Стельмах В.С. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін

Подождите немного. Документ загружается.

261

4.3.2. Сучасний стан ліквідності банківської системи України

Банківська ліквідність, як динамічний стан, характеризується постій-

ними змінами. Ці зміни, що відбуваються у стані ліквідності банківської

системи, мають зовнішні ознаки, основні з яких узагальнено в табл. 4.3.

Зокрема, про зменшення банківської ліквідності свідчать зменшення обся-

гів коштів банків на кореспондентському рахунку, зростаючий попит на

кредити рефінансування НБУ, підвищення залежності ресурсної бази

від

обсягів міжбанківського кредитування, зниження залишків готівки в касах

банків, зростання відсоткових ставок на грошово-кредитному ринку. І на-

впаки, основними ознаками зростання банківської ліквідності є збільшен-

ня обсягів коштів банків на кореспондентському рахунку, зростання попи-

ту банків на стерилізаційні операції центрального банку та зменшення по-

питу на операції з

рефінансування, зниження залежності ресурсної бази

від обсягів міжбанківського кредитування та зниження відсоткових ставок

на грошово-кредитному ринку.

Слід зазначити, що в ринкових умовах неможливо зберегти достатній

рівень ліквідності в усіх банках. Проте втрата ліквідності одного або кіль-

кох банків ще не означає втрату ліквідності банківської системи країни. У

цілому ліквідність банківської

системи є складним явищем, яке визнача-

ється сукупною ліквідністю банківських установ другого рівня й обумов-

люється багатьма факторами внутрішнього та зовнішнього впливу на мік-

ро- та макрорівні, що перебуває в постійній зміні та взаємозв’язку.

Таблиця 4.3

Характеристика змін у ліквідності банківської системи

Ознаки зменшення

банківської ліквідності

Ознаки зростання

банківської ліквідності

Зменшення обсягів коштів банків на ко-

респондентському рахунку; зростаючий

(великий) попит на кредити рефінансу-

вання НБУ; підвищення залежності ре-

сурсної бази від обсягів міжбанківського

кредитування; зниження залишків готів-

ки в касах банків; зростання відсоткових

ставок на грошово-кредитному ринку

Збільшення обсягів коштів банків на корес-

пондентському рахунку; зростання попиту

банків

на стерилізаційні операції централь-

ного банку та зменшення попиту на операції

з рефінансування; зниження залежності ре-

сурсної бази від обсягів міжбанківського

кредитування; зниження відсоткових ставок

на грошово-кредитному ринку

Зокрема, на мікрорівні дотримання банком належного рівня ліквіднос-

ті залежить від таких основних чинників: відповідність структури активів

і пасивів за строками та сумами; структури і стабільності депозитної бази;

якість активів і достатність капіталу банку; стратегія управління ліквідніс-

тю; репутація банку тощо. Ліквідність банку визначається його спромож-

ністю адаптуватися до скорочення

зобов’язань, здійснити фінансування

зростання активів за мінімальною вартістю чи своєчасно ліквідувати активи

262

за ринковою ціною. Відповідно до чинної нормативної бази на мікрорівні

ліквідність банку є його здатністю забезпечити своєчасне виконання своїх

грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і

сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання

зобов’язань банку, а також строками і сумами інших джерел і напрямів

використання коштів

[61]. Нині в Україні в банківській системі спостері-

гається накопичення швидкими темпами валютних і строкових дисбалан-

сів, які проявляються у зростанні розривів (гепів) між обсягами залучених

депозитів та наданих кредитів за строковістю та валютою платежу

(табл.4.4).

Таблиця 4.4

Динаміка окремих показників, які характеризують дисбаланси

в банківській системі України у 2000–2008 рр.

Показники 2003 2004 2005 2006 2007 08.2008

Співвідношення депозитів та кредитів,

наданих суб’єктам економіки в інозем-

ній валюті

0,70 0,81 0,73 0,58 0,42 0,40

Співвідношення довгострокових депо-

зитів та довгострокових кредитів, нада-

них суб’єктам економіки

у тому числі:

0,65 0,66 0,58 0,51 0,44 0,43

Співвідношення довгострокових депо-

зитів та довгострокових кредитів, нада-

них суб’єктам економіки в національній

валюті

0,80 0,70 0,69 0,67 0,69 0,66

Співвідношення довгострокових депо-

зитів та довгострокових кредитів, нада-

них суб’єктам економіки в іноземній

валюті

0,51 0,61 0,48 0,40 0,27 0,26

Співвідношення строкових депозитів та

кредитів, наданих суб’єктам економіки

0,53 55,9 0,58 0,50 0,44 0,42

Джерело: розраховано за даними Бюлетеня Національного банку України.

Зазначені дисбаланси свідчать про зростання ризиків ліквідності на

мікрорівні через проведення банками високоризикованої кредитної полі-

тики щодо надання довгострокових кредитів без наявності відповідних

внутрішніх довгострокових кредитних ресурсів у необхідному обсязі та

валюті платежу. Триваючий процес заміщення внутрішньої ресурсної бази

банків зовнішніми запозиченнями зумовлює збільшення їх залежності від

зовнішніх ресурсів, а,

відповідно, й чутливості до шоків на світових рин-

ках капіталів, що нарощує системні ризики, які створюють загрозу фінан-

совій стійкості України.

Нині найбільш загрозливими стали дисбаланси у відношенні довго-

строкових депозитів і довгострокових кредитів в іноземній валюті. Цей по-

263

казник на початок вересня 2008 р. зменшився до 0,26 проти 0,51 у 2003 р.

Це свідчить про тенденцію заміщення внутрішньої довгострокової ресурс-

ної бази депозитного характеру в іноземній валюті іншими джерелами, на-

самперед іноземними запозиченнями. Напрями руху останніх є найбільш

непередбачуваними, особливо в умовах зростаючої нестабільності на між-

народних фінансових ринках і фінансової кризи, що

розгортається в Україні.

Тривожним симптомом негараздів у стані ліквідності банківської сис-

теми є показник співвідношення строкових депозитів і кредитів, наданих

суб’єктам економіки, який знизився з 0,53 у 2003 р. до 0,42 на початок ве-

ресня 2008 р. Це свідчить про те, що на 58% кредитний портфель банків

формується із внутрішніх ресурсів до запитання, які,

як відомо, є нестабі-

льним короткостроковим джерелом ресурсної бази банків, або ж з ресурс-

них джерел, залучених з-за кордону. Для порівняння зазначимо, що стро-

кові депозити, мобілізовані на внутрішньому ринку, покривають 78% бан-

ківських кредитів у Вірменії, 63% – в Азербайджані, 71% – у Болгарії,

52% – у Грузії, 78% – у Киргизстані, 104% – у Македонії, 82% – у Молдо-

ві, 52% –

у Росії [20].

Розв’язання проблеми банківської ліквідності в аспекті усунення строко-

вих та валютних дисбалансів між обсягами та строками депозитних та кре-

дитних операцій банків потребує вжиття заходів з метою посилення банків-

ського нагляду та удосконалення інструментів грошово-кредитної політики.

На макрорівні ліквідність банківської системи формується під впли-

вом зовнішніх факторів

загальноекономічного характеру, найважливіши-

ми з яких в Україні є: динаміка коштів Уряду на рахунках у Національно-

му банку України, інтервенції центрального банку на валютному ринку,

динаміка готівки в касах банків та поза банками, результати використання

Національним банком відповідних механізмів та інструментів регулюван-

ня грошово-кредитного ринку в попередньому періоді. Кумулятивний

вплив основних із зазначених чинників графічно зображений на рис. 4.26.

Досліджуючи ліквідність банківської системи за рівнем залишків кош-

тів на кореспондентських рахунках банків у Національному банку Украї-

ни, слід зазначити, що банки у своєму розпорядженні мають значний об-

сяг вільної ліквідності (кошти на коррахунках за виключенням коштів

сформованих обов’язкових резервних вимог

). Обсяг коштів вільної ліквід-

ності мав тенденцію до зростання з жовтня 2006 року по листопад

2007 року. Як видно з рисунка 4.26 основними чинниками її зростання в

зазначений період були зниження обов’язкових резервних вимог, рух ко-

штів Уряду на Єдиному казначейському рахунку в НБУ та валютні інтер-

венції (купівля іноземної валюти) Національного

банку України. Останні

проводилися з метою підтримання курсової стабільності за діючого режи-

му прив’язки курсу гривні до долара США в умовах значного притоку

іноземного капіталу в Україну.

264

-25000

-20000

-15000

-10000

-5000

5000

10000

15000

20000

25000

01.02.2005

01.03.2005

01.04.2005

01.05.2005

01.06.2005

01.07.2005

01.08.2005

01.09.2005

01.10.2005

01.11.2005

01.12.2005

01.01.2006

01.02.2006

01.03.2006

01.04.2006

01.05.2006

01.06.2006

01.07.2006

01.08.2006

01.09.2006

01.10.2006

01.11.2006

01.12.2006

01.01.2007

01.02.2007

01.03.2007

01.04.2007

01.05.2007

01.06.2007

01.07.2007

01.08.2007

01.09.2007

01.10.2007

01.11.2007

01.12.2007

01.01.2008

01.02.2008

01.03.2008

01.04.2008

01.05.2008

01.06.2008

01.07.2008

01.08.2008

01.09.2008

01.10.2008

Період

Обсяги, млн. грн.

-30000

-15000

15000

30000

45000

60000

75000

90000

105000

120000

135000

Залишки коштів на коррахунках, млн. грн.

Сума обов'язкових резервів, млн. грн.

Обсяги інтервенцій НБУ (купівля -"+", продаж – "–"), млн. грн.

Вихідне сальдо ЄКР (на кінець місяця), млн. грн.

Чисті операції Національного банку України ((–) – мобілізаційні, (+) – кредитні, млн. грн.

М0, гроші поза банками (права шкала), млн. грн

Рис. 4.26. Динаміка кумулятивного впливу різних факторів на ліквідність

банківської системи України у 2003–2008 рр.

Джерело: побудовано за даними офіційного сайту Національного банку України [133].

Із листопада 2007 року вільна ліквідність банків значно знизилася, що

було зумовлено багатьма об’єктивними факторами. Насамперед, на зни-

ження вільної ліквідності вплинуло зменшення присутності на валютному

ринку центрального банку через проведення операцій із купівлі іноземної

валюти, а також підвищення вимог щодо обов’язкового резервування бан-

ків. Так, з метою поступового обмеження економічними методами обсягів

іноземних запозичень банків за кордоном та посилення привабливості

проведення операцій у національній валюті до складу зобов’язань банків,

які підлягають обов’язковому резервуванню, було введено кошти, залуче-

ні банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезиден-

тів [180]. Обов’язковому резервуванню нині підлягають усі залучені бан-

ком кошти, за винятком коштів, залучених від банків-резидентів, міжна-

родних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах суб-

ординованого боргу [153]. За рахунок збільшення вимог обсяг сформова-

них банками резервів зріс від 5,5 млрд. грн. на початок листопада 2007 ро-

ку до 11,1 млрд. грн. на початок травня 2008 року. За цей період під су-

купним впливом зазначених чинників вільна ліквідність зменшилася з

15,6 млрд. грн. до 5,5 млрд. грн.

265

Важливим чинником вилучення банківської ліквідності є готівка поза

банками. Тенденція до стрімкого зростання цього показника свідчить про

схильність суб’єктів ринку до збереження поза банками і тінізацію еконо-

міки та потребує впровадження відповідних заходів детінізації економіки

й фінансового поглиблення.

Особливої уваги потребує чинник залишку коштів Єдиного казначей-

ського рахунку в Національному

банку України. Єдиний казначейський

рахунок використовується для обліку коштів уряду в Національному бан-

ку України. Він забезпечує швидку мобілізацію коштів, які протягом дня

надходять на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства. Вплив

цього чинника на банківську ліквідність виявляється у зменшенні обсягу

поточних рахунків (коррахунків) банків у центральному банку при надход-

женні коштів Уряду на рахунок в Національному банку України. І, навпа-

ки, витрачання Урядом коштів призводить до збільшення коштів на рахун-

ках банків, а відповідно й до збільшення їх ліквідності. Динаміка коштів

уряду на рахунках у Національному банку України є найбільш непередба-

чуваним чинником впливу на ліквідність банківської системи. Це

пов

’язано з тим, що прогнозовані фахівцями Державного казначейства об-

сяги руху коштів на рахунках уряду доволі часто не збігаються із фактич-

ними обсягами руху. Крім цього, через недосконалість бюджетного про-

цесу має місце тенденція накопичення протягом року коштів на ЄКР із

масовим їх витрачанням в кінці року, що позначається на

зростанні над-

лишкової ліквідності банківської системи та інфляційних тенденціях у

країні. Вирішення цієї проблеми потребує посилення координації грошо-

во-кредитної та фіскальної політики.

Ураховуючи багатофакторність проблеми ліквідності та її роль у за-

безпеченні стійкості всієї банківської системи, важливого значення набу-

ває питання централізованого управління банківською ліквідністю, яке в

Україні здійснюється Національним

банком України під час реалізації

грошово-кредитної політики. Управління ліквідністю – процес створення

передумов, забезпечення та підтримання оптимального рівня ліквідності

банку та банківської системи в цілому. Однією з таких передумов є нор-

мативно-законодавча підтримка діяльності банків, що визначає такі рамки

поведінки банків, які сприяють забезпеченню ліквідної та стійкої діяльно-

сті

банківської системи. Іншим аспектом регулювання ліквідності є конт-

роль за діяльністю банків, який проводиться з метою забезпечення надій-

ності та стійкості, що передбачає цілісний і безперервний нагляд за здійс-

ненням банками своєї діяльності у відповідності з діючим законодавством

та інструкціями наглядового органу.

Регулюванню ліквідності банківської системи передує аналіз поточно-

го стану

ліквідності, який здійснюється Національним банком України

щоденно за такими складовими: обсяг коррахунків банків, вільна ліквід-

266

ність банківської системи (різниця між залишками на коррахунках банків

та обсягом обов’язкових резервів) та чинники, що впливають на стан лік-

відності банків. Регулювання ліквідності банківської системи здійснюєть-

ся в межах монетарної політики Національного банку України в процесі

регулювання грошово-кредитного ринку шляхом використання законодав-

чо визначених механізмів та інструментів.

Як

видно з рис. 4.26 сучасний стан ліквідності банківської системи

характеризується вільною ліквідністю, складовою якої поряд з оптималь-

ною, є і надлишкова. Значні обсяги вільної ліквідності українських банків

зумовлені, на нашу думку, сукупною дією цілого ряду чинників. Зокрема,

наявність великих залишків на кореспондентських рахунках банків у На-

ціональному банку України пов’язана

з:

– необхідністю проведення поточних платежів і недостатньо доскона-

лою системою прогнозування в банках;

– недостатньо ефективним управлінням ліквідністю банків на мікрорівні;

– недостатньою стабільністю на фінансовому ринку та ризиком зміни

ситуації, яка може зумовити втрату ліквідності;

– діючою грошово-кредитною політикою, орієнтованою на підтри-

мання стабільності валютного курсу гривні у вузькому діапазоні

, негатив-

ним результатом якої є зростання грошової емісії головним чином через

валютний канал.

За таких умов актуальним стає питання обґрунтування оптимального

рівня вільної ліквідності та оптимального рівня ліквідності банківської

системи в цілому, а також визначення критеріїв їх оцінки та методів про-

гнозування на коротко- та довгострокову перспективу. Слід зазначити, що

проблема оптимальної ліквідності банківської системи в теорії та в бан-

ківській практиці залишається малодослідженою. Серед вітчизняних до-

сліджень немає праць, в яких би порушувалась проблематика визначення

оптимального рівня банківської ліквідності на макрорівні. Інші нечисленні

результати дослідження оптимальної ліквідності банківської системи ґру-

нтуються на спірних твердженнях, які не дозволяють розкрити її адекват

но практичним реаліям, а відповідно й використати в практичній роботі

центрального банку для прогнозування та управління надлишковою лік-

відністю банківської системи.

Враховуючи те, що оптимальний рівень ліквідності має забезпечити

виконання банками обов’язкового рівня резервних вимог та усіх грошових

зобов’язань банківської системи, а також проведення операцій банків та

нарощення

їх обсягів відповідно до потреб розвитку економіки без ство-

рення дисбалансів та загрози фінансовій стійкості банківської системи та

розвитку інфляційних процесів в країні, кількісна оцінка та прогнозування

оптимального рівня ліквідності банківської системи на коротко- та серед-

ньострокову перспективу потребує урахування чинників, які визначають її

267

рівень. До основних чинників, що впливають на рівень оптимальної лік-

відності належать:

1. Рівень активності банків, який визначається рівнем розвитку еко-

номіки та потребами її кредитоспроможних суб’єктів. Критеріями оцінки

банківської активності можуть бути приріст активних операцій банків.

При визначенні оптимального рівня ліквідності банківської системи в зна-

чення цього показника має

бути закладено потенціал для нарощення актив-

них операцій банків, адекватно до темпів зростання економіки за останні

роки, та враховано необхідність досягнення запланованих показників зро-

стання економіки в поточному році.

2. Сезонність банківської активності, яку визначає попит на гроші та

банківські послуги від суб’єктів економіки. Наприклад, у літні місяці та на

початку року закономірно спостерігається менша економічна активність

суб’єктів економіки, тому обґрунтовано буде меншим показник оптима-

льної ліквідності банківської системи, ніж в інші місяці року.

3. Динаміка коштів уряду на рахунках Національного банку України.

Кошти уряду є найменш передбаченим фактором, який впливає на стан

банківської ліквідності. Необхідність своєчасного та повного виконання

зобов’язань банків за цими рахунками потребує врахування змін залишків

за цим рахунком у складі показника оптимальної ліквідності.

4. Темпи приросту депозитних та інших зобов’язань банківської сис-

теми, як бази формування обов’язкових резервних вимог. Особливої уваги

потребує найменш передбачувана складова ресурсної бази із термінами

виконання «на вимогу», яка потребує

наявності «запасу» ліквідності у

складі її «оптимальної» складової.

5. Ситуація з ліквідністю на міжбанківському ринку. За наявності

надлишкової ліквідності на міжбанківському ринку банки можуть розра-

ховувати на швидке залучення ліквідних коштів на ньому, що дозволяє

підтримувати рівень оптимальної ліквідності на нижчому рівні.

4.3.3. Основні напрями вдосконалення управління ліквідністю

банківської системи України

Проведене дослідження теоретико-методичних, правових і практичних

аспектів регулювання ліквідності банківської системи України дозволило

виділити окремі проблемні питання, вирішення яких дасть змогу підвищити

ефективність управління банківською ліквідністю на макрорівні. У цілому,

на нашу думку, проблема підвищення ефективності управління ліквідністю

банківської системи України має розв’язуватися комплексно шляхом запро-

вадження заходів, спрямованих

на удосконалення інструментарію регулю-

вання ліквідності банківської системи Національним банком України на

макро- та мікрорівні на основі впровадження передового світового досвіду з

урахуванням вітчизняних умов розвитку грошово-кредитного ринку.

268

Слід зазначити, що ефективність управління ліквідністю банківської

системи будь-якої країни залежить від наявності дієвих механізмів та ін-

струментів її регулювання. Наявність ефективного інструментарію управ-

ління як надлишкової, так і недостатньої ліквідності особливо актуально в

умовах нечітко сформованої позиції структурної ліквідності в Україні, ко-

ли дефіцит ліквідності може змінюватися профіцитом і

навпаки.

В Україні законодавчо управління ліквідністю банківської системи ґрун-

тується, головним чином на ефективному інструментарії, напрацьованому

світовою практикою банківського нагляду та грошово-кредитного регулю-

вання. Зокрема, відповідно до чинного законодавства, Національний банк

України має у своєму розпорядженні такі основні інструменти регулювання

ліквідності: інструменти банківського нагляду як економічні нормативи, у

тому

числі ліквідності, а також такі інструменти грошово-кредитної політи-

ки як обов’язкові резерви, процентна політика [153; 155; 61]. Положенням

про регулювання Національним банком України ліквідності банків України

для регулювання ліквідності передбачено також можливість проведення

депозитних і кредитних операцій овернайт, операцій з обміну іноземної ва-

люти на національну (своп), операцій прямого та зворотного репо

, операцій

з власними борговими зобов’язаннями та рефінансування банків строком до

14 і 365 днів, операції з державними облігаціями України [156].

Дослідження практики застосування зазначеного інструментарію ре-

гулювання банківської ліквідності на мікро- та макрорівні дозволило ви-

значити можливі напрями їх удосконалення відповідно до передового за-

рубіжного досвіду з урахуванням особливостей розвитку грошово-

кредитного

ринку в Україні.

Як уже зазначалося, відповідно до чинної нормативної бази на мікро-

рівні ліквідність банку є його здатністю забезпечити своєчасне виконання

своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строка-

ми і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконан-

ня зобов’язань банку, а також строками і

сумами інших джерел і напрямів

використання коштів [61]. Накопичення валютних і строкових дисбалансів,

які проявляються у зростанні розривів (гепів) між обсягами залучених депо-

зитів та наданих кредитів за строковістю та валютою платежу (див.

табл. 4.3.3) потребують вжиття заходів щодо посилення впливу банківсько-

го нагляду та удосконалення інструментів регулювання ліквідності.

З метою поступового обмеження

економічними методами обсягів за-

лучень коштів за кордоном та посилення привабливості проведення кре-

дитних операцій у національній валюті Національним банком України бу-

ло вжито ряд заходів. Зокрема, у березні 2007 року було внесено зміни до

«Положення про порядок формування та використання резервів для від-

шкодування можливих втрат за кредитними операціями банків

», якими

передбачалося підвищення коефіцієнтів резервування за кредитами, нада-

269

ними в іноземній валюті [154]. Також із 20 листопада 2007 року відповід-

но до постанови Правління НБУ № 403 від 7.11.2007 р. «Про регулювання

грошово-кредитного ринку» до складу зобов’язань банків, які підлягають

обов’язковому резервуванню, введено кошти, залучені банками від банків-

нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів [180]. Обов’язково-

му резервуванню нині підлягають усі залучені

банком кошти, за винятком

коштів, залучених від банків-резидентів, міжнародних фінансових органі-

зацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу [153].

Розмір обов’язкового резервування для строкових коштів і вкладів в іно-

земній валюті становить 4%, а для коштів вкладів (депозитів) на вимогу в

іноземній валюті – 5% [172]. Зазначені зміни мали на меті

стимулювання

банків до збільшення орієнтації на внутрішні джерела формування кредит-

них ресурсів. Проте, як показують дані табл. 4.3.3, очікуваних зрушень у

співвідношеннях пасивних та активних операцій банків за строками та ва-

лютою платежу не відбулося.

Із метою підтримки банками достатнього рівня регулятивного капіта-

лу для покриття валютного ризику ліквідності з 13 лютого 2008 року

було

внесено зміни до «Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в

Україні», які стосувалися змін у розрахунку нормативу адекватності регу-

лятивного капіталу/платоспроможності (Н2) в частині зважування довго-

строкових активних операцій, які здійснені з перевищенням строків роз-

міщення над строками залучення коштів, на коефіцієнт ризику 50 відсот-

ків та врахування валютного

ризику, який вимірюється сукупною сумою

відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банків-

ськими металами [61].

Подальше стрімке зростання обсягів кредитування неадекватне наяв-

ній внутрішній ресурсній базі банків та часті звернення банків за підтрим-

кою ліквідності до Національного банку України зумовили необхідність

вжиття такого адміністративного заходу, як відмову, у підтримці

ліквідно-

сті банків за всіма інструментами рефінансування у разі наявності постій-

ної незбалансованості між термінами та обсягами залучених та розміще-

них коштів [86]. Відповідно до постанови Правління Національного банку

України № 107 від 21.04.2008 року з 22 квітня під час розгляду питання

про підтримання ліквідності банку шляхом рефінансування враховувати

інформацію щодо проведення банком кредитної

політики в межах наявних

за термінами та обсягами кредитних ресурсів, у тому числі зростання кре-

дитних вкладень в економіку, кредитів фізичним особам і міжбанківських

кредитів [179].

З метою вирішення проблеми розбалансування пасивів та активів бан-

ків за строковістю та видами валют, а також накопичення ризиків у бан-

ківській системі обґрунтованою є необхідність

посилення ролі економічних

270

нормативів, насамперед нормативів ліквідності в регулюванні банківської

ліквідності на мікрорівні

Насамперед йдеться про можливий розгляд Національним банком

України питання щодо встановлення нормативу довгострокової ліквіднос-

ті (замість нормативу короткострокової ліквідності (Н6)). Необхідність

виконання зазначеного нормативу дозволяє, як показує досвід Німеччини і

Росії, посилити контроль за довгостроковою ліквідністю банків. Розв’я-

зання проблеми довгострокової ліквідності банків в Україні є актуальним

з огляду

на зростаючі обсяги довгострокових кредитів (насамперед іпотеч-

них) та наявність так званих гепів, тобто невідповідності між строками та

сумами довгострокових активів і зобов’язань.

Слід відмітити, що відповідно до Інструкції про порядок регулювання

діяльності банків в Україні [61], спеціалізовані банки [ощадні, іпотечні,

розрахункові (клірингові)] у зв’язку із концентрацією ризиків зобов’язані

дотримуватися спеціальних (підвищених) значень економічних нормати-

вів, у тому числі ліквідності. До 16 листопада 2005 р. спеціальних (підви-

щених) значень економічних нормативів [миттєвої ліквідності (Н4 ≥ 30%),

а також мінімального розміру регулятивного капіталу та нормативу адек-

ватності регулятивного та основного капіталу] зобов’язані були дотриму-

ватися уповноважені банки, що спеціалізуються на здійсненні однієї

чи

декількох банківських операцій, залучають кошти фізичних осіб для дов-

гострокового кредитування будівництва житла. Відповідно до змін, уне-

сених до зазначеної інструкції, які набрали чинності з 22 грудня 2005 р.,

для уповноважених банків встановлено розміри економічних нормативів

такі самі, як і для універсальних банків.

Проте діяльність уповноважених банків є потенційно більш ризикова-

ною

, ніж діяльність універсальних, через їх спеціалізацію, головним чином

на залученні коштів від населення та їх розміщенні в іпотечні житлові кре-

дити. Тому інтереси вкладників уповноважених банків потребують більшо-

го захисту, в тому числі шляхом встановлення підвищених економічних но-

рмативів. Незважаючи на актуальність проблеми розвитку іпотечного кре-

дитування, прирівнювання уповноважених банків

до універсальних є селек-

тивною політикою, яка розширює їх ресурсну базу при одночасному зни-

женні надійності та підвищенні ризикованості для вкладників цих банків.

З огляду на це необхідним, на нашу думку, є впровадження спеціальних

(підвищених) економічних нормативів ліквідності, мінімального розміру

регулятивного капіталу та нормативу адекватності регулятивного та основ-

ного капіталу

для уповноважених банків з огляду на їх потенційно більш

ризиковану діяльність через їх спеціалізацію, головним чином на залучені

коштів від населення та їх розміщенні в іпотечні житлові кредити.

Іншим інструментом регулювання ліквідності банківської системи,

практика використання якого, на нашу думку, потребує удосконалення, є