значну роль у забезпеченні

рослин вологою та поживними речовинами.

Насіння кавунів починає проростати при температурі 12 – 14 °С.

Сходи за сприятливих умов з’являються через 8 – 10 днів після ви-

сівання. Заморозки мінус 1 °С згубно діють на них. Сприятлива тем-

пература для росту стебла й листя 20 – 22 °С, для розвитку плодів

25 – 30 °С. Через 30 – 40 днів після висівання починається інтенсив-

ний ріст батогів. Цвітіння середньостиглих сортів настає через 40 –

50 днів після появи сходів, а ще через такий самий період після цві-

тіння починається дозрівання плодів. Біологічною особливістю ка-

вунів є велика розтягнутість періоду зав’язування, формування і

дозрівання плодів (40 – 60 днів). Кавун столовий — світлолюбна рос-

лина короткого дня.

Кращі ґрунти для кавунів — легкі за механічним складом темні

гумусовані супіщані й легкі суглинкові чорноземні та каштанові.

Малопридатні для них важкі глинисті ґрунти, які міцно утримують

вологу й погано прогріваються.

Рис. 94. Кавун:

— частина стебла (огудини);

— жіноча квітка;

— чоловіча квітка;

— плід столово-

го і

— кормового кавуна

571

Кормовий кавун порівняно зі столовим менш вибагливий до умов

проростання.

В Україні районовано більше 30 сортів столового кавуна, які іс-

тотно різняться між собою тривалістю вегетаційного періоду та ін-

шими господарсько-біологічними ознаками. Найпоширеніші з ран-

ньостиглих Борисфен, Борчанський, Голопристанський, Огоньок; із

середньостиглих Астраханський 1, Таврійський, Красень, Десерт-

ний; із середньопізніх Мелітопольський 60, Сніжок; з кормових ка-

вунів Дисхим і Яксатовський та ін.

Технологія вирощування. В польових сівозмінах кращими попе-

редниками для кавунів є озимі зернові культури, зернобобові сумі-

ші, багаторічні трави. Для розміщення кавунів та інших баштанних

культур непридатні поля, на яких у посівах попередніх сівозмінних

культур застосовували гербіциди.

Основний обробіток ґрунту

під кавуни залежить від поперед-

ника. Після озимих проводять лущення стерні на 8 – 10 см. Ділян-

ки, засмічені багаторічними й коренепаростковими бур’янами (осот,

молочай, гірчак), з появою їх розетки повторно лущать на глибину

10 – 12 см. Наступну зяблеву оранку проводять через 20 – 25 днів

після лущення плугом з передплужником на глибину 27 – 35 см.

Рано навесні поле боронують у два сліди, потім культивують на

глибину 14 – 16 см з одночасним боронуванням. Передпосівну куль-

тивацію проводять на глибину загортання насіння. В роки з посуш-

ливою весною і при відсутності бур’янів на легких за механічним

складом ґрунтах першу культивацію можна замінити боронуванням

у два сліди.

Добрива значно підвищують урожайність кавунів та інших баш-

танних культур. Під зяблеву оранку рекомендується вносити орга-

нічні добрива (гній, перегній-сипець) 25 – 30 т/га. На каштанових і

чорноземних ґрунтах під баштанні вносять азотно-фосфорні добри-

ва, а на супіщаних, крім того, й калійні N

60–90

90–135

. Хороший

ефект дає внесення добрив у рядки під час сівби: гранульованої

аміачної селітри — 0,2, гранульованого суперфосфату — 0,4 і ка-

лійної солі — 0,2 ц/га.

Готувати насіння починають за 1 – 2 місяці до сівби: протруюють

препаратом ТМТД з розрахунку 4 – 8 кг/т. Якщо такої обробки на-

сіння не зробили, то за 1 – 2 дні до висівання його треба замочити в

0,1 %-му розчині формаліну.

Для стимуляції насіння до активних фізіологічних процесів його

прогрівають на стелажах при температурі 50 °С протягом двох го-

дин; прогрівають на сонці протягом 7 – 10 днів, замочують у воді

кімнатної температури (22 – 25 °С) до повного набухання і накльо-

вування, замочують у розчинах мікроелементів тощо. Слід зважати

на те, що насіння, яке піддавали тій чи іншій обробці, треба швидко

572

висіяти у вологий і теплий ґрунт, інакше воно може загинути швид-

ше, ніж необроблене насіння.

Для знищення бур’янів перед висіванням кавунів та інших баштан-

них вносять у ґрунт гербіциди: котофор (3,7 кг/га), дуал (1,6 – 3 л/га),

трефлан (2 – 3 л/га), пінітран (1,5 – 2 л/га). Гербіциди заробляють у

ґрунт боронами в два сліди. Сіяти кавуни можна починати не рані-

ше як через 10 – 12 днів після внесення гербіцидів, інакше можлива

гіпертрофія проростків баштанних і подальше відставання рослин у

рості й розвитку.

Сіють

кавуни, коли встановиться середньодобова температура

12 – 15 °С і мине небезпека похолодання. Використовують для цього

зернові або інші сівалки. Схема висіву 1,4 – 2,1 × 0,7 – 1,4 м, залеж-

но від скоростиглості сорту. Норма висіву 4 – 5 кг/га (4 – 5 схожих

насінин на 1 м рядка), глибина загортання 5 – 6 см.

Догляд

за посівами кавунів починають з досходового боронуван-

ня легкими або середніми боронами. Боронування впоперек рядків

доцільно провести і після з’явлення сходів баштанних. Коли на рос-

линах розвинеться 5 – 6 листків, їх проривають. Протягом вегетації

посіви обробляють культиваторами (при потребі), закінчуючи цей

обробіток на початку інтенсивного росту огудини.

Заслуговують на увагу заходи, які прискорюють достигання ка-

вунів: замочування насіння в янтарній кислоті чи у воді, прищипу-

вання пагонів, внесення у ґрунт підвищених доз фосфорних добрив,

застосування плівкового укриття тунельного типу в поєднанні з роз-

садним і безрозсадним способами вирощування. Вирощування роз-

садою дає змогу одержати достиглі плоди на 12 – 18 днів раніше,

ніж при сівбі насіння безпосередньо у відкритий ґрунт, і водночас

підвищує врожай. На Херсонській селекційній дослідній станції

баштанних культур приріст урожаю при розсадному способі виро-

щування становив 50 – 65 %.

Важливим заходом підвищення врожайності кавунів, як і інших

баштанних культур, є поливи. Найвищі врожаї одержують, коли

поливами підтримують передполивний поріг вологості ґрунту на

рівні 75 – 80 % НВ. Найефективніші поливи у період до зав’язуван-

ня плодів.

Збирають

кавуни у період повного достигання. Зривають з пло-

доніжками, щоб плоди краще зберігалися. Масовий збір плодів ре-

комендується проводити валкоутворювачами УПВ-8 або косинцями,

що змонтовані на тракторах. Зберігають плоди в буртах, перекла-

даючи соломою, або в сухих приміщеннях, які перед завантаженням

знезаражують і провітрюють. Найкраще зберігаються кавуни при

температурі 1 – 3 °С. Кормові кавуни за належних умов зберігання

не втрачають своїх кормових якостей до січня–лютого.

Агротехніка столових і кормових кавунів аналогічна.

573

4.2.3. ДИНЯ

Морфобіологічні та екологічні особливості. Диня належить до

роду Melo, який об’єднує близько 15 видів, більшість з яких — куль-

турні рослини. В нашій країні культивують такі види динь:

Касаба

(M. cassaba Pang.) — плоди сферичні, зморшкуваті, м’якоть майже

без запаху. Сорти цього виду відзначаються транспортабельністю;

Килікійська

(M. odana Pang.) — плоди невеликі з сітчастою жовто-

коричневою корою, м’якоть суха, нещільна, розсипчаста;

Канталупа

(M. cantalupa Pang.) — плоди жовто-оранжеві, сплюснуті, часто сег-

ментовані, м’якоть щільна з приємним ароматом;

Хандаляк

(M.

chandalak Pang.) — плоди невеликі, сферичні, сплюснуті, жовті або

зелені, м’якоть соковита, нещільна;

Амері

(M. ameri Pang.) — плоди

видовжені, темно-зелені, м’якоть хрустка із запахом ванілі;

Чар-

джоуська

(M. zard Pang.) — плоди темно-зелені, видовжені, м’якоть

свіжозібраних плодів тверда, несоковита і недостатньо солодка, піс-

ля лежання стають солодкими і приємними на смак.

Культурна диня — рослина однорічна, роздільностатева (інколи

квітки двостатеві).

Коренева система

дині менш розвинена, ніж у

кавуна, складається із головного кореня, який проникає на глибину

до 3 – 4 м, і поверхнево розміщених численних бічних відгалужень.

Стебло

сланке, циліндричне, порожнисте, дуже галузисте, покрите

жорсткими волосками.

Листки

нирко- або серцеподібні на довгих

черешках.

Квітки

оранжево-жовті,

плоди

великі, різні за формою і

забарвленням (рис. 95). М’якоть нещільна або щільна, містить до 12 %

цукру. Насіння яйцеподібне, плоске, біло-жовте, 0,5 – 1 см завдовж-

ки, містить 25 – 30 % олії. Маса 1000 насінин 35 – 50 г.

За біологічними особливостями диня наближається до кавуна.

Це теплолюбна, стійка проти посухи і спеки, світлолюбна культура

короткого дня. На-

сіння її починає про-

ростати при 15 °С.

Від зав’язування

плодів до дозрівання

минає 20 – 70 днів.

Найкраще росте ди-

ня на чорноземах,

каштанових ґрунтах,

сіроземах. Важкі гли-

нисті ґрунти для неї

непридатні.

В Україні районо-

вано близько 16 сор-

тів дині, з яких най-

Рис. 95. Диня: форми плодів

574

поширеніші ранньостиглі Алушта, Голянка, Криничанка, Липнева;

середньоранні Гопрінка (Тавричанка), Десертна 5; середньостиглі

Берегиня, Золотиста, Інея, Козачка 244 та ін.

Агротехніка істотно нічим не відрізняється від агротехніки каву-

нів. Проте для дині встановлюють дещо меншу площу живлення,

ніж для кавунів (1,5 × 1,5 м або 1,5 × 1 м), залишаючи по дві росли-

ни в гнізді. Норма висіву насіння 3 – 4 кг/га, глибина загортання

3 – 4 см.

Плоди дині найкраще зберігати при температурі 0 – 2 °С і віднос-

ній вологості повітря 80 – 85 %.

4.2.4. ГАРБУЗ

Морфобіологічні та екологічні особливості. Гарбуз належить до

роду гарбузових (Cucurbita), який об’єднує понад 10 видів.

В Україні поширені три види гарбузів — звичайний, або столовий

(C. pepo), великоплідний (C. maxima) і мускатний (C. moschata).

Гарбуз звичайний

характеризується такими ознаками:

стебла

рі-

зко гранчасті з борозенками (кабачки й патисони, що належать до

цього виду, мають кущову форму).

Квітки

чоловічі зібрані по кілька в

пазухах листків, жіночі — одиничні, розміщені на бічних пагонах.

Плід

— обернено-яйцеподібний, кулястий або видовжений (рис. 96) з

дерев’янистою корою. М’якоть волокниста, вміст цукру 4 – 8 %.

Плодоніжка п’ятигранна, борозниста. Насіння середнє за розміром

із світлим обідком, біле, кремове або темне, містить 36 – 52 % олії.

Маса 1000 насінин 200 – 230 г. До цього виду належать найпоши-

реніші столові сорти Мозоліївський 15, Український багатоплідний,

Мигдальний 35, Славута, Гілея, Херсонський, Новинка.

Гарбуз великоплідний

, на відміну від попереднього виду, має

циліндричне

стебло

Листя

ниркоподібне з неглибокими виїмками.

Квітки

дуже великі, оранжево-жовті.

Плід

великий, сферичний,

круглий або видовжений (маса до 50 – 60 кг) з м’якою і округлою

плодоніжкою. М’якоть плоду пухка, соковита, оранжева, рідше біла,

містить 4 – 8 % цукру.

Насіння

крупне з нечітким обідком. У ньому

Рис. 96. Гарбуз: плоди різної форми

575

міститься 35 – 50 % олії. Маса 1000 насінин 240 – 300 г. До цього

виду належать кормові сорти Гібрид 72, Валок та деякі столові.

Гарбуз мускатний

має округло-гранчасте

стебло,

ниркоподібне

або лопатеве, м’яко опушене

листя

. Плодоніжки чотиригранні, бо-

рознисті, вкриті жорсткими волосками.

Плоди

видовжені з перехва-

том посередині. М’якоть солодка (містить 0,8 – 11 % цукру), щільна

з мускатним присмаком.

Насіння

середнього розміру, бруднувато-

сіре з чітким обідком, містить 30 – 46 % олії. Маса 1000 насінин

190 – 220 г. До цього виду належить сорт Арабатський.

Гарбуз порівняно з кавуном і динею менш вибагливий до тепла й

менш посухостійкий. Насіння гарбузів починає проростати при 12 –

13 °С. Оптимальна температура для його росту й розвитку 25 – 30 °С.

Невеликі заморозки (мінус 1 – 2 °С) вбивають рослини. Високі тем-

ператури гарбузи витримують досить добре.

Коренева система заглиблюється у ґрунт до 1 м, розгалужується

до 5 м. У посушливі роки на одній рослині зав’язується один–два

плоди, тоді як при достатньому зволоженні їх буває 3 – 4 і більше.

До світла гарбузи мають підвищені вимоги, тому високі врожаї їх

як ущільнюючої культури збирають лише на посівах, які мало заті-

нюють поверхню ґрунту. Повного розвитку й нагромадження мак-

симальної кількості вуглеводів плід досягає за 35 – 45 днів з момен-

ту зав’язування, а потім відбувається процес його достигання. Якщо

збирати плоди кормових гарбузів при досягненні ними 40 – 45-ден-

ного віку, валовий збір буває більший, ніж при збиранні в повній

стиглості. Пояснюється це тим, що при збиранні гарбузів на початку

стиглості добре розвиваються плоди, які утворилися з пізніх

зав’язей.

Технологія вирощування. Гарбузи найкраще ростуть на струк-

турних високородючих ґрунтах з нейтральною реакцією. Кращими

попередниками для них є озима пшениця та зернобобові культури.

Система основного

обробітку ґрунту

під гарбузи нічим не відріз-

няється від обробітку ґрунту під технічні й просапні культури. Під

зяблеву оранку, яку проводять на глибину 25 – 28 см, вносять по

20 – 30 т/га гною і повне мінеральне добриво з розрахунку 45 –

60 кг/га д. р.

Весняний обробіток ґрунту полягає в ранньому боронуванні та

двох культиваціях з одночасним боронуванням. Сіяти починають

тоді, коли мине небезпека весняних заморозків і температура ґрун-

ту на глибині 10 см досягне 12 – 14 °С.

Сіють

гарбузи рядковим способом за схемою (залежно від виду й

сорту) 2 × 2 м або 2 × 1,5 м, загортаючи насіння на глибину 5 – 6 см.

Норма висіву 3 – 5 кг/га. При з’явленні 3 – 4 листків гарбузи прори-

вають, залишаючи в посушливих районах по одній, а у вологих —

576

по дві рослини в лунці відповідно до схеми посіву. Протягом вегета-

ції посіви обробляють культиваторами, а лунки — вручну.

Збирають

гарбузи столові наприкінці вегетації при повній стиг-

лості більшості плодів; на корм — у міру досягнення окремими пло-

дами нормального розміру. Достиглі плоди добре зберігаються про-

тягом 3 – 4 місяців. Зберігають їх у сухих приміщеннях або буртах,

перекладаючи шари плодів соломою. Нормально зберігаються вони

при температурі 3 – 4 °С. Гарбузи широко використовують для виго-

товлення силосу, змішуючи подрібнені плоди із січкою стебел куку-

рудзи.

4.2.5. КАБАЧКИ

Кабачки (C. pepo) — кущова форма гарбузів звичайних. Вони

легко схрещуються з іншими сортами цього виду, посухостійкі, але

менш теплолюбні, ніж інші баштанні культури. Тому високі врожаї

їх збирають в усіх районах України. Сіють кабачки рядковим спосо-

бом з шириною міжрядь 140 см і відстанню між рослинами в рядку

60 – 70 см. Норма висіву насіння 3 – 4 кг/га. Догляд за кабачками

такий самий, як і за іншими баштанними культурами. Кабачки —

досить скоростигла культура: плоди їх придатні для використання

через 60 – 70 днів після з’явлення сходів.

Збирають кабачки протягом вегетації 5 – 6 разів через кожні 7 –

10 днів. Зелені плоди 15 – 20 денного віку за вмістом поживних ре-

човин мало відрізняються від достиглих плодів. При збиранні пло-

дів, які не повністю достигли, краще розвиватимуться плоди з більш

пізньої зав’язі і завдяки цьому підвищуватиметься врожай.

Із сортів кабачків найпоширеніші Грибовський 37, Одеський 52,

Золотінка й Цукеша.

Кабачки, як і кормові гарбузи, часто вирощують в ущільнених

посівах.

577



5. ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ

Значення та морфобіологічні особливості

^ Технологія вирощування

5.1. ЗНАЧЕННЯ ТА МОРФОБІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

На природних угіддях росте величезна кількість корисних рос-

лин, зокрема лікарських, пряносмакових, ефіроолійних та ін., які

людина використовує віками. Однак сформована в процесі еволюції

рослинного світу флора збіднюється внаслідок її стихійного викори-

стання, надмірного розорювання земель, їх забудови, спорудження

промислових об’єктів тощо. Природні ресурси корисних рослин уже

давно не забезпечують потребу в них. Тому в Україні ще в 30-ті роки

ХХ ст. широко практикувалося вирощування деяких лікарських та

пряносмакових технічних рослин. Нині їх кількість зросла. Важли-

ве промислове значення мають передусім беладона звичайна, вале-

ріана лікарська, ехінацея пурпурова, женьшень звичайний, напер-

стянка, васильки справжні (рос. «базилик»), шавлія лікарська, ро-

машка далматська та ін.

Слід зазначити, що ґрунтово-кліматичні умови України цілком

придатні для вирощування не тільки відомих дикорослих рослин

місцевої флори. У степових і лісостепових районах можна культиву-

вати також рослини з інших ґрунтово-кліматичних зон, країн, мате-

риків, знаючи технологію їх вирощування, збирання та заготівлі.

Одні з них є однорічними, інші — дво- або багаторічними. Одні роз-

множуються насінням, інші — вегетативно.

Беладона звичайна (Atropa beladonna) належить до родини пас-

льонових (Solanaceae) (рис. 97). Це багаторічна, дуже отруйна

трав’яниста рослина, яка у перший рік розвитку утворює пряме

сте-

бло

заввишки до 1 м, у другий — до 1,5 м і щороку відростає з нових

стебел.

Листя

в неї зелене, знизу сірувато-зелене.

Насіння

дрібне

(маса 1000 насінин 1 г), міститься у привабливих на вигляд фіоле-

578

тово-чорних ягодах.

Корінь

товстий, розгалужений,

проникає у ґрунт на гли-

бину до 2 м і більше. Цвіте

в червні–серпні. Вегета-

ційний період триває 127 –

156 днів.

Валеріана лікарська

(Valeriano officinalis L.) ро-

дини валеріанових (Valeri-

anaceae) (рис. 98). Культи-

вується в Київській, Жито-

мирській та інших облас-

тях. Розрізняють такі види

валеріани:

висока

(V. Exal-

tata Micanfil),

лискуча

(V.

nitida Kreyer),

пагононосна

(V. Stolonifera Czern),

ру-

ська

(V. rossica P. Smirn.),

донська

(V. tanaitica Wor-

osch) та ін.

Насіння

дуже дрібне з

чубчиком, розноситься віт-

ром при достиганні. В 1 г

насінин 2 – 2,5 тис.

Корінь

дуже розгалужений з дріб-

ними тонкими корінцями.

Першого року утворює ро-

зетку, другого — плодоно-

сить. Розвиток рослин ва-

леріани, що цвітуть, припиняється і після достигання вони відми-

рають. Тому треба залишати цвісти тільки рослини, які йдуть на

насіння, а на всіх інших обов’язково зрізати квітконоси до початку

цвітіння. Рослина зимостійка, добре вегетує на різних ґрунтах, крім

піщаних і заболочених.

Васильки справжні (Ocimum basilicum L.) з родини губоцвітих

(Lamiaceae). Вирощують їх у Житомирській, Полтавській, Харківсь-

кій, Дніпропетровській областях. З гектара посівів отримують понад

100 кг ефірної олії, яка містить камфору, оцимен, евгенол (до

60 – 70 %), метилхавікол та ін.

Це трав’яниста рослина із

стеблом

45 – 80 см заввишки,

Корінь

неї стрижневий, розгалужений. Основна маса коренів розміщена

в шарі ґрунту 0 – 40 см. На

листках

є залозки, що містять кам-

форну олію.

Насіння

дрібне, матово-чорне. Намочене насіння ослиз-

нюється.

Рис. 97. Гілочка беладони під час цвітіння

579

Васильки — досить теплолюбна рослина. В Україні вимерзають,

тому їх вирощують як однорічну рослину. Вегетаційний період три-

ває 140 – 160 днів. Перші 2 – 2,5 місяця росте повільно, розвиваючи

переважно кореневу систему. Погано витримує весняні раптові за-

морозки. Не придатні для васильків важкі, піщані та заболочені

ґрунти.

Наперстянка (Digitalis) з родини ранникових (Scrofulariaceae) —

дуже отруйна рослина, з якої виготовляють засоби для лікування

хвороб серцево-судинної системи (рис. 99). Вирощують переважно в

західних районах України, зокрема в Житомирській області.

Це багаторічна рослина, проте в умовах України її здебільшого

вирощують як однорічну. Першого року розвиває тільки

розетки

, які

залишаються зеленими під снігом, якщо він випав до морозів. Цвіте

в червні великими червоними

квітками

, що мають форму наперст-

Рис. 98. Гілка валеріани

під час цвітіння

Рис. 99. Наперстянка