Тяпкін К.Ф. Фізика Землі

Подождите немного. Документ загружается.

Стосовно незбітання магнітної і географічної осей Землі, за-

значимо таке. Вище розглянуто механізм генерування магнітного

поля Землі за рахунок її взаємодії з компонентою космічного по-

ля, орієнтованою в напрямку, перпендикулярному до осі обер-

тання Землі. Внаслідок впливу компонент космічного поля, що

відрізняються за напрямком від розглянутого више, відбувається

провертання внутрішнього ядра і в цих напрямках, внаслідок

чого утворюються додаткові компоненти магнітного поля Землі.

Останні характеризуються магнітними моментами, орієнтація

яких відрізняється від напрямку осі обертання Землі. Сумарний

вектор магнітного моменту Землі, зумовлений сукупним провертан-

ням її внутрішнього ядра, визначає напрямок маїнітної осі Землі.

Відмінною особливістю додаткових компонент магнітного по-

ля Землі є їхня мала величина порівняно з головною, оскільки на

провертання внутрішнього ядра в напрямках, що відрізняються

від напрямку осі обертання Землі, потрібні додаткові зусилля на

подолання коріолесових сил. Наслідком цього є відносно малий

кут між магнітною і географічною осями. Нині цей кут становить

-11,5 У зв'язку зі спонтанністю напрямків додаткових компо-

нент магнітного поля Землі середнє значення різниці кутів між

магнітною і географічною осями за інтервал часу порядку 10

ро-

ків прямує до нуля. Причиною асиметричного розміщення магніт-

них полюсів Землі відносно її поверхні є ексцентричне розмі-

щення внутрішнього ядра Землі.

Світові магнітні аномалії Г

(якщо знехтувати локальними

аномаліями) є різницею між спостережуваним магнітним полем

Землі і полем центрального осьового диполя. їх можна розділити

на дві складові: Т

т1

і Т

т2

. Аномалії Т

т1

є різницею магнітних по-

лів між ексцентричним диполем, орієнтованим вздовж магнітної

осі, і центральним диполем, орієнтованим у напрямку осі обер-

тання Землі. Аномалії характеризуються відносно невеликими

значеннями, що досягають декількох відсотків інтенсивності маг-

нітного поля на полюсі, і плавними змінами у просторі. Аномалії

т2

характеризуються і більшими значеннями, і досить контраст-

ним виявленням на поверхні Землі, Спираючись на ці особливос-

ті а також враховуючи корелювання їх з аномаліями геоїда, мож-

на зробити висновок, що вони зумовлені неоднорідностями в те-

ктоносфері. Цей висновок не лише не суперечить основним осо-

бливостям пропонованої моделі магнітного поля Землі, а, мабуть,

є єдино можливим.

У межах пропонованої моделі розглянемо відомі явища віко-

вих варіацій магнітного поля Землі: !) вікові зміни магнітного

249

моменту Землі, встаноалювані за палеомагнітними даними; 2) ано-

малії вікового ходу напруженості сучасного магнітного поля Землі.

1. Із пропонованої моделі випливає, що в разі зміни ротацій-

ного режиму внутрішнього ядра (прискорення або сповільнення)

пропорційно повинен змінюватись магнітний момент Земті, що

відбувається насправді. Вище (див. рис. 16, б) було показано, що

за останні 500 млн років магнітний момент Землі зазнавав періо-

дичних змін, що простежувались на фоні деякого його зростання.

У цьому разі період коливань магнітного моменту Землі дорівню-

вав галактичному' року. Тенденція до поступового збільшення

магнітного моменту Землі може бути одним із підтверджень виснов-

ку про те, що в початковий момент виникнення магнітного поля

Землі її магнітний момент був мінімальним, а його циклічні зміни з

періодом у галактичний рік є прямим доказом фундаментальної за-

лежності магнітного моменту від ротаційного режиму Землі.

2. На карті ізопор вікового ходу вертикальної компоненти на-

пруженості магнітного поля (див. рис. 22, б) привертає увагу кон-

трастна зміна цієї компоненти, що характеризується різкими зла-

мами ізоліній і навіть їхньою ортогональністю. Ці особливості по-

ведінки ізопор виключають можливість віднесення їхніх джерел

до межі ядро — мантія. Найвірогіднішим джерелом аномалій ві-

кового ходу магнітного поля є відносні переміщення магнітоак-

тивного шару тектоносфери (магнітної оболонки за О.С. Семено-

вим [174]) вздовж тектонічних порушень. Про це саме свідчить і

досить добре корелювання аномалії вікового ходу з аномаліями

висот геоїда, джерелами яких є неоднорідності в тектоносфері.

Отже, у межах пропонованої моделі аномалії вікового ходу можна

подати як відображення блокових переміщень магнітоактивного

шару тектоносфери в індукції земного магнітного поля.

На завершення підкреслимо істотне значення єдності механі-

змів генерування магнітного поля і тектогенезу, покладених в ос-

нову Нової ротаційної гіпотези структуроутворення. Ця єдність

відкриває додаткові можливості аналізу енергетичного балансу

фізико-геологічних явищ, що відбуваються всередині Землі в тек-

тоносфері, з метою вивчення їхнього взаємозв'язку.

Теплове поле. Земля безперервно випромінює теплоту в кос-

мічний простір. Середній тепловий потік через одиницю площі

поверхні континентів і океанів приблизно однаковий і характери-

зується величиною порядку 60 МВт/м

. Після того як було дове-

дено, що джерело теплоти не може бути пов'язаним з охоло-

дженням первісно розплавленої речовини Землі, покладалися

сподівання на пояснення його за рахунок енергії радіоактивного

250

розпаду елементів у земній корі і верхній мантії. Нині стало зро-

зумілим, що теплотою радіоактивного розпаду в континентальній

корі в кращому разі можна пояснити ^ теплового потоку, що

спостерігається [19].

Таємниця практично однакових щільностей теплових потоків

крізь материки й океани з позицій Нової ротаційної гіпотези

розгадується дуже просто. Як було показано в п. 5.2, земна кора в

межах океан|в є результатом перетворення звичайної континен-

тальної. Причому це перетворення практично не порушує спів-

відношення порід кислого й основного складу, що її утворюють,

а, отже, не може принципово змінити величину щільності тепло-

вого потоку крізь неї.

Природу так званого глибинного теплового потоку, що стано-

вить, принаймні, У^ спостережуваного на поверхні Землі, різні до-

слідники пояснюють по-різному. Серед можливих джерел теплоти

певне місце займає дисипація енергії обертання Землі за рахунок

сповільнення її обертання внаслідок припливної взаємодії з Місяцем

і Сонцем. У цьому разі привертає увагу ще одне можливе джерело

теплоти — різниця енергії провертання внутрішнього ядра та енергії,

потрібної для підтримання магнітного поля Землі. Остання, як уже

зазначалось, характеризується величиною порядку 3 • 10

Дж, тоді як

кінетична енергія провертання внутрішнього ядра, обчислена за

формулою (9), становить 4,2 • 10

і9

Дж. Концепція, яку розвиває ав-

тор, відкриває можливість пояснення джерела теплоти, яке функціо-

нує безперервно, переміщенням внутрішнього ядра відносно зовніш-

нього. У цьому разі механічна енергія в'язкого тертя перетворюється

на теплову, яка й підгримує тепловий потік, що підіймається з надр

Землі. Визнання цього джерела теплоти жодною мірою не виключає

існування інших джерел. Мабуть, лише їхньою сукупністю можна

пояснити досить складне теплове поле Землі. Для наших цілей

важливо підкреслити безумовну наявність цього джерела теп-

лового поля Землі й досить вагомий внесок у нього цього дже-

рела (1,2 • 10

Дж/рік).

Розділ 7

ОЦІНЮВАННЯ СУЧАСНОГО СТАНУ

ГЕОТЕКТОНІЧНИХ ГІПОТЕЗ

7.1. Основні вимоги до

геотектонічних гіпотез

Геотектонічні гіпотези — одна з форм обмірковування розріз-

нених фактичних геологічних даних, спрямованого на відтворен-

ня історії розвитку Землі та основних її закономірностей. В осно-

ву більшості з них покладено або деякі геологічні закономірності,

установлені в частинах Землі біля її поверхні, наприклад відносні

переміщення блоків, явища стиснення і розширення, або фізико-

хімічні явища, наприклад конвекція речовини, її фазові і полі-

морфні переходи з одного стану в інший тощо. Зміст цих гіпотез,

починаючи з найраніших, можна знайти в огляді Л.О. Пухлякова

[167]. їм присвячені розділи монографій з геотектоніки В.В. Біло-

усова [11], В.Ю. Хаїна [217], Ю.О. Косигіна [92]. Методологічно

цікаві думки висловлені Л.К. Алексєєвою [2], а на сторінках Гео-

логічного журналу

—

в серп статей І.І. Чебаненко [227].

Мета цього розділу — не повторювати результати раніше про-

веденого аналізу переваг і недоліків одних гіпотез порівняно з

іншими і тим більше не вступати в полеміку з названими вище

авторами, а спробувати сформулювати основні принципи (крите-

рії), яким повинна задовольняти будь-яка гіпотеза, що претендує

на можливість пояснення виникнення тектонічних структур і

явищ, що їх супроводжують, у тектоносфері.

Всі геотектонічні гіпотези умовно можна поділити на дві гру-

пи, що стосуються: 1) початкового (догеологічного, або астроно-

мічного) етапу розвитку Землі; 2) геологічного етапу розвитку Зе-

млі, під яким розуміють етап, що розпочався з епохи виникнення

оболонкової будови Землі й донині. Тут розглянемо лише гіпоте-

зи другої групи. Вони характерні тим, що є більш визначеними,

залишають менше ступенів свободи для наукової фантазії. Зокре-

ма, в разі їхнього аналізу зникає потреба вибору «гарячого» або

«холодного» походження Землі, оскільки на певних етапах її роз-

витку і те, й інше повинне приводити до утворення її ядра й обо-

лонок, що його оточують. За цієї умови основним призначенням

будь-якої геотектонічної гіпотези є потреба пояснення умов ви-

252

никнення неоднорідностей у межах еліпсоїдних оболонок. Нижче

сформульовано п'ять основних критеріїв, яким повинна задо-

вольняти будь-яка геотектонічна гіпотеза

1. У будь-якій із гіпотез повинні бути чітко визначені с и л и,

що беруть участь у переміщеннях і перетвореннях мас, які утво-

рюють Землю, і джерело енергії, що підтримує ці сили про-

тягом певного періоду часу.

Мабуть, ця вимога не потребує пояснення.

2. Гіпотеза повинна пояснювати циклічність геологічних

процесів на Землі, що відбуваються на фоні ї ї спрямованого

розвитку.

Необхідність дотримання цієї вимоги досить всебічно обгрун-

тована вище в п. 1.3. Додамо до сказаного таке. Вся фанерозой-

ська хроностратиграфічна шкала є даниною уявленням про цик-

лічність геологічних процесів, що відбуваються на фоні незворот-

ного розвитку Землі. Конкретні вияви циклічності в седименто-

генезі, тектогенезі, магматизмі і метаморфізмі взаємозв'язані.

Більше того, надійно встановлений зв'язок між геологічними і

астрономічними циклами дає змогу зробити висновок про спіль-

ність причин цих явищ.

3. У геотектонічних гіпотезах не можна нехтувати обертан-

ням Землі.

Обертання Землі — дуже важливий фактор, шо визначає її

фіі-уру. Проте абсолютна бітьшість авторів геотектонічних гіпотзз

не визнає це явище сіє І'асіо або, принаймні, не враховує його

впливу. Річ у тім, що Земля, яка обертається (якщо на неї не ді-

ють зовнішні сили), повинна зберігати момент кількості руху у

просторі. Тому будь-які зміни положення мас у Землі (рух плит,

переміщення блоків або астенолітів тощо) повинні супроводжува-

тись зміною ротаційного режиму Землі, а, отже, деформацією,

спрямованою на пристосування її фігури рівноваги до нового ро-

таційного режиму. Більше того, як підкреслювалось вище, пере-

міщення мас у тектоносфері є наслідком зміни ротаційного ре-

жиму Землі. Досить яскравим прикладом цього процесу може бу-

ти описане в п. 5.2 перетворення континентальної кори на океа-

нічну. З викладеного вище зрозуміло, що нехтувати обертанням

Землі не можна.

4. Будь-яка геотектонічна гіпотеза повинна бути спроможною

пояснити виникнення латеральних неоднорідностей у межах ра-

ніше сформованих порівняно однорідних сфероїдальних оболонок.

Мабуть, не буде перебільшенням вважати цю вимогу голов-

ним призначенням будь-якої геотектонічної гіпотезі?. Річ у тім,

253

що «оболонкова» будова Землі може сформуватися під дією сил,

зумовлених будь-якою групою процесів, які відбуваються в Землі

спонтанно і призводять до диференціювання речовини. У цьому

разі практично виключається збереження неоднорідностей догео-

логічного етапу розвитку Землі, а процеси, що відбуваються в Зе-

млі спонтанно, в принципі не можуть створювати латеральних

неоднорідностей. Однак, якщо сили, які виникають внаслідок пе-

ребігу спонтанних процесів, не можуть створювати латеральних

неоднорідностей у сфероїдальних оболонках, то виникає потреба

звертання до зовнішнього джерела сил. Без залучення зовнішніх

сил практично неможливо пояснити утворення латеральних не-

однорідностей у межах тектоносфери. Отже, до першої вимоги

про чітке визначення сил, що беруть участь у переміщеннях мас,

додається умова, щоб ці сили (або, принаймні, їх частина) мали

зовнішнє джерело.

Слід спеціально зауважити, що автори деяких гіпотез замість

пошуку джерела зовнішніх сил звертаються до «заборонених»

прийомів. Вони припускають споконвічне існування неоднорід-

ностей в оболонці, що вивчається, у вигляді розломів, ослаблених

зон і подібних до них структурних елементів без пояснення меха-

нізму їхнього виникнення. Отже, гіпотеза позбувається свого го-

ловного призначення.

5. Фізичні поля, що фіксуються на поверхні Землі, по

винні бути тісно взаємозв'язані з механізмом тек-

тогенезу гіпотези, яка розглядається.

Цю вимогу умовно можна розділити на дві частини. Одна з

них — можливість інтерпретації аномалій фізичних полів з пози-

цій гіпотези, що розглядається, рівноцінна можливості пояснення

структурних неоднорідностей у тектогенезі і в число основних

вимог може не включатися, а використовуватись (поряд з геологі-

чними особливостями в тектоносфері) для оцінювання практич-

ної значимості гіпотези. Друга частина вимоги полягає в тому, що

природа головного магнітного, гравітаційного і теплового полів, з

одного боку, і тектогенезу — з другого, повинні бути тісно взає-

мозв'язаними. Поле сейсмічних хвиль у дотриманні цієї умови

бере участь опосередковано. З усіх полів воно найефективніше

дає змогу визначати параметри внутрішніх оболонок Землі, які

можуть бути використані в геотектонічних гіпотезах.

Наведені вище основні критерії оцінювання геотектонічних

гіпотез далеко не вичерпують усіх вимог, які слід ставити перед

ними. Як додаткові вимоги можна назвати можливість пояснен-

ня: 1) виникнення і законів формування основних структур тек-

254

тоносфери (геосинкліналей, орогенів і платформ; материків і оке-

анів; острівних дуг і глибоководних жолобів); 2) механізму склад-

коутворення; 3) взаємозв'язку розломів тектоносфери з осадона-

громадженням, складчастістю, магматизмом і мінеральними ро-

довищами. П'ять основних вимог належать до обов'язкових. Не-

дотримання будь-якої з них у геотектонічній гіпотезі позбавляє

останню можливості бути науковою основою для пояснення

структуроутворення в тектоносфері.

7.2. Гіпотези, що грунтуються на використанні

явищ фазових, поліморфних і

електронних перетворень речовини

Як уже зазначалось, сили, що виникають у Землі внаслідок

спонтанного перебігу фізико-геологічних і геохімічних проце-

сів у вигляді фазових, поліморфних і електронних перетворень

речовини за умов високих температур / і тисків Р, а також ра-

діоактивного розпаду, можуть призводити до спрямованого

перетворення геосфер у радіальному напрямку: зміни їхніх ра-

діусів, значень фізичних характеристик і навіть агрегатного

стану речовини в них. Останнє досить наочно демонструється

процесами ультраметаморфізму порід у верхній частині текто-

носфери Землі. Внаслідок ультраметаморфізму з плином часу

первинно-осадова теригенна товща перетворюється на криста-

лічні утвори. Це один із прикладів участі спонтанних фізико-

геологічних і геохімічних процесів у Землі, що визначають її

спрямований розвиток.

Водночас процеси фазових, поліморфних і електронних пере-

творень речовини можуть виявлятися і під час формування струк-

тур тектоносфери, але для цього необхідні певні умови. Зокрема,

однією з них є можливість локалізації названих вище процесів у

межах структур, що формуються. Розглянемо це на прикладі гео-

тектонічних поглядів С.І. Субботіна. Коротко вони полягають у

такому [188].

Утворення основних структур у верхній частині тектоносфе-

ри, представлених глибинними розломами, платформеними запа-

динами і підняттями, западинами внутрішньоконтинентальних

морів, геосинкліналями і складчастими гірськими спорудами, тіс-

но пов'язане з ущільненнями й розущільненнями речовини на

глибинах, починаючи від 50 км до основи тектоносфери. Над зо-

нами ущільнень утворюються структури типу западин, над зона-

ми розущільнень — типу піднять, а в межах перехідних зон -—

глибинні розломи (детальніше див. [І88]).

255

Причину виникненню ущільнень і розуїшльнень автори вба-

чають у фазових і поліморфних, а можливо й електронних і хімі-

чних перетвореннях речовини при високих термодинамічних (Рї)

параметрах, які відбуваються в тектоносфері. Відомо, що стан ре-

човини, форма її кристалічної гратки або розподіл електронів на

енергетичних рівнях в атомі залежать від Рї-умов, за яких перебу-

ває в даний момент речовина. Для поліморфного електронного

або фазового перетворення речовини потрібна зміна термодина-

мічних умов. Мабуть, зміни відбувалися в початковий

(догеологічний) період утворення Землі і відігравали істотну роль

у формуванні її оболонкової будови. В період геологічного етапу

розвитку Землі, початок якого суміщений з епохою, коли Земля

набула оболонкової будови, немає підстав вважати, що ці проце-

си припинились. Однак, оскільки процеси, що відбуваються у

Землі спонтанно, неспроможні створити латеральні неоднорідно-

сті в її оболонках, зокрема в тектоносфері, то С.І. Субботін по-

рушує питання про локалізацію цих процесів у певних ділянках

тектоносфери.

Одну з головних причин, що зумовлює концентрування додат-

кових напруг в одних частинах тектоносфери і знімання їх в ін-

ших її частинах, С.І. Субботін вбачає у зміні ротаційного режиму

Землі, наслідками якого є перерозподіл геодинамічних напруг і

зміна термодинамічних умов в окремих зонах. Зміни геодинаміч-

них напруг, пов'язані з варіюванням швидкості обертання Землі,

мають планетарний характер і є закономірністю, спільною дія

всіх континентів і океанічних западин. З цим пов'язана синхрон-

ність виникнення і розвитку елементів діастрофізму на усій зем-

ній кулі. Як на підтвердження цієї думки С.І Субботін посилаєть-

ся на досить закономірне розміщення на Землі складчастих споруд

— цих складно побудованих структурних зон, — де відбувалися

різноманітні процеси і на розвиток яких, безсумнівно, були

«витрачені» величезні порції енергії. Це свідчить про те, що вони

зумовлені таким самим велетенським джерелом енергії. Таким

джерелом може бути тільки явище планетарного масштабу —

обертальний рух Землі і його нерівномірність [188].

Для наших цілей важливо підкреслити таке.

1. С.І. Субботін, розглядаючи роль спонтанних внутрішньо зем-

них процесів у структуроутворенні, одним із перших сформулю-

вав умову їх виникнення або активування — наявність сил іншої

природи.

2. Як одне з джерел таких сил він називає зміну ротаційного

режиму Землі. І хоча він не наводить конкретного механізму ви-

256

никнення цих сил та їхньої ролі у локалізації спонтанних проце-

сів, що беруть участь у структуроутворенні, сам факт залучення

зовнішнього джерела сил досить примітний. Більшість авторів

геотектонічних гіпотез, що використовують спонтанний перебіг

процесів у Землі, цього не роблять, віддаючи перевагу легшому,

але менш законному шляху — локалізації цих процесів за допо-

могою неоднорідностей у тектоносфері, які виникли раніше. Цієї

спокуси частково не уникнув і С.І. Субботін. Він назвав подібні

неоднорідності ще однією з можливих причин локалізації проце-

сів у Землі, які відбуваються спонтанно, однак підкреслив, що

головною причиною локалізації цих процесів є зміна ротаційного

режиму Землі.

Отже, узагальнивши наведені вище міркування, ми знову

дійшли висновку про те, що будь-яка геотектонічна гіпотеза, яка

претендує на пояснення механізму структуроутворення і супутніх

йому геологічних явищ у тектоносфері, повинна грунтуватися на

використанні двох груп джерел сил. Одну з них можуть становити

сили, зумовлені внутрішньоземними фізико-геологічними і геохі-

мічними процесами, другу — сили взаємодії нашої планети з фі-

зичними полями Космосу, що її оточують.

7.3. Гіпотези, що грунтуються

на використанні явищ конвекції,

адвекції і магматичного діапіризму

Гіпотетичну конвекцію в мантії дослідники спочатку прагнули

використати для пояснення механізму перетворення вертикаль-

них рухів на горизонтальні. Схематично модель такого перетво-

рення має такий вигляд. Під впливом різниці температур між ос-

новою мантії та її верхньою межею відбувається спливання нагрі-

того легшого матеріалу мантії в напрямку поверхні Землі, а цей

самий матеріал, який охолонув і став важчим, опускається у зво-

ротному напрямку. Встановлюється конвективний колообіг речо-

вини в певних комірках мантії. У цих комірках між висхідними і

низхідними гілками повинне відбуватися горизонтальне перемі-

щення матеріалу. Елементи конвективних течій дослідники праг-

нули пристосувати для пояснення структуроутворення в тектоно-

сфері. Допускалось, що потоки, які рухаються назустріч один од-

ному, створюють стискувальні зусилля, що використовуються для

пояснення складкоутворення, а там, де течії розходяться, — ви-

никають розтягувальні зусилля, за допомогою яких пояснюють

структури розтягу. Зокрема, деякі дослідники [38 та ці.] намага-

257

лись пояснити утворення геосинкліналей «засмоктуванням» зем-

ної кори конвекційними потоками.

А. Ходмс [263 та ін.] застосував уявлення про конвективні те-

чії в мантії длЯ пояснення континентального дрейфу. Ця ж сама

ідея використовується в гіпотезах тектоніки літосферних плит

[134]. Відмінність полягає лише в тому, що, за уявленнями А. Холм-

са, сіалічяі континенти плавають зверху симатичної океанічної

кори, а згідно з Новою глобальною тектонікою — в процесі пе-

реміщення плит формується Нова океанічна кора. Причому уяв-

лення про поверхні переміщення у прибічників цієї групи гіпотез

далеко не однакові: одні з них [219 та ін.] вважають, що перемі-

щення літосферних плит відбувається разом з верхньою частиною

мантії (включаючи астеносферу), інші [127] притримуються дум-

ки, що плити Переміщуються по асгеносферному шару. І це, ма-

буть, не випадково. Річ у тім, що конвекція в мантії — явище до-

сить проблематичне.

Найгрунтовніше обговорення проблеми виникнення й існу-

вання теплової конвекції в мантії можна знайти у М. Ботга [19].

Виявляється, я^ЩО припустити, що мантія має властивості в'язкої

ньютонівської рідини, то можливість теплової конвекції в ній ви-

значається величиною безрозмірного числа Релея Я

. Конвекція

може спостерігатися за умови Я

> 2380. Не зупиняючись на де-

талях обчислення К

, зазначимо, що воно прямо пропорційне над-

адіабатичному температурному градієнту й обернено пропорційне

динамічній в'язкості речовини мантії ті. Отже, щоб виріїпити

проблему існування конвекції в мантії, потрібно знати обидві за-

значені вище величини, особливо останню.

Динамічну В'язкість речовини верхньої мантії, зокрема асте-

носфери, і нижньої мантії звичайно визначають кожну окремо.

Для оцінювання величини г| речовини верхньої мантії використо-

вують припущення, що під впливом льодовикового навантаження

пружна літосфера прогинається в астеносферу, що приймається

за в'язку ньютонівську рідину. Швидкість відновлення ізостатич-

ного стану земної поверхні після зняття льодовикового наванта-

ження залежатиме від потужності крижаного покриву і в'язкості

астеносфери. Якщо величина навантаження відома, то значення

Л можна обчислити [19]. Значення г| астеносфери у різних дослід-

ників коливаються в межах 10

—10

Пас [19]. Визначенням

в'язкості астеносфери за дещо зміненою методикою, але з тих

самих вихідних позицій, займався Є.В. Артюшков [5]'. Він отри-

мав значення р'язкості астеносфери, що коливалися в межах

258