Єщенка В.О. (ред.). Загальне землеробство: Підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1

метр (г/см

). Її величина залежить від ступеня розпушеності чи ущі-

льненості ґрунту. В природному стані чим більше в ґрунті органіч-

ної речовини відносно його загальної маси, тим менший показник

щільності. В добре гумусованих структурних ґрунтах її показники

коливаються в межах 1,0 – 1,2 г/см

, а в мінеральних слабогумусо-

ваних — 1,4 – 1,5 г/см

. Тому різним ґрунтовим відмінам в природ-

ному стані залежно від гумусованості та структури притаманна пе-

вна об’ємна маса, що називається рівноважною щільністю. В ґрун-

тах, що знаходяться в сільськогосподарському користуванні і довго

не обробляються, вона встановлюється під дією зовнішніх та внут-

рішніх факторів (сил гравітації, зволоження і висихання, замерзан-

ня й відтавання тощо).

Щільність ґрунту, за якої створюються найкращі умови коренево-

го живлення, росту і розвитку рослин, називається оптимальною

щільністю. Для більшості сільськогосподарських культур вона пе-

ребуває в межах 1,1 – 1,3 г/см

. Усі культурні рослини негативно

реагують на її зменшення нижче 1,1 г/см

(надмірне розпушення) і

на збільшення понад 1,3 г/см

(надмірне ущільнення). Лише в

окремих випадках верхня межа оптимальної щільності може стано-

вити 1,4 г/см

. Більші її показники характерні для багаторічних

трав і проса, середні — для озимих та ярих зернових культур і най-

менші — для корене- і бульбоплодів (буряків, картоплі та ін.).

Основний захід регулювання щільності ґрунту — його механіч-

ний обробіток. Чим більше відрізняється рівноважна щільність (та,

що встановлюється на необроблюваних певний час полях) певного

ґрунту від оптимальних її параметрів, тим частіше й інтенсивніше

доводиться його обробляти для її оптимізації (наближення до опти-

мальної). Якщо ж різниця незначна або рівноважна щільність пере-

буває в межах оптимальної, то можна зменшувати кількість та ін-

тенсивність обробітків, тобто мінімізувати обробіток ґрунту, прово-

дити його лише для боротьби з бур’янами, загортання добрив та ре-

шток рослин, збереження вологи тощо.

Пористість ґрунту як характеристика його будови — це су-

марний об’єм усіх пор, виражений у відсотках до загального об’єму

ґрунту. Пори в ґрунті, як і структурні агрегати, в яких або між яки-

ми вони знаходяться, бувають різного діаметра: менш як 0,1 мм —

капілярні, понад 0,1 мм — некапілярні. В капілярних порах діють

сили меніскового натягу щодо рідин, і тому в них утримується ґрун-

това волога, яка може підніматись цими порами з глибших шарів

ґрунту до його поверхні. В некапілярних порах знаходиться в основ-

ному повітря.

Максимальна кількість вологи, що може міститись у капілярних

порах, якщо всі вони заповнені водою, відповідає повній капілярній

вологоємності ґрунту. В природних умовах таке явище — дуже рід-

Умови життя культурних рослин і заходи їх регулювання

кісне і короткочасне. Тому в землеробстві існує поняття пористості

найменшої вологоємності — це така кількість вологи, яка може

утримуватись у порах без стікання в глибші шари ґрунту, а також

поняття пористості сталої аерації — це об’єм пор, заповнених повіт-

рям, при зволоженні ґрунту до найменшої вологоємності. Є ще по-

няття пористості аерації або ступеня аерації — це об’єм пор, запов-

нених повітрям, виражений у відсотках до загального об’єму ґрунту

при його вологості на час визначення цих показників.

При ступені аерації 10 – 25 % газообмін між ґрунтом і атмосфе-

рою добрий, при 10 – 15 % — задовільний і при менш як 10 % — не-

задовільний. Порогом аерації, що відповідає фізіологічно мінімаль-

ному запасу повітря в ґрунті, вважається такий стан, коли ним за-

повнений об’єм пор, що становить 15 % загального об’єму ґрунту.

Будова ґрунту значною мірою залежить від його структури, тому

для її регулювання застосовують ті самі заходи, що й для острукту-

рення ґрунту і підвищення водостійкості структурних агрегатів. Як-

що структура гірша від оптимальної, то для надання йому належної

будови доводиться більше обробляти його механічно. При цьому важ-

ливо, щоб оптимальну будову мав якомога глибший (кореневмісний)

шар ґрунту, в якому могла б вільно розростатись коренева система

вирощуваних рослин і яка була б достатньо забезпечена вологою, по-

вітрям, теплом та поживними речовинами. Отже, ефективна родю-

чість ґрунту значною мірою залежить від товщини орного (окуль-

туреного, кореневмісного) шару. Його глибину збільшують поглиб-

ленням обробітку з одночасним внесенням органічних та мінераль-

них добрив, а також, за потреби, вапняних матеріалів чи гіпсу.

1.2.3. Комплексне застосування заходів

регулювання родючості ґрунту

Як зазначалось вище, є ціла низка показників родючості ґрунту,

що характеризують певні його властивості, для регулювання яких у

землеробстві застосовують різноманітні заходи впливу на ґрунтове

середовище. Дія цих заходів майже завжди неоднозначна. Поліп-

шуючи одні властивості ґрунту вони можуть погіршувати інші, або

ж поліпшення певного показника відбувається на короткий термін,

а далі настає його погіршення. При цьому в міру інтенсифікації зе-

млеробства негативні впливи антропогенного фактора на ґрунт по-

силюються.

Так, чим більша розораність земель, тим більше вони піддаються

ерозії, чим інтенсивніше обробляється ґрунт при вирощуванні сіль-

ськогосподарських культур, особливо просапних, тим швидше і зна-

чніше відбувається його дегуміфікація, а зі зменшенням вмісту ор-

ганічних речовин у ґрунті, зокрема гумусу, погіршується його струк-

Розділ 1

тура, а також фізичні й агрохімічні властивості, послаблюється його

біологічна активність.

Систематичне застосування хімічних засобів (мінеральних доб-

рив, пестицидів) для поповнення ґрунту елементами живлення та

боротьби з бур’янами, хворобами та шкідниками сільськогосподар-

ських культур призводить до забруднення ґрунтового середовища

різними біотоксичними речовинами, які пригнічують як самі куль-

турні рослини, так і мікробіологічні процеси в ґрунті (гуміфікацію,

амоніфікацію, нітрифікацію, взагалі мінералізацію і синтез органі-

чних речовин), послаблюють активність ферментів і погіршують

якість вирощуваного урожаю. Фізіологічно кислі добрива надмірно

підкислюють ґрунтовий розчин, сприяють збагаченню ґрунтового

вбирного комплексу на рухомий алюміній і збідненню на кальцій,

що негативно впливає на фізико-хімічні властивості ґрунту і жив-

лення рослин.

При широкому застосуванні зрошення в посушливих умовах,

особливо з недостатнім урахуванням особливостей ґрунтових умов

та біології й потреб рослин, часто відбувається вторинне засолення і

заболочення земель, втрата ними добрих фізичних властивостей.

Для усунення або зменшення зазначених негативних наслідків

впливу на ґрунт заходів інтенсивних технологій у землеробстві їх по-

трібно застосовувати в комплексі, щоб при погіршенні певних влас-

тивостей ґрунту внаслідок застосування одних заходів вони поліпшу-

вались іншими. Наприклад, зниження рівня гумусованості ґрунту

внаслідок інтенсивного обробітку потрібно зрівноважувати внесен-

ням органічних добрив, вирощуванням багаторічних трав тощо.

Таке комплексне застосування різних заходів забезпечує відтво-

рення родючості ґрунту, яка втрачається чи знижується в процесі

його сільськогосподарського використання. Відтворення родючості

обґрунтовується законом повернення, і залежно від того, до якого

рівня відновлюються всі показники родючості, воно буває просте і

розширене. За простого відтворення усуваються ті негативні нас-

лідки, які виникли в ґрунтовому середовищі при вирощуванні куль-

турних рослин внаслідок застосування заходів догляду за ними та

інших факторів, і властивості ґрунту відновлюються до попередньо-

го (початкового) стану. Розширене відтворення — це створення ви-

щого від вихідного рівня родючості. Воно здійснюється при окульту-

ренні ґрунтів, особливо з низькою природною родючістю, наприклад

дерново-підзолистих. Для цього залежно від конкретних ґрунтових і

кліматичних умов та завдань з виробництва потрібної кількості ро-

слинницької продукції розробляються комплекси заходів, які є ос-

новою науково обґрунтованих зональних систем землеробства, що

засновані на застосуванні інтенсивних технологій вирощування

сільськогосподарських культур.

Умови життя культурних рослин і заходи їх регулювання

1.3. ВОДНИЙ РЕЖИМ ҐРУНТУ

І ЗАХОДИ ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Практично всі потреби рослин у воді як факторі життя задоволь-

няються через ґрунт. Вона і в ґрунті, і в рослинах є середовищем, де

здійснюється більшість біохімічних процесів, які забезпечують жит-

тєдіяльність усіх живих організмів макро- і мікрофлори та макро- і

мікрофауни, а також функціонування фіто- і біоценозів та цілих

екосистем. В усіх цих процесах вода є не тільки розчинником різних

речовин, які реагують між собою, а й сама бере участь у багатьох

реакціях (наприклад у фотосинтезі) і входить до складу новоутворе-

них сполук. Вода є сполучною ланкою, що забезпечує нерозривний

зв’язок у системі ґрунтове середовище — рослина — атмосфера. Роз-

чинені у воді мінеральні та органічні поживні речовини стають до-

ступними для засвоєння їх рослинами з ґрунту, для транспортуван-

ня і перерозподілу їх між органами рослин. У клітинах рослин вода

забезпечує їхню пружність і тургорний стан тканин, слугує терморе-

гулятором рослинних, як і всіх інших, живих організмів.

З наявністю і вмістом води в ґрунті тісно пов’язані його фізичні,

агрохімічні та біологічні властивості, колообіг поживних речовин,

доступність і використання їх рослинами.

1.3.1. Стан і форми води в ґрунті

та їх доступність для рослин

У ґрунті вода перебуває у різних фізичних станах: рідинному, га-

зоподібному (водяна пара), твердому (лід), хімічно та фізико-хімічно

зв’язаному з іншими речовинами й твердими мінеральними, орга-

нічними та органо-мінеральними часточками. Залежно від фізич-

ного стану і характеру зв’язків води в ґрунтовому середовищі розріз-

няють категорії, форми і види ґрунтової води. У ґрунті виділяють

такі категорії води:

y хімічно зв’язана вода, що входить до складу інших речовин

(наприклад, гіпсу) і недоступна для використання рослинами;

y тверда вода (лід) — перебуває в цьому стані за низької (мінусо-

вої) температури і є недоступною для рослин, однак стає доступною

після розтавання;

y водяна пара, що міститься в ґрунтовому повітрі й після конден-

сації стає доступною для рослин;

y міцно зв’язана вода, яка утримується адсорбційними силами на

поверхні часточок ґрунту у вигляді плівки завтовшки в два-три діа-

метри молекул води, перебуває у газоподібному стані (водяна пара)

і є недоступною для рослин;

Розділ 1

y неміцно зв’язана вода, що являє собою плівки вологи навколо

часточок ґрунту завтовшки до 10 діаметрів молекул води, переміщу-

ється між ґрунтовими часточками під впливом сорбційних сил і є

важкодоступною для рослин;

y вільна вода, яка не зв’язана молекулярними силами з часточ-

ками ґрунту, тому вільно або під впливом меніскових сил рухається

в ґрунтових порах і є доступною для рослин.

У ґрунті вільна вода перебуває у таких формах: підвішена, під-

перта гравітаційна і вільна гравітаційна.

Підвішена вода не зв’язана з підґрунтовими водами. Вона поді-

ляється на такі види :

y стикова капілярно-підвішена — це відокремлені скупчення

вологи у місцях стикання твердих ґрунтових часточок за умов зво-

ложення ґрунту до рівня найменшої вологоємності або нижчого. Ці

скупчення утримуються капілярними силами і між собою гідроста-

тично не зв’язані;

y внутрішньоагрегатна капілярно-підвішена, яка заповнює ка-

пілярні пори всередині структурних агрегатів за вологості ґрунту,

що дорівнює або менша від найменшої (польової) вологоємності. Во-

на також утримується капілярними силами, але на відміну від сти-

кової характеризується слабкими гідростатичними зв’язками;

y насичувальна капілярно-підвішена, яка за умов інтенсивного

зволоження сухого ґрунту середньозернистої структури формується

в поверхневому горизонті у вигляді шару з повністю заповненими

водою всіма порами, в яких вона утримується капілярними силами.

Цей шар характеризується певною граничною товщиною і зі збіль-

шенням його насичення й товщини рівновага порушується й уся

волога, крім залишкової стикової, стікає глибше;

y сорбційно-замкнута, трапляється в ґрунтах з дрібнозернистою

структурою у вигляді мікроскупчень, які утворюються в порівняно

великих порах і відокремлені одне від одного перетинками зі

зв’язаної вологи. Формується за умов зволоженості ґрунту між най-

меншою вологоємністю і вологістю розриву капілярних зв’язків,

утримується сорбційними силами.

Підперта гравітаційна вода поділяється на такі види:

y підперто-підвішена капілярна, яка формується у важких за

гранулометричним складом дрібнопористих ґрунтах, підстелених

більш крупнопористими шарами з вологістю, вищою від найменшої

вологоємності, утримується капілярними силами;

y підперта капілярна, яка перебуває у вигляді капілярної обля-

мівки за вологості ґрунту в інтервалі між найменшою і повною воло-

гоємністю, утримується капілярними силами.

Вільна гравітаційна вода, яка переміщується лише під дією

сили земного тяжіння, поділяється на такі види:

Умови життя культурних рослин і заходи їх регулювання

y вода, що переміщується з вищих у нижчі (глибші) шари під ді-

єю гравітаційних сил за вологості ґрунту в інтервалі від найменшої

до повної вологоємності;

y вода водоносних горизонтів — ґрунтова і підґрунтова, яка запо-

внює усі пори ґрунту.

У природних умовах усі ці категорії ґрунтової вологи різко не

розмежовані, частіше вони стикаються, переходять одна в іншу за-

лежно від властивостей ґрунту та змін ступеня його зволоженості.

Кількісне співвідношення між категоріями води в ґрунті зумовлю-

ється його гранулометричним складом та структурою, а також кон-

центрацією ґрунтового розчину. Наприклад, у ґрунтах легкого гра-

нулометричного складу та у важких їх відмінах з високою концент-

рацією ґрунтового розчину майже не буває неміцно зв’язаної води, а

в оглеєних (безструктурних) ґрунтах її вміст близький до повної во-

логоємності.

1.3.2. Переміщення води в ґрунті

Знати і враховувати закономірності переміщення води в ґрунті

дуже важливо для забезпечення раціонального її використання з

метою найбільш повного задоволення потреб рослин і усунення або

зменшення непродуктивних витрат через фізичне випаровування

чи стікання за межі кореневмісного шару.

У зв’язку з тим, що ґрунтове середовище в різних місцях чи ша-

рах має неоднакові фізичні властивості (вологість, температуру,

щільність, осмотичний тиск тощо), то між ними виникають градієн-

ти (різниці між їх показниками), які зумовлюють рух води від од-

ного місця (шару) до іншого.

Градієнт вологості виникає, наприклад, біля коренів рослин,

які, використовуючи вологу, підсушують навколо себе ґрунт, тоді

вода рухається до цього підсушеного ґрунту від більш зволоженого.

Так само рух води відбувається з глибших шарів ґрунту до поверх-

невого, який підсихає внаслідок фізичного випаровування води з

нього.

Плівкова волога рухається в ґрунті від більш зволожених місць,

де плівки товщі й утримуються навколо твердих часточок меншими

молекулярними силами, до менш зволожених, де плівки тонші й

утримуються сильніше (перебувають під більшим тиском).

У вологішому ґрунті вода міститься у порах як з меншим, так і з

більшим діаметром, а в сухішому — у вужчих капілярних порах з

крутішими менісками, які сильніше підтягують воду, тому вона пе-

реміщується сюди з ширших пор. У такому разі проявляється дія

градієнта щільності, оскільки чим щільніший ґрунт, тим більше в

ньому капілярних пор, а чим він більш розпушений, тим менше ка-

Розділ 1

пілярних і більше некапілярних. У землеробській практиці це яви-

ще використовують для забезпечення кращого підтоку вологи з гли-

бших шарів ґрунту у поверхневий, де знаходиться висіяне насіння.

З цією метою поверхневий шар ущільнюють коткуванням для утво-

рення в ньому капілярних пор, в які й рухається вода (від капілярів

з більшим радіусом кривизни до капілярів з меншим її радіусом).

З механізмом переміщення вологи в ґрунті завдяки силам меніс-

кового натягу певною мірою пов’язана і дія градієнта температу-

ри. Чим вища температура, тим менший поверхневий менісковий

натяг і навпаки. Тому волога рухається в ґрунті від тепліших місць

до холодніших. За такою самою закономірністю переміщується в

ґрунтовому середовищі й водяна пара — від тепліших ділянок ґрун-

ту, де парціальний тиск її вищий, до холодніших, де він нижчий. З

останнім явищем пов’язане помітне накопичення вологи в сухому

ґрунті впродовж морозного періоду в разі відсутності опадів узимку,

а також зволоження поверхневого шару ґрунту під час ранкових

приморозків.

Вода в ґрунті переміщується також під впливом градієнта осмо-

тичного тиску, який зумовлюється різною концентрацією ґрунтово-

го розчину. Вона рухається від місць з нижчою концентрацією роз-

чинених солей до місць з вищою їх концентрацією.

1.3.3. Водний режим ґрунту і його типи

в різних природних умовах

Водний режим ґрунту — сукупність процесів надходження

вологи в ґрунт, її переміщення, акумуляції, витрачання та зміни її

фізичного стану. В природних умовах основним джерелом надхо-

дження води в ґрунт є атмосферні опади. Їх кількість у різних клі-

матичних зонах України неоднакова і зменшується в напрямку від

північного заходу до південного сходу. Найбільше опадів випадає в

поліській зоні (понад 600 мм за рік), дещо менше — в лісостеповій

(400 – 600 мм) і найменше — у степовій (350 – 400 мм за рік).

Однак не вся кількість опадів, що потрапляє на поверхню ґрунту,

поповнює запаси ґрунтової вологи. Значна частина води зливових

дощів, а також води, утвореної при таненні снігу, може стікати по по-

верхні ґрунту в понижені місця, річки та озера. Частина її, яка просо-

чується в ґрунт, також не вся затримується в ньому. За надмірного

зволоження ґрунту вона рухається глибше кореневмісного шару до

підґрунтових вод. Частина води, що затримується в ґрунті на трива-

лий період, створює запаси ґрунтової вологи, яка може використову-

ватись рослинами. Величина цих запасів залежить від водно-

фізичних властивостей ґрунту, основними з яких, як зазначалось ви-

Умови життя культурних рослин і заходи їх регулювання

ще, є водопроникність і вологоємність, що, в свою чергу, зумовлюють-

ся гранулометричним складом ґрунту, його гумусованістю й структур-

ністю, щільністю тощо. Наприклад, піщані ґрунти дуже водопроник-

ні, однак можуть утримувати води лише 6 – 15 % об’єму, супіщані

утримують 15 – 25, легко- і середньосуглинкові — 25 – 35 і важкосуг-

линкові та глинисті — 35 – 45 %. Водопроникність важких ґрунтів

значною мірою залежить від їх оструктурення. Торф’янисті ґрунти,

насичені органічною речовиною, мають ще більшу вологоємність.

Найбільші запаси доступної вологи в метровому шарі піщаних

ґрунтів Полісся не перевищують 68 – 105 мм, у мулувато-супіщаних

та легкосуглинкових ґрунтах вони досягають 200 – 220 мм, а в

торф’яних — 400 – 500 мм. У більшості ґрунтів лісостепової зони ці

запаси становлять 180 – 200 мм. У ґрунтах південних районів Степу

вони не перевищують 120 – 150 мм, а в північних районах досяга-

ють 150 – 175 мм.

За умов глибокого залягання ґрунтових вод (на значній відстані

від кореневмісного шару) запаси в ґрунті доступної для рослин во-

логи створюються лише за рахунок атмосферних опадів, а при бли-

зькому їх заляганні до кореневмісного шару вода може підніматись

по капілярах до коріння і використовуватись рослинами, тобто за

цих умов вона також є прибутковою статтею балансу ґрунтової воло-

ги поряд з опадами.

Запаси доступної вологи є основним джерелом води, яка викори-

стовується рослинами в процесі транспірації. Кількісні витрати во-

ди різними рослинами на транспірацію неоднакова і залежить від

їх транспіраційного коефіцієнта (табл. 1), який являє собою кіль-

кість води, що витрачається рослиною на створення одиниці маси

сухої органічної речовини.

Таблиця 1. Транспіраційний коефіцієнт різних сільськогосподарських

культур

Сільськогосподарська

культура

Транспіра-

ційний кое-

фіцієнт

Сільськогосподарська

культура

Транспіра-

ційний кое-

фіцієнт

Озима пшениця 450 – 600 Буряки цукрові 340 – 450

Озиме жито 500 – 800 Буряки кормові 735

Овес 375 – 800 Соняшник 500 – 600

Ячмінь 310 – 535 Конюшина 310 – 900

Кукурудза 250 – 400 Картопля 300 – 635

Транспіраційний коефіцієнт — досить мінлива величина навіть

для однієї культури і значно коливається залежно від впливу умов

зовнішнього середовища: відносної вологості повітря, температури,

характеру та інтенсивності освітлення, руху повітря, особливостей

поживного режиму ґрунту та осмотичного тиску ґрунтового розчину,

Розділ 1

вологості ґрунту тощо. Тому при вирощуванні культурних рослин у

польових умовах визначити транспіраційний коефіцієнт досить

важко.

Щоб розрахувати необхідні запаси ґрунтової вологи для вирощу-

вання урожаїв потрібної величини, слід брати до уваги, крім витрат

води на транспірацію рослинами, ще й фізичне випаровування її з

поверхні ґрунту впродовж їх вирощування. Інтенсивність цього

процесу, а відповідно, і кількість випаровуваної води, зумовлюється

такими водними властивостями ґрунту, як капілярність та випаро-

вувальна здатність.

Від капілярності залежить інтенсивність переміщення води по

капілярах з глибших шарів ґрунту до поверхневого. Тому її ще на-

зивають водопідіймальною здатністю ґрунту. Так, найменшою ка-

пілярністю характеризуються крупнозернисті піщані ґрунти. Зі

зменшенням діаметра часточок ґрунту капілярність зростає, але до

певної межі — за розмірів ґрунтових часточок менших за 0,5 мм її

зростання послаблюється. Слід зауважити, що чим легший ґрунт за

гранулометричним складом, тим більша початкова швидкість капі-

лярного руху води, однак при цьому вона піднімається на меншу

висоту. При збагаченні легких піщаних ґрунтів на органічну речо-

вину водопідіймальна здатність зростає, у важких глинистих ґрун-

тах такої прямої залежності немає, оскільки збагачення на органіч-

ну речовину сприяє їх оструктуренню, що може зумовлювати посла-

блення водопідіймальної здатності. Для її підвищення потрібно

ущільнювати ґрунт: при цьому в ньому збільшується кількість капі-

лярних пор і відповідно зростає водопідіймальна здатність.

Інтенсивність переміщення води до поверхні ґрунту по капілярах

залежить і від його вологості. За достатнього зволоження при звіль-

ненні пор поверхневого шару ґрунту від води внаслідок її випарову-

вання туди відразу підтікає по капілярах волога з нижчого шару,

тобто в міру випаровування води відбувається її безперервний капі-

лярний рух з ґрунтової поверхні в атмосферу. Далі при підсиханні

ґрунту нерозривний капілярний зв’язок вологи порушується і підті-

кання її до верхнього шару сповільнюється, тобто водопідіймальна

здатність ґрунту зменшується.

Випаровувальна здатність ґрунту зумовлюється градієнтом між

пружністю водяної пари на його поверхні і в приземному шарі пові-

тря. Чим більше зволожений поверхневий шар ґрунту і нижча воло-

гість повітря, а також чим вища температура середовища, тим інте-

нсивніше випаровується волога з ґрунтової поверхні. Величина ви-

паровування також прямо залежить від швидкості руху повітря над

поверхнею ґрунту та від розмірів площі цієї поверхні.

На інтенсивність випаровування води з ґрунту впливає ступінь

відкритості його поверхні на стикові з атмосферою. Чим більше вона

Умови життя культурних рослин і заходи їх регулювання

затінена рослинністю або закрита мульчуючими матеріалами (со-

ломою, торфом, перегноєм, тирсою, плівкою тощо), тим менше випа-

ровується ґрунтової вологи. Тому випаровування інтенсивніше на

полях чистого пару порівняно з посівами культур, під просапними

порівняно з культурами суцільної сівби тощо.

Вплив ущільнення ґрунту на випаровувальну здатність неодна-

ковий за різних умов зволоження. Якщо ґрунт зволожений більше

від рівня вологості розриву капілярів, то в ньому діє механізм капі-

лярного переміщення вологи і випаровування її з ґрунтової поверх-

ні перебуває в прямій залежності від водопідіймальної здатності.

Тому ущільнення ґрунту за цих умов сприяє збільшенню капілярно-

сті та випаровувальної здатності, а розпушування, навпаки, змен-

шує капілярну пористість і, відповідно, підтікання води до випаро-

вувальної поверхні. Однак, за даними В.Гордієнка, ущільнення чо-

рнозему південного, в якому переважали дрібні розпилені агрегати,

зумовило зменшення капілярного руху води внаслідок зменшення

капілярної пористості.

За умов, коли ґрунт зволожений менше від рівня вологості роз-

риву капілярів, переміщення вологи до зони випаровування на по-

верхні ґрунту по капілярах припиняється, починається процес ви-

паровування всередині ґрунту і волога у вигляді пари виділяється з

ґрунту в атмосферу внаслідок дифузії. При цьому переважає дифуз-

ний механізм переміщення води і ущільнення ґрунту сприяє його

послабленню, а не посиленню.

За однакової зволоженості менше води з поверхневого шару випа-

ровується за умови більшого збагачення його органічною речовиною,

яка сприяє підвищенню водоутримувальної здатності ґрунту. Однак

ця залежність досить складна і неоднозначна, оскільки органічні

(гумусові) речовини надають ґрунтові темнішого кольору і він може

більше нагріватись, внаслідок чого випаровування води зростатиме.

Визначити витрати води з ґрунтових запасів через транспірацію

рослинами і випаровування з ґрунтової поверхні в польових умовах

вирощування сільськогосподарських культур надзвичайно складно,

тому часто ці витрати об’єднують і враховують разом як сумарну ви-

трату води з ґрунту за вегетацію рослин.

Залежно від сумарного надходження води в ґрунт з атмосферни-

ми опадами та її сумарних витрат з ґрунту в різних природних зо-

нах складаються певні водні режими, яких, за класифікацією

О. Роде, є шість: мерзлотний, промивний, періодично промивний,

непромивний, десуктивно-випітний і випітний. Перший з них —

мерзлотний характерний лише для зони вічної мерзлоти і в Украї-

ні не трапляється.

Промивний водний режим існує на більшій території Полісся і в

гірських районах Карпат, де річна сума опадів перевищує кількість