Єщенка В.О. (ред.). Загальне землеробство: Підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 6

270

тільки за рахунок природних факторів, а й за допомогою викорис-

тання чистих парів, посівів багаторічних трав, внесення гною та не-

значної кількості мінеральних добрив. Половина і більше орнопри-

датних земель за екстенсивних систем використовувалась під посіви

зернових, а високопродуктивні кормові і технічні культури взагалі

не вирощувались або займали незначні площі.

Серед екстенсивних систем землеробства свого часу виділялись

парова і багатопільно-трав’яна.

Парова система прийшла на зміну перелоговій у зв’язку зі

скороченням строку перелогу до одного року. Від того, що поле, віль-

не від культурної рослинності, назвали паром, пішла і назва паро-

вої системи. Ґрунтувалась ця система на використанні трипільної

сівозміни з таким чергуванням: пар — озимі зернові — ярі зернові

колосові. Проіснувала така система землеробства у селянських гос-

подарствах Росії досить довго, хоч і мала чимало недоліків. По-

перше, трипільна сівозміна, насичена лише зерновими культурами,

не сприяла інтенсивному розвитку тваринництва, оскільки в ній

практично не вирощувались кормові культури. Тому в господарст-

вах із паровою системою землеробства вироблялось дуже мало гною,

що не могло забезпечити повного відтворення родючості ґрунту. По-

друге, в полі пару планувалось очищення ґрунту від бур’янів за ра-

хунок обробітку ґрунту протягом весняно-літнього періоду. Насправ-

ді ж пар був місцем поширення бур’янів, тому що в цьому полі про-

тягом більшої частини вегетаційного періоду випасалась худоба, а

оранку під озимину проводили лише наприкінці літа. Це було при-

чиною низьких урожаїв зернових культур, які практично повністю

залежали від погодних умов року.

Багатопільно-трав’яна система землеробства відрізнялась

від парової багатьма елементами. Її основу становила досконаліша

структура посівних площ. Змінювалась структура зменшенням част-

ки зернових культур і чистого пару, включенням у структуру посівів

багаторічних трав, кормових і технічних культур. Відтворення ро-

дючості ґрунту за такої системи передбачалось за рахунок багаторіч-

них трав, які займали близько половини всіх орних земель. Значно-

го поширення така система землеробства не набула, оскільки добре

себе проявила лише в зволожених районах, сприятливих для виро-

щування багаторічних трав. У посушливих умовах півдня така сис-

тема землеробства виявилась зовсім непридатною.

Зазначені недоліки обох видів екстенсивної системи землеробс-

тва були враховані у перехідних системах, за яких виробництво

сільськогосподарської продукції, відновлення і підвищення родю-

чості ґрунту забезпечувалось за рахунок природних факторів та

широкого використання парів, посіву бобових трав, внесення доб-

рив (переважно гною), періодичного глибокого обробітку ґрунту,

Системи землеробства

271

заходів з накопичення вологи. Меліоративні заходи застосовува-

лись дуже мало. За цих систем уже використовувались усі орно-

придатні землі. Крім чистих парів, в сівозмінах запроваджували

зайняті, висівали зернобобові, високопродуктивні однорічні та ба-

гаторічні кормові і просапні культури, проте більшу частину сіво-

змінної площі займали зернові культури. Ґрунтувалася ця система

на зерно-паро-просапних, зерно-трав’яних, травопільних і плодо-

змінних сівозмінах. Залежно від виду сівозмін перехідні системи

землеробства поділяють на поліпшену зернову, плодозмінну, тра-

вопільну та просапну.

Поліпшена зернова система землеробства відрізнялась від

парової тим, що у структуру посівних площ включали просапні

культури і сівозміна із зерно-парової ставала зерно-паро-просапною.

Просапні культури поряд із чистим паром сприяли ефективнішій

боротьбі з бур’янами завдяки інтенсивнішому обробітку ґрунту.

Продуктивність зерно-паро-просапних сівозмін була набагато ви-

щою порівняно з зерно-паровими сівозмінами. Найкраще виявила

себе поліпшена зернова система землеробства у північних районах

степової зони. Основним її недоліком було те, що значна частина

земель (до 25 %) використовувалась під чисті пари.

Плодозмінна система землеробства від поліпшеної зернової

відрізнялась відсутністю чистого пару, а вся земля використовува-

лась під посів сільськогосподарських культур. При цьому структуру

посівів розробляли з таким розрахунком, щоб площі зернових і

площі просапних та багаторічних трав були практично однаковими.

Набір культур у структурі посівних площ за такої системи мав

забезпечувати щорічне вирощування на полі іншого виду рослин.

Це означає, що плодозмінна система землеробства заснована на ви-

користанні плодозмінних сівозмін, в яких складаються чи не най-

кращі умови для вирощування всіх культур. Зумовлюється це тим,

що при чергуванні озимих культур з ярими, а бобових багаторічних

з небобовими малорічними до мінімуму зводиться ураження рослин

хворобами і пошкодження їх шкідниками. У сівозмінах з таким чер-

гуванням культур менше забур’янюються посіви, створюються кра-

щі умови для оптимізації водного режиму, поліпшуються умови жив-

лення рослин без додаткового застосування добрив. Особливо це

стосується забезпечення рослин азотом, живлення яким поліпшу-

ється за рахунок вирощування у сівозміні до 25 % бобових багаторіч-

них трав. Плодозмінна система землеробства передбачала також

поліпшення малопродуктивних природних кормових угідь шляхом

їх розорювання і використання під посіви високоврожайних кормо-

вих культур.

Проте така система землеробства в Україні набула поширення

лише у Поліссі та західних і північних районах Лісостепу і була не-

Розділ 6

272

прийнятна в Степу через відсутність чистого пару і низьку продук-

тивність багаторічних трав, насінництво яких у країні на той час

було занедбаним.

Травопільна система землеробства базувалась на розширенні

посівів багаторічних бобових трав тривалого використання у будь-

яких природно-економічних зонах країни. Засновники цієї системи

вважали, що стійкі та високі врожаї зернових та інших культур мож-

на отримувати тільки на структурних ґрунтах, а структуру ґрунту

можуть поліпшувати лише багаторічні трави. Як перше, так і друге

твердження не мало під собою наукового обґрунтування. Крім того,

багато ґрунтів (дерново-підзолисті та світло-сірі лісові) взагалі не-

здатні утворювати структуру навіть під дією багаторічних трав.

Вважалось, що вирощування сумішок багаторічних бобових і

злакових трав на великих площах сприятиме зміцненню кормової

бази для тваринництва, забезпечить виробництво більшої кількості

органічних добрив, внесення яких у сівозміні підвищить урожай-

ність зернових культур. Проте все це мало місце лише в районах, де

були сприятливі умови для вирощування багаторічних трав. У сте-

повій зоні така система землеробства прижитись не могла через ни-

зьку продуктивність багаторічних трав і погіршення водного режи-

му при тривалому їх вирощуванні. Крім того, травопільна система

землеробства передбачала вирощування після багаторічних трав

менш продуктивних, ніж озимі, ярих колосових зернових культур. І,

нарешті, вона виключала використання борін, які негативно впли-

вали на структуру ґрунту, хоч обійтися без борін у будь-якому госпо-

дарстві практично неможливо.

Просапна система землеробства була повною протилежністю

травопільній. За такої системи у структуру посівних площ включа-

лось не менш як 50 % просапних культур, а технологія виробництва

рослинницької продукції базувалась на інтенсивному механічному

обробіткові ґрунту та широкому використанні засобів хімізації і ме-

ліорації. Це досить енергоємна та водночас високопродуктивна сис-

тема землеробства. Проте й вона широкого впровадження в Україні

не набула, оскільки для неї необхідні тільки рівнинні землі, на

яких би зовсім не виявлялась ні водна, ні вітрова ерозія. Крім того,

за просапної системи землеробства для підтримання бездефіцитного

балансу гумусу в ґрунт слід вносити такі норми органічних добрив,

яких сучасне сільськогосподарське виробництво заготовити не

спроможне. Недостатньо було на цей час і хімічних засобів захисту

рослин від шкідників, хвороб і, особливо, бур’янів, які різко знижу-

вали продуктивність просапних культур.

Зміна систем землеробства під впливом часу — цілком закономір-

ний процес, тому на зміну перехідним прийшли інтенсивні сис-

теми землеробства. Вони передбачають ефективніше використан-

Системи землеробства

273

ня всіх сільськогосподарських угідь, вирощування тільки високо-

продуктивних у певному регіоні (зоні, підзоні, адміністративних

області чи районі) культур, сортів і гібридів, впровадження рекомен-

дованих систем удобрення і меліоративних заходів для підвищення

родючості ґрунтів. Ґрунтуються інтенсивні системи землеробства на

найновіших досягненнях аграрної науки і надбаннях практики

сільськогосподарського виробництва, тому набагато продуктивніші

за всі попередні.

Та часто за словом «інтенсивні» не можна вловити суті цих сис-

тем землеробства, не можна визначитись, чи буде така система уні-

версальною для різних ґрунтово-кліматичних районів. Про особли-

вості інтенсивних систем землеробства йтиметься в наступному під-

розділі, а зараз розглянемо загальні принципи розробки і освоєння

інтенсивних систем землеробства загалом.

6.1.3. Загальні принципи розробки і освоєння

інтенсивних систем землеробства

Першою і чи не найголовнішою ознакою сучасних систем зем-

леробства, є те, щоб вони розроблялись тільки з урахуванням конк-

ретних ґрунтово-кліматичних умов. Навіть вдало розроблений для

умов Полісся варіант інтенсивної системи землеробства буде зовсім

непридатним у лісостеповій чи степовій зонах. Системою земле-

робства, яка добре виявила себе на поливних землях Степу, не

можна скористатись в умовах богарного землеробства, якщо при

цьому не буде внесено низку істотних змін. Тому на відміну від

попередніх інтенсивні системи мають зональний характер, а в їх

назві обов’язково мають зазначатись ґрунтові і кліматичні характе-

ристики.

Часто в назві сучасних систем землеробства зазначається тільки

напрям рослинницької галузі з виробництва тієї чи іншої продукції.

Зазвичай важко зорієнтуватись у змісті такої системи. А якщо до

напряму рослинництва (наприклад, зерновий) додати ще й зону

(наприклад, Степ) та конкретні умови (наприклад, поливні землі),

то зміст такої інтенсивної системи землеробства розкривається знач-

но глибше.

Поряд із поділом за зонами, сучасні системи землеробства мають

і багато спільних рис, тобто всі вони розробляються за загальними

принципами. Спільними для різних зональних систем землеробства

є їх складові елементи або ланки:

1) порядок використання землі у сівозмінах і поза ними. Це

центральна ланка будь-якої системи землеробства, оскільки від то-

го, де вирощується культура (у сівозміні чи беззмінно, якщо в сіво-

зміні, то після якого попередника або й навіть передпопередника)

Розділ 6

274

залежать всі інші елементи технології даної культури — обробіток,

удобрення, система захисту тощо;

2) система механічного обробітку ґрунту (основного, допосівного,

післяпосівного);

3) система застосування різних видів добрив (органічних, міне-

ральних, бактеріальних тощо);

4) меліоративні і культуртехнічні заходи (зрошення чи осушен-

ня, вапнування чи гіпсування, насадження лісосмуг тощо);

5) комплекс заходів захисту рослин від шкідливих організмів

(шкідників, хвороб і бур’янів);

6) система заходів захисту навколишнього середовища (ґрунту —

від ерозії, ґрунтового середовища — від забруднення; збереження

життєздатності мікроорганізмів);

7) система насінництва і використання високопродуктивних сор-

тів, гібридів і культур відповідно до природних умов;

8) спеціальні агротехнічні заходи для конкретних умов господар-

ства (строки і способи сівби, норми висіву насіння тощо).

Значення кожної з перелічених ланок системи землеробства в рі-

зних ґрунтово-кліматичних зонах країни буде неоднаковим. Напри-

клад, в умовах зрошення дещо менша роль належатиме сівозмінно-

му фактору і підвищуватиметься значення меліоративних заходів.

При переході від полицевого обробітку до безполицевого великої

ваги набуває п’ята ланка, оскільки при цьому може прогресувати

поширення хвороб, шкідників і малорічних бур’янів. У районах по-

ширення ерозії ґрунту більшість складових елементів систем земле-

робства підпорядковані системі захисту ґрунтів від ерозійних проце-

сів.

Система землеробства за будь-яких умов ґрунту і клімату успіш-

но функціонуватиме лише за оптимального поєднання всіх її ланок.

Коли ж якась із них дає збої, різко знижується віддача від освоєння

системи землеробства в цілому.

6.2. РОЗРОБКА І ОСВОЄННЯ ЗОНАЛЬНИХ

СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА

6.2.1. Агроекологічне обґрунтування

зональності систем землеробства

Ефективність будь-якої системи землеробства визначається ґрун-

тово-кліматичними і економічними умовами. За цими ознаками те-

риторія України поділяється на три зони: Полісся (з передгірними і

гірськими районами Карпат), Лісостеп і Степ.

Системи землеробства

275

6.2.1.1. Полісся, передгірні і гірські райони Карпат

Полісся займає північну і західну частини України, площею по-

над 15 млн га, що становить 24,9 % від всієї площі землі України.

Орні землі становлять понад 5,7 млн га або 16,7 % від ріллі в Укра-

їні. До складу Полісся входять північні райони Рівненської, Волин-

ської, Київської, Чернігівської і Сумської областей, а також північна

і північно-західна частина Львівської області, Кременецький і

Щумський райони Тернопільської області, Полонський, Славутсь-

кий і Шепетівський райони Хмельницької області.

Передгірні і гірські райони Карпат включають Передкарпаття,

гірські райони Карпат, Закарпатське передгір’я, Закарпатську рів-

нину і розміщені на площі понад 3,5 млн га. Межа їх проходить

північніше Самбора, Миколаєва, Івано-Франківська, Коломиї, Чер-

нівців, південніше Глибокої, на півдні та заході простягається

вздовж Державного кордону.

Клімат зони помірно-континентальний. Середньомісячна тем-

пература повітря найбільш холодного січня коливається від мінус

6,5 °С на сході зони до мінус 2,9 °С на заході Закарпатської області.

Літо на більшій частині Полісся тепле з середньомісячною темпера-

турою від 14 °С у районах Карпат до 19 °С — у східних районах і

Закарпатті.

Сума активних температур повітря (понад 10 °С) в Закарпатті

становить 3028 °С, у Карпатах — лише 1170 °С, а в інших районах

зони коливається від 1135 до 2580 °С. Таким чином, забезпеченість

теплом більшості сільськогосподарських культур, за винятком куку-

рудзи, достатня. Так, у Поліссі і передгірних районах Карпат дозрі-

вають лише ранні сорти і гібриди кукурудзи, а в Закарпатті — і се-

редньопізні та пізні.

Зона належить до регіону з достатнім зволоженням. Середньоріч-

на кількість опадів у Поліссі коливається від 550 до 700 мм, з них

майже 66 – 70 % випадає за теплий період року. Кількість опадів у

центральній частині Карпат сягає 900 – 1000, а в окремих райо-

нах — 1400 мм за рік. Випаровування води з ґрунту в зоні не пере-

вищує 400 – 450 мм, тому коефіцієнт зволоженості ґрунтів досить

високий і коливається від 1,9 до 2,8. Перезволоження зумовлює роз-

виток підзолистого і болотного процесів ґрунтоутворення. Нестача

вологи спостерігається лише в окремі роки на піщаних ґрунтах. За-

галом культури в цій зоні добре забезпечені вологою.

Ґрунтовий покрив зони відзначається великою строкатістю.

Серед орних земель невелику площу займають малородючі дерново-

підзолисті ґрунти, які характеризуються слабкою гумусованістю та

підвищеною кислотністю. Глибина гумусового горизонту таких ґрун-

тів не перевищує 14 см, а вміст гумусу залежно від гранулометрич-

ного складу коливається від 0,6 до 11 %.

Розділ 6

276

Кращими ґрунтами відзначаються південні райони зони. Тут

значні площі займають сірі лісові ґрунти та окремими масивами

трапляються чорноземи опідзолені і перегнійно-карбонатні. На лі-

вобережжі трапляються засолені і солонцюваті ґрунти. Серед групи

торфоболотних найбільш цінними є низинні торфоболотні ґрунти і

торфовища. У гірських районах Карпат поширені буроземно-

середньопідзолисті, а в передгірних районах — дерново-середньо-

підзолисті ґрунти.

6.2.1.2. Лісостеп

Ця зона займає 33,6 % території України. Північна її межа про-

ходить приблизно по лінії Львів, Кременець, Ізяслав, південніше

Києва, північніше Бобровиці, Бахмача і Конотопа, а південна ме-

жа — по лінії південніше Котовська, північніше Кіровограда, пів-

денніше Кобеляків, Карлівки, Великого Бурлука. До зони належать

лісостепові райони Волинської, Рівненської, Львівської, Тернопіль-

ської, Чернівецької, Хмельницької, Житомирської, Київської, Черні-

гівської, Сумської, Одеської, Кіровоградської, Полтавської, Харків-

ської областей та Вінницька і Черкаська області.

Площа орних земель Лісостепу становить понад 12,6 млн га або

36,8 %

Клімат зони — помірно теплий. Середньобагаторічна темпера-

тура повітря в найхолодніших січні і лютому коливається від мінус

4 °С на заході до мінус 8 °С на сході. Чергування відлиг і морозів

створює несприятливі умови для перезимівлі озимих культур і бага-

торічних трав. Літо досить тепле. Середньобагаторічна температура

повітря в липні коливається від 10 °С на заході до 20 °С на сході.

Середні багаторічні суми активних температур у західному Лісосте-

пу коливаються в межах 2300 – 2500 °С, центральному — 2500 –

2700 °С і в східному — 2600 – 2900 °С. Якщо мати на увазі, що для

достигання ранніх сортів чи гібридів кукурудзи потрібна сума акти-

вних температур 2300 °С, середньоранніх — 2400 °С, середньостиг-

лих — 2500 °С, середньопізніх — 2700 і пізніх — 2900 °С, то в захід-

них районах Лісостепу майже щороку можуть достигати лише ранні

сорти чи гібриди кукурудзи, а в центральних та східних — і серед-

ньоранні. Середньопізні сорти і гібриди достигають раз на п’ять ро-

ків і то лише в центральних та східних районах зони. Цілком виста-

чає тепла по всій зоні для озимих та ярих зернових культур, овочів,

картоплі, цукрових буряків та інших культур.

За зволоженістю Лісостеп поділяють на три підзони: достатнього,

нестійкого і недостатнього зволоження.

Підзона достатнього зволоження включає Волинську, Рів-

ненську, Львівську, Тернопільську, Чернівецьку (крім східних ра-

Системи землеробства

277

йонів), Хмельницьку і Житомирську області, північно-західні райо-

ни Вінницької і північні лісостепові райони Чернігівської та Сумсь-

кої областей. Середня кількість опадів за рік тут становить 570 –

600 мм, а за вегетаційний період — 380 – 450 мм. Практично відсут-

ні в цій підзоні тривалі посушливі періоди. Запаси вологи у ґрунті

відновлюються до весни наступного року.

Підзона нестійкого зволоження включає Вінницьку (крім

північно-західних районів) і Черкаську області, східні райони Чер-

нівецької, північні райони Одеської і північно-західні райони Кіро-

воградської областей, лісостепові райони Київської, Чернігівської,

Харківської і Сумської областей (крім північних районів), а також

північні та центральні райони Полтавської області. Річна кількість

опадів у середньому за багато років становить 480 – 500 мм. У північ-

ній і центральній частинах зони до 37 % років буває з кількістю

опадів менш як 400 мм, а у південній та східній частинах таких по-

сушливих років буває до 4 – 5 з кожних десяти.

Підзона недостатнього зволоження включає південні лісо-

степові райони Одеської і Полтавської, південно-західні та північно-

східні лісостепові райони Кіровоградської областей. Щорічна кіль-

кість опадів тут становить 430 – 480 мм, а 300 – 340 мм випадає

впродовж вегетаційного періоду. Тут посушливим буває кожен тре-

тій рік.

6.2.1.3. Степ

Степ — найбільша за територією зона України. Вона охоплює

41,5 % площі землі, 45,5 % площі сільськогосподарських угідь і

46,5 % або понад 16 млн га ріллі та займає Одеську, Миколаївську,

Херсонську, Кіровоградську, Дніпропетровську, Запорізьку, Доне-

цьку, Луганську, Харківську області (крім лісостепових районів), а

також Крим.

За зволоженням території, ґрунтовим покривом та тепловим ре-

жимом Степ поділяють на дві підзони — північну і південну. Ме-

жею між ними є лінія переходу чорноземів звичайних у південні.

До північної підзони Степу входять Дніпропетровська, Луган-

ська, Донецька області, південні та північно-східні райони Кірово-

градської, Полтавської та Харківської областей, північні райони

Миколаївської, Херсонської і Запорізької областей, північні і

центральні райони Одеської області. Рельєф зони переважно рів-

нинний. Найпоширеніші ґрунти підзони — чорноземи звичайні,

площа яких перевищує 9 млн га. Це малогумусні (3 – 5 % гумусу) і

середньогумусні (6 % гумусу) ґрунти, переважно важкосуглинкові за

гранулометричним складом. Підзона характеризується також мало-

і середньогумусними глибокими чорноземами, які утворились на

Розділ 6

278

високому плато і пологих схилах Донецького кряжу. В центральній

частині Донбасу поширені чорноземи, утворені на твердих породах.

Це важкі малогумусні, безструктурні ґрунти, які дуже розмиваються

водою. За рік у підзоні випадає близько 425 – 450 мм опадів. Січневі

середньомісячні температури коливаються в межах 4 – 8 °С нижче

нуля, а липневі — від 21 до 23 °С тепла. Вегетаційний період три-

ває 200 – 230 днів. У північному Степу ґрунтово-кліматичні умови

сприяють вирощуванню високих урожаїв зернових культур (особли-

во озимої пшениці і кукурудзи), соняшнику, рицини, конопель, ба-

штанних культур, овочів і ефіроолійних культур. Серед умов, шкід-

ливих для успішного ведення землеробства, є періодичні засухи,

суховії, вітрова ерозія, нестійкі сніговий покрив і температура під

час зимівлі озимих культур.

До південної підзони Степу входять південні і південо-західні

райони Одеської області, південні райони Миколаївської і Запорізь-

кої, центральні та південні райони Херсонської і північні райони

Кримської областей. Підзона характеризується плоскою або слабо-

хвилястою рівниною, розчленованою річковими долинами, ярами і

балками. У ґрунтовому покриві найпоширеніші чорноземи південні,

темнокаштанові та каштанові ґрунти. З них майже 3 млн га серед

орних земель займають чорноземи південні, які характеризуються

неглибоким профілем, карбонатністю, важкосуглинковим і глинис-

тим гранулометричним складом, невисоким (2,5 – 4 %) вмістом гу-

мусу, солонцюватістю.

На прилеглих до Чорного і Азовського морів територіях поширені

каштанові ґрунти з вмістом гумусу 2 – 2,6 %, а на межі з чорнозем-

ними — темно-каштанові, в яких міститься 2 – 3 % гумусу. Цей тип

ґрунтів солонцюватий, з неглибоким заляганням гіпсу і водороз-

чинних солей, характеризується важким гранулометричним скла-

дом, незначними запасами доступної вологи.

Дуже різноманітні природні умови передгірних і гірських райо-

нів Криму. Тут середньорічна температура повітря становить

9 – 11 °С, а кількість опадів — 380 – 500 мм. З ґрунтів переважають

чорноземи південні карбонатні.

Південна зона, особливо її східні райони, характеризується пи-

ловими бурями, які часто бувають у Херсонській, Миколаївській,

Дніпропетровській і Запорізькій областях, у центральних районах

Криму та східних районах Луганської області.

Системи землеробства

279

6.2.2. Структура посівних площ і система сівозмін

з урахуванням зональності систем землеробства

Структура посівних площ залежить від багатьох чинників, серед

яких головними є ґрунтово-кліматичні умови, зональний склад

сільськогосподарських культур та спеціалізація господарства.

У Поліссі структура посівних площ підпорядкована максималь-

ному виробництву технічної сировини, кормів і продукції тварин-

ництва. Для підвищення продуктивності сівозмін вирощувані куль-

тури мають бути високоврожайними, враховувати різноманітність

ґрунтового покриву. На родючіших дерново-підзолистих і сірих

опідзолених ґрунтах при їх розкисленні і внесенні достатньої кіль-

кості добрив можна з успіхом вирощувати озиму пшеницю та жито,

картоплю, льон, горох, люпин, гречку, конюшину і навіть цукрові

буряки. На піщаних легких за гранулометричним складом ґрунтах

доцільніше вирощувати озиме жито, люпин, люпино-вівсяні та ви-

ко-вівсяні сумішки, картоплю. Тут можливе вирощування також

серадели, вівса, гречки.

Орієнтовні структури посівних площ з урахуванням спеціалізації

виробництва наведено у табл. 20.

Таблиця 20. Орієнтовна структура посівних площ у господарствах

основних виробничих типів зони Полісся

Спеціалізація галузі Структура посівних площ, %

Кормові

Тваринництва Рослинництва Зернові

Картопля

і овочеві

культуру

Льон-

довгу-

нець

Усього

В т.ч.

багаторіч-

ні трави

Загальна Зернокартоп-

лярська

45 – 55 20 – 25 — 20 – 25 6 – 12

Скотарство Зернокартоп-

лярсько-

льонарська

50 – 52 10 – 15 5 – 14 25 – 28 10 – 15

Виробництво

яловичини

Зерно-кормова 46 – 50 10 – 14 7 – 10 30 – 34 10 – 18

Виробництво

молока

Зерно-кормова 44 – 50 9 – 13 4 – 8 33 – 40 9 – 22

Виробництво

молока

Овочево-

кормова

25 – 42 14 – 22 — 46 – 60 20 – 22

Вирощування

нетелей

Зерно-кормова 39 – 48 8 – 13 3 – 8 38 – 45 3 – 24

У передгірних і гірських районах Карпат набір культур у струк-

турі посівних площ також залежить від умов вирощування. У струк-

турі посівів Передкарпаття мають місце озимі пшениця і жито, яч-

мінь, овес, картопля, льон, кукурудза, люпин. Найбільші площі в

структурі посівів Передкарпаття відводять під кормові культури,