Іванюта П.В., Лугівська О.П. Управління ресурсами і витратами

Подождите немного. Документ загружается.

111

Тема 5. Економічна сутність матеріальних ресурсів та особливості управління ними

постачальник обробляє замовлення і готує до відвантаження необхідну продукцію.

Оплата його доставки обумовлюється в договорі. Якщо вартість доставки включаєть-

ся в ціну продукції, то доставка здійснюється постачальником. Після отримання про-

дукція проходить контроль якості і розміщується на складах (якщо постачання йде в

запас) або безпосередньо надходить у виробництво підприємства-споживача.

Розглянемо особливості визначення попиту (споживання) продукції виробничо-

технологічного призначення. Планування матеріальних ресурсів на рівні держави по-

чинається з розробки матеріальних балансів, на основі яких відбувається узгодження

матеріальних ресурсів з потребами на них. Здійснюється також територіальне роз-

міщення продукції матеріально-технічного призначення по регіонах, які виготовля-

ють продукцію, з регіонами, які споживають її, а також встановлюється міжгалузевий

зв’язок.

Основним методом планування товарних ресурсів є балансовий метод. Він ви-

являється у розробці конкретних балансів (див. напр., табл. 5.2).

Баланси на матеріальні ресурси поділяють на:

1) очікувані;

2) плановані.

На найважливіші групи матеріальних ресурсів (прокат чорних та кольорових

металів, вугілля та різні види палива, основну продукцію хімічної, машинобудівної,

легкої, харчової та переробної промисловостей) баланси розробляє Міністерство еко-

номіки, а по широкому колу продукції матеріально-технічного призначення баланси

розробляють міністерства відповідних галузей промисловості.

Матеріальні баланси передбачають встановлення науково обґрунтованих пропо-

рцій між ресурсами та їх розподілом і розробляються вони як у натуральних, так і

вартісних показниках.

Номенклатура матеріальних ресурсів у балансах постійно уточнюється, зважаю-

чи на потреби розвитку економіки держави.

Інші джерела матеріальних ресурсів — надходження продукції по бартерних уго-

дах з окремих областей та розбронювання державного резерву.

Ринковий фонд — та частина матеріальних ресурсів, яка організовано призначена

для продажу населенню через роздрібну мережу (масла, емалі, оліфа, кислота).

Таблиця 5.2

Схема матеріального балансу ресурсів

Ресурси Кількість Сума Використання ресурсів Кількість Сума

1. Запаси на початок

планованого періоду.

2. Надходження ма-

теріальних ресурсів:

– виробництво;

– імпорт;

– інші джерела.

1. Виробниче споживання

2. Науково-дослідні роботи

3. Експорт

4. Ринковий фонд

5. Інші потреби (поповне-

ння держрезерву)

Разом Разом

Витрати при збері-

ганні і відходи

Запаси на кінець планова-

ного періоду

Разом Разом

112

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

При розрахунку балансів ресурсів необхідно враховувати стан ринку засобів ви-

робництва, співвідношення цін на окремі їх види, особливо взаємозамінні.

У разі потреби, на основі розрізнених матеріальних балансів для обмеженого

кола продукції, можуть розробляться міжпродуктові баланси.

Міжпродуктові баланси взаємопов’язують між собою окремі матеріальні баланси

на основі матриці прямих витрат (норм витрат), запланованих обсягів виробництва і

кінцевого споживання.

Баланс ресурсів складається як у масштабі всієї держави, так і в масштабі облас-

тей. Метою останніх є винайдення ресурсів, які не враховані у матеріальному балансі

ресурсів, та усунення зустрічних і нераціональних перевезень.

У зв’язку з річними кліматичними, географічними та виробничими особливостя-

ми регіонів держави виникає необхідність у планомірному узгодженні матеріального

забезпечення на рівні міжобласних постачань.

З метою збалансування попиту і пропозиції на продукцію матеріально-технічного

призначення складаються плани міжобласних постачань.

Вони мають стимулювати збільшення виробництва готової продукції у кожній

області; сприяти розширенню асортименту і підвищенню якості продукції; скорішо-

му задоволенню ринкових потреб; забезпеченню оптимального переміщення матері-

альних ресурсів та скороченню перевезень вантажів.

Про значні масштаби міжобласних постачань свідчить те, що більше як 1/6 всіх

матеріальних ресурсів постійно переміщується між областями. Це зумовлено певни-

ми відмінностями в суспільному розподілі праці, виробничою спеціалізацією.

Розробка планів міжобласних постачань починається із складання балансів ви-

робництва та використання матеріальних ресурсів. Серед них виділяють постачання

за централізовано встановленими планами (держзамовленнями); за прямими угода-

ми підприємств, за вільно укладеними договорами з гуртовими базами на вивіз про-

дукції за межі області. У цих розрахунках здійснюється узгодження розмірів спожи-

вання конкретних матеріальних ресурсів у межах області з можливим вивезенням їх

за межі регіону, уточнюються обсяги виробництва, запаси, розмір потреб ринкових та

позаринкових споживачів.

Таким чином, міжобласні постачання є основою складання плану завозу і вивозу

продукції з регіону, важливим інструментом вирівнювання економічного, соціаль-

ного і культурного рівня розвитку окремих областей. Проте планування розподілу

продукції не означає централізованого постачання, воно лише спрямоване на забез-

печення збалансування необхідного попиту і пропозиції між окремими регіонами

держави.

Збалансування попиту в матеріальних ресурсах на підприємстві здійснюється по

видах продукції на підставі виробничої програми і норм витрат сировини матеріа-

лів на одиницю готової продукції. При цьому застосовується, як правило, норматив-

ний метод. Таке планування потреби в матеріальних ресурсах починається в процесі

стратегічного планування з визначенням цілей, виробничих потужностей, фінансо-

вих можливостей, джерел їх надходження.

113

Тема 5. Економічна сутність матеріальних ресурсів та особливості управління ними

5.4. Особливості та переваги системи своєчасного виробництва

Досягнення ефективності придбання матеріалів та управління ними є пріоритет-

ною метою більшості підприємств-виробників. Значне зростання за останні декілька

років вартості матеріалів, а отже й собівартості продукції, яка знаходиться у прямій

залежності від неї, стало предметом особливої уваги вищої ланки управління.

Японські фірми продемонстрували здатність ефективно управляти своїми вироб-

ничими системами. Досягнутим успіхам у найбільшій мірі вони завдячують впровад-

женню нового підходу щодо управління виробничим процесом і запасами, яке отри-

мало назву системи своєчасного виробництва («just-in-time», тобто «точно в строк»),

скорочено ССВ. Ця система, яка ще називається системою «канбан», опинилась в

центрі загальної уваги, оскільки значним чином вплинула на ефективність управлін-

ня запасами і ріст продуктивності праці на підприємствах японської автоіндустрії.

Своєчасне виробництво являє собою систему «втягнення у попит», тобто систему

придбання і виготовлення продукції в дуже невеликій кількості «точно до моменту»

споживання.

Ідея, яка лежить в основі цього підходу, зародилась за умов перенаселення про-

мислових районів Японії і дефіциту власних ресурсів, що виробило у японців звичку

економити на всьому. Згодом ідея одержала розвиток у фірмі «Тойота», яка перетво-

рила її в свою офіційну систему управління, спрямовану на задоволення конкретних

вимог покупців щодо конструкції та кольору автомобілів з мінімально можливим

строком доставки замовлень.

Система своєчасного виробництва розглядає наявність товарно-матеріальних за-

пасів з філософської точки зору як зло, існування якого ускладнює вирішення необ-

хідних питань. Вимагаючи значних витрат на утримання, як стверджують прибічники

системи своєчасного виробництва, великі матеріальні запаси не надають можливості

компанії стати конкурентоспроможною. З практичної точки зору головною метою

системи своєчасного виробництва є уникнення будь-яких зайвих витрат, а головний

критерій успіху у цій справі — наявність незначної кількості запасів або їх відсут-

ність. Все, що сприяє досягненню цієї мети, може розглядатися як фактичне впрова-

дження системи своєчасного виробництва.

Невеликі запаси, які передбачає система своєчасного виробництва, повинні

обов’язково бути високої якості. Така вимога надає можливість системі своєчасного

виробництва забезпечувати високу якість продукції та унікальний її характер.

Слід зазначити, що система своєчасного виробництва об’єднує п’ять функцій ви-

робничого процесу — накопичення ресурсів, зберігання, транспортування, виробничі

операції і контроль — в єдиний регульований технологічний процес. У відношенні

до процесу виготовлення системою передбачається, що компанія буде виготовляти

лише такий обсяг продукції, який необхідно надати своїм дилерам або покупцям.

Щодо закупівель передбачається, що постачальник буде постачати комплектуючі

вузли та деталі точно до моменту складання з них готових виробів. У відношенні по-

стачань система потребує вибору такого режиму транспортування, який може забез-

печити доставку придбаних вузлів та матеріалів на місце розвантаження невеликими

партіями і точно на момент обслуговування процесу виробництва.

Система своєчасного виробництва є найбільш узгодженою з попитом. Покладе-

ний в її основу принцип полягає в необхідності виготовляти продукцію лише тоді,

114

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

коли в ній є потреба, і лише в тій кількості, яка необхідна покупцям. При кожній

операції виготовляється лише те, що потрібно для наступної операції. Виробничий

процес не починається до тих пір, поки з місця наступної операції не надійде сигнал

про необхідність подальшого виробництва. Деталі, сировина і матеріали постачають-

ся лише на момент їх використання у виробничому процесі.

Основна мета системи своєчасного виробництва полягає у скороченні запасів до

незначного або нульового рівня. У звичайному виробництві запаси сировини є на-

слідком перевищення обсягу продукції виробництва над попитом. Запаси є своєрід-

ним буфером — коли виробництво не відповідає попиту, що передбачався.

За умов звичайної організації виробництва продукція переміщується від однієї

групи обладнання до іншої. Зазвичай верстати з однаковими функціями розміщені

поряд, це місце називають ділянкою або виробничою лінією. Робітники, які володі-

ють операціями на обладнанні певного типу, розміщуються на одній дільниці. В сис-

темі своєчасного виробництва подібна організаційна схема замінюється на структуру

виробничих ланок, або центрів робіт. У багатьох стандартних операціях людей замі-

нюють автомати. Праця в умовах системи своєчасного виробництва має не спеціалі-

зований, а універсальний характер.

Система своєчасного виробництва потребує більш жорсткого контролю за якістю

виробництва. Одна забракована деталь може викликати різку зупинку всього вироб-

ництва. В умовах виробництва, що не має власних запасів, низька якість недопусти-

ма. Іншими словами, така система не може бути реалізована без проведення всеохо-

плюючого контролю якості.

Потенційні переваги системи своєчасного виробництва: По-перше, застосування

цієї системи призводить до зменшення рівня запасів, що означає менше вкладення

капіталу у товарно-матеріальні цінності. Оскільки при застосуванні такої системи

необхідно мати у наявності мінімальну кількість матеріалів, то завдяки цьому знач-

но зменшується загальний рівень запасів. У багатьох японських компаніях застосу-

вання концепції своєчасного виробництва знизило запаси до такого рівня, внаслідок

якого оборотність обігового капіталу за рік виявилася значно вищою, ніж у відповід-

них фірмах США. Наприклад, проголошена оборотність запасів у компанії «Toйота»

склала від 41 до 63 разів, у той час як у аналогічних компаніях США показники обо-

ротності запасів коливались у межах від 5 до 8 раз.

По-друге, оскільки для здійснення закупівель в умовах системи своєчасного ви-

робництва необхідно значно менше часу на доставку, надійність виконання замов-

лення значно зростає. Скорочення циклу замовлення і зростання надійності його

виконання також сприяє суттєвому зменшенню потреби в резервному запасі. Через

це і графік виробництва фірми у рамках плановано-виробничої перспективи скоро-

чується. Це дозволяє виграти час, який необхідний того, щоб відреагувати на зміну

кон’юнктури ринку. Виробництво продукції невеликим партіями завдяки прискоре-

ному переходу у робочий стан також сприяє досягненню більшої гнучкості.

По-третє, впровадження системи своєчасного виробництва сприяє покращанню

якості виробництва. Коли замовлена кількість продукції незначна, джерело проблем

з якістю легко виявляється і негайно вирішується. У робітників буде спостерігатися

більше розуміння значення якості продукції, що, в свою чергу, призводить до підви-

щення якості виробництва на робочих місцях.

По-четверте, система виробничого обліку при застосуванні системи своєчасного

виробництва значно простіша, ніж при застосуванні методів традиційної системи за-

115

Тема 5. Економічна сутність матеріальних ресурсів та особливості управління ними

купівлі і зберігання запасів товарно-матеріальних цінностей. Так, матеріали і неза-

вершене виробництво об’єднуються, зазвичай, на одному рахунку (ресурси сировини

і незавершене виробництво).

По-п’яте, витрати на різноманітні виробничі функції, які раніше класифікували-

ся як непрямі витрати, при застосуванні системи переводяться до розряду прямих

витрат. Наприклад, при системі своєчасного виробництва робітники, які відносяться

до основного виробничого персоналу, повинні виконувати допоміжні роботи, які при

традиційній системі здійснюються допоміжним персоналом.

Витрати на придбання матеріалів можуть бути знижені за рахунок проведення

більш широкого вартісно-функціонального аналізу, розширення взаємодії з катего-

ріями постачальників.

Іншими фінансовими перевагами системи своєчасного виробництва є:

1. Зменшення капітальних витрат на утримання складських приміщень для за-

пасів готової продукції.

2. Зниження ризику морального старіння запасів.

3. Зниження втрат від браку і зменшення витрат на переробку.

4. Зменшення обсягу документації.

5. Зниження витрат на основні виробничі матеріали за рахунок підвищення якос-

ті придбаних матеріалів.

На багатьох підприємствах з традиційною організацією виробництва більша

частина зусиль у сфері внутрішнього обліку витрачається на введення нормативів

по трудовитратах та накладних витратах, а також на визначення і врахування від-

хилень від цих нормативів. У підприємствах, які працюють за системою своєчас-

ного виробництва, відзначається суттєве зниження уваги до відхилень по витратах

товарно-матеріальних цінностей. Використання аналізу відхилень зберігається на

рівні підприємства, але основна увага з позиції абсолютної значущості для кожного

конкретного випадку покладається на врахування ймовірних тенденцій розвитку ви-

робничого процесу.

Контрольні питання до теми 5

1. В чому полягає сутність, склад та місце матеріальних ресурсів як об’єкта управління?

2. Які можливо назвати сучасні напрямки підвищення раціонального використання

матеріальних ресурсів на виробництві?

3. Що означає поняття «логістика» та які існують логістичні принципи управління

матеріалопотоками на підприємстві?

4. Які основні резерви та шляхи економії оборотних фондів у промисловості?

5. Якими показниками можна визначити ефективність використання оборотних коштів на

підприємстві?

6. В чому полягає сутність та особливості прогнозування матеріально-технічних ресурсів?

7. Які застосовуться сучасні методи прогнозування ресурсів та попиту на продукцію ви-

робничо-технічного призначення?

8. З якою метою створюються запаси на підприємстві?

9. Які типи запасів в залежності від їх функціонального призначення можуть створювати-

ся на підприємстві?

10. Які види витрат пов’язані з придбанням запасів, їх зберіганням та з відсутністю продукції

на складі виробника?

116

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

Рекомендована література

1. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: Пер. с англ. — М.: Экс-

мо — Пресс, 2007. — 960 с.

2. Милль Дж. С. Основы политической экономии в 3-х т.: Пер. с англ. / Общ. ред. А. Г. Ми-

лейковского. Т. 3. — М.: Прогресс, 1981. — 448 с.

3. Маркс Карл. Капитал. Критика политической экономии (Процесс производства капита-

ла). — М.: Политиздат, 1983. — С.114.

4. Фасоляк Н. Д. Управление производственными запасами. — М.: Экономика, 1972. — 272 с.

5. Смирнов К. А. Система оперативного маневрирования материальными ресурсами. — М.:

Экономика, 1972. — 182 с.

6. Рыжиков Ю. И. Теория очередей и управление запасами. — СПб.: Питер, 2001. — 384 с.

7. Сакович В. А. Модели управления запасами / Под ред. М. И. Балашевича. — Мн.: Наука

и техника, 1986. — 319 с.

8. Шахова Г. Я. Современные методы управления товарно-матери-альными запасами (на

примере США). — М.: Экономика, 1969. — 102 с.

9. Гаджинский А. М. Логистика. 2-е изд. — М.: ИВЦ «Маркетинг». — 1999. — 228 с.

10. Неруш Ю. М. Логистика. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. — 389 с.

11. Дегтяренко В. Н. Основы логистики и маркетинга. — Ростов н/д.: Экспертное бюро; М.:

Гардарика, 1996. — 119 с.

12. Михайлова О. И. Введение в логістику: Учебно-методическое пособие. — М.: «Издатель-

ский дом «Дашков и К

», 1999. — 104 с.

13. Миротин Л. Б. Основы логистики: Учебное пособие / Под ред. Л. Б. Миротина и

В. С. Сергеева. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 200 с.

14. Плоткин Б. К. Управление материальными ресурсами. — Л.: Изд-во ЛФЭИ, 1991. — 128 с.

15. Рабинович И. А. Экономика и управление материальными ресурсами в народном хозяй-

стве. — К.: Выща шк. Головное изд-во, 1988. — 424 с.

16. Нагапетьянц Н. А. Применение математических методов в экономике складского хозяй-

ства. — М.: Экономика, 1970. — 61 с.

17. Кальченко А. Г. Логістика: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2000. — 148 с.

18. Аникин Б. А., Федоров А. Н. и др. Логистика / Под ред. Б. А. Аникина. — М.: Инфра-М,

1997. — 327 с.

Додаткова література

1. Сисвадзе А. О. Методы управления производственными запасами. — Тб.: Мецниереба,

1984. — 110 с.

2. Голдобина Н. Н. Управление запасами средств производства: Учебное пособие. — Л.:

Изд-во ЛФЭИ, 1991. — 72 с.

3. Инютина К. В. Совершенствование планирования и организация материально-

технического снабжения производственных объединений. — Л.: Машиностроение. Ленингр.

отд-е, 1986. — 274 с.

4. Голиков Е. А. Маркетинг и логистика: Учебное пособие. — М.: «Издательский дом «Даш-

ков и К

», 1999. — 412 с.

5. Николайчук В. Е. Заготовительная и производственная логистика. — СПб.: Питер,

2001. — 160 с.

6. Семененко А. И. Предпринимательская логистика. — СПб.: Политехника, 1997. — 348 с.

7. Миротин Л. Б. Основы логистики: Учебное пособие / Под ред. Л. Б. Миротина и

В. С. Сергеева. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 200 с.

8. Микитьянц С. Р. Модели процессов материально-технического снабжения / Под общ.

ред. проф. А. А. Иотковского. — Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1974. — 100 с.

9. Прыстай Р. Канбан на производстве // Дистрибуция и логистика. — 2008. — № 6. — С.

14–18.

117

Тема 6. Види кошторису витрат та їх розподіл

ТЕМА 6.

ВИДИ КОШТОРИСУ ВИТРАТ ТА ЇХ РОЗПОДІЛ

План

6.1. Кошториси та процес управління запасами.

6.2. Методика розподілу загальновиробничих витрат.

6.3. Позамовний кошторис витрат.

6.4. Попроцесний кошторис витрат.

Ключові терміни: кошторис, загальновиробничі витрати, позамовний кошторис,

попроцесний кошторис.

6.1. Кошториси та процес управління запасами

Ефективність управління витратами безпосередньо залежить від об’єктивно

складеного кошторису витрат. Планування кошторису витрат потребує обґрунтуван-

ня його основних складових.

Проблема контролю запасів товарно-матеріальних цінностей виникає практич-

но в кожній організації. Вона існує в усіх тих випадках, коли метою формування і

утримання запасів сировини, матеріалів, готової продукції є задоволення можливих

майбутніх потреб в них. У більшості галузей вартість запасів являє собою найбільш

значний ліквідний актив, який знаходиться в управлінні адміністрації. Саме тому

необхідно застосовувати таку систему планування, виробництва і обліку запасів, яка

б дала змогу забезпечити мінімальні витрати як на придбання, так і на утримання за-

пасів товарно-матеріальних цінностей.

Запаси — це економічні ресурси підприємства, які створюються з метою забез-

печення безперервного виробничого процесу і зниження економічної залежності між

постачальником, виробником і споживачем.

Наявність запасів дозволяє забезпечити виробництво сировиною, яка повинна

постачатися оптимальними партіями, а також проводити переробку сировини у

готову продукцію оптимальними партіями. Так, запаси сировини послаблюють за-

лежність постачальника сировини від виробника готової продукції, запаси готової

продукції знижують залежність споживача від виробника цієї продукції, а запаси на-

півфабрикатів, які знаходяться у процесі виробництва, зменшують залежність цехів і

окремих виробничих підрозділів один від одного. На підприємствах, де виробництво

продукції здійснюється таким чином, що матеріли оброблюються окремими партія-

ми, необхідна наявність міжцехового запасу напівфабрикатів.

В оборотних виробничих фондах підприємства розрізняють:

— виробничі запаси;

— незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення;

— витрати майбутніх періодів;

— запаси готової продукції (запаси товарів у торговельних підприємствах).

Виробничі запаси — це предмети праці, які підготовлені до виробничого процесу.

Вони складаються з основних та допоміжних матеріалів, паливно-мастильних мате-

ріалів, придбаних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, тари і тарних матеріа-

лів, запасних частин для поточного ремонту основних фондів тощо.

118

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

Незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення — це час-

тина виробничих фондів (матеріали, деталі, напівфабрикати власного виготовлен-

ня), які знаходяться у процесі обробки або монтажу.

Витрати майбутніх періодів — це неречові елементи оборотних фондів, які вклю-

чають витрати на підготовку та освоєння нової продукції, мають місце в даному пе-

ріоді, але відносяться на готову продукцію, яка буде реалізуватися в період масового

виробництва.

Співвідношення між окремими елементами оборотних фондів (у %) або їх скла-

довими називається структурою оборотних фондів. Структура оборотних фондів ви-

робничого підприємства відображена на рис. 6.1.

На виробництві з метою регулювання сукупних запасів нормують три їх види: ви-

робничі запаси, запаси незавершеного виробництва, запаси готової продукції. Саме

вони й складають нормовані засоби виробництва. У процесі контролю за формуван-

ням і просуванням запасів повинні бути визначені розміри понаднормативних запа-

сів і розроблені заходи щодо прискорення їх залучення у господарський оборот. Це

дозволить вивільнити з обороту частину фінансових ресурсів, а також знизити роз-

міри втрат товарно-матеріальних цінностей у процесі їх зберігання.

Всі запаси на підприємстві в залежності від їх функціонального призначення кла-

сифікуються на такі типи:

1. Буферний (транспортний) запас — це запас товарно-матеріальних цінностей,

який створюється з метою компенсації можливих затримок, пов’язаних з постачан-

ням сировини і матеріалів. Його розмір залежить від особливостей виробництва і

місцезнаходження постачальника.

2. Поточний запас — створюється з метою задоволення очікуваного попиту відпо-

відно до виробничої програми підприємства.

Оборотні виробничі фонди

У виробничих запасах (70%)

Придбані на-

півфабрикати

(10%)

Запасні частини

для поточного

ремонту (3%)

Малоцінні та

швидкозношува

льні предмети

Тара і тарні

матеріали (3%)

Допоміжні

матеріали (8%)

Паливо і

електроенергія

(19%)

Сировина і

основні мате-

ріали (28%)

У процесі виробництва (30%)

Незавершене

виробництво

(19%)

Напівфабрикат

и власного

виробництва

(6%)

Витрати

майбутніх

періодів (5%)

Рис. 6.1. Структура оборотних фондів підприємства

119

Тема 6. Види кошторису витрат та їх розподіл

3. Гарантійний запас створюється на підприємстві для задоволення непередбачу-

ваного зростання попиту. Наявність цих запасів компенсує відхилення фактичного

попиту від прогнозованого.

4. Страховий запас — створюється з метою компенсації непередбачених втрат в

результаті форс-мажорних обставин (пожеж, повені, крадіжок тощо).

Управління запасами товарно-матеріальних цінностей являє собою оптимізацію

витрат, пов’язаних з їх придбанням, зберіганням, а також витрат, що виникають в

результаті відсутності запасів на складі виробника.

До витрат, пов’язаних з придбанням запасів, відносяться:

• витрати по оформленню замовлення;

• витрати по оформленню договору постачання та комунікацій з постачальниками;

• транспортні витрати, якщо вартість транспортування не входить до вартості

отриманого товару;

• витрати по складуванню та отриманню замовлення.

Деякі з них фіксуються в замовленні і не залежать від його обсягу, інші, наприк-

лад транспортні і складські витрати, знаходяться у прямій залежності від розміру за-

мовлення.

Витрати по зберіганню запасу визначаються витратами на складське зберігання

продукції протягом певного періоду і безпосередньо залежать від обсягу продукції,

яка зберігається. До них належать складські витрати і рентні платежі, якщо примі-

щення орендується, або поточні витрати по утриманню складів, які належать підпри-

ємству. До цих витрат також відносяться капітальні витрати і втрати, що виникають

від псування запасів, страхові та податкові витрати.

Витрати, пов’язані із відсутністю продукції на складі виробника. Вони виникають

тоді, коли підприємство не може задовольнити спонтанно виниклий попит. Ці витра-

ти можуть бути двох видів:

• вартість втраченого продажу, коли замовник передає своє замовлення іншому

виробнику. У цьому випадку витрати дорівнюють розміру неотриманого при-

бутку;

• коли замовник очікує виконання замовлення. У цьому випадку продаж про-

дукції не втрачений, а відкладений. Але очікування може викликати додаткові

витрати на оформлення замовлення, транспортні та складські витрати, коли за-

мовлення не може бути виконане через звичайні канали розподілу.

Потреба в оборотному капіталі, який авансується в запаси товарно-матеріальних

цінностей кожного виду, визначається шляхом множення їх одноденних витрат на

норму запасу в днях. Норми запасів товарно-матеріальних цінностей кожного виду

встановлюються підприємством самостійно, враховуючи галузеві та інші особливос-

ті його господарської діяльності (для нового підприємства ці норми включаються до

складу його бізнес-плану).

Для усереднених розрахунків у зарубіжній практиці при розробці бізнес планів

застосовують такі стандартні норми запасів:

— по сировині і матеріалах — 3 місяці (90 днів);

— по готовій продукції — 1 місяць (30 днів);

— по товарах, які реалізуються підприємствами торгівлі, — 2 місяці (60 днів).

З метою забезпечення ефективної діяльності підприємства управління запасами

підприємства повинно здійснюватися відповідно до певної політики їх управління.

120

Модуль 1. Теоретичні та методологічні основи управління ресурсами і витратами

Перед розробкою політики управління запасами, як правило, проводиться аналіз,

в процесі якого встановлюється:

1) середній розмір фінансових коштів, які відволікаються у формування запасів в

цілому і в розрізі окремих їх видів;

2) сезонні коливання розміру запасів сировини і матеріалів, а також запасів гото-

вої продукції;

3) оборотність окремих видів запасів тощо.

Політика управління запасами передбачає:

1. Визначення необхідного обсягу фінансових коштів, що авансуються у фор-

мування запасів товарно-матеріальних цінностей. У процесі управління запасами

необхідно, насамперед, встановити потребу в капіталі, який інвестується в цей вид

активів, з урахуванням обсягів господарської діяльності, тривалості знаходження

обігового капіталу у формі запасів товарно-матеріальних цінностей, виходячи з осо-

бливостей виробничо-комерційного циклу, ринкової вартості окремих видів запасів

та інших факторів.

Визначення необхідного обсягу фінансових коштів, які авансуються у формуван-

ня запасів товарно-матеріальних цінностей, здійснюється шляхом визначення по-

треби в окремих видах запасів. При цьому запаси товарно-матеріальних цінностей

групуються у розрізі наступних їх видів:

1) виробничі запаси (запаси сировини і матеріалів, які необхідні для виробництва

продукції);

2) запаси готової продукції, які призначені для постійної реалізації споживачам.

У розрізі кожного з цих видів запасів потреба в них визначається окремо за таки-

ми групами:

1) запаси поточного зберігання (це частина запасів, які формуються на регуляр-

ній основі і які рівномірно споживаються у процесі виробництва або реалізації спо-

живачам);

2) запаси сезонного зберігання (формування таких запасів обумовлене особли-

востями виробництва і закупівлі сировини, а також сезонними особливостями спо-

живання готової продукції);

3) запаси цільового призначення (формування таких запасів на підприємстві

обумовлене специфічними цілями його діяльності).

Серед цих груп запасів основна увага повинна приділятися визначенню потреби

в запасах поточного зберігання (на більшості підприємств вони являють єдиний вид

запасів товарно-матеріальних цінностей).

Принципова формула, за якою визначається необхідний обсяг фінансових ко-

штів, що авансуються у формування запасів товарно-матеріальних цінностей, має

вигляд:

зз

ФЗ СР Н КЗ

, (6.1)

де: ФЗ

— обсяг фінансових засобів, які авансуються в запаси;

— норматив зберігання запасів, в днях (при відсутності нормативів може бути

викорис таний показник середньої тривалості обороту запасів, в днях);

СР — середньорічний обсяг витрат запасів в сумі;

КЗ — середня сума кредиторської заборгованості по розрахунках за придбані то-

вари — матеріальні цінності.