Юськів Б.М. Системний аналіз

Подождите немного. Документ загружается.

лю. Тим часом як зараз найважливішим капіталом стають знання та інформація.

Сьогодні нагромаджуються не тільки факти, а здійснюється тотальна перебудо-

ва створення та розподілу знань, а також символів, засобів та технологій, які

служать для передачі знань та інформації.

В економіці третьої хвилі саме зміни в системі знань перекладаються на

мову економічних зрушень. Зупинимося на прикладі масової продукції другої

хвилі. У більшості традиційних фабрик кожна зміни продукції з огляду на мас-

штабність обходилися надзвичайно дорогою, для цього треба було зорганізува-

ти конструкторів, технологів, інших фахівців. Відтак для економії витрат необ-

хідно було забезпечити масовість продукції.

Натомість, в економіці третьої хвилі, на виробництві з використанням ін-

тегрованих комп’ютерних технологій продукція втрачає масовий характер, за-

вдяки інформатиці вартість різноманіття практично зводиться до нуля, з'явля-

ється можливість індивідуального виробництва продукції та оперативної доста-

вки її в потрібний час та потрібне місце. Ці перетворення стосуються не лише

кінцевих продуктів, але матеріалів, енергії, капіталу і робочої сили. Завдяки мі-

ніатюризації, продукція меншою за обсягом і легшою, а це знижує використан-

ня матеріалів, вартість продажу і транспортування. В кінцевому підсумку знан-

ня дозволяють заощаджувати не лише матеріали, працю, транспортні засоби та

енергію, але й час.

В умовах, коли ми проблемою є не відсутність, а надлишок інформації, ко-

ли необхідно якнайшвидше переробити існуючу інформацію і прийняти опера-

тивні рішення, системне мислення в усіх сферах стає необхідною умовою роз-

витку суспільства.

Зміни в економіці інформаційнимп технологіями та системним мис-

ленням. Отже, від середини 70-х рр. рушієм нової парадигми є технології,

пов’язані з комп’ютерами, мікроелектронікою, мехатронікою. В міру їхнього

проникнення в економіку сталися надзвичайні зміни, для яких характерні:

• швидкі та часті зміни проектування нових продуктів і технологічних про-

цесів;

• значне розширення асортименту продукції та краща адаптація до вимог і

потреб індивідуального клієнта;

• запровадження детального моніторингу і контролю стану (якості) проце-

сів та об’єктів, використання енергії та ресурсних матеріалів;

• зниження кількості та частки механічних складових багатьох продуктів;

• зменшення частки тих сфер економіки, які базуються на масштабних

технології масової продукції;

• скорочення термінів досліджень, проектування, впровадження та марке-

тингу;

• створення в більшій мірі інтегрованої мережі (не лише географічний фа-

ктор) доставки, кооперування, служби налагодження, консультування клієнтів;

• швидке зростання чисельності малих і середніх інноваційних фірм, які

пропонують послуги на створення технічного та програмного забезпечення,

біотехніки, гуманітарних технологій, проектування, надання інформації та кон-

сультаційних послуг.

Вказані результати стали можливими саме завдяки впровадженню у виро-

бництво інформаційних технологій та системного підходу. Конкретний вияв їх

впровадження отримало у:

• проектуванні – використання систем комп’ютерного проектування типу

CAD і віртуальної інженерії;

• виробництві – використання комп’ютерних інтегрованих технологій і си-

стем CIM;

• управлінні та розрахунках – використання управлінських інформаційних

систем.

ЛІТЕРАТУРА: [2], [3], [4], [5], [6], [20], [64], [65], [81], [82].

Тема 3. СИСТЕМИ, ЇХ ВИДИ ТА ВЛАСТИВОСТІ

3.1. Визначення та види систем

Означення системи.

Система – це відокремлена сукупність взаємодіючих між собою елемен-

тів, яка утворює деяку цілісність, володіє певними інтегральними властивостя-

ми, що дозволяє їй виконувати в середовищі визначену функцію. Під інтегра-

льними властивостями будемо розуміти властивості, характерні для системи в

цілому і якими не володіє жоден з елементів.

Цілісність та інші основні властивості систем. Основні властивості сис-

теми:

• система – це перш за все сукупність (множина) елементів;

• всі елементи цієї множини взаємопов’язані між собою і причому сила

зв’язків за потужністю переважає зв’язки цих елементів з елементами, які не

входять в дану систему.

• елементи множини за деякою ознакою (наприклад, функціональною)

утворюють цілком визначену цілісність, в якій з'являються певні інтегральні

властивості, які характерні для системи в цілому, але не є властивими жодному

з її окремих елементів. Цілісність системи – принципова незвідність властиво-

стей системи до суми властивостей елементів, які її утворюють, і водночас за-

лежність властивостей кожного елемента від його місця та функцій усередині

системи.

• для реалізації функціональних властивостей системи необхідна інфор-

маційна взаємодія між елементами, а, отже, наявність не лише каналів зв’язку,

але й матеріальної наповненості їх сигналами. Цю властивість називають інфо-

рмаційністю.

• між системою та середовищем існує зв’язок. Середовище є не лише

праматір’ю системи, але в оточенні середовища ця система живе та функціонує.

Вона відчуває на собі вплив середовища і, в свою чергу, впливає на середови-

ще. Часто система створюється лише для того, щоб змінити властивості середо-

вища. З цієї причини взаємозв’язок середовища і системи можна вважати одні-

єю з властивостей функціонування системи, зовнішньою характеристикою сис-

теми, яка в значній мірі визначає її властивості, тобто внутрішні характеристи-

ки.

Рівні існування систем. Вирізняють щонайменше 9 рівнів систем:

1). рівень статичних структур (домінує в географії та анатомії всесвіту);

2). рівень простих динамічних систем (типу “годинник”, представлена фі-

зичними, хімічними та технічними системами);

3). рівень так званих “кібернетичних систем” (типу реостат, побудованих

на передачі та інтерпретації інформації);

4). рівень "клітини” (системи самі підтримують себе – відкриті системи, в

яких починає проявлятися життя);

5). рівень “рослини” (зі структурою, з головною метою є зростання та са-

мовідтворення);

6). рівень “тварини” (характерна рухомість, цілеспрямовані дії та прагнен-

ня, свідомість);

7). рівень “людини” (характеризується самосвідомістю і здатністю твори-

ти, сприймати та інтерпретувати символи);

8). рівень “суспільної організації” (мають цінність і значення накази, сис-

теми цінностей, створення образів в історичних переказах, мистецтві, музиці,

поезії, складні людські емоції);

9). рівень “невідомого” (структура та відносини можуть бути розпізнані,

лише відповіді на них є ще невідомі).

Як бачимо, наведене означення системи має великий ступінь загальності й

охоплює всі види систем живої і неживої матерії: системи мікро- і макросвіту

Всесвіту, біологічні організми, соціальні системи тощо.

Класифікація систем. Існує багато варіантів класифікації систем. В ціло-

му доцільність використання того чи іншого варіанту залежить від завдань, які

стоять перед дослідником.

Залежно від рівня взаємодії системи та середовища система може бути за-

критою або відкритою, обмінюючись із середовищем масою, енергією та інфо-

рмацією. Однак, дуже важко знайти закриту природну систему, навіть камінь

(скеля протягом тривалого часу життя також змінюється) важко назвати закри-

тою системою з точки зору обміну енергією з оточуючим середовищем. Не ме-

нше, однак, є запитань про закритість абстрактних систем (наприклад, в термо-

динаміці). Тим не менше, закриті системи мають велике значення для пізнання

простих властивостей матерії, особливо неживої.

Важливим є поділ на системи статичні (або краще метастабільні) і дина-

мічні.

Не менш важливою є класифікація систем на фізичні, які заявляють про

своє існування на довільному фізичному рівні, і концептуальні, тобто абстракт-

ні та символічні. Для останніх атрибутами є символи, а ідеї, плани, гіпотези є

прикладами елементів або систем. Фізичні системи існують в фізичному прос-

торі, тоді як концептуальні системи – в просторі розумовому (уявному), будучи

сукупністю зорганізованих ідей. Хорошою ілюстрацією такої системи є сукуп-

ність планів та специфікацій на створення фізичної системи.

Виділяються класи природних і штучних систем. До класу природних сис-

тем належать системи неживої та живої природи, утворені в результаті еволю-

ційних процесів у Всесвіті (живі організми, системи в біології, хімії, геології,

астрономії і т.п.). Ці системи, їхні властивості і закономірності виявляються і

пізнаються людиною в процесі розвитку природничих наук. Штучні системи –

це системи, створені людьми для задоволення своїх потреб або утворені в ре-

зультаті цілеспрямованих зусиль людини в процесі історичного розвитку суспі-

льства. До першої групи штучних систем відносяться численні технічні системи

(автомобілі, літаки, ракети, кораблі, будинки, споруди, промислові підприємст-

ва, електростанції, енергетичні системи тощо), до другої – соціальні та держав-

ні системи, системи управління народним господарством, системи охорони

здоров'я, соціального забезпечення тощо.

Уявлення про систему як сукупність взаємозалежних компонент різних рі-

внів дозволяє виділити класи складних і великих систем. Як буде показано далі,

поділ системи на компоненти різних рівнів відбувається до компонент, які до-

слідник вважає первинними (вихідними, елементарними). Якщо ці елементарні

компоненти залишаються системами з усіма характерними властивостями сис-

тем (цілісністю, подільністю і т.п.), то вихідну систему будемо вважати склад-

ною. На противагу складним прості системи є простими на рівні елементарних

компонент. Простота елементарних компонент, зокрема, означає, що з достат-

нім ступенем точності властивості і закономірності зміни компонент можуть

бути описані відомими математичними співвідношеннями. Прикладом простої

системи може служити електричне коло.

Великі системи – це завжди складні багаторівневі (ієрархічні) системи, у

яких просторовий (географічний) чинник має істотне значення. Промислові

підприємства, галузі промисловості, територіально-промислові комплекси, сис-

теми зв'язку, космічні системи і т.п. – усе це приклади великих систем.

З точки зору структури і функціонування штучні системи поділяються на

технічні та людино-машинні. Технічні системи оточують нас зараз усюди.

Людство буквально живе в морі створених ним технічних систем, і нема сенсу

давати якесь формальне означення цього поняття. Виділимо тільки підклас тех-

нічних систем, які можуть протягом деякого проміжку часу функціонувати ав-

тономно, без втручання людини (літаки, космічні апарати, електростанції, ав-

томатичні лінії верстатів, заводи-автомати тощо). Системи відносяться до класу

людино-машинних, якщо до їхнього складу, окрім технічних підсистем, входять

люди. Людино-машинна система – це організаційна система, для ефективного

функціонування якої істотним чинником є спосіб організації взаємодії людей із

технічними підсистемами.

Кібернетичні або управляючі системи – системи, з допомогою яких ви-

вчаються процеси управління в технічних, біологічних і соціальних системах.

Центральним поняттям тут є інформація як засіб впливу на поведінку системи.

Елементи кібернетичних систем здатні сприймати, запам’ятовувати і перероб-

ляти інформацію, а також обмінюватися інформацією. Важливим для системи

управління є поняття зворотного зв’язку – це інформаційний вплив виходу на

вхід. Прикладами кібернетичних систем можуть служити різного роду автома-

тичні регулятори, обчислювальна техніка, людський мозок, біологічні популя-

ції, людське суспільство.

Цілеспрямовані системи – системи, які володіють цілеспрямованістю, тоб-

то здатністю управляти системою – забезпечувати певну поведінку або стан си-

стеми, компенсуючи зовнішні збурення. Досягнення цілей в більшості випадків

носить імовірнісний характер.

3.2. Елементи, зв’язки та структура системи

Елементи системи. В системних дослідженнях доводиться розкладати об'-

єкт на скінчену кількість частин, враховуючи зв'язки між частинами, які харак-

теризують їхню взаємодію. Тут і починається інтерпретація досліджуваного

об'єкта як складної системи, а його частин – як підсистем.

Якщо деякі підсистеми виявляються все ще надто складними, то кожну з

них можна поділити (зі збереженням зв'язків) на скінчене число більш дрібних

підсистем. Процедуру поділу підсистем можна продовжувати до отримання та-

ких підсистем, які в умовах даної задачі будуть визнані досить простими та

зручними для безпосереднього вивчення. Саме такі підсистеми, які не підляга-

ють подальшому поділу, правомірно називати елементами складної системи.

Поділ системи на елементи різними суб'єктами при розв'язанні різних задач

може бути виконаний по-різному і є в найвищій мірі умовним.

Таким чином, елемент – це межа поділу системи з точки зору аспекту

розгляду системи, розв’язання конкретної задачі, поставленої цілі.

Значення зв'язків в системі. Найбільше навантаження в понятті система

припадає на зв’язки. Саме довкола цього поняття в значній мірі групується вся

проблематика, характерна для системного підходу.

Попередньо можна визначити зв’язок предметів таким чином: між двома

об'єктами існує зв’язок, якщо, за відсутності або наявності деяких властивостей

в одного з них, ми можемо робити висновок про відсутність або наявність тих

чи інших властивостей в іншого об’єкта (виникнення і зникнення об’єктів мож-

на розглядати як частковий випадок). Наприклад, температура і тиск даної маси

газу пов’язані так, що зі збільшенням температури (за постійних умов) тиск та-

кож збільшується. Відтак, знаючи, що температура збільшилася, можна зробити

висновок про відповідне збільшення тиску.

Види зв'язків. Оскільки важко дати визначення такому поняттю як

зв’язок, це можна зробити хоча б приблизно шляхом емпіричної класифікації

зв’язків. Варіант подібної класифікації:

1. Зв’язки взаємодії (координації), серед яких розрізняють зв’язки власти-

востей (наприклад, у формулі pV = const) і зв’язки об’єктів (наприклад, зв’язки

між окремими нейронами в тих чи інших нервово-психічних процесах). Особ-

ливий вид зв’язків взаємодії становлять зв’язки між окремими людьми, а також

між колективами людей або соціальними системами. Специфіка цих зв’язків

полягає в тому, що вони опосередковуються цілями, які переслідує кожна із

сторін взаємодії. В рамках такого типу зв’язків розрізняють кооперативні і

конфліктні зв’язки.

2. Зв’язки породження (генетичні), коли один об’єкт є основою, яка ви-

кликає до життя інший (наприклад, зв’язок типу “А – батько Б”).

3. Зв’язки перетворення, серед яких розрізняють: ті, що реалізуються через

визначений об’єкт, який забезпечує це перетворення (наприклад хімічні каталі-

затори), і зв’язки, які реалізуються безпосередньою взаємодією двох або більше

об’єктів, в процесі якої і завдяки якій об’єкти окремо або разом переходять з

одного стану в інший (такою, наприклад, є взаємодія організмів і середовища в

процесі видоутворення).

4. Зв’язки побудови (структурні зв’язки). Природа їх цілком зрозуміла на

прикладі хімічних зв’язків.

5. Зв’язки функціонування, які забезпечують реальну життєдіяльність

об’єкта або його роботу, якщо мова йде про технічну систему. Різноманіття фу-

нкцій об’єкта визначає відповідно і різноманіття зв’язків функціонування, од-

нак спільним для усіх видів є те, що пов’язані об’єкти спільно здійснюють одну

функцію.

6. Зв’язки розвитку, які можна розглядати як модифікацію зв’язків стану, з

тією різницею, що розвиток суттєво відрізняється від звичайної зміни станів. В

процесі функціонування більш-менш чітко визначена повторювана послідов-

ність станів виражає основну схему змісту цього процесу. Розвиток також опи-

сується як зміна станів об’єкта, проте основний зміст цього процесу (розвитку)

складають досить значні зміни в будові об’єкта і формах його життя. В процесі

розвитку лежить неможливість збереження існуючих форм функціонування.

Тут об’єкт ніби вимушений вийти на інший рівень функціонування, який рані-

ше був для нього недоступним і неможливим, умовами ж такого виходу є зміна

організації об’єкта.

7. Зв’язки управління, які, залежно від їх конкретного вигляду, можуть

утворювати різновидність або функціональних зв’язків, або зв’язків розвитку.

Структура системи. Найчастіше під структурою системи розуміють су-

купність внутрішніх сталих та істотних зв'язків між елементами, яка визначає

основні властивості системи. При цьому робиться акцент на тому, що структу-

ру утворюють найсуттєвіші та найстійкіші відношення між об’єктами. “Знання

структури системи – це знання закону, за яким породжуються елементи систе-

ми і відношення між ними”. Ці відношення формують саме ті системні власти-

вості, які задають закон існування та функціонування системи, забезпечують

збереження її основних властивостей при різноманітних зовнішніх і внутрішніх

змінах.

Для кращого розуміння поняття структури потрібно чітко зрозуміти від-

мінність між поняттями “структура” та “система”. Під структурою розуміють

сітку взаємозв’язаних елементів, якісна природа яких не враховується, і головна

увага спрямована на їхні зв’язки. Система ж представляє об’єкт в цілому зі всі-

ма характерними для неї внутрішніми та зовнішніми зв’язками і властивостями,

акцентуючи при цьому на якісній специфіці елементів, які задають цілісність

об’єкта. Відповідно до цього визначити систему можна, послідовно перебираю-

чи один за одним його елементи та всеможливі пари зв’язків між ними. Однак

це неможливо, якщо число елементів є великим. Для представлення такої сис-

теми доводиться звертатися до поняття структури – частково впорядкованих

елементів або відношень між ними за деякою ознакою.

3.4. Стан системи та функції

Стан системи. Стан системи характеризується наявністю зафіксованих в

часі властивостей системи, ознак цих властивостей і визначених кількісних

значень цих ознак.

Властивість – це особливість об’єкта, яка може проявлятися в процесі ви-

робництва (або створення, формування, побудови, підготовки) і споживання

(або експлуатації, використання, застосування) відповідно до його призначення.

Складна властивість – така властивість, яка може бути розділена (розбита, під-

дана декомпозиції) на дві або більше інших, менш складних властивостей. Про-

ста властивість – така властивість, яка такому поділу не підлягає. Ознака влас-

тивості – якісна або кількісна характеристика властивості об’єкта. Ознаки

об’єкта можуть бути якісними (невимірюваними) і кількісними (вимірювани-

ми).

Серед якісних ознак велике значення мають альтернативні ознаки. Ці озна-

ки можуть мати лише два або більше взаємовиключних варіантів. Наприклад,

наявність або відсутність дефекту у виробі, наявність або відсутність у студента

конкретних знань з предмета.

Отже, властивість будь-якого об’єкта виражається в його ознаках. Напри-

клад, об’єкт має колір – це властивість. Вода, повітря такої властивості не ма-

ють. Припустимо, колір об’єкта є жовтий. Це реальний, фактичний прояв влас-

тивості – ознака. Хамелеон зараз зелений, за хвилину – коричневий. Тобто, за

хвилину властивість кольору виражається за ознакою.

Функціонування системних об’єктів. Поняття структури системи і під-

системи, стану елемента системи і підсистеми нерозривно пов'язані з поняттям

часу і, отже, із функціонуванням системи. У ході функціонування системи її

елементи, підсистеми і система в цілому набувають визначеного стану.

Функціонування системи – це процес, який представляє собою послідов-

ний перехід системи з одного стану в інший. Функціонування системи, підсис-

теми, елемента доцільно розділяти на окремі дії. Дія – це перехід елемента, під-

системи, системи з одного, попереднього, стану в інший, наступний.

При аналізі підсистеми варто розглядати лише ті її стани, зміна яких змі-

нює або створює передумови для зміни стану деякої іншої підсистеми або еле-

мента. Кожна така послідовна зміна станів повинна змінювати стан системи в

цілому і впливати деяким чином на реалізацію основної функції системи. При-

чому зміна стану системи буде полягати (за визначенням поняття стану) або у

втраті системою деякої властивості, або в придбанні додаткової нової властиво-

сті, або в зміні ознаки деякої властивості, або в кількісній зміні ознаки власти-

вості. Інші стани підсистем і системи в цілому, тобто ті стани, що не дають ви-

щевказаних результатів, інтересу при дослідженні систем не представляють.

Важливо підкреслити, що функціонування системи – це процес. Вирізня-

ють три типи функціонування системи: природне, який відбувається завдяки

дії внутрішніх рушійних сил системи; вимушене, що відбувається в результаті

впливу на систему зовнішніх сил; фактичне, яке відбувається у результаті дії

на систему як внутрішніх, так і зовнішніх сил. Реально функціонування будь-

якої системи є фактичним. Однак конкретні задачі дослідження тієї або іншої

системи можуть викликати необхідність розгляду або тільки природного, або

тільки вимушеного типу її функціонування.

При аналізі структури та процесу функціонування системи необхідно до-

сліджувати її "вхід" і "вихід", а також "вхід" і "вихід" кожної підсистеми всере-

дині системи. "Вхід" і "вихід" – це ті елементи системи (підсистеми), які, відпо-

відно, приймають вхідну або передають вихідну інформацію. Вхідна інформа-

ція підсистеми – це впливи інших підсистем і окремих елементів на досліджу-

вану підсистему, які призводять до зміни стану останньої. У якості вихідної ін-

формації підсистеми варто розглядати сукупність тих її впливів на інші підсис-

теми й окремі елементи, які призводять до зміни станів останніх.

Поведінка, рівновага, стійкість. Разом із поняттям функціонування ви-

користовують поняття поведінка, рівновага, стійкість, періодичність, які опи-

сують особливості функціонування.

Поведінка (рух) системи – це процес переходу її з одного стану в інший, з

цього стану в ще інший і т.д. Цим поняттям користуються, коли невідомі зако-

номірності переходу з одного стану в інший. Тоді кажуть, що система має пев-

ну поведінку і намагаються з’ясувати її характер.

Поняття рівновага визначається як здатність системи, за умови відсутності

зовнішніх збурюючих впливів (або за постійних впливів), зберігати свою пове-

дінку як завгодно довго.

Під стійкістю розуміють здатність системи повертатися у стан рівноваги

після того, як вона була з цього стану виведена під впливом зовнішніх збурю-

вальних впливів. Стан рівноваги, у який система здатна повертатися, називають

стійким станом рівноваги. Повернення може супроводжуватися коливальним

процесом. Відповідно у складних системах можливі нестійкі стани рівноваги.

Окрім рівноваги розглядають періодичний режим руху системи, коли сис-

тема через однакові проміжки часу проходить одні і ті ж стани. Якщо система

знаходиться в стані рівноваги або в періодичному режимі, то кажуть, що вона

знаходиться в усталеному або стаціонарному режимі.

ЛІТЕРАТУРА: [2], [3], [4], [6], [10], [15], [25], [27], [32], [33], [40].

Тема 4. ЦИКЛ ЖИТТЯ СИСТЕМ

4.1. Цикл життя систем

Однією з перших тем досліджень та узагальнень загальної теорії систем є

циклічність, яка проявляється в усіх системах, природних і штучних систем,

живих і неживих. Системи, незалежно від того, як і ким створені вони, живуть

або функціонують певний час, потім активність їх зменшується і вони розчи-

няються в середовищі. Інша справа, як це виглядає на часовій шкалі для різних

систем. Вивітрювання скель триває мільйони років, життя рослин і звірів – що-

найбільше кілька сот, життя людини – в межах ста років, технічні систем – від

кількох років до кількох сотень років.

4.2. Цикл життя природних систем

В усіх природних системах маємо три етапи або фази життєвого циклу.

Етап перший є формулювання сукупності вимог на створення системи і ство-

рення відповідних зовнішніх умов. Для неживих систем ними може бути, на-

приклад, тиск і температура, потрібні для формування скель. Для живих систем

це буде реалізація (матеріалізація) записаного генетичного коду ДНК в зародку

живої системи. Другий етап – це відносно стабільний період життя і функціо-

нування, часом боротьби з оточенням, який триває аж до третього завершаль-

ного етапу відмирання системи, її розпаду та розчинення в середовищі.

З досліджень можна бачити, що чим складнішою є система, тим більше

вирізняються етапи перший та кінцевий, який завжди завершуються трагічно.

Загалом ще раз можна сказати, що природні системи є відкритими систе-

мами, які обмінюються із середовищем матеріальними ресурсами, енергією та

інформацією, живуть в три послідовних етапи: 1). виділення із середовища

(оточення); 2). життя та співпраця із середовищем з повною ефективністю; 3).

остаточна втрата ефективності і повернення в середовище.

Отож у природних системах маємо замкнений цикл “середовище – систе-

ма – середовище”.

4.3. Цикл життя штучних систем

Подібний трьохетапний цикл життя можна виділити і для штучних систем

– великих технічних систем, антропотехнічних і соціотехнічних, символічних

систем.

Життєвий цикл систем має такі ж етапи, як і цикл життя природних сис-

тем, однак у даному випадку він починається та завершується на користувачеві:

"користувач – система – користувач". Система формується у користувача або

на підставі його знань, через усвідомлення його потреб, уподобань і переваг.

Кінець життя системи припадає також на користувача, адже саме від вирішує

долю цих систем після їхньої моральної чи повної фізичної зношеності систе-

ми.

Очевидно, що для конкретної фізичної системи життєвий цикл може в де-

чому відрізнятися.

ЛІТЕРАТУРА: [6], [10], [23], [27], [32], [78].

Тема 5. МОДЕЛІ СИСТЕМ І МОДЕЛЮВАННЯ

5.1. Моделювання як етап цілеспрямованої діяльності людей

Моделювання як невід’ємний атрибут людської діяльності. Пізнання

навколишнього світу людина здійснює в процесі моделювання, намагаючись

побудувати наближену модель реального об’єкту (системи) доступними їй за-

собами. Важливим організаційним елементом будь-якої діяльності є ціль – об-

раз бажаного майбутнього, тобто модель стану, на реалізацію якого спрямована

діяльність.

Системність діяльності проявляється також в тому, що вона здійснюється

за певним планом або алгоритмом. Ось цей алгоритм або план як образ майбут-

ньої діяльності є її моделлю.

Таким чином, моделювання є обов’язковою, неминучою дією будь-якої ці-

леспрямованої діяльності, пронизує й організовує її, є невід’ємним атрибутом

цієї діяльності.

Модель як інструментарій свідомої діяльності людини. Модель може

свідомо використовуватися людиною для спрощення роботи, економії, кращого

розуміння явищ тощо. У процесі дослідження об'єкта часто буває недоцільно

або навіть неможливо мати справу безпосередньо з самим об'єктом. Зручніше

замінити його іншим об'єктом, подібним до даного у тих аспектах, які важливі

для цілей дослідження.

5.2. Поняття моделі

Означення моделі. Модель – це спеціально створена для цілей досліджен-

ня ідеальна або матеріальна система, яка, маючи відповідну ступінь схожості з