Якубенко Б.Є., Григора І.М. Польовий практикум з ботаніки

Подождите немного. Документ загружается.

ПЕРЕДМОВА

Пізнання природних закономірностей розвитку рослинного покриву і

можливості його збереження та раціонального використання забезпечує

геоботаніка. Теоретичний курс геоботаніки забезпечений навчальними

посібниками, підручниками "Геоботаніка" (Якубенко Б.Є., Григора І.М.,

Мельничук М.Д.), "Геоботаніка: тлумачний словник" (Якубенко Б.Є.,

Попович С.Ю., Григорюк І.П., Мельничук М.Д.), "Основи фітоценології"'

(Григора І.М., Соломаха В.А.), "Общая геоботаника" (Макаров М.В.),

"Геоботаника" (Воронов Л.Г.); "Введение в геоботанику" (Шенников А.П.),

"Общая геоботаника" (Вальтер Г.), але всі вони за винятком перших трьох

опубліковані в 60-80 роках минулого століття, стали рідкісними і

недоступними для студентів. Що стосується методичного забезпечення з

практичного курсу, то у 2006, 2008 рр. вийшов з друку навчальний посібник

"Польовий практикум з ботаніки", який став раритетним із-за невеликого

тиражу (700 екз.) і нині потребує перевидання для забезпечення на

належному рівні проведення навчальної практики з ботаніки та геоботаніки.

Навчальний посібник складено так, щоб познайомити студентів з

фіторізноманіттям як окремих типів рослинності, так і їх комплексів.

Завдяки їхнього польового вивчення передбачається практично закріпити

теоретичні знання з морфології та систематики, набути навичок методики

визначення та систематизування рослин, навчити аналізувати ріст і розвиток

рослин залежно від впливу екологічних факторів, а також опанувати техніку

збору рослин і виготовлення якісного гербарію, який включав би

найтиповіші представники різних за рангом таксонів певного типу

рослинності.

Найбільша увага надається методам флористичного, географічного,

еколого-ценотичного і геоботанічного дослідження природних і штучно

створених фітоценозів. За наслідками виконання польових і камеральних

досліджень студент повинен представити оформлені начисто бланки

геоботанічних описів трьох типів угідь: лісового, лучного і польового або в

іншій комбінації. У цьому разі істотним є складання власних пропозицій

щодо поліпшення та раціонального використання рослинницької продукції

природного угіддя.

Мета проведення навчальної практики - навчити студентів методам

практичного польового і камерального дослідження різних типів

рослинності та вміти аналізувати одержані матеріали флористичного і

ценотичного різноманіття природних комплексів України.

ВСТУП

На території України проходять істотні зміні в рослинному покриві:

зменшується площа природної рослинності і шгоимірно зростає частка

антропогенних угідь. Виникає необхідність збалт№вати співвідношення

природних і культурних екосистем. Збереження ньог о паритету хоча б на

сьогоднішньому рівні матиме важливе значення дж оздоровлення біосфери

та поліпшення життя людини в майбутньому Вирішення глобальних

планетарних проблем з одночасною їхньою реалізацією через локальні

господарсько значимі в соціально-економічно«: ї природоохоронному

аспектах можна вирішити тільки з урахуванням знашь геоботаніки. Тому

вивчення геоботаніки студентами аграрних і загальноосвітніх вузів є

своєчасним і надзвичайно актуальним нині і на перпежтиву.

Студенти повинні добре знати теоретичні зсади, будови і розвитку

рослинного покриву, котрі викладаються в лекцішому курсі, а також мати

практичні навички в опануванні методів пюьювого геоботанічного

дослідження природних і антропогенних угідь.

Проведення навчальної практики планується в двох взаємопоєднаних

напрямках, а саме: вивчення флори і дослідження рслинності. Головним тут

є вивчення природної і польової рослинності.

Кожен студент у процесі проведення польових геоботанічних

досліджень збирає рослини, засушує їх, визннає і здає оформлений

систематичний гербарій у кількості 120-160 видів рослин.

За матеріалами польових геоботанічних і камфаліних досліджень та їх-

нього аналізу студент здає бланки геоботанічних шисізв, мінімум трьох типів

рослинності (лісової, лучної, степової, культурної,иолзьової), укісні снопики,

розібрані за господарськими групами, а також щоденник польової практики.

Навчальний посібник включає вісім розділі: 'Загальні зауваження щодо

навчальної практики з ботаніки та основні вимги щодо її проведення",

"Вивчення флори України", "Методи геоі>ташічного дослідження

головніших типів рослинності країни", "Пвулсщійна екологія і

геоботаніка", "Охорона рослин", "Основні гагрзафічні закономірності

рослинного покриву. Природна зональність", "Рослинність України та

зональність її розподілу" і "Правила вимови латинських назв рослин".

Нижче викладено зміст кожного з цих розділі!

Ботаніка і сучасність

Сучасний стан ботанічних знань забезпечує швчзення клітини, тканин і

органів рослин та органел на молекулярному і субмікроскопічному рівнях, а

рослинних угруповань - на популяційному, органімошому та екосистемному

І. ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ ЩОДО

ВИКОНАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ З БОТАНІКИ.

ГОЛОВНІ ВИМОГИ

Навчальним планом підготовки спеціалістів біологічного і аграрного

профілю передбачено проведення навчальної практики з геоботаніки

загальним обсягом 36-72 години.

Навчальна практика з ботаніки організовується і проводиться протягом

вегетаційного періоду, зазвичай улітку. Кращим строком проведення

практики є кінець травня - червень місяць.

За час практики в околиці розташування вузу або на його території або

навчальної бази (якщо умови дозволяють) студенти вивчають флористичну

та ценотичну різноманітність місцевості чи регіону. Практично опановують

питання морфології, систематики, екології, географії та геоботаніки.

У результаті проведення флористичних досліджень студенти збирають

рослини природних і культурних угідь, визначають, засушують, монтують

гербарій.

За результатами геоботанічних досліджень студенти аналізують

флористичний склад природних і польових фітоценозів, господарські групи

рослин дають якісну оцінку травостою, з'ясовують продуктивність угідь,

розробляють заходи поліпшення та раціонального використання кормових

угідь тощо. Завдяки цій роботі оформляють бланки опису рослинних

угруповань.

Систематично ведуть облік всіх видів роботи в щоденнику навчальної

практики студента.

По закінченню навчальної практики студенти здають гербарій у

кількості 120-160 видів квіткових і вищих спорових рослин, бланки описів

різних.типів рослинних угруповань, розібрані за господарськими групами

укісні снопики, а також щоденник навчальної практики.

Результати проходження навчальної практики оформляються здачею

заліку і записом у відомості та заліковій книжці студента.

МЕТА І ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ З БОТАНІКИ

Метою навчальної практики з ботаніки є:

1. Практично закріпити набуті студентами знання, опановані в процесі

вивчення теоретичного курсу геоботаніки.

2. Вивчити флористичну різноманітність своєї місцевості, а через

ботанічні сади і парки - фіторізноманітність України та інших країн світу,

3. Ознайомити студентів з різноманітністю рослинного покриву

України.

4. Набути певних знань шляхом спостереження і вивчення рослин в

умовах природної обстановки.

5. Засвоїти методику визначення та гербаризації рослин.

6. Ознайомити студентів з методами польових флористичних та

геоботанічних досліджень різних типів рослинності.

У процесі проведення літньої навчальної практики з геоботаніки

вирішуються такі завдання:

1. Опанувати методику флористичних досліджень.

2. Засвоїти техніку збору та методику гербаризації рослин.

3. Опанувати морфологічний аналіз рослин та методику визначення

дикорослих і культурних рослин.

4. Вміти аналізувати абіотичні та ценотичні взаємозв'язки між

компонентами рослинних угруповань та оточуючим середовищем.

5. З'ясувати вплив людини і тварин на рослинний організм і рослинний

покрив.

6. Опанувати методику польових геоботанічних досліджень головніших

типів природної та культурної рослинності.

7. Набути навиків складання заходів поліпшення і раціонального

використання природних угідь.

8. Аналізувати і практично оцінити господарські цінні ознаки рослин.

9. Набути навиків аналізу видового складу укісних снопиків за

господарськими групами

10. Вміти застосувати набуті теоретичні знання з геоботаніки в

практичній підготовці та фаховій роботі.

МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ФЛОРИ ТА РОСЛИННОСТІ УКРАЇНИ

Методи дослідження прнродних екосистем України.

Метод - це свого роду інструмент наукового розкриття і пізнання

природних закономірностей, явищ, ситуацій. Він дає об'єктивні та достовірні

дані, які дозволяють аналізувати факти, їхні зміни, залежності і на цій основі

робити прогноз наукового передбачення, висновки та пропозиції щодо

їхнього практичного застосування.

Методика дослідження має важливе значення в флористиці і

геоботаніці і є тією основою на якій базуються теоретичні та практичні

висновки, принципи, підходи й прогноз до подальшого її розвитку.

Геоботаніка і флористика широко використовують різноманітні методи

наукових досліджень. Головними з них є наступні.

За глибиною та охопленням геоботанічні і флористичні дослідження

бувають: маршрутні, напівстаціонарі й стаціонарні методи.

Маршрутний метод застосовується за широкомасштабних досліджень

на обширних територіях і за необхідності їхнього проведення в стислі

строки. Цей метод забезпечує одержання об'єктивних масових даних без

застосування скільки-небудь складних технічних приладів та апаратури,

Подібні дослідження проводяться за умов дослідження природних кормових

угідь, виявлення та обліку рослинних ресурсів, проведення інвентаризації'

запасів сировини, флористичного багатства й ценотичного різноманіття,

виявлення рідкісних і зникаючих видів рослин, заселення відкритих площ,

поширення синантропних видів, орієнтовного визначення продуктивності

угідь тощо. Це переважно описовий метод.

Напівстаціонариий метод забезпечує проведення наукових досліджень

протягом тривалого часу з періодичним детальним дослідженням певних

питань. Наприклад, польові дослідження проводяться систематично з року в

рік протягом вегетації на постійних пробних площах з фіксацією певних пара-

метрів і збором фактичних агрокліматичних та фізико-хімічних даних. Цей

метод поєднує описовий маршрутний і частково детальніший стаціонарний.

Стаціонарний метод флористичного і геоботанічного дослідження

застосовується для одержання детальних та достовірних всебічних знань,

даних про ценотичні взаємозв'язки й взаємообумовленності фітоценотипів,

обмінні, енергетичні та інші функціональні особливості, які не можуть бути

отримані першими двома методами. Дослідження ведуться на постійних

стаціонарних пробних ділянках із застосуванням приладів і апаратури, за

допомогою якої одержують різнобічні дані за для вирішення глибоких:

статистичних, функціональних проблем фітоценології та екології природних

екосистем.

Поняття про флору. Флора - це сукупність всіх видів рослин, що

ростуть на певній території. За обсягом ця територія різна: вона може

визначатися фізико-географічними особливостями або ж адміністративним!

поділом. У зв'язку з цим виділяють флору відповідно до якогось регіону

(наприклад флору Полісся, Криму, Поділля), а за адміністративним поділом

флору Київської області, України, Середньої Європи тощо.

Флора України

Обширна територія, неоднорідність її фізико-географічних факторів, як і

давнє минуле, зумовили сучасну різноманітність рослинного світу. На

території України нараховується понад 25000 видів вищих і нижчих рослин:

з них морських водоростей - понад 700 видів (бурі, червоні, діатомові,

зелені, перидінеї та ін.) і понад 330 - континентальних водоростей, у тому

числі зелених до 1700, діатомових - понад 500, синьо-зелених - понад 500. У

меншій кількості представлені дінофітові, криптофітові, евгленові, золотисті,

жовто-зелені, червоні. У флорі країни понад 15000 видів грибів і слизовиків,

з них хітрідіоміцетів - 70, ооміцетів - 200, зигоміцетів - 250, аскоміцетів -

6000. Лишайників відомо понад 1000 видів. Отже, основну масу флори

України складають нижчі рослини, які відіграють важливу роль у біосфері та

житті людини.

Вищі рослини природної флори України налічують 1061 мохоподібних і

4429 вадів судинних рослин, що належать до плауноподібних (9),

хвощеподібних (10), папоротеподібних (53), голонасінних (22) і

покритонасінних (4335). Природна флора налічує 4523 види; разом з

культивованими - 5088, а з участю екзотів, що ростуть тільки у відкритому

грунті у ботанічних садів України, налічується більше 6500. За даними

Ю.Р. Шеляг-Сосонко і Я.П. Дідуха в Україні ростуть 4938 видів судинних

рослин. У природній флорі переважну кількість видів становлять

покритонасінні, з яких односім'ядольних - 830, двосім'ядольних - 3599

видів. З покритонасінних найчисельнішими родинами є і айстрові (664 види),

бобові (286), тонконогові (357 видів), розові (237), капустяні (232),

глухокропивові (213), меншу участь складають інші родини. Природна

флора включає значну кількість видів, що створюють потужний ресурсний

фонд України, зокрема 522 види, що культивуються, 800 - які

використовуються в народній та науковій медицині, 200 - харчових, 300

жироолійних, 150 - вітаміноносних, 100 - танідоносних, 100 -

фарбувальних, 400 - ефіроолійних і понад 1000 медоносів. У складі флори

960 кормових видів, що ростуть на луках, степах, болотах, близько 100

деревних видів, до 600 отруйних і шкідливих, а більше 700 - є бур'янами. У

природній флорі України є перспективні види для введення в культуру.

Флора має свою історію становлення й. розвитку. Завдяки чому

виділяють викопну флору - девонську, третинного періоду тощо, а також

сучасну флору.

У складі сучасної флори диференціально вивчаються природна та

культурна фракції.

Форми і методи дослідження флори. Існують різноманітні підходи до

вивчення флори.

Нижче наводимо найпоширеніші методи дослідження флори. Анатомо-

морфологічний метод є одним з давніх, який широко використовується сис-

тематиками. Він базується на знаннях особливостей морфології та анатомії

рослин, їхніх відмінностях, що виникають як під впливом екологічних чин-

ників місцезростання, так і внаслідок дії антропогенного фактора, зокрема

селекційної роботи, антропогенного порушення природних комплексів.

Історичний метод використовується для з'ясування походження флори

того чи іншого регіону, зони, континенту. Цього можна досягнути шляхом

вивчення флор різних за віком, наприклад сучасної флори та викопної, що

панувала в різні геологічні епохи.

Історико-екстр апеляційний метод флористичних досліджень

використовується для порівняння основних характеристик флор, наприклад

техногенних екотопів, еродованих земель, рудералізованих територій тощо з

сучасними флорами, на базі яких вони розвиваються та розвивались колись.

Зонально-географічний метод дозволяє порівняти розвиток флори, що

сформувались в різних природно-кліматичних умовах, наприклад Полісся,

Лісостепу або Полісся та передгірських і гірських районів Карпат.

Порівняльної флористики - це метод, який дає можливість оцінювати

флори, що виникли за різних екологічних умов антропогенезу. Так, наприк-

лад, за порівняння формування флор, що виникають на відвалах залізорудного

екотопа, марганцеворудного, шламових територіях, меліорованих землях,

покинутих малопродуктивних землях, перелогах різної давності тощо.

Морфолого-географічний метод використовується тоді, коли необхідно

виявити особливості поширення того чи іншого виду, роду та іншого

таксону, з'ясувати їхні анатомо-морфологічні й інші адаптивні особливості,

що обумовлені дією умов місцезростання тієї чи іншої географічно

віддаленої території.

Флорогенетичного аналізу - це метод, який широко використовується

систематиками для з'ясування та виявлення природних закономірностей

формування флори тієї чи іншої території тепер і в минулому.

Ареалогічний метод використовується систематиками за умов вивчення

географічного поширення певного таксону, для вивчення його розселення на

займаній географічно відособленій території.

Форми і методи геоботанічного дослідження. Методика і техніка

гербаризації рослин. У період навчальної практики застосовуються різні

форми і методи дослідження флори, насамперед, гербаризації рослин.

Одним з найпоширеніших є метод спостереження, який дає можливість

провести рекогносціювання, порівняння даних різних типів рослинності,

виявити певні флористичні та ценотичні відмінності, загальні ознаки певних

закономірностей тощо.

Метод дослідних ділянок. Цей метод - є найдавнішим і обов'язковим у

геоботаніці за умов вивчення питань походження, будови, структури, роз-

витку, динаміки, сиитаксономії природних і культурних рослинних ком-

плексів. Будь-яке експериментальне геоботанічне дослідження починається

із закладки досліду. Для цього у природній обстановці інструментальним

способом виділяються і закладаються в натурі дослідні ділянки.

Дослідні ділянки - це бази одержання конкретних кількісних і якісних

характеристик необхідних для підтвердження та екстраполяції даних на

аналогічних ділянках, для порівняння ознак і показників з іншими, з метою

доведення вірності зроблених наукових висновків.

Метод закладання дослідних ділянок передбачає використання цілого

ряду інших супровідних методик; методу визначення та аналізу

флористичного складу; методу оцінки функціонального стану фітоценозу;

застосування фізичних методів дослідження: температурного, світлового,

водного, повітряного режиму в фітоценозах; методи кількісного та якісного

обліку продукції та фітомаси фітоценозу тощо.

На дослідних ділянках у польових умовах проводяться різнобічні

дослідження тих чи інших ознак рослинних угруповань насамперед,

продуктивності і якості продукції. Головніші наводяться нижче.

Методи визначення покриття. У геоботаніці вирізняють істинне і проек-

тивне покриття, а останнє може бути - загальне, ярусне, видове та індивідуаль-

не. Частіше за все використовується проективне, способи визначення його різні.

Проективне покриття і методи його оцінки. Проективне покриття - це

таке, за допомогою якого визначається горизонтальна проекція листків, крон

та гілок у цілому на займану поверхню грунту. У практиці зазвичай

визначають проективне покриття загальне для всього фітоценозу, ярусне -

відповідно для певного ярусу, видове - виду, індивідуальне - для окремої

рослини. Проективне покриття виражається у відсотках. Окрім проективного

покриття в геоботанічній практиці використовується істинне покриття, яке

створюють рослини фітоценозу своїми основами. Подібне покриття створює

стерня після збирання врожаю або пеньки на лісосіках.

Об 'ємний метод -це метод визначення об'єму фітомаси фітоценозу чи

фітоценотипів, матеріально-енергетичної оцінки едафотопу і кліматопу

тощо.

Ваговий метод - це метод визначення кількісних параметрів

фітоценозу, господарських груп, фітоценотипу, структурного розподілу

фітомаси, продуктивності.

Мікроценотичний метод - це метод вивчення походження, будови,

розвитку та динаміки мікроценозу та його елементів - ценоелементів,

популяцій, ценопопуляцій тощо.

Спорово-пилковий метод застосовується для вивчення історії,

поширення та генезису рослинності певного об'єкта, регіону чи країни на

підставі виявлення пилку певних видів рослин та пилкових спектрів

рослинних угруповань, що населяли цю територію в минулому. Тепер стало

можливим не тільки встановити їхній видовий склад, але й точно визначити

вік фази чи станів розвитку тієї чи іншої флори та рослинності завдяки

застосуванню радіовуглецевого методу датування.

Метод модельних дерев застосовується за вивченя лісових деревостанів

та їхніх параметрів. Для цього на дослідній ділянці з кожної групи

облікованих дерев за діаметром, висотою та віком вибираються типові

модельні дерева з середніми показниками. їх зрізають і роблять

випилювання (обрубки) завтовшки в 2-3 см, починаючи з основи, на висоті 1

м, 1,3 м, 1,7 м, а потім до самої верхівки через кожні 2 м. На обрубках у

перехресному плані по 4-ох радіусах вивчають і визначають товщину

кожних 5 або 10 річних кілець і за допомогою одержаних величин

викреслюють графіки ходу росту по висоті, діаметру та об'єму, за якими

визначають хід розвитку деревостану, його продуктивність та інші

господарсько цінні ознаки.

Метод укісних снопиків застосовується за умов дослідженя травостою

природних кормових угідь для визначення продуктивності, кормової якості.,

господарської цінності, прогнозу змін, пасовищного навантаження,

проектування шляхів поліпшення. З цієї метою зрізається у основи травостій

на площі 0,25, 0,5 і 1,0 м

, в кількох повторностях його загортають у папір

або марлю (мішечки) і зв'язують у снопик. Вивчають у свіжому або

повітряно-сухому стані за видовим складом, господарськими групами, за

структурою, хімічним складом тощо. За одержаними даними роблять

висновок про характер та доцільність використання угідь.

Метод екологічних рядів передбачає дослідження рослинності певної

ділянки території шляхом вивчення асоціацій, що чергуються по профілю в

певній послідовності залежно від еколого-ценотичних умов, у результаті

чого в сукупності створюють екологічний ряд. Екологічні ряди можуть бути

виділені за одним яким-небудь екологічним фактором, наприклад, за

відношенням до води, трофністю, або за кількома з них - водно-

мінерального живлення тощо.

Хімічні методи застосовуються тоді, коли необхідно з'ясувати кількісні

та якісні властивості фітоценозу та його компонентів: накопичення хімічних

сполук, алелопатичні кореневі виділення та їхній вплив на розвиток

фітоценозу, локалізацію та перерозподіл речовин, які стимулюють або

гальмують розвиток домінант і фітоценозу .

Методи екологічних трансект і картування. Ці методи дозволяють

детальніше характеризувати агрофітоценози за їхнім відношенням до умов

рельєфу місцевості, рівнем зволоження, ступеня мінерального й азотного

живлення, виявлення місцеположення в структурі посівних площ, тобто

дають можливість виявити закономірності взаємозв'язків між агрофітоце-

нозами та довкіллям, зміни флористичного складу, ценотичні особливості у

аспекті змін екологічних умов, а також прогнозувати їхній розвиток і

трансформацію в інші типи угідь.

Метод визначення насіннєвої продуктивності. Цей метод застосовують

за умов дослідження зернових культур. З метою визначення насіннєвої

продуктивності на пшеничному чи житньому полі відбирають не менше 50-

ти повністю розвинених рослин. Рослини беруть у період повної або

воскової стиглості. Відбір проводять на полях по діагоналі через 5-10 кроків.

Рослини підкопують, збирають у снопики та проводять аналіз у

лабораторних умовах.

У відібраних рослин аналізують і узагальнюють такі параметри: характер

розвитку кореневої системи, рівень кущіння, наявність і кількість

продуктивних пагонів у кущі і кількість пагонів підгону (вегетативних або

неплідних), їхню висоту, облисненість, фітомасу, вимірюють довжину

генеративних пагонів і колоса, облікують кількість колосків у колосі, квіток

у колоску, з них плідних, кількість насінин у колосі, їхню виповненість,

абсолютну масу 1000 насінин, середню масу з триразової повторності,

урожайність тощо. Якість врожаю визначають шляхом хімічного аналізу.

Метод дослідження засміченості грунту агрофітоценозів. Для цього

користуються методом відбору та наступної промивки ґрунтових зразків.

Для відбору зразків використовують спеціальні бури з циліндром висотою 10

см та діаметром 7-8 см. Зразки ґрунту відбирають на глибині 0-10 см,

наступні 11-20 см, 21-30 см і т.д. до потрібної глибини. Зразки ґрунту

впаковують у мішечки, в які вміщують етикетки із зазначенням дати відбору,

типу агрофітоценозу, глибини взяття зразка, географічного пункту, прізвище

та ініціали автора. У лабораторних умовах зразки промивають водою на

ситах з діаметром вічок 0,25 мм. На таких ґрунтових ситах затримується

насіння разом з ґрунтовим сміттям, їх просушують на фільтрувальному

папері, а потім кожний зразок, користуючись бінокулярною лупою або

стереоскопічним мікроскопом, визначають видовий склад насіння, його

запас на одиницю площі та рівень насіннєвої засміченості ґрунту.

Метод дослідження кореневих систем за допомогою монолітів. Методи

вивчення кореневих систем застосовують для вивчення ярусного вертикаль-

ного та горизонтального розміщення коренів, виявлення кореневої насиченості,

поверхні поглинання, взаємозв'язку і взаємозалежності едифікаторів та

супровідних видів, ураження кореневих систем гншіями, гризунами тощо.

Цей метод може бути двох категорій: метод якісної морфологічної і

метод кількісної оцінки кореневих систем. Перший метод частіше

застосовується для вивчення кореневих систем деревних і чагарникових

рослин, які краще зберігаються в силу їх здерев'яніння. Для відбору

кореневих систем чи насиченості ґрунту коренями користуються методом

відбору моноліту. Для цього використовують шаблони, наприклад, розміром

10x10 чи 10x20 см. т.д. Такий шаблон глибиною до 40 см вбивають у ґрунт, а

потім відкопують з одного боку, оскільки з трьох сторін зін має свої стінки.

В шаблоні вирізають моноліти по горизонтах кореневого насичення: 0-5, 6-

10, 11-20, 21-30, 31-40 см. Кожний з них можна упаковувати окремо, а

потім у лабораторних умовах промивати на ґрунтових ситах з діаметром

вічок 0,25 мм. Великі фракції відбираються, а дрібні, наприклад поглинаючі

корінці відбирають за допомогою лупи чи мікроскопа, групуючи по фракціях

до 1 мм, 1-2 мм, 0,5 см, 0,6-1,0 см, 2-4 см і т.д. За умов високої кваліфікації

не важко визначити й їхній видовий склад тощо.