Ступницький О.І. Сучасний факторинг: ефективність торговельних операцій та управління корпоративними фінансами

Подождите немного. Документ загружается.

Конвенція була підписана 14 державами, ратифікована Італі-

єю, Нігерією та Францією й набула чинності в 1995 р. Положен-

ня, закріплені в ній, використовуються законодавцями багатьох

країн як основа при розробці спеціального правового регулю-

вання цього виду договорів.

31 січня 2001 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію

№ 56/81 про регулювання перевідступлення дебіторської заборго-

ваності в міжнародній торгівлі. Чинна Конвенція застосовується:

 до відступлення міжнародної дебіторської заборгованості

й міжнародних відступлень дебіторської заборгованості, якщо в

момент укладання договору відступлення резидент перебуває в

Договірній державі;

 до подальших відступлень дебіторської заборгованості за

умови, що будь-яке попереднє відступлення регулюється даною

Конвенцією.

Крім того, діяльність у межах міжнародного факторингу та-

кож регулюється "Правилами міжнародної факторинговой дія-

льності" (General Rules for International Factoring – GRIF), які

прийняті членами FCI і IFG.

Загалом сучасний світовий ринок факторингу умовно розви-

вається двома шляхами: на базі американської та європейської

моделей.

Європейська модель припускає створення великих, але вузь-

коспеціалізованих компаній-факторів, які зазвичай мають банків-

ське походження. Ці компанії були створені наприкінці 1950-х рр.

дочірніми структурами банків, а згодом вони відокремилися від

материнських структур і набули повної незалежності.

В американській моделі все навпаки: факторингові компанії

створювалися у 1960-ті рр. приватними підприємцями без участі

банків. Банки незабаром зацікавилися новим бізнесом і придба-

ли деякі факторингові компанії в управління або власність, роз-

ширивши, таким чином, свій банківський портфель. Проте на

американському ринку як і раніше зберігається безліч порівняно

невеликих факторингових компаній.

Історія розвитку факторингу колишнього СРСР і нинішньої

Росії нараховує понад 20 років, з яких лише 5 останніх можна

дійсно вважати роками розвитку ринку.

Перші спроби впровадити факторинг були розпочаті "Промст-

ройбанком" і "Жилсоцбанком" в 1988 р. Зміст факторингових опе-

рацій у ті роки був далекий від міжнародної практики й від того

продукту, що, наприклад, надається на російському ринку навіть

зараз. Факторинговим відділам перевідступалася тільки простро-

чена дебіторська заборгованість, угода укладалася як з постачаль-

ником, так і з покупцем, причому постачальнику гарантувалися

платежі шляхом кредитування покупця. Факторингове обслугову-

вання мало характер разових угод. Однак слабка підготовка пра-

цівників, відсутність відповідної довідкової й наукової літератури

та практичного досвіду здійснення факторингових операцій, а та-

кож необхідність виконання плану реалізації, плану прибутку від

реалізації зумовили підміну факторингу банківською гарантією,

що призвело до хибного розуміння його суті.

Згодом факторингові операції почали здійснювати й комер-

ційні банки. Слід зазначити, що спочатку вони зіштовхнулися з

цілковитою відсутністю цивілізованих факторингових техноло-

гій й огидною платіжною дисципліною дебіторів, що спричиня-

ло значні втрати. Однак уже в 1994 р., набравшись досвіду, деякі

банки спробували вийти на ринок міжнародного факторингу.

Першим російським банком, що був прийнятий до Factors Chain

International, став "Тверьуниверсалбанк", згодом "Мосбизнес-

банк". Упродовж кількох років факторингом у Росії займалися

АКБ "Менатеп", і "Международный московський банк", що є

членом International Factors Group і дотепер. Через низку об'єк-

тивних і суб'єктивних причин жодна з перерахованих вище

спроб не закінчилася успіхом.

З 1 липня 1992 р. "Промстройбанк СРСР" припинив практику

факторингових операцій. Прагнення впровадити на ринок факто-

ринг стало поштовхом до появи листа "Держбанку СРСР" № 252 від

12 грудня 1989 р. "Про порядок здійснення операцій щодо відступ-

лення постачальниками банку права одержання платежу за платіж-

ними вимогами за поставлені товари, виконані роботи й надані пос-

луги", що і стало першим нормативним документом, який встановив

порядок здійснення факторингових операцій. Цей лист охоплював

лише випадки перевідступлення прострочених вимог – відступлення

здійснювалося лише після одержання постачальником від банку

платника повідомлення про розміщення платіжних вимог у картоте-

ці № 2 (розрахункові документи, не оплачені вчасно). У 1992 р. Фе-

деральним законом "Про банки й банківську діяльність" факторинг

був внесений до складу банківських операцій і угод. На рівні закону

відносини за договором фінансування під відступлення грошової

вимоги вперше були врегульовані частиною другою Цивільного ко-

дексу Російської Федерації, що набула чинності з 1 березня 1996 р.

Про цей договір ідеться у положеннях розд. 43 ЦК РФ.

Безумовним лідером ринку тоді був "Международный мос-

ковский банк" з обсягом факторингових угод 70 млн дол США

на рік. Після кризи 1998 р. відбулося певне зростання операцій

факторингу, оскільки з'явилося дуже багато проблемних боргів,

які перевідступалися банкам з більшим дисконтом. Починаючи з

кінця 1999 р., факторинг почали впроваджувати дедалі більше

банків, однак згідно зі статистикою ЦБ РФ рахунок № 47803

(право вимоги за договорами фінансування під відступлення

грошових вимог) був використаний лише 110 банками, а ще ме-

нша їх частина використовувала поняття факторингу при веден-

ні даних рахунків. Джерелом розвитку ринку факторингу стала

поява на ринку нових гравців – західних банків і компаній: Банк

"Сосьете Женераль Схід" (БСЖВ) став першим західним грав-

цем на російському ринку факторингу.

Однак активно ринок факторингу в Росії став розвиватися на

початку 2000-х рр. Зростаючий інтерес до послуги фінансування

під відступлення дебіторської заборгованості був викликаний

загальною позитивною динамікою розвитку економіки країни, а

також посиленням конкурентної боротьби на ринках. У червні

2001 р. було створено Східно-Європейську факторингову асоці-

ацію (СЄФА). Асоціація є добровільною, некомерційною орга-

нізацією, основною метою якої є сприяння зростанню факторин-

гового ринку на території країн СНД і Східної Європи та підви-

щенню привабливості регіону на "факторинговій карті світу".

Одним із ключових завдань діяльності Асоціації є впровадження

єдиної нормативної бази для здійснення міжфакторного бізнесу,

що, безсумнівно, забезпечить украй необхідну правову основу

для діяльності учасників міжнародного ринку факторингових

послуг, створюючи в такий спосіб сприятливі умови для їхньої

господарської діяльності й полегшуючи взаємодію факторинго-

вих банків і компаній різних країн. Нещодавно СЄФА прийняла

новий напрям у своєму стратегічному розвитку – об'єднання на-

ціональних факторингових асоціацій (підрозділів СЄФА –

EEFA's Chapters) і надання їм допомоги в розвитку їхнього міс-

цевого ринку факторингових послуг.

Знаковою подією для ринку факторингу в Росії стала реєст-

рація 27 липня 2007 р. Асоціації факторингових компаній. Ме-

тою створення Асоціації є сприяння розвитку ринку факторингу

загалом, а також захист інтересів членів Асоціації, формування

нормативно-правової бази та правил поведінки на ринку, спри-

яння розвитку міжнародного факторингу, надання інформацій-

них послуг. Ініціаторами її створення стали найбільші гравці

ринку факторингу: ЗАТ Банк "Національна факторингова ком-

панія" і ЗАТ "Міжрегіональна факторингова компанія "ТРАСТ".

Російський ринок факторингу розвивається стрімкими темпа-

ми, його потенційна ємність досить висока: до нього входить

практично весь обсяг ринку товарних кредитів і відстрочення

платежу, які постачальники зможуть запропонувати тільки завдя-

ки використанню факторингового фінансування. Однак супереч-

ливість законодавства та відсутність спеціальних норм відносно

регулювання даної діяльності викликають складності у взаємодії

учасників ринку й державних органів. Основною проблемою є не

так відсутність визначення факторингу в законодавстві, як плута-

нина в ліцензуванні даної діяльності. У січні 2008 р. набув чинно-

сті Федеральний закон № 275-ФЗ «Про внесення змін у статті 5 і

7 Федерального закону 115-ФЗ "Про протидію легалізації (відми-

ванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, і фінансуванню

тероризму"». Відповідно до даного закону до переліку організа-

цій, що підпадають під визначення фінансових установ, які здійс-

нюють операції з коштами або іншим майном, що перевіряються

у сфері боротьби з корупцією, належать і комерційні організації,

що здійснюють фінансування під відступлення грошової вимоги.

Український ринок факторингу нині рухається європейським

шляхом: у більшості випадків факторингові компанії з'являють-

ся як підрозділи банків і банківських структур. При написанні

монографії були широко використані положення Конвенції ООН

"Про міжнародний факторинг", оскільки Україна є її учасницею.

Факторинг – високотехнологічна послуга, якою не можуть за-

йматися фактори, що не мають достатнього досвіду, технологій і

кваліфікації, нею не можна займатися спонтанно. Це і є стри-

муючим чинником: зі 160 банків в Україні факторингом займа-

ються 6–7. Так, найбільшими операторами факторингових пос-

луг серед банківського сектора є "ТАС-Комерцбанк" (наразі

"Сведбанк"), Укрсоцбанк, "Фінанси та Кредит", "БІГ-Енергія",

"Індекс-банк", Кредитпромбанк. Факторинг необхідний тільки

тим підприємствам, які працюють у конкурентному середовищі,

динамічно і постійно розвиваються. Якщо підприємство досягло

певного зростання і зупинилося, то факторинг не для нього.

1.2. Економічна сутність, види

та класифікація факторингової діяльності

Термін факторинг є українською транскрипцією англійсько-

го слова factoring, що означає різновид агентування. Відповідно

фактор (factor) – фінансовий агент, комісіонер. Крім факторин-

гу, прийнято виділяти також форфейтинг (від франц. foifaif або

від англ. forfeit), що по своїй суті дуже близький до першого й

перекладається як фінансовий агент (покупець векселя, або

"форфейтер") прав за векселем.

Слід зазначити, що суперечка про сутність факторингу має

далеко не такий абстрактно-теоретичний характер, як може зда-

тися на перший погляд. У середовищі російських учених і фахі-

вців у галузі факторингу склалися різні думки щодо визначення

терміна факторингу.

Так, професор Т. Маслюкова вважає, що терміном факто-

ринг визначають цілу низку комісійно-посередницьких опера-

цій, пов'язаних із перевідступленням банку клієнтом (виробни-

ком, постачальником, продавцем, експортером тощо) неоплаче-

них рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані пос-

луги й, відповідно, права одержання платежу за ними, тобто ін-

касуванням дебіторської заборгованості клієнта (іншими слова-

ми, одержанням коштів за платіжними документами).

І. Носков під визначенням факторингу розуміє "комісійно-

посередницьку діяльність, пов'язану з перевідступленням банку

клієнтом-постачальником неоплачених платежів-вимог (рахун-

ків-фактур) за поставлені товари, виконані роботи, надані пос-

луги й, відповідно, права одержання платежу за ними, тобто ін-

касуванням дебіторської заборгованості клієнта (одержанням

коштів за платіжними документами)".

Г. Гамиров висловлює думку, що факторинг – "придбання

права на стягнення боргів, на перепродаж товарів і послуг з

наступним одержанням платежів за ними. При цьому ідеться

зазвичай про короткотермінові вимоги. Інакше кажучи, факто-

ринг є різновидом посередницької діяльності, за якої фірма-

посередник (факторингова компанія) за певну плату одержує

від підприємства право стягувати й зараховувати на його раху-

нок суми грошей від покупців, що йому належать (право інка-

сувати дебіторську заборгованість). Одночасно із цим посеред-

ник кредитує оборотний капітал клієнта й бере на себе його

кредитний і валютний ризики".

Професор Е. Халевинська стверджує, що "факторинг є ві-

дносно молодою галуззю фінансової індустрії і різновидом

комісійної операції, що перекликається із кредитуванням обі-

гового капіталу постачальника із малих і середніх підпри-

ємств, і пов'язаний з перевідступленням факторинговій ком-

панії неоплачених боргових вимог (рахунків-фактур і вексе-

лів), що виникають між контрагентами при реалізації товарів

і послуг".

Банкіри стосовно кредитних організацій переконані, що "в

основі факторингової (факторської) операції лежить купівля

банком рахунків-фактур (платіжних вимог) постачальника на

відвантажену продукцію й передача постачальником банку

права вимоги платежу з покупця продукції. Тому факторингові

операції називають також кредитуванням продажів постачаль-

ника або наданням факторингового кредиту постачальнику".

Професор В. Усоскін визначає факторинг не як заставу, а як

продаж рахунків фірмі-фактору, у ролі якої можуть бути коме-

рційний банк, фінансова компанія, спеціалізована факторна

фірма.

Перевідступлення факторинговій компанії неоплачених

боргових вимог (рахунків-фактур і векселів), що виникають

між контрагентами у процесі реалізації товарів і послуг на

умовах комерційного кредиту, у сполученні з елементами бу-

хгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юри-

дичного й іншого обслуговування постачальника також нази-

вається факторингом.

В. Гончарів переконаний, що "факторинг – гнучке знаряд-

дя маркетингу. Він входить до складу тих банківських новов-

ведень, які дозволяють запропонувати клієнтам нові фінансо-

ві послуги, що більше характерні процесам еволюції ринку й

економіки. Реалізований під девізом "фактура – гроші", і тим

самим, сприяючи руху грошової маси, факторинг дає можли-

вість перетворити продаж з відстроченим платежем у продаж

за готівку".

Перелік подібних оцінок може бути значно розширений з

огляду на те, що історично факторинг розвивався одночасно й у

США і в Європі, тому в різних правових системах складалися

різні норми законодавства та практика.

Згідно з Конвенцією про міжнародний факторинг під "факто-

ринговим контрактом" розуміється контракт, укладений між одні-

єю стороною (постачальником) й іншою стороною (фінансовим

агентом), відповідно до якого:

 постачальник повинен або може відступати фінансовому

агенту грошові вимоги, що випливають із контрактів купівлі-

продажу товарів, які укладаються між постачальником і його

покупцями (боржниками), за винятком контрактів, що стосу-

ються товарів, які купуються переважно для особистого, сімей-

ного й домашнього використання;

 фінансовий агент виконує, щонайменше, дві з таких фу-

нкцій: фінансування постачальника, включаючи позику й попе-

редній платіж; ведення обліку (бухгалтерських книг) за належ-

ними сумами; пред'явлення до оплати грошових вимог; захист

від неплатоспроможності боржників;

 боржники повинні бути сповіщені про відступлення ви-

моги, що відбулася.

Завдяки ухваленню даної Конвенції було уніфіковане понят-

тя факторингу, що надало можливості розширенню застосуван-

ня його у світі.

Проте у трактуванні особливостей факторингового обслу-

говування, зокрема сукупності операцій, що включаються в

таке поняття, дотепер є розходження у його тлумаченні в

окремих країнах. Наприклад, у США до нього відносять опе-

рації, що включають у себе адміністративне обслуговування

постачальника – управління заборгованістю щодо наданого їм

комерційного кредиту (ведення обліку продажів, своєчасне

інкасування дебіторської заборгованості); страхування від

кредитного ризику (відсутність права регресу); кредитування

у формі попередньої оплати.

Відповідно до ст. 1 Конвенції УНИДРУА постачальник

повинен або може відступити фінансовому агенту грошову

вимогу, що випливає з контрактів купівлі-продажу, укладе-

них між постачальником і його покупцями, за винятком кон-

трактів щодо товарів, які використовуються переважно для

особистого, сімейного й домашнього споживання. Із цього

випливає, що боржником (покупцем) товару не може бути

фізична особа.

Серед основних вимог до постачальника (клієнта), що бажає

одержати факторингове обслуговування, можна виділити такі:

 поставки мають здійснюватися на умовах відстрочення

платежу;

 форма оплати – безготівковий розрахунок;

 термін відстрочки, що надається покупцем, не повинен

перевищувати 90 днів;

 компанія повинна мати високі темпи зростання та вва-

жати їх одним з головних стратегічних напрямів своєї діяльності

(для цього фактори проводять аналіз бухгалтерської звітності

компанії, динаміки фінансових показників, договорів на запла-

новані поставки).

Схема факторингу досить проста і є взаємодією трьох сто-

рін (рис. 2).

БАНК

ПРОДАВЕЦЬ

ПОКУПЕЦЬ

1 – поставка товару на умовах відстрочення платежу;

2 – відступлення права вимоги боргу за поставкою банку;

3 – виплата дострокового платежу (до 90 % від суми пос-

тавленого товару) відразу після надання рахунку-фактури,

накладної;

4 – оплата за поставлений товар;

5 – виплата залишку коштів за мінусом комісії.

Рис. 2. Схема факторингов ої операції

Послідовність здійснення факторингової операції можна зо-

бразити так (рис. 3).

Рис. 3. Ет апи здійснення факторингової опер ації

Постачальник відвантажує продукцію покупцю на умовах

відстрочення платежу. Накладні передаються постачальником у

факторингову компанію (відділ управління факторинговими

операціями в банку). Фактор у свою чергу платить компанії-

постачальнику за накладними за відвантажений товар до 90 %

боргу покупця (розмір цієї суми залежить від величини угоди,

тривалості відстрочки оплати, ризиків, пов'язаних з роботою

клієнта, і кількості товару, що відвантажується). Згодом поку-

пець переводить на рахунок факторингової компанії гроші в ро-

змірі вартості товарів, що відвантажені компанією на умовах

відстрочення платежу. Після цього факторингова компанія пе-

реводить залишок суми постачальнику, за винятком факторин-

гової комісії.

Клієнтами факторингових компаній можуть бути підприємс-

тва з різних галузей економіки й сегментів ринку, однак найбі-

льшим попитом користуються послуги факторингу в Україні

серед виробників харчової продукції, при цьому понад половини

– це виробники алкогольної продукції.