Варій М.Й. Психологія особистості

Подождите немного. Документ загружается.

101

структуру особистості включають і психофізіологічні властивості

індивіда.

Під час розв’язання проблеми структури особистості виникає

питання співвідношення психічних властивостей, зокрема

ідеологічного і психічного, інтелектуального й емоційного,

мотиваційної спрямованості та операційної озброєності, свідомого і

несвідомого в діяльності тощо. Структура особистості – ієрархічне

утворення, куди входять підструктури різного онтогенетичного віку. Ці

підструктури входять у

загальну організацію особистості як суб’єкта

спілкування, пізнання і праці.

Особистість являє собою діалектичну єдність різноманітних та

взаємопов’язаних психічних процесів і властивостей. Як систему, що

сама себе регулює та вдосконалює, її характеризує єдність

протилежних тенденцій і процесів – інтеріоризації та екстеріоризації,

диференціації та інтеграції, потяг до спілкування та до усамітнення,

відокремлення тощо. Важливою є проблема джерел і характеру

суперечностей особистості, їхньої ролі у формуванні особистості та

шляхів подолання.

Динамічність і стійкість особистості дають їй змогу бути

незалежною від безпосередніх впливів ззовні, змінювати середовище

відповідно до своїх намірів і планів, створювати умови для власного

розвитку.

Теорія психічної контрольності Я.І. Цурковського.

Відомий

український учений Я.І. Цурковський (1904–1995)

розробив теорію дослідження діяльності людини в нестандартних

життєвих обставинах, а також вивчав процеси психічного контролю та

самоконтролю експериментальним методом. Результатом цієї

наукової праці стала теорія психічної контрольності.

Учений створював цю теорію, виходячи із посилання, що мінливі

і стресогенні обставини життєдіяльності ставлять людину в межові

ситуації

різного ступеня складності. Він дійшов висновку, що для

відвернення руйнівних впливів (зовнішніх і внутрішніх: фізіологічних,

емоційних, логічних) повинен існувати інтегруючий психічний

механізм саморегуляції людського організму для збереження

психічної цілісності індивіда. Цей механізм психічної саморегуляції

Я.І. Цурковський назвав психічною контрольністю.

ПСИХІЧНА КОНТРОЛЬНІСТЬ – інтегративний (синтезуючий)

психічний процес, який пронизує, структурує та завершує

дію всіх психічних процесів, зумовлюючи розвиток і

вдосконалення психіки. Для процесів контрольності

характерна тенденція до вторгнення в усі психічні процеси

особистості; вона завершує дію кожного психічного

процесу, як його заперечення, спрямоване на ефективну

практику, і виявляється завжди конкретно у конкретних

обставинах.

102

Людина завдяки контрольним психічним процесам виявляє

неадекватність у відображенні (усвідомленні) та перетворенні нею

дійсності. Контрольність, як гальмівний процес, є чинником

виявлення хибних уявлень й призупинення неадекватних до

конкретних ситуацій дій особи.

Психічна контрольність є, на думку Я. Цурковського, цілісним

психічним феноменом. Однак теоретично виокремлено такі підрівні

контрольності: а) неусвідомлену; б) емоційно

-чуттєву; в) логічну.

Психічну контрольність слід вважати видом психічних

процесів (поряд з емоційними, інтелектуальними,

вольовими та ін.), який синтезує всі окремі підсистеми

людської психіки.

Контрольність супроводжує та завершує психічну активність на

емоційному, вольовому, інтелектуальному рівнях.

В інтелектуальній сфері контрольність виявляє за допомогою

інтуїції, досвіду або логіки хибні, неадекватні до конкретного

контексту поняття, судження, умовиводи, знання, погляди та

переконання. Контрольні психічні процеси забезпечують найвищу

активізацію свідомості особи.

Чільну категорію когнітивної психології – знання, як

вирішальний чинник успішності людської поведінки,

Я.І. Цурковський конкретизував у категорію

«ДОСТОВІРНОГО ЗНАННЯ», бо контрольність, як форма

психічної активності, є завершальною складовою

свідомості особи і пов’язана з

критичністю абстрактно-

поняттєвого мислення та спілкування людей.

Перевірка знань на практиці набуває в процесі людського

пізнання характеру вищого щабля, супроводжує чуттєве та абстрактне

пізнання, процедури логічного аналіз та синтезу, створюючи більш

достовірні знання.

У вольовій сфері контрольність супроводжує завершення

вольових актів.

В емоційній сфері контрольність виявляється як оцінна

властивість чуттів, пов

’язана з нормами людського співіснування та

етичними принципами (почуття непорозуміння, сумніву, неспокою,

тривоги, докорів сумління, обов’язку, неестетичних почуттів тощо).

Я.І. Цурковський вказував на такі головні властивості

психічної контрольності, як:

• адекватність;

• конкретність;

• виразність;

• широта охоплення;

• своєчасна оперативність;

• активність;

103

• тривалість концентрації;

• осциляція між різними об’єктами.

Я.І. Цурковський стверджував, що найскладнішими формами

контрольності є контроль і самоконтроль, критичність і

самокритичність. Темперамент людини накладає відбиток на силу,

врівноваженість і рухливість контрольних психічних процесів.

Вчений довів, що психічна контрольність у філо- та онтогенезі

відіграла й забезпечує «опритомлюючий» вплив як на

окремого

індивіда, так і на людський рід загалом, оскільки її феномен

безпосередньо причетний до процесів виникнення свідомості та

виокремлення людини зі світу природи.

Завдяки ціннісним вимірам контрольності людина інтегрує

себе в цілісну індивідуальність, здатну на вдосконалення,

духовне піднесення, усвідомлений вчинок, самопосвяту.

Український учений Я.І. Цурковський не лише теоретично

обґрунтував

чільні постулати створеної ним теорії, а й підтвердив

існування контрольних психічних процесів експериментальним

методом завдяки «контролографові» – одному з перших

психодіагностичних приладів.

Погляди на особистість у радянській та українській психології

дослідив українсткий вчений В.В. Рибалка у праці „Теорії особистості

у вітчизняній психології” (2006).

2.9. Людина як багатосистемне явище

Поняття «людина розумна» трактують як цілісність, зумовлену

єдністю біологічного і соціального. Біологічна складова – індивід,

який є сукупністю природних, генетично зумовлених властивостей, що

розвиваються в онтогенезі. Філоонтогенетичні зв’язки в розвитку

біологічної складової реалізуються відповідно до законів еволюційної

теорії. Соціальна складова – особистість – носій властивостей, які

визначають соціальну природу людини і які відображають

і конкретні

суспільно-економічні відносини, й історію суспільства загалом.

Особистість проходить свій життєвий шлях, упродовж якого

здійснюється процес її соціалізації. Спільне для всіх людей те, що

кожен представник виду homo sapiens проходить у певному соціумі

відповідного етапу розвитку людського суспільства свій життєвий

шлях у єдності процесів онтогенезу й соціалізації. Особливим є те,

що

сукупність індивідуальних і особистих властивостей, що формується в

процесі розвитку, у кожної людини неповторна. Ця неповторність

становить суть індивідуальності людини. Людська індивідуальність

реалізується в людині як суб’єкті діяльності (праці, пізнанні,

спілкуванні).

104

Отже, людина є продуктом природи, суспільства і людства та

входить у ці системи. Але у властивостях людини не просто

відображається вплив цілого.

Щоб зрозуміти сутність особистості, слід з’ясувати

співвідношення цього поняття з такими, як «індивід», «людина»,

«індивідуальність», «об’єкт», «суб’єкт» та ін. (рис. 2.2).

Людське дитя народжується на світ

із генетично закладеними в

ньому потенційними можливостями стати людиною. Немовляті

притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, які

належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння

прямоходінням, знаряддями праці та мовою, а також розвиток

мислення, свідомості, самосвідомості тощо. Але система біологічних,

генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає

становлення людини лише в

певних соціальних, культурно-історичних

умовах цивілізації. Біологічно зумовлену належність новонародженої

дитини і дорослої людини саме до людського роду та її відмінність від

тварин, зафіксовано у понятті «індивід».

Індивід – це те людське біологічне підґрунтя, яке забезпечує

розвиток особистості в соціальних умовах. Факти з життя дітей, які

змалку потрапили до тваринних (

вовчих) зграй і яких не вдалося

повернути на шлях людського розвитку, свідчать, що людиною можна

стати лише в соціальному оточенні, проходячи певний послідовний

шлях соціалізації індивіда, творення особистості. Людину як індивіда

характеризують її вік, професія, статева приналежність, зовнішність,

освіта, звички, захоплення.

Людина

Організм

Фізичне тіло

Суб’єкт

Об’єкт

Індивід

індивідуальність

Особистість

Соціальна роль

Зовнішнє психічне

Внутрішнє психічне

Рис.2.2. Людина у різних вимірах.

Але, з’явившись на світ як індивід, людина набуває особливих

соціальних якостей, вона стає особистістю. І це набуття можливе лише

в соціумі. Тому можна стверджувати, що особистість – це соціальне

явище, продукт розвитку суспільства, об’єкт і суб’єкт історичного

процесу та суспільних відносин (взаємодії з іншими суб’єктами

життєдіяльності та спілкування

Поняття «особистість» стосується відповідних якостей індивіда,

причому йдеться про своєрідність, неповторність, унікальність

індивіда, тобто індивідуальність. Однак поняття індивід, особистість та

105

індивідуальність не є тотожними: кожне з них розкриває специфічний

аспект індивідуального буття людини.

Особистість можна зрозуміти тільки в системі стійких

міжособистісних зв’язків, опосередкованих змістом,

цінностями, сенсом сумісної діяльності кожного з її

учасників, тобто особистість постає як реальність для

інших.

Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості.

Поняття людини

значно ширше від поняття особистості, бо охоплює

велике коло соціальних і біологічних ознак – антропологічних,

етнографічних, національних, культурних тощо.

Людина як особистість добровільно набуває ту чи іншу соціальну

роль, усвідомлює можливі наслідки своїх дій після її виконання й

розуміє всю повноту відповідальності за їх результати.

Але процес виконання соціальної ролі, соціальний

статус і ранг

особистості, її позиція в житті і на службі, здатність діяти добровільно,

самостійно та відповідально відображаються в тих індивідах (їх

свідомості), котрі її оточують, працюють із нею.

Особистість – це спосіб життя, образ соціального буття. Вона

може стверджувати себе і на негативних нормах та цінностях, які є в

людській культурі

. Тому особистість не можна розглядати тільки з

позитивним знаком. Особливо яскраво це виявляється в так званих

історичних особистостях, серед яких чимало героїв і прогресивних

діячів, але є і чимало тиранів, людиноненависників. Особистість – це

зовнішнє та внутрішнє психічне.

Особистісний спосіб буття людини забезпечується внаслідок

особливих своєрідних утворень. У свою чергу, ці

психічні особистісні

утворення формуються тільки за умови виходу людини на особливий

рівень життєдіяльності. Лише здійснюючи осмислені вчинки, людина

може стати особистістю, сформувати своє неповторне «Я», заявити

про себе, відрізнити себе від інших осіб та відобразитися в них у

певних розумових і чуттєвих образах.

Особистість визначається через залученість людини до

конкретних суспільних

, національних, культурних та історичних

відносин, які вимагають свідомої продуктивної діяльності і

спілкування. У філософсько-психологічному аспекті особистість – це

об’єкт і суб’єкт історичного процесу та власного життя. Вона – продукт

епохи, життя своєї країни, нації, власної сім’ї, а водночас – очевидець

та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії

Цілісне розуміння людини – як індивіда й особистості, суб’єкта

діяльності й індивідуальності – припускає розуміння того, як людина

реалізує себе в конкретних умовах свого існування, як складається її

життєвий шлях і життя загалом.

Змінюються часи, і разом з ними змінюється людина. Історія

людського суспільства – постійний процес розвитку й посилення

людської індивідуальності.

106

Характерним для нового часу стає не лише руйнування

традиційного суспільства з його жорсткими правилами,

встановленими для різних соціальних прошарків, не лише зменшення

сили звичаю або культурної норми, а передусім – кардинальна заміна

зовнішніх, суспільних, групових регуляторів життя людини її

внутрішнім, індивідуальним вибором. Заміна зовнішніх регуляторів

внутрішніми створює новий спосіб взаємин людини з

простором її

життя – «освоєння», «розширення» і «привласнення» цього простору,

і в такий спосіб перетворення навколишнього світу на власний

життєвий простір. Світ стає «своїм». Зовнішню зумовленість долі

людини замінила необхідність самостійно ухвалювати життєво

важливі рішення й відповідати за них.

Значення цих змін легко усвідомити в контексті змін, що

відбулися віднедавна в

нашій країні. Змін, що призвели до ослаблення

зовнішніх регуляторів і до загострення багатьох особистих проблем

кожної людини: проблем власного вибору, побудови свого життя,

пошуку відповідей на складні запитання.

В основі поведінки людини – різні системи її регуляції. Частина

поведінкової активності людей виразно детермінована конкретною

ситуацією – або ми пов’язані з цією ситуацією

якимись своїми

потребами, прагненням задовольнити свої бажання, або ми просто

постаємо перед необхідністю реагувати на якісь аспекти цієї ситуації.

Тому ця частина нашої життєдіяльності значною мірою продиктована

життєвою необхідністю, оскільки для того, щоб існувати, ми повинні

їсти, пити, спати, мати для цього необхідні засоби й умови. Тією самою

життєвою необхідністю

визначені наші дії та рішення і в складніших

ситуаціях.

Частина наших життєвих рішень або дій, можливо, є наслідком

не лише і не стільки власного вибору, скільки соціального впливу,

джерелом якого може бути і безпосереднє, близьке оточення людини, і

ширше соціальне середовище. Наприклад, на вибір вищої освіти як

подальший життєвий шлях після

закінчення школи може вплинути не

те, що юнак чи дівчина прагнуть до цього, а тиск батьків; людина йде

до театру чи відвідує модну виставку не через любов до мистецтва, а

тому, що «так заведено» тощо. Сказане не означає, що соціальний

вплив завжди «відштовхує» людину від власних бажань: соціальні

традиції і

норми акумулюють нагромаджений суспільством досвід, що

дає змогу нам адекватно діяти в різноманітних ситуаціях соціальної

взаємодії, і накопичення цього досвіду, соціальної компетентності є

частиною нашої системи пристосування до світу. Зрештою, ми просто

не можемо не зважати на бажання й уявлення інших людей, стосунки

з якими для нас потрібні і думка яких

для нас важлива. Відповідно,

наша поведінка якоюсь мірою продиктована соціальною необхідністю

узгоджувати поведінку з традиціями, законами того світу, в якому

живемо – «маленького» (сім’я, колеги, друзі й близькі) і «великого»

(суспільство загалом).

107

Що менше обмежень, пов’язаних з тим, що ми умовно

позначили як життєву або соціальну необхідність, то динамічнішою

стає зовнішня ситуація, то частіше людина постає перед завданням

самій ухвалювати рішення, робити власний вибір щодо того, чим

займатися, як проводити свій час, врешті-решт, як будувати своє

життя. У ситуації власного вибору

ми опиняємося й тоді, коли

відчуваємо незадоволеність своєю життєвою ситуацією — ми більше не

хочемо «плисти за течією», і зміна ситуації, яка склалася, вимагає від

нас рішучості й зусиль змінити звичний стиль життя, а можливо, і

свою життєву ситуацію загалом.

Нову соціокультурну ситуацію, у якій опинилася людина,

розглянули у своїх працях

психологи, які пишуть про проблему

свободи людини. До того ж, свободу людини розуміють як можливість

ухвалення рішення і вибору (Фромм), як свободу знаходження й

реалізації сенсу свого життя (Франкл), як свободу усвідомлення своїх

можливостей і зміни себе (Мей).

Для радянської психології завжди був характерний глибокий

інтерес до духовного, «вищого» виміру в

існуванні людини. На думку

провідних психологів, нашу психологію можна назвати «вершинною»,

на відміну від «поверхневої» і «глибинної». Як таку «вершину»

Б.Г. Ананьєв розглядав розвиток людської індивідуальності, а умовою

її становлення вважав самостійний, «самодетермінуючий» вибір

життєвого шляху, ухвалення рішення щодо побудови свого життя.

Сучасні психологи, підтримуючи цей погляд, також роблять

акцент на

розумінні життєвого шляху людини, на її здатності збудувати свою

долю за власним задумом (К.О. Абульханова-Славська).

Самовизначення людини як власний, вільний вибір припускає

здатність протистояти і зовнішнім впливам, які часто належать до

ухвалення того чи іншого типу рішень, і впливу власних «слабкостей»,

насамперед силі звичок, боязні змін. Психологи

стверджують, що

основні бар’єри, які перешкоджають нашим позитивним змінам,

перебувають усередині нас. Готовність змінити щось у своїй життєвій

ситуації вимагає мужності для подолання стереотипів, які склалися, а

також наважитися взяти на себе відповідальність за свої рішення та

їхні наслідки.

Сьогодні психологи виявляють дедалі більший інтерес до

проблем стратегій життя,

стилю життя людини, її життєвих планів і

щоразу частіше оперують такими поняттями, як життєвий простір,

життєва ситуація, життєвий світ. Також наголошують на істотних

відмінностях між людьми, які обирають різні способи своєї взаємодії зі

світом, що якоюсь мірою стає таким, що визначає їхній життєвий

сценарій загалом: відмінності виявляються, насамперед, у

спрямованості особистості

, оптимістичному або песимістичному

світогляді, у самооцінці.

Сучасні психологи звертають особливу увагу на те, що в основі

самостійного вибору людини, її «самодетермінації» перебуває

смисловий рівень регуляції її поведінки, вчинків, рішень у значущих

108

ситуаціях. Саме «особистісні», «життєві» сенси дають змогу людині

здійснювати не «реактивний», «тактичний», а стратегічно осмислений

вибір, який перетворює її таким чином на індивідуальну, вільну, із

самостійно вибудовуваною долею.

Сьогодні це тим більше актуально, адже час соціальних змін,

руйнуючи звичні способи життя, змінюючи цінності й пріоритети

суспільства, зумовлюючи зникнення одних і появу

інших форм

діяльності, фактично ставить перед особою нове життєве завдання —

завдання життєтворчості, створюючи можливості перетворення

людини зі суб’єкта діяльності на суб’єкт життя, творця свого життєвого

шляху і своєї долі.

2.10. Концепція психоенергетичної цілісності

особистості

Людина стає носієм такої нової якості, як єдність вияву

природних, соціальних та історичних властивостей. Саме ця якість

людини забезпечує розвиток природи, суспільства і людства через

утворення нових цілісностей.

Відповідно до вчення В.І. Вернадського, людство створило

ноосферу – сферу, яка виникає в біосфері через залучення в неї

людини й реалізацію там біохімічної

енергії наукової творчості. Це

духовна творча праця людини і упредметнені результати її творчої

діяльності, що визначають духовність людства.

За П. Тейяром де Шарденом, ноосфера – це реалізація особливої

психічної (духовної) енергії, яка не є ні зміною форми, ні

безпосереднім перетворенням фізичної енергії. Завдяки цій енергії

створюється такий мислячий пласт, розгорнений поза

біосферою над

світом рослин і тварин, як ноосфера.

За визначенням В.М. Сагатовського, ноосфера – це «...така

взаємодія природи, суспільства і людських індивідуальностей, у якій

на основі духовного життя людини і космосу досягається оптимальна

реалізація внутрішніх аспектів їх взаємодії, їх коеволюційний

розвиток, який спрямований на становлення цілісності космосу, і

гармонії цієї цілісності

, яка розвивається».

З людиною як носієм єдності виявів природи, суспільства і

людства пов’язане формування системи, у якій якнайповніше

представлено взаємодію природи і людства. За Л.М. Гумільовим, це —

етносфера. Поза етносом не живе жодна людина на Землі. Кожен

етнос є, фактично, живою біологічною системою і проходить свій

життєвий шлях –

етногенез – від народження до загибелі. Пусковий

механізм етногенезу – пасіонарний поштовх, який виникає в

результаті космічних дій, які зумовлюють мікромутації в генній

системі багатьох людей. Утворення етносфери пов’язане з реалізацією

в біосфері енергії живої речовини. Біохімічна енергія живої речовини

реалізується в етногенезі, заломлюючись у психіці людини на

індивідуальному й популяційному рівнях

, у формі пасіонарної енергії.

109

Весь процес етногенезу загалом визначають внутрішні закономірності,

пов’язані з пасіонарністю. В етносфері домінуючу роль відіграють

несвідомі стосунки між людьми. Коливальні процеси в етносфері

зумовлюють принципово однакові за своїм характером для всіх етносів

неминучі типи поведінки людей. Вони впливають не лише на

характеристики організму, а й на особистісні характеристики окремої

людини

. Це зумовлює підвищення політичної, військової,

адміністративної, культурної, релігійної активності в соціумах певної

етнічної системи. Кумуляція змін у популяції етнічної системи

зумовлює зміни в її стані.

Таким чином, основні положення розглянутих вище

теоретичних побудов дають змогу зробити висновок, що людина має

зв’язок з біосферою не лише як результат філогенезу, як

ланка в

обмінних процесах біосфери, а й як елемент, що активно впливає на

розвиток біосфери своєю поведінкою й діяльністю, своїм станом,

свідомістю і несвідомим. Водночас усі вияви психіки людини, а також

соціальні природні умови зумовлені процесами ноосфери та

етносфери. Щобільше, зазначає А.Л. Чижевський, усі люди, як і всі

живі істоти

на Землі, постійно пов’язані всіма молекулами, всіма

частинками своїх тіл з космосом, з його променями, потоками й

полями. Випромінювання космосу, зокрема пов’язані з сонячною

активністю, діють і на мікроорганізми, підсилюючи патогенність, і на

найглибші життєві функції людини. Ця дія згубна для ослаблених

людей. Є тенденція до збільшення кількості

вбивств і самогубств. У

здорової людини ці впливи можуть зумовити зміну стереотипу

поведінки, активізацію соціальної діяльності й придушення інстинкту

самозбереження.

Отже, особистість концентрує в собі водночас великий потенціал

соціального і духовного, свідомого, несвідомого, підсвідомого і

надсвідомого, інтелекту й можливостей. Вона пізнає й перетворює

світ, посідає відповідне місце серед інших людей у

суспільстві,

прогнозує майбутнє, спираючись на історичне минуле, удосконалює і

змінює себе тощо. Проте не було й не буде на землі людини-

особистості, яка б у всьому була схожою на когось іншого. І така

закономірність розвитку особистості засвідчує її неповторність,

своєрідність та унікальність.

Підкреслюючи це, ми стверджуємо, що кожна людина є

індивідуумом (у перекладі з латині – «неподільне»). Тому не дивно,

що особистість – одне з найбільш багатозначних понять у психології.

Розглядаючи особистість, завжди під цим поняттям розуміємо

змістовний аспект її психіки. Як не можна зрозуміти дня без ночі, так

само не можна зрозуміти особистість без її психіки. Саме у психіці

виражено весь зміст

особистості. Але людську психіку не слід

прирівнювати лише до свідомості особистості, оскільки свідомість

невіддільна від інших рівнів її психіки – несвідомого, підсвідомого і

над свідомого. Людська психіка функціонує як одна система. Тому, не

вивчивши всіх рівнів психіки, їхньої взаємодії, неможливо зрозуміти

110

природу особистості, її поведінку й діяльність, процес соціалізації,

розвитку, устремлінь, криз, деградації тощо.

У цьому навчальному посібнику ми дотримуємося власної

психоенергетичної концепції психіки і психічного та побудованої на її

основі психологічної структури особистості.

Ідеться про концепцію психоенергетичної цілісності

особистості. Її сутність полягає в тому, що особистість виявляється

через зміст своєї психіки

, яка функціонує на психоенергетичному рівні

як цілісна система, котра охоплює психічне минулого (людства,

етносу, нації, роду), психічне теперішнього (соціокультурного

середовища) і психічне майбутнього (Космічного). Названі

компоненти психічного, які існують у вигляді психоенергії та які

взаємодіють посередництвом її взаємообміну і взаємовпливу,

утворюють цілісну особистість.

Під час свого становлення як особистості індивід

є об’єктом

соціального впливу і суб’єктом цілеспрямованого пізнання та

перетворення об’єктивної дійсності й самого себе. У процесі розвитку

особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та

спілкування, мовою, в неї формуються вищі психічні функції,

свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб’єктом активного

цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього

соціального та

природного середовища. У неї виникає здатність до

самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі

самопізнання, самовиховання та самонавчання, вона вступає у

«суб’єкт-суб’єктні» стосунки з іншими людьми.

Отже, під особистістю розуміємо конкретну людину, яка:

• належить до певного суспільства й соціальної групи;

• усвідомлює своє ставлення до навколишнього

середовища, народу

і до самої себе;

• займається певною діяльністю;

• вирізняється своєрідними особливостями поведінки й

діяльності;

• володіє тільки їй притаманною системою психічних і

соціопсихічних властивостей та якостей.

Природу особистості, її структуру та розвиток розглядають у

межах різних психологічних підходів. Визначаючи психологічну

структуру особистості, слід враховувати сутність і розвиток людської

психіки, її багаторівневий

і багатосистемний характер, поєднання

біологічного, соціального та власне психічного, одиничного,

своєрідного й загального, типового та особливого тощо.

Особистість кожної людини наділена тільки їй властивим

поєднанням рис та особливостей. Саме вони створюють її

індивідуальність – поєднання психологічних особливостей людини,

котрі утворюють її своєрідність і неповторність, відмінність від інших

людей.