Стратегія сталого розвитку природи та суспільства. Матеріали курсу

Подождите немного. Документ загружается.

Перший проект цього видання у квітні 1995 року був презентований на

засіданні Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища й розвитку

(Маркандія, 2003).

Зміни екодеструктивних тенденцій у ході розвитку країни можна

досягти, спираючись на добре налагоджену систему еколого-економічних

показників, які дозволяють вірогідно оцінювати існуючий рівень

екологічного навантаження на природні системи, можливі наслідки

екологічних змін для суспільства та економічної системи. Загальноприйняті

показники економічного добробуту (валовий внутрішній продукт (ВВП),

валовий національний продукт (ВНП), національний доход (НД) та інші) не

відображають екологічну ситуацію, і за їх формальним ростом може

приховуватися виснаження природних ресурсів і збільшення забруднень,

тобто екологічна деградація. Тим самим створюється можливість різкого

погіршення економічних показників у майбутньому у випадку підриву

природного потенціалу (Бобылев, 2001).

Для багатьох країн світу, у тому числі й для України, орієнтація на

традиційні економічні показники в найближчій перспективі може мати

негативні наслідки. Формально домогтися прогресу в соціально-економічному

розвитку можна, добуваючи корисні копалини в нерозумних кількостях,

вирубуючи ліс, збільшуючи навантаження на ґрунт, використовуючи дешеві

«брудні» технології та інше, що, на жаль, деякою мірою зараз і відбувається.

Багато енергетичних і аграрних програм дозволяють збільшити традиційні

макроекономічні показники. Однак очевидні надзвичайно негативні екологічні

наслідки даного курсу для багатьох країн. Такий розвиток не можна вважати

стійким (Диксон и др., 2003).

4.2 Цілі і завдання формування моніторингу стійкого

розвитку

На сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства здійсюється

розробка критеріїв та індикаторів стійкого розвитку, ю містять часто досить

складну систему показників. Провідними міжнародними організаціями - ООН,

Світовим банком, ЕСР, Європейським Співтовариством та іншими -

здійснюються спроби «зеленого» виміру основних економічних показників з

урахуванням екологічного фактора. Зокрема, Статистичним відділом ООН

запропонована система еколого-економічного обліку (СЕЕО), спрямована на

врахування екологічного фактора в національних статистиках. Відповідно до

методики еколого-економічного обліку виділяються два базових компоненти:

фізичний облік природних ресурсів і їх грошова оцінка. Ця система описує

взаємозв'язок між станом навколишнього середовища і економікою держави за

допомогою так званих «зелених рахунків». «Зелені рахунки» базуються на

коректуванні традиційних економічних показників за допомогою вартісної

оцінки виснаження природних ресурсів і еколого-економічного збитку від

забруднення. В основу екологічної трансформації національних рахунків

покладено такий показник, як екологічно адаптований чистий внутрішній

продукт (ЕЧВП - ЕБР). Він є результатом корекції чистого внутрішнього

продукту.

Спочатку із чистого внутрішнього продукту (NDР) віднімається

вартісна оцінка виснаження природних ресурсів (DРNА) (видобуток нафти,

мінеральної сировини, вирубування лісу), а потім вартісна оцінка екологічного

збитку (DGNА) у результаті забруднення повітря або води, виснаження

ґрунтів, складування відходів:

ЕБР = (NDР - DPNA) - DGNA.

За середніми оцінками ООН ця величина складає близько 60-70% від

ВВП.

Цікавий європейський досвід реалізації проектів GАRРІ, GАRРII і

ТЕРІ, здійснених за підтримки Європейської комісії. Проекти були виконані

провідними спеціалістами у сфері екологічної економіки (епvіrоптеntаі

есопотісs) і мали на меті оцінити можливості проведення на рівні країн

Європейського Союзу вартісної оцінки збитку, викликаного господарською ді-

яльністю.

У багатьох розвинених країнах урядовими й неурядовими групами

підготовлені системи індикаторів стійкого розвитку. Слід відзначити систему

індикаторів стійкого розвитку, запропоновану Комісією ООН по стійкому

розвитку (КСР). У рамках цієї системи виділяються такі підсистеми

показників: економічні, екологічні, соціальні, інституціональні (табл. 21.1).

Розробка індикаторів стійкого розвитку є комплексною й дорогою

процедурою, що потребує великої кількості інформації, одержати яку буває

складно, а іноді й просто неможливо (наприклад, за багатьма екологічними

параметрами).

Для України найближчим часом може стати цілком реальною ситуація,

коли вихід із кризи й формальне економічне зростання (ріст ВВП,

промисловості тощо) супроводжуватиметься подальшою екологічною

деградацією. Так, відсутність урахування екологічних факторів у прийнятті

рішень відбувається при одночасній структурній перебудові економіки й

системи державного регулювання, спрямованої на розвиток ринкових відносин

у країні. Тобто існуюча модель управління економікою не дозволяє створити

економічні й правові механізми, що забезпечують реалізацію прав громадян на

чисте середовище існування та сприятливе підвищення ефективності

використання природоресурсного потенціалу країни в ринкових умовах.

«Екологічно орієнтована» корекція статистики традиційних

економічних показників може привести до їх значного скорочення аж до

від'ємних величин приросту. Ігнорування екологічного фактора ускладнює

процедуру прийняття ефективних економічних і соціальних рішень як на

макрорівні, так і в регіонах. Ряд проектів і програм при адекватному

економічному врахуванні екологічного фактора виявляються неефективними.

Це в перспективі може привести до негативних соціальних, екологічних і

економічних наслідків для країни.

У зв'язку із цим актуальною є розробка набору індикаторів, що

дозволяють урахувати екологічний фактор у системі соціально-економічних

показників розвитку країни. Поряд з використанням уже існуючого у світі

досвіду розробки таких індикаторів, необхідно враховувати й об'єктивно

існуючі труднощі: облік екологічного фактора в макроекономічних показниках

(таких, як, наприклад, національні рахунки, показник заощаджень), як правило,

є складною й дорогою процедурою у зв'язку з відсутністю багатьох необхідних

даних таблиця 4.1).

Таблиця 4.1. Характеристика системи індикаторів стійкого

розвитку, розроблена КСР

Характеристика групи індикаторів

Екологічні • викиди шкідливих речовин, показники захисту атмосфери від забруднення;

• обсяги споживання чистої води, показники збереження якості водних ресурсів і постачання

ними, захисту океанів, морів і прибережних територій від забруднення;

• показники, що характеризують раціональне управління вразливими

екосистемами, збереження біологічного різноманіття;

• частка розораних земель, показники раціонального використання земельних ресурсів;

• показники, що відображають результати боротьби із спустеленням і посухами,

боротьби за збереження лісів;

• показники розвитку сільських районів і сприяння веденню стійкого сільського

господарства;

• показники екологічно безпечного використання біотехнологій;

• обсяги похованих шкідливих відходів, показники екологічно безпечного управління

твердими відходами і стічними водами, токсичними хімікатами, небезпечними й радіоактивними відходами

Економічні • ВВП;

• середня заробітна плата;

• капітальні вкладення в екологічну діяльність;

• міжнародна кооперація для прискорення стійкого розвитку;

• зміна характеристик споживання;

• фінансові ресурси й механізми;

• частка еколого-економічного збитку у ВВП

Соціальні • тривалість життя;

•забезпеченість житлоплощею;

•інвестиції в охорону здоров'я й соціальні цілі;

•боротьба з бідністю;

•демографічна динаміка й стабільність;

• поліпшення якості освіти, інформованості й виховання \ суспільства;

• захист і поліпшення здоров'я людей;

• поліпшення розвитку населених пунктів

Інституці- • урахування питань екології й розвитку в плануванні й управлінні

ональні для стійкого розвитку;

• національні механізми й міжнародне співробітництво для створення потенціалу СР у

країнах, що розвиваються;

• міжнародний інституціональний порядок;

• міжнародні правові механізми;

• інформація для прийняття рішень;

• посилення ролі громадськості

Індикатори відображають тенденції і динаміку всіх сфер

рупа

індикаторів

життя людини й можуть використовуватися в системах спостереження та

контролю при проведенні моніторингових досліджень, надавати інформацію

про ступінь стабільності регіонів.

Індикатори призначені для вирішення окремих завдань:

1) визначення цілей:

- виявлення конкретних цілей політики стійкого розвитку в

кількісній формі;

- розробка стратегій для майбутнього розвитку;

- прогнозування ефекту від запланованих заходів;

2) управління:

- моніторинг досягнення стійкого розвитку;

- оцінка досягнутого прогресу;

- оцінка ефективності впровадження попередньої політики;

- інформація для планування й прийняття рішень органами влади;

-підвищення якості управлінських рішень з урахуванням

позицій і інтересів різних груп населення;

3) оцінка стану регіону в країні й світі (для регіонального рівня):

- міжрегіональні порівняння, обґрунтування трансфертів;

- взаємини регіону з міжнародним співтовариством, залучення

іноземних інвестицій, програм, грантів;

4) участь громадськості:

- інформування, навчання, взаємозв'язок із суспільством і

окремими групами населення;

- залучення громадськості до участі в суспільній діяльності.

У зв'язку із зазначеними завданнями індикатори стійкого розвитку

мають виконувати такі функції:

• визначати або виражати мету проведення загальнодержавних чи

регіональних програм;

• забезпечувати основу для оцінки ходу реалізації стратегій на різних

рівнях (технічні й управлінські цілі). Індикатори дають можливість здійснювати

вимір, моніторинг, оцінку й аналіз темпів і ефективності руху в напрямку до

досягнення цілей стійкого розвитку і, якщо буде потреба, коректувати загальну

політику таким чином, щоб направити розвиток у потрібне русло, що

забезпечує його стабільність;

• можуть використовуватися для забезпечення інформаційної

підтримки процесів планування й прийняття рішень у регіональних

адміністраціях та інших відомствах і організаціях, а також як основа для оцінки

довгострокової політики і стійкого розвитку й програм реалізації соціально-

економічних заходів;

• забезпечувати інформування громадськості про хід реалізації

стратегій, про темпи руху до стійкого розвитку в чіткій і доступній формі з

метою стимулювати необхідні зміни у ставленні населення до цих проблем

(Бобылев, 2003).

З певністю можна сказати, що процеси, які відбуваються сьогодні в

економіці, політиці і соціальній сфері, суперечливі й неоднозначні.

Вищезазначені глобальні проблеми екологічного характеру переконують у

необхідності постійного контролю всіх процесів, що відбуваються у світі.

Досвід багатьох країн показує, що ідеальне вирішення проблем - це не

викорінення наслідків уже здійсненого, а своєчасне прийняття осмислених по-

літичних або економічних рішень, які ґрунтуються, насамперед, на реальній і

багатогранній інформації. Тим більше, що динаміка сучасної цивілізації

потребує постійного відстеження будь-якої інформації.

Таким чином, мова йде про створення глобальної системи моніторингу

розвитку, що передбачає як екологічний, так і соціально-економічний

моніторинг.

4.3 Екологічний моніторинг, його сутність і види

У різних видах наукової і практичної діяльності людина здавна

застосовує метод спостереження — спосіб пізнання, заснований на відносно

тривалому цілеспрямованому і планомірному сприйнятті предметів і явищ

навколишнього світу.

Ще наприкінці 60-х років XX століття багато країн усвідомили, що

необхідно скоординувати зусилля щодо збирання, збереження й переробки

даних про стан навколишнього середовища. У 1972 р. в Стокгольмі пройшла

конференція з охорони навколишнього середовища під егідою ООН, де вперше

виникла необхідність визначення поняття «моніторинг». Вирішено було під

моніторингом навколишнього середовища розуміти комплексну систему

спостережень, оцінки й прогнозу змін стану навколишнього середовища під

впливом антропогенних факторів. Термін з'явився як доповнення до поняття

«контроль стану навколишнього середовища».

Отже, екологічний моніторинг - це інформаційна система

спостережень, оцінки і прогнозу змін у стані навколишнього середовища,

створена з метою виділення антропогенних складових цих змін на тлі

природних процесів (Израэль, 1984).

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

• спостереження за джерелами антропогенного впливу;

• спостереження за факторами антропогенного впливу;

• спостереження за станом природного середовища й процесами, що

відбуваються в ньому під впливом факторів антропогенного впливу;

• оцінка фактичного стану природного середовища;

• прогноз зміни стану природного середовища під впливом факторів

антропогенного впливу й оцінка прогнозованого стану природного

середовища.

Моніторинг може здійснюватись такими засобами: фізичними,

хімічними, біологічними, авіаційними, космічними.

Екологічний моніторинг виник на стику екології, біології, географії,

геофізики, геології та інших наук. Розглянемо сучасну класифікацію

моніторингу за окремими ознаками.

Так, залежно від вирішуваних завдань розрізняють такі види

моніторингу:

• біоекологічний (санітарно-гігієнічний);

• геоекологічний (природно-господарський);

• біосферний (глобальний);

· геофізичний;

· біологічний.

Особливу роль у системі екологічного моніторингу відіграє біологічний

моніторинг, тобто моніторинг біологічної складової екосистеми (біоти).

Біологічний моніторинг - це контроль стану навколишнього природного

середовища за допомогою живих організмів. Головний метод біологічного

моніторингу - біоіндикація, зміст якої полягає в реєстрації будь-яких змін у

біоті, викликаних антропогенними факторами. У біологічному моніторингу

можуть бути використані не тільки біологічні, але й будь-які інші методи,

наприклад, хімічний аналіз вмісту забруднюючих речовин у живих організмах.

Геоекологічний (природно-господарський) моніторинг забезпечує

спостереження за природними екосистемами, агробіотою, індустріальними

екосистемами. У цьому випадку застосовують геофізичні, геохімічні,

біохімічні, біологічні методи.

Біосферний моніторинг здійснює спостереження за змінами в біосфері,

що пов'язані з антропогенним впливом.

Залежно від призначення за спеціальними програмами здійснюються

загальний, кризовий та фоновий екомоніторинги довкілля.

Загальний екомоніторинг довкілля - це оптимальні за кількістю та

розміщенням місця, параметри і періодичність спостережень за довкіллям, які

дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля підтримувати

прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної

екологічної діяльності.

Кризовий екомоніторинг довкілля - це інтенсивні спостереження за

природними об'єктами і джерелами техногенного впливу, розташованими в

районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних

явищ із шкідливими екологічними наслідками. Його призначення -

забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні

ситуації й прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для

життєдіяльності населення й господарювання

Фоновий екомоніторинг довкілля - це багаторічні комплексні

дослідження спеціально визначених об'єктів природоохоронних зон із метою

оцінки і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об'єктів

промислової і господарської діяльності, або одержання інформації для

визначення середньостатистичного (фонового) рівня забруднення довкілля в

антропогенних умовах.

В Україні моніторинг природного середовища здійснюється багатьма

відомствами, які мають складові підсистеми моніторингу. Так, наприклад, у

системі моніторингу, що здійснюється в Україні, розрізняють три рівні

моніторингу навколишнього природного середовища: глобальний, регіональний

і локальний. Визначення, методичні підходи і практика моніторингу на різних

рівнях відрізняються. Так, на локальному рівні - це реалізація такої стратегії,

що дає можливість забезпечити нормативну якість довкілля.

На регіональному рівні підхід до моніторингу ґрунтується на тому, що

забруднюючі речовини, потрапивши в кругообіг речовин у біосфері, змінюють

стан абіотичної складової і, як наслідок, спричинюють зміни в біоті (екзогенні

сукцесії). Будь-який господарський захід, проведений у масштабі регіону, по-

значається на регіональному фоні - змінює стан рівноваги абіотичного й

біологічного компонента.

Цілі глобального моніторингу визначаються в процесі міжнародного

співробітництва в рамках різних міжнародних організацій, угод (конвенцій) і

декларацій.

Ідею створення Глобальної системи моніторингу навколишнього

середовища (ГСМНС) було висловлено на Стокгольмській конференції ООН з

навколишнього середовища в 1972 р., реальні основи ГСМНС закладено на

спеціальній зустрічі в Найробі (Кенія) в 1974 р., де була уточнена роль агентів і

держав - членів ООН. Основи ГСМНС у колишньому СРСР були розроблені

академіком Ю.А. Ізраелем і повідомлені на засіданні Ради керівників ЮНЕП у

1974 р. Відмітною рисою концепції Ю.А. Ізраеля було спостереження за

антропогенними змінами в навколишньому природному середовищі.

Добре відомо, що за будь-який період відбуваються природні зміни

клімату, температури, тиску, сезонні зміни біомаси рослин і тварин. Природні

зміни відбуваються порівняно повільно, за великі періоди часу. їх реєструють

різні геофізичні, метеорологічні, гідрологічні, сейсмічні та інші служби.

Антропогенні зміни розвиваються набагато швидше, наслідки їх дуже небез-

печні, тому що можуть стати необоротними. Це обумовлює правомочність

іншої назви глобального моніторингу - фоновий моніторинг, чи моніторинг

фонового забруднення навколишнього природного середовища.

У даний час створено світову мережу станцій фонового моніторингу, які

здійснюють спостереження за певними параметрами стану навколишнього

природного середовища. Спостереження охоплюють усі типи екосистем: водні

(морські й прісноводні) і наземні (лісові, степові, пустельні, високогірні). Ця

робота проводитися під егідою ЮНЕП.

Станції комплексного фонового моніторингу України розташовані в

біосферних заповідниках (Чорноморський, Асканія-Нова) і є частиною

глобальних міжнародних спостережних мереж. Мета ГСМНС — вивчення

Землі як цілісної природної системи — визначена Міжнародною геосферно-

біосферною програмою (МГБП) і здійснюється із широким застосуванням

космічних засобів спостережень. МГБП, роботи за якою почалися з 1990 р.,

передбачає сім ключових напрямків розробок:

1. Закономірності хімічних процесів у глобальній атмосфері й роль