Єщенка В.О. (ред.). Загальне землеробство: Підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 2

нощі в їх доборі і створює практичну неможливість керувати їх діяль-

ністю, оскільки у посівах, як правило, є багато різних видів бур’янів.

І, нарешті, до четвертої групи можна віднести риб і птахів, які

знищують небажану у посівах сільськогосподарських культур водяну

рослинність. Так, у боротьбі з дуже шкідливими бур’янами (бульбо-

комиш морський, очерет, рогіз) у водному середовищі використовують

таких риб як амур білий та товстолобик, яких розводять у магістра-

льних каналах, а іноді і рисових чеках. Зернівки проса рисового в

чеках протягом осінньо-зимового періоду поїдають качки-крякви.

2.3.2.5. Фітоценотичні заходи

Фітоценотичні заходи ґрунтуються на використанні більш висо-

кої порівняно з бур’янами конкурентної здатності окремих сільсько-

господарських культур та біологічній несумісності бур’янів і культу-

рних рослин, внаслідок чого пригнічується ріст і розвиток бур’янів.

В інтенсивному землеробстві культурні рослини мають досить висо-

ку продуктивність і здатні досить успішно пригнічувати бур’яни або

значно послаблювати їхню життєдіяльність. За здатність пригнічу-

вати бур’яни культури можна умовно розподілити на три групи.

1. Висококонкурентоздатні — озимі жито, пшениця, ячмінь, рі-

пак, а також коноплі, злаково-бобові сумішки на зелений корм або

сіно, багаторічні трави.

2. Середньоконкурентоздатні — горох, гречка, кормова капуста,

люпин, овес, соняшники, ячмінь.

3. Слабоконкурентоздатні — кукурудза, картопля, льон, овочеві

культури, просо, сорго, цукрові буряки.

Умовність цього поділу полягає в тому, що здатність культури

пригнічувати бур’яни визначається не тільки її біологічними особ-

ливостями, а й умовами вирощування. Підбором найбільш конку-

рентоздатних культур можна істотно знизити забур’яненість посівів.

Це найкраще реалізується в сівозміні без повторних посівів культур,

які є причиною забур’яненості полів, та при вирощуванні проміж-

них культур, агротехніка яких сприяє очищенню полів від бур’янів.

2.3.2.6. Комплексні заходи

Виробничою практикою доведено, що жоден із зазначених захо-

дів за індивідуального застосування не може забезпечити ефектив-

ного очищення ґрунту від насіння та органів вегетативного розмно-

ження, а посівів від бур’янів. Це пов’язано з тим, що дія окремих

заходів надзвичайно короткочасна, швидко втрачає ефективність

під впливом несприятливих погодних умов (дощ, зниження темпе-

ратури повітря і ґрунту тощо) або захід не можна застосовувати у

цей час. Тому для ефективнішої дії запобіжні і винищувальні захо-

Бур’яни та боротьба з ними

ди поєднують у різних комбінаціях, що й дістало назву комплекс-

них заходів боротьби з бур’янами. Головними складовими компле-

ксних заходів боротьби з бур’янами залишаються обробіток ґрунту

та сівозміни, тобто механічне та фітоценотичне знищення бур’янів.

У комплексі з ними застосовуються і всі інші заходи.

У практиці часто поєднують механічні і фітоценотичні за-

ходи. За такого поєднання бур’яни активно знищуються або дуже

послаблюються механічними заходами боротьби (оранкою, глибо-

ким безполицевим розпушуванням чи поверхневим обробітком ґрун-

ту), а створені таким чином належні умови для росту і розвитку да-

ють змогу культурним рослинам успішно конкурувати з бур’янами,

заглушуючи їх добре розвиненою надземною частиною. Наприклад,

в сівозмінній ланці чистий пар — озима пшениця в паровому полі

за допомогою ґрунтообробних знарядь виснажується один із дуже

шкідливих бур’янів — осот рожевий, а в посіві він заглушується до-

бре розвиненою надземною масою озимої пшениці. При вирощуван-

ні на полі озимих на зелений корм гірчак повзучий, наприклад,

пригнічується від затінення, а потім виснажується під час механіч-

них обробітків поля.

Дуже часто поєднують механічні і хімічні заходи, які, допов-

нюючи один одного, дають можливість вести ефективну боротьбу з

багатьма видами бур’янів. Так, після збирання ярих зернових і ози-

мих культур вегетуючі багаторічні бур’яни обробляють відповідни-

ми гербіцидами системної дії. Ці препарати дуже послаблюють жит-

тєздатність бур’янів, які легше знищуються наступними механіч-

ними обробітками. У полі чистого пару для зменшення розпилення

ґрунту частину механічних обробітків замінюють хімічними захода-

ми боротьби з бур’янами.

Поєднання механічних, біологічних і фітоценотичних заходів

сприяє не тільки більш повному знищенню бур’янів, а й дає можли-

вість боротися з ними впродовж довшого періоду вегетації, що і ви-

значає високу ефективність цього заходу.

Отже, заснована на раціональному використанні вже відомих

заходів інтегрована система захисту посівів від бур’янів і очищення

ґрунту від їх насіння та органів вегетативного розмноження є реаль-

ним кроком до підвищення культури землеробства та ефективного

використання орних земель.

2.3.3. Особливості боротьби з бур’янами

в умовах зрошення

З бур’янами складніше боротись в умовах зрошення, ніж при бо-

гарному землеробстві, оскільки кращий водний режим ґрунту сприяє

тут дружнішому проростанню насіння бур’янів, посилює регенера-

Розділ 2

ційну здатність багаторічників, підвищує кущистість злаків та

приживлення підрізаних бур’янів, прискорює їх ріст, сприяє утво-

ренню великої кількості насіння.

В умовах зрошення, де відсутні чисті пари, основні заходи боро-

тьби з бур’янами часто переносять на передпосівний і вегетаційний

періоди та на час зяблевого обробітку ґрунту.

Крім того, при зрошенні змінюється видовий склад бур’янів. Ксе-

рофітні бур’яни згодом поступаються гігрофітам, а на затоплюваних

ділянках — гідрофітам. Тому при зрошенні в посівах сільськогоспо-

дарських культур переважають пристосовані до перезволоження

бур’яни, до яких серед малорічних належать просянки, щириці зви-

чайна, біла та лободовидна, мишії сизий, зелений і жовтуватий, ло-

бода біла, вівсюг, нетреба звичайна, паслін тощо, а серед багаторіч-

них — осот рожевий, молокан татарський, березка, гірчак степовий

звичайний тощо. При затопленні товстим шаром води в рисових че-

ках переважають просо куряче, рисове і крупноплідне та специфічні

для чеків бур’яни — бульбокомиш, очерет, рогіз, частуха, ряска. У

воді чеків розвивається також значна кількість водоростей. Усе це

потребує більш цілеспрямованих дій у боротьбі з бур’янами на зро-

шуваних землях із використанням специфічних заходів.

Запобіжні заходи боротьби з бур’янами в умовах зрошення

охоплюють знищення їх по берегах каналів, очищення поливної во-

ди від насіння бур’янів, очищення каналів від мулу, в якому нако-

пичується значна кількість насіння і органів вегетативного роз-

множення бур’янів. Береги і дамби засівають багаторічними трава-

ми, які при правильному їх використанні добре пригнічують

бур’яни, або обсаджують їх деревними породами, що ефективно за-

хищають ці гідроспоруди від заселення бур’янами.

По берегах тимчасових зрошувачів бур’яни до їх цвітіння систе-

матично підкошують роторними косарками. Досить ефективним

запобіжним заходом у боротьбі проти засмічення берегів каналів є

застосування гербіцидів, якими обприскуються бур’яни до початку

їх активного росту восени або рано навесні.

Трудомістким, але необхідним заходом запобігання засміченню

зрошуваних полів є видалення бур’янів із каналів, для чого застосо-

вують цепові волоки, граблі, екскаватори, рамні різаки, самохідні

плавучі косарки, землечерпалки тощо. Мул, видалений із каналів,

слід застосовувати дуже обачно, оскільки насіння бур’янів, яке міс-

титься в ньому, зберігає життєздатність у воді впродовж 3 – 4 років.

При зрошенні насіння бур’янів швидко поширюється по полю з

поливною водою. Для її очищення застосовують заплави, щити, від-

стійники, за допомогою яких за межі розподільних каналів відво-

диться близько 90 % плаваючого у воді насіння бур’янів. При засто-

суванні дощувальних установок насіння та органи вегетативного

Бур’яни та боротьба з ними

розмноження бур’янів затримуються сітками та перемичками, яки-

ми обладнані водозабірні пристрої.

Винищувальні заходи боротьби з бур’янами на зрошуваних зе-

млях — це система, в якій поєднуються поливи із застосуванням

механічних, хімічних і біологічних методів знищення бур’янів. Най-

ефективніше боротьба з бур’янами здійснюється в системі зяблевого

обробітку ґрунту та догляду за посівами.

Якщо поле засмічене переважно малорічними бур’янами, то сис-

тема заходів має бути спрямована на провокацію сходів насіння з

наступним знищенням проростків, а також на знищення вегетую-

чих бур’янів до їх обсіменіння. Для дружного проростання насіння

зяблевий обробіток поєднують із провокаційними або вологозаряд-

ковими поливами. Ці поливи проводять до оранки, що провокує

бур’яни до проростання і поліпшує якість обробітку, а також після

оранки, щоб спровокувати до проростання вивернуте у верхні шари

ґрунту насіння бур’янів, проростки якого будуть знищені восени

цього або навесні наступного року. Дуже зважено слід організовува-

ти боротьбу при засміченості полів багаторічними бур’янами, коли

полив може зумовити приживлення органів вегетативного розмно-

ження (кореневищ і коренів). Тому спочатку доцільно провести зяб-

леву оранку. У суху погоду на грудкуватій ріллі коренепаросткові

бур’яни дуже послаблюються, а більшість кореневищних бур’янів

гине (метод висушування). Вологозарядковий полив при цьому про-

водять у пізніші строки. При зрошенні у боротьбі з кореневищними

бур’янами краще вдається реалізувати метод удушення. Коренепа-

росткові бур’яни знищуються ще й багаторазовим підрізуванням їх

проростків (метод виснаження). На дуже засмічених багаторічни-

ками полях доводиться відразу після звільнення площі від врожаю

поєднувати механічні заходи боротьби із внесенням гербіцидів,

спроможних знищувати всі вегетуючі бур’яни.

В умовах зрошення бур’яни активно знищують і в системі перед-

посівного обробітку ґрунту під культури пізніх строків сівби та за

рахунок до- і післясходового боронування під час догляду за озими-

ми і ярими суцільного способу сівби та міжрядних обробітків під час

догляду за просапними культурами.

Сприятливий водний режим дає змогу близько 25 – 40 % зрошу-

ваних земель у сівозмінах займати проміжними посівами. Культури

проміжних посівів, як правило, збирають у зеленому вигляді, тому,

внаслідок додаткового обробітку ґрунту та видалення з поля рослин

бур’янів, що не обсіменилися, засміченість ґрунту насінням бур’янів

різко зменшується. А якщо проміжні посіви поєднувати з хімічними

заходами боротьби, то можна звільнити поля у досить короткий

строк навіть від коренепаросткових бур’янів.

Основним місцем боротьби з бур’янами на рисових полях є агро-

меліоративне поле (зайнятий пар). При засміченні очеретом чи ро-

Розділ 2

гозом на полі проводять глибоку зяблеву оранку. Весняний догляд

за полем полягає в обробітку важкими боронами або пружинними

культиваторами для вичісування кореневищ бур’янів чи подвійно-

му переорюванню з негайним затопленням водою.

На полях, засмічених бульбокомишем, глибина зяблевої оранки

становить 12 – 14 см. Вивернуті на поверхню підземні органи

бур’яну гинуть від засихання і дії знижених температур. Органи

вегетативного розмноження бульбокомишу, які залишились живи-

ми після зими, проростають навесні і знищуються культивацією,

яку проводять на глибину 10 – 12 см за 5 – 6 днів до сівби рису.

Відомо, що рис витримує затоплення водою шаром до 20 – 25 см

впродовж 7 – 8 днів. Регулюючи шар води, вдається пригнітити

окремі види бур’янів. Так, для знищення проса курячого і рисово-

го — злісних засмічувачів рису — рисові чеки заливають шаром во-

ди, який вищий від бур’янів на 5 – 7 см. На затоплених полях не

проростає насіння, а сходи за температури води до 22 °С гинуть че-

рез відсутність кисню.

Отже, поєднання регульованого водного режиму, системи обробіт-

ку і хімічних заходів боротьби в умовах зрошення дає змогу значно

зменшити забур’яненість полів.

? Запитання для контролю знань

1. Які рослини називають бур’янами, а які засмічувачами та шкода від них.

2. Біологічні особливості бур’янів, що сприяють високому їх виживанню в агрофіто-

ценозах. 3. Що лежить в основі агробіологічної класифікації бур’янів? 4. Назвіть

представників біологічних груп малорічних бур’янів та схарактеризуйте особливості

їх розвитку. 5. Біологічні групи багаторічних бур’янів та особливості їх розвитку.

6. Біологічні особливості напівпаразитних і паразитних рослин. 7. Класифікація

заходів боротьби з бур’янами. 8. Специфічні заходи боротьби з бур’янами різних біо-

логічних груп. 9. Нетрадиційні заходи знищення бур’янів та їх насіння.

Сівозміни

СІВОЗМІНИ

3.1. НАУКОВІ ОСНОВИ СІВОЗМІН

3.1.1. Основні поняття і визначення

У практиці сільськогосподарського виробництва польові рослини

можуть вирощуватись у вигляді монокультури, беззмінної культури

і в сівозміні.

Монокультурою називають єдину культуру, яку вирощують у

господарстві на всій площі орних земель. Наприклад, у невеликих

за розміром фермерських або орендних господарствах у вигляді мо-

нокультури можуть вирощуватись кукурудза чи картопля, які кра-

ще за інші польові культури переносять тривале розміщення на од-

ному місці (полі).

Беззмінною називають сільськогосподарську культуру, яку

тривалий час вирощують на тій самій площі поза сівозміною, а посів

такої культури — беззмінним. Прикладом беззмінної культури

може бути кукурудза на заплавних землях. Беззмінне вирощування

кукурудзи на заплавних землях є вимушеним агрозаходом і зумов-

люється тим, що на час звільнення заплави від паводкової води оп-

тимальні строки сівби для інших провідних польових культур уже

минули і такі площі залишились придатними для сівби таких піз-

ніх культур, як кукурудза. Як правило, продуктивність посівів ку-

курудзи, як і інших культур при тривалому їх вирощуванні на од-

ному полі, завжди нижча, ніж у сівозміні після рекомендованих по-

передників.

Сівозміна — це чергування сільськогосподарських культур (а за

потреби і чистого пару) в часі і на території, але рідше — тільки в

часі. Для забезпечення їх чергування на території всю земельну

площу сівозміни розділяють на окремі поля (рівновеликі за площею

або близькі до неї ділянки орної землі), на яких щороку почергово

вирощуються культури сівозміни та розміщується чистий пар. Вва-

жається за правило на окремих полях сівозміни планувати вирощу-

вання тільки одного виду культур. Коли ж на полі в один рік дово-

Розділ 3

диться розміщувати кілька видів культур окремими масивами, то

таке поле сівозміни називається збірним. Треба намагатися, щоб

таких полів у сівозміні було якнайменше. Якщо ж земельний масив

сівозміни є одним полем, то сільськогосподарські культури (а за на-

явності і чистий пар) щороку або періодично змінюються лише в ча-

сі. Така форма сівозміни інколи використовується науковими уста-

новами, а в практиці сільськогосподарського виробництва — в не-

великих фермерських та індивідуальних господарствах.

Під сільськогосподарською культурою слід розуміти певний

вид рослин, які вирощують на сільськогосподарських угіддях з ме-

тою виробництва рослинницької продукції. За видом продукції роз-

різняють польові, овочеві і плодоягідні культури. Польові культури,

в свою чергу, за способом вирощування поділяють на просапні (ви-

сіяні пунктирним, квадратно-гніздовим і стрічковим способом із

шириною міжрядь чи міжстрічкових відстаней, що дають змогу об-

робляти ґрунт при догляді за рослинами під час їх вегетації) і куль-

тури суцільної сівби (висіяні розкидним або рядковим способом із

вузькими міжряддями); за видом продукції — на зернові (в тому чи-

слі бобові), технічні і кормові, а за тривалістю життєвого циклу —

на однорічні, дворічні і багаторічні. Якщо сільськогосподарська

культура займає поле більшу частину вегетаційного періоду і вико-

ристовується для отримання основної продукції (зерна, коренепло-

дів, насіння тощо), то вона називається основною. Коли ж сільсько-

господарська культура збирається на зелену масу чи сіно до першої

половини літа, її називають парозаймаючою. До них належать ози-

мі на зелений корм, багаторічні трави на один укіс, вико-горохо-

вівсяні сумішки, кукурудза у фазі викидання волоті тощо.

Поле, на якому вирощуються парозаймаючі культури, називаєть-

ся зайнятим паром. Видозміною зайнятого пару є сидеральний

пар — поле, на якому вирощуються парозаймаючі культури на зе-

лене добриво. Серед них перевагу надають алкалоїдним формам

люпину — однорічному вузьколистому і багаторічному, зелена маса

яких у фазі сизих бобиків заорюється для підвищення родючості

малопродуктивних ґрунтів Полісся. Крім зайнятих розрізняють і

чисті пари — поле, вільне від сільськогосподарських культур про-

тягом майже всього вегетаційного періоду. Чистий пар, у свою чер-

гу, поділяють на чорний (основний обробіток під який виконується в

літньо-осінній період у рік збирання попередника) і весняний (основ-

ний обробіток під який виконується навесні у рік парування поля),

або як його ще називають ранній. Серед чистого пару можна виді-

лити кулісний, на якому окремими рядами чи смугами впоперек

пануючих вітрів вирощуються протягом літньо-осіннього періоду

рослини високорослих культур для зменшення сили вітру в призем-

ному шарі та як засіб снігозатримання. Чисті та зайняті пари слу-

гують, як правило, попередниками для озимих культур.

Сівозміни

Попередник — це сільськогосподарська культура або чистий

пар, що займали поле перед сівбою наступної культури. Всі попере-

дники залежно від біологічних особливостей і технологій вирощу-

вання поділяються на озимі і ярі зернові колосові, ярі зернобобові,

багаторічні і однорічні трави, просапні і чисті пари.

Коли ж сільськогосподарська культура в сівозміні на одному і

тому самому полі вирощується підряд два і більше років, то вона

називається повторною, а посів такої культури — повторним.

Сівозміни складаються з окремих сівозмінних ланок, які

включають дві-три культури або чистий пар і одну-дві культури в

послідовності, передбаченій схемою сівозміни. Як правило, ланка

сівозміни складається з попередника озимини, самої озимини і на-

ступної за нею культури. У польовій сівозміні можуть бути такі

ланки: парові (наприклад, чистий або зайнятий пар — озима пше-

ниця — цукрові буряки), трав’яні (багаторічні трави — озима пше-

ниця — цукрові буряки) і непарові (горох, кукурудза на силос —

озима пшениця — цукрові і кормові буряки, картопля, кукурудза,

соняшник тощо).

Схема сівозміни — це перелік сільськогосподарських культур

(і парів) у порядку їх чергування. Складається схема сівозміни на

основі структури посівних площ, під якою розуміють співвідно-

шення площ посівів різних сільськогосподарських культур і чистих

парів, виражена у відсотках до загальної площі орних земель під

сівозміною. Раціональною структурою посівних площ вважають та-

ку, що може забезпечити проектування науково обґрунтованої сіво-

зміни, у якій всі культури розміщуються після рекомендованих по-

передників.

3.1.2. Відношення окремих культур

до беззмінного чи повторного

їх вирощування на полі

Сівозміна є заходом, що майже без додаткових матеріальних ви-

трат сприяє підвищенню врожайності різних польових культур, біль-

шість з яких негативно реагують на вирощування в умовах моноку-

льтури чи беззмінного посіву.

Залежно від реакції рослин на беззмінне вирощування на полі

всі польові культури поділяють на три групи: дуже чутливі, серед-

ньочутливі і малочутливі.

До групи дуже чутливих відносять льон, цукрові буряки, со-

няшник. Так, якщо врожайність льону-волокна в сівозміні дослідно-

го господарства «Копилів» Інституту землеробства УААН в серед-

ньому за багато років становила 7,8 ц/га, то в беззмінному посіві во-

на була на 2,4 ц/га або на 35 % нижчою. Урожайність коренеплодів

Розділ 3

цукрових буряків на темно-сірих опідзолених ґрунтах Чарторийсь-

кого дослідного поля, що на Житомирщині, за умов беззмінного по-

сіву була нижчою, ніж в сівозміні на 30 %. Урожайність насіння со-

няшнику у беззмінних посівах Інституту кукурудзи УААН знизи-

лась до 13,6 ц/га проти 21,3 ц/га у сівозміні.

Серед зернобобових культур дуже чутливий до беззмінного виро-

щування горох. Наприклад, якщо на темно-сірих опідзолених ґрунтах

Полісся урожайність гороху в сівозміні на фоні Р

у середньому за

8 років становила 25,1 ц/га, то у беззмінному посіві цей показник був

на 16,7 ц/га або на 66,5 % нижчим. На дерново-підзолистих ґрунтах

Полісся до цієї групи культур належить також люпин жовтий. Так,

згідно з даними Чернігівської дослідної станції, протягом перших

трьох років беззмінного посіву урожайність такого люпину поступово

знижувалась, а в наступні роки беззмінності рослини цієї бобової куль-

тури починали гинути вже у фазі розетки і бутонізації.

Серед круп’яних дуже негативно на беззмінне вирощування реа-

гує просо, а серед багаторічних бобових трав — конюшина. Тому всі

ці і зазначені вище культури недоцільно розміщувати навіть два

роки підряд на одному полі сівозміни.

До середньочутливих культур беззмінного вирощування на-

лежить переважна більшість зернових. Разом з тим одні краще пе-

реносять тривале вирощування на одному полі, інші — гірше. До

першої підгрупи культур серед колосових відносять озимі, до дру-

гої — ярі. Із озимих культур найкраще переносить беззмінне виро-

щування жито, гірше — пшениця, урожайність якої в дослідженнях

Миронівського інституту селекції та насінництва пшениці УААН на

різних фонах удобрення знижувалась у беззмінних посівах на

30 – 45 %. Із ярих зернових колосових культур гірше переносять

беззмінні посіви пшениця, дещо краще — ячмінь, хоча згідно з да-

ними Ерастівської і Розівської дослідних станцій, його врожайність

у степових районах за таких умов знижувалась на 42 – 58 %. Краще

за інші ярі зернові культури беззмінні посіви витримує овес, уро-

жайність якого на дерново-підзолистих ґрунтах Інституту землеробс-

тва УААН знижувалась порівняно з вирощуванням у сівозміні лише

на 2,9 %. Середньочутливою до беззмінного вирощування серед зер-

нових ярих культур є також кукурудза, хоча в правобережному Лісо-

степу, згідно з даними Уманського державного аграрного університе-

ту, урожайність зерна цієї культури у сівозміні була вдвічі вищою,

ніж у беззмінному посіві. Серед круп’яних до групи середньочутли-

вих до беззмінного вирощування культур належить гречка.

Менш чутливі до вирощування у беззмінних посівах картопля,

коноплі, тютюн, рис, бавовник, тому і вважається за можливе виро-

щування цих культур у повторних посівах протягом трьох і більше

років, тоді як середньочутливі до беззмінного вирощування види

Сівозміни

рослин навіть за відповідної технології у таких посівах можуть за

потреби культивуватись на одному місці не довше двох років. Проте,

як правило, урожайність менш чутливих до беззмінного вирощу-

вання культур після рекомендованих попередників у сівозміні та-

кож значно вища, ніж у беззмінних посівах, що свідчить про недо-

цільність використання останніх.

3.1.3. Основні причини необхідності

чергування культур

Для того, щоб науково обґрунтувати необхідність вирощування

сільськогосподарських культур у сівозміні, треба мати уяву про

причини зниження продуктивності рослин у беззмінних посівах.

Розкриття цих причин стало можливе тільки із розвитком природ-

ничих наук.

Вже у ХVIII cт. швейцарські ботаніки Пірам і Альфонс Декандо-

лі виявили, що за вегетацію рослини виділяли у ґрунт речовини,

шкідливі для наступних рослин цього самого виду і нешкідливі для

інших. Наявність цих виділень, які називались токсинами, розгля-

далась як основна причина необхідності чергування культур. Звідси

і пішла назва першої токсичної теорії зміни культур на полі. На

сучасному етапі науковцями України набуто багатий експеримен-

тальний матеріал, що засвідчує алелопатичні зв’язки між культу-

рами, які протягом певного періоду вирощуються на одному полі.

Встановлено, що за тривалого вирощування на полі конюшини чер-

воної, люцерни посівної, льону, цукрових буряків ґрунт стає токсич-

ним від акумуляції алелопатично активних речовин, що призводить

до різкого зниження продуктивності зазначених культур у беззмін-

них посівах. Це явище називається ґрунтовтомою. Згідно з даними

Інституту землеробства УААН, ґрунтовтома спостерігається і на без-

змінних посівах кукурудзи внаслідок концентрації у верхньому ша-

рі ґрунту токсичних форм бактерій і грибів. При беззмінному виро-

щуванні озимої пшениці, гороху і цукрових буряків ґрунтовтома

проявлялась внаслідок нагромадження в ризосфері фізіологічно

активних речовин, які гальмують ріст культурних рослин не тільки

того ж самого виду, а й інших. Так, за даними Уманського держав-

ного аграрного університету навіть при одноразовому вирощуванні

на полі цукрових буряків у ґрунті накопичувалась значна кількість

токсинів, які достовірно знижували схожість висіяного наступного

року насіння ячменю і конюшини. На Сумській дослідній станції

після цукрових буряків помітно пригнічувався ріст рослин кукуру-

дзи. Токсично впливають на окремі види наступних культур сіво-

зміни також виділення соняшнику і суданської трави. Всі ці при-

клади свідчать на користь токсичної теорії сівозмін.