Єщенка В.О. (ред.). Загальне землеробство: Підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1

на південний схід. Південні схили нагріваються більше, ніж північ-

ні. Затінений рослинністю ґрунт отримує менше тепла порівняно з

відкритим для сонячного проміння.

Ступінь використання сонячного тепла для нагрівання ґрунту

також залежить від багатьох факторів. Певна частина сонячної ене-

ргії, що доходить до ґрунтової поверхні, відбивається від неї і не

вбирається ґрунтом. Величина цієї частки енергії залежить від

вкритості ґрунту рослинністю, кольору поверхні (найбільша вона за

наявності білого снігового покриву і найменша за чорної поверхні

ґрунту), вологості ґрунту, його гранулометричного складу і ступеня

гумусованості, тобто властивостей, від яких залежить колір ґрунту і

його теплоємність та теплопровідність.

Теплоємність — це кількість тепла в калоріях, яка потрібна

для нагрівання одиниці маси або об’єму ґрунту на 1 °С. Її величина

залежить від співвідношення твердих часточок ґрунту, води і повіт-

ря в ньому, оскільки теплоємність кожної з цих складових ґрунту

значно відрізняється. Якщо об’ємна теплоємність води становить 1,

твердої фази — вдвічі менша (0,5), то повітря — лише близько

0,0003. Тому нагрівання сухого ґрунту відбувається швидше, а воло-

гого — повільніше.

Теплопровідність — це здатність ґрунту проводити тепло від

більш нагрітих місць до холодніших. Показником для її вимірюван-

ня є кількість тепла, яка проходить за одну секунду через 1 см

ґрун-

ту завтовшки 1 см за різниці температур на протилежних гранях в

1 °С. Величина теплопровідності залежить від співвідношення в

ґрунті його твердої фази, води і повітря, оскільки найбільшу тепло-

провідність мають тверді часточки (наприклад, кварц — 0,0042),

меншу — вода (0,00124) і найменшу — повітря (0,00005). Тому ущі-

льнений і зволожений ґрунт має більшу теплопровідність, а розпу-

шений і підсушений — меншу. Отже інтенсивність нагрівання ґру-

нту залежить від його теплоємності і теплопровідності, які в свою

чергу зумовлюються співвідношенням між твердою частиною, водою

і повітрям. За результатами досліджень найшвидше нагрівається

ґрунт за вологості, близької до 10 %. Отже, вологіший ґрунт гірше

прогрівається через велику теплоємність, а сухіший — через малу

теплопровідність.

Тепловий режим ґрунту залежить не тільки від його нагрівання

увібраною частиною енергії сонячного проміння, а й від витрат теп-

ла з кореневмісного шару через випромінювання його ґрунтом в ат-

мосферу, тепловіддачу в приґрунтовий шар повітря і в глибші шари

ґрунту (процес конвекції) та випаровування вологи. Найбільше теп-

ла випромінюється з вологого ґрунту, а з його підсиханням випромі-

нювання зменшується. Зменшенню випромінювання сприяє збага-

чення ґрунту органічною речовиною. Запобігають випроміненню

Умови життя культурних рослин і заходи їх регулювання

тепла з ґрунту рослинність, рослинні рештки та сніг на його повер-

хні, а також водяна пара, вуглекислий газ і дим в приґрунтовому

повітрі.

Тепловіддача залежить від різниці температур ґрунту в коре-

невмісному і глибших шарах, а також приземного шару ґрунту з

повітрям, що зумовлено величиною площі поверхні стикання. Теп-

ловіддача різко зростає в разі сильного охолодження повітря і поси-

лення вітру, невирівняної поверхні ґрунту, проте зменшується, як-

що ґрунт вкритий рослинами чи їх рештками, снігом, мульчуючими

матеріалами, з вирівняною поверхнею.

Значна кількість тепла витрачається з ґрунту і на випаровуван-

ня вологи. За даними досліджень ці витрати сягають 48 % загаль-

них втрат тепла протягом року.

Для регулювання теплового режиму ґрунту застосовують різні

агротехнічні, організаційні та меліоративні заходи: зміна і регулю-

вання густоти рослинного покриву, обробіток ґрунту, удобрення, ви-

користання експозиції рельєфу, снігозатримання, мульчування,

зрошення, осушення, полезахисне лісонасадження.

Так, рослинністю чи рослинними рештками ґрунт затінюється і

менше перегрівається за жаркої та сухої погоди, а також менше пе-

реохолоджується за різкого зниження атмосферної температури.

При цьому взимку на поверхні ґрунту затримується і накопичується

сніг, який також захищає ґрунт від переохолодження (перемерзан-

ня). З такою самою метою застосовують снігозатримання на посівах

озимих культур.

Найдієвішим із застосовуваних заходів регулювання теплового

режиму ґрунту є його обробіток, яким змінюється співвідношення

між твердою фазою, водою і повітрям, а відповідно — теплоємність і

теплопровідність. Так, добре і глибоко розпушений ґрунт менше,

ніж ущільнений, перегрівається влітку і переохолоджується взимку.

А для швидшого прогрівання ґрунту навесні його ущільнюють кот-

куванням. За Ф. Колясєвим середньодобова температура верхнього

шару ґрунту 0 – 10 см під впливом коткування підвищувалась на

3 – 5 °С.

Тепловий режим ґрунту значною мірою зумовлюється його струк-

турним станом, від якого залежить водно-повітряний режим, а від-

повідно, і теплові властивості. Тому такі заходи, як удобрення (особ-

ливо органічними добривами), вапнування кислих та гіпсування

засолених ґрунтів позитивно впливають на оптимізацію теплових

властивостей і режиму ґрунтового середовища. При цьому підвищу-

ється гумусованість і темнішає колір ґрунту, внаслідок чого він

краще прогрівається.

Щоб поліпшити умови ґрунтового середовища для теплолюбних

культур, їх розміщують на південних схилах, а витриваліші до зни-

Розділ 1

ження температури — на північних і північно-західних, строки їх

сівби переносять на пізніше, зменшують глибину загортання насін-

ня тощо.

За умов посушливого клімату тепловий режим ґрунту (разом з

водним) регулюється зрошенням. Зволожений ґрунт не перегріва-

ється завдяки збільшенню його теплоємності. Перезволожені холод-

ні ґрунти осушують для оптимізації як водно-повітряного, так і теп-

лового режиму. На цих ґрунтах насіння висівають дещо мілкіше по-

рівняно з неперезволоженими, а також застосовують гребеневі посі-

ви (в гребенях кращі водно-повітряний і тепловий режими).

Отже, всі заходи, що регулюють водно-повітряний режим ґрунту,

певною мірою впливають і на його теплові властивості.

1.6. ПОЖИВНИЙ РЕЖИМ ҐРУНТУ

І ЗАХОДИ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Рослини забезпечуються мінеральними поживними речовинами

переважно з ґрунту, тому ступінь цього забезпечення залежить від

поживного режиму ґрунту протягом вегетаційного періоду.

Потреби різних культурних рослин у поживних елементах неод-

накові. Якщо з урожаєм зерна 50 ц/га озима пшениця виносить з ґру-

нту 160 кг азоту, 55 кг фосфору і 80 кг калію, то цукрові буряки з

урожаєм коренеплодів 450 ц/га — відповідно 225, 59 і 225 кг, а куку-

рудза з урожаєм зерна 70 ц/га — відповідно 159, 77 і 124 кг. Тому по-

ряд з внесенням добрив як основним заходом регулювання поживно-

го режиму ґрунту важливе значення має правильне чергування

культур у сівозміні для кращого і рівномірнішого забезпечення їх

елементами живлення з ґрунтового середовища. Важливо також чер-

гувати культури з різноглибинною кореневою системою, тоді рів-

номірніше використовуватимуться поживні речовини з усієї ґрунтової

товщі за профілем і з більшого об’єму ґрунту. Крім того, введення в

сівозміну окремих культур сприяє поліпшенню забезпечення певни-

ми мінеральними елементами як їх самих, так і наступних за ними

культур. Наприклад, бобові рослини збагачують ґрунт азотом завдя-

ки фіксації його з повітря бульбочковими бактеріями, що живуть в

симбіозі на їх корінні, а люпин, гречка, гірчиця сприяють збільшен-

ню забезпечення рослин доступним фосфором завдяки розчиненню

своїми кореневими виділеннями важкорозчинних фосфатів ґрунту.

У сівозміну також важливо вводити проміжні культури, які, ве-

гетуючи в осінній період, споживають розчинні форми елементів

живлення, і внаслідок цієї іммобілізації захищають їх від непродук-

тивних втрат з ґрунту шляхом вимивання. Це особливо стосується

нітратної форми азоту.

Умови життя культурних рослин і заходи їх регулювання

Поряд з основними макроелементами (азотом, фосфором і калі-

єм) рослини з ґрунту споживають ще кальцій, магній, сірку, залізо,

а також бор, марганець, мідь, молібден, цинк та інші макро- і мік-

роелементи, багатьох з яких також часто не вистачає без застосу-

вання різних заходів їх поповнення і мобілізації в доступні сполуки.

Для цього, поряд з внесенням добрив, потрібно загортати у ґрунт

післязбиральні рослинні рештки, в яких, як і в органічних добри-

вах, знаходяться всі потрібні елементи живлення.

Збагаченню ґрунту доступними для рослин мінеральними фор-

мами поживних речовин сприяє правильна система обробітку, яка,

оптимізуючи водно-повітряний і тепловий режими, зумовлює акти-

візацію життєдіяльності мікроорганізмів, що мінералізують органі-

чні речовини і збагачують ґрунт мінеральними сполуками азоту

(амонієм і нітратами), а також фосфору, сірки, калію, кальцію та

інших елементів. Для підвищення біологічної активності ґрунтових

мікроорганізмів потрібно створювати нейтральну реакцію ґрунтово-

го середовища вапнуванням кислих та гіпсуванням засолених ґрун-

тів, а також оптимізувати водно-повітряний і тепловий режими

зрошенням сухих та осушенням перезволожених.

Важливими заходами запобігання непродуктивним втратам по-

живних речовин з ґрунту є захист його від ерозії і боротьба з

бур’янами, які забирають з нього значну кількість елементів жив-

лення.

? Запитання для контролю знань

1. Поняття про фактори життя та їх класифікація. 2. Основні закони землеробства.

3. Форми ґрунтової води та її доступність рослинам. 4. Агротехнічні заходи регулюван-

ня водного режиму в різних зонах України. 5. Заходи регулювання повітряного режиму

в ґрунті. 6. Заходи регулювання температурного режиму в ґрунтовому середовищі.

7. Агротехнічні заходи поліпшення поживного режиму для рослин.

Розділ 2

БУР’ЯНИ ТА БОРОТЬБА З НИМИ

2.1. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

І КЛАСИФІКАЦІЯ БУР’ЯНІВ

2.1.1. Поняття про бур’яни та шкода від них

Серед конкурентів культурних рослин найдавнішими і найшкідли-

вішими ворогами землероба є бур’яни. Це дикорослі рослини, які засе-

ляють сільськогосподарські угіддя, пригнічують культурні рослини,

знижують урожайність і погіршують якість вироблюваної продукції.

Видова різноманітність бур’янів у багато разів перевищує видову

різноманітність вирощуваних культур. На майже 20 тис. культур-

них рослин припадає близько 30 тис. бур’янів. Ось чому на полях,

де, як правило, вирощують одну культуру, доводиться мати справу з

10 – 20, а то й більшою кількістю різновидів бур’янів.

За узагальненими даними, середньорічні світові втрати від

бур’янів урожаю озимої пшениці становлять 24 %, кукурудзи — 29,

ячменю — 21, цукрових буряків — 37 і картоплі — 23 %. Це, насам-

перед, результат гострої конкуренції бур’янів з культурними росли-

нами за основні фактори життя.

Швидше розвиваючи і глибше розміщуючи в ґрунті кореневу сис-

тему, бур’яни легше переносять посуху, перехоплюють і забирають

вологу з ґрунту в кілька разів більше, ніж культурні види рослин.

Наприклад, на створення 1 т сухої речовини основної і побічної про-

дукції озима пшениця витрачає з ґрунту близько 500 т води, куку-

рудза і просо — 220 – 300, а лобода біла — 800 – 900, пирій повзу-

чий — 1000 – 1200, осот рожевий — близько 1000 тонн. Крім того,

бур’яни виносять із ґрунту значну кількість поживних речовин. Як-

що яра пшениця на створення 1 т сухої речовини зерна і соломи

споживає близько 11,2 кг азоту, 5,3 кг фосфору і 20,5 кг калію, то

осот рожевий на таку саму кількість сухої речовини витрачає 24,2 кг

азоту, 5,4 кг фосфору і 20,5 кг калію. Ось чому на забур’янених по-

лях значну частину внесених добрив використовують бур’яни, а

культурні рослини не сповна виявляють свою продуктивність.

Бур’яни та боротьба з ними

Формуючи велику вегетативну масу, бур’яни затінюють посіви і

зменшують кількість сонячної енергії, яка досягає листової поверхні

культурних рослин, внаслідок чого стебла стають тонкими і довгими

зі слабко сформованою механічною тканиною, рослини вилягають

після рясних дощів, що призводить до значних втрат врожаю.

Окремі бур’яни відзначаються механічним впливом на культури.

До них насамперед належать ліаноподібні бур’яни — березка

польова, гречка витка березковидна та інші, які обвивають тонко-

стеблові культурні рослини (озимі та ярі зернові колосові, льон то-

що) і спричиняють їх вилягання та різке зниження врожаю.

Поглинаючи велику кількість води і затіняючи поверхню ґрунту,

бур’яни знижують його температуру на 3 – 4 °С, що уповільнює дія-

льність ґрунтових мікроорганізмів, а це в свою чергу послаблює мі-

нералізацію органічної речовини і не сприяє кращому живленню

культурних рослин.

Бур’яни ускладнюють виконання різних польових робіт, забива-

ючи робочі органи ґрунтообробних машин і знарядь, знижуючи

якість роботи, збільшуючи витрати енергетичних та трудових ресур-

сів. Крім того, на забур’янених полях

вимушено збільшується кіль-

кість механічних обробітків, що посилює розпилення ґрунту і посла-

блює його протиерозійну стійкість.

Зерно із забур’янених площ при обмолоті має підвищену воло-

гість, що потребує додаткових затрат на його досушування. А коли в

посівах зернових є 25 % і більше (до загальної маси) зелених

бур’янів, то збирання комбайнами стає зовсім неможливим.

Домішки насіння бур’янів знижують не тільки якість зерна і ви-

робів з нього, а й іноді роблять їх непридатними до вживання. Так,

насіння гірчиці польової, полину гіркого, редьки дикої, талабану та

багатьох інших бур’янів при розмелюванні із зерном надають боро-

шну неприємного смаку, а наявність у борошні розмеленого насіння

куколю, дурману, пажитниці п’янкої, блекоти чорної роблять його

отруйним і непридатним до вживання, насіння гречки татарської

надає борошну темного кольору. В місцях масового поширення амб-

розії полинолистої, полину, конопель диких під час їх цвітіння в

людей часто спостерігається алергічне захворювання, відоме під

назвою «осіння сінна пропасниця».

Бур’яни, як і інші рослини, виділяють у ґрунт біологічно активні

речовини — коліни, отруйні для інших видів рослин, які затриму-

ють проростання висіяного насіння сільськогосподарських культур,

пригнічують їх ріст і розвиток. Особливо багато таких токсинів ви-

діляють гірчак повзучий, латук дикий, пирій повзучий тощо.

Ціла низка бур’янів паразитують на надземній і підземній час-

тинах сільськогосподарських культур, використовуючи з них пожив-

ні речовини і воду, виснажують їх і цим самим знижують урожай і

погіршують якість продукції.

Розділ 2

Бур’яни є джерелом поширення різноманітних хвороб і осередком

розмноження шкідливих комах, які згодом живляться на культурних

видах рослин: збудник раку картоплі переходить на цю культуру з

різних видів пасльону; з гірчиці польової, грициків, редьки дикої та

інших бур’янів на культурні рослини переходять гриби — збудники

таких хвороб, як кіла капусти, біла пліснява, чорна ніжка; з пирію на

культурні злаки поширюється хлібна і жовта корончаста іржа; на

курячому просі живе просяний комарик, який пошкоджує насіння

культурного проса; на березці польовій відкладає яйця озима совка

та лучний метелик, відроджені гусениці з яких переходять на посіви

зернових. Шкідники цукрових буряків — бурякова муха, клоп, довго-

носик і лучний метелик певний час живуть і живляться на лободі,

щириці, гречці виткій березковидній тощо.

Окремі бур’яни погіршують якість тваринницької продукції. На-

приклад, при поїданні худобою полину гіркого та дикого часнику

молоко і молокопродукти набувають неприємного смаку і запаху.

Від хвоща польового, молочаю і підмаренника чіпкого молоко корів

стає червонуватим, а від наявності в сіні болиголова і блекоти —

отруйним.

Окремі бур’яни роблять корм непридатним до вживання і навіть

шкодять здоров’ю тварин. Так, солома ярих колосових культур стає

зовсім маловживаною для худоби за наявності в ній пасльону дзьо-

батого, оскільки колючки на його стеблах спричинюють виразкові

захворювання травних органів тварин, а підстилка з такої соломи

призводить до подразнення і запалення шкіри. Запалення слизових

оболонок і дихальних шляхів відбувається в разі потрапляння в

корм нерозмелених зерен вівсюга, плодів і рослин, які мають шипи,

колючки, гачки тощо.

Наявність у вовні овець плодів реп’яшка пряморогого, люцерни

якірцевидної, чіплянки та інших не тільки погіршує якість вовни, а

й ускладнює електромеханічну стрижку.

Численна флора бур’янів включає й корисні види, які відзнача-

ються лікарськими властивостями. Так, гірчак повзучий використо-

вується для лікування малярії і епілепсії; неперевершені ліки про-

ти кашлю виготовляють з мати-і-мачухи; вовчок і березка заживля-

ють рани; рутка лікарська лікує печінку і шлункові захворювання,

поліпшує роботу серця, застосовується проти малярії, жовтухи і ту-

беркульозу; портулак городній використовують для лікування па-

ралічу інфекційного походження, а також у разі укусів отруйних

змій і комах; проти багатьох хвороб використовуються деревій і ро-

машка лікарська тощо.

Бур’яни використовуються також для боротьби зі шкідниками.

Наприклад, відвар із висушеного листя і коріння дурману знищує

таких злісних шкідників садів і городів, як попелицю і павутинного

Бур’яни та боротьба з ними

кліща. Після обробки рослин цим відваром на другий день гинуть

гусениці бояришниці, капустяна міль тощо.

Серед бур’янів є добрі медоноси — буркун, гірчиця польова, чор-

ноголовник родовиковий тощо.

Такі бур’яни, як гумай, лобода біла, пирій повзучий, щириця

звичайна та деякі інші види до цвітіння придатні для згодовування

тваринам.

До окремої групи належать засмічувачі — представники культур-

них видів, які не вирощують на певному полі. Деякі з них дуже шкі-

дливі (наприклад, пшениця в посівах пивоварного ячменю чи жито в

насіннєвому посіві пшениці). Якщо жито засмічує товарні посіви

пшениці, то такий засмічувач менш шкідливий і зовсім нешкідливий

в посівах озимих культур, які вирощуються на зелений корм.

2.1.2. Біологічні особливості бур’янів

Внаслідок тривалого еволюційного розвитку бур’яни набули різ-

них біологічних властивостей, які дають їм змогу успішно конкуру-

вати між собою та із сільськогосподарськими культурами. До таких

властивостей, насамперед, належать: висока насіннєва продуктив-

ність; тривала життєздатність і високе виживання насіння за не-

сприятливих умов; розтягнутий період проростання насіння і лише

з певної глибини; здатність насіння бур’янів проростати за нижчої,

ніж культурні види рослин, температури ґрунту і зберігати схожість

за таких умов: вегетативне розмноження бур’янів; різноманітні

пристосування до поширення; важковідокремлюваність насіння ба-

гатьох бур’янів від насіння культурних рослин.

Висока насіннєва продуктивність бур’янів гарантує виживання

рослин у несприятливих умовах навколишнього середовища. Як за-

значено у науковій літературі, кількість бур’янів з насіннєвою проду-

ктивністю одного екземпляра від 100 до 250 насінин, що наближаєть-

ся до насіннєвої продуктивності культурних рослин, порівняно неве-

лика і становить 14,5 % загальної кількості. Частка бур’янів з насін-

нєвою продуктивністю від 250 до 2500 насінин досягає 42,2 %, від

2500 до 25 000 — 36,7 % і від 25 000 до 750 000 і більше — 6,6 %. Час-

то утворена кількість насіння бур’яну перевищує зазначені вище циф-

ри. Так, одна рослина щириці звичайної може створити понад 1 млн

насінин. Одна рослина мокрецю за оптимальних умов протягом трьох

років могла б дати 3 трлн 375 млрд насінин і забезпечити сходи по

25 шт./м

на всій

території земної суші, а насінням кучерявця Софії,

створеним однією рослиною за той самий час, можна б заселити дві

такі площі. Це свідчить про те, що бур’яни дуже плодючі й їх насін-

ням можна засмітити значну площу і на багато років.

Крім цього, насіння бур’янів характеризується високою життє-

здатністю і довговічністю. З утвореної бур’янами значної кількості

Розділ 2

насіння 60 – 80 % залишається життєздатним. Навіть скошені у фа-

зі цвітіння бур’яни формують від 11 до 61 % життєздатного, хоч і

недостиглого насіння.

Такою самою життєздатністю відзначається насіння бур’янів, які

передчасно закінчили вегетаційний цикл. На відміну від культурних

рослин насіння бур’янів довгий час зберігає схожість у ґрунті. Напри-

клад, якщо зернівки злакових культур у спеціальних сховищах збері-

гають схожість впродовж 5 – 10 років, то насіння більшості бур’янів,

перебуваючи в ґрунті, де постійно змінюється вологість і температура,

активно діють мікроорганізми та багато інших несприятливих фак-

торів, не втрачає схожість впродовж тривалого часу. Так, насіння бур-

куну лікарського, мокрецю, грициків, лободи білої зберігає схожість

протягом 20 – 38 років, а портулаку, гірчака перечного, березки

польової — 40 – 50 років. Ціла низка бур’янів формує насіння, яке не

втрачає життєздатності протягом 5 – 10 і більше років. Вважається,

що із всього насіння бур’янів, яке міститься в ґрунті, втрачає схожість

лише 40 %, а 20 % здатне до проростання і 40 % перебуває в стані

спокою. Такій довговічності насіння бур’янів зобов’язане наявністю

міцної повітро-водонепроникної оболонки, завдяки якій внутрішня

частина насінин тривалий час залишається сухою не тільки у воло-

гому ґрунті, а й у воді. Виживання сходів бур’янів у конкретних сіво-

змінах залежить від біологічних особливостей культур, які входять до

їх складу, технології їх вирощування і, звичайно, від погодних умов,

які складаються протягом вегетаційного періоду. За умов сучасного

інтенсивного землеробства без застосування гербіцидів у різних сіво-

змінах може вижити близько 20 – 30 % сходів, а в разі застосування

гербіцидів — лише 5 – 15 %.

Насіння бур’янів відзначається великою недружністю сходів на-

віть за сприятливих умов середовища. Зазначається також неодна-

кове співвідношення пророслого насіння різних бур’янів у весняний

та осінній періоди. Якщо восени проростає насінин ярих бур’янів

біля 18 %, то насінин озимих і зимуючих бур’янів — 34 – 60 %; вес-

ною частка пророслого насіння ярих бур’янів складає 36 – 65 %, а

озимих і зимуючих — 9 – 48 %. З багаторічних бур’янів більше на-

сіння (9 – 44 %) проростає весною і дещо менше (4 – 31 %) — восени.

Дуже варіює і глибина, з якої з’являються сходи бур’янів, основна

маса яких з’являється з глибини, що коливається в межах від 3 – 4 до

6 – 7 см. Крупне насіння окремих видів бур’янів (березка польова,

вівсюг тощо) здатне сходити навіть з глибини 10 – 15 см. Отже, про-

ростання насіння відбувається по всьому орному профілю ґрунту. З

верхнього шару більше насіння проростає навесні, а з глибших ша-

рів ґрунту насіння бур’янів проростає весь теплий період року, але

кількість сходів, які з’являються на поверхні, становлять лише де-

сяту частину від тих, що зійшли в ґрунті. Це тому, що в глибших

шарах ґрунту проростки бур’янів через 10 – 20 днів відмирають, не

Бур’яни та боротьба з ними

утворивши сходів. Встановлено, що активність проростання насіння

бур’янів у глибших шарах ґрунту зростає після проведення чергово-

го розпушування верхнього шару. Таким чином, обробіток не тільки

сприяє знищенню сходів бур’янів, а й стимулює проростання насін-

ня в нижчій частині орного шару ґрунту.

Порівняно з культурними рослинами у бур’янів більш ширший

температурний інтервал проростання насіння, що також сприяє за-

сміченню посівів. Так, сходячи раніше і за нижчої температури ґрун-

ту, вівсюг може повністю затінити яру пшеницю чи ячмінь.

Залежно від температурних констант проростання насіння,

бур’яни умовно поділяють на чотири групи: дуже холодостійкі, на-

сіння яких починає проростати за температури 2 – 5 °С (бромус

польовий, буркун лікарський, вівсюг, грицики, кульбаба лікарська,

лобода біла, мокрець, підмаренник чіпкий, ромашка непахуча); хо-

лодостійкі, насіння яких проростає за температури 6 – 9 °С (злинка

канадська, льонок звичайний, осот жовтий, повитиця польова, по-

дорожник великий, рутка лікарська, чистець однорічний, щириця

жминдолистна); теплолюбні, для проростання насіння яких потріб-

на температура 10 – 13 °С (паслін чорний, портулак городній, синяк

звичайний, сорго алепське); дуже теплолюбні, насіння яких пророс-

тає за температури 14 °С і вище (гусятник малий, нетреба звичай-

на, паслін рогатий).

У процесі еволюційного розвитку окремі бур’яни пристосувались

зберігати свої сходи за дуже низьких температур. Якщо, наприклад,

сучасні сорти озимої пшениці і жита за температури мінус 19 – 20 °С

на глибині вузла кущення повністю гинуть, то сходи грициків, ку-

черявця Софії, талабану легко витримують температуру, яка опус-

кається до 22 °С нижче нуля.

Насіння бур’янів під час проростання неоднаково витримує світло.

Насіння частини видів бур’янів, так званих геліофілів, проростає лише

при світлі (галінсога дрібноквіткова, грицики, жовтець їдкий, мак-

самосійка, метлюг тощо), а насіння геліофобних бур’янів проростає

лише в темряві (дурман, підмаренник чіпкий, щириця). Насіння пере-

важної більшості бур’янів під час проростання не реагує на освітлення.

Для бур’янів має значення і реакція ґрунтового середовища.

Окремі види бур’янів краще ростуть в умовах кислого ґрунтового

розчину (метлюг, триреберник непахучий, хвощ польовий), інші —

на ґрунтах з нейтральною і лужною реакцією розчину (вівсюг, лобо-

да, льонок звичайний, молочай, осот жовтий польовий і рожевий,

рутка лікарська, талабан польовий). Багато видів бур’янів байдужі

до реакції ґрунтового середовища (грицики звичайні, жабрій, ку-

кіль, злинка канадська, череда).

Значна забур’яненість полів зумовлена і здатністю багатьох

бур’янів до вегетативного відновлення і поширення. В окремих

бур’янів здатність до вегетативного відновлення переважає над на-