Термінологічний словник курсу Основи психології та педагогіки

Подождите немного. Документ загружается.

Самосвідомість – це первинна форма людської свідомості, яка

ґрунтується на самовідчуттях, самосприйняття. Самосвідомість

включає:

1) усвідомлення близьких і віддалених цілей, мотивів свого “Я”

(“Я” як існуючий суб’єкт );

2) усвідомлення своїх реальних і бажаних якостей (“Реальне Я”

та “Ідеальне Я”):

а) пізнавальні, когнітивні уявлення про себе (“Я як об’єкт, що

спостерігається”);

б) емоційне, чуттєве уявлення про себе.

Отже, самосвідомість складається з:

1) самопізнання (інтелектуальний аспект пізнання себе);

2) самовідношення (емоційне ставлення до самого себе).

Підсвідоме – ті уявлення, бажання, дії, прагнення, які зараз

відійшли від рівня свідомості, але в разі потреби можуть

повернутися і стати усвідомленими.

Н есвідоме - таке психічне, яке за будь-яких обставин не стане

усвідомленим (сновидіння, афект, інтуїція, галюцинації, гіпноз

тощо).

Інтуїція – прийом безпосереднього відображення дійсності,

при якому висновок ґрунтується головним чином на здогадці,

чутті, майже раптовому осяянні тощо.

Афект – короткочасний, максимальний за інтенсивністю,

емоційний стан (лють, жах, відчай, екстаз тощо), під час якого

знижується ступінь самоволодіння.

Гіпноз – стан, близький до сну, при якому зберігається

можливість контактування загіпнотизованого з гіпнотизером і

виконання спонукань останнього.

Сновидіння – більш чи менш яскраві образи, що виникають

під час сну.

Сон – психічний стан, при якому переважно відсутні рухи,

ослаблені м’язи, пригальмована діяльність центральної нервової

системи.

Воля потрібна під час вибору мети, прийнятті рішення, при

подоланні перешкод, під час дій. Воля – це є впевненість

людини у своїх силах; рішучість вчинити той вчинок, який сама

людина вважає необхідним у конкретній ситуації. Необхідність

сильної волі виникає при наявності:

Міжгрупове – контакт між двома групами.

Міжособистісне – в групі чи колективі кожна людина

спілкується будь-з ким з цієї групи.

Тема 13. Психологія керування. Методи

психологічного впливу в системі керування.

Лідерство і керівництво в системі управління

( Психологія керування, предмет вивчення. Методи

психологічного впливу в системі керування: переконання,

аргументація,навіювання і самонавіювання, психічне

зараження, маніпулятивні тактики. Поняття про

керівництво і лідерство.Модель сучасного керівника )

Психологія керування - одна з найважливіших галузей

сучасної соціальної психології, що вивчає проблеми спілкування

і взаємодії людей у різних соціальних структурах. Керування

здійснюється за загальними законами у всіх складних

динамічних системах (соціальних, психологічних, біологічних,

технічних, економічних, адміністративних тощо), воно

засноване на засвоєнні, обробці і передачі інформації. Головною

ознакою керування в соціальних системах є вироблення рішення

на основі аналізу й оцінки інформації суб'єктом керування

(керівником), інформаційними контурами керування - прямий і

зворотній зв'язки в складних системах.

Об'єктом соціально-психологічної теорії керування є форми

взаємодії людей у структурах, групах і колективах, що

реалізують правоохоронні, економічні, політичні, виробничі

завдання.

Складні системи керування, до яких належить і соціальна

система, завжди поділяються на дві основні підсистеми:

керуючу (керівництво) і керовану (виконавці), кожну з яких

можна, у свою чергу, розглядати як самостійні системи з

властивими їм підсистемами. Таким чином, складні системи

мають багаторівневу ієрархічну структуру, у кожній галузі

 складних ситуацій;

 протирічного внутрішнього світу в самій людині.

ТЕМА 3.Психічні процеси особистості

( Пізнавальні процеси особистості: відчуття, сприймання,

мислення, увага, уява, пам’ять, мова )

Відчуття – психічний процес, що полягає у відображенні

мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу, а

також станів організму при безпосередньому впливі подразників

на відповідні органи чуття. Матеріальним органом відчуття є

аналізатори.

Аналізатор – орган чуття з відповідною ділянкою мозку і

нервовими шляхами, що їх з’єднують. Аналізатор містить:

1) рецептор, який сприймає подразнення;

2) кондуктор-провідник нервового збудження;

3) кірковий кінець аналізатора, де збудження перетворюється на

відчуття.

Рецептори – специфічні нервові утворення, що є кінцями

чутливих нервових тканин.

Чутливість – здатність до відчуття.

Сенсорний – чутливий, пов’язаний з відображенням дійсності

за допомогою відчуттів і сприймань.

Сенсорна ізоляція – тривале позбавлення людини сенсорних

вражень, здійснюване з метою проведення експерименту.

Сенсибілізація – підвищення чутливості нервових центрів під

впливом дії подразника.

Види відчуттів. Оскільки відчуття виникають внаслідок

впливу певного подразника на відповідний рецептор, їх

класифікують за властивостями подразників і рецепторів:

1) відчуття зовнішніх подразників (ектероцептивні) – зорові,

слухові, нюхові, смакові, дотикові;

міміка, пантоміміка);

- тактика вивчає дотики у процесі спілкування (потиснення руки,

поцілунки, відштовхування тощо);

- проксеміка досліджує положення людей у просторі при

спілкуванні (дистанції між людьми).

Міміка – виражальні рухи м’язів обличчя; одна з форм

виявлення психічних станів людини (особливо емоційних –

радість, сум, гнів тощо). Міміка є особливою образною “мовою”

для передачі різноманітності відтінків почуттів, оцінок,

ставлення людини до людей протилежної статі та явищ життя.

Міміка посідає значне місце в процесі комунікації як додатковий

засіб вираження і сприймання емоційного стану людей.

Жести – виражальні рухи рук, пальців. Жести

використовуються як допоміжний засіб спілкування людей.

Пантонімічні рухи – виразні рухи всього тіла або окремих

його частин.

Бар’єр психологічний – психічний стан, що виявляється в

неадекватній пасивності суб’єкта, що перешкоджає йому

виконання тих чи інших дій.

Ідентифікація – прийом наукового пізнання, при якому

встановлюються тотожність, подібність об’єктів завдяки

спільності певних рис, ознак.

Види спілкування:

Короткочасне спілкування – спілкування в межах однієї теми

і за короткий відрізок часу.

Тривале – спілкування в межах однієї чи декількох тем, дає

підстави не тільки вирішити спільні проблеми, а й пізнати один

одного.

Завершене – спілкування, яке ідентично оцінюється його

учасниками (задоволення, незадоволення, обурення тощо).

Перерване – спілкування, при якому справу не доведено до

кінця, до кінцевого результату.

Опосередковане – це комунікація, при якій втручається третя

особа, річ, механізм (телефон, пошта, телебачення тощо).

Безпосереднє – це спілкування однієї людини з іншою.

Особисто-групове – це той випадок, коли під час спілкування

першим учасником виступає особистість, другим – будь-яка

група.

2) відчуття внутрішніх подразників (інтероцептивні) –

органічні (відчуття спраги, голоду тощо);

3) відчуття кінестатичні і статичні – відчуття рухів та

положення тіла (пропріоцептивні).

Сприймання – цілісне відображення предметів, ситуацій і

подій, що виникає при безпосередньому впливі фізичних

подразників на рецепторну поверхню органів чуття. Особливості

сприйняття:

1) предметність;

2) цілісність;

3) структурність;

4) константність.

Константність – збереження постійного, незмінного

сприйняття предметів при зміні їх освітленості, положення у

просторі, відстані від людини, яка сприймає, тощо.

Аперцепція – різновид і властивість сприймання, в якій

виявляється залежність сприймання від попереднього

індивідуального досвіду людини, її знань, інтересів, актуальних

для неї потреб.

Ілюзія – хибне сприймання об’єктивного світу, що виникає

під впливом зовнішнього подразника або хворобливого стану

нервової системи.

Галюцинація - патологічне порушення перцептивної

діяльності, що полягає у сприйнятті об’єктів, які в даний момент

не впливають на органи чуття.

Сприйняття часу – це відображення тривалості і

послідовності явищ чи подій.

Сприйняття руху – це відображення напрямку і швидкості

просторового існування предметів.

Уява – психічний процес, що полягає у створенні людиною

нових образів, уявлень, думок на базі попереднього досвіду.

Уявлення – чуттєво-наочний образ предметів чи явищ

дійсності, який зберігається та відтворюється у свідомості і без

безпосереднього впливу самих предметів на органи чуття.

Асоціація – зв’язок між психічними явищами, при якому з

появою одного з них – з’являється друге.

Мрія – особлива форма уяви, яка є образом бажаного

майбутнього і включає активну діяльність свідомості, що

Імпліцитна теорія особистості дозволяє сформувати цілісне

уявлення про іншу людину на основі часткової, вибіркової

інформації про її інтимно-особисті властивості.

Ідеал – взірець досконалості, образ бажаного та уявлюваного

майбутнього.

Ефект первинності – це перше враження про людину.

Ефект новизни – проявляється в тому, що на формування

образу людини впливає та інформація, яка надійшла останньою.

Самопочуття – поняття психології, в якому фіксується цілісне

враження про діяльність внутрішніх органів, психологічний

настрій людини.

Психологічний клімат – сукупність внутрішніх умов, які

створюються в процесі розвитку і життєдіяльності групи,

колективу (наявність позитивної перспективи як для групи в

цілому, так і для кожного члена групи; моральна атмосфера, в

якій виявляється властиве для членів групи ставлення до

загальної справи та один до одного тощо).

Міжособистісні стосунки – суб’єктивно переживаємі

взаємозв’язки між людьми, які об’єктивно проявляються в

характері і засобах взаємного впливу один на одного під час

спільної діяльності та спілкування.

Спілкування - складний процес встановлення і розвитку

контактів між людьми, який виявляється в обміні інформацією,

взаємовпливові, взаєморозумінні.

Комунікація – це зв’язок, у процесі якого відбувається обмін

інформацією між системами у живій і неживій природі. Зв’язок

між тваринами, між комп’ютерними системами, зв’язок людини

і машини, людини і тварини – все це комунікація. Спілкування

існує тільки між людьми.

Комунікативна компетентність – здатність встановлювати і

підтримувати необхідні контакти з іншими людьми.

Вербальні засоби:

- значення і суть слів, фраз;

- мовленнєві звукові явища (темп мовлення, тембр, ритм,

інтонація, дикція);

- виразні якості голосу (сміх, плач, шепіт, паузи тощо);

Невербальні засоби:

- кінестика вивчає зовнішні прояви відчуттів і емоцій (жести,

використовує при цьому минулі відчуття і сприймання,

життєвий досвід, накопичені знання і пристрасне бажання

здійснити задумане.

Фантазія - процес створення людиною нових образів на

основі пережитого.

Марення – психічний стан, при якому у свідомості людини

виникає спотворене відбиття дійсності.

Творчість – діяльність, результатом якої є створення нових

матеріальних і духовних цінностей.

Основні прийоми творчої уяви:

- аглютинація – поєднання частин 2-3 предметів, процесів в

єдине ціле і створення при цьому образу нового предмета,

процесу, явища.;

- аналогія – будується образ, який у чомусь схожий на реально

існуючу річ, живий організм, дію тощо;

- акцентування – виділення певної частини об’єкта, і загострення

на ній уваги;

- типізація – складний процес поєднання типових ознак, в

результаті чого створюється зоровий образ (людина, її справи,

стосунки з іншими людьми тощо).

Творча уява передбачає самостійне створення нових образів,

які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності.

Мислення – процес опосередкованого та узагальненого

пізнання людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх

істотних властивостях чи зв’язках.

Проблемна ситуація – ситуація, для оволодіння якої окремий

суб’єкт (або група) має знайти й застосувати нові для себе

знання чи способи дій.

Штучний інтелект – модель людського інтелекту, розроблена

на основі новітніх уявлень кібернетики, фізіології і психології

про діяльність мозку в природних умовах.

Операції мислення: порівняння, аналіз і синтез, абстракція і

конкретизація, узагальнення.

Порівняння – це уявне встановлення схожості й відмінності між

предметами та явищами дійсності.

Аналіз – логічний прийом розкладання предмета на складові

частини, кожна з яких потім окремо досліджується для того, щоб

виділені елементи поєднати за допомогою синтезу в ціле.

- конфліктною є ситуація, в якій два індивіди мають протирічні

мотиви поведінки. Частіше за все ворожнеча є наслідком ізоляції

один від одного, що спричиняє самотність.

Самотність – психічний стан людини, який виявляється у

дефіциті спілкування, ізольованості від інших людей. Залишена

наодинці з собою, людина відчуває: ущербність, незручність,

тугу, відчай, нетерпіння, відчуття особистої непривабливості,

беззахисність, панічний страх, внутрішню спустошеність,

відчуття особистої неповноцінності, втрату надій, жалість до

себе, дратівливість, незахищеність, покинутість, меланхолію,

відчуженість (результати опитування самотніх людей). Існує 3

типи самотності (в основі – тривалість у часі):

- хронічна самотність настає тоді, коли індивід протягом

тривалого часу не може налагодити дружні взаємостосунки з

близькими для нього людьми;

- ситуативна самотність – є результатом будь-яких стресів.

Наприклад, смерть близької людини або розрив інтимних

(шлюбних) стосунків;

- перехідна самотність – виражається у короткочасних проявах

почуття самотності, які швидко минають, не залишаючи

наслідків.

Регуляція – вплив на об’єкт з метою стабілізувати його

параметри, оптимізувати функціонування, спрямувати його

розвиток за певною програмою.

Адаптація – пристосування індивіда до групових норм і

соціальної групи до окремого індивіда.

ТЕМА 13. Психологія спілкування

( Характеристика процесу спілкування (функції, структура,

види). Комунікація та комунікативна компетентність.

Вербальні і невербальні засоби спілкування (мова, жести,

міміка, пантоміміка тощо. Ділове спілкування )

Синтез – мислене або практичне сполучення розчленованих у

ході аналізу частин предмета, встановлення їх взаємодії і

зв’язків для пізнання чи виготовлення цього предмета як цілого.

Абстрагування- процес мисленого виділення, ізолювання одних

ознак, властивостей, зв’язків і відношень конкретного предмета

або явища з численних інших ознак.

Конкретизація – розумова операція, в процесі якої ми надаємо

предметного, наочного характеру тій чи іншій узагальненій

думці – поняттю, правилу, закону тощо.

Узагальнення – продукт розумової діяльності, форма

відображення загальних ознак і якостей явищ дійсності.

Форми мислення: поняття, судження, умовивід.

Поняття – форма мислення, яка виражає найбільш суттєві

ознаки і властивості предметів і явищ дійсності.

Судження – форма мислення, в якій стверджується або

заперечується що-небудь відносно предметів, явищ, їх

властивостей, зв’язків і відносин дійсності.

Умовивід – форма мислення або логічна дія, в результаті якої з

одного або кількох відомих нам суджень створюються нові

судження, що містять нові знання. Умовиводи поділяють на

дедуктивні та індуктивні.

Індукція – процес, при якому відбувається перехід від

одиничних або часткових висловлювань до висловлювань

загальних.

Дедукція – це спосіб міркування від загального судження до

конкретного.

Увага – це усвідомлене зосередження свідомості людини на

певних об’єктах. Залежно від активності людини та

співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу

поділяють на мимовільну, довільну й післядовільну.

Мимовільна увага — це зосередження свідомості людини на

об'єкті внаслідок його особливостей як подразника. Особливості

подразників, завдяки яким привертається увага людини,

відрізняються великою силою, інтенсивністю, контрастом,

новизною, посиленням або послабленням, просторовими

змінами руху, раптовістю появи об'єкта.

Довільна увага — це та, що свідомо спрямовується і

регулюється особистістю. Людина виявляє активність, ставить

- анонімність;

- високий рівень емоційної збудженості;

- зосередження уваги людини на особистій поведінці, а не на

тому, що відбувається навколо.

Наслідки деперсоналізації:

- виявлення імпульсивної поведінки;

- підвищена чутливість до зовнішніх впливів;

- неможливість керувати своєю поведінкою;

Інтимність – глибоке особисте почуття, в якому виражені

приязнь, задушевність, близькість у ставленні однієї людини до

іншої.

Дружба – позитивні інтимні взаємостосунки між людьми, які

базуються на взаємній щирості, відвертості, довірі, спільності

інтересів, готовності прийти на допомогу один одному. Дружні

стосунки, як правило, безкорисні, через них людина одержує

задоволення від того, що робить приємне іншому.

Кохання – це не тільки почуття, а й здатність любити один

одного, можливість бути коханим. У коханні людина віддає, щоб

одержувати, і одержує, щоб віддавати.

Любов – високе моральне почуття, яке полягає у стійкій

самовідданості і свідомій прихильності людини до когось чи

чогось, зумовленій визнанням гідностей об’єкта любові або

спільними переконаннями, життєвими цілями та інтересами

людей. Розрізняють декілька видів любові: братерська любов,

материнська любов, еротична любов, любов до себе, любов до

Бога та ін.

Ворожнеча – стосунки цього типу насичені взаємною

неприязню і ненавистю один до одного. Основні причини

ворожнечі:

- люди з різним життєвим досвідом дуже часто не розуміють

один одного, і через це намагаються будь-яким чином схилити

іншого до своєї віри, переконань, інтересів тощо. Так виникають

непорозуміння між людьми, які різні за віком, професійною

діяльністю, життєвими інтересами тощо;

- різниця в індивідуальних властивостях особистості

( темпераменті, характері, нормах моралі тощо);

віддалені цілі і змушена довільно зосереджувати свою увагу на

їх досягненні. Тому вона повинна докладати зусиль, щоб бути

уважною, особливо до того, що спершу і непривабливе, і

нецікаве. Довільна увага пов'язана з силою волі та здатністю

долати зовнішні й внутрішні перешкоди.

Післядовільна проявляється через проникання у діяльність і

створення у зв’язку з цим інтересу. У результаті тривалого часу

зберігається цілеспрямованість, знімається напруга і людина не

втомлюється, хоча така увага може тривати години.

Мова – це система словесних знаків, засіб, за допомогою

якого здійснюється спілкування між людьми.

Мовлення – процес використання людиною мови для

спілкування з іншими людьми. Мовлення не існує відірвано від

мови. Воно здійснюється певною мовою (українською,

російською, англійською і т.д.).

Мовлення внутрішнє – різновид мовної діяльності, що

виступає в ролі механізму мовного мислення. “Внутрішнє

мовлення – це живий процес народження думки в слові” (Л.С.

Виготський).

Слово – це основний елемент мови, що вказує на речі, виділяє

ознаки, дії, відношення. Основною функцією слова є його

означаюча роль.

Коли ми говоримо, то, з одного боку, сприймаємо звукові

(почуті) й письмові (побачені) мовні сигнали, з іншого боку –

вимовляємо звуки мови за допомогою м’язового, голосового

апарату.

Звук – це результат коливань пружного середовища (тобто

повітря).

Органи вимови поділяються на активні і пасивні.

Активні органи мови (голосові зв’язки, гортань, надгортанні

порожнини, м’яке піднебіння, язик, губи, задня стінка зіву)

виконують ті чи інші звуки.

Пасивні органи мови (зуби, тверде піднебіння, альвеоли) лише

служать опорою активним органам.

ТЕМА 4. Пам ’ ять людини

на подолання реальної причини перешкоди; 2) агресію,

спрямовану на себе; 3) агресію, спрямовану на ілюзорного

винуватця; 4) переоцінку цілей і бажань.

ТЕМА 12. Особистість у групі. Регуляція та

адаптація поведінки людини в групі

( Позитивний і негативний вплив групи на індивіда.

Сприйняття і розуміння людьми один одного. Самопочуття

особистості у групі )

Позитивний вплив групи на індивіда:

1) у групі індивід зустрічається з людьми, які є для

нього основним джерелом духовної культури;

2) взаємостосунки між людьми у групі, несуть у собі

позитивні соціальні норми і цінності;

3) група є місцем, де індивід удосконалює і

розширює свої комунікативні вміння і навички;

4) від учасників групи індивід одержує інформацію,

що надає йому можливість об’єктивно сприймати та

оцінювати себе, позбавитися недоліків і вад;

5) група озброює індивіда системою позитивних

емоційних станів, які необхідні для його розвитку.

Деперсоналізація – стан відчуженості від самого себе,

неадекватне сприймання людиною самої себе, своєї особи, свого

“Я”; власне тілесне чи психічне єство сприймається при

деперсоналізації як частково або повністю втрачене.

Дисгармонія особистості – часткове або цілковите порушення

принципу гармонійності у розвитку особистості.

Дисоціація особи – розлад між ідеями, прагненнями та діями

індивіда. Дисоціація спостерігається у людей, хворих на істерію,

та на деякі інші нервово-психічні хвороби. У такого хворого в

одній особі одночасно співіснує кілька “Я”, які не знають про

існування одне одного.

Ситуаційні причини деперсоналізації:

( Пам’ять у системі психічних явищ, порушення пам’яті )

Пам’ять – форма психічного відображення, яка включає

запам’ятовування, збереження і поступове відтворення минулого

досвіду.

Процеси пам’яті:

- запам’ятовування;

- збереження;

- відтворення;

- забування.

Види пам’яті:

- мимовільна (інформація запам’ятовується сама по собі);

- довільна (інформація запам’ятовується цілеспрямовано за

допомогою спеціальних прийомів);

- довгочасна (тривале збереження інформації);

- короткочасна (інформація зберігається приблизно 20 сек. без

повтору);

-образна (можливість зберігати і в подальшому використовувати

результати нашого відчуття);

- емоційна (закріплення пережитих нами почуттів, емоційних

станів);

- словесно-логічна (інформаційна база людського інтелекту).

Запам’ятовування – один із основних процесів пам’яті, який

полягає в закріпленні образів сприймання, уявлень, думок, дій,

переживань і зв’язків між ними.

Заучування – систематичне, планомірне, спеціально

організоване запам’ятовування із застосуванням певних

прийомів. Розрізняють механічне заучування і смислове.

Механічне заучування – це звичайне зубріння.

Зубріння – це спосіб підготовки до екзамену, уроку,

повідомлення тощо, коли певні факти закріплюються в памяті

через посилену напругу мозку.

Смислове заучування безпосередньо пов’язане з процесами

мислення, воно опирається на розуміння змісту матеріалу, на

усвідомлення тих логічних зв’язків, які встановлюються між

його частинами.

Гнів – психічний стан людини, пов’язаний із підвищенням

процесів збудження в корі головного мозку, викликаних

певними негативними подразниками. Гнів є однією з основних

емоцій, виявленням інстинкту самозбереження.

Страх – емоційна реакція людини чи тварини на справжню чи

уявну небезпеку.

Пристрасть – стійке емоційне ставлення людини до певного

об’єкта.

Афект – короткочасний, максимальний за інтенсивністю,

емоційний стан (лють, жах, відчай, екстаз, ненависть тощо), під

час якого знижується ступінь самоволодіння: дії та вчинки

здійснюються за особливою емоційною логікою, а не за логікою

розуму.

Афект неадекватності – стан хвилювання, стурбованості

внаслідок незадоволення нагальної потреби людини в її

самоутвердженні.

Настрій – відносно тривалий психічний стан душевної

орієнтованості, в основі якого лежить емоція (позитивна або

негативна, однак не нейтральна).

Емпатія – розуміння стосунків, почуттів, психічних станів

іншої особи на відміну від симпатії, для якої характерне

співпереживання.

Стрес – емоційний стан організму, що виникає у напружених

обставинах. У стресовому стані людина припускається помилок

у розподілі і переключенні уваги, у неї порушується перебіг

пізнавальних процесів, спостерігається розладнання координації

рухів, неадекватність емоційних реакцій, дезорганізація і

гальмування всієї діяльності.

Емоційний комфорт – психічний стан максимальної

емоційної зручності людини у природному і соціальному

середовиах.

Емоційний дефіцит – психічний стан людини, коли вона

відчуває брак емоційного спілкування.

Фрустрація – психічний стан зростаючого емоційно-

вольового напруження, що виникає в конфліктних ситуаціях, які

перешкоджають досягненню мети чи задоволенню потреб і

бажань, загрожують людині або її престижу, людській гідності.

Цей стан викликає певні типові реакції: 1) агресію, спрямовану

Відтворення – один з процесів пам’яті, під час якого

відбувається оживлення свідомості у вигляді образів, об’єктів,

що колись сприймалися, уявлень, думок, почуттів, дій.

Пригадування – найбільш активне відтворення.

Збереження – процес пам’яті, який характеризується

довгочасним утриманням сприйнятої інформації у прихованому

вигляді.

Забування – процес, що відбувається в пам’яті і виявляється у

втраті чіткості відтворення подій, фактів, зменшенні обсягу

запам’ятованого.

Впізнавання – найпростіша форма відтворення зафіксованого

в пам’яті.

Ремінісценція – особливість пам’яті, яка полягає в неточності

відтворення вивченого матеріалу при спробах згадати його

одразу після заучування, запам’ятовування.

Амнезія – порушення пам’яті, хворобливе забування подій

власного життя за певний проміжок часу. Виникає в результаті

патологічного стану мозку. Розрізняють 4 види амнезії:

- ретроградна – забування минулих подій;

- антероградна – неможливість запам’ятати на майбутнє;

- ретардирована – збереження подій, пов’язаних з певною

хворобою, подальше – забування;

- прогресивна – повна втрата пам’яті.

ТЕМА 5.Біопсихічні та психосоціальні властивості

людини

( Темперамент, психологічна характеристика типів

темпераменту. Характер і його структура. Типології

характеру )

10. Акізитивні емоції виникають у зв’язку з інтересом до

накопичення, колекціонування, збагачення тощо.

Почуття – психічні стани і процеси, в яких відображено

емоційний аспект духовного світу людини, її суб’єктивне

переживання подій і емоційне ставлення до навколишньої

дійсності. Почуття, на відміну від емоцій, характеризуються

стійкістю, глибиною і пов’язані з певним об’єктом.

Види почуттів. Розрізняють моральні, естетичні та

інтелектуальні почуття.

Під моральними слід розуміти всі ті почуття, які переживаються

людиною під час сприймання нею явищ, опираючись на

категорії і основи моралі, що вироблені суспільством.

Естетичні почуття – це почуття прекрасного, що виникають

при сприйнятті природи чи творінь мистецтва.

Інтелектуальні почуття виражають ставлення людини до

думок, процесу та результатів інтелектуальної діяльності.

Гумор – емоційне виявлення такого відношення людини до

когось або чогось, яке поєднує в собі смішне і добре. Це сміх над

тим, кого любиш, поважаєш, виявляєш симпатію, привертаєш

увагу для створення чудового настрою.

Іронія – це поєднання сміху і неповажного ставлення, частіше

за все – фехтувального.

Сатира – це засудження певного об’єкта.

Сарказм – пряме знущання, глумування, насмішка над

об’єктом.

Трагізм – емоційний стан, який виникає під час сутички сил

добра і зла, під час перемоги зла над добром.

Амбівалентність почуттів – суперечливе, двоїсте емоційне

переживання людини щодо тієї самої події або об’єкта

(наприклад, задоволення або незадоволення, симпатії та

антипатії, любові і ненависті тощо).

Радість – одна з головних емоцій (поряд із гнівом і страхом).

Радість є психічним станом підвищеної, позитивно забарвленої

емоційної піднесеності.

Сором – почуття, що виникають у результаті усвідомлення

людиною невідповідності своїх дій та вчинків тим нормам, яких

вона повинна дотримуватися у своєму житті.

Темперамент – це індивідуально-психологічна

характеристика людини і вищих тварин, що виявляється у силі,

напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу їх

психічних процесів.

Сила нервової системи – одна з основних якостей нервової

системи, що відображає межу дієздатності клітин кори

головного мозку, тобто їх можливість витримувати будь-яке

сильне чи тривале збудження.

Врівноваженість нервових процесів – якість нервової

системи, що виражає співвідношення між збудженням і

гальмуванням.

Рухомість нервових процесів – одна з якостей нервової

системи, що виражає швидке реагування на зміни в оточуючому

середовищі.

Динамічність нервової системи – якість нервової системи, що

характеризується якістю виникнення збудження і гальмування у

процесі виникнення умовних рефлексів.

Психофізіолог В.М. Русалов, створивши нову концепцію

якостей нервової системи, запропонував більш сучасне

обгрунтування темпераменту. Він виділив 4 якості

темпераменту:

1) ступінь напруги і взаємодії людини з оточуючим

середовищем;

2) перехід з однієї програми поведінки до іншої;

3) швидкість виконання програми поведінки;

4) чутливість людини до незбігу реального результату його

дії з бажаним.

Тип вищої нервової діяльності – сукупність якостей нервової

системи, що утворює фізіологічну основу індивідуальної

своєрідності діяльності людини і поведінки тварин. Це поняття

ввів у науку І.П.Павлов. Він визначив 4 основні типи вищої

нервової діяльності:

1) сильний, врівноважений;

2) сильний, врівноважений, інертний;

3) сильний, врівноважений, рухомий;

4) слабкий.

Емоційне спілкування – різновид соціального спілкування,

який спирається на емоції і почуття людей.

Класифікація емоцій здійснюється залежно від структури

(позитивні, негативні), тривалості (короткочасні і більш стійкі,

та тривалі). Емоції можна класифікувати залежно від

суб’єктивної цінності переживань що виникли, існують такі

види “цінних” емоцій:

1. Альтруїстичні емоції – переживання, що виникають на

основі потреби у заступництві, підтримці; почуття неспокою за

будь-кого, турбота про нього; почуття відданості.

2. Комунікативні емоції виникають на основі потреби у

спілкуванні: бажання спілкуватися, ділитися думками і

переживаннями; почуття симпатії і поваги до кого-небудь і

почуття вдячності тощо.

3. Глорічні емоції пов’язані із потребою у самоутвердженні:

прагнення завоювати визнання, пошану, славу; почуття гідності;

почуття вищості тощо.

4. Практичні емоції пов’язані з будь-якою діяльністю,

змінами у її процесі, з успіхами чи невдачами; це є почуття

зацікавленості працею; милування результатами своєї праці;

приємна втома; приємне задоволення від того, що роботу

виконано тощо.

5. Пугнічні емоції пов’язані з потребою подолання

небезпеки, виявлення інтересу до боротьби: жага гострих

відчуттів; почуття спортивного азарту тощо.

6. Романтичні емоції: прагнення до всього незвичного,

таємного.

7. Гностичні емоції пов’язані з потребою у пізнавальній

гармонії: прагнення все зрозуміти і вникнути у суть явища;

почуття подиву тощо.

8. Естетичні емоції пов’язані із ліричними переживаннями:

жага краси, насолода красою кого-небудь, чи чого-небудь;

почуття душевної м’якості, зворушливості тощо.

9. Гедоністичні емоції пов’язані із задоволенням потреб у

тілесному і душевному комфорті: насолода приємними

фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця; почуття

безтурботності; почуття веселощів; приємна збудженість тощо.

Згідно з цими типами, можна визначити й охарактеризувати 4

типи темпераменту, описані ще в античності: холеричний,

флегматичний, сангвінічний, меланхолійний.

Холерик характеризується як запальна людина, яка занадто

нестримана і збентежена. Але ж швидко заспокоюється, коли їй

йдуть назустріч і поступаються. ЇЇ рухи рвучкі, але не тривалі.

Звідси виразна міміка і жести. У спілкуванні з людьми холерик

допускає різкість, дратівливість, емоційну нестриманість, що

часто заважає йому об’єктивно оцінювати вчинки людей, і на

цьому підґрунті він створює конфліктні ситуації у групі.

Флегматик людина цього типу повільна, спокійна,

врівноважена. У діяльності виявляє серйозність, обдуманість,

наполегливість. Як правило, розпочате доводить до кінця.

Почуття виражені зовні слабко і невиразно. У стосунках з

людьми завжди рівний, спокійний, в міру товариський, настрій

стійкий. Флегматика нелегко вивести з себе і вразити емоційно.

У флегматиків легко виробити холоднокровність, спокій,

витримку, але їм бракує рухливості й активності.

Сангвінік характеризується тим, що почуття у його нервовій

системі й у свідомості виникають швидко і зовні проявляються

сильно, але внутрішньо бувають недостатньо глибокими і

тривалими. Сангвінік виявляється завжди оптимістом,

сповнений надіями, гуморист. Він швидко спалахує, але й

швидко затихає, втрачаючи інтерес до того, що його не так

давно цікавило і хвилювало. Сангвінік багато обіцяє, але не

завжди виконує свої обіцянки. Він легко та із задоволенням

вступає у контакт з незнайомими людьми, є цікавий

співрозмовник, всі люди – його товариші. Йому характерна

доброзичливість, він готовий прийти на допомогу. Однак

напружена розумова чи фізична робота його швидко стомлює. У

сангвініка швидко виникають почуття радості й горя, симпатії та

антипатії, але ці прояви нестійкі і нетривалі.

Меланхолік зовнішні прояви почуттів у цього типу людей

виявляються не яскраво, але внутрішньо вони достатньо глибокі

і тривалі. Це людина „похмурого настрою”, яка живе складним і

напруженим внутрішнім життям, надає великого значення

усьому, що його стосується, володіє підвищеною бентежністю і

“пораненою душею”. Така людина майже завжди стримана й

- різні сфери діяльності (наприклад, художник – інженер);

- віковий бар’єр (дорослі-молодші);

- статевий бар’єр (чоловіки-жінки);

- інтелектуальний бар’єр;

- мовленнєвий бар’єр;

- різниця у соціальному положенні;

- національний бар’єр тощо.

Конфлікт – наявність протиріччя, протилежність інтересів,

потреб, що порушує нормальну взаємодію людей, гальмує

досягнення їх мети.

Типи конфліктів:

- внутрішньоособистісний;

- міжособистісний;

- між особистістю і групою;

- міжгруповий.

ТЕМА 11. Емоційна сфера особистості

( Емоції і почуття людини. Види почуттів. Стрес і дістрес.

Профілактика стресу. Стан афекту. Фрустація )

Емоції – психічні стани і процеси людини і тварини, в яких

реалізуються їх ситуативні переживання. Термін емоції

вживається в широкому розумінні для позначення будь-яких

можливих душевних переживань і у вузькому значенні, коли

емоцією називають тільки переживання нижчих видів, які

ґрунтуються на безумовному рефлексі, інстинктивних проявах

психіки. Такі емоції мають своїм підґрунтям функціонування

підкоркових центрів безумовних рефлексів – харчового,

агресивного, захисного тощо.

Переживання – узагальнене поняття для позначення

безпосереднього психічного досвіду індивіда. Переживання є

своєрідним психофізіологічним станом, в якому виявляється

зацікавлене ставлення людини до когось, чогось.

Емоційність – якість людини, що характеризує зміст, якість і

динаміку її емоцій і почуттів.