Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу. Т. ІV. Рік 1920

Подождите немного. Документ загружается.

часового уряду, угодовство есерів і меншовиків, мобілізуючи робіт-

ників на боротьбу за перемогу соціалістичної революції. Як член Ка-

теринославського комітету РСДРП(б) брав участь у боротьбі за вста-

новлення влади рад у Донбасі.

В 1917–1919 рр. Г. Петровський був народним комісаром внутріш-

ніх справ РСФРР, віддавав багато сил організації органів радян-

ської влади.

У березні 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад Г. Петровський був

обраний головою вищого органу радянської влади в Україні –

ВУЦВК і залишався на цьому посту до 1938 р. У 1922–1938 рр. – за-

ступник Голови ЦВК СРСР. Брав активну уасть у соціалістичному

будівництві. Як голова Центрального комітету незаможних селян

Г. Петровський надавав великої уваги політичній організації неза-

можного селянства, поданню йому економічної і культурної допомо-

ги. Протягом багатьох років був головою всеукраїнських добровіль-

них товариств по організації допомоги дітям, по ліквідації непись-

менності. Часто виїжджав на заводи, відвідував села, новобудови,

підтримуючи особистий контакт з робітниками й селянами. Всеук-

раїнського «старосту» відвідували тисячі трудящих, які зверталися

до нього в громадських та особистих справах.

На ІХ з’їзді РКП(б) був обраний кандидатом у члени ЦК, а на Х–

ХVII з’їздах – членом ЦК партії. З 1926 р. до 1938 р. – кандидат у чле-

ни Політбюро ЦК ВКП(б). З 1919 р. до 1938 р. – член Політбюро ЦК

КП(б)У. Критично ставився до порушень ленінських норм партійно-

го життя, радянської законності, пов’язаних з культом особи Й. Ста-

ліна.

З 1939 р. Г. Петровський працював заступником директора Музею

Революції СРСР у Москві. Урна з його прахом встановлена у Крем-

лівській стіні.

Рішучий відпір на конференції одержали лівацькі гасла І. Даш-

ковського, який закликав «відкинути всяку гру в український уряд

і поставити відкрито, ясно і рішуче питання про злиття обох респуб-

лік в одну Радянсь ку Республіку»

При цьому він намагався доводити, що українські трудящі, зо-

крема селянство, національним питанням зовсім не цікавлять ся.

Подібні мотиви підхопив і П. Залуцький

, акцентуючи особ ливу

увагу на слабкості пролетаріату України, відсутності у нього чіткої

позиції з національного питання.

Конференція відмежувалася від помилкових міркувань і абсо-

лютною більшістю (проти – 2, утрималися 6) прийняла резолюцію

«Державні відносини Радянської України і Радянської Росії». У про-

Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) України

17–23 березня 1920 р. – С. 134.

Див.: Там само. – С. 139–141.

низаному інтернаціо налістським духом документі підкреслювало-

ся значення тісної братерсь кої солідарності між робітниками і селя-

нами всіх країн, відзначалася вели ка роль радянської Росії як керів-

ника і організатора боротьби проти міжнародного імперіалізму, об-

ґрунтовувалася необхідність якнайтіснішо го союзу УСРР і РСФРР

Як і попередні форуми партії, IV конференція КП(б)У розгляну-

ла питан ня про ставлення до інших партій. Доповідач з цього пи-

тання Я. Яковлєв (Епштейн) торкнувся історії еволюції головних

українських партій доби ре волюції – УСДРП і УПСР, нагадав про

цілу низку розмежувань і розколів у них, зупинився спеціально на

процесі «кристалізації комуністичної свідо мості» у тих елементів,

які оформилися останнім часом у окремі течії та організації – бо-

ротьбистів і незалежників-укапістів

. Тим, хто твер до ставав на

шлях підтримки соціалістичної революції, більшовики готові були

широко відкрити двері для приходу в КП(б)У, закликаючи водночас

їх до рішучого розриву з тими, хто коливався, хто стояв на контр-

револю ційних позиціях і прагнув використати своїх учорашніх од-

нопартійців з контрреволюційною метою. Певну увагу було надано

також аналізу зро стання впливу у робітничому середовищі меншо-

виків, а у селянському середовищі – анархо-махновців

Дуже багато часу конференція витратила на суперечки, які ви-

никли навколо доповіді мандатної комісії. Зокрема, виникали пи-

тання щодо правомірності обрання делегатів від Харківської орга-

нізації, де всього за тиж день до форуму завершився партійний тиж-

день. При вирішенні питанняпро рівень представництва, на конфе-

ренції були враховані майже всі новоприйняті члени партії (значна

частина їх на мо мент конференції залишалася незатвердженою) і в

результаті харківська делегація виявилася найчисельнішою – 64 чо-

ловіка.

Подібно діяла і Пол тавська організація, що також перебувала

під впливом «децистів». Вона провела на форум 21 делегата (для по-

рівняння: Катеринославська – 18, Донецька – 25, Чернігівська – 19).

Однак завойованих уже «децистами» позицій виявилося досить,

щоб відхилити рішення про перегляд правочин ності мандатів, хоча

упродовж конференції різні аспекти питання підніма лися ще не

один раз, до президії надходили запити, протести, а цілі засідан ня

витрачалися на з’ясування стосунків, взаємних претензій тощо

Справжній бій курсу РКП(б) «децисти» дали відразу ж після

підтвердження усіх своїх мандатів при розгляді питання «Про чер-

гові завдання гос подарського будівництва». Справедливо передба-

Див.: Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) Ук-

раїни – С. 145, 444–449.

Там само. – С. 152.

Там само. – С. 465–467.

Там само. – С. 185–194, 311–324

чаючи, що це питання буде головним на черговому – IX з’їзді партії,

вони прагнули провести на конференції однієї з найбільших респуб-

ліканських організацій рішення, які б можна було протиставити за-

гальнопартійній лінії. Особливого звучан ня досягнення такого ре-

зультату фракціонерами набувало ще й тому, що доповідачем з цьо-

го питання був член Політбюро ЦК РКП(б) Й. Сталін.

У його доповіді доводилася необхідність висунення Радою пра-

ці і оборони, ЦК РКП(б) нового лозунга: «Все для народного госпо-

дарства!» Розлад паливної бази, металургійної промисловості,

транс пор ту, напівголодне життя робітників при значних нагрома-

дженнях хліба на селі – все це робило боротьбу з розрухою першо-

черговим завданням.

Як надзвичайні заходи, викликані напруженістю обстановки в

період корот кочасного мирного перепочинку (невідворотність ві-

йни з Польщею була очевидною для всіх), розглядалися питання

про організацію трудармій і мілітаризацію ос нов них галузей про-

мисловості, створення політвідділів у Донбасі, на залізничному

транспорті. Й. Сталін оголосив тези ЦК РКП(б) про господарське

будівництво і закликав делегатів схвалити їх

З цього питання «децисти» виставили співдоповідачів. Зокрема,

Т. Сапронов обрушився на принцип єдиноначальності в управлінні

проми словістю, відстоював широку колегіальність, запевняв, що

централізація керівництва неодмінно викличе невдоволення робіт-

ничих мас. Р. Фарбман, В. Косіор, В. Максимовський, О. Іванов ви-

ступили проти тих форм мі літаризації промисловості, які могли в

умовах розрухи забезпечити швид ку відбудову народного госпо-

дарства

З критикою поглядів «децистів» виступили С. Косіор, Х. Раков-

ський. Відстоюючи вироблені РКП(б) принципи господарського бу-

дівництва в нових умовах, Я. Яковлєв у своєму виступі доводив, що

єдиноначальність не об межує участі робітників в управлінні вироб-

ництвом. Шахтар з Донбасу М. Дороган вказав на необхідність мі-

літаризації праці, яку робітники, на його переконання, безперечно

підтримають

На голосування було подано два проекти резолюції: тези

ЦК РКП(б) і тези «децистів». На зміст останніх намагався певним

чином вплинути В. Чубар, який одержав слово для співдоповіді і, як

практик, висловив не мало конструктивних думок, пропозицій, од-

нак власної резолюції не вно сив, солідаризуючись із загальним на-

прямком документа Т. Сапронова. Тези ЦК він кваліфікував як ско-

ростиглі, неконкретні. Крім того, право на співдоповідь одержав і

Див.: Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) Ук ра-

ї ни. – С. 194–203, 267–273.

Там само. – С. 205–215, 230–235, 240–245.

Там само. – С. 215–224, 236, 239, 245–248, 251–258.

С. Гандзей, який підготував спеціальну резолюцію щодо проблем

на транспорті та шляхів їх вирішення

Захищаючи тези ЦК РКП(б), Й. Сталін намагався переконати

делегатів у їх перевагах над іншими проектами. І полягали вони,

передусім, у прин ципово гнучкому, діалектичному підході до

розв’язання найскладніших економічних проблем (і перспективних,

і першочергових). «… Ми зуміємо відновити промисловість лише в

тому разі, – наголошував він, – якщо нам удасться сумістити, поєд-

нати керівництво центру з проявами максимума ініціативи на міс-

цях. Тези ЦК уміло враховують керівну роль і дають із Центру ши-

року ініціативу масам, яким відкривається доступ до управ ління

промисловістю. Ось, товариші, вся суть цих тез»

Однак за проект Й. Сталіна було подано 87 голосів, тоді як за

альтер нативний документ – 117 (за уточненими даними – 138), 4 де-

легати утрималися

. Ніякі апеляції до процедурно-регламентних

моментів, спроби з їх допомогою добитися зламу під час поіменно-

го голосування успіху не принесли, хоча частина делегатів вислов-

лювала невдоволення фракційними діями «децистів», грубим тис-

ком з метою примусити голосувати за проект їх резолюції.

Дуже гостро і зацікавлено (на участь в дискусії записалося

60 деле гатів) проходив і розгляд питання про роботу на селі, яке,

між тим, з метою економії часу об’єднали із земельним питанням.

Доповідач Х. Раковський підкреслив, що питання про роботу на

селі «є для нас найактуальнішим, найжиттєвішим, ...від правильно-

го розв’язання якого залежить вся наша радянська партійна робота

на Україні»

У той же час голова РНК України визнав, що становище в ук-

раїнсько му селі залишалося надто складним. Незаможні селяни да-

леко не скрізь і не в повному обсязі отримали землю, на яку мали за-

конне право, у діяль ності колективних радянських господарств ви-

явилася маса помилок, нерідко у ревкомах та радах верховодили

куркулі, в сільській місцевості був поширений бандитизм, так зва-

на отаманщина. Бурхливі події грома дянської війни значно затри-

мали процес класового розшарування в українському селі. Україн-

ське куркульство, нагромадивши за роки війни великі запаси хліба,

наживалося на зубожінні дрібних селянських госпо дарств, на голо-

ді в містах і, зміцнившись економічно, стано вило серйозну деструк-

тивну силу. Виходячи із ситуації, у доповіді визнача лися першочер-

гові заходи щодо поглиблення революційних змін на селі

Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) України.

– С. 258–263.

Там само. – С. 273.

Там само. – С. 274, 430, 467.

Там само. – С. 283.

Там само. – С. 283–294, 326–331.

З цього питання «децисти» також виступили зі своєю платфор-

мою (Т. Сапронов), яку розвивали, обґрунтовували С. Мінін, І. Даш-

ковський. Вони заперечували необхідність створення класових ор-

ганізацій незаможного селянства, твердячи, що це приведе до поя-

ви органів, паралельних радам, до боротьби з ними, сприятиме

зближенню середняка з куркульством

Делегати конференції піддали ґрунтовній критиці теоретично

неспро можні і практично шкідливі погляди «децистів». Зокрема,

О. Шліхтер пере конливо довів, що без класового розшарування

села неможливо добитися виконання радянського законодавства

про землю, досягти беззастережної підтримки селянством радян-

ської влади

. Про необхідність класової дифе ренціації на селі гово-

рив Г. Петровський, який перед конференцією об’їхав декілька гу-

берній і вивчав настрої селян, зі свіжими враженнями відстоював

логіку підходу до надскладних соціальних проблем

Довідка

: ШлІхтеР олександр Григорович (псевдоніми – Ананьїн,

Апрелєв, Євгеньєв, Никодим, Нестеров, ін.) – (1(13)1868, м. Лубни

Полтавської губ. – 2.ХІІ.1940, Москва) – професіональний революці-

онер, партійний і державний діяч Української РСР, академік

АН УРСР.

Походив з родини ремісника-столяра. В революційному русі з 1887 р.

За організацію страйку гімназистів 1888 р. був виключений з При-

луцької гімназії і заарештований. У 1890–1891 рр. вчився в Бернсько-

му університеті (Швейцарія), де був одним з організаторів соціал-

демократичного гуртка. З 1891 р. вів революційну пропаганду і ство-

рював соціал-демократичні гуртки в Україні.

Член Комуністичної партії з 1891 р. В 1893 р. був заарештований і

після ув’язнення у київській тюрмі висланий до Полтави, а згодом за-

сланий на 5 років у Сольвичегодськ. З 1896 р. відбував заслання в

м. Самарі. В 1900 р. – один із організаторів місцевої групи «іскрів-

ців». В 1901 р. – член Тульського, 1902–1904 рр. – Київського коміте-

тів РСДРП. Вів боротьбу з народниками, легальними марксистами,

«економістами» тощо.

Після ІІ з’їзду РСДРП – більшовик. Влітку 1903 О. Шліхтер – один з

організаторів і керівників страйкового руху в Києві. В лютому

1905 р. керував політичним страйком робітників і службовців Пів-

денно-Західної залізниці. В 1905 р. – голова 1-го і 2-го з’їздів Всеро-

сійської спілки залізничників у Москві. О. Шліхтер – один з органі-

заторів київської більшовицької групи «Вперед», за дорученням якої

в жовтні 1905 р. керував загальним страйком і низкою революційних

Див.: Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) Ук-

раїни. – С. 295–302.

Там само. – С. 308–311.

Там само. – С. 331–333.

виступів у Києві. У наступні роки вів нелегальну роботу в Петербур-

зі та інших містах, працював у більшовицькій газеті «Пролетарий»,

друкувався в легальних більшовицьких періодичних виданнях, на-

писав кілька політичних брошур.

У 1906 р. уповноважений ЦК РСДРП по керівництву Свеаборзьким

повстанням. У 1907 р. за дорученням ЦК провадив роботу по підго-

товці V з’їзду РСДРП; делегат і секретар більшовицької фракції

з’їзду. У 1907–1908 рр. – член Московського комітету РСДРП.

В 1908 р. був заарештований і 1909 р. засланий до Сибіру, де продов-

жував вести нелегальну революційну, а також наукову роботу. Під

час Першої світової війни займав інтернаціоналістську позицію, вів

боротьбу проти оборонців.

Учасник Лютневої революції 1917 р., один з організаторів і член

Красноярського губкому партії та Красноярського губвиконкому.

Проводив партійну роботу в Петрограді. Делегат VI з’їзду РСДРП(б).

Брав участь у підготовці збройного повстання в Москві, був членом

міського військово-революційного комітету і комісаром продоволь-

чих справ.

У 1917–1918 рр. – нарком землеробства, нарком продовольчих справ

РСФРР, надзвичайний комісар продовольчих справ у Сибіру, Туль-

ській та інших губерніях. В 1919 р. – нарком продовольчих справ ра-

дянської України. В 1920 р. – голова Тамбовського губвиконкому.

Активний учасник громадянської війни.

В 1921–27 рр. – на дипломатичній роботі: голова Російсько-Фін лянд-

ської комісії щодо дотримання умов мирного договору (1921–1922 рр.),

повпред і торгпред РСФРР і радянської України в Австрії (1922–1923

рр.), упов новажений Наркомату іноземних справ по УСРР і член ко-

легії Наркомату іноземних справ СРСР (1923–1927 рр.). Одночасно

(1924–1927 рр.) – ректор Комуністичного університету ім. Артема в

м. Харкові, де читав лекції з історії партії. В 1927–1929 рр. – нарком

землеробства УСРР, один з ініціаторів створення радгоспних ма-

шин но-тракторних колон і станцій.

З 1928 р. – академік, потім віце-президент АН УРСР. Голова Ради з

вивчення продуктивних сил при АН УРСР. З 1930 р. О. Шліхтер –

директор Українського інституту марксизму-ленінізму, потім прези-

дент Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів.

Брав активну участь у боротьбі проти троцькістів та інших течій у

ВКП(б). Делегат XIV–XVII з’їздів ВКП(б). Делегат V конгресу Ко-

мінтерну. Делегат VІІІ конференції та ІХ–ХІІІ з’їздів КП(б)У, на яких

був обраний членом ЦК КП(б)У. В 1926–1937 рр. – кандидат у члени

Політбюро ЦК КП(б)У. Був членом ВЦВК кількох скликань, ЦВК

СРСР усіх скликань, двічі обирався кандидатом у члени Президії

ЦВК СРСР. З 1923 р. – член Президії ЦВК УРСР усіх скликань.

О. Шліхтер – автор багатьох економічних, історичних і публіцистич-

них праць.

Зі співдоповіддю (доповіддю із земельного питання) виступив

Вікторов, який відзначив, що земельне законодавство реалізовуєть-

ся дуже повіль но, ускладнюючи становище найбідніших селян, по-

роджуючи невдово лення серед них

Дещо відмінним від інших, однак досить цікавим, діловим, був

виступ О. Шумського. Він критично оцінив доповідь і співдоповіді,

вказав на при роду помилкової позиції Т. Сапронова, його однодум-

ців – незнання, нерозуміння української дійсності, підхід до про-

блем українського села з мірками російського досвіду – тобто робо-

ти в центральних губерніях Росії, де ситуація багато в чому відріз-

нялася від української

Пафос про мови недавнього боротьбиста підтримав Я. Яковлєв,

хоча тут же виявило ся і несприйняття ним, а також значною части-

ною делегатів міркувань О. Шумського, зокрема поділу останнім

селян на «господарів» і «напівгосподарів», перекосів у оцінках ра-

дянських господарств тощо

Незважаючи на активну протидію «децистів», більшістю голо-

сів (121 – за, 75 – проти), за основу була прийнята резолюція, запро-

понована Х. Раковським. Незначні доповнення не змінили її харак-

теру. У документі прямо зазначалося, що найважливішим завдан-

ням КП(б)У є «створення бойових класових організацій, які б об’єд-

нували всі пролетарські і напівпролетарські елементи на селі…»

Внесений Вікторовим проект резолюції із земельного питання було

ви рішено використати при остаточному редагуванні інших доку-

ментів конференції.

З роботою на селі було тісно пов’язане ще одне питання поряд ку

денного конференції – продовольче. У доповіді наркома продовольст-

ва УСРР М. Владимирова були охарактеризовані основні заходи,

прове дені на Україні щодо створення апарату продорганів та вико-

нання роз кладки.

Більшість делегатів, які взяли участь у обговоренні доповіді,

підтримали продовольчу політику партії, підкреслювали необхід-

ність рішучої боротьби з куркульством.

Конференція прийняла внесену М. Владимировим резолюцію з

продовольчого питання. В ній були підтверджені головні принципи

радянської продовольчої політики – державна хлібна монополія та

продрозкладка, підкреслена необхідність класового розшарування

села, зміцнення кому ністами продорганів, посилення керівництва

останніми з боку партійних комітетів

Див.: Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) Ук-

раїни. – С. 302–308.

Там само. – С. 339–341.

Там само. – С. 344–345.

Там само. – С. 360–362, 449, 452.

Там само. – С. 382–420, 422–430, 452.455.

Дезорганізаторські дії «децистів» створювали на конференції

дуже напружену обстановку. Делегати змушені були відволікатися

на зовсім не продуктивні, схоластичні суперечки. Внаслідок не вда-

лося розглянути такі важливі питання, як завдання партійного та

радянського будівництва, звіти губкомів. По-суті, лише позначе-

ним, а не обговореним залишилось і земельне питання, що викли-

кало справедливі нарікання багатьох делегатів.

Одержавши чисельну перевагу у складі президії, «децисти» під

кінець конференції почали дедалі більше користуватися цією обста-

виною для ефективнішого досягнення бажаних результатів. Не ви-

тримавши, Х. Раковський і Ф. Кон, після чергового інциденту під

час вечірнього засідання 21 березня 1920 р. вирішили скласти з себе

повноваження членів керів ного органа конференції. Склока, в яку

вилилося все ранкове засідання 22 березня, привела, врешті, до

того, що більшістю голосів (за – 100, про ти – 84, при 9 тих, хто утри-

мався) президії було висловлено недовіру. Ос танні засідання, на

прохання конфліктуючих сторін, вів представник ЦК РКП(б)

Й. Сталін, хоча й вдалося обрати новий склад президії: Й. Сталін,

М. Дороган, О. Шумський, Е. Квірінг, В. Чубар

Найбільші колізії виникли на останньому засіданні, коли поча-

лися вибо ри делегатів на IX з’їзд РКП(б) і Центрального Комітету

КП(б)У. Фракційні тенденції вирвалися назовні, хоча вже 20 берез-

ня 1920 р., тобто ще в середині роботи форуму, під час чергового зі-

ткнення на ґрунті маніпуляцій делегатами з метою забезпечення

переваги «децистській» течії, заявлялося, що на конференції «гуляє

два списка майбутніх членів ЦК»

За остаточними даними мандатної комісії в конференції взяло

участь 242 делегати з ухвальним голосом. Таке ж право, як зазнача-

лося, одер жали 18 представників від колишньої УКП(б). Разом це

становило 260 де легатів. Згідно модусу представництва, на всеро-

сійський партійний з’їзд слід було обрати 26 посланців. Голосуван-

ня здійснювалося списками: прибічники ЦК РКП(б) і «децисти».

В результаті обидва списки отримали рівну, або практично рів-

ну кількість голосів – по 113 (за даними одного з тих, хто здійсню-

вав підра хунок, за список «децистів» подали голоси 114 чоловік).

Й. Сталін, як голо вуючий, заявив, що різниця у 1 голос, якщо й іс-

нує, настільки неістотна, що брати до уваги її не варто, і запропону-

вав послати на з’їзд по 13 деле гатів від обох сторін і затвердити по

5 кандидатів (у разі необхідності заміни). З цим погодилися.

Домовилися сформувати ЦК КП(б)У із 17 членів: по 5 осіб мали

затим бути обраними до Політбюро і Оргбюро ЦК (один член мав

одержати місце водночас в обох згаданих органах), а решта працю-

Див.: Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) Ук-

раїни. – С. 362–374.

Там само. – С. 258.

вали б на міс цях). 7 членів ЦК мали займатись роботою в столиці.

Один раз на місяць мав скликатись пленум ЦК на сесійній основі.

При виборах ЦК КП(б)У «децисти» знову домоглися голосуван-

ня спи сками. Зі всього попереднього ходу конференції було очевид-

ним (при наймні, дуже ймовірним), що до майбутнього складу ЦК

увійдуть переваж но «децисти» та їх прихильники. За таких умов

83 делегати, від імені яких виступив Г. Петровський, зробили заяву.

В ній наголошувалося, що вибо ри ЦК КП(б)У, за представництва на

конференції, яке зовсім не відповідає складу республіканської орга-

нізації (основні робітничі райони – Донбас, Катеринославщина, а

також Червона армія мали порівняно з Харківсь кою губернією не-

значну кількість голосів), «в обстановці, коли дві рівні частини кон-

ференції не знаходять спільної мови і особистий момент по криває

всі принципові розбіжності, не можуть користуватися необхідним

авторитетом ні перед партією і пролетаріатом України, ні перед

ЦК РКП(б), ні перед Третім Інтернаціоналом»

. Тому вибори ЦК

визна валися абсолютно неможливими. До 83 згаданих делегатів

продовжували приєднуватися інші учасники зібрання, відмовляю-

чись брати участь у го лосуванні і пропонуючи перенести розв’язання

питання на розсуд ЦК РКП(б) і IX з’їзду партії. Природно, Г. Пет-

ровський зняв і свою кандидату ру, яка була внесена до списку

«децистів»

В. Блакитний заявив, що «в ненормальних умовах, які утвори-

лися на конференції», група колишніх боротьбистів також відмови-

лася брати участь у виборах. Про зняття своїх кандидатур зі списку,

запропоновано го «децистами», заявили також В. Чубар і О. Шум-

ський

Однак більшістю конференції була підтримана пропозиція про

те, що висунуті до списків кандидатури не можуть за власним ба-

жанням знімати ся з голосування. За відсутності значної кількості

делегатів, вибори ЦК все ж були проведені. 112 голосами, при 8 тих,

хто утримався, до ЦК КП(б)У були обрані: В. Блакитний, К. Воро-

шилов, Я. Гамарник, С. Гандзей, Я. Дробніс, В. Затонський, О. Іва-

нов, Е. Квірінг, В. Косіор, С. Мінін, Г. Пет ровський, Г. Пятаков,

Т. Сапронов, Р. Фарбман, Т. Харечко, В. Чубар, О. Шумський. Кан-

дидатами – В. Аверін, Антонов, М. Безчетвертний, Й. Бик, С. Діман-

штейн, Ю. Коцюбинський, А. Падерін, М. Рафес, О. Сербіченко

Як видно, в голосуванні взяло участь менше половини присут-

ніх на ІV конференції делегатів з ухвальним голосом (120 із 260),

що за будь-яких демократичних підходів автоматично робило ре-

Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) України.

– С. 430–433.

Там само. – С. 436–440.

Там само. – С. 439–440.

Там само.

зультати виборів не лише проблематичними, а й апріорно нелегі-

тимними.

Закрив короткою промовою конференцію Й. Сталін. Він розці-

нив як «велику, серйозну помилку» прийняття «децистської» резо-

люції з питань господарського будівництва, прозоро натякнувши на

те, що це питання ще обговорюватиметься на загальнопартійному

з’їзді, а відтак при ухвалі іншого варіанту, може втратити своє зна-

чення ухвалений конференцією документ і для КП(б)У. Позитивної

оцінки члена Політбюро ЦК РКП(б) заслу жила резолюція конфе-

ренції про роботу на селі

Схоже, Й. Сталіна не дуже збентежив останній інцидент – від-

мова від голосування практично половини делегатів конференції і

перемога «децистів» при виборах ЦК КП(б)У. В усякому разі, він до-

сить спокійно (і вод ночас – багатозначно) заявив: «...Я гадаю, що

ЦК РКП зможе розібрати ся в цих питаннях і встановити порядок,

або створивши новий ЦК шляхом комбінації з делегатів з обох сто-

рін, або, можливо, що сам IX Всеросійсь кий з’їзд займеться цим пи-

танням. У всякому разі ясно, що питання так чи інакше буде ро-

зв’язане»

Вже наступного дня, тобто 24 березня 1920 р., Політбюро

ЦК РКП(б) розглянуло становище, що склалося в КП(б)У, і прийня-

ло постанову про розпуск обраного ЦК як неправомірного, та при-

значення тимчасового бюро ЦК КП(б)У. До нього мали увійти по

два представники від старого і нового складів ЦК та один бороть-

бист. Незабаром бюро було створено і очолив його С. Косіор.

Лідери «децистів» не погодилися з такими рішенням. Напере-

додні IX з’їз ду РКП(б) Т. Сапронов зустрівся з В. Леніним, вимагав

розглянути на пленумі ЦК РКП(б) постанову Політбюро про роз-

пуск ЦК, обраного конференцією. 31 березня група «децистів» – де-

легатів України – звернулася до з’їзду з заявою про неправомірність

дій Політбюро ЦК щодо «нового» ЦК КП(б)У.

IX з’їзд РКП(б) рішуче відкинув погляди «децистів», засудив їх

фракційну діяльність. Зокрема, В. Ленін, критикуючи дії «децис-

тів» на Україні, підкреслював: «...Ми знаємо, що донецькі та мико-

лаївські робітники дали відсіч захистові напівдемагогічної колегі-

альності, в яку впадав т. Сапронов»

Відразу ж після закінчення з’їзду, 5 квітня 1920 р., новообраний

ЦК РКП(б) розглянув питання про становище в КП(б)У. Було під-

тверджено рішення Політбюро про розпуск ЦК, обраного на конфе-

ренції, та затверджено тимчасовий ЦК КП(б)У у складі 13 чоловік:

В. Блакитний, П. Залуцький, В. Затонський, Ф. Кон, С. Косіор,

Четверта конференція Комуністичної партії (більшовиків) України.

– С. 440–442.

Там само. – С. 442.

Ленін В. І. Повне зібр. тв. – Т. 40. – С. 261.