Рудакевич М.І. Професійна етика державних службовців: теорія і практика формування в умовах демократизації державного управління

Подождите немного. Документ загружается.

391

вищу активність проявляють молоді керівники. Їх інтерес більш прагматичний;

вони задавалися запитаннями: які способи мотивації і стимулювання етичної

поведінки державних службовців (індивідуальної і групової); від чого залежить

дієвість етичного кодексу трудового колективу, яку роль відіграють правові

засоби в його підсиленні. До таких занять кадрова служба залучила юридичний

відділ управління.

Інший важливий

висновок дослідження полягає в тому, що співробітники

активніше сприймають програму навчання тоді, коли в ній бере участь керівник

колективу. Особистий приклад керівника, який користується моральним

авторитетом, у ставленні до етичної освіти, а також послідовне дотримання ним

етичних стандартів у службовій діяльності зумовлює аналогічне ставлення до

морально-етичних норм усього колективу.

У більш широкому розумінні

принципове ставлення керівника колективу до добору кадрів за морально-

професійними якостями, мотивації і стимулювання етичної поведінки,

контролю, оцінювання етики службової діяльності й оперативне реагування на

її наслідки продемонструвало службовцям серйозність етичної програми,

запропонованої колективу, і незворотність орієнтації колективу на моральні

цінності.

Висновки до розділу 5

Проведене дослідження засвідчило, що професійна етика не зводиться до

конституювання набору правил. Практична реалізація нового підходу до

державної служби потребує сукупності об’єктивних і суб’єктивних чинників,

які б стимулювали потребу й готовність державних службовців до етичної

професійної діяльності. Модель етичної поведінки державного службовця являє

собою систему ціннісних орієнтацій, мотивів, принципів

і норм, особистісних

якостей характеру, що детермінують його відносини, діяльність і спілкування

на засадах взаємності, а також способів діяльності і форм відносин тощо.

Характеристиками професійної моральної свідомості державного службовця є:

392

1) ціннісні орієнтації - людина, Батьківщина, свобода, cправедливість,

солідарність; 2) мотиви - служіння, співучасті, самореалізації; 3) принципи

поведінки - законність, лояльність, ініціативність, відповідальність, підзвітність,

співпраця, прозорість, відкритість; 4) норми поведінки – законність, співпраця,

позапартійність, розмежування влади й бізнесу, декларування видатків тощо.

Суб’єктивними чинниками виступають також здібності і морально-професійні

якості – професіоналізм, доброчесність, лідерство, інтелігентність, чесність,

відповідальність, самоконтроль

, толерантність, комунікативність тощо. До

чинників практичної поведінки належить рівень знань і досвіду в основних

сферах компетенції, які зумовлюють етичну поведінку державного службовця

– високий рівень управлінських знань, знань із людинознавчих наук, правові

знання, культура спілкування і навички міжособистісної взаємодії, здатність до

роботи в „команді” тощо критерії морального вибору, форми морально-

професійної

взаємодії тощо.

Об’єктивна складність процесу формування і функціонування етичної

поведінки державних службовців зумовлює потребу в етичній інфраструктурі,

яка забезпечить ці чинники. Вона включає: чітку політичну волю вищого

керівництва визнати етику-мораль основою трансформаційних процесів у

державі; добровільне й публічне складання Присяги державним службовцем

вірно служити народові України, виконувати встановлені

етичні вимоги;

юридичне закріплення „рамкових” моральних норм, дозволених „вільних” дій і

„норм-заборон”; механізми відповідальності за дотримання встановлених

правил; кодекси етики; механізми професійної соціалізації і етична освіта;

належні умови й організація праці, а також соціальний захист державних

службовців; етичні інститути державної служби; активне громадянське

суспільство й вільні ЗМІ як співучасники

управління державними справами і

контролер державних органів.

Формування професійної моральної свідомості й морального досвіду

поведінки (фронезису) здійснюється в процесі підготовки і підвищення

кваліфікації державних службовців і етичної соціалізації у трудовому

393

колективі. Обгрунтовано позицію, згідно з якою етична освіта державних

службовців вимагає гуманітаризації професійної підготовки і підвищення

кваліфікації у трьох напрямах: 1) забезпечення суспільної спрямованості

фахових дисциплін; 2) опанування циклу гуманітарних дисциплін, 3) вивчення

професійної етики як самостійної навчальної дисципліни.

Вивчення професійної етики покликане забезпечити правильне

сприйняття державними службовцями моралі і їх професійної місії в

житті

суспільства, а також тлумачення моральних принципів і знання стандартів їх

застосування, оволодіння методами обгрунтування моральних аргументів і

алгоритмами оцінювання моральності професійних дій і рішень тощо. Такий

підхід дасть змогу перетворити мораль-етику в рушійну силу духовно-

професійного розвитку особистості державного службовця і на інструмент

удосконалення управлінської діяльності різними сферами

суспільного життя на

засадах єдиних суспільно-моральних цінностей.

Ефективність формування професійної етики грунтується на виявленій

закономірності, яка полягає в тому, що професійна етика засвоюється лише в

системі морально-професійних відносин трудового колективу. Органічне

поєднання процесів етичної освіти й організації на етичних засадах професійної

діяльності колективу забезпечує єдність інтериоризації і екстериоризації

етичних

принципів і норм державним службовцем у практичній діяльності.

Наслідком такої організації морально-професійних відносин є свідомо-емоційне

засвоєння і структурування етичних принципів і норм на рівні моральної

свідомості в стійкі інтелектуально-емоційні комплекси, які проявляються в

практичній діяльності та поведінці у формі морально-етичних якостей. Дана

закономірність визначає зміст і

методику вивчення професійної етики в системі

підготовки й підвищення кваліфікації державних службовців, а також процесу

етичної соціалізації в трудовому колективі. Реалізація даного підходу потребує

розробки етичної політики трудового коллективу і програми її реалізації.

Визначальною умовою ефективності процесу формування професійної етики

державних службовців є моральна позиція керівника-лідера. Соціальний

394

експеримент, проведений за участю автора в колективі КРУ в м. Києві у 2000-

2002 рр., а також співпраця з Державною податковою адміністрацією України з

модернізації державної податкової служби впродовж 2004-2006 років

підтвердили обгрунтованість авторської позиції.

395

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення

наукової проблеми щодо формування етики державних службовців в умовах

демократизації та професіоналізації державної служби, розроблено науково-

прикладні підходи, концепції, технології, що забезпечують теоретичне й прак-

тичне використання отриманих наукових результатів. Одержані в процесі вико-

наного дослідження результати підтвердили правильність вихідної методології.

Поставлені завдання реалізовані, мета досягнута, покладена в основу

дослідження наукова позиція автора себе виправдала й гіпотеза підтвердилась.

На основі здійсненого дослідження сформульовано такі основні висновки й

рекомендації.

1. Системний аналіз вітчизняної наукової літератури показав, що

проблема формування етики державних службовців раніше не була предметом

спеціального дослідження. У радянську добу вітчизняної історії

етиці

державного службовця відводилася роль технологічного засобу впливу на його

свідомість і волю; гуманна сутність професійної етики залишалася поза межами

наукового аналізу. Зміна акцентів у наукових підходах відбувається в процесі

дискусій з теоретико-методологічних питань етики (початок 80 рр. ХХ ст.), які

виявили її заідеологізованість, що породила моральний нігілізм, подвійну

мораль у

владному середовищі та суспільстві.

З кінця 90-х рр. ХХ ст. розробляється “нова модель” державного служ-

бовця, в якій гуманітарна культура і моральність виступають регуляторами

професійної поведінки і факторами ефективності управлінської діяльності.

Впровадження “Етики державного службовця” як навчальної дисципліни акти-

візує науковий інтерес: професіоналізм обгрунтовується як моральна якість

державного службовця; дискутуються

питання щодо принципу політичної

нейтральності державних службовців; утверджується позиція, згідно з якою

етика має не лише розглядатися як моральний критерій професіоналізму

управлінських кадрів, а й застосовуватися у боротьбі з корупцією. У наукових

396

публікаціях задовільно визначаються деонтологічні чинники етики державних

службовців, однак проблеми практичного впровадження етичних вимог і її

формування залишаються поза увагою.

Частині праць властивий синкретичний рівень осмислення морально-

етичних проблем державного управління і державної служби, вони не іденти-

фікуються як етичні й не виокремлюються із соціально-психологічних, органі-

заційних, адміністративно-правових та

політичних відносин.

2. Аналіз зарубіжної літератури та досвіду етизації державної служби

показав, що вивчення етики державних службовців грунтується на запозиченні

висновків із досліджень у сфері менеджменту й етики бізнесу. Її теоретичною

основою є традиційна етика доброчесності; суб’єктивна етика совісті;

міжсуб’єктна етика діалогу, які співвідносяться із загальними нормативно-

етичними положеннями

, виробленими науковою думкою впродовж історії

людства. Формування етики поведінки розглядається як розвиток морального

суб’єкта на основі свободи вибору, який ефективний у ситуації змін. Сучасний

етап розвитку теорії етики державних службовців здійснюється в руслі “но-

вого” державного управління – менеджералізму. Вона розглядається в кількох

розуміннях: як система, що інтегрує суспільні, інституційно

-організаційні та

індивідуальні цінності; як основа нового менеджменту, ядро організаційної

культури; як антикорупційний засіб.

3. На основі підходу до етики як до цілісного духовно-практичного

феномена конкретизовано категорійно-понятійний апарат сфери професійної

етики державних службовців. Уточнено сутність і зміст понять “професійна

етика”, “етика державної служби”, “етика державних службовців”, “етична

поведінка державного

службовця”, “формування етики державних

службовців”.

Професійна етика інтегрує дві складові: етику діяльності професійної

групи та індивідуальну етику окремого працівника. Обгрунтовано, що етика

державних службовців характеризує “тип моральних відносин”, який дана

професійна група утверджує в суспільних відносинах. Основною детермі-

397

нантою її змісту є філософське тлумачення соціальної природи державної

служби, яке визначає її культурно-гуманістичне призначення – місію в

суспільстві. Складовими елементами етики державних службовців виступають

місія державної служби, кодекс етичних інституційних засад та індивідуальних

правил професійної поведінки, сукупність інструментів, які забезпечують

дієвість кодексу (інституційні правила, процедури морального дискурсу,

оцінювання рішень та

їх реалізації) і морально-професійних рис характеру

державного службовця, які необхідні для реалізації морально-професійного

обов’язку. Такі якості характеру зумовлюють стійкі прояви моральної

свідомості у поведінці, відносинах і вчинках працівника. Вони поєднують у

собі соціально-типові ознаки та індивідуальні особливості.

Суспільне призначення й особливості професійної діяльності державних

службовців зумовлюють

рівневу парадигму етики державних службовців. Її

зміст розкривається через функції: пізнавально-оцінну, регулятивну, узгоджу-

вально-інтеграційну, контрольну, запобіжно-профілактичну, соціалізації, роз-

в’язання конфліктів.

Поняття “формування етики державного службовця” характеризує процес

інтерналізації моральною свідомістю суспільних і специфічно професійних

цінностей, правил, форм професійної поведінки, які реалізуються і збага-

чуються в практичній діяльності

, розвиваючи необхідні якості характеру.

4. Аналіз зарубіжного досвіду етизації державної служби показав, що в

країнах розвиненої демократії з другої половини ХХ ст. впровадження засад

етики державної служби стало пріоритетним напрямом адміністративних

реформ.

Інтерес для вітчизняної практики становлять:

– практика реалізації державного підходу до забезпечення моральності

державної служби як керованої державної системи

. Вона має специфіку в

різних країнах, проте її спільною ознакою є лідерство у цьому процесі вищого

керівництва країни. Етична система має цілісний характер, є децентра-

398

лізованою; охоплює всі гілки державної влади і грунтується на ідеї партнер-

ського діалогу громадянського суспільства й державної служби;

– принциповий наголос на обов’язку “служіння народові”, який зумов-

лює вимогу політичної нейтральності і навіть позапартійності державних

службовців;

– зміст і практика застосування політичних, морально-правових, органі-

заційних, кадрових, культурних та інших

засобів у регулюванні і саморегулю-

ванні етики державних службовців;

– способи нейтралізації загроз девальвації етичних цінностей державного

обслуговування і зловживань з боку державних службовців, пов’язаних із

впровадженням “нового” державного управління;

– членство України в Раді Європи і орієнтація на вступ до ЄС, базовими

напрямами якого є економіка (economi), ефективність (efficiency), результатив-

ність (effectiveness) і етика (ethics), що зумовлюють необхідність цілеспрямо-

ваного впровадження згаданих критеріїв у діяльність державної служби;

– підходи до визначення стандартів і процедур державних послуг та

контроль за їх дотриманням;

– досвід упровадження і функціонування в європейських країнах цін-

ностей, норм і стандартів, визначених в модельному Кодексі поведінки

державних службовців, рекомендованому

Комітетом Міністрів Ради Європи

(додаток до Страсбурзької Рекомендації № R (2000/10), травень, 2000) як взі-

рець для національних кодексів;

– досвід діяльності впливової міжнародної організації “Транспаренсі

Інтернешнл” із розбудови державних систем етики і їх використання для

боротьби з корупцією в органах влади;

– досвід Російської Федерації, зокрема підходи до організаційно-

правового забезпечення етичної

поведінки державних службовців, які закріп-

лені Федеральним законом “Про державну цивільну службу Російської

Федерації” (2004)”, а також практика внутрішнього й зовнішнього моніторингу

поведінки державних службовців, яку здійснює РАДС.

399

5. Визначено загальні критерії (рівні):

– загальносоціальний – відповідність рішень, учинків, дій, службових

відносин та їх наслідків нормам закону і вимогам суспільної моралі;

– інституційний – відповідність професійної поведінки специфічно-

професійним нормам і стандартам державної служби;

– рівень колективу – етичні засади організації діяльності, її ефективність;

відповідність службових відносин колективним та індивідуальним цінностям і

нормам, стиль керівництва тощо;

– індивідуальний рівень – моральне самоствердження, професійний роз-

виток і самореалізація.

Такий підхід до визначення критеріїв дає змогу оцінити загально-

гуманістичне значення професійної етичної діяльності державних службовців, а

також її відповідність спеціальним етичним вимогам до службової діяльності.

Оцінці підлягали характеристики моральної свідомості й самосвідомості

державних службовців, моральні якості

професійної діяльності та її наслідки,

етичні засади організації праці в колективі, характер службових відносин, стиль

керівництва тощо.

6. Проведені емпіричні дослідження показали, що суспільство очікує від

влади високої моральності й професіоналізму. Державні службовці також

розуміють надзвичайну важливість професійної етики, проте міра інтерналізації

ціннісних регуляторів професійної поведінки незначна: проблемою для них є

дотримання і норм професійної етики, і норм закону. Лише близько чверті

опитаних визнають дієвість нормативно-правових важелів професійної діяльності,

менше від 5% вважають, що загальні правила поведінки державних службовців

виконують регулятивну функцію. Такий стан пояснюється виявленими

суперечностями процесу функціонування етики державних службовців, зокрема:

– між формальною і неформальною організаціями колективів державних

органів, що породжує домінування міжособистісних відносин над діловими;

400

– між позитивними очікуваннями державних службовців щодо дієвості

нормативних етичних регуляторів професійної діяльності і фактичною без-

діяльністю з їх упровадження з боку керівників;

– між етичними вимогами і рівнем морально-професійного розвитку, що

виявляється в неготовності до професійної взаємодії на засадах “взаємності“;

відсутності самоідентифікації як державної людини; нерозумінні суті етичних

принципів

і норм державної служби, відсутності навичок їх практичної

реалізації;

– між об’єктивно високими вимогами і морально-соціальною та пра-

вовою незахищеністю інтересів державного службовця, його залежністю від

“етики” керівника.

Названі суперечності зумовлюють тенденції до заниження самооцінки,

аномію; розвиток конформізму; формування в державних органах етики

корпоратизму. Такий стан свідчить про

необхідність системного підходу до

професійної етики державного службовця, який би передбачав науково-

теоретичне обгрунтування, політико-правове закріплення, етико-просвітницьке

й організаційне впровадження.

7. Системний та міждисциплінарний підходи до досліджуваної проблеми

дали змогу представити професійну діяльність державних службовців у кон-

тексті нормативної моделі демократичного суспільства як соціальної системи,

що об’єднує завдяки

моралі в єдине ціле індивіда, суспільні інститути й

суспільство.

Професійна етика виступає способом утвердження етичних цінностей і

норм, коли вони закладені в основу професійної діяльності як її стандарти.

Тому вона регулює: 1) аналіз і визначення загальних основ професійної

діяльності як власне моральних, так і тих, що грунтуються на моральних по-

зиціях; 2)

вирішення етичних проблем колективної діяльності, оскільки

загальна теорія етики традиційно досліджує вчинки окремої людини; 3) прий-

няття рішень у нестандартних ситуаціях, коли необхідне визначення

особливих моральних принципів, які однак можуть набути значення