Висоцький О.Ю. Технології легітимації політичної влади: теорія та практика (анонс книги)

Подождите немного. Документ загружается.

О.Ю.ВИСОЦЬКИЙ

ТЕХНОЛОГІЇ ЛЕГІТИМАЦІЇ

ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ:

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

Дніпропетровськ

«Пороги»

2010

УДК 32.019.51

ББК 66.06

В 53

Рекомендовано до друку Вченою радою

Національної металургійної академії України

(протокол № 7 від 25 травня 2010 р.)

Р е ц е н з е н т и :

Горбатенко В. П. – доктор політичних наук, професор, заступник директора

Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України (м. Київ);

Наумкіна

С. М. – доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри

політичних наук Південноукраїнського державного педагогічного

університету імені К. Д. Ушинського (м. Одеса);

Шепєлєв М. А. – доктор політичних наук, доцент, завідувач кафедри

міжнародних відносин Дніпропетровського національного університету

імені Олеся Гончара

Висоцький О. Ю.

В 53 Технології легітимації політичної влади: теорія та практика [Текст

] :

монографія / О. Ю. Висоцький. – Дніпропетровськ : Пороги, 2010. – 318 с.

ISBN 978-617-518-114-0

На основі численної зарубіжної та вітчизняної наукової літератури

розглядаються технології легітимації політичної влади як ефективні

практики забезпечення її суспільного визнання, розкриваються особливості

та закономірності їх застосування, аналізуються шляхи та чинники

оптимізації використання технологій легітимації влади політичними

суб’єктами.

Монографія розрахована на науковців,

викладачів, аспірантів,

студентів, державних службовців, політиків, усіх, хто цікавиться

проблемою ефективного забезпечення легітимації політичної влади.

ББК 66.06

При повному або частковому відтворенні матеріалів даної публікації

посилання на видання є обов’язковим.

ISBN 978-617-518-114-0 © Висоцький О. Ю., 2010

Присвячується моїм друзям

–

Юрію Юрійовичу Калиновському

та Антону Євгеновичу Фіньку

О.Ю. Висоцький



ВІД АВТОРА

Автор висловлює подяку усім фахівцям, рідним та друзям, які в тій чи іншій

мірі сприяли його роботі над даною монографією. Особливу вдячність висловлюю

моєму науковому консультанту, професору І.А.Побочому, чиї поради та

конструктивна критика сприяли покращенню цієї праці.

Досить цінною для автора

була організаційна допомога та підтримка

завідувача кафедри історії та українознавства НМетАУ В.Т.Британа, який зумів

створити на кафедрі сприятливу атмосферу для плідного творчого процесу.

Хотілося б завдячити видатним вченим, які виступили рецензентами

монографії – В.П.Горбатенку, С.М.Наумкіній та М.А.Шепєлєву. Значною мірою

автор вдячний М.А.

Шепєлєву, подяки та зауваження якого були враховані при

підготовці остаточного варіанта тексту даної роботи.

Щира подяка іншим колегам, які на різних етапах творчого пошуку

професійно підтримували автора в його роботі: О.Г.Величку, Ю.С.Пройдаку,

В.Ф.Солдатенку, Ю.А.Левенцю, Ю.Ю.Калиновському, А.Є.Фіньку,

В.В.Кривошеїну

, С.В.Ставченку, В.Б.Окорокову, В.І.Пронякіну та іншим.

Окрему подяку хочу висловити своїй дружині – Ользі Євгенівні Висоцькій,

яка була постійним помічником та критиком на усіх етапах створення цієї праці.

Щиро дякую моїй мамі – Ніні Володимирівні Висоцькій, яка активно допомагала

рішуче рухатися шляхом наукового пізнання.

Технології легітимації політичної влади: теорія та практика



ПЕРЕДМОВА

Зростання напруги у багатьох напрямках та рівнях суспільно-політичної

взаємодії в умовах суперечливих процесів розвитку сучасної техногенної

цивілізації одночасно зі спробами застосування оптимальних засобів подолання

нестабільності та конфронтації в різних регіонах та сферах свідчить про

надзвичайну необхідність дослідження легітимаційної складової політико-

владного процесу, а

саме – проблеми ефективного забезпечення суспільного

визнання політичної влади, тобто набуття нею легітимності. Вивчення цієї

проблеми тісно пов’язане з осмисленням політичних практик, спрямованих на

досягнення значущості та більшої імперативності політичної влади у сприйнятті

громадськості. До таких практик повною мірою належать технології легітимації

політичної влади.

Сьогодні, коли спостерігається нечуваний розвиток соціальних

технологій,

здобуття суспільного визнання політичними суб’єктами стає питанням успішності

та оптимальності застосування технологій легітимації політичної влади. Від

ефективного здійснення технологій легітимації залежить результативність

соціально-політичної діяльності суб’єктів політичного процесу та, у кінцевому

рахунку, стабільність політичної системи. Адже загострення соціальних та

політичних конфліктів та нестабільність є безпосереднім наслідком недостатньої

легітимності

носіїв влади, які претендують на прийняття рішень та визначення

державного курсу від імені всього суспільства.

Важко не помітити, що у нинішній час технології дедалі більше стають

одним з головних чинників та інструментів соціальної та політичної творчості.

Сфера політики більшою мірою ніж інші сфери суспільства залежить від якості та

ефективності технологій.

Боротьба за владу між політичними силами за право

прийняття тих чи інших суспільно важливих рішень за допомогою політичних

інститутів, за відповідну реалізацію цих рішень, – все це визначається

технологічним аспектом буття політики. Той, хто використовує більш дієві

технології – той і перемагає на виборах, і визначає в кінцевому підсумку

О.Ю. Висоцький



прийняття та втілення політичних рішень у бажаному для себе напрямку, той,

відповідно, має більше можливостей реалізувати свій політико-творчий потенціал

у плануванні та реалізації стратегічного курсу держави або іншого політичного

інституту.

Технологічному підходу в політиці протистоять стихійність, спонтанність,

інтуїтивність у прийнятті рішень. Проте, очевидно, що спонтанність та

інтуїтивність – дуже ненадійні

підстави політичної діяльності, тим більше, коли

йдеться про життя мільйонів людей, які сподіваються на покращення своєї долі,

чекають від політичних трансформацій більше свободи і справедливості. Тому

можна стверджувати, що проблема технологій у політиці безпосередньо пов’язана

з питаннями суспільної безпеки, політичної відповідальності, досягнення

консенсусу в суспільстві, недопущення конфліктів та їх

загострення. Як відомо,

будь-яке підвищення допустимого рівня нестабільності в політиці, яке негативно

відбивається на інших сферах соціального життя, є небажаним з точки зору

сталого розвитку будь-якої суспільно-політичної цілісності, забезпечення її

внутрішньої та зовнішньої безпеки. Оскільки недопущення нестабільності та

інтегрованість суспільного організму головним чином залежать від ефективності

досягнення суспільного

консенсусу, на перший план за своїм значенням і впливом

на політичний процес виходять технології легітимації політичної влади. Адже

саме вони мають ефективно забезпечувати та підтримувати суспільний консенсус.

І тоталітарні, й авторитарні, і демократичні суспільства базуються на соціальному

консенсусі, на визнанні більш-менш справедливого характеру суспільно-владних

відносин та достатньої релевантності

заходів політико-владних структур,

незважаючи на їх спрямованість та зміст. Політична влада, незалежно від своїх

ідейних, моральних, прагматичних та інших проявів й особливостей, потребує

суспільного визнання її значущості як передумови підпорядкування їй та

підтримки. Іншими словами, політичній владі необхідна легітимація, по-перше, як

пояснення, обґрунтування, виправдання її носіями претензій на право

прийняття

політичних рішень, по-друге, як мотивація та мобілізація суспільного визнання та

підтримки на користь певних політико-владних практик та політичних сил.

Значною мірою необхідність дослідження технологій легітимації політичної

влади обумовлена як технологізацією усіх сфер суспільної взаємодії, і, перш за

все, суспільно-політичних та політико-владних відносин, інтересами політичних

суб’

єктів, які борються за владу і за вплив на розвиток регіональних,

внутрішньонаціональних та міжнародних політичних процесів, так і суспільними

потребами в мінімізації державного та міждержавного примусу і насильства в

ефективному досягненні суспільної злагоди та мобілізації громадянської

активності.

Вивчення легітимації влади в технологічному вимірі фокусує дослідницьку

увагу на реальних та потенційних інструментальних

можливостях забезпечення

Технології легітимації політичної влади: теорія та практика



легітимності суб’єктами політики своїх претензій на здобуття, утримання та

реалізацію влади. Легітимність влади зумовлює підпорядкування їй, визначаючи

межі та ефективність її реалізації політичними суб’єктами. Разом з тим, технології

легітимації влади роблять процес набуття легітимності політичними лідерами,

партіями, державами та їх органами більш ефективним, а набута легітимність дає

можливість

їм отримувати, розширювати та здійснювати владу.

Дослідження проблеми технологій легітимації політичної влади як

ефективних практик забезпечення її суспільного визнання таким чином є

актуальною та необхідною. У теоретичному плані її значущість обумовлена тим,

що технології легітимації політичної влади ще не були предметом ґрунтовного

вивчення ані у вітчизняній, ані у зарубіжній політичній

науці. Слід також

звернути увагу на те, що найбагатший досвід вивчення легітимації влади у

зарубіжній англомовній науковій літературі залишається практично

незатребуваним у вітчизняній політичній науці. Разом з тим, і досягнення

вітчизняних вчених у дослідженні легітимації влади частково відомі лише

російським вченим і зовсім не відомі західній науковій громадськості. Це

дозволяє констатувати

розрив між вітчизняним та зарубіжним дослідницькими

процесами стосовно легітимації політичної влади, що, зрозуміло, не сприяє

пошуку наукової істини. У зв'язку з цим, значущість цієї роботи полягає також у

спробі подолати, хоча б частково, такий розрив, залучивши результати

досліджень зарубіжних авторів до вивчення технологій легітимації політичної

влади.

Серед вітчизняних дослідників

певний внесок у вивчення легітимації

політичної влади зробили А.М.Єрмоленко [139], С.Г.Рябов [294],

О.М.Гребіневич [111], А.Б.Міщенко [219], Є.Г.Цокур [376], П.М.Олещук [236],

М.Г.Тур [339], М.В.Ніколко [227], С.В.Пролеєв [280], В.В.Волинець [84],

О.В.Білий, Є.К.Бистрицький [28; 27], С.О.Макеєв [198; 199], І.М.Попова [264],

.С.Резнік [286], Н.Ф.Осипова, Ю.М.Розенфельд [239], О.І.Кокорська [165],

О.Ю.Дащаківська [118], Л.А.Спинка [313], Ю.В.Кравченко, В.В.Чечель [175] та

інші.

Важлива роль в осмисленні легітимації політичної влади належить таким

російським вченим, як В.О.Ачкасов, С.М.Єлісеєв [137], С.О.Ланцов [13],

Т.О.Алексєєва [2-4], О.

М.Дроздова [134], Р.П.Шпакова [395; 396], А.-Н.Дібіров [129],

Є.В.Рєутов [287], Д.В.Лашін [187], Ю.Г.Волков, А.В.Лубський, В.П.Макаренко,

Є.М.Харитонов [85], С.В.Скліфус [307; 308], М.О.Пухкалова [281],

К.Ф.Завершинський [141], А.В.Постриганова [271], О.В.Скіперських [304-306],

А.В.Уфімцев [347], О.Б.Турсункулов [340], С.В.Бірюков [26], Л

.Г.Аврутіна [1],

О.С.Фетісов [350], Ю.Ф.Мельников [215], А.А.Левандовський [188],

В.Є.Чіркін [383], О.І.Вертешін [49] та З.І.Чемурзієва [380].

О.Ю. Висоцький



Проблемі легітимації політичної влади в межах різноманітних підходів

присвячена велика кількість досліджень західних авторів, що певним чином

свідчить про її значущість та актуальність. Серед найбільш помітних та цікавих

робіт західних вчених, у тій чи іншій мірі присвячених дослідженню легітимації

влади, слід назвати дослідження таких авторів, як Н.Луман [608], Д.

Коп [481],

Дж.Х.Шаар [680], Ж.-М.Куако [473; 474], А.Дж.Симмонс [695; 696], Дж.С.Фішкін [518-

520], К.Фрідман [526], А.Бьюкенен [446-449], Л.Р.Делла Фейв [492-494],

П.Н.Нду [634], Г.А.Калдейра, Дж.Л.Гібсон [453], Т.Нагель [633], Дж.Бергер,

С.Л.Ріджвей, М.Г.Фісек, Р.З.Норман [433], Б.Джілі [529], П.Х.Меркл [626],

Ф.В.

Шарпф [681], І.Пардо [651], В.Садурські [678], Т.М.Франк [525],

М.С.Вейнерт [729], С.М.Ліпсет [604], Д.Істон [503], Д.Бітем [423], К.Лорд [422],

Р.Роговскі [673], Дж.Ротшильд [676; 677], Р.Е.Лейн [594], Б.Хорват [561],

Ч.Кадушин [576], М.Доган [132; 498], Л.Саністебан [296], Ж.-Л.Шабо [386],

Б.Денич [495], Д.Хелд [554], Г.Вокер, Г.М.Томас, М.Зелдітч-молодший

[718; 740;

741], Й.Бейч, Ж.Олсон [413], Т.Муелер [632], Е.С.Даунс, Ф.С.Сондерс [499],

Л.Полі [654], Я.Пападопулус [650], Р.Малет [614], К.Картер, Е.Скот [458],

Р.Дарендорф [487], Дж.Лінц [603], Дж.Р.Монтеро, Р.Гантер [630], Ф.Таріфа [708],

Дж.Васкан [723], Дж.А.Бут, M.A.Cелігсон [441; 684], Ф.Д.Вейл [728],

С.Хантінгтон [366], Дж.К.Блатер [438], Дж.Камілері [455], Л

.T.Вайт [732],

Ф.Х.Чонг [465], К.Дж.Потер [660], П.Богасон [439], Н.О’Саліван [646],

Ф.М.Барнард [416], Е.Харел [565], С.Рамет [663], Г.Л.Кларк, М.Діар [467],

Б.Юсім, М.Юсім [716], C.A.Фінлі-Кросвайт [517], K.Л.Дінг [497], К.Р.Келлі [578],

А.Ван Рой [717], Ю.Б.Айкп [566], Р.Сіл, Ч.Чен [693], В.Конор [478], Ф.Серуті [463],

Р.

Коен [472], Х.Дж.М.Клаессен [466], П.Т.Манікас [615], П.Фуракр [523],

І.Альфонсо [408], Г.Сзербхорват [707], Р.Бендікс [426], В.П.Ейвері [412],

Р.Маквей, Д.Сіккінк [623], М.Г.Шацберг [682], Ф.Кассінарі [460], К.Лестон-

Бандейра [599], І.Хурд [564], К.М.Раделі [662], Л.Ініс, Дж.Клод [568],

Х.Шінода [691], М.Граймс [538], Д.Кьортін, А.Дж.Мейджер [485], Р.Ладреч

[592],

Т.М.Тайлер [714; 715], Дж.Т.Джост, Б.Мейджор [575], П.Глік, С.Т.Фіске [533],

Е.Л.Хейнс [546], Р.Флакс [521], Г.К.Келман [579; 580], К.С.Крандал, Р.К.Біслі [482],

С.Л.Ріджвей [669; 670], Д.Д.Янг [738], К.Джелпі [528], П.Л.Бергер, Т.Лукман [20],

Д.І.Рей, С.Лебренч [665], Й.Сімонс [697], П.А.Петерсен [658],

Е.П.Коен [468],

Р.Баркер [414, 415], C.Харісон, М.Морт [550], Д.С.А.Белл [424], П.Д.Хойт [562],

Е.Смайз, П.Дж.Сміт [701], Б.В.Вестервелт [730], С.Чермак, А.Вейс [464],

В.Гангву, Ж.Йонгніен [539], А.Еленіус [506], М.К.Вокер [719], Ю.Габермас [541-

545], Л.А.Кінг [582], Д.Інграм [567], К.Дж.Перез-Алфаро [656], Дж.С.Дризек [500;

501], С.Бенхабіб [428; 429], Дж.Коен [470], Б.Манін [616], В.Рехг, Дж.Бохман [668],

Дж.Паркінсон [653], Дж.Елліс [507], Б.В.Карролл, Т.Карролл [457], Дж.Кнайт,

Дж.Джонсон [584], A.П.Шабані [687], Ф.Петер [657] та С.Е.Годард [534], а також

багатьох інших.

Технології легітимації політичної влади: теорія та практика



Аналіз робіт як вітчизняних, так і зарубіжних вчених дає можливість

виділити дев’ять підходів до вивчення легітимації політичної влади: ціннісно-

нормативний (Ж.-М.Куако [473; 474], А.Дж.Симмонс [695; 696], А.Бьюкенен [446-

449] та ін.), когнітивний (П.Л.Бергер, Т.Лукман [20], С.Г.Рябов [294] та ін.),

культурологічний (А.-Н.Дібіров [129], О.Б.Турсункулов [340],

Х.Дж.М.Клаессен [466]

та ін.), соціологічний (С.О.Макеєв [198; 199], І.М.Попова [264], О.С.Резнік [286]

та ін.), інституційний (К.Лестон-Бандейра [599], О.В.Скіперських [304; 305],

Р.Ладреч [592] та ін.), комунікативний (Ю.Габермас [541-545], Дж.С.Дризек [500;

501], С.Бенхабіб [428; 429], Дж.Коен [470] та ін.), психологічний (Т.М.Тайлер [714;

715], Дж.Т.Джост, Б.Мейджор

[575] та ін.), системний (С.М.Ліпсет [604], Д.Істон [503],

Н.Луман [608], Д.Бітем [423] та ін.) та технологічний (Е.П.Коен [468],

З.І.Чемурзієва [380], О.Ю.Дащаківська [118], C.Харісон, М.Морт [550],

С.Е.Годард [534] та ін.).

Як у теоретичному, так і в практичному плані найбільш релевантним

виглядає застосування до вивчення легітимації політичної

влади технологічного

підходу. Це пояснюється тим, що технологічний підхід дає можливість не лише

описати формування легітимності політичної влади, а й осмислити її як процес

ефективного регулювання суспільного визнання в інтересах тих чи інших

політичних суб'єктів. У свою чергу, це дозволяє розглядати комплекс дій будь-

яких політичних суб’єктів як

певний алгоритм операцій, як спрямовані кроки

реалізації технології або технологій легітимації влади; визначати можливості та

вимоги щодо оптимізації політичних практик, націлених на легітимацію;

проектувати та втілювати ефективні контрзаходи щодо обмеження масштабу дії

політичних практик загрозливого чи шкідливого характеру з огляду на важливість

захисту прав людини. Технологічний підхід дає можливість осмислити

політичний

процес як результат діяльності конкретних персональних чи

інституційних політичних суб’єктів, що борються за владу та здійснюють

відповідні дії та заходи, спрямовані на забезпечення її легітимності, без якої, як

відомо, неможливо гарантувати збереження та функціонування влади.

Технологічний підхід передбачає широке використання наукових розробок та

методів, які напрацьовані та успішно застосовувались

у межах інших підходів.

Проте однією з головних переваг технологічного підходу є те, що, завдяки його

застосуванню, отримані наукові результати мають більше можливостей на

практичну реалізацію.

Отже, теоретичне значення досліджуваної проблеми полягає в тому, що

концептуальна розробка поняття «технології легітимації політичної влади» дає

можливість по-новому осмислити суспільно-політичні та політико

-владні

відносини в контексті ефективного регулювання легітимаційних процесів у

суспільстві.