Стратегія сталого розвитку природи та суспільства. Матеріали курсу

Подождите немного. Документ загружается.

біологічних процесів у кругообігу газових компонентів.

1. Вплив біогеохімічних процесів в океані на клімат і зворотний

вплив.

2. Вивчення прибережних екосистем і впливу змін землекористування

на екосистему.

3. Взаємодія рослинного світу з фізичними процесами,

відповідальними за формування глобального кругообігу води.

4. Вплив глобальних змін на континентальні екосистеми.

5. Палеоекологія й палеоекологічні зміни та їх наслідки.

6. Моделювання земної системи з метою прогнозу її еволюції. У

рамках МГБП вивчаються біогеофізичний кругообіг вуглецю, азоту, фосфору й

сірки, які зараз визначаються як природними, так і антропогенними факторами.

В Україні основними напрямками глобального моніторингу

вважаються:

• вивчення незначних змін, що повсюдно виявляються, наприклад,

глобальних змін клімату внаслідок забруднення;

• дослідження ефектів, пов'язаних з поширенням забруднюючих

речовин на великі відстані, наприклад, закислення середовища під впливом

викидів в атмосферу сірки;

• антропогенних впливів, що мають велику інертність ефектів,

наприклад, кумулятивного ефекту органічних пестицидів та ін.

На даний час моніторинг довкілля виконується згідно з Ухвалою

Кабінету Міністрів України № 391 від 30.03.1998 р. Міністерством

надзвичайних ситуацій, Міністерством охорони здоров'я, Мінагрополітики,

Держкомлісгоспом, Мін ОНПС, Держводгоспом, Держкомземом, Держбудом

України. Всі ці органи влади мають у своїй структурі спеціальну службу, що

здійснює спостереження за станом забруднення повітря в містах і промислових

центрах, забруднення ґрунту, забруднення прісних і морських вод, за

трансграничним перенесенням речовин, що забруднюють атмосферу, хімічним

і радіонуклідним складом, кислотністю атмосферних опадів і забрудненням

сніжного покриву та ін.

Значна роль в екологічному моніторингу належить громадськості. Разом

з тим далеко не всі завдання, що виконує екологічний моніторинг, доцільно

ставити перед громадськістю. Головною метою глобального екологічного

моніторингу є підвищення доступності екологічної інформації для

громадськості.

Таким чином, державна система екомоніторингу довкілля повинна стати

інтегрованою інформаційною системою, що здійснюватиме збирання,

збереження та обробку екологічної інформації для відомчої та комплексної

оцінки й прогнозу стану природних середовищ, біоти і умов життєдіяльності,

вироблення обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соці-

альних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної

виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також

виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, особливо в

межах стійкого розвитку.

4.4 Застосування екологічних індикаторів при проведенні

моніторингу

ДЛЯ оцінки тенденцій стійкого розвитку країни на національному рівні

необхідна система базових індикаторів, що відображають сукупність

економічних і екологічних змін. Система повинна передбачати індикатори, що

найбільш повно характеризують ключові проблеми стійкого розвитку країни та

відповідають міжнародним вимогам.

Використанню зарубіжного досвіду й методології в побудові еколого-

економічних індикаторів повинен передувати ретельний аналіз українських

реалій і специфіки. Це обумовлено рядом причин, серед яких досить згадати

особливості перехідного періоду української економіки, її нестаціонарний

характер, а також природну унікальність країни, що відображається в коло-

сальних природних ресурсах. Все це робить неефективним пряме використання

деяких ключових традиційних індикаторів, які розроблені міжнародними

організаціями та окремими країнами і успішно застосовуються в більшості

країн світу.

Як приклад української специфіки можна навести базові показники для

основних природоексплуатуючих секторів - аграрного і лісового, типові для

систем індикаторів.

У світовій практиці в аграрному секторі до найважливіших базових

показників впливу відносять показник зміни площі сільськогосподарських

земель, площі ріллі оброблюваних земель. Для України площа сільгоспугідь

нині не розглядається як лімітуючий чинник. Більш того, є підстави говорити

про доцільність її скорочення через ступінь еродованості ґрунтів і порушення

екологічного балансу, економічної неефективності обробки маргінальних мало-

родючих земель.

Аналіз лісового сектору в багатьох країнах, що мають обмежені лісові

ресурси, починається з оцінки запасів лісу і швидкості його вичерпання. Інтен-

сивність вирубок лісу, забезпеченість лісовими ресурсами становлять головні

проблеми. У лісовому секторі України основні проблеми поточного періоду

стосуються не запасів, а їх використання.

Ці приклади свідчать про те, що перенесення традиційних для світу

еколого-економічних індикаторів на макро- чи мікрорівні виявляється не

завжди адекватним, потрібне обґрунтування базових еколого-економічних

індикаторів, що відображають проблеми і специфіку України. Сучасна

економіка країни характеризується високою природоємністю. В Україні

витрати природних ресурсів на одиницю кінцевої продукції в середньому у 2—

6 разів перевищують витрати розвинених країн.

4.5 Соціально-економічний моніторинг

Відомі різні визначення поняття «соціально-економічний моніторинг».

Найчастіше під цим поняттям розуміють систему спостережень, оцінки й

прогнозу економічної та соціальної обстановки, що складається в країні або

регіоні.

Головна мета функціонування системи соціально-економічного

моніторингу полягає в забезпеченні органів управління повною, своєчасною і

достовірною інформацією про процеси, що відбуваються в різних сферах

економіки, соціальної ситуації в країні.

У літературі виділяють такі основні завдання соціально-економічного

моніторингу:

• організація спостереження, одержання достовірної та об'єктивної

інформації про перебіг соціально-економічних процесів;

• оцінка й системний аналіз одержуваної інформації, виявлення

причин, що викликають той чи інший характер перебігу цих процесів;

• забезпечення органів управління підприємств, установ, організацій і

громадськості інформацією, отриманою при здійсненні соціально-економічного

моніторингу;

• розробка прогнозів розвитку соціально-економічної ситуації;

• підготовка рекомендацій, спрямованих на подолання негативних і

підтримання позитивних тенденцій розвитку і до ведення їх до відповідних

органів управління.

Головними принципами соціально-економічного моніторингу вчені

вважають цілеспрямованість і комплексність. Ще слід

зазначити безперервність спостереження за об'єктами, періодичність зняття

інформації про зміни, що відбуваються, зіставлення застосовуваних показників

моніторингу в часі. При організації моніторингу необхідне дотримання таких

вимог до інформації: повнота, вірогідність, своєчасність і репрезентативність.

Моніторинг виступає як своєрідний регулятор людської діяльності. Це

механізм, що формує економічні відносини й правила, на яких будуються й

діють ці відносини. Економічний розвиток пов'язаний із соціальним

регулюванням: способом дій, поведінкою, звичками людей, їхніми інтересами й

потребами.

Соціальні зв'язки між людьми впливають на економічний розвиток у

цілому. Дану тезу можна продемонструвати на простому життєвому прикладі.

Як люди використовуватимуть ту частину своїх місячних доходів, яка

залишається на руках після задоволення первинних потреб? Якщо вони внесуть

їх у фінансову систему країни й обернуть в акції, позики, у будь-які форми кре-

дитування, це дасть додатковий поштовх до зростання національної економіки.

Якщо населення, як і раніше, зберігатиме гроші в доларах, то наша економіка

не матиме майбутнього, адже інвестуватиметься американська економіка.

Соціально-економічний моніторинг повинен показати, як поєднати

заощадження населення з інвестиціями в економіку.

Якість інформаційних даних залежить від вірогідності методів опису

економічних процесів і визначає адекватність показників, що характеризують

стан економіки.

За своєю сутністю показники та індикатори можуть бути

диференційовані на чотири групи: показники розвитку мети, які вказують на

досягнення важливого соціально-економічного завдання (перспективні

показники); показники засобів, які вказують на соціальні механізми процесів,

що ведуть до реалізації цілей (операційні показники); показники ресурсів, які

вказують на матеріально-речовинні та соціально-демографічні можливості

(ресурсні показники); показники результату, які в кількісно вимірних

величинах указують на певний ступінь реалізації програмних цілей у певні

часові інтервали 2-3 роки, а також до 5 років (цільові показники) (Заславская,

1991). У процедурному плані система показників складається зі статистичних і

соціальних показників. Перші являють собою конкретне значення процесів, що

відбуваються в економіці, другі - в сучасній соціології та соціальному

менеджменті.

На думку деяких учених, система соціально-економічних

показників має будуватися на єдиній методологічній основі, пронизувати всі

напрямки розвитку, не бути громіздкою (Новикова, 2003).

Основними функціональними елементами системи моніторингу

мають стати:

• багатовимірна база даних, призначена для нагромадження й

зберігання соціально-економічних і фінансових показників регіону в

галузевому й територіальному розрізах;

• розрахунково-аналітична підсистема підтримки прийняття

управлінських рішень, що складається з комплексу імітаційних і цільових

моделей, які відображають основні соціально-економічні процеси регіону, і

прогнозування динаміки соціально-економічних показників.

Багатовимірна база даних має складатися з декількох блоків.

Один із головних блоків - кадастр регіону. У цей блок має входити

систематизований звід даних про територію і майновий комплекс, створений на

основі електронної карти країни. Він має містити комплексні відомості про

земельні, водні, лісові ресурси, сировинні джерела, промисловий та сільсь-

когосподарський комплекси, мережі і об'єкти соціальної та невиробничої

інфраструктури.

Наступний блок - статистичні дані, тобто інформація, одержувана від

органів державної статистики. Вона повинна підрозділятися на три підблоки:

державну, відомчу й галузеву статистики, - у яких необхідно виділити щоти-

жневі, щомісячні та щоквартальні показники.

У цілому пропонуються такі розділи: територія і розселення;

чисельність і склад населення; народжуваність і смертність; шлюби і

розлучення; здоров'я; зайнятість, ринок праці; добробут, доходи і видатки

населення; правоохоронна діяльність; соціальна інфраструктура; екологія і

охорона природи; промисловість; агропромисловий комплекс; лісове

господарство; виробництво товарів народного споживання; транспорт і зв'язок;

фінанси, бюджет; муніципальне господарство; капітальне будівництво.

Наступний блок повинен містити інформацію нормативно-правового і

довідкового характеру. У підблок довідкової інформації заносяться відомості

про статус регіону або країни, час утворення, площу території, чисельність

населення, економіко-географічне положення, адміністративно-територіальний

поділ. Важливо, щоб така інформація була представлена в текстовій, числовій і

графічній формах.

Не підлягає сумніву, що створення ефективної системи моніторингу

соціально-економічного розвитку країни потребуватиме вирішення багатьох

завдань. Насамперед, це побудова системи показників, що давала б адекватну

характеристику стану й розвитку. Не менш важливим є завдання організації

інформаційного забезпечення системи. Тому створення такої системи вимагає

об'єднання зусиль фахівців у галузі економіки, екології, права, статистики та

інформатики і відповідно усвідомлення ними важливості виконуваної роботи.

Повертаючись до теми стійкого розвитку слід відзначити, що існуюча в Україні

державна статистична інформація дозволяє одержати кількісні значення

основних соціальних і еколого-економічних індикаторів і запропонувати їх для

оцінки рівня стабільності країни. А при використанні зарубіжного досвіду і

методології в побудові індикаторів стійкого розвитку необхідне проведення

ретельного аналізу реалій і специфіки країни. Це обумовлено багатьма об-

ставинами, серед яких досить згадати особливості перехідного періоду нашої

країни.

РОЗДІЛ 5

Економічний механізм раціонального природокористування

5.1 Економічний механізм і еколого-економічні інструменти

Як відомо, в економічно розвинених країнах основою регулювання

товарно-грошових відносин, у тому числі і в природоохоронній сфері, є

економічний механізм.

Економічний механізм - це сукупність економічних структур,

інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких реалізуються

чинні в конкретних умовах економічні закони та здійснюється погодження і

корегування суспільних, групових і приватних інтересів. Як ми ще

переконаємося, економічний механізм відіграє важливу роль у реалізації цілей

екологічної політики господарського суб'єкта будь-якого рівня.

Основними компонентами економічного механізму є:

• правові основи здійснення економічної діяльності (права, обов'язки,

ліцензії, обмеження, процедури тощо);

• система відносин власності на основні засоби виробництва;

• організаційна структура економіки, тобто система формальних і

неформальних організаційних зв'язків, що формує реальні економічні

відносини між господарськими суб'єктами; ці зв'язки можуть реалізовуватись

як по вертикалі (реалізація владного впливу), так і по горизонталі (взаємодія

між суміжними економічними суб'єктами, а також на регіональному рівні

внаслідок організаційної діяльності територіальних адміністративних органів);

• система суспільних інститутів (традиції, моральні засади,

порядки, релігійні звичаї, духовні цінності тощо), що формують соціально-

інформаційне поле економічної активності;

• економічні інструменти.

Одну з провідних ролей в реалізації дії економічного механізму

відіграють економічні інструменти. Це пояснюється тим, що саме через них

передається вплив на головні спонукальні мотиви діяльності суб'єктів

господарювання - їх економічні інтереси.

Економічні інструменти - це засоби (заходи, методи, важелі) зміни

фінансового стану економічних суб'єктів. За допомогою економічних

інструментів можна, впливаючи на спонукальні мотиви діяльності суб'єктів

господарювання, регулювати товарно-грошові відносини на рівні

підприємства, території, національної економіки і навіть транснаціональних

систем.

Економічні інструменти умовно можуть бути диференційовані на три

взаємозалежні і взаємообумовлені групи: ціни за ресурси, економічні вигоди,

перерозподільні платежі/виплати.

1. Ціни за ресурси. В широкому розумінні ціна - це кількість благ

(зокрема грошей, товарів, послуг), яку має заплатити економічний суб'єкт за

право використовувати певний товар (природний ресурс/благо, предмет,

послугу) або володіти ним.

У контексті розглянутої екологічної тематики до умовної групи цін за

ресурси можна віднести широкий спектр різних за формою економічних

показників: ціна за сировину, матеріали, енергію; платежі за право

користуватися землею, водою, лісом та іншими природними ресурсами;

платежі за використання асиміляційного потенціалу екосистем (плата за

забруднення); орендна плата за використання основних фондів (у тому числі

природоохоронної спрямованості); ціна за трудові фактори (зарплата,

нарахування на зарплату); ціна за використання фінансових ресурсів (облікова

ставка національного банку, процентна ставка комерційних банків, виплати по

позиках, ін.).

Звичайно вже сам по собі термін ціна передбачає питоме значення

цього показника, тобто задане в розрахунку на одиницю використовуваного

ресурсу. Це відповідає, зокрема, поняттю ставка. Однак застосовуються й інші

форми цього показника, наприклад: тарифи за використання 1 м

води; ставки

платежів (зборів) за викиди в атмосферне повітря чи скидання у водойми 1

тонни шкідливих речовин; платежі за використання 1 га земель; платежі за

використання природних ресурсів (зокрема, на геологорозвідувальні роботи) у

процентних частках від товарної вартості використаної мінеральної сировини,

ін.

Ще раз нагадаємо, що базою (нижньою межею) при формуванні цін у

ринковій економіці є витрати виробництва і продажу даного виду ресурсів.

Верхня межа цін при достатній платоспроможності покупця обумовлена тією

вигодою, яку сподівається отримати з даного товару споживач. Отже, такі два

види економічних інструментів, як ціна за ресурс і економічна вигода (від

використання блага), виявляються тісно пов'язаними: вигоди визначають

верхню межу цін, а ціни обмежують обсяг економічних вигод.

Основна екологічна функція ціни за ресурс у системі товарно-

грошових відносин - обмежувальна. Адже обсяг коштів за які споживач

ресурсів (він же потенційний виробник інших ресурсів) може їх одержувати,

завжди обмежений. Це ліміту можливості придбання ресурсів. Чим вищий

рівень цін, тип менше вихідних ресурсів може бути придбано для здійсненню

господарської діяльності. В курсах макроекономіки це відоме як дилема

«масло чи сталь». Здатність цін впливати на рівень споживання ресурсів

активно застосовується в природокористуванні для обмеження (зниження)

інтенсивності споживання природних ресурсів. До неї ми ще повернемося,

розглядаючи характеристику третього виду інструментів - перерозподільних

платежів.

2. Економічні вигоди. Під економічною вигодою (від використання чи