Штанько В.І., Чорна Н.В., Авксентьєва Т.Г., Тіхонова Л.А. Політологія

Подождите немного. Документ загружается.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАУКОВОМЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ВИЩОЇ ОСВІТИ

В.І. Штанько, Н.В. Чорна,

Т.Г. Авксентьєва, Л.А. Тіхонова

ПОЛІТОЛОГІЯ

видання 2е, перероблене та доповнене

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Киів – 2007

УДК 32.001(075.8)

ББК 66.0я73

П 11

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(лист №14/18.2"748 від 24.03.06 р.)

Рецензенти:

Корабльова Н.С. – доктор філософських наук, професор, Харківсь

кий національний університет ім. В.Н. Каразіна;

Поліщук І.О. – кандидат політичних наук, доцент, Харківський на

ціональний університет ім. В.Н. Каразіна;

Фірсова Л.В. – кандидат філософських наук, доцент, завідувач ка

федри філософії, Харківський національний технічний університет

сільського господарства

Науковий редактор: Смоленський С.М.

Штанько В.І., Чорна Н.В., Авксентьєва Т.Г., Тіхонова Л.А.

П 11 Політологія: Навчальний посібник. Видання 2е, перероблене та

доповнене. – К.: Видавництво “Фірма “ІНКОС”, Центр учбової літера

тури, 2007. – 288 с.

ISBN 9663781

Навчальний посібник є систематичним викладенням теоретичних і

практичних проблем політики. Він написаний з урахуванням сучасної

зарубіжної та вітчизняної політологічної думки. Розглядаються вузлові

проблеми політології, що стосуються ролі політичної влади, її призна

чення і завдань, політичної системи, політичних інститутів, держави,

політичної культури, міжнародної політики. Аналізується досвід пол

ітичного розвитку зарубіжних країн та України.

Навчальний посібник написаний у відповідності з вимогами дер

жавних освітніх стандартів, усі необхідні програмні теми. Розрахований

на студентів вищих навчальних закладів і усіх, хто цікавиться сучас

ним станом політології.

ISBN 9663643781 © Штанько В.І., Чорна Н.В.,

Авксентьєва Т.Г., Тіхонова Л.А. , 2007

ШАНОВНИЙ СТУДЕНТЕ!

Політологія є нормативною (обов’язковою) навчальною

дисципліною для студентів усіх спеціальностей. Теоретич1

ний матеріал, що треба засвоїти у цьому курсові, вважається

досить складним. Ось чому для успішного підготування до

іспиту неодмінно потрібен підручник.

На думку фахівців, серед багатьох навчальних посібників

із політології доцільно користуватися саме цим. І справді,

даний посібник

 створено на основі багаторічного досвіду викладання

цього предмету;

 є стислим і разом із тим повним;

 містить багато цікавої інформації;

 відзначається оптимальним поєднанням складності

викладення й легкості сприйняття;

 рекомендовано Міністерством освіти і науки України;

 добре апробовано (із ним уже працювали тисячі сту1

дентів).

Посібник успішно пройшов офіційне рецензування та

кілька незалежних експертиз. Можна з певністю стверджу1

вати: він не має змістових помилок, що ними рясніють сто1

рінки багатьох підручників.

Із нашим посібником вивчення політології буде цікавим,

а підготування до іспиту – ефективним. І хай Вам щастить!

Науковий редактор С.М. Смоленський

ПЕРЕДМОВА

В умовах демократизації суспільства кожній людині, неза1

лежно від її професії, статусу, віку необхідні політичні знання

та культура політичної поведінки. Без політичної грамотності

людина стає об’єктом маніпулювання у політичній грі. Особли1

во необхідні політичні знання й навички молодим людям, які

відрізняються максималізмом, радикальністю суджень і дій,

сприйнятливістю до демагогічних гасел.

Курс політології у вищих навчальних закладах виходить на

новий рівень викладання, спрямовується на розвиток само1

стійного мислення, вміння орієнтуватися в складних суспіль1

но1політичних відносинах.

Даний навчальний посібник для студентів вищих навчаль1

них закладів був підготовлений відповідно до навчальної про1

грами з курсу «Політологія», що затверджена Міністерством

освіти і науки України. Структура курсу побудована таким

чином, що кожна з наступних тем є логічним продовженням

попередньої. З урахуванням новітніх досліджень вітчизняної та

зарубіжної політології у навчальному посібнику розглядаються

наріжні аспекти історії світової й української політичної дум1

ки, важливі сучасні проблеми політичної влади, політичної си1

стеми, політичних інститутів, політичних режимів, демократії,

політичної свідомості та політичної культури, які не можна пра1

вильно зрозуміти хоча б без короткого аналізу міжнародних

проблем політики.

Змістовний діапазон політології як наукирізноманітний і є

предметом дискусій. Ключем до вибору тематики посібника

було прагнення зосередитися на безпосередньо політологічних

проблемах, керуватися їхньою актуальністю для умов сучасно1

го суспільного життя України. Щоб навчити студентів не тільки

отримувати певну інформацію, а й мислити творчо і самостійно,

до кожної теми курсу додаються запитання для самоконтролю

та список літератури, що доповнює матеріал посібника.

Навчальний посібник «Політологія» був розроблений під

загальною редакцією доктора філософських наук, професора

Передмова

В.І. Штанько. Теми «Політологія як наука», «Становлення та

розвиток політичної думки в історії людства», «Основні соціаль1

но1політичні ідеї та течії у сучасному світі» підготовлені канди1

датом філософських наук, доцентом Тіхоновою Л.А. Теми «Пол1

ітика і влада як суспільні явища», «Політична система

суспільства і держава як її базовий інститут», «Політична

свідомість та політична культура» підготовлені кандидатом

політичних наук, доцентом Авксентьєвою Т.Г. Теми «Політичні

режими сучасності», «Політичні партії, громадські організації та

рухи», «Політичні еліти та політичне лідерство», «Міжнародні

відносини та міжнародна політика», розділ 2.5 «Основні на1

прямки розвитку політичної думки у ХХ столітті», політологі1

чний словник1довідник підготовлені кандидатом історичних

наук, доцентом Чорною Н.В.

Автори навчального посібника сподіваються, що він допо1

може студентству не тільки ознайомитися з основними кате1

горіями політичної науки, а й знайти відповіді на актуальні

питання, що виникають у суспільно1політичному житті нашої

країни.

Автори щиро дякують науковому редактору С.М. Смоленсь1

кому за цінні зауваження, що певною мірою сприяли покра1

щенню змісту посібника.

1. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА

1.1. Виникнення, розвиток

та основні парадигми політології

Термін «політологія» утворений на основі двох слів грець1

кого походження: polіtеke – мистецтво управляти державними

і суспільними справами і logos – вчення, наука. Отже, політо1

логія – наука про політику, про сутність, закономірності, тен1

денції функціонування і розвитку політики, її місця і ролі в

житті суспільства.

Кожна суспільна наука, у тому числі й політологія, прохо1

дить три ступеня розвитку – філософський, емпіричний та

стадію ревізії емпіричного стану. Перший, філософський пері1

од розвитку політології продовжувався приблизно з часів

Аристотеля до громадянської війни в Америці (1861 –

1865 рр.). Це період накопичення філософського знання про

суспільство та політику. У цей період були зроблені найва1

гоміші відкриття у політиці. Вже у Стародавній Греції Арис1

тотель дав визначення політичних режимів і ввів такі термі1

ни, як «монархія», «аристократія», «олігархія», «демократія» та

ін. З того часу політична філософія стала невід’ємною части1

ною духовного життя суспільства.

Дуже важливий вплив на майбутню політологію мала

творчість італійського мислителя епохи Відродження Н. Макі1

авеллі (1469 – 1527 рр.). Макіавеллі одним з перших розглянув

політику як самостійну галузь знання. В центрі його політич1

ного вчення була проблема державної влади, а всі його дослід1

ження підпорядковані вирішенню практичних завдань держав1

ного управління.

Другий, емпіричний період, продовжувався від громадянсь1

кої війни в Америці (1861 – 1865 рр.) до закінчення другої

світової війни. Дослідженням політичної дійсності був наданий

науковий характер. Почалося вивчення поведінки людей у

зв’язку з їх участю у державному управлінні, виникли наукові

установи, що вивчали політичні відносини.

1. Політологія як наука

Третій період розвитку політичної науки розпочався після

закінчення другої світової війни та продовжується дотепер.

Тобто, ми живемо у такий період, коли відбувається критичне

переосмислювання всього арсеналу накопичених емпіричних і

теоретичних знань та їх подальше поглиблення.

Сучасного вигляду політологія набула у другій половині

ХІХ ст. Цьому сприяли об’єктивні причини, насамперед, розви1

ток демократії на Заході і у Північній Америці, активізація пол1

ітичного життя, що породжувало потребу в політичних знаннях,

які сприяли успішній боротьбі за владу та розв’язанню соціаль1

но1політичних конфліктів. Як самостійна наукова дисципліна,

політологія виникла у США – країні, де на той час установи і

норми демократії мали більш глибоке коріння, ніж у Європі.

Перша кафедра історії та політичної науки була створена у

1857 р. при Колумбійському коледжі США. А у 1903 р. політо1

логи США об’єднались в Американську асоціацію політичних

наук. Політологія почала розвиватись як самостійна навчальна

дисципліна. Американська політологія і сьогодні значно впли1

ває на розвиток політичних досліджень. Досить сказати, що від

половини до 2/3 учасників міжнародних політологічних конг1

ресів – представники США. Суттєве значення для розвитку

політичної науки мають дослідження європейських вчених. У

1895 р. в Англії була заснована Лондонська школа економічної

політичної науки, а у 1912 р. – кафедра політики в Оксфорді.

На початку ХХ ст. процес виділення політології у самостійну

дисципліну в основному був завершений. Ще у 1948 р. Організація

Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури прийняла

рекомендацію про необхідність викладання політології у вищих

навчальних закладах країн, що є її членами. Згідно з цією рекомен1

дацією, у 1949 р. була створена Міжнародна асоціація політичної

науки. Практично всі країни Заходу прислухались до цієї рекомен1

дації. Але у республіках СРСР до другої половини 801х років ХХ ст.

на політологію була накладена ідеологічна заборона. Вона тлума1

чилася як лженаука та буржуазна наука. Тільки у 1989 р. у нашій

країні з’явились перші кафедри політології, а з 1990 р. цей пред1

мет вивчається у вищих навчальних закладах.

«Політологія»

Зараз політологія поступово займає належне їй місце у сис1

темі суспільствознавства та чинить помітний вплив на реальні

політичні процеси. У розпорядженні вітчизняних політологів –

великий світовий політологічний матеріал.

Сучасна політична наука – одна з галузей наукового знан1

ня, що має не тільки теоретичне, але й практичне значення.

Прийняття політичних рішень – процес складний і багатогран1

ний. Він передбачає наявність різноманітних знань про соціаль1

ну реальність. І те, що тепер називається політикою, як галуззю

практичної діяльності, насамперед, є результатом аналітичних

зусиль мережі науково1дослідних інститутів, кафедр і груп, на1

слідком колективної праці багатьох людей.

Як і в інших науках, що розвиваються, в політології пану1

ють певні парадигми, які формуються науковими співтовари1

ствами, і зумовлюють певне тлумачення сутності, природи і

джерел розвитку політики.

Досить умовно парадигми в системі політологічного знан1

ня підрозділяють на: теологічні, натуралістичні, соціальні, ра1

ціонально1критичні.

Теологічна парадигма. На ранніх етапах існування суспіль1

ства панувало надприродне тлумачення політичної влади, адже

люди ще не були в змозі обґрунтувати внутрішні та зовнішні

фактори політичних явищ. Таке тлумачення політики важко

називати концептуально1теоретичним. Тому вважається, що

інтерпретація теологічної парадигми політики затвердилася,

починаючи з праць Фоми Аквінського.

Аквінський виходив з того, що існує три елементи влади:

принцип, засіб та існування. І якщо перший йде від Бога, то дру1

гий і третій – від колективного людського розуму, від народу.

Божественне право, на його думку, дає владу не одній людині, а

багатьом. Могутність влади йде від Бога, а роль і призначення

людини полягають у необхідності найточнішого та повного відоб1

раження у своїй поведінці визначень всевишнього.

Сучасна політологія вважає, що тоталітарні режими точно скопі1

ювали логіку політичних взаємовідносин людей і влади, запропоно1

вану середньовічним філософом. Теологічна парадигма виходила з

1. Політологія як наука

того, що люди у своїй масі не можуть зрозуміти найвищі визначення

Бога, і тому влада несе у собі вічну нез’ясованість, загадку, з’ясувати

яку можуть тільки посередники між народом і Богом.

Нежиттєвість і непродуктивність цієї парадигми роблять її

у сучасний період суто умоглядною конструкцією, яка не здат1

на вирішувати будь1які політичні проблеми.

Натуралістичні парадигми намагаються з’ясувати природу

політики, виходячи з домінуючого значення чинників, які ма1

ють несоціальний характер: територіальні, економіко1гео1

графічні, фізико1кліматичні та інші явища.

Тому натуралістична група парадигм включає у себе геогра1

фічну, біологічну та психологічну парадигми. Найбільш суттєви1

ми підходами при натуралістичному поясненні явищ політики

вважаються геополітика, біополітика та психологічні концепції.

Засновником географічної парадигми є Жан Боден

(XVІ ст.), котрий сформулював теорію впливу клімату на пол1

ітичну поведінку людей. Він вважав, що народи країн, с по1

мірним кліматом сильніші та менш хитрі, ніж народи Півдня;

вони розумніші та менш сильні, ніж народи Півночі і найбіль1

ше підходять для управління державою. Тому великі армії прий1

шли з Півночі, тоді як окультизм, філософія та математика

прийшли від південних народів.

Наприкінці ХІХ ст. ці уявлення та ідея про порівняння

історії людства та історії природи, оформились у самостійний

науковий напрямок у політичній науці – політичну географію.

Біологічна парадигма та біополітика започатковані у доктринах

Ц. Ламброзо та М. Нордау про біологічну природу пануючого кла1

су. Біометодологія у політичній науці формується на визнанні на1

явності загальних для людини та тварин начал та понять. Сутність

біопарадигми полягає у визнанні одностороннього впливу фізіоло1

гічних властивостей людини на політичне життя суспільства.

Психологічна парадигма доводить, що основний чинник,

який пояснює політичний і соціальний розвиток суспільства –

психологічні властивості людей. Її автори зводять усі політичні

явища до дій під впливом психологічних якостей людини.

«Політологія»

Соціальна група парадигм представлена різними теоріями,

які пояснюють природу та походження політики через дію

інших сфер суспільного життя, або соціокультурних властиво1

стей політичного суб’єкта. Природа та походження політичних

явищ пояснюються роллю тієї чи іншої сфери суспільного жит1

тя і соціокультурними властивостями соціальних суб’єктів.

Наприклад, широко відоме теоретичне положення марксиз1

му, яке пояснює походження та природу політики визначним

впливом економічних відносин. При такому підході політична

надбудова підпорядкована дії тенденцій, що панують у матері1

альному виробництві.

Політика також інтерпретується через такі поняття як пра1

во, культура, релігія, економіка.

Багато прихильників соціальної парадигми політики розг1

лядають політику тільки як продукт діяльності людей і тому

різні політичні явища ставлять у залежність від якостей люди1

ни, що були здобуті у процесі соціальної еволюції.

Раціонально4критична парадигма пояснює природу політич1

ної взаємодії людей не зовнішніми, відносно політики, фактора1

ми, а її внутрішніми причинами, властивостями та елементами.

Раціонально1критична парадигма складається з різних тео1

ретичних підходів, які виходять з того, що політика – цілком

самостійне соціальне явище, яке виникає та розвивається згідно

із своїми внутрішніми законами та правилами. Спроби відкри1

ти внутрішні джерела природи політики виявилися дуже

плідними. Тому зараз існує багато концептуальних підходів, що

пояснюють політику як самостійне явище.

Наприклад, парадигма конфлікту – ґрунтується на ідеї внут1

рішнього протиріччя, конфліктності політичного життя. Заснов1

ники цієї парадигми – К. Маркс, А. Бентлі та ін. Вони не розг1

лядають політичний конфлікт як загрозу політичному розвитку

суспільства, адже конкуренція – це джерело руху та еволюції

політичних організмів. При цьому конфліктам не надається

антагоністичного характеру.

Характерною рисою нашого часу вважається повільний пе1

рехід від групових до індивідуальних цінностей. Такий підхід