Шутенко Л.М. Основи комерційної діяльності

Подождите немного. Документ загружается.

271

відкривати в комерційних банках наступні рахунки:

- розрахункові рахунки, призначені для здійснення поточних

платежів за розпорядженням організації і зарахування надходжень

коштів на її адресу. Кількість розрахункових рахунків, що відкриваються

організацією в комерційних банках, законодавством не обмежена;

- поточні рахунки. Їх відкривають для некомерційних установ і

комерційних організацій, які не є юридичними особами, наприклад, філій.

Перелік операцій з поточного рахунку обмежений, а розпоряджатися

коштами можна тільки в строгій відповідності із затвердженим кошторисом;

- спеціальні рахунки. Використовуються для зберігання коштів строго

цільового призначення;

- валютні рахунки. Призначені для здійснення розрахунків в іноземній

валюті. Ці рахунки відкриваються в комерційних банках, які мають ліцензію

Національного банку Україні на ведення валютних операцій;

- бюджетний рахунок. Звичайно його мають організації, що одержують

кошти з бюджету, за умови, що ці кошти мають строго цільове призначення;

- депозитний рахунок. Відкривається організаціям, які вносять у банк

внесок за рахунок тимчасово вільних коштів на певний строк під певний

відсоток;

- тимчасовий розрахунковий рахунок організації для проведення операцій

із зарахування первісних внесків засновників організації у статутний

(складовий) капітал і осіб, які беруть участь у підписці на акції.

Підприємницькі організації вправі відкривати рахунки в будь-якому

банку за місцем їхньої реєстрації або в банку поза місцем своєї реєстрації за

згодою останнього. Набір рахунків визначається самою організацією залежно

від розв'язуваних нею завдань.

272

ГЛАВА 3. КРЕДИТИ І ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ

ПІДПРИЄМСТВА

Якщо підприємство бере кредит у банку, воно укладає з ним кредитний

договір, в якому відзначаються обов'язки кожної із сторін, умови надання

кредиту (насамперед його термін і умови погашення), відповідальність

учасників за невиконання прийнятих зобов'язань та ін.

У 2003 р. українські банки давали кредити підприємцям у середньому під 22-25%

річних. Такий високий відсоток обумовлений 18-20% ставкою рефінансування

Національного Банку України. У той же час Центробанк Європи в квітні 2003 р. знизив

ставку рефінансування до 2,5%, що добре ілюструє різницю в умовах залучення коштів

для розвитку підприємницької діяльності в Україні і Європі.

Перш ніж звертатися в банк, підприємець повинен визначитися з

джерелами і термінами погашення кредиту, встановити можливі причини

виникнення труднощів у поверненні позикових коштів, шляхи подолання

загрози неплатоспроможності. Неплатоспроможність означає втрату

підприємством здатності вчасно і повністю виконувати свої фінансові

зобов'язання перед кредиторами унаслідок відсутності власних засобів і

вчасно отриманого прибутку від продажу запланованих обсягів збуту

товарів і послуг.

Для визначення стабільності й платоспроможності підприємства

використовують спеціальні показники. До них, наприклад, відноситься

коефіцієнт заборгованості:

%100

капіталВласний

остізаборгованСума

остізаборгованКоефіцієнт ×

××

×=

Оптимальне відношення заборгованості до власного капіталу

неоднакове для підприємств різних галузей промисловості.

Синтезуючим показником, що характеризує співвідношення залученого

і власного капіталів у структурі капіталу підприємства, є коефіцієнт

власності. Він визначається відношенням власного капіталу до всього

капіталу підприємства. Про стабільність підприємства, його

платоспроможність свідчить коефіцієнт власності не нижче 60%.

273

Велике значення для встановлення фінансової стійкості мають

показники ліквідності, наприклад:

- загальний коефіцієнт покриття — відношення поточних активів

(оборотних коштів) до поточних пасивів (короткострокових зобов'язань)

(у межах від 1 до 2);

- коефіцієнт термінової ліквідності — відношення коштів і

короткострокових цінних паперів плюс суми мобілізованих коштів у

розрахунках з дебіторами до короткострокових зобов'язань (1 і вище);

- коефіцієнт ліквідності при мобілізації коштів — відношення

матеріально-виробничих запасів і витрат до суми короткострокових

зобов'язань (0,5—0,7).

Важливе значення для оцінки ефективності діяльності підприємства

мають показники інтенсивності використання ресурсів. Серед них

виділяють:

- рентабельність чистих активів по чистому прибутку — відношення

чистого прибутку до середньої величини чистих активів;

- рентабельність реалізованої продукції — відношення прибутку від

реалізованої продукції до обсягу витрат на виробництво реалізованої

продукції;

- коефіцієнт оборотності оборотного капіталу — відношення

розміру чистої виручки від реалізації до середнього за період величині

вартості матеріальних оборотних коштів, коштів і короткострокових

цінних паперів;

- коефіцієнт оборотності власного капіталу — відношення

чистого виторгу від реалізації до середнього за період обсягу власного

капіталу.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства наведені

показники мають різне значення.

У першій групі — показники, для яких встановлені нормативні

значення. До їхнього числа відносяться показники ліквідності й фінансової

274

стійкості.

У другу групу входять показники, значення яких не можуть

проілюструвати фінансово-економічний стан без порівняння зі значеннями

цих показників інших підприємств, що випускають аналогічну продукцію і

мають виробничі потужності, порівнянні з потужностями даного

підприємства. У цю групу входять показники рентабельності,

характеристики структури майна, джерел і стану оборотних коштів.

Питання для самоконтролю

1. У чому відмінність між простим і комплексним визначенням сутності

банків?

2. Які основні елементи банківської системи?

3. Які найважливіші джерела кредиту ви знаєте?

4. Охарактеризуйте основні форми банківського кредиту?

5. Назвіть основні види внесків у банк?

6. Які основні види активних операцій банку існують і в чому їхня

сутність?

7. Назвіть основні види комісійних операцій?

8. Чим відрізняється лізинг від оренди і плата за лізинг від орендної

плати?

9. Які основні показники платоспроможності підприємств?

275

РОЗДІЛ ХIIІ. ПІДПРИЄМСТВО НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

ГЛАВА 1. ОСНОВНІ ВИДИ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ТА ЇХ РОЛЬ В

УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Предмет аналізу даної теми — цінні папери, їхня купівля-продаж за

певним курсом, основні правила інвестування підприємствами своїх

грошових капіталів в акції й облігації, а також ризики, що виникають при

цьому. У спеціальній та нормативній літературі часто зустрічаються терміни

"ринок цінних паперів", "фондовий ринок". З прийняттям у 2006 році нової

редакції Закону „Про цінні папери та фондовий ринок” було законодавче

закріплено автентичність цих понять. Згідно з цим Законом - фондовий ринок

(ринок цінних паперів) це сукупність учасників фондового ринку та

правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і

похідний (деривативів).

Слід зазначити, що практично всі ринки знаходять відображення в

інструментах ринку цінних паперів. Так, наприклад, ринок товарної

продукції й послуг представлений коносаментами, векселями; ринок землі й

природних ресурсів - акціями, облігаціями, забезпеченням яких є земельні

ресурси й т.д. Ринок цінних паперів співвідноситься з такими видами ринків,

як ринок капіталів, грошовий ринок, фінансовий ринок. У прийнятій у

вітчизняній і міжнародній практиці термінології фінансовий ринок

підрозділяється на грошовий ринок і ринок капіталів (схема 13.1).

Під грошовим ринком розуміється ринок короткострокових кредитних

операцій (до одного року). У свою чергу, грошовий ринок підрозділяється

звичайно на облікові, міжбанківський і валютний ринки. Основними

інструментами, використовуваними на обліковому ринку, є векселі, інші види

короткострокових зобов'язань (цінні папери). Таким чином, на обліковому

ринку обвертається величезна маса короткострокових цінних паперів,

головна характеристика яких - висока ліквідність і мобільність.

276

Схема 13.1 – Структура фінансового ринку

Міжбанківський ринок — частина ринку позичкових капіталів, де тим-

часово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються й розміщають-

ся банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на коро-

ткі строки. Найпоширеніші строки депозитів -1, 3 і 6 місяців, граничні строки

- від 1 дня до 2 років (іноді 5 років). Кошти міжбанківського ринку викорис-

товуються банками не тільки для короткострокових, але й для середньо - і

довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог

державних регулювальних органів.

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, пов'яза-

ний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Специфіка міжнародних розрахунків укладається у відсутності загально-

прийнятого для всіх країн платіжних коштів. Тому необхідною умовою роз-

рахунків по зовнішній торгівлі, послугам, інвестиціям, міждержавним пла-

тежам є обмін однієї валюти на іншу у формі покупки або продажу іноземної

валюти платником або одержувачем. Валютні ринки - офіційні центри, де

відбувається купівля-продаж валют на основі попиту та пропозиції. Ринок

капіталів підрозділяється на ринок цінних паперів (середньо - і

Фінансовий ринок

Грошовий ринок Ринок капіталів

Обліковий

ринок

Міжбанків-

ський ринок

Валютний

ринок

Ринок

цінних

паперів

Ринок

середньо –

та

довгостро-

кових

банківських

кредитів

277

довгострокових) і ринок середньо - і довгострокових банківських кредитів.

Ринок капіталів служить найважливішим джерелом довгострокових інвести-

ційних ресурсів для уряду, підприємств і банків. Якщо грошовий ринок надає

високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових по-

треб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ре-

сурсах. Таким чином, фондовий ринок є сегментом як грошового ринку, так

і ринку капіталів, які також включають рух прямих банківських кредитів,

перерозподіл грошових ресурсів через страхову галузь, та інші кредити. Він

створює ринковий механізм вільного, хоча й регульованого, переливу капі-

талів у найбіль ефективні галузі господарювання. Це частина фінансового

ринку, на якому проводиться купівля-продаж цінних паперів з метою

одержання доходу, схоронності й зростання капіталу, залучення інвестицій.

Ринок цінних паперів забезпечує реалізацію потреби підприємців і держави у

фінансових ресурсах шляхом обертання на ньому акцій, облігацій, депозит-

них сертифікатів, казначейських зобов'язань і інших видів цінних паперів. У

ринковій економіці ринок цінних паперів є основним механізмом

перерозподілу грошових накоплень.

Ринок цінних паперів в умовах ринкової економіки виконує ряд

найважливіших макро - і мікроекономічних функцій:

- виконує роль регулювальника інвестиційних потоків, що забезпечує

оптимальну структуру використання ресурсів;

- забезпечує масовий характер інвестиційного процесу, дозволяючи

будь-яким суб'єктам, які мають вільні кошти, здійснювати, інвестиції у

виробництво шляхом придбання цінних паперів;

- чуйно реагує на те, що відбувається і припускає зміни в політичній,

соціально-економічній, зовнішньоекономічній та інших сферах життя

суспільства, тим самим виконує роль барометра, зокрема "економічного

клімату " у країні;

- через купівлю-продаж цінних паперів окремих підприємств, держава

реалізує свою структурну політику, наприклад, здобуваючи акції важливих,

278

з точки зору економічної політики, підприємств;

- виступає важливим інструментом державної фінансової політики.

Таким чином, існуючий фондовий ринок виконує функції переміщення

капіталу інвесторів до виробників, визначення ефективності використання

фінансових активів в окремих секторах економіки, переміщення капіталу з

однієї галузі в іншу. Протягом останніх років українські підприємства почали

активно вико-ристовувати ринок цінних паперів як одне з джерел довгостро-

кових інвес-тицій. У той же час обсяги інвестицій поки ще не відповідають

потребам розвитку українського підприємництва. Крім того, вітчизняний ри-

нок цінних паперів зберігає значну залежність від кон'юнктури зарубіжних

ринків.

Фондовий ринок поділяється на первинний та вторинний. Первинний

ринок – це сукупність правовідносин, пов’язаних з розміщенням цінних

паперів а вторинний - це сукупність дій, пов’язаних з обігом цінних паперів.

Засобами обігу на фондовому ринку є різноманітні цінні папери.

Відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" цінні

папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що пос-

відчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини осо-

би, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобо-

в'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав,

що випливають з цих документів, іншим особам. Залежно від форми надан-

ня капіталу й способу виплати доходу цінні папери можна поділити на такі

групи:

1. Пайові, що посвідчують участь їх власника у статутному капіталі

(крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в

управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді

дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних

паперів відносяться акції, інвестиційні сертифікати.

2. Боргові цінні папери, що посвідчують відносини позики і

передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти

відповідно до зобов'язання. До них відносяться облігації підприємств,

279

державних та місцевих органів,казначейські зобов'язання України, ощадні

(депозитні) сертифікати, векселі.

3. Іпотечні цінні папери. Це цінні папери, випуск яких забезпечено

іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників

на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів

відносяться іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні, сертифікати

операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН).

4. Приватизаційні цінні папери - цінні папери, що посвідчують право

власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна

державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

5. Похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких

пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого

договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів.

6. Товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, що надають їхньому

держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Можливі види цінних паперів, які можуть обертатися на українському

фондовому ринку, регламентуються Законом України "Про цінні папери та

фондовий ринок" від 23.02.2006 р. Відповідно до нього в Україні можуть

випускатися й обертатися наступні види цінних паперів (див.сх.13.2).

Схема 13.2 – Види цінних паперів

Цінні папери

Емісійні Неемісійні Документарні Бездокументарні

На пред’явника Іменні Ордерні

За порядком розміщення За формою існування

За формою випуску

280

Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх

власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе

відповідні зобов'язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать

акції, облігації підприємств, облігації місцевих позик, державні облігації

України, іпотечні сертифікати, іпотечні облігації, сертифікати ФОН,

інвестиційні сертифікати, казначейські зобов'язання України. Цінні папери,

що не належать згідно з Законом „Про цінні папери та фондовий ринок” до

емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією

з цінних паперів та фондового ринку.

Рішення про форму існування цінних паперів приймається емітентом.

Документарна форма існування означає видачу сертифіката, який

виписується на ім'я власника цього цінного паперу, містить певні

законодавством реквізити. Бездокументарна форма – означає, що право

власності на цінний папір фіксується в електронному вигляді.

Форма випуску цінних паперів означає, що права посвідчені цим цінним

папером належать:

- пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника);

- особі, зазначеній у цінному папері (іменний цінний папір);

- особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права

або призначити своїм розпорядженням іншу уповноважену особу (ордерний

цінний папір).

Для передачі інший особі прав, посвідчених цінним папером на

пред'явника, достатньо вручити цінний папір цій особі. Права, посвідчені

іменним цінним папером, передаються у порядку, встановленому законами

України та рішеннями Державної комісії з цінних паперів та фондового

ринку. Права, посвідчені ордерним цінним папером, передаються шляхом

вчинення на цьому папері індосаменту. Згідно з індосаментом до особи, якій

(або у розпорядження якої) передаються права, посвідчені цінним папером

(індосата), переходять усі ці права. Індосамент може бути бланковим (без

зазначення особи, щодо якої має бути здійснене виконання зобов'язань) або