Тяпкін К.Ф. Фізика Землі

Подождите немного. Документ загружается.

споріднених наук. Причому не просто використовувати ці досяг-

нення, а й прагнути знайти внутрішній взаємозв'язок і взаємозу-

мовленість явищ, що вивчаються переліченими вище науками.

Виникає природне протиріччя: використання даних різних конк-

ретних наук вимагає залучення відповідних фахівців, а пошук

взаємозв'язку і взаємозумовленості різнорідних явищ — залучен-

ня ерудованих фахівців, які працюють на «стиканні» цих наук.

Мабуть, вихід з цього становища полягає у виконанні обох зазна-

чених вимог.

Друга складність полягає в необхідності подолання традицій-

них уявлень. Особлива складність виникає в разі перенесення цих

уявлень з однієї галузі наук про Землю в іншу. Ілюструванням

такої складності можуть бути приклади використання уявлень

про земну кору й астеносферу, описані в розд. 3.

Для створення оптимальної геотектонічної концепції, приро-

дно, дослідники повинні скористатися відомими сучасними гео-

тектонічними гіпотезами, які часто взаємовиключають одна одну.

Тому на шляху їхнього синтезу очікується ще одна складність —

необхідність певного компромісу у поглядах дослідників. Мабуть,

це найбільша складність. Проте такий компроміс, очевидно, не-

обхідний.

Насамперед слід чітко сформулювати цільове призначення

майбутньої геотектонічної гіпотези. Здається, що якщо обмежи-

тись геологічним етапом розвитку Землі, за початок якого можна

вважати епоху набуття нею оболонкової будови, то основним

призначенням такої гіпотези слід прийняти можливість пояснен-

ня структуроутворення в тектоносфері і супутніх йому геологіч-

них процесів, одним з яких є процес формування родовищ кори-

сних копалин. Іншими словами, така гіпотеза повинна бути тео-

ретичною основою планування, проведення та інтерпретації ре-

зультатів будь-яких геологічних досліджень, кінцевою метою яких

є прогнозування розміщення родовищ корисних копалин. Нижче

пропонується перелік проблем, вирішення яких повинно сприяти

створенню обговорюваної концепції, етапи і можливі форми "їх-

нього виконання. Зокрема, створенню сучасної геотектонічної

концепції структуроутворення в тектоносфері повинно передува-

ти створення комплексної фізико-геологічної моделі тектоносфе-

ри Землі, в якій знайшли б відображення головні особливості

структуроутворення і супутні йому фізико-геологічні процеси. Та-

ка модель, з одного боку, могла б бути відправною точкою для

розробляння основних положень геотектонічної концепції, а з

іншого — використовуватись як своєрідний полігон для оціню-

269

вання ефективності створюваної концепції. Нестачі в таких част-

кових моделях нині немає, однак вони звичайно створюються на

основі однорідних даних: сейсмічних, гравітаційних, магнітних

тощо, а комплексування полягає у використанні параметрів од-

них моделей для визначення параметрів інших.

Завдання тут полягає в тому, щоб у комплексній моделі доби-

тися узгодженості незалежно від особливостей часткових фізико-

геологічних моделей. Розглянемо цю тезу на прикладах.

1. Якщо визнати відмінність сейсмічних параметрів земної

кори на материках і в океанах за наслідок різного їхнього похо-

дження, то в комплексній моделі повинні знайти пояснення такі

«парадокси» як однаковість теплових потоків на материках і в

океанах у тепловій моделі, відсутність кореляції аномалій геоїда з

положенням материків і океанів у щільнісній моделі тектоносфе-

ри. У щільнісній моделі простежується ще одна особливість. Су-

дячи з поведінки аномалій висот геоїда, що відбивають неоднорі-

дності в тектоносфері, ці неоднорідності розміщуються поблизу

поверхні геоїда і мають розломно-блокову природу [201], однак

вони не корелюються не лише з материками й океанами, а й з

сучасним структурним планом частини тектоносфери біля її по-

верхні. На цю особливість указував ще К.Е.Буллен [28]. Якщо

згадані вище особливості різних моделей не пощастить сумістити

в одній комплексній, то, природно, постане питання про пере-

гляд цих моделей.

2. З наведених у розд. З даних випливає, що потрібно ви-

рішувати проблему існування астеносфери. Мабуть, найбільші

можливості у цьому плані має суміщення сейсмогеологічної і

геоелектричної моделей. Сумісний аналіз даних глибинного

сейсмічного (ГСЗ), магнітотелуричного (МТЗ) та магнітоваріа-

ційного (МВЗ) зондувань з урахуванням особливостей тепло-

вого поля повинен забезпечити вирішення цієї проблеми. Па-

ралельно потрібно вирішити проблему сейсмічного розшару-

вання тектоносфери, з'ясувати природу меж поділу і, насампе-

ред, межі Мохоровичича М. Вирішення цієї проблеми доведе-

ться шукати в суміщенні сейсмогеологічної, геоелектричної і

петрологічної моделей з урахуванням даних вивчення фізичних

властивостей гірських порід за високих термодинамічних па-

раметрів.

3. Уявляється, що істотний внесок у створення комплексної

моделі тектоносфери можуть зробити результати суміщення щіль-

нісної і геомагнітної моделей. Зокрема, використавши в геомагніт-

ній моделі тектоносфери введене О.С. Семеновим [174] поняття

270

про магнітну оболонку Землі з наростанням намагніченості з гли-

биною у сукупності з градієнтною щільнісною моделлю верхньої

частини тектоносфери можна спробувати визначити не лише

просторове положення, а й генезис магнітних і щільнісних неод-

норідностей.

4. Свого часу суміщенням щільнісної і сейсмологічної моде-

лей тектоносфери у межах Українського щита було доведено, що

верхня частина тектоносфери, яка включає земну кору, надмірно

порушена системами ієрархічно підпорядкованих субвертикаль-

них розломів, що утворюють блоки, горизонтальні розміри яких

несумірно малі порівняно з вертикальними [204]. Одним із на-

слідків цієї особливості тектоносфери є анізотропія її механічних

властивостей. Причому потрібно розрізняти два види анізотропії:

1) загальну, зумовлену блокуванням, за якої горизонтальні розмі-

ри блоків значно менші за вертикальні; 2) часткову, зумовлену

ієрархічною підпорядкованістю порядків розломів і блоків, які

вони розділяють. Наслідком загальної анізотропії є непорівнюва-

но краща можливість відносних переміщень у вертикальному на-

прямку порівняно з горизонтальними. Водночас ця можливість

реалізується неоднаково на межах блоків різних порядків. Річ у

тім, що механічний взаємозв'язок між блоками обернено пропор-

ційний рангам розломів: чим більший розлом, тим більш ослаб-

лений зв'язок між блоками [206].

Якщо цю особливість поширити на будь-які регіони Землі, то

стає зрозумілим механізм припливоутворювальних деформувань у

Землі. Проте водночас виникає парадокс: малі припливні дефор-

мування у «твердій» Землі (<1 м), зумовлені місячно-сонячним

притяганням, відбуваються практично «миттєво», а аномалії висот

геоїда, що характеризуються десятками метрів, зберігаються

впродовж декількох геологічних епох. Вирішення цього парадокса

— одне із завдань під час конструювання механічної моделі тек-

тоносфери. Анізотропію механічних властивостей верхньої части-

ни тектоносфери обов'язково слід враховувати в разі визначення

її в'язкості, коефіцієнтів Ламе та інших числових параметрів.

5. Близькою до описаної вище є проблема складчастості. Тут

також виникає своєрідний парадокс, який полягає в тому, що

утворення багатьох видів складок досі розглядається з позицій

контракційної геотектонічної гіпотези. Як механізм складкоутво-

рення використовуються поперечний і поздовжній згини. Незва-

жаючи на загальновідому крихкість земної кори, багато дослідни-

ків продовжує її «згинати». Поняття «прогин» для них не анахро-

нізм, а таке, що відповідає своєму змісту.

271

Водночас, однією із загальних особливостей будови метамор-

фічних товщ є взаємне накладання декількох складчастостей

[121]. І якщо утворення однієї з них у первинно-осадовій товщі

можна припустити внаслідок поздовжнього або поперечного зги-

ну в режимі стиснення, то навряд чи цей механізм можна засто-

сувати для пояснення наступних етапів складкоутворення у кон-

солідованій метаморфічній товщі. Закономірне просторове спів-

відношення між орієнтуванням систем розломів, площинних

структур і елементами взаємопересічної складчастості свідчить

про те, що найвірогіднішим механізмом складкоутворення є ме-

ханізм складчастості сколювання [252]. Принаймні можна конс-

татувати, що поки що немає загальновизнаних уявлень про меха-

нізм складкоутворення в тектоносфері. Без з'ясування цієї проб-

леми важко сподіватися на можливість створення повноцінної

комплексної моделі тектоносфери.

6. Максимальну кількість фактичних геологічних даних і за-

кономірностей отримано під час вивчення основних тектонічних

структур, розміщених у верхній частині тектоносфери. Природно,

ці дані слід найбільшою мірою враховувати під час створення

комплексної моделі тектоносфери, зокрема варто врахувати: за-

кономірності утворення материків і океанів; спільність і відміни

формування таких структур, як геосинкліналі й орогени, авлако-

гени і рифти, глибоководні жолоби й острівні дуги. Однак, саме з

цих питань видалено значні розбіжності в поглядах. Наприклад,

автор переконаний, що всі ці структури формувалися за єдиною

схемою, однак існують і протилежні погляди. Без узгодженого

вирішення цих запитань комплексна фізико-геологічна модель

тектоносфери, на якій повинна перевірятись майбутня оптималь-

на геотектонічна гіпотеза багато в чому буде знеціненою.

7. У комплексній фізико-геологічній моделі тектоносфери по-

винні бути чітко визначені роль і місце розломів. У цьому разі

йдеться про механізм як розломоутворення, так і участі розломів

у формуванні структурних планів верхньої частини тектоносфери,

а також у формуванні фізичних полів, зокрема теплового. У суча-

сній практиці вивчення теплового поля тектоносфери вважають,

що тепловий потік створюється переважно за рахунок кондуктив-

ного способу передавання теплоти, внаслідок чого його конвек-

тивною частиною звичайно нехтують. Глибинні розломи у режимі

розтягу є своєрідними тепловодами. У них конвективна частина

теплового потоку переважає над кондуктивною. За цих умов

стандартний підхід може зумовити невиправдані протиріччя. На-

приклад, максимальний тепловий потік, що простежується над

272

серединно-океанічними хребтами, інтерпретують як результат

винесення теплоти конвекцією мантійної речовини. Можлива

альтернативна, простіша інтерпретація цього факту — підвище-

ний тепловий потік зумовлений так званою проникаючою конве-

кцією теплоти в межах розломної структури. Наведений приклад

свідчить про те, що за умов описаної вище порушеності тектоно-

сфери системами ієрархічно підпорядкованих розломів потрібно

створити її теплову модель, яка б враховувала обидві компоненти

теплових потоків.

Розломи в геоелектричній і сейсмогеологічній моделях текто-

носфери створюють певні труднощі під час інтерпретації резуль-

татів спостережень. Річ у тім, що традиційно з цією метою вико-

ристовують горизонтально шаруваті моделі, які не враховують

впливу розломів. Спотворення, викликані впливом розломів, мо-

жуть виявитись такими, що поминають межі припустимих. Де-

тальніше це питання викладено в розд. 3. Якщо цю особливість

геоелектричної моделі тектоносфери не врахувати у комплексній

моделі тектоносфери, її вірогідність може виявитись сумнівною.

Описаний вище перелік суперечностей і нез'ясованих запи-

тань, вирішення яких потрібно знайти в процесі створення комп-

лексної фізико-геологічної і геохімічної моделей тектоносфери,

можна було б значно продовжити, але це не є метою цього розді-

лу. Він наведений для того, щоб продемонструвати певну склад-

ність і багатоплановість проблеми, що розглядається.

Створювана сучасна геотектонічна концепція повинна задо-

вольняти, принаймні, таким умовам:

1) бути спроможною пояснити всі особливості описаної вище

комплексної фізико-геологічної і геохімічної моделей тектоносфери;

2) відповідати усім п'яти критеріям, сформульованим у п. 7.1;

3) бути якомога суворішою, здатною пояснити насущні проб-

леми геології, тобто якісно новою особливістю створюваної гео-

тектонічної концепції порівняно з існуючими повинно бути її

відходження від примітивізму.

Розглянемо останню умову на прикладі реалізації першого

критеріїв — наявності сил та енергії, що беруть участь у перемі-

щеннях мас на Землі. У цьому разі виходитимемо з обов'язкового

поєднання внутрішніх і зовніїиніх сил. Оскільки останнім, як

правило, приділяється менша увага, розглянемо їх детальніше.

Одним із найвірогідніших результатів взаємодії нашої планети

з фізичними полями, що її оточують, є зміна ротаційного режиму

Землі, яка зумовлює порушення її рівноважного стану. Тут вини-

кає серія запитань, які потрібно з'ясувати, щоб створити опти-

мальну концепцію:

273

а) обчислити поле планетарних напруг, зумовлених варіаціями

різних параметрів ротаційного режиму (зміна кутової швидкості,

положення осі обертання, зміна ексцентриситету орбіти руху Зе-

млі тощо);

б) зіставити внески цих параметрів у поле планетарних напруг

з метою вибору двох-трьох найістотніших;

в) знайти сумарне поле планетарних напруг у тектоносфері,

зумовлене впливом варіацій основних параметрів ротаційного

режиму Землі.

Обчислення поля напруг у Землі — надзвичайно складне за-

вдання. Поки що воно вирішене у першому наближенні для ви-

падку, коли ці напруги зумовлені зміною кутової швидкості обер-

тання Землі [183]. Поле напруг, зумовлене переорієнтуванням осі

обертання Землі, наскільки відомо автору, взагалі не обчислюва-

лось. Отже, сумарне поле, зумовлене варіюванням обох цих па-

раметрів, також невідоме, а воно необхідне для встановлення за-

конів деформування в тектоносфері.

Природно, розрахунки доведеться робити на спрощених мо-

делях Землі, прийнявши за такі:

а) однорідний пружний еліпсоїд обертання зі стисненням, що

дорівнює стисненню Землі;

б) аналогічний пружно-в'язкий еліпсоїд.

Методику розрахунків можна прийняти аналогічною методи-

ці, використаній свого часу М.В. Стовасом [183]. Припускається,

що єдиний підхід до обчислення напруг дасть змогу оцінити спів-

відношення цих напруг, зумовлених зміною різних параметрів

ротаційного режиму Землі. Крім цього, такий підхід забезпечить

можливість вивчення сумарного поля напруг, необхідного для

аналізу законів деформування порід, що складають тектоносферу.

У процесі виконання розрахунків і наступного прив'язування

їх до геологічного часу потрібною буде траєкторія руху Північ-

ного полюса по поверхні Землі. Її можна відновити за палеомаг-

нітними даними, скориставшись відомою теоремою про те, що

середньому положенню палеомагнітних полюсів за 10

років від-

повідає середнє положення географічного полюса. Головна скла-

дність полягає в тому, що внаслідок досліджень отримуються по-

ложення палеомагнітних полюсів на сучасному геоїді, а їх потріб-

но віднести до геоїдів, що відповідають віку досліджуваних зраз-

ків порід. Однак, методом послідовних наближень це завдання

можна розв'язати.

Результати обчислень полів напруг та їх тектонічна інтерпре-

тація, безумовно, потребують перевірки. Її можна здійснити,

принаймні, двома шляхами.

274

1. Фізичним моделюванням деформувань у верхніх оболонках

Землі. З цією метою можна скористатися тими самими моделями,

які прийняті для аналітичних обчислень. Бажано отримати поля

напруг: при сталому положенні осі обертання і змінній кутовій

швидкості обертання моделі; при сталій кутовій швидкості обер-

тання моделі і змінному положенні осі обертання; при обох змін-

них параметрах.

2. Зіставлянням характерних особливостей полів напруг з по-

ложенням і просторовим орієнтуванням глобальних лінійних тек-

тонічних структур відомого віку. Певний внесок у вирішення цієї

проблеми зробив О.В. Долицький [63].

Крім цього, з такою метою можна скористатися даними про

сучасні рухи земної поверхні, отриманими внаслідок рівнемірних

спостережень, що проводились на узбережжях океанів, морів і

деяких озер. Тривалість таких спостережень становить десятиліт-

тя, а в деяких пунктах -— понад сотню років. Цими спостережен-

нями встановлюється «перекошування» земної поверхні. Зістав-

ляння їх з теоретичними, отриманими внаслідок проведення об-

числень, також дасть змогу оцінити їх вірогідність. Головною пе-

ревагою такого способу оцінювання є використання кількісних

даних про переміщення блоків земної кори відносно рівня Світо-

вого океану, який упродовж останнього століття можна вважати

сталим. Часове прив'язування поля напруг можна здійснити за

допомогою траєкторії руху Північного географічного полюса, по-

будованої за результатами астрономічних спостережень [59].

Крім розглянутих вище напруг, зумовлених зміною ротацій-

ного режиму Землі, зовнішніми можуть бути сили (напруги) й

іншої природи, наприклад напруги в тектоносфері, зумовлені

впливом місячно-сонячних припливів, або пов'язані з впливом

неоднорідностей, що виникли в періоди попередніх тектонічних

активувань. Потрібні оцінка їхньої ролі і визначення місця в оп-

тимальній геотектонічній концепції структуроутворення.

Стосовно оцінки ролі внутрішніх сил Землі зазначимо, що

насамперед потрібно вирішити проблему існування конвекції в

мантії. Причому цю проблему слід вирішувати з урахуванням різ-

кої анізотропії механічних властивостей тектоносфери.

У першу вимогу правомірності геотектонічної концепції вхо-

дить обов'язкова наявність джерела енергії, яке підтримує текто-

нічні сили. Додамо до цього, що для створення оптимальної гео-

тектонічної концепції слід вирішити запитання про достатність

джерела енергії. З цією метою потрібно ретельно проаналізувати

баланс зовшшнього і внутрішнього джерел енергії. Зокрема, дже-

275

рело енергії, що зумовлює зміну ротаційного режиму Землі, ви-

кликає провертання окремих частин Землі одну відносно одної.

Одним із наслідків такого провертання є деформування зовнішніх

оболонок Землі, включаючи тектоносферу, гідросферу та атмо-

сферу. Перелічені вище процеси неминуче супроводжуються ви-

никненням або перетворенням фізичних полів. Завдання полягає

у визначенні балансу між енергією провертань окремих частин

Землі і супутніх фізичних явищ та енергією деформувань зовніш-

ніх оболонок Землі і супутніх геологічних явищ. З цією метою

слід обчислити енергії провертання внутрішніх оболонок Землі з

урахуванням втрат за рахунок механічної й електричної взаємодії

цих оболонок. У цьому разі швидкість провертань внутрішнього

ядра можна оцінити за так званим «західним дрейфом» магніт-

ного поля.

Викладені вище елементи програми створення оптимальної

сучасної геотектонічної концепції, причому не всієї концепції, а

тієї її частини, яка відповідає реалізації лише першої вимоги, що

ставиться до геотектонічних концепцій структуроутворення в тек-

тоносфері. Повна програма досліджень повинна складатися з

аналогічних елементів, спрямованих на реалізацію викладених

вище усіх п'яти вимог. Мета наведення елементів програми —

показати складність і різноплановість проблеми, що постає перед

дослідниками. Її вирішення не під силу не лише одній людині, а

й колективу, який складається з дослідників однієї спеціальності,

тому такий колектив, поряд з геологами-тектоністами, повинен

бути представлений геофізиками, геохіміками, геомеханіками, ас-

трономами, математиками і спорідненими фахівцями. Успішне

вирішення обговорюваної проблеми таким різнорідним колекти-

вом можливе лише за наявності єдиної узгодженої програми до-

сліджень. Однак саме складання такої програми — один із най-

важливіших і, очевидно, найбільш наукомістких етапів майбутніх

наукових розробок. Якісно складена програма досліджень, по су-

ті, зумовить результат її реалізації. Така програма повинна бути

міжнародною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Акасофу С.Н., Чепмен С. Солнечно-земная физика: В 2 ч. — М.: Мир, 1974. -

Ч. 1. - 384 с.

2. Алексеева Л.К. Роль геотектонических гипотез в становлений общей теории

Земли // Вести. АН КазССР. - 1968. - № 9. - С. 17-20.

3. Андиева Т.А., Супруненко О.Н. Разломная тектоника Камчатки и сопредельньїх

акваторий // Строение, история развития и проблеми нефгегазоносности аква-

торий. - Л„ 1975. -- С. 100-114.

4. Артемьев М.Е. Изостатические аномалии сильї тяжести и некоторьіе вопросьі

их толкования.

—

М.: Наука, 1966. - 138 с.

5. Артюиіков Е.В. Геодинамика. - М.: Наука, 1979. - 328 с.

6. Бабак В.И. Новейшая структура Казахского щита // Геотекпжика. - 1969. —

№ 6. - С. 86—99.

7. Балуховский Н.Ф. І'еологические цикли.

—

К.: Наук, думка, 1966. - 168 с.

8. Белевцев Я.Н. Геологая Криворожских железорудннх месторождений. — К.:

Изд-во АН УССР, 1962. - 480 с.

9. Бепевцев Я.Н., Прусс А.К. Основнне зтапьі геологического развития Украин-

ского щита // Геол. журн. АН УССР. - 1962. - Г. XII, внп. 5. - С. 3-18.

10. Белоусов В.В. Общая геотектоника. - М.: Госгеолиздат, 1948.

—

599 с.

11. Белоусов В.В. Основи геотектоники. - М.: Недра, 1975. - 262 с.

12. Белоусов В.В. Происхождение и развитие тектоносферн океанов // Земная кора

и верхняя мантия океанов.

—

М.: Наука, 1968. - С. 190—226.

13. Бердичевский М.Н., Ваньян Л.Л. Злектропроводность земной корьі СССР // IV

Всесоюз. сьезд по геомагнетизму: Тез. докл. - Владимир-Суздаль, 1991. -

С. ПО.

14. Бернар ЗА. Закони физической палеоклиматологии и лоїическое значение па-

леоклиматических данннх // Проблеми палеоклиматологии. - М.: Мир, 1968.

- С. 188-200.

15. Бланк М.Я., Пьянков В.Я. О некоторьіх текгонических особенностх позднеме-

лового осадконакопления северной окраинн Донбасса // Геол. журн. — 1979. —

Т. 39, № 5. - С. 113-122.

.16. Богданов В.И. Геофизические и геодинамические аспекти модели трещиноватой

земной кори // Геофизические исследования литосфери Европейского Севера

СССР. - Апатити, 1989. - С. 12-22.

17. Большаков А.С., Солодовников Г.М. Напряженность геомагнитного поля в по-

следние 400 млн лет // Докл. АН СССР. - 1981. - Т. 80, № 6. - С. 1340.

18. Борисов А.А. Геофизическая характеристика платформенних территорий // Гео-

тектоника. - 1965. — № 3. - С. 3—11.

19. Ботт М. Внутреннее строение Земли. - М.: Мир, 1974. - 374 с.

20. Брагинский С.И. Об основах теории гидромагнитного динамо Земли // Гео-

магнетизм и азрономия. - 1968.

—

Т. 7, № 3. - С. 401—410.

18 9-38

277

21. Брагинский С.П. Геомагнитное динамо // Изв. АН СССР. Физика Земли. —

1978. - № 9. - С. 74—90.

22. Брайден Дж.С., Ирвинг Е. Спектри палеоширот осадочних палеоклиматиче-

ских индикагоров 11 Проблеми палеоклиматологии. — М.: Мир, 1968. - С.

104-129.

23. Браун Д., Массет А. Недоступная Земля: Пер. с англ. — М.: Мир, 1984. - 262 с.

24. Булин Н.К. Об одной сейсмической іранице в консолидированной земной коре

Евразии // Изв. АН СССР. Сер. геол. - 1974. - N9 8. С. 5-25.

25. Булин Н.К. К вопросу о границе Мохоровичича под океанами // Геология и

геофизика. - 1979. № 2. - С. 54—64.

26. Булина Л.В. Приближенная оненка залегания нижней граници крутопадающих

намагниченних тел // Разведочная геофизика. —М.: Недра, 1966. - Вші. 15. —

С. 99-104.

27. Буллард Дж. Стандартизация измерений сильї тяжести // Земная кора и верхняя

мантия. - М., 1972. - С. 240-250.

28. Буллен К.Е. Плогность Земли. - М.: Мир, 1978. - 448 с.

29. Бурлацкая С.П. Изменение напряженности геомагнитного поля за последние

8 500 лет по мировим археомагнитним данним //Геомагнетизм и азрономия.

—

1970. - Т. 10, № 4. - С. 694-699.

30. Бурлацкая С.П. Вековие вариапии магнитного поля Земли по археомагнитним

и палеомагнитньм данним 11 Геомагнетизм и азрономия.

—

1972. - Т. 12, №4. -

С. 662-675.

31. Бурлацкая С.П., Нечаева Т.Б., Петрова Г.Н. Реальность западного дрейфа гео-

магнитного поля по археомагнитним данним // Докл. АН СССР. - 1968. -

'Г. 178, № 6. - С. 1301-1303.

32. Бурьянов В.Б., Гордиенко В.В., Патенкова Г.И. Комплексная геофизическая мо-

дель юга Европейской части СССР // Гравитационная модель кори и верхней

мантии Земли. - К.: Наук, думка, 1979. - С. 137—149.

33. Ваньян Л.Л. О моделях глубинной злектропроводности 11 Изв. АН СССР. Фи-

зика Земли. ~ 1981. - № 5. - С. 57-66.

34. Ващилов Ю.Я. Блоково-слоистая модель земной корьі и верхней мантии. - М.:

Недра, 1984. - 240 с.

35. Введенская Н.В., Спирин Л.Н. Планетарно тектоническая трещиноватость запад-

ной части территории СССР // Геология и полезнне ископаемне Пермского

Прикамья. - Гіермь, 1973. - С. 90—100.

36. Вегенер А. Происхождение континентов и океанов: Пер. нем. - Л.: Наука, 1984.

- 285 с.

37. Великанов В.А. О механизме процесса унаследования древних разривньїх струк-

тур современной долинной сетью в Среднем Приднесіровье // Докл. УССР.

Сер. Б. - 1973. - № 9. - С. 781-783.

38. Венинг-Мейнец Ф.А. Пластическое впячивание земной кори; происхождение

геосинклиналей // Земная кора. - М.: ИНОГИЗ. - 1957. - С. 339—350.

39. Виноградов А.П. Происхождение оболочек Земли 11 Вестн. АН СССР. - 1962. -

№ 9. - С. 10-29.

40. Владимиров Н.П. Исследования на Балтийско-Скандинавском щите и Кокчетав-

ской глибе // Исследования теплового и злекгромагнитного полей в СССР. —

М.: Наука, 1975. - С. 56-57.

41. Впадимиров Н.П., Дмитриев В.И. Геозлектрический разрез земной корьі и верх-

ней мантии на территории Русской платформи // Изв. АН СССР. Физика Зем-

ли. - 1972. - № 6. - С. 100-103.

42. Волк В.З., Иванов С.С., Шимараев В.Н. Азромагнитние данние в исследовании

земной корн. - Л.: Недра, 1982. - 152 с.

43. Волорович М.П., Баюк Е.И., Шагинян Г.Ш. Исследование скорости и поглощения

продольнмх волн в гарних породах и минералах при давленнях до 15 кбар и

278