Реферат - Установчі угоди ЄС. Конституційна хартія: сутність, порядок введення в дію

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ ІХ. Лісабонський договір

У березні 2007 року держави-члени ЄС висловили бажання

прийняти нову установчу угоду, яка стала би заміною

нератифікованого Договору про запровадження Конституції для

Європи. Спеціально обумовлювались строки прийняття такої угоди:

вона мала бути прийнята до парламентських виборів, що мали

відбутись 2009 року. Для внесення змін у Договір про

запровадження Конституції для Європи було створено спеціальну

робочу групу. Офіційний текст нової угоди був представлений у

червні 2007 року.

Тоді ж Європейська Рада прийняла рішення про розробку

нової угоди замість тієї, ратифікація якої виявилась невдалою.

Передбачалося скликати міжурядову конференцію голів держав-

членів ЄС, яка мала доповнити нову угоду найважливішими

положеннями Договору про запровадження Конституції для Європи.

Планувалось надати державам право тимчасово не застосовувати

окремі положення нової угоди. Також спеціально обумовлювалось

невпровадження на практиці нового порядку прийняття рішень

інститутами ЄС до 2014 року. Новий договір мав доповнювати

договори про Співтовариство і про ЄС, але не бути їх об’єднанням.

Перша угода перейменовувалась у Договір про діяльність

Європейського Союзу. Передбачалось також невключення до нової

угоди Хартії основних свобод ЄС, але текст нового договору мав

містити посилання на неї. Але при цьому зазначалось, що Хартія є

рівною установчим угодам ЄС за юридичною силою.

23 липня 2007 року міжурядова конференція почала роботу

над текстом нової установчої угоди. До цього крім делегатів

конференції залучались також вчені і представники Європейського

Парламенту. Робота міжурядової конференції завершилась у жовтні

2007 року. Її підсумковий документ - Договір про реформи –

відомий також як Лісабонський договір.

Лісабонський договір структурно поділений на преамбулу,

зміни до договору про ЄС, зміни до Договору про Європейське

Співтовариство, прикінцеві положення, протоколи та декларації.

Дослідники наголошують на численних посиланнях, що їх

містить текст Лісабонського договору, що на їх думку робить текст

незручним. [8с. 21]

Згідно з новою угодою запроваджується посада президента

Європейської Ради (обирається строком на 2,5 роки кваліфікованою

більшістю голосів Європейської Ради), крім того ЄС набуває

міжнародної правосуб’єктності. Укладення ЄС міжнародних

договорів можливе, за Лісабонським договором, якщо це прямо

передбачено установчими угодами ЄС, якщо це необхідно для

реалізації мети, зазначеної в установчих угодах, якщо це може

вплинути на загальні принципи діяльності ЄС.

Крім того, Європейський центральний банк, Високий

представник ЄС з питань спільної зовнішньої політики та політики

безпеки, а також Європейська Рада отримали статус інститутів ЄС.

Зовнішня політика віднесена до компетенції ЄС, в названій

сфері рішення приймають одноголосно всі держави-члени.

Парламенти держав-членів отримали право вето щодо рішень

в галузі співробітництва судів у цивільних справах. Крім того

запроваджується 8-тижневий термін, протягом якого парламенти

держав-членів мають розглянути законопроект Європейської

Комісії. Направлення законопроекту на допрацювання можливе

якщо за це проголосує третина депутатів парламенту держави-члена.

Змінюється кількісний склад Європейської Комісії: з 2014

року він становитиме 2/3 числа держав-членів ЄС[15] зі зміною

представлених держав за принципом ротації. Основним принципом

прийняття рішень Радою ЄС має стати так звана подвійна більшість,

коли рішення має бути підтримане представниками більшості не

лише держав-членів, а й населення (відповідно 55% і 65%).

Лісабонський договір є не заміною, а доповненням установчих

угод ЄС, що були укладені раніше. Найголовнішою його новелою,

що стосується ЄС в цілому, стало надання йому міжнародної

правосуб’єктності. Згода на проведення перемовин щодо укладення

ЄС міжнародної угоди надається Радою ЄС за рекомендацією

Європейської Комісії та Високого представника ЄС з питань

спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Рада ЄС

призначає представника ЄС на цих перемовинах і приймає рішення

щодо підписання договору.

Висновок

Розробка установчих угод ЄС відбувається шляхом

проведення перемовин уповноважених представників держав-членів

ЄС або держав-членів ЄС і держав-кандидатів на вступ до ЄС. Текст

установчої угоди підписується представниками названих держав.

Умовою набрання чинності новою установчою угодою є її

ратифікація всіма державами-сторонами відповідно до їх

внутрішнього законодавства.

Слід відзначити, що установчі угоди регулюють насамперед

відносини не між державами-членами ЄС, а між цими державами та

їх громадянами. Про це свідчать уже відомі нам положення, в силу

яких в державах-членах запроваджується спільний ринок зі

свободою руху осіб, товарів, послуг, капіталу; економічний та

валютний союз; порядок прийняття рішень з необхідністю

представництва при цьому більшості не лише держав-членів, а й

населення.

Ратифіковані всіма державами-членами установчі угоди

набувають обов’язкового характеру не лише для цих держав, а й для

органів, що здійснюють управління ЄС в цілому. Положенням

установчих угод мають відповідати як національного законодавства

держав-членів ЄС, так і акти наднаціонального законодавства.

Таким чином установчі угоди становлять найбільш значущу групу

джерел європейського права і мають серед них найвищу юридичну

силу.

Список використаних джерел і літератури

1. Договір про Європейське Об’єднання вугілля і сталі від 1951 р.

2. Договір про Європейське Економічне Співтовариство від 1957 р.

3. Договір про Європейське Співтовариство з атомної енергії від

1957 р.

4. Договір про Європейський Союз від 1992 р.

5. Ніццський договір від 2001 р.

6. Договір про запровадження Конституції для Європи від 2004 р.

7. Лісабонський договір від 2007 р.

8. Петров Р. А. та ін. “Право Європейського Союзу”. – К.: Істина,

2010. – 376 с.

9. Татам А. “Право Європейського Союзу”. – К.: Абрис, 1998. – 424

с.

10. Шмиттер Ф. Зачем конституционализировать Европейский союз?

//http://www.perspektivy.info/oykumena/vector/zachem_konstitucionalizi

rovat_jevropejskij_sojuz_2010-02-27.htm

11. Энтин Л. М. и др. «Европейское право». – М.: Норма, 2004. –

720с.

12. Энтин Л. М. и др. «Европейское право. Право Европейского

Союза и правовое обеспечение защиты прав человека». – М.: Норма,

2007. – 960с.

13. http://actualcomment.ru/theme/827

14. http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/165826

15. http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=1272868

16. http://www.ruseu.org/article.php?id=22

17. http://www.ruseu.org/article.php?id=27

18. http://www.rian.ru/politics/20091029/191143637.html

19.http://vasilievaa.narod.ru/mu/csipfo/kpr/frames/guide/

amsterdamtr.htm