Зінченко О.І., Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво

Подождите немного. Документ загружается.

540

лущенням лемішними плугами на глибину 10 – 12 см. Хороший ре-

зультат дає напівпаровий обробіток ґрунту після стерньових попе-

редників, який передбачає дискування стерні на глибину 6 – 8 см,

оранку — на 28 – 30 см, дискування зябу на глибину 7 – 9 см і його

культивацію — на 10 – 12 см. Під усі коренеплоди потрібно прово-

дити глибоку ранню зяблеву оранку з передплужниками на глиби-

ну 30 – 32 см, а на ґрунтах з неглибоким орним шаром — на його

повну глибину. Навесні проводять закриття вологи та культивацію

на глибину 6 – 8 см з одночасним внесенням гербіцидів у ґрунт

(трихлорацетат натрію або дихлоральсечовину — по 4 – 6 кг/га, еп-

там 2 – 3 кг/га).

Перед сівбою ґрунт коткують.

Удобрення.

При вирощуванні коренеплодів після неудобрених

попередників потрібно внести гній: під буряки, брукву, турнепс 20 –

30 т/га — на чорноземах, сірих та темно-сірих опідзолених ґрунтах,

30 – 40 т/га — на світло-сірих та підзолистих ґрунтах. Під корене-

плоди вносять також мінеральні добрива: азотні 40 – 60 кг/га, фос-

форні 60 – 120 кг/га, калійні 60 – 120 кг/га. Понад 1/2 або 2/3 части-

ни мінеральних добрив, переважно фосфорних і калійних, вносять

під зяб і таку саму кількість азотних — під весняну культивацію,

— в рядки, решту РК — в підживлення (після проріджування

рослин). Високі дози азотних добрив недоцільні, особливо від кор-

мові буряки, оскільки в коренеплодах накопичуються нітрати, що

може спричинити отруєння тварин. Під коренеплоди вносять також

мікроелементи (мідь, бор, марганець та ін.). Кислі ґрунти вапнують.

Сівба.

Перед сівбою насіння коренеплодів калібрують, обігріва-

ють, протруюють та ін. Калібрування потрібне для того, щоб віді-

брати для сівби більш крупні фракції посівного матеріалу: 3,5 – 4,5 і

4,5 – 5,5 мм кормових буряків і 1,5 – 2,0 мм і більше 2 мм моркви.

Для підвищення енергії проростання насіння коренеплодів піддають

повітряно-тепловій обробці, витримуючи його на відкритому повітрі

3 – 5 днів, під навісом 5 – 7, у сховищі 10 – 15 днів. За 2 – 3 дні до

сівби його протруюють гранозаном (3 – 4 кг/т) або ТМТД (4 – 6 кг/т).

В найраніші весняні строки висівають моркву, турнепс і брукву, а

кормові буряки — дещо пізніше, при прогріванні ґрунту до 6 – 7 °С.

Турнепс можна вирощувати також як післяукісну культуру, висіва-

ючи наприкінці травня.

Кормові буряки сіють з міжряддям 45 – 60 см, брукву й турнепс

60 см; моркву — стрічковим способом з відстанню між рядками в

стрічці 15 см і між стрічками 45 см, смуговим із смугами до 20 см і

відстанню між смугами 45 – 60 см, а на торфових ґрунтах — зви-

чайним рядковим способом.

Норма висіву кормових буряків 16 – 20 кг/га а при висіванні

пунктирними сівалками 8 – 12 кг/га; моркви при широкорядній сів-

бі 4,5 кг/га, стрічковій 6 кг/га, широкосмуговій 6 – 8 кг/га, суцільній

541

рядковій 10 кг/га. При сівбі моркви під зиму норми висіву збільшу-

ють на 25 – 30 %, брукви — на 2 – 3 кг/га, турнепсу — на 3 – 4 кг/га,

а при повторній культурі — на 15 – 20 % і більше.

Глибина загортання насіння: кормових буряків 3 – 4 см, на важ-

ких ґрунтах 2 – 3 см; моркви — відповідно 2,5 – 3 і 1,5 – 2 см; брукви

й турнепсу — близько 2 см.

Догляд.

Першим прийомом догляду за коренеплодами є післяпо-

сівне коткування. Через 4 – 6 днів після сівби проводять досходове

боронування, під час якого на посівах моркви вносять гербіциди

(прометрин 1,5 – 2,5 кг/га, лінурон 1,5 – 3 кг/га). Важливим агротех-

нічним прийомом з догляду за посівами є їх проріджування. Мета

його — зберегти на час збирання оптимальну густоту рослин на

площі. Для кормових буряків вона має становити в районах недо-

статнього зволоження 45 – 50 тис./га, достатнього зволоження —

60 – 80 тис./га, а при високих дозах NРК — 80 — 100 тис./га; для морк-

ви — при широкорядній і стрічковій сівбі 300 – 350 тис./га, широко-

смуговій до 700 тис./га; брукви — від 45 до 50 тис./га; турнепсу —

80 – 100 тис./га.

Кормові буряки проріджують букетуванням за схемами 30 × 25

або 27 × 18 см; брукву й турнепс — за схемою 27 × 18 см. При розби-

ранні букетів залишають у кожному по 2 – 3 рослини Останнім ча-

сом частіше застосовують для проріджування рослин вздовжрядні

проріджувачі (УСМП-5,4А) або звичайне боронування.

Проріджують посіви кормових буряків у фазі першої пари справж-

ніх листків; брукву й турнепс — у фазі 2 – 3, а моркву 4 – 5 листків.

Відразу після проріджування посіви підживлюють мінеральними

добривами (N

) і розпушують ґрунт у міжряддях, одночасно

заробляючи добрива на глибину 10 – 12 см. Дальший догляд за по-

сівами полягає в 1 – 2 розпушуваннях міжрядь, боротьбі з шкідни-

ками та хворобами коренеплодів.

Збирання.

Збирають коренеплоди у фазі технічної стиглості, ви-

користовуючи переобладнані картопле- і бурякокомбайни, різні ко-

пачі та спеціальні копачі для викопування коренеплодів (ККГ-1,4).

Зберігають коренеплоди поблизу тваринницьких ферм у тран-

шеях, буртах, спеціальних сховищах. Температура в період збері-

гання 0 – 2 °С.

Вирощування коренеплодів в повторних посівах. Як післяукісні

й післяжнивні культури вирощують кормові буряки, моркву й тур-

непс. Кращими попередниками для них є озимі культури або вико-

вівсяна суміш на зелений корм, рання картопля, рання капуста,

озимий ячмінь, після збирання яких залишається 140 – 150

(в післяукісний період) або 95 – 110 днів (післяжнивний період),

сприятливих для росту рослин.

Під повторні посіви ґрунт починають готувати відразу після зби-

рання попередника. Після зернових проводять лущення стерні на

542

глибину 5 – 6 см і звичайну оранку на глибину 18 – 20 см лущиль-

никами в агрегаті з котками й боронами, після картоплі проводять

тільки оранку. Під оранку вносять повні мінеральні добрива в дозі

60 – 90 кг/га азоту, фосфору й калію. Сіють такими самими способа-

ми, що й навесні, збільшуючи норми висіву на 20 – 30, а в посушли-

ві роки на 50 – 80 %. Глибина загортання насіння 3 – 4 см. Після

сівби площу коткують. Догляд за літніми посівами такий самий, як і

за весняними.

При вирощуванні коренеплодів на зрошуваних землях застосо-

вують більш високі норми мінеральних добрив — до 90 – 120 кг/га,

проводять вологозарядкові поливи (600 – 700 м

води на 1 га) та 2 – 3

вегетаційні поливи (по 400 – 500 м

води на 1 га). У деяких госпо-

дарствах вирощують моркву як підпокривну культуру, підсіваючи її

під озимі або ярі культури.

Культура маточних посівів і висадків. Технологія вирощування

маточних посівів коренеплодів (включаючи і цукрові буряки) відрі-

зняється від звичайної (на корм і технічні потреби) такими основ-

ними прийомами:

1. Кормові та цукрові буряки, брукву й турнепс вирощують із

значно більшою густотою стояння рослин (буряки 200 і більше тис./га,

бруква й турнепс — по 140 – 160 тис./га).

2. Збирають маточники до заморозків: першими — буряки, потім

моркву й турнепс і наприкінці — брукву.

Перед закладанням на зберігання коренеплоди сортують, відби-

раючи кормові буряки масою від 300 до 800 г, цукрові 150 – 500 г,

моркву 150 – 200 г, брукву й турнепс 200 – 400 г.

Зберігають маточні коренеплоди в траншеях, буртах, спеціаль-

них сховищах при температурі 0 – 2 °С.

Висаджують коренеплоди рано навесні. Кращими попередника-

ми їх є удобрені органічними добривами озимі культури, кукурудза

на силос, зернобобові, картопля, а в овочевих сівозмінах — огірки,

помідори, баштанні культури. Зяблеву оранку під насінники прово-

дять на глибину 30 – 32 см. Зважаючи на короткий вегетаційний

період насінників, їх слід вирощувати на більш високому фоні орга-

нічних і мінеральних добрив.

Перед садінням поле боронують в один–два сліди, потім легкі

ґрунти культивують на глибину 8 – 10 см, більш важкі на 16 – 18 см,

а на дуже важких запливаючих ґрунтах проводять глибоке роз-

пушування (до 25 – 28 см) плоскорізами або безвідвальними плугами.

Садять коренеплоди висадко-садильними машинами ВПГ-4,

ВПГ-41, ВПУ-4 з площею живлення: для буряків 70 × 70 або 70 × 35 см,

моркви й турнепсу 70 × 35, брукви 70 × 70 або 70 × 35 см.

При ручному садінні можуть бути інші схеми розміщення. На-

приклад, для моркви — 70 × 25, 60 × 26, турнепсу — 40 × 40, 45 × 45,

брукви — 60 × 60 см.

543

Після садіння при розкриванні розеток коренеплодів поле боро-

нують і при потребі підсаджують витягнуті на поверхню коренепло-

ди. Через кілька днів починають міжрядні розпушування. На на-

сінниках кормових буряків пінцирують стебла, а в моркви — зонти-

ки. Для цього тепер широко використовують хімічні реактиви, на-

приклад, гідразид малеїнової кислоти (ГМК) 0,1 – 0,2 кг/га. Для

прискорення передзбирального підсушування насінників кормових

буряків застосовують також десиканти — сульфат міді (23,6 кг/га),

хлорид натрію (58,8 кг/га).

Час збирання насінників встановлюють за такими зовнішніми

ознаками: у буряків буріють клубочки на нижніх гілках, а рослини

жовтіють; у моркви буріють зонтики і загинаються всередину; у брук-

ви й турнепсу жовтіють стручки, насіння стає світло-коричневим.

Скошують висадки жатками (ЖУС-4,2, ЖУС-3,5 та ін.) і після їх

підсихання обмолочують комбайнами.

Після обмолоту насіння очищають, сортують, підсушують і збері-

гають при вологості 13 %.

Безвідсадковий спосіб вирощування буряків. Цей спосіб вирощу-

вання насіння буряків доцільно використовувати в південних зонах

України, в Закарпатті, де зими м’які і рослини успішно перезимо-

вують. Суть його полягає в тому, що вирощені в перший рік корене-

плоди не викопують для спеціального зберігання, а залишають зи-

мувати в ґрунті. Навесні наступного року рослини відновлюють ве-

гетацію і формують квітконосні пагони й насіння.

Особливості технології безвідсадкового способу вирощування на-

сіння буряків полягають у тому, що в перший рік необхідно вирос-

тити маточні коренеплоди обмеженої середньої маси (50 – 70 г) і

ксероморфної структури, що забезпечує їх успішну перезимівлю.

Для цьго під основний обробіток ґрунту вносять фосфорно-калійні

добрива в дозі Р

, під час сівби — Р

. Буряки сіють у червні в

чистих посівах або під покривом інших культур. Норму висіву збіль-

шують до 8 – 10 кг/га з тим, щоб при формуванні густоти стояння

рослин мати змогу залишати в рядку 8 – 12 шт. Спосіб сівби — ши-

рокорядний з шириною міжрядь 60 – 70 см. На півдні проводять 1 – 2

поливи нормою 350 – 400 м

води на гектар. Восени скошують ба-

дилля на висоті зрізу 8 – 10 см, а коренеплоди присипають соломою

або землею за допомогою підгортачів і залишають на зиму.

Навесні наступного року після доспівання ґрунту коренеплоди на

плантації розкривають, формують густоту стояння, дають піджив-

лення (N

30–40

), поливають 1 – 2 рази нормою 350 – 400 м

/га.

Збирають насіння двофазним способом. Скошувати квітконоси

починають при побурінні 70 – 80 % плодів, обмолочують через 8 – 10

днів.

Біоенергетична ефективність вирощування коренеплодів. При

вирощуванні кормових коренеплодів так само, як і цукрових буря-

544

ків, витрачається багато сукупної енергії. Якщо кормові коренепло-

ди вирощують за звичайними технологіями із застосуванням пести-

цидів, ручної праці на доочищення тощо, витрати сукупної енергії

становлять 70 000 – 90 000 МДж/га, а якщо за інтенсивними еколо-

гічно чистими енергозберігаючими технологіями — 42 000 –

44 000 МДж/га. У Лісостепу й на Поліссі при врожайності корене-

плодів 700 – 900 ц/га без зрошення показники біоенергетичної ефек-

тивності збільшуються в 1,2 – 2 рази — до 4 – 4,5 і 3,4 – 4 ОЕ. У гос-

подарствах, де спеціально вирощують моркву, брукву, турнепс на

значних площах, витрати сукупної енергії дещо нижчі, особливо

при вирощуванні брукви й турнепсу, але через їх меншу врожай-

ність (350 – 400 ц/га моркви і 450 – 600 ц/га брукви і турнепсу) біо-

енергетична ефективність вирощування їх майже така сама, як і

кормових буряків.

545



4. БУЛЬБОПЛОДИ

ТА БАШТАННІ КУЛЬТУРИ

Бульбоплоди ^ Баштанні культури

4.1. БУЛЬБОПЛОДИ

У світовому землеробстві є кілька бульбоплідних культур: картоп-

ля, батат, маніок, ямс, таро.

Картопля

— одна з найважливіших і

найбільш поширених бульбоплідних рослин.

Батат

(солодка картопля) — багаторічна рослина з повзучими

стеблами до 5 м завдовжки. У ґрунті утворює потовщені бічні коре-

ні — бульби з білою м’якоттю. Урожай бульб сягає 70 – 100 ц/га.

Маса однієї бульби — від 0,5 до 4,5 кг і навіть 25 кг. Належить до

родини в’юнкових. Поширений в Африці, Індії, Китаї, Японії, Пів-

денній Америці, в південно-східних районах США. В СНД незначні

площі батата розміщені в субтропіках Кавказу (Сухумі), Середній

Азії (Туркменія). У їжу бульби вживають як картоплю — вареними,

печеними, тушкованими та в іншому вигляді.

Маніок

належить до родини молочайних. Це багаторічна чагар-

никова рослина (до 3 м заввишки). На бічних коренях утворює ве-

ликі (до 1,5 кг) веретеноподібні бульби. З них готують оладки, га-

лушки, якими замінюють хліб, картоплю. Поширений в Індії, Аф-

риці (Конго, Нігерія та ін.), Індонезії, Південній Америці.

Ямс

походить з родини діоскорейних. Це однорічна трав’яниста

рослина, утворює кореневі потовщення — бульби, маса яких досягає

50 кг. Їдять їх у вареному вигляді як картоплю (за смаком нагадує

бульби картоплі). Бульби сушать і виготовляють з них борошно.

Поширений в Африці, Центральній і Південній Америці, Азії.

Таро

— з родини ароїдних. Це багаторічна трав’яниста рослина.

Бульби утворюються на кінцях кореневищ. Маса бульби до 4 кг.

Вживають бульби вареними (супи), смаженими, готують з них ваф-

лі, печиво, торти. Поширене в Азії (Китай, Японія, Індія), Індонезії,

Африці.

546

4.1.1. КАРТОПЛЯ

Господарське значення. Картопля посідає одне з перших місць се-

ред інших сільськогосподарських культур за універсальністю вико-

ристання в господарстві. Вона є важливою продовольчою, кормовою

й технічною культурою.

Продовольча цінність картоплі визначається її високими смако-

вими якостями та сприятливим для здоров’я людини хімічним

складом бульб. У них міститься 14 – 22 % крохмалю, 1,5 – 3 % білків,

0,8 – 1 % клітковини. Крохмаль картоплі легко засвоюється організ-

мом, а її білки за біологічною повноцінністю переважають білки ін-

ших культур, у тому числі озимої пшениці. Бульби багаті на вітамі-

ни групи В, РР, каротиноїди. У зимовий період картопля є головним

продуктом харчування і джерелом вітаміну С.

Вживають картоплю в їжу у вигляді різних страв, яких лише в

європейській кухні налічується понад 200. Проте у складі бульб,

особливо позеленілих, містяться отруйні речовини (соланін). І хоч

вони під час варіння значною мірою розкладаються, все ж при їх

вмісті понад 0,01 % краще бульби не вживати в їжу, а використову-

вати для технічних потреб.

Бульби картоплі широко використовуються для годівлі тварин у

сирому й запареному вигляді. Мають певне значення силос із зеле-

ного бадилля (картоплиння) та відходи промислової переробки

бульб — барда, жмаки та ін. За поживністю 100 кг сирих бульб оці-

нюються 29,5 корм. од., силосу — 8,5, сушених жмаків — 52 корм. од.

При вирощуванні картоплі на корм вихід кормових одиниць з 1 га

може перевищувати 5 – 6 тис.

Картопля є цінною сировиною для виробництва спирту, крохма-

лю, глюкози, декстрину й іншої важливої продукції для господарства.

Картопля як просапна культура має агротехнічне значення: є доб-

рим попередником для ярих культур, а ранні сорти — і для озимих.

Поширення. Картопля — рослина Південної Америки. Індійські

племена Перу, Еквадору, Болівії, Чилі вирощували її за 1 – 2 тис.

років до н. е. Першими європейцями, які побачили картоплю в 1492 р.

на о. Куба, були Х. Колумб і його супутники. В Європу (Іспанію) во-

на була завезена лише в 1565 р., звідки поступово поширилася в

інші європейські країни.

У Росії появу картоплі пов’язують з іменем Петра І, який нібито

в 1700 р. передав з Голландії мішок картоплі на батьківщину для

розмноження, але інтенсивно поширюватись вона почала тільки з

1765 р.

У 1881 р. посівні площі під картоплею досягали в Росії понад

1,5 млн га, а в 1913 р. — 2,7 млн га.

Сучасна світова площа картоплі — близько 18 – 29 млн га. Ви-

рощують її у 130 країнах світу. Найбільші посівні площі в європей-

547

ських країнах — до 13 млн га. В СНД насадження картоплі займа-

ють 6 – 6,5 млн га (1990 р.). Найбільше поширена вона в Нечорно-

земній зоні Російської Федерації, у Білорусі та Україні. На значних

площах її вирощують також у Центрально-Чорноземній зоні, районах

Поволжя, Уралу, Сибіру, Далекого Сходу.

В Україні площі під картоплею становлять 1,5 – 1,6 млн га

(1996 р.). Основні масиви їх розміщення на Поліссі — близько 60 %

та в Лісостепу — до 30 % загальної площі, решта припадає на Степ.

Середня врожайність картоплі в Україні у сприятливі роки 125 –

130 ц/га. Досвід кращих господарств показує, що її урожайність в

основних районах вирощування може бути в 2 – 3 рази вищою.

У багатьох господарствах Чернігівської та інших поліських областей

вирощують по 250 – 300 ц/га бульб і навіть більше.

Природні умови України й застосування прогресивних техноло-

гій вирощування картоплі дають змогу довести її середню врожай-

ність у найближчі роки на Поліссі до 250 – 300 ц/га, в Лісостепу до

200 – 220 ц/га і в Степу до 180 – 220 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Картопля (Solanum

Tuberosum L.) — багаторічна трав’яниста рослина, але в культурі

вирощують її як однорічну рослину. Розмножують картоплю вегета-

тивно — бульбами та їх частинами, проростками, живцями, а в се-

лекційній практиці — також насінням.

У вегетації картоплі виділяють три періоди: від сходів до початку

цвітіння; від початку цвітіння до закінчення росту бадилля; від за-

кінчення росту бадилля до його в’янення.

У розвитку картоплі визначають чотири фази: сходів, бутонізації,

цвітіння й достигання. Тривалість кожної фази залежить від біоло-

гічних особливостей сорту й умов вирощування. Наприклад, сходи

середньостиглих сортів картоплі з’являються через 15 – 20 днів, від

сходів до початку бутонізації минає 17 – 24

дні, від бутонізації до повного цвітіння

14 – 18 днів і від цвітіння до відмирання ба-

Рис. 92. Картопля:

— рослина;

— проростання бульб (

— здорової,

2, 3

— вироджених)

548

дилля 45 – 48 днів. У ранньостиглих сортів кожний період корот-

ший, у пізньостиглих — на кілька днів довший.

Картопля — рослина помірного клімату, забезпечує максимальні

прирости врожаю при середньодобовій температурі 17 – 18 °С. Як

низькі, так і високі температури шкідливо впливають на ріст і роз-

виток картоплі.

Бульби картоплі починають проростати при температурі ґрунту

на глибині 10 – 12 см не нижче 3 – 5 °С, але поява сходів за такої

температури затягується, вони легко уражуються хворобами. Актив-

ніше їх проростання спостерігається при температурі 7 – 8 °С. Най-

сприятливішою температурою для проростання бульб є 16 – 18 °С,

за якої сходи з’являються вже на 12 – 13-й день (рис. 92).

Бадилля росте інтенсивніше при 17 – 22 °С. Рослини цвітуть і

формують ягоди при 18 – 21 °С, а бульби — при 16 – 17 °С.

Якщо в період бульбоутворення ґрунт прогрівається до 25 °С і

при цьому спостерігається посуха, ріст бульб затримується, а при

29 – 30 °С припиняється — настає так званий «простій» картоплі з

можливим проростанням вічок на бульбах та появою на поверхні

пагонів, а в ґрунті столонів, на кінцях яких утворюються маленькі

дочірні бульби. Спостерігається також у період короткочасної посу-

хи утворення на бульбах (у місцях, де шкірка не огрубіла) різних за

розміром і формою наростів. Високі температури не тільки затриму-

ють ріст бульб, а й викликають температурне виродження картоплі.

Картопля чутлива до незначних заморозків. Наприклад, бульби

її гинуть вже при температурі мінус 1 – 2 °С, а бадилля чорніє й ги-

не при мінус 2 – 3 °С. Заморозки такої сили згубно діють і на молоді

рослини. Проте за умов достатнього нагромадження цукрів в суху

погоду вони можуть витримувати короткочасне зниження темпера-

тури до мінус 4 °С.

Вимоги до вологи.

Картопля досить вибаглива до вологи, оскільки

формує велику надземну масу за недостатньо розвиненої кореневої

системи. Тому висока продуктивність її спостерігається лише при

вологості ґрунту в період вегетації не менше 75 – 85 % НВ. У разі

зниження вологості ґрунту до 60 % НВ врожайність картоплі знижу-

ється на 3 – 9 %, а при 40 %-й вологості — більш як на 40 %. Най-

менші вимоги в картоплі до вологи спостерігаються в початковій

фазі росту — під час проростання й появи сходів, коли проростки й

молоді рослини формують тканини з використанням води материн-

ської бульби.

З ростом рослин підвищується потреба картоплі у волозі. Критич-

ним періодом для неї є фаза початку цвітіння, коли листкова по-

верхня досягає максимального розміру. Нестача вологи в цей час

може спричинитись до зниження врожаю бульб на 20 % і більше.

Транспіраційний коефіцієнт картоплі становить 400 – 550. В окре-

мі спекотливі дні добре розвинений кущ картоплі випаровує до 4 л

549

води. Тому в районах недостатнього зволоження слід особливо дбати

про нагромадження вологи в ґрунті.

Потрібно, проте, враховувати, що надмірне зволоження ґрунту

шкідливо впливає на картоплю. Якщо, наприклад, у період бульбо-

утворення йдуть часті дощі і вологість ґрунту перевищує 85 % НВ,

спостерігається передчасне відмирання бадилля, припиняється ріст

бульб, вони передчасно загнивають, урожайність їх знижується до

50 – 60 ц/га.

Вимоги до ґрунту.

Коренева система картоплі відзначається під-

вищеною інтенсивністю дихання, поглинає в 5 – 10 разів більше ки-

сню порівняно з іншими рослинами. Дослідженнями встановлено,

що на утворення 1 г сухої речовини картопля витрачає 7 – 12 мг ки-

сню протягом 1 год. Тому вона має високі вимоги до пухкості ґрунту.

На пухкому ґрунті з об’ємною масою 1,1 – 1,2 г/см

коренева система

картоплі має високу вбирну здатність, на ущільнених перенасиче-

них вологою ґрунтах коріння її загниває і відмирає. На ущільнених

ґрунтах погано розвиваються столони, картопля формує дрібні, час-

то деформовані бульби. Пояснюється це тим, що у бульб значно бі-

льші тканинні клітини, ніж у коренів, тому вони мають рихлу стру-

ктуру й важче «розсовують» щільний ґрунт у процесі росту.

Найбільш придатні для картоплі достатньо удобрені супіщані й

суглинисті ґрунти, легкі чорноземи. Вона добре росте на окультуре-

них некислих торфових ґрунтах і на заплавах річок, де складаються

сприятливі умови зволоження, живлення й температурний режим.

Вирощують картоплю і на легких піщаних ґрунтах, але лише

при внесенні високих доз органічних добрив, які, крім прямого

впливу на рослини, поліпшують фізичні властивості ґрунту.

Малопридатні для картоплі важкі глинисті ґрунти, особливо з

близьким заляганням ґрунтових вод. На таких ґрунтах бульби фор-

муються дрібні із зниженим вмістом крохмалю. Погано родить кар-

топля і на солонцюватих ґрунтах, де спостерігається сильне пошко-

дження бульб паршею. Найкраще формується врожай картоплі за

слабкокислої реакції ґрунтового розчину (рН 4,5 – 6,5). При рН ниж-

че 4,5 і вище 8 вона росте погано.

Особливості живлення.

Картопля досить вибаглива до елементів

живлення в ґрунті. Так, при середньому врожаї її 180 ц/га та 80 ц/га

бадилля вона виносить з ґрунту N — близько 95 – 105 кг, Р

40 –

50, К

О 110 – 120 кг/га. У перерахунку на 1 т бульб це становить

відповідно 5,6; 2,2 і 6,4 кг. Отже, порівняно із зерновими культура-

ми картопля виносить з ґрунту також значну кількість елементів

живлення. Тому бідні ґрунти малопридатні для її вирощування.

Особливо вибаглива картопля до елементів живлення під час інтен-

сивного наростання вегетативної маси (до цвітіння) і утворення

бульб. В цей час у неї найвищий показник міжфазного фотосинте-

тичного потенціалу посіву (МФПП).