Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

199

бопроводом і на транспортування промисловим трубопроводом

(розподільним тощо).

У залежності від об’єкта транспортування існують такі види

трубопровідних зобов’язань:

 трубопровідне транспортування нафти;

 трубопровідне транспортування газу;

 трубопровідне транспортування продуктів хімії;

 трубопровідне постачання інших продуктів.

Договірні зобов’язання у сфері трубопровідного транспорту

зазнають істотного імперативного регулювання законодавством.

Загальні засади правового статусу підприємств трубопровідного

транспорту визначив Закон України «Про трубопровідний транс-

порт», правове регулювання договорів міститься в Цивільному

(глава 64) та Господарському (глава 32) кодексах України, пра-

вила здійснення трубопровідного транспортування закріплено і в

спеціальних підзаконних актах — Постановах КМУ, Інструкціях

НКРЕ та інших нормативних актах.

Правовідносини з постачання нафти (нафтопродуктів тощо)

трубопровідним транспортом опосередковуються самостійним

цивільно-правовим договором. Ці правовідносини відрізняються

характерними рисами, що відмежовують їх від інших, зовні схо-

жих правовідносин, але таких, що мають зовсім іншу правову

природу (енергопостачання, перевезення, підряд, поставка).

Зобов’язання з постачання трубопровідним транспортом ви-

никає з договору, закріплення якого на сьогоднішній день у зако-

ні відсутнє. Ця обставина стримує розвиток і удосконалювання

даного інституту і, зокрема, якість його правового регулювання,

тому необхідно на рівні закону закріпити поняття договору пос-

тачання (нафтопродуктів тощо) трубопровідним транспортом.

Предметом договору, спрямованого на надання послуг із пос-

тачання (транспортування) трубопровідним транспортом, є пос-

луги по переміщенню нафти (нафтопродуктів тощо) трубопро-

відним транспортом у визначене місце призначення

(нафтопереробні заводи, берегові термінали і порти, станції за-

лізниць). Змістом цих послуг є численні технологічні операції і,

насамперед, операції по обліку і контролю за якістю і кількістю

переміщуваної нафти (нафтопродуктів).

Зобов’язання з транспортування трубопровідним транспортом

не є зобов’язанням перевезення. У договорі транспортування

трубопровідним транспортом переміщення здійснюється у виг-

ляді єдиного технологічного процесу, заснованого на природних

властивостях нафти (газу тощо) як сировини, і всі технологічні

200

операції по переміщенню здійснюються в єдиній і статичній сис-

темі трубопроводів. У цьому договорі особливе значення мають

технологічні операції, у тому числі операції по обліку і контролю

за якістю і кількістю нафти. Без дотримання цих операцій пере-

міщення нафти неможливе.

На відміну від договору перевезення, у якому переміщення

вантажу завжди здійснюється за допомогою руху самого транс-

портного засобу, переміщення трубопроводом забезпечується за

допомогою спеціальної технологічної системи, статичної стосов-

но простору і вантажу.

Слід зазначити, що відносини з транспортування трубопровід-

ним транспортом у більшості випадків ускладнені іноземним

елементом, що обумовлено проляганням магістральних газо- і

нафтопродуктопроводів територією суміжних держав. Основне

регулювання відносин із транспортування трубопровідним транс-

портом територією суміжних держав є міжнародні двосторонні і

багатосторонні угоди. Разом з тим, відсутня міжнародна конвен-

ція з транспортування нафти (нафтопродуктів) трубопровідним

транспортом як одна з форм кодифікації міжнародного права. Ро-

зробка і наступне прийняття такої конвенції дозволило б підняти

якість правового регулювання розглянутих відносин на більш ви-

сокий рівень.

Зміст договору транспортування трубопровідним транспортом

багато в чому визначається дією спеціальних норм і правил тех-

нічної експлуатації трубопроводів. Призначенням цих установ-

лень є необхідність забезпечити належну і, зокрема, безпечну для

навколишнього середовища експлуатацію трубопроводів.

Договір трубопровідного транспортування укладається в пись-

мовій формі (оформлюється значною кількістю супровідних па-

перів), є оплатним і консенсуальним — укладення договору

створює обов’язок вимагати постачання.

У залежності від виду трубопровідного транспортування (ма-

гістральне чи промислове) визначаються деякі особливості регу-

лювання договірних відносин.

Договори з трубопровідного транспортування нафти, наф-

топродуктів магістральним трубопроводом, транспортування

природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл,

договори постачання природного газу за регульованим чи за не-

регульованим тарифом укладаються тільки спеціальними суб’єкта-

ми — транспортними організаціями, які мають ліцензію, що ви-

дається НКРЕ. Ліцензування такої діяльності передбачає відповід-

ність договірних відносин ліцензійним умовам діяльності. Інші

201

види трубопровідного транспортування передбачають урахуван-

ня спеціальних правил та умов постачання трубопроводами.

Основні учасники договору трубопровідного транспортуван-

ня — це транспортна організація — постачальник і споживач —

користувач послугами. Також у договорі трубопровідного транс-

портування може брати участь вантажоприймальник (у випадку,

якщо постачальнику не належать приймальні потужності на кін-

цевому пункті постачання). Слід також виділити як різновид —

договір постачання продуктів (газу, нафти тощо), де на кінцевому

пункті поставки продукти безпосередньо споживаються. Відповід-

но в трубопровідному транспортуванні — постачальник і корис-

тувач послугами та вантажоприймальник, а в трубопровідному

постачанні — постачальник і споживач. Згідно з вимогами, які

ставляться до діяльності транспортування нормативними актами,

можна виділити основні права та обов’язки сторін (Постанова

Національної комісії регулювання електроенергетики України

30.09.99 № 1263 «Умови та Правила здійснення підприємницької

діяльності (ліцензійні умови) з транспортування природного та

нафтового газу розподільними трубопроводами»).

Основні обов’язки постачальника:

 постачання споживачам вуглеводнів, хімічних продуктів,

води та інших продуктів і речовин відповідно до умов договору

та узгоджених між сторонами диспетчерських графіків;

 забезпечувати облік транспортованих продуктів, при цьо-

му засоби вимірювальної техніки повинні відповідати вимогам і

стандартам України та бути повірені органами Держстандарту

України;

 не перешкоджати в доступі до засобів вимірювальної техні-

ки продуктоперекачувальних станцій та вузлів оперативного об-

ліку кількості транспортованих продуктів користувачам послуга-

ми та контрольним органам;

 здійснювати контроль фізико-хімічних властивостей про-

дуктів відповідно до нормативних документів і на письмовий за-

пит видавати споживачам — користувачам послуг паспорти якос-

ті продуктів.

Основні права постачальника:

 вимагати від користувача послугами документи, що мають

безпосереднє відношення до отримання транспортних послуг, у

тому числі документи, що засвідчують право власності на продук-

ти або право розпорядження ними за дорученням власника, до-

кументи, що підтверджують згоду вантажоприймальника прийня-

ти продукт;

202

 відмовити користувачу послугами в транспортуванні в разі

неоплати транспортних послуг, відсутності у користувача послу-

гами документів, що підтверджують право власності на продукти

або право на розпорядження ними за дорученням власника, а та-

кож документів, що засвідчують згоду вантажоприймальника

прийняти продукт, і у разі невідповідності якості продуктів ви-

могам нормативних документів та стандартів;

 звертатися до НКРЕ для розгляду невирішених шляхом пе-

реговорів питань;

 отримувати від користувачів послугами плату за транспор-

тування трубопроводами за встановленим тарифом або згідно з

договором.

Обов’язки споживача — користувача послуг:

 надавати постачальнику документи, що мають безпосеред-

нє відношення до отримання транспортних послуг, у тому числі

документи, що засвідчують право власності на продукти або

право розпорядження ними за дорученням власника, документи,

що підтверджують згоду вантажоприймальника прийняти про-

дукт;

 забезпечувати надання постачальнику продукти, якість яких

відповідає вимогам нормативних документів та стандартів;

 сплачувати встановлену плату постачальникам за встанов-

леним тарифом або згідно з договором;

 здійснити приймання продукту в пункті призначення.

Права споживача — користувача послуг:

 отримувати вуглеводні, хімічні продукти, воду та інші про-

дукти і речовини відповідно до умов договору та узгоджених між

сторонами диспетчерських графіків;

 вимагати від постачальника забезпечення обліку транспор-

тованих продуктів, при цьому засоби вимірювальної техніки по-

винні відповідати вимогам і стандартам України та бути повірені

органами Держстандарту України;

 мати доступ до засобів вимірювальної техніки продуктопе-

рекачувальних станцій та вузлів оперативного обліку кількості

транспортованих продуктів;

 вимагати здійснення контролю фізико-хімічних властивос-

тей продуктів відповідно до нормативних документів і видачі пас-

портів якості продуктів.

Це загальні умови договорів, які, безумовно, відрізняються в

залежності від виду договору. Щодо ліцензованої діяльності, то

законодавець встановлює примірні договори, і будь-які зміни до

їх умов погоджуються з НКРЕ. Зокрема, Держнафтогазпромом,

203

Наказом № 42 від 10.04.95 року встановлено і затверджено «Ти-

повий договір на транспортування природного газу».

Відповідальність учасників правовідносин на трубопровідно-

му транспорті настає в залежності від виду та тяжкості правопо-

рушення. Встановлено, що порушення законодавства України

про трубопровідний транспорт тягне за собою дисциплінарну,

адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (ст. 71,

ст. 98, ст. 138 КпАП; ст. 280, ст. 292 ККУ).

Відповідальність за порушення законодавства про трубопро-

відний транспорт несуть особи, винні у наступних правопору-

шеннях:

 недотриманні вимог Правил охорони магістральних трубо-

проводів;

 навмисному пошкодженні, руйнуванні та розкраданні об-

ладнання об’єктів трубопровідного транспорту, крадіжках товар-

ної продукції, що транспортується трубопровідним транспортом,

а також у завданій навколишньому природному середовищу

шкоді;

 порушенні інших вимог ст. 20 Закону України «Про трубо-

провідний транспорт» та відповідних підзаконних актів.

Підприємства, установи та організації, які виготовляють і пос-

тавляють для об’єктів трубопровідного транспорту обладнання,

труби та інше устаткування, несуть відповідальність за його

якість і технічний рівень відповідно до діючих стандартів, а та-

кож за всі приховані дефекти, виявлені в процесі експлуатації

об’єкта, і відшкодовують у зв’язку з цим підприємствам трубоп-

ровідного транспорту заподіяну шкоду згідно з чинним законо-

давством України.

Будівельно-монтажна організація протягом першого року експ-

луатації об’єкта трубопровідного транспорту має за свій рахунок

усунути виявлені в процесі експлуатації дефекти будівельно-

монтажного характеру.

Місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі

органи та органи місцевого самоврядування, підприємства, уста-

нови та організації, а також громадяни зобов’язані відшкодувати

завдану підприємствам трубопровідного транспорту шкоду в по-

рядку та розмірах, визначених чинним законодавством України.

Підприємства, установи та організації трубопровідного транс-

порту згідно з чинним законодавством України відшкодовують

витрати підприємствам, установам і організаціям, які брали

участь у ліквідації наслідків аварій, що виникли в умовах надзви-

чайного стану на об’єктах трубопровідного транспорту, а також

204

збитки, завдані власникам землі і землекористувачам. Шкода, за-

подіяна здоров’ю, а також майну громадян внаслідок аварій на

зазначених об’єктах, підлягає відшкодуванню в повному обсязі за

рахунок підприємств, установ та організацій трубопровідного

транспорту.

Цивільна, майнова відповідальність на трубопровідному транс-

порті регулюється загальними положеннями Цивільного та Гос-

подарського кодексу про зобов’язання, про делікти та перевезен-

ня, з урахуванням положень типових договорів про

транспортування.

Нормативно-правові акти

 Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.;

 Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 черв-

ня 1996 р.;

 Закон України «Про транспорт» від 11 січня 1995 р.;

 Указ Президента України № 335/98 від 21 квітня 1998 року

«Положення про Національну комісію регулювання електроенер-

гетики України»;

 Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р.

№ 753 «Положення про порядок видачі ліцензій Національною

комісією регулювання електроенергетики на здійснення окремих

видів підприємницької діяльності»;

 Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада

2002 р. № 1747 «Про затвердження Правил охорони магістраль-

них трубопроводів»;

 Наказ Держнафтогазпрому № 42 від 10.04.95 року «Типо-

вий договір на транспортування природного газу».

Література

Рубан А. Участь України в міжнародних енергетичних транспортних

коридорах // Економіка України, 12 грудня 2001 р.

Сапрыкин В. Будущее газотранспортной системы Украины // Зерка-

ло недели, № 50, 23 декабря 2000 г.

Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод.

посіб. для самост. вивч. дисц. — К.:КНЕУ, 2004. — С. 190—203.

205

Словник основних термінів

з транспортного права

А-Я

Автобус — пасажирський автомобіль, з кількістю місць для сидіння

більше дев’яти, з місцем водія включно. Пункт 2 «Правил надання пос-

луг пасажирського автомобільного транспорту», затверджених Поста-

новою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176.

Автовокзал — комплекс споруд для обслуговування населення, па-

сажирів і перевізника на кінцевих і вузлових пунктах маршрутів. Пункт

2 «Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту»,

затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого

1997 р. № 176.

Аеростат — повітряне судно, легше за повітря, що не приводиться

до руху силовою установкою. Підпункт 2.1.2 пункту 2.1 «Правил видачі

свідоцтв авіаційному персоналу в Україні», затверджених Наказом Мі-

ністерства транспорту України 07.12.98 р. № 486.

Акваторія морського порту — відведені порту водні простори.

Стаття 74 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня

1995 року, № 176/95-ВР.

Акт про несправність при перевезенні багажу — (PІR — Property

Іrregularіty Report) — документ, що оформлюється авіаперевізником

(авіакомпанією) у присутності пасажира негайно після виявлення шко-

ди, завданої багажу, перевезення якого здійснювалося повітряними су-

днами одного чи декількох послідовних авіаперевізників (авіакомпа-

ній). Цей акт підписується авіаперевізником (авіакомпанією) та паса-

жиром. Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що не на-

дійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Міністерства

транспорту України від 01.11.99 року № 526.

Акт про пошкодження багажу (DBR — Damage Baggage Report) —

документ, що складає авіаперевізник (авіакомпанія) у присутності па-

сажира або без нього з метою констатації й описання характеру пошко-

дження багажу. Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що

не надійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Мініс-

терства транспорту України від 01.11.99 року № 526.

Багаж — означає будь-який предмет чи автомашину, що перево-

зяться перевізником за договором перевезення, за винятком: а) речей

або автомашин, що перевозяться за договором фрахтування, коносамен-

том чи іншим договором, який стосується головним чином перевезення

вантажів; b) живих тварин; Стаття 1 Афінської конвенції про переве-

206

зення морем пасажирів та їх багажу 1974 року, складеної в Афінах

13 грудня 1974 року.

Багаж авіаційний — особисті речі пасажирів або екіпажу, що пере-

возяться на борту повітряного судна за згодою з перевізником. Пункт 2

«Положення про взаємодію в контрольованій зоні аеропортів та авіапід-

приємств щодо забезпечення авіаційної безпеки», затвердженого Нака-

зом Міністерства транспорту України від 16 квітня 1997 р. № 140.

Багаж автомобільний — речі, вантаж, упаковані для відправлення

транспортом і які перевозяться окремо від пасажира. Пункт 2 «Правил

надання послуг пасажирського автомобільного транспорту», затвер-

джених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р.

№ 176.

Багаж залізничний — речі та інші матеріальні цінності, що відправ-

ляються пасажиром за окрему плату за наявності проїзних документів

у багажному вагоні, який прямує в тому ж напрямку, що і пасажир.

Стаття 1 Закону України «Про залізничний транспорт» від 4 липня

1996 року, № 273/96-ВР.

Багаж понад норму — багаж, маса якого перевищує встановлену

авіаперевізником (авіакомпанією) норму безкоштовного провозу бага-

жу. Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що не надійшов

до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Міністерства транс-

порту України від 01.11.99 року № 526.

Багажна бирка — документ, що видається авіаперевізником (авіа-

компанією) про визнання перевезення ним багажу. Пункт 1.3 «Інструк-

ції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призна-

чення», затвердженої Наказом Міністерства транспорту України від

01.11.99 року № 526.

Багажна відомість — документ внутрішньовідомчого використан-

ня, що призначений для оформлення приймання та здавання зареєстро-

ваного багажу (між особами, відповідальними за його збереження при

перевезенні). Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що

не надійшов до аеропорту призначення», затвердженої Наказом Мініс-

терства транспорту України від 01.11.99 року № 526.

Багажна квитанція — офіційна розписка, яка підтверджує прийнят-

тя багажу для перевезення. Пункт 2 «Правил надання послуг пасажир-

ського автомобільного транспорту», затверджених Постановою Кабіне-

ту Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176.

Багажний вагон — спеціальний вагон пасажирського парку, при-

датний для прямування в пасажирському поїзді зі встановленою швид-

кістю. Має одне відділення для перевезення вантажу. Також обладна-

ний для проїзду обслуговуючого персоналу. Пункт 1.1 «Правил пере-

везення пошти та експлуатації поштових вагонів на залізницях Украї-

ни», затверджених Наказом Міністерства зв’язку і Міністерства транс-

порту України від 20.03.97 № 26/90.

Багажно-поштовий вагон — це вагон, одне із відділень якого при-

стосоване для перевезення багажу, а друге — для перевезення пошти.

207

Пункт 1.1 «Правил перевезення пошти та експлуатації поштових ваго-

нів на залізницях України», затверджених Наказом Міністерства зв’яз-

ку і Міністерства транспорту України від 20.03.97 № 26/90.

Безномерна багажна бирка — документ, що видається авіаперевіз-

ником (авіакомпанією) на багаж, який не прийнятий до перевезення в

багажних відсіках під відповідальність перевізника. Пункт 1.3 «Інструк-

ції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призна-

чення», затвердженої Наказом Міністерства транспорту України від

01.11.99 року № 526.

Безпека руху поїздів — комплекс організаційних і технічних захо-

дів, спрямованих на забезпечення безаварійної роботи та утримання в

постійній справності залізничних споруд, колій, рухомого складу, об-

ладнання, механізмів і пристроїв. Стаття 11 Закону України «Про заліз-

ничний транспорт» від 4 липня 1996 року № 273/96-ВР.

Бербоут-чартер — надання фрахтувальнику судна, не споряджено-

го і не укомплектованого екіпажем. Стаття 203 Кодексу торговельного

мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР.

Бирка «VІP» (Very Іmportant Person) — розпізнавальна бирка, що

закріплюється додатково до звичайної багажної бирки з метою позна-

чення багажу дуже важливих пасажирів. Пункт 1.3 «Інструкції про по-

рядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення», за-

твердженої Наказом Міністерства транспорту України від 01.11.99 року

№ 526.

Бирка «груповий рух» — розпізнавальна бирка, що закріплюється

додатково до звичайної багажної бирки з метою позначення та виділен-

ня багажу, що належить групі пасажирів. Пункт 1.3 «Інструкції про по-

рядок розшуку багажу, що не надійшов до аеропорту призначення», за-

твердженої Наказом Міністерства транспорту України від 01.11.99 року

№ 526.

Бирка досильна (rush — терміновий рух) — бирка для оформлен-

ня досилання багажу (незнайденого, незатребуваного, багажу, що від-

силається). Заповнення граф бирки регулюється відповідним керівницт-

вом, затвердженим Міністерством цивільної авіації СРСР 27.11.85.

Пункт 1.3 «Інструкції про порядок розшуку багажу, що не надійшов до

аеропорту призначення», затвердженої Наказом Міністерства транспор-

ту України від 01.11.99 року № 526.

Білетний касир — працівник підприємства, призначений на цю по-

саду або виконуючий його обов’язки згідно з наказом керівника підп-

риємства. Розділ 2 «Інструкції про порядок обліку разових квитків на

проїзд у міському електротранспорті та абонементних квитків на проїзд

у міському громадському транспорті України», затвердженої Наказом

Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики

України від 11.05.99 року № 116.

Буксирування — це транспортування механічним транспортним

засобом іншого транспортного засобу, технічний стан якого не відпові-

дає вимогам, що пред’являються до експлуатації транспортних соста-

208

вів, на жорсткому чи гнучкому зчепленні або способом часткового на-

вантаження на платформу чи на спеціальне опорне пристосування.

Пункт 1.9 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабі-

нету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1094.

Вагон безпересадковий — пасажирський вагон, який прямує до

станції призначення з двома або більше поїздами без пересадки паса-

жирів. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобага-

жу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Нака-

зом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Вагон зі змінним трафаретом — вагон у поїзді, обладнаний двома

маршрутними дошками (трафаретами), продаж проїзних документів у

який здійснюється не далі станції зміни трафарету і окремо від станції

зміни трафарету. На першій вказується маршрут від станції відправлен-

ня поїзда до станції зміни трафарету, на другій — маршрут від станції

зміни трафарету до станції призначення поїзда. Пункт 1.8 «Правил пе-

ревезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним тра-

нспортом України», затверджених Наказом Міністерства транспорту

України від 28.07.98 року № 297.

Вагон купейний — вагон з окремими чотиримісними купе з місця-

ми для лежання. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, ван-

тажобагажу та пошти залізничним транспортом України», затвердже-

них Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Вагон м’який — вагон з окремими одномісними, двомісними (СВ)

та тримісними купе з місцями для лежання. Пункт 1.8 «Правил переве-

зень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспор-

том України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України

від 28.07.98 року № 297.

Вагон пасажирський спеціальний — пасажирський вагон, який в

установленому порядку призначений в рейс за замовленням будь-якої

юридичної або фізичної особи для перевезення групи пасажирів, бага-

жу чи вантажобагажу. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, бага-

жу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України», за-

тверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 ро-

ку № 297.

Вагон підвищеного комфорту — м’який або купейний вагон типо-

вої або спеціальної конструкції з наданням харчування та особливих

умов і послуг. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, ванта-

жобагажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених

Наказом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Вагон плацкартний — вагон із відкритими купе з місцями для ле-

жання. Пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобага-

жу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Нака-

зом Міністерства транспорту України від 28.07.98 року № 297.

Вагон штабний — вагон для перевезення пасажирів, обладнаний

радіостанцією, радіовузлом, де знаходиться начальник поїзда, поїзний