Воропай О. Звичаї нашого народу. Зима. Весна. Етнографічний нарис

Подождите немного. Документ загружается.

ЗАКЛИКАННЯ ВЕСНИ

Одним з найцікавіших звичаїв стародавніх слов’ян, а в першу

чергу наших предків, є закликання весни.

Народня уява створила поетичний образ весни у вигляді

дівчини-«паняночки», що «десь у садочку шиє сорочку», а інколи

і у вигляді молодиці, що вже має або повинна мати дочку:

Ой, весна, весна та весняночка,

Ой, де ж твоя донька, та паняночка...

Вона, ця вродлива дівчина або молодиця, дуже багата, від неї

люди сподіваються щедрих дарів, а тому й виглядають її рано-

вранці, до схід-сонця: вибігають на горби, стають на воротях,

лізуть на дах комори чи клуні — і запрошують, закликають її піс-

нями:

Прийди, весно, прийди,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам збіжжя,

Принеси нам красок (квітів).

(Груш., І, 167).

Тут же допитуються і про дари:

Ой, весна красна, що нам винесла?

Ой, винесла тепло і доброє літечко!

Малим дітонькам побіганнячко,

Старим бабонькам посіданнячко,

Красним дівонькам на співаннячко,

А господарям на роботячко.

(Чуб., III, 109).

Або:

Принесла вам літечко

І зелене зіллячко:

Хрещатий барвінок,

Запашний васильок...

(Слобож., сб. хар., XVII, 18).

Але й ті, що виглядають та закликають весну, що сподівають-

ся від неї дарів, теж не залишаються в боргу перед нею: вони

приносять їй жертви-подарунки.

-191-

«В Україні на весні (так, як і в Греції) діти носять у руках зробле-

ну з дерева ластівку, ходять з нею з хати до хати і прославляють на-

ступаючу весну»

«На «сорок мучеників» печуть з тіста пташків на честь, мовляв,

жайворонків, що тоді вилітають із вирію. Це — жертва весні, яка в

різних формах була відома ще недавно в різних кутках слов’янства»

«Селянки на цей день, закінчивши ткати своє полотно, виходять

зі шматком його в поле, вклоняються на всі боки і, обернувшись об-

личчям до схід-сонця, кажуть: «Ось тобі, мати-весна, нова обнов-

ка!» Після цього розстеляють кусень полотна, кладуть на нього пиріг

і йдуть геть з надією, що льон і коноплі цього літа вродять добре...»

Закликають весну звичайно жінки, дівчата і діти. Це не зав-

жди відбувається на «сорок мучеників», — іноді і на «Тепло-», — іноді і на «Тепло-, — іноді і на «Тепло-

го Олекси», іноді на «Явдохи», а то й напередодні Благовіщення.

Імовірно, що час закликання весни залежить від місцевости і від

кліматичних умов року — ранньої чи пізньої весни.

Закликання весни, приносниці життя, поєднане з вигнанням

зими — смерти. У стародавніх слов’ян на весні відбувалась уро-

чиста тризна з жертвоприношенням на честь померлих. Ще й

досі зберігаються залишки того урочистого весняного свята, коли

оспівується кінець зими і при цьому палиться солом’яне опудало.

Це свято в лужичан та в чехів відоме, як свято заморення зими і

відновлення весни. Чеські дівчата зустрічають весну піснею:

Giz nesm smert ze wsy,

Nove leto do wsi,

Wjety, leto libezne,

Obiljcko zelene.

Без сумніву, що і в нас на Україні був колись подібний звичай,

але пізніше одна частина його — палення вогню для очищен-

ня землі — перейшла на «Чистий четвер», а друга — поминання

мертвих на гробах — припала на «Проводи».

З закликанням весни кінчається перший період, період ви-

глядання весни, що обіймає собою перший весняний місяць —

березень.

Снег., ІІІ. 12.

Грушевський, І, 167.

Сах., І, 50.

«Уже несемо смерть із села, а нове літо в село. Здорове будь, літо ласкаве, ба-

гатство зелене».

Див. нижче.

-192-

ПЕРШЕ КВІТНЯ — ДЕНЬ ОБМАНІВ

Звичай обманювати в день першого квітня існує майже в усій

Европі й Азії. Початок цього звичаю губиться в сутінках старо-

вини.

Індійці напередодні весняного рівнодення, що припадає на

початок квітня за стародавнім літочисленням Вед, святкують —

чи святкували — народження богині Сіти (або бога Шіви). Це

свято називається у них «Голі» або «Голак».

Святкуючи «Голак», індійці влаштовували сценічні вистави, а

в тих виставах обманювали один одного. Обманюючи, стародав-

ні індійці вірили, що цим вони умиротворять своє божество.

У стародавніх жидів джерелом цього звичаю була ніби облудна

розмова, яка поширилася в Іудеї після воскресіння Христа. Тіло

Спасителя, як свідчить Матвій (XXVIII, 13), було вкрадене вночі

з гробу його учнями. «Тоді жиди навчили народ і воїнів жартома

обманювати і при цьому говорити: «Христос Воскрес!» Другий на

це відповідав: «Перше квітня!», що значило — «неправда»

Римський ретор і філософ Апулей (ІІ-ге століття по Христі) пер-

шоквітневий обман виводив з римського свята на честь божества

сміху — Risus. Це свято відбувалося на весні, коли дні робилися

довші. Апулей пише: «Забави (ігри), які кожного року ми влашто-

вуємо на честь Сміху, завжди мають якунебудь нову вигадку. Ми

— єдиний з усіх народів, що уласкавлюємо забавами, веселоща-

ми та жартами божество, яке називається Сміхом».

Ісляндські саги кажуть, що звичай обманювати в день пер-

шого квітня введений асами (богами) в пам’ять Скадеї, дочки

Тіясса.

Цей звичай дуже поширений у Данії, Швеції і Норвегії.

В Англії перше квітня — це день усіх дурнів («all fools day»). Об-

манутий в цей день називається квітневим дурнем (aprilfool). У

Шотлядніі першоквітневий обман називається «гонити шуліку»

(«hunting the gowk»).

За І. Снєгірьовим: «Русскіе простонародные праздники и суевђрные обряды».

М. 1837-39. Випуск ІІІ. Том. І.

Церковний словник П. Алексєєва, ч. 3. М. 1816.

L. Apuleii. Metamorphoses, rec. Fr. Oudendorp, Lugd. Bat., 1786-1822.

Edda Saemundina, t.III.

-193-

У французів обман у день першого квітня називається «квітне-

вою рибою» — «poisson d’avril». Походить ця дивна назва ніби від

того, що в день першого квітня втік із в’язниці Людовік ХІІ. Він

перевдягнувся в одяг селянина і переплив річку, «як риба». Але

таке пояснення викликає сумнів, бо звичай обманювати в день

першого квітня значно старіший у Франції, ніж перша половина

XVII століття, коли жив Людовік ХІІ (1610-1643). Деякі з дослід-

ників уважають слово «poisson» зіпсутим «passion» — страждання

і надають йому релігійного значення: страждання Ісуса Христа.

Який це має стосунок до обману — невідомо.

У німців здавна існує звичай в день першого квітня посила-

ти хлопця до сусідів чи знайомих, щоб він побачив або попро-

сив те, чого не можна ані побачити, ані попросити. Наприклад:

голос якогось птаха або свист диявола. Це у них називається «in

den April schicken» (послати в квітень). Обманутий таким спосо-

бом називається «Aprilnarr».

Походження цього звичаю пояснюється тим, що за середньо-

віччя в країнах Европи любили робити вистави сцен св. Письма.

Зокрема на весні, напередодні Великодня, темою вистав були

Страсті, а там водять Ісуса Христа від Кайяфи до Пілата, а від

Пілата до Ірода. Це ніби дало підставу до виникнення німецької

приповідки: «Jemanden von Pilatus zum Herodes schikken». Вжи-

вається ця приповідка тоді, як хочуть сказати: «Послати когось

даремно».

У чехів і словаків кажуть: «Poslati koho s Aprilem». Цей же зви-

чай відомий і в Польщі, і в Литві під назвою «Primaprilis». В цій

назві є вказівка на римське походження цього звичаю, бож по-

польськи «квєцєнь», а не апріль. Це дає підставу думати, що зви-

чай обманювати на перше квітня прийшов до Европи з Риму

разом з назвою місяця — «априль».

Якби ми мали більше відомостей про релігійні обряди дохрис-

тиянського періоду, нам було б легше встановити джерело —

довідатися, звідкіля походить цей звичай. Більшість дослідни-

ків погоджується з тим, що обманювати в день першого квітня

— поганський звичай, а до християнства він приплетений лише

штучно.

У нас, в Україні серед сільського населення цей звичай зовсім

невідомий. Міське населення його знає. Імовірно, до наших міст

цей звичай принесли німці не раніше, як у XVII столітті. В наших

Encyclopédie des gens du monde, t. I., Paris.

-194-

фолкльорних матеріялах звичай обманювати в день першого

квітня зовсім не занотований.

-195-

БЛАГОВІЩЕННЯ

— Це велике свято, таке велике, що не можна працювати, на-

віть птиця не в’є свого гнізда в цей день.

«На Благовіщення і птиця гнізда не в’є».

«На Благовіщення і птиця не несеться і кубла не в’є».

«Зозуля тому й несе яйця в чуже гніздо, що колись вила кубло в

день Благовіщення».

«Ніяка птиця не в’є гнізда в цей день, один тільки горобець не

знає свята Благовіщення, бо він, бач, бусурмен поміж птицями».

«Якщо яканебудь птиця проспить Благовіщенську заутреню або

в цей день зів’є гніздо, тоді віднімаються у неї крила на кілька день,

і вона не може літати, а тільки бігає по землі, розчепіривши крила.

Цього ніхто не може бачити, крім відьми, яка тоді не літає, а сидить

тихенько вдома».

Колись вірили, що на Благовіщення, як і на Великдень, сонце

виходячи з-за гір, грає.

«Благовіщення... уважається великим святом — але не оргіястич-

ного... а, навпаки, суворого, аскетичного характеру: все, що нале-

жить до зачинання, породу і т. д., обставлене річними суворими

заборонами. Це — свято землі, супроти котрого наказується боязкий

містицизм, щоб його чимсь не споганити, не порушити...»

Від Введіння до Благовіщення не можна порати землі, бо «зем-

ля відпочиває і сили набирається», а від Благовіщення можна

працювати коло неї, бо в цей день Бог благословляє землю «і вся-

ке дихання» або — як кажуть гуцули: «Бог вкладає голову в зем-

лю, щоб її розігріти, і від того будиться вся живина, що спала в

землі: муравлі, жаби, гади…»

Благовіщення Пресвятої Богородиці, 7-го квітня за новим стилем або 25-го

березня за старим.

М. Номис, стор. 9

Чуб., III, 10.

Від Св. Галушки, Київщина.

Терещенко Ол., VI, 22.

Груш., І, 167.

Там же.

-196-

Ранком, коли ще в церкві правиться служба Божа, випуска-

ють пташок з неволі — «щоб співали на волі, Бога прославляли та

просили щастя-удачі тому, хто їх випустив».

Випускати птиць в день Благовіщення вважалося честивим

ділом. Колись люди (переважно міщани) спеціяльно купували

пташок, щоб у цей день було що випускати на волю.

Прийшовши з церкви, господар випускає на волю, на сонце

всіх тварин, навіть пса й кота вигонить на подвір’я — «щоб чули

весну і самі про себе дбали».

«Господар виганяє весь свій інвентар — худобу, дріб, бджіл і на-

віть пса на сонце, на волю, щоб чули весну і самі на себе старалися...»

Якщо весна пізня, холодна, і в день Теплого Олексія пасічник

не виставив на пасіку бджіл, то в день Благовіщення він вистав-

ляє вулики на пасіку при будь-якій погоді.

У церкві в цей день святять проскури. Годуючи бджіл, пасіч-

ник висипає в мед потерту на порошок благовіщенську проску-

ру — «щоб бджоли роїлися».

Товчену на порошок благовіщенську проскуру змішують з зем-

лею і сіють по чотирьох кутах ниви — «щоб дощова хмара ниви

не минала».

Благовіщенську проскуру заривають у землю — «щоб град по-

сіву не побив».

Хворому на пропасницю дають благовіщенську проскуру, як

ліки.

Благовіщенська проскура і стрітенська вода — цілющі, а тому

їх зберігають на божнику поміж святими образами.

Від Євд. С-к з Києва.

Вчені орнітологи протестують проти цього звичаю Так Л. В. Боне пише:

«Звичай випускати птиці, «на полю» само на весні — жорстокий звичай. Ран-

ня весна (а Благовіщення це початок весни) один з найтяжчих періодів року в

житті птиць... Випущені з кліток птиці на 100% стають жертвами хижаків, по-

падають під ноги коней або й людей, під колеса автомашин або нарешті, про-

сто гинуть від голоду». «Жизнь птиць у нас дома», 1951, стор. 17.

Або:

«Особливо кепсько доводиться випущеним на весні з кліток зимуючий пти-

цям. Влітку або на весні, коли немає ні ягід горобини, ні насіння ясеня, коли

кінський щавель не те, що не має насіння, але ледве утворює зав’язок, коли об-

сипалось насіння кропиви, випускають снігурів, які звикли взимку годуватися

саме цими кормами». В. Г. Дормідонтов, «Птицы в неволе, 1930. стор. 18.

Поділля.

Груш., І, 167.

Херсонщина.

-197-

Щука-риба, зловлена і зварена на Благовіщення, має чаро-

дійну силу, бож це «благовіщенська щука». В кормовий мед па-

січник висипає на порох потерту голову благовіщенської щуки,

висушені й потерті на порошок мурашки і перець — «щоб бджо-

ли були зубаті, як щука, працьовиті, як мурашки, і сердиті, як

перець».

«...У нашому селі був пасічник, дід Гордій; він, бувало, як виста-

вить колоду бджіл то вкладе у вічко вулика череп благовіщенської

щуки, щоб бджола пролазила поміж зубами: «Така бджола, — казав

Гордій, — буде зубата і не дасть себе в обиду».

«Різні повірки, магічні акти, ворожіння зв’язані з сею основною

ідеєю: розбудження землі і скритого в ній життя».

В цей день рано-вранці молодиці йдуть в ліс, трясуть березу і

збирають насіння, вірячи, що з нього виросте розсада капусти.

Господині до схід-сонця сіють розсаду — «щоб капуста рано

поспіла і головата була».

Не можна рукою торкатися до бурякового насіння, бо вирос-

те з нього редька. Не можна брати курячого яйця в руки, бо ви-

лупиться курча з двома головами.

Якщо хтось бажає мати шапку-невидимку, то повинен взя-

ти в цей день вужа, відрубати йому голову, взяти три горошини

і закопати їх разом з головою вужа на покуті. До Великодня ці

горошини проростуть; їх треба вирвати і піти з ними до церкви.

Там ходить дідько в золотій шапці і всіх смішить, а його ніхто не

бачить, бо то шапка-невидимка. Треба підкрастись і схопити ту

шапку. Дідько буде викупляти її, даватиме великі гроші, але бра-

ти не слід...

«бож звісно: дідькові гроші — черепки».

Все, що народиться в цей день — погано ростиме, бо «від бла-

говісного теляти добра не ждати».

Благовісне яйце під квочку не

кладуть.

Бог благословляє в цей день рослини, і все починає рости. Цві-

туть перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава...

Слобожанщини й Полтава.

Київщина. З оповідань Св. Галушки.

Грушевський, І, 168.

Іванківці на Переяславщині.

Чуб., ІІІ, 10.

М. Номис, стор. 9.

-198-

«Як знайдеш у цей день ряст

, то зірви, кинь під ноги, топчи й

промовляй: «Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топ-

тати!».

«Топтати ряст» — жити, «не топтати рясту» — вмерти. «Мабуть,

йому вже рясту не топтати», кажуть про кволого чоловіка, що

має скоро вмерти. «Недовго з того часу стара ряст топтала через

тиждень чи що і вмерла».

Те саме кажуть і про сон-траву: «Дай, Боже, діждати, сон-

траву

топтати!»

Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку

первоцвіту

, то це знак, що цього літа вона заміж піде. «Перво-

цвіт — віщун дівочого весілля». Це — чародійна квітка, і про неї

скрізь, по всьому світі розповідають багато казок, легенд та пе-

реказів.

Проліски

— символ надії, щастя, молодої краси. «Як знайдеш

пролісок на Благовіщення, зірви й поклади в пазуху. На Велик-

день, як заспівають «Христос Воскрес!», вийми з пазухи і покла-

ди під святими образами на щастя».

«На Благовіщення рано-вранці налий у миску холодної води, по-

клади пролісок і вимийся — на красу»

На Благовіщення дівчата виводять по обіді, коло церкви пер-

ший весняний хоровід: «Кривий танець». Побравшися за руки,

дівчата довгою черідкою бігають поміж трьома вербовими кілоч-

ками, застромленими в землю, і співають:

Ряст — багаторічна трав’яниста рослина з підземною бульбою, з подвійно

трійчастим листям; квіти зібрані в гронах. В Україні відомі 7 видів рясту, а

найпоширеніший в наших лісах ряст порожнистий (Corydalis cava Schveig).

Квітки цього виду пурпурові або білі.

Грінч., II, 144.

Сон-трава або сон (Pulsatilla). Багаторічна трав’яниста рослина, з корене-

вищем і прикореневими листками. На Україні відомо 6 видів, в тому числі

«сон український» — P. ucrainica (Ugrin.). Квіти українського сону фіялкові або

червонувато-фіялкові, ззовні пухнасті. Див. «Фльора УРСР», V, 89.

Первоцвіт (Primula veris L.). Легенди про цю квітку надруковані в журналі

«Нові дні» за квітень 1952 — О. Воропай «Квіти». Тут лише згадаємо, що квіт-

ка ця в Баварії (Німеччина) теж віщує дівчатам весілля; іноді цю квітку там

називають «Heiratsschlüssel». У Швайцарії, навпаки, первоцвіт — це квітка

«Verschmähter Liebe» — «Відкинуте кохання».

Пролісок (Scilla veraa L.), род. лілійних — Liliaceae. Трав’яниста рослина з під-

земною цибулькою; квіти сині, п’ятипелюсткові, своїм виглядом нагадують зір-

ки.

Від Галини М-ко, с. Кордишівка на Поділлі.

Ольга Д-ко з Харківщини.

-199-

Ми кривого танцю йдемо,

Кінця йому не знайдемо, —

То в гору, то в долину,

То в ружу, то в калину...

...А ми кривому танцю

Не виведемо кінця,

Його треба вести,

Як віночок плести...

Виспівуючи ці слова, дівчата плетуться в танці одна поміж

одною. Потім, знову побравшися за руки, йдуть хороводом і спі-

вають:

Дівки-чарівниці терем будували,

Терем будували, вікон не виймали,

Щоб не вилетів сивий соколонько

Та щоб не виніс дівочої краси,

Дівочої краси, весняної роси...

Наприкінці хороводу дівчата ніби розмовляють з весною:

Вже ж весна воскресла, —

Що ж ти нам принесла?

— Принесла вам росу,

Дівочую красу!

«Кривий танець» — це не тільки зустріч, вірніше, привітання

весни — це ще й символ пробудженої життєвої енергії.

До цього часу весну тільки «виглядали» та «закликали», а тепер

вона вже тут, вона вже прийшла і вступила в свої права. «Кри-

вим танцем» дівчата ніби кажуть весні: «Добридень».

На цей день існує багато прикмет:

Якщо перед сходом сонця на Благовіщення ясно й тихо, то

буде добрий врожай не збіжжя.

Яка погода на Благовіщення, така й на Великдень буде.

Якщо на Благовіщення лежить сніг, то літо буде неврожайне.

Якщо на Благовіщення мороз, то буде багато огірків.

Якщо ранком на Благовіщення туман, то це віщує розлив ріки

Бугу або повінь взагалі.

«До Благовіщення зими не кляни!» — бо, мовляв, вона ще може

вернутись.

«До Благовіщення кам’яна зима!»

1 Див. О. Степовий, «Українські народні танці». 1946. стер. 10. Там цей хоро-

від описано докладніше. Київщина.

2 Київщина.

3 Старокостянтинів.

4 Ів. Франко, «Гал.-русь. народ, приповідки», стор. 59.

-200-