Юськів Б.М. Системний аналіз

Подождите немного. Документ загружается.

2) ціль або ряд цілей;

3) альтернативні засоби (або системи), з допомогою яких може бути досяг-

нута ціль;

4) ресурси, потрібні для кожної альтернативи (системи);

5) математична і логічна моделі, які призначені для встановлення зв’язків

між цілями, альтернативними засобами їх досягнення, обмеженнями оточуючо-

го середовища та вимогами на ресурси;

6) критерій вибору кращої альтернативи; з його допомогою деяким чином

зіставляються цілі і затрати, наприклад, шляхом максимального досягнення ці-

лей при заданих витратах.

Проблема і проблематика. Найважливішою і початковою категорією ло-

гіки системного аналізу є проблема. В загальному випадку під проблемою ро-

зуміють невідповідність між необхідним (бажаним) і фактичним станом справ.

Жодні зусилля науковців і практиків, найкраща організація робіт і навіть най-

сучасніша техніка не приведуть до успіху, якщо напрям пошуку буде вибраний

помилково.

Проблемний аналіз дозволяє правильно і чітко формулювати проблему, за-

ради якої створюється система. До будь-якої реальної проблеми необхідно ап-

ріорі ставитися не як до окремо взятої, а як до “клубка” взаємозв’язаних про-

блем. Використовуючи до позначення цієї сукупності термін проблематика,

можна сказати, що етап формулювання проблеми полягає у визначенні пробле-

матики.

Отже, системне дослідження будь-якої проблеми починається з її розши-

рення до проблематики, тобто до знаходження системи проблем, які суттєво

пов’язані із досліджуваною проблемою і без врахування яких вона не може бу-

ти розв’язана.

Виявлення цілей. Після визначення проблеми наступним за важливістю

етапом аналізу стає виявлення цілей. Проблеми повинні бути приведені до ви-

гляду, коли вони стають задачами вибору потрібних засобів для досягнення за-

даних цілей.

На даному етапі аналізу визначається, що треба зробити для зняття про-

блеми (на відміну від наступних етапів, коли визначають, як це зробити).

Головна складність виявлення цілі пов’язана з тим фактом, що цілі є своє-

рідним антиподом проблеми. Формулюючи її, ми в явному вигляді вказуємо,

що нам не подобається. Сказати це порівняно просто, оскільки те, чого ми не

хочемо, існує. Кажучи ж про цілі, ми намагаємося сформулювати, чого ж ми

хочемо. Ми ніби вказуємо напрям, у якому слід ”відходити” від існуючої і та-

кої, що нас не влаштовує, ситуації. Складність полягає в тому, що можливих

напрямків багато, а вибрати потрібно один, дійсно правильний, а не такий, який

лише видається правильним.

Критерії та обмеження. Слово “критерій” у системному аналізі викорис-

товується у широкому розумінні – як будь-який спосіб порівняння альтернатив.

Це означає, що критерієм якості альтернативи може служити будь-яка ознака,

значення якої можна зафіксувати на порядковій або більш сильній шкалі. Після

того, як така характеристики відшукана (критерій сформовано), з’являється

можливість ставити задачі вибору й оптимізації.

Критерій можна розглядати як кількісну модель якісних цілей. Тобто, сфо-

рмовані критерії надалі у деякому розумінні замінюють цілі. Від критеріїв по-

требують якомога більшої відповідності цілям, щоб оптимізація за критерієм

відповідала максимальному наближенню до цілі. Критерій – це апроксимація

цілі, її модель.

В загальному випадку, модель проблемної ситуації включає три взаємоді-

ючі системи: – система, яка містить проблему і для якої дана ситуація є про-

блемою; – система, яка може так вплинути на хід подій, що проблема або по-

слаблюється, або зникає зовсім; – оточуюче середовище, в якому існують і з

яким взаємодіють обидві системи. Характер цілей даних учасників проблемної

ситуації різний. Для першої системи це цілі досягнення (головне – розв’язати

проблему); цілі другої системи пов’язані із раціональною витратою ресурсів на

розв’язання проблеми (головне – економно розв’язати її), а втручання середо-

вища в цей процес носить, як правило, характер пасивний, але обов’язковий.

Так виникають критерії ефективності, які підлягають оптимізації (нерідко супе-

речать один одному), критерії збереження, а також обмеження, які потребують

їх безумовного дотримання. Відтак змістовна сторона процесу полягає в тому,

щоб погодити ресурси другої системи з потребами першої при обмеженнях, які

накладає середовище.

І критерії, і обмеження певним чином, кожен по різному, впливають на

альтернативи. Цільовий критерій ніби відкриває можливості для висунення все

нових і нових альтернатив в пошуках кращої з них, а обмеження навпаки – зме-

ншує їх кількість, забороняючи деякі з них. Якщо деякими критеріями можна

жертвувати, то обмеження повинні дотримуватися жорстко. Іноді виникають

ситуації, коли обмеження настільки сильні, що роблять нереальним досягнення

цілей. Тоді ставиться питання про зняття або послаблення обмежень.

Альтернативи. Наступним логічним елементом системного аналізу є

множина альтернатив, тобто ідей про можливі способи досягнення цілей. Вибір

оптимальної альтернативи із цієї множини із врахуванням обмежень та крите-

рію оптимальності є питанням чисто технічним. Однак найбільш творчим ета-

пом системного аналізу є генерування альтернатив. Більше того, завдання поля-

гає у необхідності згенерувати якомога більшу їх кількість.

При розгляді погано структурованих проблем часто знаходять першу ліп-

шу альтернативу, а тоді здійснюють її покрокове покращання та вдосконалення.

6.3. Методологія системного аналізу

Поняття методології. Не претендуючи на повноту змісту, під методологі-

єю системного дослідження розуміють сукупність системних методів і засобів,

спрямованих на розв’язання складних і комплексних проблем. Тут системний

метод являє собою загальний підхід до розв’язання якої-небудь проблеми

об’єкта із врахуванням його цілісності, спосіб досягнення цілі, певним чином

впорядковану діяльність, а системним засобом виступає сукупність принципів і

понять.

Скільки досліджень, стільки й різних постановок задач системного аналізу.

Природно, що при такому розмаїтті цілей, постановок задач, об'єктів дослі-

дження неминуче існування різних методик системного аналізу. Всі вони пред-

ставляють різні варіанти методик, побудованих на принципах єдиної методоло-

гії.

В той же час існують об'єктивні закони людської діяльності, які проявля-

ються у вирішенні будь-якого типу проблем. Ці закономірності, виявлені част-

ково шляхом узагальнення досвіду і теоретичних досліджень, складають основу

методології системного аналізу. Тому, не зважаючи на різноманіття постановок

завдань системного аналізу, можна спостерігати значну одноманітність дій в їх

вирішенні, значну подібність методик, розроблених для різних конкретних ви-

падків.

Поки що можна говорити про наявність єдиної принципової методології

системного аналізу та різних варіантів методики її реалізації, які застосовують-

ся в залежності від обставин. Подальший розвиток йде в напрямку все більшої

уніфікації методів дослідження, виявлення типових, стандартних процедур на

всіх етапах системного аналізу, їхньої формалізації і комп’ютерної реалізації.

Методика задач системного аналізу. Застосування системного аналізу

для розв’язання проблеми являє собою досить складну процедуру, яка включає

представлення об’єктів досліджень у вигляді систем, їх аналіз, організацію

процесу колективного прийняття рішення з використанням різних методів мо-

делювання і методів активізації інтуїції осіб, які приймають рішення. Для орга-

нізації такого процесу потрібно виділити послідовність етапів, рекомендувати

методи для виконання цих етапів, передбачити, за необхідності, повернення до

попередніх етапів. Така послідовність певним чином виділених і впорядкованих

етапів (можливо і підетапів) з рекомендованими методами або прийомами їх

виконання представляє собою методику системного аналізу.

Неодноразово мали місце спроби створення загальної методики проведен-

ня системного аналізу. Приклади виділення етапів у перших методиках систем-

ного аналізу наведені в таблиці:

За С.Оптнером За Е.Квейдом За С.Янгом За Ю.Черняком

1. Ідентифікація

симптомів

2. Визначення ак-

туальності про-

блеми

3. Визначення цілі

4. Розкриття струк-

тури системи і її

дефектних еле-

ментів

5. Визначення

структури мож-

ливостей

6. Знаходження

альтернатив

7. Оцінка альтер-

натив

8. Вибір альтерна-

тиви

9. Складання рі-

шення

10. Визнання рі-

шення колекти-

вом виконавців і

керівників

11. Запуск процесу

реалізації рі-

шення

12. Управління

процесом рі-

шення

13. Оцінка реаліза-

ції і її наслідків

1. Постановка за-

дачі (визначення

сутності про-

блеми, цілей і

меж задачі)

2. Пошук (збір не-

обхідних даних,

визначення аль-

тернативних за-

собів досягнення

цілей)

3. Тлумачення (по-

будова моделі і

її застосування)

4. Рекомендація

(визначення аль-

тернативи або

курсу дій, яким

надається пере-

вага)

5. Підтвердження

(експеримента-

льна перевірка

розв’язку)

1. Визначення ці-

лей організації

2. Виявлення про-

блем організацій

3. Дослідження

проблем і поста-

новка діагнозу

4. Пошук розв’язку

проблеми

5. Оцінка всіх аль-

тернатив і вибір

найкращої з них

6. Погодження

розв’язку в ор-

ганізації

7. Затвердження

рішення

8. Підготовка до

введення

9. Управління ви-

користанням рі-

шення

10. Перевірка ефе-

ктивності рі-

шення

1. Аналіз проблеми

2. Визначення сис-

теми

3. Аналіз структу-

ри системи

4. Формування за-

гальної цілі і

критерію

5. Декомпозиція

цілі, виявлення

потреб в ресур-

сах і процесах

6. Виявлення ре-

сурсів і проце-

сів, композиція

цілей

7. Прогноз і аналіз

майбутніх умов

8. Оцінка цілей і

засобів

9. Відбір варіантів

10. Діагноз існую-

чої системи

11. Побудова ком-

плексної про-

грами розвитку

12. Проектування

організації для

досягнення ці-

лей

Аналізуючи їх можна побачити, що, маючи спільну логіку, ці методики

відрізняються в деталях: в одних більше уваги приділяється розробці і дослі-

дженню альтернатив прийняття рішень (Е.Квейд, С.Оптнер), в іншій – означен-

ню та структуризації цілей (Ю.І.Черняк), в третіх – процесу реалізації вже при-

йнятого рішення (С.Янг). Перші етапи часто пов’язані з дослідженням існуючої

системи і виявленням проблеми. Зауважимо, що кожна методика системного

аналізу – це також модель (модель процесу проведення аналізу), яка має специ-

фіку, закладену їхніми авторами. Тому стверджувати, що можна створити єди-

ну універсальну методику, немає змісту. Можна лише говорити про доцільність

розробки методики проведення системного аналізу конкретної системи (про-

блеми), виходячи із загальних методичних міркувань.

На практиці, для більш чіткої організації робіт при реалізації методик, ви-

никає необхідність більшої деталізації етапів шляхом розкладання їх на підета-

пи. Наприклад, у методиці Ю.Черняка названі 12 етапів поділяються на 72 під-

етапи. Включати відразу таку велику кількість етапів і підетапів в єдину мето-

дику незручно – вона стає малозрозумілою і малопридатною для практичного

використання. Як правило, такий поділ здійснюють поступово, в міру необхід-

ності.

ЛІТЕРАТУРА: [1], [2], [3], [4], [5], [6], [7], [32], [33], [41], [54].

Тема 7. МЕТОДИ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ

7.1. Методи системного аналізу та їх класифікація

Системний аналіз, по суті, є каркасом, який об'єднує необхідні наукові

знання, методи та дії для розв'язання складних проблем. Роль методології сис-

темного аналізу зводиться до максимально точного формулювання задачі на

кожному етапі і добору на кожному етапі методу, який в найбільшій мірі відпо-

відній змісту задачі.

Більшість методів розроблено задовго до появи системного аналізу і вико-

ристовується самостійно. Принциповою особливістю системного аналізу є ви-

користання методів двох типів – формальних і якісних. Внесок методології сис-

темного аналізу в розвиток таких точних методів, як чисельні й аналітичні ме-

тоди, економіко-математичне моделювання, відносно невеликий. Те нове, що

дає системна методологія, – це підхід не від методу, а від задачі, вимога ком-

плексного використання цілої серії методів, або їхнього системного викорис-

тання для вирішення різних частин і етапів проблеми. Однак цілий ряд нефор-

малізованих методів був породжений розвитком системної методології і потре-

бами системного аналізу проблем – неструктурованих або погано структурова-

них. До числа власних інструментальних досягнень системної методології від-

носяться методи сценаріїв, "Делфі", побудови й аналізу дерев цілей і інші. Тіс-

но пов'язані з розвитком системного аналізу також і діагностичні методи.

Нижче подається неповний, однак достатньо представницький перелік ме-

тодів системного аналізу:

Якісні Кількісні

• Індивідуальні

• Вільних асоціацій

• Записної книжки

• Анкетувань

• Діагностичний метод

• Графічні

• Сітковий

• Матричний

• Метод дерева цілей

• Кількісні

• Метод морфологічного аналізу

• Групові методи

• Очні

• Розкриття творчого потенці-

алу

• Мозкового штурму

• Метод синектики

• Обмін думками

• Наради

• Семінари

• Очно-заочні

• Сценаріїв

• Експертних оцінок

• Метод Делфі

• Метод економічного аналізу

• Статистичний аналіз

• Методи моделювання

• Кібернетичні моделі

• Економіко-математичне моде-

лювання

• Нормативні операційні моделі

(теорія ігор, оптимізації, іміта-

цій моделі)

7.2. Якісні методи, використовувані системним аналізом

Метод вільних асоціацій. Це один із найпростіших методів, який дозво-

ляє знизити властиву людині критичність, що заважає виробленню оригіналь-

них ідей. Він допомагає виробити цілком новий погляд на "збиту" проблему.

Метод полягає в наступному: береться аркуш паперу і на ньому пишеться

слово чи фраза, що має відношення до розглядуваної проблеми. Потім до неї

додається інша фраза, потім ще одна и т.д. Важливо, щоб кожне нове слово до-

давало якусь нову грань усьому розумовому процесу. Так поступово виникає

ланцюжок ідей, серед яких можуть виявитися досить продуктивні.

Метод записної книжки. У записну книжку заноситься формулювання

проблеми та всі відомі факти, що мають відношення до її вирішення. Потім ви

починаєте обмірковувати всеможливі шляхи вирішення проблеми, щоразу за-

носячи в книжку нові ідеї. Щодня розгляду проблеми присвячується певний

час. З дня на день зростає кількість запропонованих варіантів. Наприкінці міся-

ця ви робите ревізію своїм записам і складаєте список кращих ідей.

Даний метод можна використовувати і для колективної генерації ідей. Ко-

жен учасник веде свою записну книжку. Наприклад, на кінець місяця всі здають

свої записи головному координатору, який зводить всі ідеї в спільний список.

Потім за сформованим списком проводиться колективне обговорення.

Складання анкет. Анкети складають для певних категорій працівників

для поглиблення та розширення розуміння ними професійних проблем. Систе-

ма запитань допомагає упорядкувати процес розгляду проблеми, деталізує і тим

самим ніби спрощує його.

Будучи президентом компанії "Форд", Лі Якока часто користувався у своїй

управлінській практиці цим методом: "Протягом багатьох років я регулярно за-

давав своїм головним працівникам і вимагав від них, щоб вони, у свою чергу,

задавали своїм головним працівникам кілька елементарних питань: які завдання

ви ставте собі на найближчі три місяці? які ваші плани, пріоритети, надії? що ви

маєте намір зробити для їх здійснення? ".

Така практика змушує кожного менеджера більш ретельно обмірковувати

власні цілі. Особливо результативна письмова відповідь на поставлені питання,

а короткий звіт служить оформленням пропозицій, ідей.

Діагностичні методи. Діагностичні методи є досить добре відпрацьовани-

ми прийомами масового обстеження підприємств і органів управління з метою

удосконалення форм і методів їхньої роботи. Діагностичні методи застосову-

ються спеціально на етапі діагностики обстежуваного об'єкта, але можуть вико-

ристовуватися також і на інших етапах для одержання необхідної інформації –

наприклад, формулювання проблеми, аналізу структури системи, проектування

організації.

Методи морфологічного аналізу. На етапах визначення й аналізу струк-

тури системи, а також аналізу дерева цілей на їхню повноту і добору конкрет-

них варіантів досягнення цілей можуть виявитися корисними методи морфоло-

гічного аналізу.

В систематизованому вигляді методи морфологічного аналізу запровадже-

ні швейцарським астрономом Ф.Цвіккі, і довгий час морфологічний підхід до-

слідження складних систем був відомий як метод Цвіккі.

Головна ідея морфологічного підходу – систематично знаходити (переби-

рати) найбільше число, а по можливості – всі можливі варіанти вирішення по-

ставленої проблеми шляхом комбінування основних (виділених дослідником)

структурних елементів системи та їхніх ознак. При цьому система або проблема

може розбиватися на частини різними способами та розглядатися в різних аспе-

ктах.

Ф.Цвіккі запропонував ряд способів морфологічного моделювання: метод

систематичного покриття поля, метод заперечення та конструювання (МЗК),

метод морфологічного ящика (ММЯ), метод екстремальних ситуацій, метод зі-

ставлення досконалого з дефектним, метод узагальнення. Найбільшу популяр-

ність одержали три перших методи.

МЗК ґрунтується на принципах, які Ф.Цвіккі сформулював у такий спосіб:

"На шляху конструктивного прогресу стоять догми та компромісні або дикта-

торські обмеження. Отже, є зміст їх заперечити. Однак одного цього недостат-

ньо. Те, що отримаємо із заперечення, необхідно конструктивно переробити".

Відповідно до цього МЗК розбивається на три етапи: 1) формування сукупності

висловлювань (положень, тверджень, аксіом і т.п.), які відповідають сучасному

рівню розвитку досліджуваної галузі знань; 2) заміна одного, кількох або всіх

сформульованих висловлювань на протилежні; 3) побудова всеможливих нас-

лідків, які випливають із такого заперечення та перевірка на наявність супереч-

ностей нових і тих, які не змінилися, висловлювань. МЗК може бути реалізова-

ний у формі одного з варіантів "мозкової атаки" – методу "суду".

Запропоновані Ф.Цвіккі методи знайшли широке поширення як засіб акти-

візації винахідницької діяльності, а при моделюванні задач планування особли-

во зручним засобом виявився ММЯ. Ідея ММЯ полягає у визначенні всіх мож-

ливих параметрів, від яких може залежати вирішення проблеми, і представлен-

ня їх у вигляді матриць-рядків, а потім у визначенні в цій морфологічної мат-

риці-шухляді всіх можливих поєднань параметрів по одному з кожного рядка.

Отримані варіанти рішень піддаються оцінці й аналізу з метою вибору найкра-

щого. Побудова і дослідження МЯ згідно Ф.Цвіккі здійснюється в п'ять етапів:

1) точне формулювання поставленої проблеми;

2) визначення параметрів (класифікаційних ознак) Р, від яких залежить ви-

рішення проблеми (процедура аналізу може бути ітераційною з уточненням або

зміною набору Р в міру уточнення уявлень про досліджуваний об'єкт);

3) визначення всеможливих значень параметрів Р та представлення їх у ви-

гляді матриць-рядків; далі формуються набори значень (по одному з кожного

рядка) різних параметрів; кожне таке поєднання являє собою можливий варіант

розв'язку проблеми;

4) оцінка всіх наявних у МЯ варіантів;

5) вибір з МЯ оптимального варіанта розв'язання проблеми.

Для скорочення перебору етапи 3 і 4 можуть бути поєднані, а явно не-

прийнятні варіанти можна відразу виключити з розгляду.

Методи типу "мозкової атаки" або "колективної генерації" ідей. Кон-

цепція мозкової атаки одержала широке поширення з початку 50-х років як ме-

тод систематичного тренування творчого мислення, спрямований на генеруван-

ня нових ідей і досягнення згоди групи людей на основі інтуїтивного мислення.

Методи цього типу відомі також під назвами мозкового штурму, мозкової атаки

(МА), конференцій ідей, колективної генерації ідей.

Метод МА заснований на припущенні, що серед великого числа ідей мож-

лива поява кількох досить продуктивних. Автор цього методу А.Осборн вва-

жає, що гальмом на шляху оригінальних рішень, що виникають у мозку люди-

ни, є критичність. Людина боїться здаватися смішною через нестандартність

свого рішення. Щось начебто синдрому "остраху виглядати дурником". Наділе-

на таким синдромом – а більшість людей у тій або іншій мірі наділена ним –

людина поступово втрачає здатність мислити "не як усі", пропонувати зухвалі й

оригінальні ідеї. Тому одна з головних умов МА – в жодному разі не критику-

вати будь-яку висловлену, хай навіть божевільну, ідею.

Переважно при проведенні МА або сесій МА намагаються дотримуватися

певних правил, зміст яких зводиться до забезпечення якомога більшої свободи

мислення учасників МА і висловлення нових ідей. Наприклад, рекомендується:

1) вітати будь-які ідеї, навіть якщо вони, на перший погляд, видаються сумнів-

ними або абсурдними (обговорення й оцінка ідей проводиться пізніше); 2) не

допускати критики; 3) не повідомляти про помилкові ідеї; 4) не припиняти об-

говорювати жодної ідеї; 5) висловлювати якомога більше ідей (бажано нетриві-

альних); 6) намагатися створювати своєрідні ланцюгові реакції ідей.

Відтак робота за методом МА проводиться в два етапи: на першому учас-

ники дискусії пропонують будь-які, нехай навіть найавантюрніші і найнеймові-

рніші варіанти рішень, на другому етапі всі рішення піддаються колективній

критиці та аналізу.

На практиці сесії МА нагадують різного роду наради – конструкторати, за-

сідання вчених і наукових рад, спеціально створюваних тимчасових комісій. В

залежності від прийнятих правил і жорсткості їхнього виконання, розрізняють

пряму мозкову атаку, метод обміну думками, методи типу комісій, метод суду

(коли одна група вносить якнайбільше пропозицій, а інша – намагається їх мак-

симально критикувати) тощо. Останнім часом зустрічаються випадки, коли МА

проводять у формі ділової гри.

В реальних умовах досить важко забезпечити жорстке виконання необхід-

них правил, створити "атмосферу мозкової атаки"; на конструкторатах і радах

заважає вплив посадової структури організації, важко зібрати фахівців на між-

відомчі комісії. Тому бажано застосовувати способи залучення компетентних

фахівців, які не вимагають обов'язкової їхньої присутності в конкретному місці

й у конкретний час і усного висловлювання своїх думок.

Метод синектики. На думку автора цього методу У.Гордона, найбільш ві-

рні рішення можуть пропонувати аж ніяк не фахівці, а навіть навпаки – дилета-

нти з досліджуваних проблем. Роль самих експертів зводиться до визначення

наукового та практичної цінності кожної запропонованої ідеї.

Процес синектики на перший погляд багато в чому нагадує МА – на поча-

тковому етапі також відбувається генерування якомога більшої кількості мож-

ливих рішень, найчастіше альтернативних (звідси й назва методу, у перекладі з

грецької "синектика" означає поєднання абсолютно різних елементів); для цьо-

го використовуються так називані синектори – ведучі дискусії, що керують її

ходом.

Ключову роль відіграють судження за аналогією, яких У.Гордон виділяє

чотири види:

– особистісна. Наприклад, при розробці виборчої кампанії учасники диску-

сії намагаються поставити себе на місце потенційного виборця і змоделювати

його поведінку;

– пряма. Учасники шукають в навколишньому світі ситуацію, яка схожа з

проблемною, але взята з іншої предметної області, і намагаються екстраполю-

вати принцип дії об'єкта спостереження на об'єкт свого дослідження. Напри-

клад, спроба перенести систему мурашника або бджолиного вулика на людське

співтовариство буде прямою аналогією. До прямої аналогії можна відвести та-

кож представлення суспільства Г.Спенсером в вигляді людського організму;

– символічна. Схожа на пряму аналогію, але тепер як зразок беруться об'-

єкти, принцип дії яких експерт пояснити не може;

– фантастична. Її зміст полягає в тому, що спочатку дається свобода бурх-

ливій фантазії, потім вона поступово "приземлюється" і пристосовується до

розв'язуваної проблеми. Фантастичне рішення стає своєрідним еталоном, до

якого необхідно максимально наблизитися.

Наради та семінари. Методики нарад і семінарів, які є настільки популяр-

ними у вітчизняній практиці, належать до категорії низько ефективних способів

організації роботи експертів і вкрай низькопродуктивних з точки зору вироб-

лення нових ідей щодо поставленої проблеми. Наради не лише не дозволяють

повністю використати потенціал експертів, але й навпаки – гальмують їхню ін-

телектуальну творчість.

Причина цього ховається в самій процедурі побудови нарад. Нарада пере-

важно складається з двох частин – доповідей та їх обговорень. Доповіді, що

мають на меті ознайомлення присутніх з потрібною інформацією, насправді

призводять до значних втрат часу. Набагато ефективніше розсилати інформа-

цію в паперовому або електронному вигляді, що не тільки заощадить час, але й

сприятиме кращій засвоюваності матеріалу. Обговорення також не належить до

процесів генерування нових ідей.

Метод сценаріїв. Даний метод є засобом початкового впорядкування про-

блеми та засобом одержання і збору інформації про взаємозв'язки даної про-

блеми з іншими та можливі (ймовірні) напрямки майбутнього розвитку.

Спочатку цей метод передбачав підготовку тексту, що містить логічну по-

слідовність подій або можливі варіанти вирішення проблеми, розгорнуті в часу.

Однак пізніше обов'язкова вимога часових координат була знята, і сценарієм

стали називати будь-який документ, який містить аналіз розглянутої проблеми і

пропозиції на її вирішення або розвиток системи, незалежно від форми його

подачі. Таким чином, методи підготовки та узгодження уявлень про проблему

або аналізований об'єкт, викладені в письмовій формі, називаються сценарієм.

Зауважимо, що сценарій – це не передбачення майбутнього, а лише мож-

ливий варіант розвитку подій для їхнього подальшого аналізу. При написанні

сценарію особлива увага в сценарії звертають на чинник часу і наявність зв'яз-

ків між подіями, а також на критичні точки розгалужень (або сідлові точки), в

яких малі впливи можуть зробити величезний вплив на кінцевий результат.

Сценарій допомагає одержати відповідь на такі питання: а) як саме, крок за

кроком, може виникнути та чи інша прогнозована ситуація; б) які можливості

існують на кожному етапі для кожної діючої особи, щоб впливати на процес,

змінюючи його хід.

Аналітики виділяють песимістичні, ймовірні й оптимістичні сценарії.

Ймовірний сценарій – це те, на чому звичайно засновуються рішення і розробка

стратегії. Крайні ж варіанти допомагають ідентифікувати чинники, які не мож-

на не брати до уваги при плануванні.

Дві головні переваги сценаріїв:

– сценарії є одним із найбільш ефективних засобів послаблення традицій-

ності мислення: вони змушують дослідника занурюватися в незнайомий і по-

вний несподіванок світ майбутнього, а не розглядати лише ті його варіанти, що

являють собою прості "проекції нинішнього часу, позбавлені будь-яких неспо-

діванок".

– сценарії змушують дослідника займатися деталями і процесами, які він

міг би легко упустити, якби обмежився тільки загальними міркуваннями.

Традиційно сценарій створюється наступним чином. Група висококваліфі-

кованих фахівців складає план, де прагне головним чином намітити галузі нау-

ки, техніки, економіки, політики, які не повинні бути упущені з уваги при по-

становці і вирішенні проблеми. Кожен такий розділ розгортається у можливий,

ймовірний хід подій, починаючи від сформованої до дійсного часу ситуації або

деякої значної події в майбутньому, яка вплине на постановку та вирішення

проблеми або взаємозалежного кола проблем. Різні розділи сценарію, як прави-