Реферат - Установчі угоди ЄС. Конституційна хартія: сутність, порядок введення в дію

Подождите немного. Документ загружается.

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Юридичний факультет

Кафедра міжнародного права

РЕФЕРАТ

На тему:”Установчі угоди ЄС. Конституційна

хартія: сутність, порядок введення в дію”

Виконав:

Студент гр. ЮП-07-4

Шубік І. Ю.

Перевірила:

к. ю. н. доц. Бережна К. В.

Дніпропетровськ, 2010

Зміст

Вступ 3

Розділ І. Договір про Європейське Об’єднання вугілля і сталі 5

Розділ II. Договір про Європейське Економічне Співтовариство 6

Розділ III. Договір про Європейське Співтовариство

з атомної енергії 9

Розділ IV. Єдиний європейський акт 11

Розділ V. Договір про Європейський Союз 12

Розділ VI. Амстердамський договір 14

Розділ VII. Ніццський договір 16

Розділ VIII. Конституція Європейського Союзу 18

Розділ ІХ. Лісабонський договір 21

Висновок 23

Список використаних джерел і літератури 24

Вступ

З початком створення Європейських співтовариств виникла

необхідність врегулювання їхньої діяльності, тобто постало питання

прийняття сукупності правових норм, які б визначали мету,

компетенцію, принципи Європейських співтовариств та інші

питання, пов’язані з їх функціонуванням.

Варто наголосити, що співтовариства за своєю природою

значно відрізняються від інших подібних організацій, оскільки вони

(Співтовариства) в процесі своєї діяльності набувають все більше

рис, характерних для держави, а не для міжнародної організації.

Так, міжнародна організація і держави, що входять до її

складу, виступають на міжнародній арені окремо одне від одного.

Діяльність держави та міжнародної організації регулюється різними

нормативними актами, тобто нормативні акти держави не є

обов’язковими для міжнародної організації, а акти міжнародної

організації не набувають обов’язкового характеру для держави лише

в силу того, що вона є членом даного об’єднання. Акти міжнародної

організації можуть стати обов’язковими для держави лише в тому

разі, якщо остання надасть свою згоду на це. Також слід сказати, що

держави, які входять до складу міжнародної організації, повністю

зберігають свій сувверенітет.

У випадку з Європейськими співтовариствами спостерігається

наступна картина. Держави-члени не втрачають свого суверенітету,

але при цьому відмовляються від частини своїх повноважень,

передаючи ці повноваження Співтовариствам. Нормативні акти,

прийняті органами Співтовариств, автоматично, без будь-яких

додаткових процедур, набувають загальнообов’язкового характеру

для держав-членів, а внутрішнє законодавство останніх має

відповідати актам Співтовариств незалежно від згоди на це держав-

членів. Отже, назване положення є імперативним.

Відомо, що першим кроком на шляху створення сучасного

Європейського Союзу є створення Європейського Об’єднання

вугілля і сталі, після якого з’явились ще два подібних утворення.

Успішна діяльність Співтовариств і необмеження кількості їх

учасників зумовили приєднання до них все нових і нових держав. Як

ми знаємо, до складу першого зі Співтовариств входили 6 держав,

тоді як у теперішньому Європейському Союзі їх нараховується 27.

Все це, а також прагнення України приєднатись до Європейського

Союзу, обумовлює актуальність обраної теми.

Метою даної роботи є дослідження правової природи

Європейських співтовариств та Європейського Союзу відповідно до

їх установчих угод. Завдання роботи: визначення компетенції

Європейських співтовариств та Європейського Союзу, дослідження

розподілу повноважень між ЄС та державами-членами, визначення

порядку формування органів Співтовариств та ЄС і порядку

прийняття ними рішень.

Вивченню даної теми присвячені праці Л. Ентіна [11, 12], А.

Татама [9], Р. Петрова [8] та інших дослідників. Одні з них

розглядають європейське право та Європейські співтовариства

загалом або окремі установчі угоди цих об’єднань. Наголошується

на взаємообумовленості існування ЄС та європейського права. [11,

с.1]. Відзначається також суперечливість думок щодо змісту

окремих установчих угод та необхідності їх існування. [10]

Об’єктом дослідження є установчі угоди, прийняті

Європейськими співтовариствами та Європейським Союзом з 1951

року дотепер.

Метод дослідження – аналіз.

Робота поділена на розділи, в кожному з яких розглядається

окрема установча угода.

Розділ І. Договір про Європейське Об’єднання вугілля і сталі

Після закінчення Другої світової війни перед європейськими

країнами постало завдання економічної та політичної реконструкції,

недопущення поновлення колишніх протистоянь. Об’єднанню

перешкоджали такі чинники як нерівномірний економічний та

соціальний розвиток країн, недовіра до Німеччини.

Подальша інтеграція могла відбуватись у два способи. При

першому перевага надавалась військово-політичному об’єднанню.

Так, передбачалось створення європейського оборонного

співтовариства. Але проект був відхилений у 1954 році французьким

парламентом.

Пріорітетним в інтеграції було обрано економічний напрямок.

9 травня 1950 року міністр закордонних справ Франції Роберт

Шуман запропонував об’єднати вугільну і сталеливарну

промисловість Франції та Німеччини. Він наголосив, що інтеграція

західноєвропейських країн потребує насамперед припинення

протистояння названих країн. Так званий план Шумана передбачав

можливість членства в об’єднанні й інших країн.

Пропозиція була реалізована 1951 року, коли Німеччина,

Франція, Бельгія, Італія, Люксембург та Нідерланди підписали угоду

про Європейське Об’єднання вугілля і сталі, що передбачала

створення єдиного ринку вугілля і сталі у названих країнах,

скасування митних платежів, а також кількісних обмежень руху

товарів між цими країнами. Об’єднання мало статус юридичної

особи. В його складі створювались інститути: Вищий керівний

орган, Спеціальна Рада міністрів, Загальна асамблея, Суд.

До складу Вищого керівного органу входили представники

держав-учасниць об’єднання, але він діяв незалежно від урядів

держав-учасниць об’єднання, приймаючи обов’язкові для них

рішення. Члени Вищого керівного органу призначались за

рекомендацією та зі згоди урядів, при цьому інструкції останніх не

були для них обов’язковими.

Спеціальна Рада міністрів складалась із членів урядів країн.

Загальна асамблея була наділена правом давати висновки з тих

чи інших питань, отже, являла собою консультативний орган.

На Суд покладалось вирішення спорів між першими двома

іститутами об’єднання [14].

Європейське Об’єднання вугілля і сталі проіснувало до 23

червня 2002 року. Варто відзначити, що баланс між інтересами

об’єднання та інтересами його учасників забезпечувався

функціонуванням двох інститутів, один з яких мав наднаціональний

статус, а інший – ні.

Розділ II. Договір про Європейське Економічне

Співтовариство

Договір про Європейське Економічне Співтовариство від 25

березня 1957 року (набрав чинності 1 січня 1958 року) вважається

провідним джерелом права Європейського союзу.[12, с. 12]. Його

структурними елементами є преамбула, частини, розділи, статті.

У преамбулі розглядуваного договору підкреслюється

прагнення сторін (Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди,

Люксембург) до зміцнення союзу європейських народів, подолання

спільними діями бар’єрів, що розділяють Європу. Тут же

наголошується намір сторін здійснювати спільну торгову політику,

покликану скасувати обмеження міжнародного товарообміну.

Перша частина договору встановлює принципи

функціонування Європейського Економічного Співтовариства.

Завданням Європейського Економічного Співтовариства в угоді

назване сприяння розвитку економічної діяльності, високому рівню

зайнятості та соціального захисту, високому рівню захисту

навколишнього середовища, зближенню держав-учасниць

об’єднання, підвищенню якості життя у них. Для цього

передбачається створити у державах-учасницях спільний ринок,

запровадити економічний та валютний союз. Крім того,

встановлюєтся заборона митних зборів та кількісних обмежень на

меревезення товарів між названими державами, спільна політика

держав, що підписали угоду, в галузях торгівлі, сільського

господарства, транспорту, спільний ринок без обмежень

переміщення осіб, товарів, послуг, капіталів.

У другій частині договору встановлені засади громадянства

Співтовариства. Так, кожна особа, що є громадянином держави-

сторони угоди, є одночасно громадянином Співтовариства. При

цьому останнє розглядається як доповнення національного

громадянства, а не як його заміна.

Третя частина договору регулює спільну політику

Співтовариства. Згідно з вміщеними в ній нормами, основою

Співтовариства є митний союз, в рамках якого скасовуються

експортні та імпортні мита, кількісні обмеження експорту та

імпорту, а також будь-які рівнозначні заходи. Але при цьому

кількісні обмеження можуть запроваджуватись в інтересах

державної безпеки, захисту життя і здоров’я людей, збереження

навколишнього середовища, збереження культурної спадщини. Як

було зазначено вище, передбачається спільна політика держав-

членів Співтовариства в галузі сільського господарства, до складу

якої входить також торгівля сільськогосподарською продукцією. Під

останньою в даному випадку розуміється продукція “землеробства,

тваринництва, рибальства, а також продукти первинної переробки,

що мають пряме відношення до цих продуктів”. [2] У сфері

валютної політики запроваджується правило, згідно з яким єдиним

законним засобом платежу на території Співтовариства є банкноти,

що випускаються центральними банками країн-членів

Співтовариства, а також Європейським Центральним Банком.

Прицьому останній має санкціонувати випуск таких банкнот. Що

стосується випуску монет, то він був віднесений до компетенції

держав-членів співтовариства, але обсяг їх карбування мав

погоджуватись з Європейським Центральним Банком.

Четверта часттина договору передбачає асоціацію між

Співтовариством та неєвропейськими країнами, з якими Данія,

Франція, Нідерланди та Велика Британія підтримують особливі

відносини. При цьому асоціація має захищати перш за все інтереси

тих країн, що не входять до Співтовариства.

Встановлюється інституціональна структура Співтовариства:

Європейський парламент, Рада, Комісія, Суд, Палата аудиторів.

До складу Європейського парламенту входять не більше 700

представників народів Співтовариства, що обираються прямим

загальним голосуванням строком на 5 років. Названий інститут

приймає участь у нормотворчому процесі шляхом надання згоди або

висновку-рекомендації щодо даного нормативного акта.

На Раду покладаються такі повноваження: забезпечення

координації спільної економічної політики держав-членів, право

прийняття рішень, надання Комісії виконавчих повноважень щодо

прийнятих Радою рішень. До складу Ради входять члени урядів

держав-членів Співтовариства. За загальним правилом Рішення Ради

приймаються простою більшістю голосів. Встановлюються також

випадки прийняття рішень кваліфікованою більшістю голосів, але

при цьому кількість голосів держав-членів не є рівною та

встановлюється для кожної з них окремо.

Єдність права Співтовариства забезпечується Судом, який

складається з 15 суддівта 8 юридичних радників. Для здійснення

підготовки справи до розгляду можуть створюватись відділення з 3

або 5 суддів, але слухання справи проводиться повним складом

Суду.

Фінансовий контроль здійснюється Палатою аудиторів. Це

стосується доходів і видатків Співтовариства в цілому, а також всіх

створених ним органів. Щороку Палата аудиторів надає Парламенту

і Раді декларацію щодо правильності ведення рахунків, а також

законності здійснених фінансових операцій.

Договір завершують загальні та заключні положення.

Розглядуваний договір запровадив більш широку компетенцію

Співтовариства, детально врегулював повноваження і порядок

формування його органів. Рішення органів Співтовариства стали

обов’язковими для держав-членів, отже, наднаціональний напрям

розвитку об’єднання отримав пріорітет.

Розділ III. Договір про Європейське Співтовариство з атомної

енергії

Договір про Європейське Співтовариство з атомної енергії

(Євратом), як і договір про Європейське Економічне Співтовариство

був підписаний у Римі 25 березня 1957 року і набрав чинності 1

січня 1958 року.

Метою розглядуваного Співтовариства є підвищення

життєвого рівня у державах-членах і розвиток взаємообміну з

іншими країнами, для чого передбачається створення і розвиток

атомної промисловості у державах-сторонах договору (Франція,

Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург). [3] Для цього

передбачається здійснення Співтовариством таких видів діяльності,

як розвиток досліджень в галузі атомної енергії, запровадження у

державах-членах Співтовариства єдиних норм безпеки, нагляд за

постачанням ядерного палива і руди, нагляд за їх цільовим

використанням. Прицьому власником придбаних матеріалів ставало

Співтовариство, а не держави-члени.

Європейська Комісія наділяється правом запитувати у держав-

членів, підприємств та окремих осіб програми наукових досліджень

в галузі атомної енергії та формулювати свій висновок щодо кожної

отриманої програми. Вона також надає сировину, обладнання для

реалізації цих програм. Рада за пропозицією Комісії затверджує

навчальні та дослідницькі плани в сфері атомної енергії,

максимальний строк реалізації яких складає 5 років, заслуховує

доповідь Комісії щодо виконання цих програм.

Договір передбачає створення Комісією Об’єднаного центру

ядерних досліджень, що на нього покладається забезпечення

проведення програм досліджень. Також в рамках названого центру

може здщійснюватись підготовка фахівців.

Запроваджуються базові норми охорони здоров’я від загрози

радіації. До їх складу входять максимально допустимі рівні

опромінення, принципи медичного контролю. Ці норми

розробляються Комісією за участі Наукового і технічного комітету і

затверджуються Радою, чому передують консультації з

Парламентом і пропозиція Комісії щодо затвердження цих норм.

Держави-члени наділяються рівним доступом до ядерних

матеріалів. При цьому всі споживачі займають однакове становище.

Питання вибору ядерного палива, руд, укладання контрактів на їх

постачання становить компетенцію спеціально створеного Агенства,

яке підконтрольне Комісії. Остання, в свою чергу, призначає

директора та заступника директора Агенства.

Як бачимо, для управління діяльністю Євратому не

створювались окремі інститути. Відповідні повноваження

покладались на уже створені Парламент, Комісію, Раду, Суд і

Палату аудиторів.

Євратом має міжнародну правосуб’єктність. Перемовини

щодо договорів, які укладаються від його імені, веде Комісія,

керуючись при цьому директивами Ради. Договори укладаються

Комісією, після чого їх затверджує Рада.