Єщенка В.О. (ред.). Загальне землеробство: Підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 5

260

сильним вітром. Збагачення ґрунтового вбирного комплексу на

кальцій при вапнуванні й гіпсуванні сприяє кращому оструктурен-

ню ґрунту, поліпшенню його фізичних і водно-фізичних властивос-

тей (збільшенню водопроникності і вологоємності, зниженню здат-

ності до набухання, запливання тощо), а відповідно підвищенню

стійкості як проти водної, так і вітрової ерозії.

Розглянуті організаційно-господарські та меліоративні заходи

мають загальне ґрунтозахисне значення, їх застосовують здебільшо-

го як профілактичні для запобігання розвитку і посиленню ерозій-

них процесів усіх видів на схилових землях різної крутизни.

Агротехнічні протиерозійні заходи конкретніше пов’язані з

технологіями вирощування сільськогосподарських культур на ор-

них землях. До них можна віднести агрохімічні і агрофізичні заходи

підвищення протиерозійної стійкості ґрунту, затримання снігу та

регулювання сніготанення, протиерозійний обробіток ґрунту.

Агрохімічні заходи включають застосування добрив, особливо ор-

ганічних, оскільки систематичне їх внесення у достатніх кількостях

сприяє збагаченню ґрунту на органічну речовину і відповідно — під-

вищенню його гумусованості, поліпшенню фізичних властивостей, а в

кінцевому результаті — підвищенню протиерозійної стійкості. При

цьому органічні добрива діють безпосередньо, а мінеральні — посере-

дньо через більше наростання біомаси надземних та підземних органів

рослин і відповідне збагачення ґрунту рослинними рештками.

Різнобічне ґрунтозахисне значення має застосування органічних

добрив способом мульчування ними поверхні ґрунту. Для цього

можна використовувати перепрілий гній чи перегній, солому, лісову

підстилку, торф і післязбиральні рештки. Мульча, поряд з удобрю-

вальним значенням, відіграє позитивну роль у захисті ґрунту від

руйнування ударами дощових крапель, поверхневого запливання й

утворення кірки, надмірного висихання влітку і промерзання взим-

ку, сприяє снігозатриманню і зменшенню поверхневого стоку та

змиву. Так, у дослідах Інституту цукрових буряків УААН мульчу-

вання зябу гноєм на схилі крутизною 6° зумовило зменшення змиву

сірого опідзоленого ґрунту на 70 % і підвищенню врожайності цук-

рових буряків на 51 %.

Зі спеціальних заходів затримання снігу та регулювання

сніготанення найпоширеніші: застосування щитів на полях для

затримання снігу, валкування снігу за допомогою сніговалкоутво-

рювачів, використання кулісних посівів високостеблових культур

(кулісні пари), смугове ущільнення та затемнення снігу.

Снігозатримання сприяє збільшенню товщини снігового покриву

і зменшенню глибини промерзання ґрунту, внаслідок чого збільшу-

ється його водопроникність і зменшується поверхневий стік в 2 – 2,5

раза.

Ерозія ґрунту та заходи захисту сільськогосподарських угідь від неї

261

Сніготанення регулюють смуговим ущільненням снігового по-

криву або його затемненням смугами розсіяного торфу, перегною,

ґрунту чи золи тощо.

До агрофізичних протиерозійних заходів відносять обробку

поверхні або поверхневого шару ґрунту комплексними синтетични-

ми матеріалами — полімерними структурантами, які сприяють ост-

руктуренню розпилених безструктурних ґрунтів. Цим самим вони,

позитивно впливаючи на фізичні та фізико-хімічні властивості, зу-

мовлюють підвищення водопроникності ґрунту. Міцно склеєні ве-

ликі структурні агрегати при цьому стають стійкішими до розми-

вання та переміщення водою і вітром. У практиці землеробства се-

ред багатьох синтетичних структурантів найчастіше знаходять за-

стосування полімерні хімічні препарати — кріліуми, які випускає

вітчизняна промисловість, зокрема: К-4, К-6, ГІПАН, ПАА та ін. Їх

післядія триває 3 – 6 років. При внесенні цих речовин в орний шар

ґрунту забезпечується збільшення кількості водостійких структур-

них агрегатів на 18 – 30 % і навіть на 60 % та більше.

Системи протиерозійного обробітку ґрунту включають різні

заходи, спрямовані на затримання і зменшення швидкості поверх-

невого стоку талих та дощових вод, підвищення водопроникності

ґрунту, послаблення і сповільнення руху повітряних мас (вітру) над

поверхнею ґрунту та забезпечення кращої стійкості його проти роз-

мивання і видування.

5.4. ОСОБЛИВОСТІ АГРОТЕХНІКИ В УМОВАХ

ДІЇ ВОДНОЇ ЕРОЗІЇ

Різні заходи, що застосовуються для запобігання розвитку і по-

слаблення дії водної ерозії, розглянуто у попередньому розділі. То-

му тут здебільшого увага приділяється заходам протиерозійного

обробітку ґрунту.

На простих схилах, де діють процеси водної ерозії, всі заходи об-

робітку ґрунту, а також сівбу сільськогосподарських культур потріб-

но проводити впоперек напрямку схилу. Утворювані при цьому на

поверхні ґрунту борозни та гребені сприяють затриманню поверхне-

вого стоку і просочуванню більшої кількості води у ґрунт. На схилах

до 1,5° крутизни поперечна оранка повністю виключає поверхневий

стік, а на схилах до 2 – 2,5° зменшує його в 3 – 4 рази порівняно з

оранкою вздовж схилу. На крутіших схилах ефективність цієї оран-

ки підвищується — змив ґрунту зменшується в 4 – 8 і навіть у

15 – 30 разів.

На землях з рельєфом, утворюваним складними схилами, оранку

та інші обробітки краще проводити по горизонталях, щоб забезпечи-

ти поперечне положення гребенів і борозен у кожному місці склад-

Розділ 5

262

ного схилу. Цей (контурний) обробіток найефективніше сприяє змен-

шенню змиву ґрунту на складних схилах крутизною до 3°. На кру-

тіших схилах, особливо за великого водозбору, коли значна маса

стоку не може бути увібрана ґрунтом, контурна оранка менш ефек-

тивна. За цих умов краще проводити вузькозагінну оранку під гост-

рим кутом до горизонталей, що забезпечує повільне стікання води і

менше розмивання ґрунту.

Для зменшення поверхневого стоку і збільшення водопроникнос-

ті та вологоємності ґрунту на схилах потрібно проводити глибокий

обробіток. На повнопрофільних ґрунтах Лісостепу і Степу орати на

зяб можна до глибини 27 – 30 і навіть до 35 см, а на змитих — на

глибину окультуреного гумусового шару з додатковим розпушуван-

ням шару лапами-ґрунтопоглиблювачами або корпусами з вирізни-

ми полицями. Таку диференціацію оранки за глибиною застосову-

ють також залежно від елементів рельєфу. На верхніх частинах

схилів, вододільних плато, де ґрунтовий покрив повнопрофільний,

оранку можна поглиблювати без обмежень, а нижче по схилу, де

ґрунт змитий з малопотужним гумусовим горизонтом, потрібно ора-

ти на його глибину з додатковим розпушуванням підорного шару.

Протиерозійне значення має і безполицева глибока оранка до

глибини 40 см або глибокий плоскорізний обробіток упоперек схилу.

Залишена на поверхні ґрунту стерня сприяє накопиченню снігу,

меншому промерзанню ґрунту і, відповідно, підвищенню його водо-

проникності при сніготаненні, що зумовлює зменшення стоку і змиву.

Для посилення протиерозійного впливу на ґрунт поперечного ос-

новного обробітку на схилах запроваджують додаткові заходи: ство-

рення водозатримувального мікрорельєфу (валко- та борозноутво-

рення, ступінчаста різноглибинна оранка, лункування, переривчас-

те борознування), смугове розпушування чи полицево-безполицева

оранка, щілювання та кротування ґрунту тощо. Лункування ефек-

тивніше на схилах крутизною до 5°, а переривчасте борознування —

на крутіших.

Смугове розпушування та полицево-безполицева оранка на схилах,

надаючи поверхні ґрунту хвилястого профілю упоперек схилу, має по-

зитивне протиерозійне значення, сприяє затриманню снігу та стоку і

збільшенню водопроникності на розпушених чи зораних смугах.

Щілювання найефективніше на важких ґрунтах за крутизни

схилів понад 5°. На посівах озимих культур його можна проводити

пізно восени, а також після сівби до початку проростання насіння.

Зорані на зяб поля, посіви трав щілюють пізно восени. Щілювати

можна і посіви просапних культур, зокрема для захисту рослин від

зливової ерозії. Щілини роблять на глибину 18 – 20 см при міжряд-

ному обробітку просапними культиваторами, на яких замість стріл-

частих лап установлюють долотоподібні з ножовими стояками.

Ерозія ґрунту та заходи захисту сільськогосподарських угідь від неї

263

У разі застосування додаткових заходів створення водозатриму-

вального мікрорельєфу на поверхні зораного на зяб поля навесні

потрібно проводити ретельний до- і передпосівний обробіток, щоб

добре вирівняти поверхню ґрунту. Сівбу краще проводити впоперек

схилу чи по горизонталях вузькорядним способом. На пологіших

схилах (до 4°) допускається використання агрегатів із кількох сіва-

лок, а на крутіших

потрібно сіяти лише однією, щоб уникнути просі-

вів через сповзання сівалок у нижчий бік. Поперечний посів на схи-

лах забезпечує зменшення змиву ґрунту в 2 – 3 рази. Норму висіву

на еродованих схилових землях потрібно збільшувати на 10 % порів-

няно з повнопрофільними ґрунтами на рівних площах..

Після обробітку ґрунту із залишенням стерні на поверхні сівбу

проводять стерньовими сівалками. При цьому після рядкового кот-

кування утворюється гофрована поверхня ґрунту, на якій ще збері-

гається до 45 – 60 % стерні. Якщо у рядкових котках зроблено вирі-

зи, то після них у борозенках утворюються перемички. Це сприяє

затриманню стікання води і зменшенню змиву ґрунту, особливо на

складних схилах.

Описані заходи затримання та послаблення поверхневого стоку

талих і зливових вод, збільшення водопоглинальної здатності ґрунту,

які застосовуються додатково до поперечного обробітку ґрунту на схи-

лах, забезпечують помітне зменшення або навіть повне припинення

змиву і збільшення запасів ґрунтової вологи на 200 – 300 м

/га, що

сприяє значному підвищенню врожайності сільськогосподарських

культур і збереженню родючості ґрунтів.

5.5. ОСОБЛИВОСТІ АГРОТЕХНІКИ У РАЙОНАХ

ПОШИРЕННЯ ВІТРОВОЇ ЕРОЗІЇ

У районах поширення вітрової ерозії всі заходи ґрунтозахисного

землеробства, в тому числі й агротехнічні, повинні спрямовуватися

на вирішення таких завдань: зниження швидкості вітру над поверх-

нею ґрунту і зменшення або зведення до мінімуму можливості ви-

никнення лавинного ефекту; посилення протидефляційної стійкості

ґрунту поліпшенням його фізичних властивостей; зменшення до

безпечних розмірів пилозбірної площі полів.

У комплексі заходів, що застосовуються для вирішення цих за-

вдань, важливе місце посідають агротехнічні, а серед них — проти-

ерозійний обробіток ґрунту. Саме за умов посиленої вітрової ерозії

обробіток ґрунту без перевертання пласта із залишенням на поверхні

стерні є основою ґрунтозахисної системи землеробства. Тут для основ-

ного глибокого обробітку ґрунту використовують плоскорізні культи-

ватори-глибокорозпушувачі, а також культиватори-плоскорізи, що

Розділ 5

264

використовуються і для мілкого обробітку під час догляду за парови-

ми полями. Крім того, для догляду за парами і передпосівного обробі-

тку ґрунту застосовують важкий протиерозійний культиватор зі шта-

нговими та лапчастими робочими органами і штанговий культива-

тор, а для поверхневого розпушування ґрунту — голчасту борону.

Після обробітку ґрунту плоскорізами на його поверхні залиша-

ється до 80 – 85 % стерні. Завдяки цьому швидкість вітру на висоті

зрізу зменшується в 1,5 – 2 рази, тому видування ґрунту зводиться

до мінімуму або зовсім відсутнє залежно від ступеня його острукту-

реності і розпиленості. У зимовий період стерня сприяє рівномірно-

му розподілу снігу на полі, такому ж сніготаненню, що веде до кра-

щого зволоження ґрунту, збереження його структури та підвищення

стійкості до видування.

За такої плоскорізної системи обробітку ґрунту сільськогосподар-

ські культури висівають стерньовими сівалками, після яких на по-

верхні засіяного поля також залишається до 25 – 35 % стерні та

створюється гофрований профіль поверхні завдяки прикочуванню

рядковими котками, що розміщуються за сошниками сівалок. Така

гофрована поверхня ґрунту та ще зі стернею забезпечує істотне

послаблення руйнівної дії вітру.

Безумовно, ґрунтозахисний обробіток дає найбільший ефект тоді,

коли він застосовується у комплексі з іншими протиерозійними за-

ходами, зокрема з полезахисним лісонасадженням, смуговим роз-

міщенням пару і зернових колосових культур на полях, запрова-

дженням ґрунтозахисних сівозмін із багаторічними травами, вико-

ристанням агрофізичних та агрохімічних заходів поліпшення влас-

тивостей ґрунту.

Для захисту осушених торфових ґрунтів від вітрової ерозії в По-

ліссі потрібно не допускати надмірного їх пересихання, необхідно

якнайдовше утримувати їх під рослинністю (вирощувати багаторіч-

ні трави, проміжні культури в сівозмінах, ярі зернові сіяти у мож-

ливо найраніші строки), під час підготовки ґрунту до сівби і після

неї використовувати кільчасто-шпорові, а не гладенькі котки, всіма

агротехнічними заходами сприяти швидкому створенню на поверх-

ні ґрунту добре розвиненого рослинного покриву.

5.6. ЗАХИСТ ҐРУНТУ ВІД ЕРОЗІЇ

НА ОСНОВІ КОНТУРНО-МЕЛІОРАТИВНОЇ

ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕРИТОРІЇ

Найнадійніший захист ґрунту від ерозії забезпечує застосування

всіх груп заходів у єдиному комплексі, де вони взаємно доповнюють і

підсилюють ґрунтозахисну дію кожного. На орних землях, що розмі-

Ерозія ґрунту та заходи захисту сільськогосподарських угідь від неї

265

щуються на схилах, застосовують переважно заходи протиерозійного

обробітку ґрунту. За прямолінійної організації території, коли межі

полів сівозмін не проходять по горизонталях, а перетинають їх під різ-

ними кутами, не забезпечується достатнє зменшення чи припинення

руйнівного стоку талих та зливових вод. Найбільше це спостерігається

на територіях із сильно пересіченим рельєфом у разі розміщення полів

на складних схилах із багатьма улоговинами, балками тощо.

За таких умов необхідно комплексно вирішувати питання бо-

ротьби з ерозійними процесами, запроваджуючи ґрунтозахисну кон-

турно-меліоративну організацію всієї території землекористування.

При цьому структура земельних угідь і посівних площ, сівозмінні

масиви, поля і робочі ділянки органічно вписуються у структуру

природних ландшафтів шляхом поєднання або узгодження штуч-

них лінійних рубежів із природними.

Ґрунтозахисна система землеробства на основі контурно-меліора-

тивної організації території включає такі елементи: раціональну

структуру земельних угідь і посівних площ сільськогосподарських

культур; розміщення сівозмінних масивів з прив’язкою до структури

конкретного природного ландшафту; розміщення полів у сівозмінних

масивах і робочих ділянок залежно від рельєфу; ґрунтозахисний об-

робіток ґрунту відповідно до рельєфу, кліматичних умов і вирощува-

них культур; меліоративні та культуртехнічні заходи (протиерозійні

гідротехнічні споруди, вирівнювання поверхні полів, виположування

ярів, розмивів); раціональне розміщення системи лісових насаджень

(полезахисні, водорегулювальні, прияружні і прибалкові лісові смуги,

суцільне і куртинне обліснення крутих схилів, мулофільтри); поверх-

неве та докорінне поліпшення природних кормових угідь, сінокісно-

пасовищні сівозміни, культурні пасовища тощо; раціональне розмі-

щення лінійних рубежів (доріг, меж землекористування, сівозмін,

полів, робочих ділянок) з максимальною прив’язкою до горизонталей,

елементів рельєфу та меж угідь. Усі ці елементи в комплексі створю-

ють ерозійно-стійкий культурний агроландшафт.

Система такого ґрунтозахисного землеробства передбачає дифе-

ренційоване використання земельних масивів залежно від їх роз-

міщення на елементах рельєфу. Основні її ланки та взаємодію між

ними наведено на рис. 5.

Усі земельні масиви залежно від крутизни схилів, дії на них еро-

зійних процесів та еродованості ґрунту діляться на три еколого-

технологічні групи.

Перша група включає більш рівнинну частину земель — плато

і схили крутизною до 3°. Тут розміщують зерно-просапні сівозміни,

які максимально можливо насичують просапними, а також іншими

культурами, що характеризуються порівняно малою ґрунтозахисною

здатністю. Ці культури вирощують за будь-якими технологіями.

Розділ 5

266

У межах першої групи земель ще виділяють дві технологічні

підгрупи :

1а — рівнинні землі (крутизна до 1°), на яких можна проводити

обробіток ґрунту і сівбу в будь-якому напрямку;

1б — схилові землі (крутизна 1 – 3 %), на яких обробіток ґрунту і

сівбу потрібно проводити впоперек схилу чи по горизонталях або під

кутом до горизонталей, а для основного обробітку використовувати

полицеві чи безполицеві знаряддя.

До другої еколого-технологічної групи належать землі, роз-

міщені на схилах від 3 до 7°, де переважає слабозмитий ґрунтовий

покрив. Тут розміщують переважно ґрунтозахисні зерно-трав’яні чи

трав’яно-зернові сівозміни із застосуванням ґрунтозахисних техно-

логій вирощування сільськогосподарських культур. Для диферен-

ціювання інтенсивності й щільності застосування протиерозійних,

зокрема агротехнічних заходів, коригування насиченості травами

чи зерновими культурами ґрунтозахисних сівозмін землі другої

групи також розділяють на технологічні підгрупи:

2а — схили від 3 до 5° без наявності улоговин;

2б — схили від 5 до 7°, а також від 3 до 5° з наявністю улоговин.

Землі третьої еколого-технологічної групи — це схили кру-

тизною понад 7°. Вони перебувають під постійним залуженням тра-

Рис. 5. Схема контурно-меліоративної організації території:

1 — водоохоронна зона, засаджена деревами; 2 — тераси на крутих схилах, засаджені

плодовими деревами; 3 — профільована дорога; 4 — придорожній кювет; 5 — межа

першого порядку (а — вал-дорога; б — канава, в — лісосмуга); 6 — вал-розпилювач

стоку; 7 — крутий схил, засаджений лісом; 8 — яр, засаджений лісом; 9 — межа тре-

тього порядку; 10 — прияружний водовідвідний вал; 11 — межа другого порядк

(а — вал, який засівається, б — канава, в — два ряди дерев з обох боків канави);

12 — виположений яр

Ерозія ґрунту та заходи захисту сільськогосподарських угідь від неї

267

вами і використовуються як сінокоси і пасовища з регульованим ви-

пасом худоби, а сильно еродовані ділянки заліснюють. При культур-

ному залуженні бобово-злакові травосуміші змінюють через 5 – 6

років черезсмуговим обробітком ґрунту і сівбою нових трав. Дуже

круті схили (понад 20°), крім заліснення, після терасування доціль-

но використовувати також під плодові та кущові ягідні насадження.

Така система використання земель на рівнинах і схилах різної

крутизни супроводжується певними агротехнічними особливостями

при вирощуванні різних груп культур. У зерно-просапних сівозмі-

нах на землях першої групи потрібно на 40 – 50 % збільшувати ре-

комендовані зональні норми органічних добрив для компенсації

інтенсивної мінералізації гумусу під просапними культурами. При

цьому можна зменшувати їх внесення у ґрунтозахисних сівозмінах,

насичених багаторічними травами на землях другої групи.

Контурно-меліоративна організація території також включає ці-

лу систему гідротехнічних споруд і заходів. Зазначені еколого-

технологічні групи земель розділяють рубежами першого порядку

(див. рис. 5). Це водорегулювальні вали чи вали-дороги з лісосмуга-

ми на нижньому краю. Їх проектують так, щоб виключити перелив

чи розрив водозатримувального вала за будь-якого паводку. Іноді

паралельно створюють рубежі другого порядку, які забезпечують

зменшення водозбірної площі щодо рубежів першого порядку. На

однобічних простих схилах усі рубежі розміщують прямолінійно з

відхиленнями, що не перевищують 5°, а в районах з надмірним зво-

ложенням — під кутом 5 – 10° до горизонталей. На розсіювальних і

збиральних складних схилах їх розміщують переважно по контуру.

Якщо рубежі першого і другого порядків недостатньо зменшують

поверхневий стік та не гасять його швидкість, то проектують рубежі

третього порядку.

Вершини ярів і вимоїн відсікають водозатримувальними і відвід-

ними валами. А далі проводять виположування ярів і засипання та

вирівнювання вимоїн. У великих ярах, які не можна виположити,

насаджують ліс та кущову рослинність, щоб закріпити їх береги.

? Запитання для контролю знань

1. Види ерозії та фактори, що її спричинюють. 2. Заходи запобігання прояву вод-

ної ерозії. 3. Заходи запобігання прояву вітрової ерозії. 4. Захист ґрунтів від ерозії на

основі контурно-меліоративної організації території.

Розділ 6

268

СИСТЕМИ ЗЕМЛЕРОБСТВА

6.1. НАУКОВІ ОСНОВИ СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА

6.1.1. Поняття про системи землеробства

Як і будь-яка інша галузь народного господарства сільськогоспо-

дарське виробництво розвивається за певною системою. Завданням

системи ведення сільського господарства є забезпечення таких

умов, за яких гарантується задоволення потреб населення у високо-

якісних продуктах харчування.

Серед складових системи ведення сільського господарства є сис-

тема землеробства.

Система землеробства — комплекс взаємопов’язаних агроте-

хнічних, меліоративних та організаційно-економічних заходів,

спрямованих на використання землі для вирощування сільськогос-

подарських культур, відтворення і підвищення родючості ґрунтів.

Важливим завданням систем землеробства на сучасному етапі є

охорона ґрунтів і всього навколишнього середовища.

Загальне значення системи землеробства визначається тим, що

вона є основою рільництва, що, в свою чергу, є базою всього сільсь-

когосподарського виробництва, продуктивність якого визначається

продуктивністю рільництва, а продуктивність рільництва — ступе-

нем досконалості та інтенсивності систем землеробства, застосову-

ваних людиною. Ось чому розробка систем землеробства є складним

процесом, що ґрунтується на досягненнях аграрної науки, передової

практики і врахуванні всієї різноманітності природних, економіч-

них і соціальних умов, де ця система освоюється. Від успіху освоєн-

ня науково обґрунтованої системи землеробства у певному регіоні

залежить успіх розвитку не тільки рослинництва, а й тваринництва

та інших галузей сільськогосподарського виробництва.

У зв’язку з тим, що сільським господарством доводиться займати-

ся за різних ґрунтово-кліматичних умов, то системи землеробства і

всі їх складові мають бути суто зональними.

Системи землеробства

269

6.1.2. Історія розвитку і класифікація

систем землеробства

Свій початок системи землеробства беруть від примітивних

систем, за яких в обробітку і під посівами перебувала незначна

(25 % і менше) частина орнопридатних земель та вирощувались ви-

нятково зернові культури. Родючість ґрунту відновлювалась природ-

ним шляхом під впливом дикої трав’янистої рослинності, якою заро-

стало поле при залишенні ріллі під заліж або переліг. До цих сис-

тем належать заліжна і вирубно-вогнева та перелогова і лісопільна.

Заліжна система землеробства — така примітивна система

землеробства, за якої під посіви використовувались землі, що рані-

ше ніколи не оброблялись. У разі значної втрати родючості такі зем-

лі доводилось залишати і під посіви освоювати нові площі. Ця сис-

тема застосовувалась у степових районах.

Аналогом заліжної в лісових районах була вирубно-вогнева сис-

тема землеробства, за якої після вирубки лісу, корчування пень-

ків, спалювання решток деревини і освоєння ґрунту вирощувались

польові зернові культури. Через 2 – 5 років у разі зниження родючо-

сті ґрунту і сильного забур’янення посівів такі ділянки залишали, а

для рільництва освоювались нові площі лісу.

З часом в районах землекористування для вирощування культур

вже не залишалось незайманих земель. Це змушувало розорювати

під посів заліж, яка являла собою поле, використане після освоєння

цілини для вирощування польових культур і залишене на 10 – 15 і

більше років без обробітку для відновлення родючості ґрунту за ра-

хунок заростання природною трав’янистою рослинністю. Таким чи-

ном на зміну заліжній і вирубно-вогневій прийшли перелогова і лі-

сопільна системи землеробства.

Перелогова являла таку примітивну систему землеробства, за

якої виснажені площі залишали без обробітку на 10 – 15 і більше

років, а потім знову їх розорювали і використовували для вирощу-

вання сільськогосподарських культур. У лісовій зоні аналогом пе-

релогової була лісопільна система землеробства, за якої для виро-

щування культур відводились після корчування лісу площі, які вже

колись були у сільськогосподарському використанні. Родючість ґрун-

ту за такої системи землеробства відновлювалась під лісом природ-

ним шляхом та за допомогою спалювання решток деревини.

Зростаючі потреби населення у продуктах харчування, щоразове

трудомістке освоєння нових земель і нові форми землекористування

зумовили перехід сільськогосподарського виробництва на екстенсив-

ний шлях його розвитку, в основу якого було покладено екстенсив-

ну систему землеробства. Від примітивних ця система відрізня-

лася тим, що відновлення родючості ґрунту забезпечувалось не