Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

ртості. У ньому кожний товар виглядає так само як і будь-який

інший товар. «Гроші, за влучним висловом К. Маркса, можуть

представляти собою гній, хоча гній — аж ніяк не гроші» (К.

Маркс. — Капітал. — Т. 1. — С. 119).

У процесі історичної еволюції товарного виробництва форма

грошей, які виконують функцію засобу обігу, пройшла тривалий

шлях

свого розвитку. Спочатку цю функцію в різних народів ви-

конували різні товари. Зерно, шкіри, худоба й інші товари вже в

умовах загальної форми вартості реалізовували функцію грошей

як засобу обігу. З переходом до грошової форми вартості роль

загального еквівалента остаточно закріплюється за золотом та

сріблом, що виконували свою функцію засобу

обігу як певні ва-

гові кількості цих металів. Злитки, виготовлені з цих металів,

одержували свою назву. В Київській Русі такий злиток називався

гривною. Вважається, що ця назва пов’язана з прикрасою, яку

носили на шиї (загривку). В XI—XII ст. у Київській Русі «ходили»

гривні шестигранної форми і важили вони приблизно по

160 грамів.

Злитки грошового металу, що виконували роль грошей, ство-

рювали певні перепони при обміні. Тому з розвитком товарного

виробництва й обігу золото і срібло, а спочатку мідь, бронза й

інші метали набувають форми монети. Монета являє собою пев-

ну вагову кількість металу, на якому стоїть знак держави (або

правителя чи

князя), що засвідчує кількість і якість грошового

металу, що міститься в монеті.

Перші монети було викарбувано на рубежі VIII—VII ст. до н.

е. у малоазійській державі Лідія. Про це сповіщає великий грець-

кий історик Геродот, який приписує їх появу лідійському царю

Гігесу. Майже одночасно з цим (VII ст. до н. е.) монети з

’явля-

ються і у Древній Греції на о. Егіна. Загальну назву монета одер-

жала від римського храму Юнони — Монети (лат. monitio,

monitum — застереження), де був відкритий перший у Римі моне-

тний двір (ІІІ ст. до н. е.).

Технологія карбування монет довгий час була досить примі-

тивною. На монеті спочатку зображався якийсь

знак, а згодом

з’явилися портретні зображення правителів. Першим викарбу-

вав на монеті своє профільне відображення Олександр Маке-

донський.

У нашій державі перші монети було викарбувано наприкінці

Х ст. за князя Володимира (помер у 1015 р.) і його синів — Свя-

тополка (980—1019 рр.) та Ярослава Мудрого (978—1054 рр.).

Раніше в торговому обороті Київської Русі

використовували рим-

ські, візантійські та арабські монети.

Перші монети Київської Русі карбувалися зі срібла (срібники)

і золота (златники). На відміну від монет, що карбувалися у Захі-

дній Європі (талери), на яких написи зроблено латинською мо-

вою, у той час уже незрозумілою для широких верств населення,

перші монети нашої держави мали написи старослов’янською

мовою. На лицьовому боці перших

монет (вона називається

аверс), був зображений князь Володимир, що сидить на престолі,

і напис: «Володимир на столі». На зворотному боці монети (вона

називається реверс) зображено тризуб, нинішній малий герб на-

шої незалежної держави, а тоді княжий знак Володимира, і зроб-

лено напис: «А се його злато».

Поряд із повноцінними грошима (

монети з грошового металу,

яким у багатьох народів аж до кінця ХІХ ст. одночасно було срі-

бло й золото) функцію засобу обігу виконували і монети з інших

металів. Це неповноцінні гроші. Такими за золотого монометалі-

зму стають мідні та срібні монети. Ці гроші мають власну вар-

тість, але вона набагато нижче

тієї вартості, яку вони являють. Їх

поява обумовлена двома основними обставинами:

По-перше, мідь і срібло, як відомо, історично раніше від золо-

та виконували функції грошей.

По-друге, такі гроші були необхідні для обслуговування дріб-

них покупок, тому що придбання невеликих кількостей товару

вимагало дуже маленьких порцій золота. Карбування золотих

монет такої малої вартості пов’язано зі значними технічними

складнощами.

Функція грошей як засобу обігу призводить до розриву обмі-

ну в часі і просторі. Якщо в простому товарному обміні Т—Т

(бартер) акт обміну в цьому відношенні нерозривний, то в обміні

Т—Г—Т той, хто продав свій товар (перша

частина акта Т—Г),

не зобов’язаний тут же і в той же час купувати інший товар, тоб-

то здійснювати акт Г—Т. Це може викликати кризові явища в су-

спільному виробництві. Оскільки кінцевою метою будь-якого су-

спільного виробництва є задоволення потреб людини в різних

споживних вартостях, то ця можливість

може бути реалізована

тільки за умови збігу певної сукупності обставин. Проте дану

особливість функції грошей як засобу обігу важливо враховувати

при організації руху товарів і грошей.

Засіб нагромадження. Сутність функції грошей як засобу на-

громадження полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і

перетворюються в скарб. Цю функцію

виконують повноцінні

гроші, хоч у практиці грошового обігу товаровиробники накопи-

чують і їх знаки у вигляді паперових та неповноцінних грошей.

Однак у періоди знецінювання паперових грошей яскраво виявля-

ється фіктивність скарбів, накопичених у вигляді таких грошей.

Нaгромадження грошей у вигляді скарбу спочатку пов’язане з

тим, що гроші стають утіленням багатства і влади. У цьому сенсі,

якісно гроші безмежні, але кожна конкретна сума грошей завжди

обмежена, має свою кількісну межу

. За словами К. Маркса, про-

тиріччя між якісною безмежністю грошей і їх кількісною обме-

женістю знову й знову штовхає збирача скарбів на сизифову

працю нагромадження. (див. К. Маркс. — Капітал. — Т. 1. —

С. 144.)

В умовах металевого грошового обігу скарби виконують роль

певних резервуарів. При відносному скороченні товарної маси

гроші наповнюють ці резервуари.

Вони перетворюються у скарби

через те, що гроші являють собою не просто реальний товар, а

ще й такий товар, що є загальним еквівалентом і стає втіленням

багатства, здатного перетворитися в будь-яку споживну вартість.

При збільшенні товарної маси гроші виймаються зі скарбів. Тому

останні виконують роль привідних і відвідних каналів, завдяки

яким регулюється грошовий обіг у країні, а сфера грошового обі-

гу не переповнюється зайвою кількістю грошей.

З розвитком товарного виробництва і товарного обігу функція

нагромадження зазнає великих змін. Вони полягають у тому, що

нагромадження грошей стає одним із моментів безперервної ор-

ганізації суспільного відтворення. Так, нагромадження грошей

необхідно для закупівлі

товарів сезонного характеру, видачі за-

робітної плати, придбання устаткування і т. ін. На відміну від

простої форми нагромадження у вигляді збирання скарбів у роз-

винутому товарному виробництві гроші не виходять остаточно зі

сфери обігу, не перетворюються в скарб, а на умовах терміновос-

ті, платності і повернення використовуються тими, хто має в

них

тимчасову потребу.

У той же час трансформація даної форми нагромадження не

призводить до її повного зникнення. Утворення скарбів, або те-

заврація, (від грецького thesauros — скарб) відбувається як на

приватному рівні (приватна тезаврація), так і на державному

(державна тезаврація).

У розвинутому товарному виробництві в ролі тезавранта ви-

ступає не тільки золото

в злитках, а також і ювелірні вироби,

предмети розкоші, майно тощо. Що ж стосується держави, то во-

на, як правило, створює золото — валютні резерви. При цьому її

золоті запаси переважно формуються зі злитків золота, золотих

монет та ювелірних виробів високої художньої цінності.

Нині все нагромаджене у світі золото (за оцінками фахівців,

це приблизно 91 тис. тонн золота) існує у трьох основних фор-

мах. По-перше, це золото, яке держави зберігають у вигляді

централізованих запасів у своїх казначействах і центральних ба-

нках. Це так зване монетарне золото, воно зберігається переваж-

но у вигляді високопробних золотих

злитків. Ця форма існування

золота охоплює золоті запаси в 35 тис. тонн. Серед країн найбі-

льший запас золота мають США. Він становить трохи більше 8

тис. тонн. На другому місці Німеччина — 3 тис. тонн, а на тре-

тьому — Швейцарія, золоті запаси якої налічують 2,6 тис. тонн.

Монетарне золото зберігається в спеціальних сховищах. США

зберігають

своє золото у фортеці Форт-Нокс (штат Кентуккі), а

також у Вест-Пойнті (штат Нью-Йорк). Інші країни повністю або

частково зберігають своє золото у США. Для цього в цій країні є

ще одне сховище в надрах Манхеттена. Там знаходиться також

золото МВФ і золото більше, ніж 70 країн. Серед країн, що

ма-

ють значні запаси золота, все своє золото у себе традиційно збе-

рігає тільки Франція.

По-друге, це золото, що належить приватним особам, банкам,

фірмам. Це золото зберігається як у злитках різної ваги, так і у

вигляді ювелірних виробів та нумізматичних цінностей. Усього,

за підрахунками фахівців, на цю форму існування

золота припа-

дає приблизно 24 тис. тонн золота.

По-третє, це те золото, що використано в зубопротезній і юве-

лірній справах, а також в інших галузях промисловості (напри-

клад, у військовій техніці, приладах тощо). На цю форму існу-

вання золота припадає приблизно 32 тис. тонн золота.

Наша молода держава нічого не одержала з

золотого запасу

колишнього Радянського Союзу. Тому завдання створення такого

запасу для України є дуже актуальним. Уже в 1996 році на трьох

родовищах розпочато гірничі роботи, а в листопаді 1997 р.

прем’єр-міністр України В. Пустовойтенко продемонстрував пе-

рший злиток українського золота вагою 0,5 кг, відлитий у формі

тризуба. Його виплавлено із золота,

добутого на Кіровоградсь-

кому родовищі. Золото видобувають також у Закарпатті (Мужи-

ївське родовище). Слід зазначити, що Україна використовує під

час видобутку золота так звані гравітаційні технології. І хоч вони

менш ефективні, ніж ті, що передбачають використання ціанідів,

зате екологічно безпечні. Вже на початку нового століття золо-

тий запас України становив близько

5 тонн.

Засіб платежу. Сутність функції грошей як засобу платежу

полягає в тому, що покупець оплачує товар не в момент придбання

товару, а через якийсь час. У цьому русі грошей, що здійснюєть-

ся після руху товару, реалізується їх функція як засобу платежу.

Вона тісно пов’язана з іншими функціями грошей і насамперед із

їх функцією як міри вартості.

У функції грошей як засобу платежу особливо чітко виявля-

ється факт розколу всього

товарного світу на два полюси: спожи-

вну вартість і вартість. Якщо перший представлений усією різ-

номанітністю товарів, то другий — грошима, загальним еквіва-

лентом, що виступає як реальне буття мінової вартості. Це

особливо очевидно, коли ці гроші здійснюють свій самостійний

рух як засіб платежу.

Розвиток товарного виробництва сприяє поступовому розши-

ренню кредитних

відносин, і в сучасному високорозвиненому

товарному виробництві вони cтають важливою складовою части-

ною економічних відносин. Реалізація функції грошей як засобу

платежу приводить до формування таких зв’язків між виробни-

ками, які ширше і глибше, ніж ті відносини, що виникають між

ними у процесі простого товарообміну (Т—Т) або товарообміну

за

допомогою грошей як засобу обігу (Т—Г—Т). У цих умовах

неплатіж за будь-якими угодами може призвести до грошово-

кредитних криз.

Важливим наслідком функції грошей як засобу платежу є по-

ява кредитних грошей (вексель, банкнота, чек). З розвитком то-

варного виробництва вони стають дуже поширеними.

Світові гроші. Гроші, що є

засобом руху товарів і послуг, які

вийшли за межі окремої країни, виконують функцію світових

грошей. У цій функції вони виступають як загальний купівель-

ний, загальний платіжний засіб, як матеріалізація багатства вза-

галі. Функцію грошей як світових виконують повноцінні гроші.

У цій функції вони скидають свої національні мундири і поста-

ють

у своїй первісній формі — у формі злитків.

Слід зазначити, що в умовах стійких світогосподарських

зв’язків у формі світових грошей може виступати одна або декі-

лька національних валют. Це обумовлено тим, що здійснювати

розрахунки за товари золотом технічно досить складно і дорого.

Необхідно робити великі витрати на його транспортування, пере-

вірку

його якості, збереження і т. ін. Тому розрахунки між краї-

нами золотом можливі, але становлять певні винятки і здійсню-

ються дуже рідко.

У сучасних умовах у зв’язку з демонетизацією золота і дією

як регіональних, так і світових валютних систем золото, у функ-

ції світових грошей успішно замінюється валютами, що

відігра-

ють роль світових грошей. У якості таких грошей нині виступає

долар, спеціальні засоби запозичення (СДР), євро і валюти де-

яких найбільш могутніх в економічному відношенні країн. Однак

це не заперечує того факту, що за своєю сутністю світові гро-

ші — це повноцінні гроші. Щоразу, коли у світі настають часи

важких потрясінь (війни

, світові кризи тощо) золото виходить на

арену як світові гроші та стає вирішальним засобом забезпечення

руху товарів і послуг між країнами. Непрямим підтвердженням

ролі золота як світових грошей є і прагнення держави створити і

збільшити свої золоті запаси. І той факт, що в разі потреби воно

просто продається як товар,

а виручені кошти йдуть на розрахун-

ки між країнами, аж ніяк не заперечує ролі золота як світових

грошей у кінцевому рахунку. У цій функції процес трансформа-

ції товарної природи грошей у нетоварну ще попереду.

У нинішні часи золото найчастіше використовують як товар.

Воно продається і купується на світових ринках золота. Найбі

льшими ринками золота є ринки в Лондоні (Великобританія),

Цюріху (Швейцарія), Нью-Йорку (США). На цьому ринку все

золото спочатку потрапляє до рук золотих дилерів. Їх кількість

трохи більше 20. Це, як правило, банки або тісно пов’язані з ни-

ми фірми. Найстаріша фірма-дилер існує з ХІІ ст., а наймолодшій

уже 150

років. Новачок сюди потрапити не може, та й гроші тут

треба мати величезні. Перший серед цих дилерів — це заснова-

ний ще у 1804 р. дім Ротшильдів. До великих дилерів належить

«велика трійка». Це пул, який утворили 3 швейцарських банки:

Швейцарське банківське товариство, Швейцарський кредитний

інститут, Швейцарський банківський союз. Його учасників нази-

вають «

цюріхські гноми». Усі ці дилери і «роблять погоду» на

світовому ринку золота.

Гроші в сучасних умовах відіграють надзвичайно велику

роль в організації усього суспільного виробництва. Без грошей

не можна уявити собі обмін товарів. Так, він можливий врешті-

решт і у вигляді обміну товару на товар (бартер), але ця примі-

тивна форма

обміну вже неадекватна сучасному виробництву і

його ефективній організації. Зрештою і сьогодні, будуючи, ска-

жімо, канал, можна землю носити сапетками, або возити воза-

ми, але це вже абсолютно не тотожно рівню розвитку сучасного

виробництва. Те ж саме стосується і можливості обійтись без

грошей, перейшовши на простий товарообмін, хоч і в

цьому

випадку гроші не зникнуть. Один з товарів виконуватиме роль

грошей, роль загального еквівалента, але у своїй первинній, за-

родковій формі.

Гроші — це важливий елемент організації суспільного вироб-

ництва, адже без грошей неможливо уявити собі, наприклад, про-

цес інвестування. Для того щоб здійснити модернізацію вироб-

ництва, його розширення і т. ін., необхідно спочатку накопичити

певну кількість вартості як такої, а її носієм у сучасних умовах

саме і є гроші. Взагалі роль грошей

у суспільному виробництві

настільки велика, що за станом грошового обігу в країні можна

досить упевнено робити висновки про фінансовий стан країни і

про ті чи інші напрямки і тенденції розвитку виробництва.

Сучасне суспільство являє собою складну громадську органі-

зацію, і в розв’язанні багатьох соціальних проблем вирішальне

значення як певний

механізм для цього мають гроші. Так, напри-

клад, розробляючи заходи зі зменшення майнової диференціації

в суспільстві, котра є неодмінним атрибутом будь-якої ринкової

організації виробництва, уряд удається до надання допомоги, ви-

плати компенсацій та інших. заходів щодо певних категорій на-

селення. Здійснити такі заходи без грошей практично неможливо.

Особливого значення гроші

і вся сфера їх обігу набувають у

сучасних умовах організації державного регулювання економі-

кою. Як відомо, найбільш прогресивною формою організації по-

зитивного втручання держави в суспільне відтворення є втручан-

ня через гроші. Ця теорія отримала назву монетаризму і сьогодні

широко застосовується в розвинених країнах світу.

Не менш важливе значення мають

гроші і в умовах перехідної

економіки. Саме тому в Україні на сучасному етапі її розвитку

так багато уваги приділяється грошам, грошовому обігу й усім

тим процесам, що так чи інакше пов’язані з грошовим середови-

щем. Така увага є невипадковою, бо, як показує досвід низки кра-

їн, які успішно долають, або

вже подолали перехідний період у

своєму розвитку, саме монетаризм є досить гнучкою й ефектив-

ною системою забезпечення позитивного і прискореного розвит-

ку ринкових перетворень.

1.3 ПОХОДЖЕННЯ КРЕДИТНИХ ГРОШЕЙ ТА ЇХ ФОРМИ

Кредитні гроші — це боргові зобов’язання, що набувають

функції засобу платежу і засобу обігу.

Виникнення кредитних грошей пов’язано з функцією грошей

як засобу платежу. Остання, як відомо, реалізується в тому, що

рух грошей відбувається після руху товару. Кредитні відносини,

що виникають у цьому випадку між позичальником і кредитором,

оформляються певним документом, що спочатку має форму бор-

гової розписки. Вона і є початковою формою кредитних грошей.

Поява боргової розписки обумовлена розвитком товарного

обміну і необхідністю прискорення реалізації товарів. Вона ви-

никає насамперед у відносинах між безпосередніми товаровиро-

бниками або продавцями товару

і пов’язана з його рухом.

Боргові розписки спочатку були засобом переказу грошей, а

вже в XII ст. в Італії стали використовуватись як засіб платежу.

Ці боргові розписки отримали назву «вексель» (від німецького

слова Wechsel — заміна, розмін) і широко використовувались у

середовищі купців як платіжний засіб, за що їх називали купець-

кими

грошима.

У царській Росії, до складу якої входила Україна, поширення

векселя почалося з XVIII століття. У 1729 р. було прийнято пер-

ший вексельний статут Росії. З розвитком капіталістичних виро-

бничих відносин вексельний обіг постійно розвивався аж до ре-

волюції 1917 року, коли його було припинено і відновлено тільки

в 1921 р. з початком непу, але

після кредитної реформи 1930—

1932 рр. комерційний кредит було ліквідовано, а з ним відійшов

у небуття і вексель. Подальші роки існування СРСР характеризу-

валися використанням (з 1937 року) векселя тільки в зовнішньо-

торговельних розрахунках з капіталістичними країнами. В Укра-

їні вексель здобув право громадянства в 1991 р. із прийняттям

закону «Про цінні папери і

фондову біржу».

Наступною формою кредитних грошей стала банкнота. Її по-

ява була наслідком розвитку товарного виробництва. Це відбува-

лось так. Розвиток товарного обміну спричиняв усе ширше вико-

ристання золота як засобу платежу й обігу. При цьому однією з

важливих форм його руху стало збереження золота. Цим спочат-

ку займалися золотих

справ майстри і торговці грошима. Вони

брали на збереження золото, видаючи під нього розписки. Ці

своєрідні векселі з’являються в середньовіччі й відрізняються від

товарних векселів відсутністю вказівки щодо терміну їх можли-

вого обміну на повноцінні гроші (золото і срібло). Золото за та-

кими записками видавалося після їх пред’явлення. Уже

в цій фо-

рмі дані боргові зобов’язання використовуються як платіжний

засіб, хоча їх обіг у такій якості був обмежений.

Поступово до вексельного обігу залучаються банки, які вида-

ють замість товарного векселя свій. Останній був векселем на

банкіра і одержав назву банкноти. Банкноти включаються в обіг

товарів як платіжний засіб

і виступають другою формою кредит-

них грошей. Банкноти обмінювалися на золото і срібло за

пред’явленням і користувалися більшою довірою, ніж товарні

векселі. Вони мали більш високу надійність порівняно з товар-

ними векселями, тому що банкнота видавалася замість товарного

векселя і одержувала, по суті, подвійне забезпечення: товаром і

золотом банку. Ця якість банкнот і потреби товарного

обміну, що

розвивався, привели до їх широкого використання як платіжного

засобу і як засобу переміщення грошового капіталу з однієї краї-

ни в іншу. Випуском кредитних грошей спочатку займаються

комерційні банки, а згодом цю функцію перебирають на себе

центральні банки.

У зв’язку із функцією грошей як засобу платежу й обігу

вини-

кає ще одна форма кредитних грошей — чек. Чек — це письмо-

вий наказ банку про виплату пред’явнику чека або зазначеній у

ньому особі тієї суми, на яку він виписаний. Чеки з’явились тоді,

коли банки були вже досить розгалуженою мережею кредитних

установ і відігравали значну роль у суспільному виробництві.

Чек

спочатку виникає в Англії і в Голландії у XVI—XVII ст. В

Англії він з’явився у вигляді спеціальної книжки з наказними

бланками, а в Голландії у вигляді квитанцій на пред’явника. У

країнах із високорозвиненою ринковою економікою чеки нині

дуже поширені і є важливим інструментом у сфері грошового

обігу.

1.4 ВЕКСЕЛЬ

Вексель — це боргове зобов’язання чітко визначеної фор-

ми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому

суми грошей у термін, який указано у векселі.

За своїм походженням вексель є знаряддям товарного або ко-

мерційного кредиту, який надають один одному суб’єкти госпо-

дарювання. Вексель як форма комерційного кредиту

має такі осо-

бливості: абстрактність, незаперечність і обіговість.

Абстрактність векселя означає те, що в ньому вказується тіль-

ки сума боргу і нічого не повідомляється про причини його ви-

никнення.

Незаперечність — це нічим не обумовлене абсолютне зобо-

в’язання боржника або акцептанта про сплату боргу за векселем.

У разі відмови від оплати

за векселем він приймається до протес-

ту, а опротестований вексель є підставою для позову до суду на

боржника, або акцептанта.

Обіговість — це властивість векселя бути платіжним і розра-

хунковим засобом, а також переходити з рук у руки за допомо-

гою спеціального переказного напису. Обіговість векселя є тією

його рисою, через яку вексель часто називають торговими гро-

шима

Для суб’єкта господарювання вексель — це не єдина можли-

вість скористатися позиковими засобами на умовах їх платності,

терміновості і повернення. Тaку можливість дають йому і банки,

кредитні відносини з якими оформляються кредитною угодою.

Вексель спочатку теж являв собою кредитну угоду, хоча й дещо

в спрощеній формі. Проте згодом він

набув особливих ознак, а

сучасний вексель порівняно з кредитною угодою має ряд переваг,

а саме:

⎯ Вексель більш мобільний, бо за ним можна одержати гроші

до терміну його оплати, продавши або віддавши його в заставу

банку. За кредитною угодою одержати гроші раніше терміну їх

повернення не можна.

⎯ На відміну від

кредитної угоди, вексель — це абстрактне

боргове зобов’язання, що робить його дуже зручним для взаємо-

заліку заборгованостей.

⎯ Вексель — це вид цінного папера і тому він є важливим

об’єктом купівлі-продажу на ринку боргів. Кредитна угода, як

відомо, не є цінним папером, що обмежує її рух від одного

суб’

єкта до іншого.

⎯ Під час укладання кредитної угоди банк для забезпечення

повернення позики, як правило, вимагає застави. Нотаріальне

оформлення, а також страхування застави приводять до певних

матеріальних витрат, які під час операції з векселем значно ниж-

чі, бо вексель гарантується тим товаром, відносно руху якого йо-

го і було виписано

Вексель, що з’явився у XII ст., пройшов тривалий шлях у

своєму розвитку, це знайшло свій яскравий відбиток у вексель-

ному праві. Спочатку вексель застосовувався як угода, а тому не

мав своєї повної вексельної сили. Згодом він набуває певних осо-

бливих рис, що зафіксовано в першому вексельному статуті,

прийнятому в 1569 р.

у місті Болонья. Поступово вексельне зако-

нодавство удосконалюється і в ряді країн з’являються свої вексе-

льні статути, які все чіткіше підкреслюють ті ознаки векселя, що

відрізняють його від кредитної угоди. Яскравим прикладом цього

може бути прийнятий у 1848 р. в Прусії Загальнонімецький век-