Сергєєнкова О.П. Вікова психологія

Подождите немного. Документ загружается.

ПСИХОЛОГІЯ ДИТИНСТВА

141

• «Я швидко бігаю; у

мене блакитні очі»

• «Я – слухняна ди-

тина»

• «Я відвідую дитя-

чий садок»

• «Я – хлопчик,

мені не можна

плакати»

виявлення

своїх фізич-

них можли-

востей

усвідомлен-

ня психіч-

них якос-

тей

сприйман-

ня себе як

члена со-

ціальної

групи

статево-ро-

льова іден-

тифікація

Рис. 2.39. Аспекти образу «Я» дитини-дошкільника

Дошкільний період є сенситивним до фор-

мування самооцінки дитини, яка за сприят-

ливих виховних умов набуває адекватного

характеру. Авторитет значимих дорослих

зумовлює чутливість малюка до їх оцінних

суджень щодо нього. Надалі дитина стає

здатною оцінити себе, визначаючи відповід-

ність своїх якостей і дій певним очікуванням

чи вимогам дорослих. Таким чином, оцін-, оцін-

ка дорослими якостей та вчинків дитини стає підґрунтям для

формування самооцінки. Здебільшого самооцінки дітей цього

віку є прямим відображенням ставлення до них значимих

дорослих.

З віком у дітей зростає об’єктивність самооцінки, однак

це стосується лише чітко зрозумілих дитині критеріїв –

відповідності її вчинків моральним нормам, фізичних якостей

тощо. Адекватність самооцінки дошкільника все ж таки

залежить від оцінки дорослих та ситуативних досягнень.

Емоційні реакції дітей на оцінні впливи дорослих визначають

становлення самолюбства, почуття власної гідності. Самолюб-

ство має й іншу сторону, що виявляється в переживанні сорому,

ніяковості. Вони виникають, якщо дитина втрачає позитивну

оцінку, хороше ставлення до неї дорослих. Розвиток почуття

сорому у дошкільників пов’язаний із зростанням їх морального

досвіду й самосвідомості.

Діти спершу про-

сто повторюють

думку дорослого

про себе, а потім

асимілюють її на-

стільки, що вона

стає їх власною са-

мооцінкою.

Г.С. Костюк

РОЗДІЛ 2

142

На основі адекватної самооцінки та почуття

власної гідності у дошкільняти проявляється

схильність до самоствердження. Однак

прагнення дитини до самоствердження,

прояви її самостійності підлягають оцінці

дорослих. Згідно з концепцією Е.Еріксона,

чинником адекватного психічного розвитку

дошкільнят є позитивне ставлення дорослих

до зусиль дитини досягнути умілості і почуття

компетентності. Батьки та вихователі дітей

цього віку повинні стежити за тим, щоб їх виховні методи не

породжували у дитини тривогу та почуття провини.

Кінець вікового періоду знаменує собою переживання

дитиною кризи 6 (7) років. Вивчаючи її симптоматику та пере-

біг, О.О. Смирнова виділила три фази розвитку кризи:

Докритична

фаза

• формування

передумов

кризи

Критична

фаза

Посткритична

фаза

•розгортання

кризи

• подолання

кризи

Рис. 2.40. Перебіг кризи 6 років за Смирновою

Під час докритичної фази гра в загальній структурі діяльності

дошкільника починає поступово відходити на другий план. Ди-

тина намагається модифікувати гру, тягнеться до продуктивної,

значимої, оцінюваної дорослими діяльності. У дошкільника фор-

мується стійке суб’єктивне бажання стати школярем.

Розгортаються негативні емоційні та поведінкові реакції ди-

тини як симптоми кризи, зумовлені суперечністю між бажан-

ням дитини стати школярем та збереженням старого статусу

дошкільника. Малюк невдоволений своїм становищем, пере-

Якщо зусилля ди-

тини досягнути

самостійності під-

риваються крити-

кою і покараннями

дорослого, вона

переживає сором і

сумніви в собі.

Е.Еріксон

ПСИХОЛОГІЯ ДИТИНСТВА

143

живає емоційно-особистісний дискомфорт, його вередливість,

неслухняність та впертість спрямовані в першу чергу на батьків.

Дитина, приходячи до школи, набуває нового соціального

статусу, залучається до навчальної діяльності, тому поступово

відновлює свій емоційний комфорт, негативна симптоматика

згладжується та зникає.

Шкільна зрілість дошкільнят, її зміст

та складові компоненти

Як найбільш загальний результат психічного розвитку

дитини і показник його адекватності, у кінці вікового періоду у

дошкільнят формується інтегральне особистісне новоутворення

– шкільна зрілість.

Шкільна зрілість дошкільняти – прийнятний рівень

фізичного і психічного розвитку шестирічної дитини, що

забезпечує її адекватне пристосування до умов шкільного

навчання

Шкільна зрілість є інтегральною характеристикою дитини і

складається з фізичного та психологічного компонентів.

Шкільна

зрілість

дошкільняти

Фізична готов-

ність дитини

дошкільного на-

вчання

мотивацій-

на

інтелекту-

альна

соціальна

емоційно-во-

льова

Психологічна

готовність ди-

тини дошкільно-

го навчання

Рис. 2.41. Компоненти шкільної зрілості дошкільняти

РОЗДІЛ 2

144

Фізична готовність дитини до навчання в школі передбачає

адекватні параметри фізичного розвитку (зріст, вага), достатні

сенсорні можливості (зір, слух) дитини та прийнятний стан її

здоров’я.

Психологічна готовність

дитини до шкільного навчан-

ня включає мотиваційний

компонент – наявність

позитивного ставлення до

перспективи шкільного нав-

чання, стійкого бажання

навчатись в школі. Розрізняють дошкільників з трьома типами

ставлення до перспективи майбутнього навчання в школі:

• позитивна мотивація, в якій при стійкому бажанні стати

школярем дитину приваблюють або зовнішні атрибути

навчання (шкільне приладдя, дзвоники тощо), або ж нею

рухають пізнавальні чи соціальні спонуки,

• негативне ставлення до майбутнього навчання в школі,

сформоване через залякування батьків або сприймання

негативного досвіду навчання старших братів чи сестер,

• індиферентне, байдуже ставлення, що супроводжується

визнанням дошкільником необхідності навчання в школі,

але емоційні реакції дитини є нейтральними.

Очевидно, що найбільш сприятливим є позитивне ставлення

дошкільника до майбутнього навчання в школі. Тут особливу

роль відіграє вміння батьків правильно окреслити для дитини

зміст та значення шкільного навчання, викликати бажання

стати школярем.

Інтелектуальний компо-

нент розглядається як наяв-

ність запасу конкретних знань,

базового кругозору, розумових

вмінь для спроможності виді-

лити навчальне завдання і

виконати його. Прагнення ста-. Прагнення ста-

ти школярем стимулюється у

дошкільника пізнавальною спрямованістю, допитливістю, що

сприяє розумовому розвитку дитини.

Якщо школа постає перед дитиною

переважно як джерело розваг, то

дитина виявляється не готовою до

труднощів учіння…

Г.С. Костюк

Емоційна зрілість дошкільняти –

зменшення імпульсивних реакцій,

прояв емоцій у відповідності до соці-

альних норм та вимог, можливість

тривалий час виконувати не дуже

привабливе завдання.

В.А. Прокоф’єва

ПСИХОЛОГІЯ ДИТИНСТВА

145

Емоційно-вольовий компонент – спроможність до регуляції

дитиною власної поведінки та емоційних виявів відповідно до

навчальних ситуацій та соціальних вимог, здатність довільно

спрямовувати свою психічну діяльність, формування емоційної

зрілості.

Соціальний компонент – спроможність дитини адаптуватись

до нових соціальних умов шкільного навчання, прийняти на себе

навчальні обов’язки, налагоджувати ефективне спілкування з

новими дорослими та ровесниками.

Підготовка дитини до школи включає формування у неї

готовності до прийняття нової соціальної позиції – становища

школяра, який має коло важливих обов’язків та прав, займає

нове становище в суспільстві.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання не

з’являється автоматично по завершенню дошкільного періоду,

а потребує ґрунтовної стимуляції зі сторони дорослих.

2.5. Психологія молодших школярів

Соціальна ситуація розвитку учня

початкової школи

Специфіка соціальної ситуації розвитку

молодшого школяра зумовлюється переходом

до нового соціального статусу – школяра.

Вступ дитини до школи змінює її статус

та взаємини в соціумі, тому забезпечує

конструктивне подолання нею кризи 6 (7) років. Однак раптовий

перехід дитини до статусу школяра є складним:

• оскільки результати навчання дитини є значимими для

суспільства, то успіхи та невдачі дітей у навчанні перебува-

ють під постійним контролем учителя, батьків, вихователя

групи продовженого дня,

• перехід дітей на положення школярів зобов’язує їх вчасно

вставати, приходити до школи, дотримуватись правил

шкільного життя незалежно від того, хочеться чи не хо-

четься це робити, виконувати обов’язкові завдання,

переборювати труднощі в роботі,

Молодший шкіль-

ний вік триває з 6

до 10 (11) років

РОЗДІЛ 2

146

• на перший план в органі-

зації поведінки молодших

школярів виступають ви-

моги школи, вчителя,

які поширюються зна-

чною мірою і на поза-

шкільний час, наприклад,

виконанням дітьми домашніх завдань,

• має місце переважання шкільних обов’язків дитини над її

правами.

Діти по-різному реагують на початок шкільного навчання,

тому успішність їх пристосування до нового соціального

статусу суттєво залежить від діяльності вчителя початкової

школи та підтримуючого ставлення батьків. За сприятливих

умов початку навчання дитини в школі в її психіці формується

перше психічне новоутворення віку – внутрішня позиція

школяра, що є показником успішної адаптації до умов шкіль-

ного навчання.

Внутрішня позиція школяра – сформоване загальне

позитивне ставлення дитини шестирічного віку до

шкільного навчання, її готовність до виконання вимог

вчителя, визнання його авторитету

Вступ дитини до школи викликає нове ставлення до неї

близьких людей, визнання її нових прав та обов’язків. Найбільш

важливим є усвідомлення шестирічкою себе в новому статусі

– школяра, що викликає перебудову ставлень дитини до всіх

сторін життя. Однак, внутрішня позиція школяра не формується

автоматично впродовж перших місяців навчання шестирічки

в школі, а є продуктом злагодженої роботи батьків, вчителя та

регульованої активності самої дитини.

Покрокове формування у дитини внутрішньої позиції школяра

передбачає вплив батьків та вчителя:

Перехід від дошкільного дитинства

до шкільного характеризується рі-

шучою зміною місця дитини в до-

ступних їй суспільних взаєминах і

всього образу життя.

Л.І. Божович

ПСИХОЛОГІЯ ДИТИНСТВА

147

робота батьків

по формуван-

ню позитивно-

го ставлення

дитини до

школи

демонстрація

вчителем по-

зитивного, до-

брозичливого

ставлення до

учнів

ознайомлення

з правилами

поведінки в

школі, на-

вчальними

правами і

обов’язками

стимулювання

батьками на-

вчання дитини

здійснення

вчителем

індивідуально-

го підходу до

учнів

методично

грамотна орга-

нізація вчите-

лем навчання

шестирічок

Рис. 2.42. Шляхи формування дорослими внутрішньої позиції школяра

Якщо першокласникові впродовж першого півріччя

навчання не вдається успішно пристосуватись до школи,

то в школяра діагностують проблему початкової шкільної

дезадаптації.

Початкова шкільна дезадаптація – уповільнене й

ускладнене пристосування першокласника до умов

шкільного навчання, здебільшого спричинене низьким

рівнем шкільної зрілості дитини

Зазвичай проблема початкової шкільної дезадаптації дитини

шестирічного віку тісно корелює з низьким ступенем шкільної

зрілості. Однак, виникнення цієї проблеми можна пояснити дією

цілого ряду зовнішніх та внутрішніх чинників:

РОЗДІЛ 2

148

Зовнішні детермінанти Внутрішні детермінанти

невідповідність умов

навчання шестирічок

їх психо-фізіологічним

особливостям

негативна мотивація

навчання

негативне ставлення

вчителя до учнів

низький рівень інтелек-

туальної готовності

недосконала методика

навчання шестирічок

несфомована вольова

готовність до шкільного

навчання

відсутність контролю

батьків за навчанням

дитини

недостатній рівень со-

ціальної готовності

Рис. 2.43. Детермінанти початкової шкільної дезадаптації

Для успішної корекції проблеми початкової

шкільної дезадаптації необхідно зважати на

її симптоматику. Найяскравішою ознакою

є хронічне небажання дитини ходити до

школи, негативне ставлення до уроків й інших

атрибутів шкільного навчання. Супутніми

емоційними симптомами також є пригнічений настрій,

неврівноваженість, дратівливість, підвищення тривожності,

а поведінковими – часті порушення дисципліни, агресія,

конфліктність або, навпаки, байдужість, усамітнення дитини

від вчителя та однокласників. Визначення причин початкової

шкільної дезадаптації зумовлює підбір засобів її усунення.

Діагностувати де-

задаптацію можна

за умов стійкості

цих симптомів

ПСИХОЛОГІЯ ДИТИНСТВА

149

Взаємини молодшого школяра

з дорослими та ровесниками

У спілкуванні молодших школярів з

вчителем складаються сприятливі умови –

визнання дітьми беззаперечного авторитету

педагога. Роль вчителя для першокласників

надзвичайно велика, так як він стає новим

значимим дорослим, замінником батьків

в умовах перебування дитини в школі.

Відповідно, для учнів початкової школи,

особливо 1-2 класів, характерна велика сприйнятливість до

кожного слова та дії вчителя. Учні початкової школи навіть

демонструють конкуренцію за увагу та прихильність до себе

вчителя. Засадами для формування беззаперечного авторитету

педагога у молодших школярів є:

• розповсюдження авторитетності всіх дорослих для дитини,

• визнання вчителя як носія численних знань, організатора

діяльності школярів,

• сприймання педагога як суб’єкта оцінювання та виховного

впливу на дитину.

Пам’ятаючи, що авторитет учителя є важливою складовою

успішного навчання і виховання молодших школярів, вчитель

повинен дбати про його зміцнення шляхом самоаналізу та само-

контролю власної діяльності.

Іноді спостерігаються випадки негативного ставлення

молодших школярів до вчителя, причинами якого є здебільшо-

го наслідування учнем неадекватного сприймання батьками

особистості педагога, загальна неслухняність дитини або ж її

реакція на прояви негативних якостей вчителя.

За умов позитивного, підтримуючого і доброзичливого

ставлення класовода до учнів, вони знаходять баланс між

власною слухняністю і незалежністю, встановлюючи з вчителем

ділові, але водночас довірливі стосунки.

Початок навчання дитини в школі зумовлює перебудову її

взаємин з батьками. Ці взаємини змінюються через появу

нових прав та обов’язків як у дитини, так і у дорослих. Так,

батьки тепер повинні задовольняти нові потреби школяра,

пов’язані з навчанням, стимулювати та контролювати його

Значимість педа-

гога підтверджу-

ється тим фак-

том, що всі люди

пам’ятають свого

першого вчителя

РОЗДІЛ 2

150

успішність. Поява вчителя як нового авторитету для дитини

стає психологічним випробуванням виховної стратегії

батьків, водночас у них з’являється нова важлива функція

– здійснення емоційної підтримки дитини у навчанні,

пом’якшення адаптивних процесів. За таких умов на пер-

ший план взаємин батьків з молодшим школярем виходить

не контроль успішності його навчання, а діагностика само- його навчання, а діагностика само-, а діагностика само-

почуття в школі.

Дослідження американських психологів фіксують вагому роль

батьківського ставлення для успішності навчання дитини. Так,

психолог Г.Крайг виділила три ознаки поведінки тих батьків, у

яких діти мають хороші результати у навчанні:

Уявлення про

досягнення

дитини

Ставлення до

дитини

Зміст спілку-

вання з дити-

ною

• реальність

уявлень про

поточні досяг-

нення дитини,

• розвиток у

дитини впев-

неності в собі

• демонстра-

ція батьками

теплоти та

любові,

• поєднання

контролю і

турботи

• стимуляція

пізнавального

інтересу через

розмови, чи-

тання

• власний при-

клад розумової

активності

Рис. 2.44. Механізми стимуляції батьками успішності навчання дитини

за Крайг

Хоча в центрі інтересів молодшого

школяра знаходиться його шкільне навчання,

однак психологічний мікроклімат родини

та ставлення до дитини батьків є супутнім

фактором її емоційного здоров’я. Конфлікти,

насильство в родині, розлучення батьків

провокують стреси у дітей і негативно впливають на їх шкільне

навчання. Молодший школяр помічає проблемні стосунки між

батьками, що створює в нього емоційну напругу і викликає

зниження навчальної успішності.

Розлучення бать-

ків викликає у

дитини почуття

провини, суму, гні-

ву і тривоги