Зінченко О.І. Кормовиробництво

Подождите немного. Документ загружается.

Частина І

живних речовин, а другу безазотисту називали ще респіраційною.

Пізніше Е. Вольф увів поняття про перетравні поживні речовини

(ППР) і коефіцієнти перетравності (КП). Німецький учений Гене-

берг (середина XIX ст.) поділив поживні речовини корму на п’ять

груп: безазотисті, екстрактивні, сира клітковина, сирий протеїн і

сирий білок, сирий жир, сира зола. Такий підхід більшою мірою від-

повідає сучасному зоотехнічному аналізові кормів. Загальна схема

аналізу передбачала поділ корму на сухі речовини і воду, перші, в

свою чергу, поділяли на органічну речовину і золу. Серед органіч-

них виділяли азотисті й безазотисті поживні речовини. Азотисті по-

діляли на аміди і білки, а безазотисті — на сирий жир і вуглеводи,

які включали сиру клітковину і БЕР. Це і покладено, по суті, в су-

часну схему аналізу кормів. Пізніше почали виділяти поняття «амі-

нокислотний склад кормів» (вперше на це звернув увагу Маженді в

1941 р., а після нього Ашер Роуз; першу довідку про амінокислот-

ний склад кормів, якою користуються у нас, дав І.С. Попов у

1962 р.).

Серед безазотистих речовин почали виділяти вуглеводи: добре

розчинні у холодній воді і гарячому спирті; розчинні у холодній воді

і нерозчинні в спирті; розчинні в гарячій воді і нерозчинні в спирті і

холодній воді; нерозчинні в гарячій воді, але розчинні в лугах і ті,

що гідролізуються розбавленими кислотами; нерозчинні в лугах і

які не гідролізуються розбавленими кислотами. Пізніше удоскона-

лили поділ вуглеводної частини корму, виділяючи з неї сиру кліт-

ковину, цукри (глюкозу), крохмаль і пентозани. У зольній частині

почали виділяти макроелементи (Са, Р, К, Nа та ін.) і мікроелемен-

ти (Zn, Со, Mo, S, Mn та ін.).

Велике значення для оцінки кормів мало вчення про вітаміни,

яке започаткував Н.І. Лунін у 1880 р. Відкриття вітамінів відіграло

величезну роль у науці про годівлю тварин і харчування людини.

2.2. Сучасні методи оцінки кормів

Оцінюючи якість кормів, до поживних речовин відносять воду,

сухі речовини, сирий протеїн, сирий жир, сиру клітковину, БЕР,

біологічно активні регулюючі речовини, які, крім БЕР, визначають

аналітичним способом (рис. 3).

Вміст їх у рослинах різний, а отже, і різна поживність кормів

(табл. 3). Ці показники залежно від строків збирання, технології

вирощування кормових культур значно змінюються. Так, при запіз-

ненні із збиранням у рослинах збільшується вміст клітковини, зме-

ншується вміст протеїну, каротину, жиру, БЕР, знижується пере-

травність корму.

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

Органічні речовини

зотні (протеїни)

Білки

міди

Вільні амінокислоти

КОРМИ

Вода Суха речовина

Неорганічні речовини

Макроелементи Мікроелементи

Безазотисті

Біологічно активні

регулювальні

Сирий жир

Сира клітковина

Безазотисті екстрак-

тивні речовини (БЕР)

Вітаміни

Біокаталізатори

Рослинні ферменти

Стимулятори

(у т.ч. алкалоїди)

Безазотисті

Рис. 3. Схема хімічного аналізу кормів

Еквіваленти поживності кормів. Кормова оцінка. Основним

методом, який дає змогу оцінити поживність корму і використання

поживних речовин з нього тваринами, є метод балансу речовин і

енергії в організмі, який було розроблено ще в середині XIX ст. Суть

методу полягає в тому, що про зміни в тілі тварин роблять висновок

за накопиченням білка і жиру в процесі годівлі. Саме це дає змогу

робити висновок про продуктивну дію корму.

Метод крохмальних еквівалентів при оцінці кормів вперше був

запропонований Кельнером, що дало змогу оцінювати загальну по-

живність кормів у кормових одиницях (вівсяній, ячмінній, кукуру-

дзяній), а потім і в енергетичній (ЕКО). В основу ЕКО покладено

енергетичну оцінку поживності корму.

Частина І

Таблиця 3. Середній хімічний склад зеленої маси кормових трав

і кукурудзи, % сухої маси (за Б.П. Плєшковим, 1987)

Культура

Сирий

протеїн

Жир

Сира

клітко-

вина

Безазоти-

сті екст-

рактивні

речовини

Зола

Каро-

тин,

мг/%

Конюшина червона 17 3 25 47 8 25

Люцерна посівна 20 3 28 41 7 30

Тимофіївка лучна 8 2 29 52 6 12

Стоколос безостий 9 2 29 51 7 13

Грястиця збірна 10 2 30 48 7 15

Вівсяниця лучна 11 2 28 49 6 18

Суданська трава 12 2 34 42 10 10

Кукурудза 8 2 22 58 7 8

Для повноти оцінки враховують також вміст у кормі перетравно-

го протеїну, кальцію, фосфору та ін.

У 1963 р. вівсяну кормову одиницю було запропоновано замінити

на енергетичну (ЕКО), що дорівнює 2500 ккал, або 10 468 кДж об-

мінної, або фізіологічно корисної, енергії (ОЕ). ОЕ — це лише час-

тина валової (брутто) енергії корму (ВЕ). Вміст ОЕ у кормах визна-

чають за перетравністю у процесі дослідів на тваринах.

Визначення кормової одиниці в джоулях дає змогу порівняти ви-

трати і нагромадження енергії у системі ґрунт — рослина — твари-

на — тваринницька продукція, тобто врахувати і порівняти енерго-

ємність технологій вирощування культури, її врожаю, раціону і тва-

ринницької продукції.

Валова енергія корму (ВЕ) без мінеральної частини (7 – 10 %)

становить приблизно 18 МДж/кг сухої речовини (СР) будь-якого кор-

му. Це взято за основу при обчисленні обмінної енергії в кормі або в

раціоні. Для цього можна використати, наприклад, таку формулу:

()

[]

ОЕ раціону

0,73 ВЕ 1кг СР СР Кл(клітковина)1,05

або корму

=× − ×

або

ОЕ = 0,73 × 18,0 [(СР – Кл) × 1,05], тобто ОЕ = 13,1 [(СР – Кл) × 1,05].

Останнє означає, що обмінна енергія корму при середньому кое-

фіцієнті його перетравності 0,73 дорівнює добутку коефіцієнта 13,1

на різницю між вмістом у кормі сухої речовини і клітковини, по-

множеному на 1,05. Вміст сухої речовини і клітковини треба визна-

чати не за довідниками, а за фактичними даними аналізів.

Показник БЕ 18 МДж більше підходить для зернофуражу, для

трав його доцільніше замінити фактичним вмістом ВЕ в сухій масі

кормової рослини, але для цього потрібно зробити хімічний аналіз

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

корму з використанням таких енергетичних коефіцієнтів, МДж/кг:

протеїн — 23,9; жир — 39,8; клітковина — 20; БЕР — 17,5.

Протеїнова, жирова, вуглеводна, вітамінна і мінеральна

поживність кормів та інші показники їхньої якості. Загальні

показники в кормових одиницях не дають повної картини якості

корму, а тому за методами, описаними у спеціальній літературі, ви-

значають протеїнову, жирову (ліпідну), вуглеводну, вітамінну, мі-

неральну поживність кормів та інші показники, зокрема кислот-

ність або лужність корму, вміст у ньому відповідно кислотних еле-

ментів — сірки, фосфору, хлору та лужних — кальцію, магнію, ка-

лію. Співвідношення між ними повинно становити 0,8 – 1,0, а над-

лишок лужних еквівалентів — у середньому 0,3 – 0,5 г-екв на одну

кормову одиницю.

Фактори, що погіршують якість кормів. Порушення техноло-

гій вирощування, заготівлі і зберігання кормів може призвести до

значного погіршення якості кормів і поїдання їх тваринами. На-

приклад, не досить подрібнена маса кукурудзи у восковій стиглості

погано утрамбовується і, як наслідок, в такому силосі молочнокисле

бродіння досить швидко змінюється оцтовокислим, а далі — масля-

нокислим. Корм фактично втрачає якість і негативно впливає на

здоров’я тварин. Крім того, зерно, яке залишається при цьому непо-

дрібненим, гірше перетравлюється у шлунку тварин. Лише з цієї

причини можна втратити величезну кількість корму. Щоб запобігти

цьому, кукурудзу воскової стиглості, зокрема її ціннішу частину,

слід збирати комбайнами, які подрібнюють її на відрізки 6 – 7 мм

(зерно також подрібнюється).

Велике значення має ботанічний склад культур. Деякі з них міс-

тять специфічні сполуки — алкалоїди, сапоніни, глікозиди, нітрати

та ін. Вміст цих сполук внаслідок поганої заготівлі та порушення

технології вирощування може збільшуватись.

Алкалоїди спричинюють так звані синдроми токсичності, різко

погіршують ступінь поїдання корму. Їх відомо близько 10 тис.,

проте точну кількість не визначено. Більшість алкалоїдів сильні

отрути (нікотин, морфін, атропін, стрихнін, хінін та ін.). Найбіль-

ше містять їх рослини у період цвітіння. Проросле зерно ячменю

містить алкалоїд горденін, а люпину — лупінін, спартеїн, лупанін,

оксилупанін та ін., канарник тростинний — близько 8 алкалоїдів

(гордеїн, грамін та ін.). Звичайно не всі алкалоїди мають несприя-

тливу дію, деякі з них характеризуються тонізуючою, навіть нар-

котичною дією.

Глікозиди, подібно до алкалоїдів, також мають токсичну дію на

організм тварин і людини. Всі вони є похідними цукрів (здебільшо-

го моноцукрів). За даними Б.П. Плєшкова (1986), не слід вважати їх

Частина І

«відходами» життєдіяльності організму Це саме стосується і антиме-

таболітів — інгібіторів росту — сапонінів, а також кумарину (бур-

кун). За правильної заготівлі вміст цих сполук, зокрема кумарину, в

кормах різко зменшується. Несприятливо діє на тварин не кумарин,

а дикумарин, який утворюється в разі неправильної заготівлі кор-

мів (силосу, сінажу) з буркуну.

Таніни також можуть знижувати перетравність кормів, надавати

їм гіркого присмаку. Разом з тим вони можуть корисно впливати на

засвоєння протеїну твариною, збільшувати приріст великої рогатої

худоби.

Зелена маса бобових містить естрогени (флавоноїди), які мо-

жуть впливати на організм тварини (великої рогатої худоби, овець,

кіз) як корисно, так і несприятливо Так, флавоноїд куместрол є в

конюшині білій, рожевій, підземній і в люцерні. Ураження лист-

кової поверхні, наприклад, плямистістю листків. збільшує вміст

естрогенів у рослинах. Негативна дія естрогенів бобових трав зни-

жується при висіванні їх разом із злаковими. Є дані про те, що ес-

трогени містять кукурудза та кукурудзяний силос.

Певний вплив на тва-

рин справляють рослинні

гормони, їх корисно засто-

совувати замість синтезо-

ваних штучно (до речі, син-

тетичні гормони досить

широко вводять у раціони

великої рогатої худоби,

свиней і птиці в деяких

країнах Заходу). Рослинні

гормони містить, зокрема

елеутерокок. Синтетичні

гормони, такі як клембу-

терол, при введенні їх у

раціони великої рогатої

худоби, свиней і птиці

сприяють приростам маси

тварин, але їхнє м’ясо

значно поступається своєю

якістю м’ясу, одержаному

без добавки цих речовин.

За надмірного азотного

живлення, не збалансова-

ного калійним, при похо-

лоданні або нестачі вологи

Рис. 4. Вплив калію на вміст нітратного

азоту в кормових культурах

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

в рослинах нагромаджуються азотні сполуки — нітрати (рис. 4). В

організмі тварин вони перетворюються на нітрити, які надходять у

кров і переводять двовалентне залізо крові у тривалентне. Метгемо-

глобін, на відміну від оксигемоглобіну, не функціонує у зворотному

напрямі як переносник кисню, що погіршує функцію крові. Це спо-

стерігається, якщо вміст нітратів у кормі перевищує 300 – 500 мг/кг.

Певне значення має і кількість корму. Чим більше в ньому ніт-

ратів, тим цього корму тваринам треба давати менше.

Вміст нітратів у кормах може перевищувати не більше 0,1 – 0,4 %

МОЗ із розрахунку на суху масу (за Б.П. Плєшковим, 1987).

Більше нітратів у злакових, менше — у бобових культурах. Бага-

то нітратів може нагромаджуватись у грястиці, костриці тростинній

і лучній, листках буряків, у лободі та ін. Якщо корм містить багато

нітратів, його треба давати разом з іншим, у якому їх мало (силосі

кукурудзі молочно-воскової стиглості).

Згідно з чинними в Україні нормативами, допустимими нормами

нітратів у кормах є такі, мг/кг корму: грубі корми — 500, силос і сі-

наж — 300, зелені корми — 200, зернофураж — 300, трав’яне борош-

но — 800. Тепер дещо переглянуто ці нормативи вмісту нітратів у

бік збільшення — у зеленій масі до 300, у сіні — до 1000, силосі й

сінажі — до 500, у трав’яному борошні — до 2 тис., листі кормових

буряків — до 1500, у комбікормах для ВРХ — до 500.

Нестача деяких макро- і мікроелементів (кальцію, магнію, цин-

ку, марганцю), порушення співвідношення їх у рослинах створює

загрозу для здоров’я тварин, може спричинити трав’яну тетанію (гі-

помагнеземію) при згодовуванні свіжих рослин. Згодовування тра-

востою люцерни, конюшини, особливо при випасанні худоби вранці

на росянистих травостоях, може призвести до тимпанії. В літературі

є відомості про те, що причиною тимпанії є підвищений вміст у бо-

бових специфічного білка, якого в люцерні 4 – 5 %, а в еспарцеті,

лядвенці та злакових травах — не більш як 1 %.

Фактори, які поліпшують якість і поїдання кормів. Це пра-

вильна експлуатація пасовища, яка дає змогу зменшити вміст ніт-

ратів у траві, поліпшує поїдання її тваринами. Додержання прави-

льного співвідношення елементів живлення при удобренні різко

знижує вміст у кормах нітратів, алкалоїдів, глюкозидів. Велике

значення має і добір сортів Наприклад, сорт буркуну Еней містить

мало кумарину.

Оскільки у разі перевантаження пасовищ тваринами на них збі-

льшується кількість екскрементів, при відростанні трави в ній нако-

пичуються нітрати. Саме тому не слід перевантажувати пасовища.

Важливо додержувати технології заготівлі і приготування кор-

мів. Наприклад, при заготівлі силосу з кукурудзи в молочно-воско-

Частина І

вій і восковій стиглості добре подрібнена і утрамбована маса може

зберігатися протягом тривалого періоду без істотного погіршення її

якості і поїдання.

Велике значення має своєчасність збирання кормових культур. Зо-

крема, оптимальні строки скошування злакових і бобових трав (у фа-

зах бутонізації, виколошування, викидання волотей) дають змогу оп-

тимізувати вміст алкалоїдів, флавоноїдів та інших сполук у кормах.

Важливим фактором є правильне поєднання рослин в агрофіто-

ценозах, яке забезпечує темп росту і оптимальні умови вегетації

кожного компонента.

Тому потрібен оперативний контроль за якістю зеленої маси в

період вегетації під час збирання, заготівлі і зберігання, що дасть

змогу своєчасно виявляти як позитивні, так і негативні моменти в

технології виробництва кормів у господарстві.

Для оцінки якості кормів у полі та під час заготівлі і зберігання

відбирають проби на аналіз. Якість кормів оцінюють у балах і кла-

сах відповідно до діючих стандартів.

3. ПРИНЦИПИ БІОЕНЕРГЕТИЧНОЇ ОЦІНКИ

ЕФЕКТИВНОСТІ ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОЩУВАННЯ

КОРМОВИХ КУЛЬТУР І ЗАГОТІВЛІ КОРМІВ

Крім загальноприйнятих методів обліку ефективності технологій

вирощування кормових культур і заготівлі кормів за грошовими і

трудовими витратами застосовують оцінку їх за сукупною енергією,

затраченою на виробництво корму, або за акумульованою у ньому, а

також у тваринницькій продукції. Витрати енергії на вирощування

культури, заготівлю кормів аналогічно акумуляції її врожаєм зеле-

ної маси, зерна або коренеплодів прийнято визначати у джоулях.

Витрати і виробництво енергії у сільському господарстві залежно

від масштабів розраховують у кілоджоулях (кДж) = джоуль

•10

;

мегажоулях (МДж) = джоуль

• 10

; гігаджоулях (ГДж) = джоуль •10

;

тераджоулях (ТДж) = джоуль

• 10

Отже, можна порівнювати енерговитрати на вирощування куль-

тури із вмістом енергії у зібраному врожаї, кормі і у тваринницькій

продукції, тобто об’єднати єдиним показником розрізнені поняття в

системі технологія вирощування культури — урожай — корм —

тваринницька продукція.

Витрати сукупної енергії на вирощування культури звичайно у

6 – 12 разів менші, ніж вміст її в урожаї. Проте може бути і так, що

вони не набагато відрізняються від вмісту її у кормі. Наприклад,

при заготівлі трав’яного борошна, брикетів і гранул у зв’язку з ве-

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

ликими витратами пального й електроенергії на сушіння у кормі

нерідко енергії менше, ніж витрачено на вирощування і збирання,

перевезення, додаткове подрібнення, сушіння культури. Такий

корм буде якісним, але дуже дорогим. Виробництво його в господар-

стві у великих кількостях за існуючої технології може бути невигід-

ним. Поки що здійснюються величезні витрати енергії при заготівлі

сіна — до 50 % енергії, яку містить зелена маса, силосу — до 40 %.

Сучасні технології вирощування кормових культур, особливо та-

ких як кукурудза, коренеплоди та ін., ще дуже недосконалі, зокрема

пов’язані з великими витратами енергії на пальне. До невиправда-

них витрат загальної енергії призводить застосування пестицидів і

гербіцидів. Так, аналіз структури витрат енергії на вирощування

соняшнику, коренеплодів, зернофуражних культур свідчить про те,

що на пестициди (гербіциди, фунгіциди й інсектициди), ретарданти,

дефоліанти і дисиканти витрачають до 20 %, на пальне — 25 – 30, на

добрива — 30 – 40 % сукупної енергії. Наприклад, застосування 1 кг

дорогих імпортних гербіцидів за сукупною енергією можна порівня-

ти з 2 – 3-разовим міжрядним обробітком 1 га посівів кукурудзи чи

коренеплодів або 6 – 8-разовим боронуванням 1 га. Проте на 1 га

нерідко вносять стільки гербіцидів, що це відповідає більш як 10-ра-

зовому міжрядному обробітку і в 3 – 4 рази більшій кількості боро-

нувань. Тому надмірна хімізація процесів вирощування кормових

культур призводить до досить значного збільшення витрат сукупної

енергії, погіршує якість кормів.

Важливо зменшити не тільки енерговитрати на 1 га посіву, а й

витрати сукупної енергії на одиницю продукції, що значною мірою

залежить від урожайності культури Найменші енерговитрати при

вирощуванні кормових трав, найбільші — зернобобових і кормових

буряків (табл. 4).

Багато затрачається енергії на перевезення кормів там, де не-

правильно розміщують кормові культури в сівозмінах. Енергозбері-

гаючі технології вирощування кормових культур неможливі при

значному віддаленні площ вирощування кормових культур від

місць утримання худоби і пунктів приготування кормів, оскільки

транспортні витрати нерідко перевищують прямі на вирощування

культури. Так, перевезення 1 т зеленої маси жита на відстань 15 км

агрегатом МТЗ-80 + ПТС-4М коштує приблизно 8 грн, а витрати на

вирощування — 8 – 10 грн (у цінах 2000 р.).

Слід не тільки вигідно виробляти корми — з мінімальними ви-

тратами сукупної енергії, а й використовувати їх із найбільшою

ефективністю, тобто треба поліпшити конверсію корму (від лат.

соnversio — перетворення, у біології біоконверсія). Наприклад, кон-

центровані корми найбільш ефективні у птахівництві, де коефіцієн-

Частина І

ти біоконверсії зернофуражу дуже високі. Так, за збалансованої го-

дівлі з 1 т комбікорму можна мати 300 – 350 кг м’яса бройлерів, а

свинини 170 – 200 кг. Тому невипадково у США 35 – 40 % м’ясного

балансу становить м’ясо птиці, а в нашій країні (станом на 2000 р.) —

лише 17 – 18 %. Оскільки у нашій країні значно менші ресурси зер-

на, треба нарощувати бройлерне виробництво птиці. Для цього по-

ряд з такими культурами, як кукурудза, ячмінь, горох, соя, більшої

уваги заслуговує тритикале, яке містить 16 – 17 % білка, у якому

підвищена кількість лізину.

Таблиця 4. Орієнтовні витрати сукупної енергії

при вирощуванні різних кормових культур у Лісостепу

Урожайність

Орієнтовні витрати енергії,

МДж

Культура

ц/га

корм.

од.,

ц/га

на 1 га

на 1 ц

натура-

льної

продук-

ції

на 1 ц

кормо-

вих

одиниць

Кукурудза на зерно 80 107 30 000 375 280

На силос 500 140 22 000 44 157

На зелений корм 600 104 16 000 27 153

Ячмінь 40 48 16 200 405 371

Люцерна (зелена маса) 450 90 14 000 31 155

Суданська трава (зелена маса) 450 90 12 000 26 133

Озиме жито на корм 300 60 11 000 37 183

Горох 30 36 14 300 477 397

Кормові буряки 600 184 36 000 26 196

Досить енергоємним є м’ясо яловичини. На 1 кг м’яса через пога-

ну збалансованість раціону за протеїном і амінокислотами витра-

чають 8 – 9, а то й 10 – 11 корм. од. Разом з тим не можна забувати,

що на виробництво 1 кг зернофуражу, в свою чергу, треба у 2 – 3

рази більше сукупної енергії, ніж на 1 корм. од. трави. Тому, незва-

жаючи на екстенсивність виробництва яловичини порівняно із сви-

ниною і м’ясом бройлерів, виробництво її також може бути економі-

чно вигідним.

Найбільш ефективно було б використовувати продукцію рослин-

ництва для промислової переробки і одержувати кінцеву продук-

цію — аналоги тваринницької продукції, яку в багатьох країнах вже

мають, виробляючи штучно м’ясо і молоко із сої та іншої сировини.

Крім того, залишається велика кількість продукції, яка за енерге-

тичним еквівалентом майже дорівнює кінцевій — зерновій. Як за-

значав у свій час В.Р. Вільямс, було б недоцільно використовувати

цю масу органіки на добриво, оскільки можна мати додаткову про-

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

дукцію тваринництва й органічне добриво. Найбільш ефективно

утилізують побічну продукцію жуйні, зокрема велика рогата худоба,

вівці, кози.

Разом з тим майбутнє, можливо, належить більш простим орга-

нізмам. Наприклад, конверсія зернофуражу при вирощуванні риби

значно вища, ніж при одержанні м’яса птиці і тим більше свинини,

а за фізіологічним значенням багато видів риби перевершують яло-

вичину і свинину. Однак це завдання, очевидно, більш віддаленого

майбутнього. Слід зазначити, що у деяких країнах, наприклад у

США, збільшилось виробництво і споживання рибних продуктів і

зменшилось споживання м’яса. У перспективі, мабуть, кормова

площа буде значною мірою джерелом зернофуражу і трав’яних кон-

центратів для інтенсивної відгодівлі риби у ставках, водоймах і ве-

ликих акваріумах. А поки що треба збільшувати коефіцієнт біокон-

версії кормів і зернофуражу, ефективно утилізувати побічну продук-

цію рослинництва.

4. ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЙНОСТІ КОРМОВИХ

КУЛЬТУР

Загальні положення. Технологічний процес вирощування кор-

мових культур постійно вдосконалюється, стає більш раціональним.

По суті, це означає оптимізацію умов вирощування врожаю. Проте й

досі це здійснюється переважно без урахування взаємодії і опти-

мального співвідношення основних факторів одержання врожаю,

що призводить до значних витрат матеріальних, грошових і трудо-

вих ресурсів на одиницю продукції.

Програмування врожайності — це якісно вищий етап розробки

технологій вирощування польових культур. Воно означає одержан-

ня дійсно можливої врожайності сільськогосподарської культури

заданої якості на основі складання науково обґрунтованої опти-

мальної програми з урахуванням ґрунтово-кліматичних і

організаційно-господарських умов.

Питання програмування розглядається у відповідних навчаль-

них посібниках, де акумульовано і нові досягнення оптимізації

прийомів вирощування сільськогосподарських культур.

Терміни «програмування», «прогнозування», «планування» часто

ототожнюють, хоч це різні поняття.

Програмування — це розробка комплексу заходів, своєчасне та

якісне виконання яких забезпечує задану врожайність на основі

програми вирощування врожаю з урахуванням ґрунтово-кліматич-

них умов, рівня оснащення господарства найновішою технікою, ор-