Перспективи розвитку соціальної роботи в Україні 269
світовий досвід, це — потенційно найбільший замовник на соціальних
працівників [1]). Адже, приміром, надзвичайно важливі немедичні підходи,
необхідність забезпечення інвалідів роботою і взагалі бажаним є розвиток
неінституційних (нестаціонарних) методів допомоги людям з обмеженими
можливостями. Доцільними могли б бути спільні тренінги (навчальні семіна-
ри) медичних і соціальних працівників для вироблення стратегій, які б доз-
воляли використати кращі можливості медичної і соціальної моделей для
підвищення ефективності допомоги.
Перспективною може бути й розукрупнення стаціонарних закладів
соціальної та медичної сфер, наближення їх до споживачів послуг. Такий
процес відбувався в більшості розвинутих країн, і там тепер соціальні послу-
ги надають у невеликих центрах, будинках, службах, притулках абощо.
Подібну еволюцію відповідних служб і змісту соціальної роботи спос-
терігаємо і в колишніх соціалістичних країнах. Наприклад, у Словенії закри-
то всі школи-інтернати й натомість створено групові будинки, де мешкають
не більше 10 дітей, які відвідують звичайну сільську школу, беруть участь у
житті сільської громади. В такому будинку немає вчителів, а є лише
соціальні працівники або соціальні педагоги. Такі експерименти, передовсім
щодо дитячих закладів, проводять в Україні, але ця ідея ще не набула розго-
лосу, бо на її реалізацію потрібні додаткові фінансові витрати, що є доволі
проблематичним за нинішніх умов. Хоча створення замість інтернатів для
людей похилого віку чи для людей, котрі мають проблеми з психічним здо-
ров'ям, де мешкають 500—900 людей, мережі невеликих установ (на 10—20
чоловік), гуртожитків, хоспісів тощо виглядає привабливо...
Що стосується залучення громадськості, то перспективними здаються
два напрями:
- проведення благодійних акцій (типу акції "Милосердя" зі збору гро-
шової та натуральної допомоги для малозабезпечених пенсіонерів, інвалідів,
багатодітних сімей або профілактичних акцій щодо запобігання анти-
соціальній поведінці);
- подальший розвиток волонтерського сектора, який бере на себе части-
ну функцій, що їх виконували раніше державні служби (вже зараз в Україні
працює велика кількість недержавних організацій, діяльність яких грун-
тується на цінностях соціальної роботи [2]).
Аби політика плюралізації надання соціальних послуг різними соціаль-
ними службами (державними, муніципальними, громадськими, благодійни-
ми, приватними) стала реальністю, потрібна нормативно-законодавча база.
На часі й створення системи дієвої координації між усіма зацікавленими
організаціями різного відомчого підпорядкування, а також запровадження
механізму так званого "соціального замовлення" (надання соціальних по-
слуг недержавними організаціями тим клієнтам, яких направляють державні
служби з відповідним відшкодуванням фінансових витрат).