Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи

Подождите немного. Документ загружается.

101

Блок-схема проведення заняття

МОВА

Функції

Забезпечення

повноцінної

пе

едачі знань

Забезпечення ефективної

навчальної діяльності

Забезпечення продуктив-

них взаємин між виклада-

чем і студентом

Завдання викладача:

 Розвивати любов і повагу до рідної мови;

 Формувати уміння і навички правильного мовлення студентів;

 Володіти усіма тонкощами мовленнєвої культури

ит

ер

ії м

вл

нн

ї к

льт

ур

Правильна

літературна

вимова

Правильний

правопис

Правильні лекси-

чні і граматичні

норми

Усталене

наголошення

слів

Недоліки мовлення викладача

Монологічне мовлення:

недоречне використання в

усній розповіді елементів

писемного мовлення, запозиче-

ного з підручника та інших

джерел книжних слів, виразів,

синтаксичних конструкцій.

Діалогічне мовлення:

відсутність стрункості, логічної

послідовності, чіткості, повно-

ти у розкритті предмету розмо-

ви, уривчастість, зумовлена

частими паузами, незакінче-

ність фраз.

102

Форми проведення заняття.

1. Дискусія.

2. Евристична бесіда.

3. Письмова робота.

Блок контролю.

Дати відповідь на питання тесту.

1. Культура мови – це:

а) певні ознаки і властивості, що забезпечують застосування мо-

ви з метою спілкування;

б) сукупність і система її комунікативних якостей;

в) дотримання норм літературної мови (орфоепічних, орфогра-

фічних, лексичних, граматичних, стилістичних) і культури самого про-

цесу спілкування.

2. Кому належать слова:

а) «Слово педагога, перш за все повинно заспокоювати»;

б) «Слово є вищим регулятором людського пізнання».

3. Поняття мовленнєва культура містить компоненти:

а) правильність;

б) точність;

в) логічність;

г) чистота мови;

д) виразність;

є) багатство (різноманітність мови);

е) умісність.

4. Ознаками лексичної культури мови є:

а) словниковий запас;

б) точність використання слів;

в) використання засобів мовлення (синоніми, пароніми тощо).

5. Основними вимогами до мовлення у процесі педагогічного

спілкування є:

а) простота і стислість;

б) виразність;

в) правильна побудова речень;

г) відсутність штампів;

д) техніка мовлення (дихання, голос, дикція);

є) граматична правильність;

е) орфоепічна правильність.

103

Розв’язати кросворд.

По горизонталі:

1. Основний інструмент педагогічної діяльності.

2. Сформована зовнішня особливість.

3.Головний інструмент педагога – елемент техніки мовлення.

4. Елемент структури педагогічної майстерності.

5. Засіб релаксації.

По вертикалі:

1. Автор слів: "Слово має лікувати".

Контрольна робота до модуля.

Теоретичні питання.

І рівень.

 Розкрити сутність поняття педагогічний професіоналізм.

 Навести приклади робіт за напрямком організації виховної ро-

боти.

 Назвати основні характеристики професіоналізму знань.

 Назвати основні стилі спілкування викладачів.

ІІ рівень.

 Розкрити сутність та взаємозв’язок понять

компетентність

викладача, майстерність викладача і професіоналізм викладача.

104

 Дати порівняльну характеристику різних стилів спілкування ви-

кладачів ВНЗ.

 Обґрунтувати необхідність самовдосконалення викладача ВНЗ.

 Проаналізувати взаємозв`язок понять “педагогічна культура” і

“педагогічна майстерність”.

Контрольні тести до модуля.

І рівень.

1. Навчально-виховний процес у школі зберігає офіційно-

авторитарний характер:

а) так;

б) ні.

2. Принципи тоталітаризму та

авторитаризму реалізуються в но-

вому напрямі педагогіки – педагогіці співробітництва:

а) так;

б) ні.

3. термін "гуманізм" тлумачиться як визнання цінності людини як

особистості, вільний розвиток її здібностей:

а) так;

б) ні.

4. Педагогічно грамотне спілкування створює у вихованців нега-

тивну емоційну напругу:

а) так;

б) ні.

5. Педагогічний такт – це вміння знати

і застосовувати педагогіч-

но доцільний і ефективний спосіб впливу, почуття міри, здатність шви-

дко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальні рішення:

а) так;

б) ні.

6. Викладач-професіонал – це гарний співрозмовник з почуттям

гумору, добрий і невимогливий, хоч і не володіє фактичним знанням

предмету:

а) так;

б) ні.

ІІ рівень.

1. Праця

викладача вищого навчального закладу є:

а) двобічною – спеціальною та соціально-виховною;

б) двобічною – науковою та творчою;

в) односторонньою – навчальною.

2. У якому документі визначені зміст, права та обов’язки викла-

дачів вищого навчального закладу?

а) у Юридичному кодексі;

105

б) у Конституції України;

в) у статуті навчального закладу.

3. Педагогічна майстерність – це:

а) комплекс якостей особистості, що забезпечує високий рівень

самоорганізації професійної діяльності педагога;

б) інтелектуальні уміння, необхідні для мисленого моделювання

наукового пошуку;

в) одна з найбільш творчих і складних професій, в яких поєднано

науку та мистецтво.

4. Педагогічний професіоналізм –

це:

а) професіоналізм знань і професіоналізм спілкування;

б) професіоналізм спілкування і професіоналізм самовдоскона-

лення;

в) професіоналізм знань, професіоналізм спілкування і профе-

сіоналізм самовдосконалення.

5. Фундамент професійного зростання викладача як спеціаліста

– це:

а) педагогічний такт;

б) самоосвіта;

в) організаторські здібності.

МОДУЛЬ 3

Оглядово-установча лекція на тему: Студент як об’єкт-

суб’єкт педагогічної діяльності.

Мета: Ознайомити магістрантів з особливостями студентства як

специфічної соціальної і вікової групи.

Основна проблема: визначення місця і ролі студентства у сус-

пільстві.

Провідна ідея: студентство є важливим джерелом відтворення

української інтелігенції.

План

1. Студентство як соціальна група.

2. Права і обов’язки студентів педагогічного університету.

3. Психологічні

особливості старшого юнацького віку.

4. Адаптація студентства у вищому навчальному закладі.

106

Основні поняття теми: студентство, соціальна група, психоло-

гічні особливості старшого юнацького віку, індивідуальність, соціально-

педагогічна адаптація, студентський колектив, студентське самовряду-

вання.

Обрані методи: лекція з розбором конкретних ситуацій.

Обладнання: опорна схема.

Рекомендована література:

1. Закон України “Про освіту”(розд. III.)//Голос України. - 25 квіт-

ня 1996р.

2. Болонський процес: Модель структури додатка

до диплома /

Укладач З.І. Тимошенко, О.І. Козаченко, А.М. Греков, Ю.А. Гапон, Ю.І.

Палека. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 73с.

3. Будянський М.Ф. Модель спеціаліста з вищою освітою: Кон-

цепція гуманізму в становленні та розвитку професійної освіти: Мате-

ріали Міжнародної науково-практичної конференції 1-2 жовтня 1997 р

- Одеса, 1997.

4. Введение в специальность. – М: Просвещение, 1988 – С.86-

102.

5. Вікторія Узбецька. Ціннісні орієнтації в контексті духовного

світу студентства // Рідна школа. – квітень. -2002.-С.17-19.

6. Возрастные возможности усвоения знаний /Под ред. Д.Б.

Эльконина, В.В. Давыдова. — М., 1966.

7. Всемирная декларация о высшем образовании для ХХІ века:

подходы и практические меры // Вестник высшей

школы. Alma mater. –

1999. -№ 3. – С. 29 – 35.

8. Герасимова Н.Є. Внутрішньоособистісні конфлікти в процесі

соціальної адаптації студентів до умов вищих навчальних закладів:

Автореф. дис. канд. психол. наук: 19.00.07 / Ін-т психолог. ім. Г.С. Кос-

тюка АПН України.-К., 2004.-21с.

9. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Ли-

бідь, 1997. – 376с.

10. Елканов С.Б. Основы

профессионального самовоспитания

будущего учителя. – М: Просвещение, 1989.

11. Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: голо-

вні принципи входження в європейський простір вищої освіти. – К.:

Політехніка НТУУ "КПУ", 2003. – 195 с.

12. Левківська Г.П. Проблема адаптації першокурсників у вищих

навчальних закладах // Наук зап. Вінниц. держ. пед. ун-ту. Серія: Педа-

гогіка і

психологія.-Вінниця, 2000.-Вип. 3.-С.163-166.

107

13. Лихачев Б. Педагогика: Курс лекций: Учеб. пособие для студ.

пед. учеб завед. и слушателей ИПК и ФПК. — М: Юрайт, 1998.

14. Основы педагогики и психологии высшей школы. – М.: Изд-во

Моск. ун-та, 1986 – С.67-74.

15. Савотина Л. Проблемы формирования будущего специалис-

та //Педагогика. - 1997 - №1.

16. Селіверстов С.І. Деякі проблеми адаптації студентів

першого

кусу у вищому навчальному закладі //Проблеми освіти. — 1997. — N

10. — С. 69-81.

17. Селиванов В.И., Гаврилова С.А. Взаимосвязь воли и самоко-

нтроля в учебной деятельности студентов // Психолог. журнал.- 1991.-

Т.12.-№5.-С.44-50.

Сучасна науково-технічна революція зробила потребу в освіті

дійсно масовою. Рівень освіти є не тільки наслідком, але й необхідною

умовою

науково-технічного прогресу.

Студентство - найкультурніша частина молоді в усіх країнах, яка

є важливим джерелом відтворення інтелігенції.

У наш час в науковій літературі ще немає повного визначення

поняття «студентство», як і немає одностайності щодо тлумачення

характеру і специфіки праці студентства. Проте є великий інтерес до

цієї соціальної групи, який, передусім, пояснюється необхідністю

під-

вищення якості підготовки спеціалістів для держави, що розбудовуєть-

ся.

«Студент» у перекладі з латинської означає “той, що сумлінно

працює”, “той, хто бажає знання”. За визначенням А.С. Власенко,

«студентство – це особлива соціальна група, що формується з різних

соціальних утворень суспільства і характеризується особливими умо-

вами життя, праці, побуту,

особливою суспільною поведінкою і психо-

логією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи

у суспільному виробництві, науці і культурі є головним і здебільшого

єдиним заняттям”

Т.В. Іщенко акцентує увагу на тому факті, що студентство є

складовою частиною такої суспільної групи як молодь. Як соціальна

група вона наділена всіма якостями, властивими молоді. Водночас

студентство має свої особливості. Однією з таких специфічних особ-

ливостей є соціальний престиж, оскільки більшість студентів усвідом-

люють, що вищий навчальний заклад

є одним із засобів соціального

просування.

Власенко А.С. Некоторые вопросы воспитания советского студенчества на современ-

ном этапе: Уч.зап.Моск.обл.инст. – М., 1971. – С.54.

108

Студентство – це мобільна група, метою існування якої є органі-

зована за певною програмою підготовка до виконання професійних і

соціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві.

«Студентство як соціальна група, - пишуть Б.Рубін і

Ю.Колесніков, –функціонує в системі вищої освіти, виступає як об’єкт

виробництва, предметом якої є не річ

, а сама людина, особистість.

Тому головною формою виробництва є навчально–освітня діяль-

ність»

Спільна праця сприяє виробленню у студентства згуртованості

та колективізму. Сам процес навчання у вищому навчальному закладі

передбачає включення студентства в систему соціальних суспільних

відносин, заміщення позицій і засвоєння соціальних цінностей.

Важливою особливістю студентства є те, що активна взаємодія з

різними соціальними утвореннями суспільства, а також специфіка на-

вчання у вищому

навчальному закладі створюють для студентів великі

можливості для спілкування. Тому досить висока інтенсивність спілку-

вання – це специфічна риса студентства.

Соціально значущою рисою студентства є також напружений

пошук сенсу життя, прагнення до нових ідей. Проте в силу недостатно-

сті життєвого досвіду, поверховості в оцінюванні явищ життя деякі сту-

денти від справедливої критики

переходять до критицизму і навіть до

нігілізму.

Психолог Самарін Ю.А. виділяє суперечності, притаманні студе-

нтському віку:

 між розвитком інтелектуальних і фізичних сил студента і жорст-

ким лімітом часу та економічних можливостей для задоволення збіль-

шених потреб (cоціально – психологічна);

 між прагненням до самостійності у доборі знань і досить

жорст-

кими формами і методами підготовки спеціаліста певного профілю

(дидактична);

 між великою кількістю інформації, що надходить різними кана-

лами, розширює знання студентів, і відсутністю часу, а іноді бажання

розумової переробки, що призводить до поверховості у знаннях і мис-

ленні і вимагає спеціальної роботи викладачів щодо поглиблення

знань і вмінь

студентів загалом (психолого-педагогічна).

Отже, студентство є складовою частиною молоді, її специфічною

групою, що характеризується особливими умовами життя, побуту і

праці, суспільною поведінкою і психологією, системою ціннісних орієн-

тацій. Тобто, студентство треба розглядати як соціальну групу в сис-

Рубин Б., Колесников Ю. Студент глазами социологов. – Ростов, 1968. – С.38.

109

темі вищого навчального закладу, яка має свою мету, свої специфічні

особливості і яка готується до виконання соціальних ролей і функцій

інтелігенції. Права та обов’язки студентства визначені законом України

«Про освіту», Положенням про вищий навчальний заклад.

Студент є об’єктом педагогічної діяльності. Продукти діяльності

педагога матеріалізуються у психічному обличчі іншої

людини – у її

знаннях, вміннях, навичках, в рисах характеру. Своєрідність цього

об’єкту полягає в тому, що він одночасно є суб’єктом діяльності, проте

не педагогічної, а іншої навчальної, ігрової, дослідницької, комунікати-

вної. Об’єктом діяльності студента є наукова, теоретична і практична

інформація, якою він має оволодіти. Продуктами його діяльності

є від-

повіді: усні, письмові, графічні. Таким чином, у студента як суб’єкта

діяльності є своя мета, свій об’єкт, свої способи досягнення мети, свої

можливості.

Одне із завдань викладача на всіх етапах становлення студента

– допомогти йому знайти себе. Якщо людина отримує завдання, що не

відповідає її нахилам, вона ніколи

не пізнає якою цікавою може бути

праця.

При організації викладачем впливу на свій об’єкт потрібно вра-

ховувати те, що студент ніколи не розвивається у прямій залежності

від педагогічного впливу на нього, а за своїми законами, властивими

його психіці – особливостями сприймання, розуміння, за-

пам’ятовування, становлення волі, характеру, формування загальних і

специфічних здібностей. Студент не народжується суб’єктом діяльнос-

ті, а стає ним під впливом виховання. Саме викладачі мають допомог-

ти студентові стати суб’єктом діяльності, в основі якої лежить саморух,

самоутвердження, самовдосконалення.

У соціальній позиції студента останнім часом сталися суттєві

зміни: він став критичним, активним, прагне раціонально використову-

вати навчальний

час, зусилля, матеріальні ресурси. Студент припус-

кає, що він може висловити своє незадоволення кваліфікацією викла-

дача; при цьому втрачається та стабільність, яка грунтувалася на вза-

єминах старшого і молодшого, досвідченого і недосвідченого Студент

не довіряє красивим словам, він хоче відчути повагу до себе, шаноб-

ливе ставлення до його особистості, визнання права

бути вислуханим,

права на самовираження, визнання його потреб законними. Студент

вимагає від викладача самокритичності. Не можна забувати і про те,

що до вищих навчальних закладів вступають діти з Чорнобильської

зони. У цих дітей неврастенія зустрічається утричі частіше, ніж у дітей

з інших зон. Як свідчать дослідження, спостерігаються соціальні відхи-

110

лення: прояв агресії (34%) (у “не чорнобильців” 7%), часткова неадек-

ватна поведінка.

Наші студенти відчувають тягар втрати моральних орієнтирів, і

тому хотіли б бачити у викладачеві взірець позитивної і життєствер-

джуючої стратегії особистості, що перемагає. Викладач має виступати

представником позитивних соціальних цінностей, нести ідеї моральної

перспективи. Звідси вимоги з боку студентів бути

усміхненим, вірити в

краще майбутнє, не виказувати своєї знервованості побутовими турбо-

тами під час заняття, вміти приховати втому і підбадьорити студента.

До речі, результати анкетування з метою визначення залежності

оптимізму студента від оптимізму викладача підтверджують, що на-

стрій педагога впливає на них. Коли викладач має гарний настрій, сту-

денти почувають себе

добре, нецікавий матеріал не здається нудним,

час на занятті летить непомітно. На жаль, на результатах діяльності

студентів відзначаються роздратування викладача, песимізм. У таких

випадках, як вказують студенти, “все падає з рук”, “втрачаю віру в се-

бе”, “боюсь відповідати, хоча і знаю матеріал”. Таким чином, поганий

настрій викладача породжує у більшості

студентів страх, скутість дум-

ки, прагнення триматися подалі від такого педагога.

Викладач має враховувати психологічні особливості студентст-

ва. Старший юнацький, або студентський вік (18 – 25 років) виділений

як спеціальний об’єкт педагогічних досліджень порівняно недавно (у 70

– ті роки ХХ століття, коли почали планувати дослідження з педагогіки

вищої школи та методики викладання.)

Студентський

вік, як і будь-яка інша стадія життєвого циклу лю-

дини, має свою неповторну специфіку. Ще К.Д. Ушинський вважав пе-

ріод від 16 до 22-23 років “найрішучішим”, вказуючи на те, що у цьому

віці визначається спрямованість у способі мислення людини і в її хара-

ктері. На думку Б.Г. Анан’єва, який

зробив великий внесок у вивчення

студентства, “перетворення мотивації, всієї системи ціннісних орієнта-

цій, з одного боку, інтенсивне формування спеціальних здібностей у

зв’язку з професіоналізацією, з іншого – виділяють цей вік як центра-

льний період формування характеру та інтелекту”

Соціолог В. Шубкін називає вік від 17 до 25 років доленосним

періодом у житті людини. Інтенсивні пошуки поклику, вибір пріоритету,

перехід від книжних романтичних уявлень до зіткнення з реальними

інститутами, професійне самовизначення, працевлаштування, любов,

становлення сім’ї. Все це пов’язане з такою гостротою емоційних пе-

Современные психолого-педагогические проблемы высшей школы /Под ред.

Б.Г.Ананьева, Н.В.Кузьминой. – Ленинград, 1974. – С.7.