Термінологічний словник курсу Основи психології та педагогіки

Подождите немного. Документ загружается.

особливо контролює себе, коли щось обіцяє. Ніколи не обіцяє

того, що не може зробити, і при цьому дуже страждає.

Меланхоліки переважно пасивні і мало чим зацікавлені, схильні

до самостійності і самотності, уникають спілкування з

малознайомими людьми.

Екстраверсія – властивість людської особистості, яка

виявляється у спрямованості відчуттів, переживань, інтересів до

зовнішнього світу.

Екстраверт – це тип людської індивідуальності, орієнтований,

“звернений на зовні” , на природне оточення та інших людей, не

має нахилу до “вникнення в себе”, аналізу своїх внутрішніх

переживань.

Інтроверсія – переважна скерованість психічних процесів

людини (уваги, мислення, сприймання тощо) на свій власний

внутрішній світ на відміну від екстраверсії, при якій

переживання особистості скеровані на зовнішній світ.

Осіб, для яких характерна інтроверсія, називають інтровертами.

Індивідуальні риси психіки – значущі і стійкі психологічні

риси, що визначають особистість людини і тим самим

відрізняють її від іншої особистості. Вони ґрунтуються на

природжених, природних задатках та набутих психічних

утвореннях (нахилах, інтересах, смаках, потребах, характерах та

ін.). Індивідуальні риси психіки формуються в процесі життя

людини і залежать від умов (середовища, навчання і виховання).

Характер – комплекс сталих психічних властивостей людини,

що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до

суспільства, до праці, колективу, до самої себе.

Риси характеру – це ті суттєві якості людини, із яких з

певною логікою і внутрішньою послідовністю виявляється одна

лінія поведінки.

Безхарактерна людина – це людина, яка позбавлена

внутрішньої визначеності; кожний здійснюваний нею вчинок

залежить від зовнішніх обставин, а не від неї самої.

Характер людини виявляється: по-перше, в тому, як вона

ставиться до інших людей: рідних, близьких, друзів, колег; по-

друге, у ставленні людини до самої себе: самолюбивість і

почуття особистої гідності чи приниження і невпевненість у

своїх силах; по-третє, у ставленні до справи: сумлінність,

- високорозвинута група – це соціально-психологічне

об’єднання людей, для якого характерна наявність всіх

попередніх вимог (тобто тих, про які зазначалося вище).

- корпораціям характерна малокорисна діяльність, чи навіть

шкідлива для суспільства;

- колектив характеризується тим, що діяльність спрямована на

позитивний результат і має важливе значення для суспільства;

- референтна – це будь-яка реальна чи умовна група, до якої

людина добровільно себе призначила чи хотіла б стати її

членом;

- нереферентною називається група, психологія і поведінка якої

непричетна і стороння для індивіда;

- колектив – група людей, об’єднана загальною метою і

завданнями, що у процесі соціально цінної сумісності досягла

високого рівня розвитку.

Рівень групового розвитку – характеристика сформованості

міжособистісних стосунків, що виявляється через

групоутворення.

Групове прийняття рішень – вибір певної думки із ряду

можливих альтернатив в умовах взаємного обміну інформацією

з метою розв’язання групового завдання.

Взаємостосунки – це дії індивідів, спрямовані одна на одну.

Вони поділяються на офіційні і неофіційні, ділові і особистісні,

раціональні і емоційні.

Офіційні – відносини, які виникають на посадовій основі.

Вони фіксуються законом, регулюються положеннями,

затверджені офіційно.

Неофіційні – базуються на особистісних стосунках.

Ділові – виникають у процесі сумісної роботи.

Особистісні – утворюються між людьми незалежно

відвиконуємої роботи.

Раціональні – міжособистісні стосунки враховують, у першу

чергу, знання людей про кожного та об’єктивні оцінки, які

дають оточуючі.

Емоційні – навпаки, оцінки суб’єктивні, що ґрунтуються на

власному індивідуальному сприйнятті одне одного.

Бар’єри у взаємостосунках виникають з різних причин. Ось

деякі з них:

відповідальність за доручену справу, ентузіазм чи кар’єризм,

легковажність, недбайливе ставлення до праці; по-четверте, у

ставленні до оточуючих речей: це не тільки відношення до

суспільної власності, а й охайне ставлення (чи навпаки) до свого

одягу, взуття тощо.

Акцентування характеру – поняття, введене К.Леонгардом,

що означає черезмірне виявлення окремих рис характеру.

Класифікація типів характеру (в основу покладено акцентування

характеру), засновниками якої єК.Леонгард, П.Б.Ганнушкін:

1) циклоїдний тип – чергування фаз поганого і доброго

настрою з різним періодом;

2) гіпертимний – постійно піднесений настрій, підвищена

психічна активність, жага до діяльності з тенденцією не

доводити справу до кінця;

3) лабільний – різка зміна настрою залежно від ситуації;

4) астенічний – швидка стомленість, подразливість,

схильність до депресії;

5) сензетивний – підвищена вразливість, полохливість,

відчуття особистої неповноцінності;

6) психастенічний – неспокій, нерішучість, схильність до

самоаналізу, сумнівів;

7) шизоїдний – відмежованість, замкнутість, інтроверсія,

недостатність інтуїції у процесі спілкування, труднощі у

встановленні емоційних контактів;

8) епілептоїдний – схильність до тужного настрою з

проявами агресії, конфліктність, скрупульозна педантичність;

9) параноічний – підвищена підозрюваність і хвороблива

образливість, стійкість негативних афектів, прагнення

домінувати, підвищена конфліктність;

10) істероїдний – виражена тенденція до витиснення

неприємних для суб’єкта фактів і подій, до брехливості, до

фантазування і прикидання, що необхідні для того, щоб

звернути на себе увагу, виділитися серед інших;

11) дистимний – перевага зниженого настрою, схильність до

депресії, зосередженість на похмурих і сумних аспектах життя;

12) нестійкий – схильність до легкого впливу з боку

оточуючих, постійний пошук нових вражень, компаній;

- структурна складність групи, що містить у собі безліч різних

груп – організованих і неорганізованих, формальних і

неформальних.

Мала група – це небагаточисленне об’єднання людей, члени

якого мають загальну мету і перебувають один з одним у тісних

особистих контактах. Найчастіше вона нараховує від 2-3 до 40-

45 осіб.

Основні ознаки, що характеризують малу групу:

- прямий контакт між індивідами, що до неї входять,

міжособиста взаємодія і взаєморозуміння;

- загальна мета і діяльність, переживання загальних почуттів;

- спільність інтересів, мотивів, цінностей і норм;

- внутрішній розподіл функцій і групових ролей;

- повна локалізація у просторі і стихійність у часі;

- спілкування між членами певної групи.

Класифікація малих груп:

- умовними (номінальними) називають малі групи, які

об’єднують людей, що не входять до складу жодної малої групи.

Інколи виділення таких груп сприяє проведенню певних

соціально-психологічних досліджень;

На противагу номінальним групам виділяються реальні групи.

Це реально існуюче об’єднання людей із загальною метою,

члени якої перебувають один з одним у тісному контакті;

- природними називають такі групи, які утворюються природно,

незалежно від бажання експериментатора;

- лабораторні групи створюються експериментатором з метою

проведення якого-небудь наукового дослідження, перевірки

первинної гіпотези тощо;

- формальні групи створюються і існують лише у межах

офіційно визнаних організацій;

- неформальні групи виникають немов поза цими організаціями.

Діяльність цих груп найчастіше спрямована на задоволення

особистих потреб її членів;

- слаборозвинуті групи характеризуються тим, що між членами

цих груп немає психологічної згуртованості, відсутні ділові і

міжособистіісні стосунки, чітка структура взаємодії, розподіл

обов’язків, характерна відсутність ватажка та ефективної

сумісної роботи;

13) конформний – підкорення і залежність від думки інших

людей, недостатність у критикуванні та ініціативності,

схильність до консерватизму.

Фізіогноміка – вчення про зв’язок психічного складу і

характеру людини з будовою і формою її обличчя, тіла.

Френологія – вчення, за яким будова і зовнішня форма черепа

визначають психічний склад особистості.

ТЕМА 6. Інтелект і творчість

( Інтелект: природа інтелекту, його структура, фактори

інтелектуального розвитку Особливості творчого мислення.

Геніальність і творчість. Здібності людини )

Інтелект. У тлумачних та енциклопедичних словниках

поняття „інтелект” (від лат. „intellectus” – пізнання, розуміння,

розсудок) пояснюється так:

- здатність мислення, раціонального пізнання;

- розум, розсудок, розумова здібність у людини (протилежно

волі та почуттям).

На сьогодні нам відомо понад 70 визначень поняття

„інтелект”. Проте можна виділити такі основні підходи:

- інтелект – це те, що вимірюється тестами інтелекту;

- інтелект – це узагальнена здібність до навчання;

- інтелект – це здатність до абстрактного мислення;

- інтелект – це те, що забезпечує ефективність адаптації

поведінки у складній ситуації.

Структура інтелекту. На початку ХХ століття у межах

тестологічної парадигми утворюються два протилежні напрямки

щодо пояснення природи інтелекту: перший – пов’язаний з

визнанням загального фактора інтелекту (К. Спірмен), другий –

із запереченням будь-якої загальної основи інтелектуальної

діяльності і визнанням існування незалежних інтелектуальних

здібностей (Л. Терстоун).

Досліджуючи поведінку індивіда, К. Спірмен виділяє

„генеральний” фактор інтелекту, який він назвав фактором G.

ТЕМА 10. Міжособистісні стосунки в групах і

колективах

( Соціальні групи. Класифікація груп. Закономірності

функціонування малих груп. Міжособистісні стосунки. Типи

міжособистісних стосунків )

Соціальна група – реально існуюче утворення людей, в якому

люди, зібрані разом, об’єднані якоюсь загальною ознакою,

різновидом сумісної діяльності чи розміщені в певних

ідентичних умовах.

Групова свідомість – цілісна свідомість, яка складається з

суми індивідуальних свідомостей членів певної соціальної

групи.

Групові взаємини виникають і здійснюються між членами

соціальної групи під час їх контактів.

Взаєморозуміння – спосіб стосунків між окремими людьми,

соціальними групами, колективами, організаціями, країнами,

при якому максимально осмислюється і враховується на

практиці точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Серед

груп можна виділити великі і малі соціальні групи.

Великі групи – це держави, нації, народи, партії, класи,

соціальні спільності, що виділяються за професійними,

економічними, віковими, статевими, культурними ознаками.

Великі групи, у свою чергу, поділяються на 2 види:

1) ті, що виникли стихійно, випадково. Наприклад, натовп,

публіка, аудиторія тощо;

2) соціальні групи, які утворилися в процесі історичного

розвитку суспільства і є стійкими, тривалими щодо свого

існування. Наприклад, етнічні групи (нації, народи), вікові групи

(дитина, підліток, юнак, дорослий), група за статтю (чоловік і

жінка) тощо.

Ознаки, що характеризують велику групу:

- встановлення контактів між індивідами за допомогою засобів

масової комунікації.

- не обов’язковим є перебування на одній території, тобто, члени

великих груп можуть жити у будь-яких частинах однієї чи

різних країн.

Втім, безсумнівно, під час розв’язання арифметичної задачі,

ремонту двигуна, вивчення іноземної мови мозок працює по-

різному. Деякі люди більш схильні до одних видів діяльності,

ніж до інших, хоча загальний („генеральний”) рівень інтелекту у

них може бути схожим. Тому К. Спірмен паралельно із

фактором G виділяє фактор S, який вказує на специфічні

здібності людини. Отже, за теорією К. Спірмена, кожна людина

наділена певним рівнем загального інтелекту, від якого залежить

здатність адаптуватися до оточуючого середовища. Зокрема, у

всіх людей є різні розвинуті специфічні здібності, які можуть

проявлятися під час розв’язання конкретних завдань при такій

адаптації.

Л.Л. Терстоун за допомогою статистичних методів дослідив

різні аспекти загального інтелекту та назвав їх первинними

розумовими потенціями. Він виділяє сім таких потенцій:

1) здібність рахувати, тобто уміння оперувати числами і

виконувати різні арифметичні дії;

2) вербальна (словесна) гнучкість, тобто легкість, з якою

людина може пояснювати , підбираючи правильні слова;

3) вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усну і

писемну мову;

4) просторова орієнтація чи спроможність уявляти різні

предмети і форми у просторі;

5) пам’ять;

6) уміння розмірковувати;

7) швидкість сприйняття схожих і відмінних ознак

предмета, явища тощо.

Дж. Гілфорд (1965) створив кубічну, структурну модель

інтелекту. У цій моделі якості інтелекту класифікуються у трьох

вимірах: операції (пізнання, пам’ять, кон- і дивергентна

продуктивність, оцінювання), зміст (зображувальний,

символічний, семантичний, поведінковий матеріал), результати

(елементи, класи, стосунки, системи, типи перетворень і

висновки). Кожній із 120 специфічних здібностей, утворених

шляхом поєднання всіх категорій (5 х 4 х 6), відповідає, за

теорією Гілфорда, хоча б один фактор, який перевіряється за

допомогою певного тесту. Практично всі ці фактори були

ідентифіковані, і для їх вимірювання створено тести, на основі

Індивідуальність - поняття , яке підкреслює в людині її

самобутність, наявність в неї особливих, одиничних,

неповторних властивостей.

Особистість – 1) діяч суспільного розвитку, свідомий індивід,

який займає певне положення в суспільстві і виконує певну

суспільну роль. Роль – це соціальна функція особистості;

2) особистість свідомо підкреслює вольовий

початок людини, виражає її самостійність і незалежність.

Якщо людина, як індивідуальність, виражає себе в продуктивних

діях, то в особистості цікаві передусім вчинки, які є свідомими

актами поведінки. Якщо поняття “індивідуальність” – категорія

естетична, і головним критерієм тут є оригінальність вчинку, то

в особистості головне – здатність відрізняти добро від зла, діяти

відповідно до цього, відповідати за свої вчинки.

Персоналізація – процес, у результаті якого суб’єкт займає

ідеальне положення в життєдіяльності інших людей і може

виступати в суспільному житті як особистість.

Активність особистості – здатність особистості до свідомої

трудової і соціальної діяльності, міра цілеспрямованого

перетворення нею навколишнього середовища, а також самої

себе.

Інтерес – емоційно забарвлене ставлення до навколишнього,

спрямованість людини на певний об’єкт чи певну діяльність,

викликану позитивним, зацікавленим ставленням до чогось,

когось.

Переконання – психічний стан, який характеризується

стійкими поглядами, щирою впевненістю у правильності своїх

думок, поглядів.

Життєва програма – сукупність віддалених і близьких цілей

життя людини, а також способів їх досягнення.

Спрямованість особистості – сукупність стійких мотивів, що

орієнтують діяльність особистості.

Образ “Я” – результат виділення людиною самого себе в

оточуючому середовищі, що дозволяє їй відчути себе суб’єктом

своїх фізичних і психічних властивостей, дій і процесів.

яких було розроблено систему розвитку і корекції

інтелектуальних здібностей дітей, яка успішно впроваджена в

американську систему освіти.

Концепція креативності як універсальної пізнавальної творчої

здібності набула популярності після створення кубоподібної

моделі структури інтелекту Дж.Гілфорда: матеріал х операції х

результати – SOI (structure of the intellect). Гілфорд вказав на

принципову відмінність між двома типами розумових операцій:

конвергенцією і дивергенцією.

Конвергентне мислення (зближення) актуалізується тоді,

коли людина, розв’язуючи завдання, повинна із безлічі варіантів

вибрати єдине правильне рішення. Отож, Гілфорд поєднав

здібність до конвергентного мислення із тестовим інтелектом,

тобто інтелектом, який можна вимірювати високошвидкісними

тестами QI.

Дивергентне мислення пояснюється як „тип мислення, що

йде у різних напрямках” (Дж. Гілфорд). Такий тип мислення

дозволяє варіювати шляхами розв’язання проблеми, і робити

несподівані висновки та результати. Гілфорд розглядав операцію

дивергенції, разом із операціями перетворення та імплікації, як

основу креативності. Він виділяє чотири основні параметри

креативності: 1) оригінальність – спроможність продуціювати

окремі асоціації, незвичні відповіді; 2) семантична гнучкість –

уміння виявити основні якості об’єкта і запропонувати новий

спосіб його використання; 3) образна адаптивна гнучкість –

уміння змінити форму стимулу так, щоб побачити в ньому нові

ознаки або ж можливості для використання; 4) семантична

спонтанна гнучкість – спроможність продуціювати різноманітні

ідеї у нерегламентованій ситуації. Загальний інтелект не входить

до структури креативності.

Параметри креативності:

1) спроможність виявляти і ставити проблему;

2) спроможність до генерації великої кількості ідей;

3) гнучкість – уміння продуціювати різноманітні ідеї;

4) оригінальність – уміння реагувати на подразнення

нестандартно;

5) спроможність удосконалювати, додаючи деталі;

4) біографічний метод використовується під час

формування в особистості професійних умінь, навичок на

прикладі передовиків виробництва, новаторів, раціоналізаторів

тощо;

5) метод хронометражу – це вимірювання часу і

тривалості виконання праці та відпочинку у процесі робочого

дня та вимірювання часу виконання окремих рухів, дій, операцій

людини під час діяльності.

ТЕМА 9. Особистість, формування та розвиток

особистості

( Індивід, людина, особистість, індивідуальність.

Психологічна структура особистості. Формування та

розвиток особистості. Періодизація психічного розвитку та

етапи життєвого шляху особистості )

Людина – це біологічна істота, яка належить до класу ссавців,

вид Homo Sapiens. На відміну від інших тварин, цей вид

наділений свідомістю, тобто здатністю пізнати сутність як

зовнішнього світу, так і свою внутрішню природу, та залежно

від цього розумно діяти. Людина як біологічний вид

характеризується особливою зовнішньою організацією, для якої

характерні такі ознаки: пряма хода, наявність рук,

пристосованих до праці, високорозвинутий мозок, здатний

відображати світ через поняття і перетворювати його згідно зі

своїми потребами, інтересами, ідеалами. Людина разом із тим

істота соціальна. Суспільне життя і праця не тільки

удосконалили природну організацію людини, але й підкорили її

собі.

Індивід – 1) окремий представник людського роду;

2) одиничний представник соціального цілого.

6) спроможність розв’язувати нестандартні проблеми,

проявляючи семантичну гнучкість – тобто виявити в об’єкті

щось нове, знайти йому нове використання.

Творчість. Взагалі поняття „творчість” характеризується „як

успішний політ думки за межі невідомого” (Н. Хілл);

„просвітлення та перетворення світу,... внесення у світ

принципової новизни” (Н.А. Бердяєв); „це засіб самопізнання, це

й засіб саморозвитку, це й дивовижне дзеркало, в якому

відображаються найтонші намагання й очікування людини,

найпотаємніші її думки, вся велич її духу, її неповторного „Я”

(В.А. Роменець); „взаємодія, яка веде до розвитку” (Я.А.

Пономарьов); „випадкова асоціація, ефект перехрещування

раніше не пов’язаних між собою подій” (Б.М. Кедров);

„необхідна умова розвитку матерії, створення її нових форм,

поряд із виникненням яких змінюються і самі форми творчості”

(Г.С. Батищев); „всезагальна характеристика людини, в якій

виражається суспільно перетворювальна сутність людського

ставлення до світу” (Г.А. Давидова); „всезагальний спосіб

вирішення фундаментальних протиріч предметної діяльності

людини” (В.Т. Кудрявцев).

Творчість – суб’єктивно значущий процес: він буде творчим

для того, хто робить щось уперше, й не буде творчим для того,

хто робить це саме вдруге, втретє. Отже, творчість – це

діяльність, яка породжує щось якісно нове, що раніше ніколи не

існувало, і відрізняється неповторністю, оригінальністю та

суспільно-історичною унікальністю.

Творче мислення – вид мислення, пов’язаний із створенням чи

відкриттям будь-чого нового.

Творчість як розв ’ язування творчих задач. Процес розв’язування

будь-якої задачі, зокрема і творчої, умовно можна розділити на

такі етапи:

- усвідомлення проблеми;

- її розв’язання;

- перевірка одержаних результатів.

У процесі усвідомлення проблеми підкреслюється момент

виникнення проблемної ситуації. Якщо задачу не дано у

готовому вигляді, її утворення пов’язане з умінням «бачити

Професійна адаптація – процес пристосування людини до

професійної діяльності.

Професія – рід трудової діяльності.

Професійна придатність– відповідність індивідуальних рис

професіонала вимогам, які висуває певна професія до рівня

розвитку цих рис.

Психологія праці користується основними методами

загальної психології, але через специфічність людської

діяльності в процесі праці виявляються свої методи:

1) методи спеціальних наукових досліджень, що

виконуються кваліфікованими психологами науково-

дослідницьких інститутів;

2) методи психології та педагогіки, що використовуються

викладачами професійно-технічних навчальних закладів та

майстрів виробничого навчання разом із співробітниками

науково-дослідницьких інститутів для удосконалення методики

навчально-виховної роботи з учнями;

3) методи науково-практичних робіт, що використовуються

інженерами-виробниками і кваліфікованими робітниками з

метою підвищення продуктивності праці;

4) ряд методів, що на початку використовуються для

дослідницьких робіт, а потім переходять у процес проведення

виробничих робіт.

Характеристика деяких методів психології праці:

1) трудовий метод передбачає аналіз своєї

виробничої дії через самоспостереження;

2) об’єктивна реєстрація трудових операцій

передбачає вивчення трудових процесів за допомогою реєстрації

вивчаємих фактів, що вивчаються через сучасні технічні засоби.

Наприклад, фотографування пози чи виразу обличчя робітника,

або ж кінознімання;

3) аналіз помилкових дій – це виявлення у процесі

діяльності основних професіональних помилок та усвідомлення

їх, а саме: незнання техніки, виконання нездійснених дій,

відсутність умінь і навичок, нездатність правильно виконувати

ці дії, неуважність чи неохайність, поганий самоконтроль,

швидке стомлення тощо;

питання». Отже, усвідомлення проблеми завершується

постановкою питання.

Розв’язання проблеми починається з висунення гіпотези. На

цьому етапі підкреслюється особлива роль застосування відомих

правил, різного роду знань, за допомогою яких здійснюється

аналіз і синтез вихідних даних.

Перевірка розв’язку – доказ істинності розв’язку, бажано

перевірити правильність розв’язку на практиці.

Творчі задачі можна класифікувати на:

- частково-пошукові;

- творчі завдання підвищеного рівня складності;

- пізнавальні задачі;

- винахідницькі задачі;

- конструкторські задачі;

- дослідницькі задачі.

Част ково-пошукова задача містить завдання, у процесі

розв’язання якого студенти самостійно, без допомоги викладача

(або за незначної допомоги) відкривають для себе нові знання.

До конкретних частково-пошукових задач можна віднести

завдання на визначення закономірності, на знаходження

принципу розташування об’єктів, завдання на визначення

найбільш раціонального способу розв'язання задачі.

Розв'язання творчих задач підвищеного рівня вимагає

самостійності від студента, такі задачі розраховані на пошукову

діяльність, неординарний, нетрадиційний підхід і творче

застосування знань. Важливого значення набувають творчі

завдання на уроках закріплення набутих знань, умінь і навичок,

тому що під час узагальнення матеріалу значна частина завдань

спрямована на відтворюючу діяльність і створює фундамент для

успішної творчої діяльності.

Використання пізнавальних задач на уроці — ефективний

спосіб розвитку творчих здібностей. Задача — це основа,

вихідна ланка пізнавального, пошукового і творчого процесу,

саме вона активізує думки. До пізнавальних задач належать:

розв'язання експериментальних задач; виконання лабораторних

робіт, створення проблемних ситуацій, висування гіпотез.

Винахідницька задача – така технічна задача, яка містить технічне

протиріччя, що не розв'язується відомими технічними засобами та

Інженерна психологія- це наука, яка вивчає закономірності

процесів інформаційної взаємодії людини і техніки з метою

використання їх на практиці, створення та експлуатації систем

"людина-машина"; інженерна психологія є науково-

теоретичною частиною ергономіки, однією з її галузей.

Професійна компетентність-це професійна підготовка і здатність

суб'єкта праці (спеціаліста чи колективу) до виконання завдань та

обов'язків повсякденної діяльності. ЇЇ показниками є: об'єктивно

необхідні знання, вміння, навички, а також професійні позиції,

індивідуально-психологічні якості.

Психологія праці – галузь психології, яка вивчає особливості

видів трудової діяльності людини та підготовки її до праці.

Психологія праці включає профорієнтацію (профосвіту,

профконсультацію, профадаптацію), інженерну психологію,

трудову експертизу тощо.

Предметом психології праці є психологічна сутність трудової

діяльності, особливості особистості працівника (професійні

здібності) і його взаємодія з виробничою сферою.

Завдання психології праці - психологічне вивчення та опис

професії з метою професійної орієнтації, професійного відбору

молоді і формування в учнів профтехучилищ професійних

здібностей. Це завдання вирішується психологічною

орієнтацією.

Професіографія– розділ психології праці, предметом

вивчення якого є опис професій відповідно до тих вимог, що

висуваються до людини: вивчення здібностей людей, які

оволоділи тією чи іншою професією. Це завдання розв’язується

трудовою експертизою (професіональною консультацією).

Професійна консультація – науково організоване

інформування про професію, яке необхідне для людей, які

хочуть вибрати певну професію із урахуванням здібностей,

інтересів тощо. Психологічне вивчення процесу формування

професійних знань, умінь і навичок з метою виявлення

закономірностей цих процесів. Це завдання розв’язується

викладачами і майстрами професійних училищ.

Професійно-технічна освіта – галузь освіти, в системі якої

здійснюється професійна підготовка робітника.

знаннями, причому умови задачі виключають компромісний розв'язок.

Якщо технічне протиріччя подолане, задачу розв'язано – одержано

винахід.

Творчі задачі, в яких необхідно втілити ідею в конструкції, назвемо

конструкторськими. Взагалі грань між поняттями "винахідницька

задача" та "конструкторська задача" є умовною. Часто такі задачі

необхідно розв'язувати від одержання ідеї винаходу до його реального

втілення. "Винайдені" студентами конструкції не завжди навіть

практично здійснювані, оскільки студенти не мають достатньої

підготовки і не враховують значну кількість побічних явищ. Але такі

задачі дуже корисні, оскільки вчать критичному мисленню.

Серед задач, що розвивають творчі здібності студентів,

найпоширенішими є дослідницькі задачі. Практично в усіх навчально-

методичних посібниках та збірниках задач можна знайти такі задачі, в

яких необхідно на абстрактному чи конкретному рівні оцінити

результати, довести закони, пояснити явища або процеси, що

відбуваються.

Здібності – психічні властивості, які є передумовою

успішного виконання певних видів діяльності (набуття знань,

умінь і навичок; використання їх у праці).

Задатки – природжені анатомо-фізіологічні риси індивіда,

природжена передумова його розвитку. Задатки – органічна

основа здібностей. Наприклад, для розвитку здібностей до

образотворчого мистецтва необхідною умовою виступають

властивості зорового аналізатора. Але здібності самі собою не

визначають здібностей, формування яких залежить від умов

життя і діяльності людини. Якщо людина, що має навіть

особливі здібності, не розвиває їх через відповідну діяльність, у

неї не будуть розвиватися здібності.

Здатність – властивість індивіда, яка визначає його

можливість, спроможність, нахил до виконання певної

діяльності. Наприклад, здатність до навчання, трудової

діяльності тощо.

Талант – природний хист, обдарованість, вища здатність

людини до певного виду діяльності (творчої, наукової,

виробничої, політичної та ін.).

Класифікація здібностей людини.

точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-

психічної енергії.

Звички – схильність людини до відносно усталених способів

дії. Звичка переживається людиною як потреба в задоволенні

чогось. Звички певною мірою стандартизують поведінку, дають

змогу вивчати типологію поведінкових актів.

Ігрова діяльність (гра) – різновид діяльності, переважно

властивий дітям. Найважливіше у грі – суб’єктивне задоволення

від самого процесу цієї діяльності. Для дітей віком від 1 до 7

років ігрова діяльність – їхня провідна діяльність. Ігрова

діяльність є важливим фактором пізнання дітьми навколишнього

світу, освоєння рольових функцій у групі, психічного розвитку

особистості. Дорослі нерідко беруть участь у ділових іграх.

Навчання – цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний

педагогом, організатором педагогічного процесу. Це процес

систематичного оволодіння знаннями, уміннями і навичками,

необхідними для виконання трудової діяльності.

Праця – цілеспрямована діяльність людини, спрямована на

перетворення та освоєння природних і соціальних сил з метою

задоволення потреб, у результаті якої створюються матеріальні і

духовні цінності, формується сама людина.

Поведінка – взаємодія живих істот з оточуючим

середовищем, опосередкована їх зовнішньою (руховою) і

внутрішньою (психічною) активністю. У тварин поведінка має

головним чином інстинктивне підґрунтя, у людини вона є

результатом переважно усвідомлених дій.

ТЕМА 8. Основи інженерної психології. Основи

психології праці, наукової, творчої та педагогічної

діяльності

( Характеристика інженерної психології. Сутність і структура

професійної компетентності спеціаліста. Професійна орієнта-

ція. Профконсультація. Профпридатність )

Природні здібності є загальними для людини і тварин

(особливо вищих тварин). Це є елементарні здібності:

сприймання, запам’ятовування, мислення, здатність до

комунікації на рівні експресії.

Специфічні здібності забезпечують життя і розвиток людини

в соціальному середовищі. Це є загальні і специфічні вищі

інтелектуальні здібності, що ґрунтуються на використанні мови,

логіки, теоретичних і практичних, навчальних і творчих,

предметних і міжособистісних здібностей людини.

Загальні – містять те, чим визначається успіх людини у різних

видах діяльності. Наприклад, розумові здібності, точність і

влучність рухів руками, розвинута пам’ять, збагачена

словниковим запасом мова тощо.

Спеціальні – визначають успіх людини у специфічних видах

діяльності, для здійснення яких необхідні особливі задатки та їх

розвиток. Наприклад, математичні, лінгвістичні, музикальні

тощо.

Теоретичні і практичні здібності – перші визначені

здібності людини до абстрактно-теоретичного мислення і

конкретних практичних дій.

Навчальні і творчі – здібності, спрямовані на успіх у навчанні

і вихованні, а також на створення творінь матеріальної і

духовної культури.

Міжособистісні здібності спрямовані на переконання інших

людей, взаємопорозуміння між людьми і здійснення впливу на

іншу людину.

Обдарованість – високий рівень задатків, схильностей.

Обдаровані діти – діти, в яких у ранньому віці виявляються

здібності і здатність до виконання певних видів діяльності.

ТЕМА 7. Потреби, мотиви та поведінка

( Основні положення психологічної теорії діяльності.

Активність особистості та її джерела. Потреби й мотиви,

опосередкованих їм відношень суб’єкта у предметній дійсності.

Це активність людини, спрямована на досягнення свідомо

поставленої мети, пов’язаної із задоволенням її потреб і

інтересів.

Дія – основний елемент у структурі діяльності. Кожна дія

спрямована на досягнення певної мети суб’єкта. Успішною дією

досягають результату (продукту), передбаченого її метою.

Операція – елемент функціонування активної системи,

зокрема елемент діяльності суб’єкта. Іноді під операцією

розуміють сукупність дій, спрямованих на розв’язання певного

завдання.

Мета – передбачення у свідомості результату, на здобуття

якого спрямовано діяльність окремої людини, групи або всього

колективу суспільства.

Завдання – сукупність вимог та умов, за яких її треба

задовольнити. Щоб виконати поставлене завдання, суб’єкт

мусить виконати відповідну дію (або систему дій).

Інтеріоризація – процес перетворення зовнішніх, реальних дій

з предметами на внутрішні, ідеальні. Це поняття розкриває

взаємозв’язок свідомості і діяльності людини, механізм

оволодіння нею суспільно-історичним досвідом у процесі

взаємодії з продуктами людської праці. Так, наприклад, будь-яка

справді людська форма психіки спочатку складається як

зовнішня, специфічна форма спілкування між людьми; і тільки

потім, у результаті інтеріоризації, стає психічним процесом

кожного індивіда.

Екстеріоризація – перехід внутрішніх, розумових, психічних

актів у зовнішній план, у конкретні зовнішні реакції і дії

людини.

Уміння – використання суб’єктом наявних знань і навичок

для вибору і здійснення прийомів дій відповідно до поставленої

мети.

Знання – категорія, що відображає істотні моменти зв’язку

між пізнавальною діяльністю і практичними діями людини.

Знання фіксують, насамперед, результати істинної пізнавальної

діяльності.

Навички – психічне новоутворення, завдяки якому індивід

спроможний виконувати певну дію раціаонально, з належною

класифікація потреб, класифікація мотивів поведінки,

діяльності особистості)

Мотив – спонукальна причина дії і вчинків людей (те, що

штовхає до дії). Мотиви є важливим компонентом у структурі

людської діяльності, без них неможливо розкрити її психічну

природу. Основою мотивів діяльності людини є її різноманітні

потреби. Внаслідок усвідомлення і переживання потреб

первинних (природних) і вторинних (матеріальних і духовних) у

людини виникають певні спонукання до дії, завдяки яким ці

потреби задовольняються.

Потреба – необхідність в об’єктах, які важливі для існування і

розвитку індивіда, виявляються джерелом його активності.

Потре би — динамічно-активні стани особистості, що

виражають її залежність від конкретних умов існування і

породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності.

Одна із властивостей потреб — їх пасивно-активний характер. З

одного боку, вони задаються людині умовами її біосоціального

існування й пов'язані з виникненням дефіциту в нормальній

життєдіяльності — соціальній або біологічній, з іншого —

потреби детермінують активність, спрямовану на усунення

цього дефіциту.

Іншою властивістю потреб є їх суб'єктивно-об'єктивний

характер. У процесі мотивацій суб'єктивна й об'єктивна сторони

потреби виступають як єдність протилежностей.

Суб'єктивний бік потреби характеризується кількома мо-

ментами:

а) конкретний нестаток, потреба;

б) суб'єктивне середовище потреби, фон, тобто внутрішня сис-

тема потреб, рівень її розвитку і стану в цю мить, які посилюють

або послаблюють імпульс до дії;

в) суб'єктивні засоби задоволення потреб;

г) суб'єктивна цінність значущості задоволення потреби й зу-

силля, необхідного для її задоволення.

Об'єктивний бік потреби:

а) об'єкт нестатку потреби;

б) об'єктивне середовище — ситуація, що сприяє або не сприяє її

задоволенню;

г) об'єктивні шляхи — засоби, можливості задоволення потреби;

д) об'єктивна цінність — значущість задоволення потреби й зу-

силля, необхідного для її задоволення.

Однією з головних властивостей потреб є предметність. Стан

потреби характеризується чіткою предметною спрямованістю.

Потреба в предметі відчувається заради його опанування як

необхідного, але відсутнього на даний момент компонента в

цілому.

Суттєвим аспектом потреб є їх суспільно-особистісний ха-

рактер. Потреби індивіда пов'язані з потребами суспільства,

вони формуються й розвиваються в контексті розвитку останніх.

Їх не можна зрозуміти, не досліджуючи історичний розвиток

суспільства. Розвиток цієї системи не є процесом, який

розгортається тільки "від індивіда", він є результатом розвитку

його зв'язків з іншими людьми. Включаючись до кожної нової

спільноти, особистість засвоює її потреби.

Класифікація потреб:

Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові,

похідні та вищі.

1. Базові потреби — це потреби в матеріальних умовах і засобах

життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку.

2. Похідні потреби — формуються на основі базових, до них

належать естетичні потреби, потреба у навчанні.

3. Вищі потреби включають, насамперед, потреби у творчості й

творчій праці.

Потреба, опосередкована складним психологічним процесом

мотивації, являє собою психологічну форму мотиву поведінки.

Потреба — це нестаток суб'єкта в чомусь конкретному, а мо -

тив — обґрунтування рішення задовольнити або не

задовольнити зазначену потребу в даному об'єктивному і

суб'єктивному середовищі.

Діяльність – динамічна система взаємодії суб’єкта із

середовищем, в процесі якого відбувається виникнення і

втілення в об’єкті психічного образу і реалізація