Реферат - Логіка - як наука, та основні напрямки досліджень у сучасній логіці

Подождите немного. Документ загружается.

Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання







Реферат

за темою: «Логіка — як наука, та основні напрямки досліджень

у сучасній логіці»

по дисципліні «Логіка»

студента 2 курсу, академ група____

Сафонова Дениса Валерійовича

Студентський квиток № _______





Київ 2010 р.

Зміст

1. Вступ………………..……………………………………………………….3

2. Історія розвитку…………………………………………………………….5

3. Мислення, мова, логіка…………………………………………………….9

4. Предмет логіки……………………………………………………………11

5. Мова і логіка. Особливості мови логіки………………………………...14

6. Основні напрямки досліджень сучасної логіки…………………………18

7. Список використаної літератури………………………………………...23

Вступ

Логіка як наука і керівництво (органон) для правильного мислення не

випадково виникла в античній Греції. Її розвиток був пов’язаний з потребами

вдосконалення вміння переконливо виступати на зборах, в суді, вести публічні

дискусії. Ці навички дозволяли людям досягти успіху в житті, і тому з часом навіть

з’явилися платні вчителі (софісти), які навчали мистецтва мислити, доводити

істинність своїх думок і навіть перемагати у словесних суперечках, не володіючи

істиною, а лише завдячуючи ораторській майстерності. Отже, логіка у самих своїх

початках щільно пов’язана з важливими ділянками діяльності суспільства – з

політикою, юриспруденцією, громадським життям. І в наш час логіка в такому

розумінні не втрачає свого значення. Вона є базовою дисципліною у підготовці

юристів і лінгвістів, а в політичній діяльності важливим її аспектом є вміння

переконливо виступати перед численною аудиторією, і тому такі виступи ретельно

готуються фахівцями.

Ораторська майстерність, підгрунтям якої є логіка, особливу роль відіграє у

демократичних суспільствах. Можливість вільно висловлювати свої думки,

спілкуватися з людьми, брати активну участь у доленосних політичних подіях

робить мистецтво полеміки вельми актуальним. Зростання інтенсивності

політичного життя в сучасній Україні, залучення великих мас людей до

різноманітних політичних і громадських акцій, постійна увага засобів масової

інформації до цих подій - всі ці ознаки демократичного суспільства - спонтанно

породжують цікавість до якості публічних виступів. Спеціалісти з логіки і

лінгвістики можуть з жалем констатувати недостатню логічну підготовку як

політичних лідерів різних рівнів, так і журналістів. Вочевидь, ця дисципліна не

мала достатнього поширення у системі вищої освіти радянського періоду і за

інерцією в незалежній українській державі.

Позитивним явищем в інтелектуальному житті сучасної України є

підвищення інтересу до логіки, включення цієї дисципліни, хоч і зазвичай в

невеличких обсягах, до програм підготовки спеціалістів у вузах. Все більше

з’являється підручників і посібників з логіки, що є відображенням суспільної

потреби в цій науці. Причинами таких тенденцій є прагнення вдосконалення

освіти, надання їй традиційно європейських орієнтацій і демократизація

навчального процесу.

Все вищесказане є свідченням того, що логіка не тільки не втратила свого

значення, але й знову стає суттєвим чинником розвитку української культури, в

межах якої відбувається демократизація багатьох ділянок суспільного життя.

Багато людей ніколи не вивчали логіки, а більшість знайомі з нею дуже

поверхово. Це не означає, що ці люди не вміють мислити. Мислення є атрибутом

нашого життя, і тому ми мислимо за-будь-яких умов, навіть не отримавши жодної

освіти. Проте ґрунтовна освіта є бажаною для людини, оскільки в сучасному світі

не можна бути повноцінним членом суспільства, не отримавши її. Не можна

розкрити своїх можливостей і талантів, здійснити свою місію на цій Землі, будучи

навіть дуже обдарованою особистістю від природи, але не навченої необхідних

навичок і прийомів правильного мислення. Однак не треба думати, що

опанувавши логіку, вивчивши закони правильного мислення, людина отримає

гарантії істинності у різних ділянках знання і орієнтири вірної і успішної

діяльності. Це не зовсім так. Логіка не виробляє істинні шляхи. Вона більшою

мірою вказує правила, за допомогою яких можна не припускатися помилок. В

такому розумінні значення логіки є негативним і в такий спосіб сприяє

самокритичності і, отже, самовдосконаленню.

Якщо говорити про позитивні наукові досягнення логіки, вони є очевидними.

Розвиток традиційної логіки і синтез її з математикою уможливили створення

сучасних засобів техніки і технології, зокрема кібернетичних машин. Передача

окремих властивостей людського мислення, тобто логічних правил коректного

міркування машині – це вияв величезних ресурсів людського розуму. Ці відкриття

зроблено на базі ще досить простих логічних систем. Але сучасні роботи в галузі

комбінаторної, багатозначної, модальної та інших напрямів логіки, хоч і являють

собою поки що більшою мірою теорії і не застосовуються на практиці,

відкривають перед наукою і практикою фантастичні перспективи.

Історія розвитку

В історії логіки виділяють два етапи:

 від логіки Давнього світу до виникнення у другій половині XIX ст. сучасної

логіки.

 від другої половини XIX ст. до наших днів.

На першому етапі логіка переважно вирішувала проблеми, поставлені ще

Аристотелем. В останні півтора століття в ній відбулись якісні зміни. Щоправда,

передумови цих змін з'явилися ще тоді, коли Лейбніц запропонував ідею числення і

відповідну формалізовану мову. Цю ідею, як зазначалось, сучасники не зрозуміли і

зрештою забули.

Проте в другій половині XIX ст., а тим більше в XX ст. на людство чекала ці-

ла злива ідей, завдяки яким сучасна логіка перейшла наукову революцію. Назвемо

лише деяких видатних учених, які зробили істотний внесок у її розвиток.

Джордж Буль (1815—1864) — один із засновників математичної логіки.

Поклавши в основу своїх досліджень аналогію між алгеброю і логікою, він розро-

бив відповідне логічне числення, в якому застосував закони й операції математики

(додавання класів, множення тощо). Алгебро-логічний метод дав можливість Булю

виявити нові типи висновків, які не враховувались у традиційній силогістиці. Він

детально проаналізував закони комутативності, асоціативності, дис-

трибутивності .

Огастес де Морган (1806—1871) — засновник логічного аналізу відношень,

зокрема запропонував формулу суджень відношення, яка нагадує сучасну формулу

«аRb». Він сформулював основні принципи логіки висловлювань і логіки класів. У

розробленій ним алгебрі відношень аналізував операції додавання, множення тощо.

У математичній логіці Морган сформулював закони, які носять його ім'я —

«закони де Моргана».

Готліб Фреге (1848—1925) заклав основи логічної семантики. У своїй

фундаментальній праці «Основні закони арифметики» він побудував систему

формалізованої арифметики на основі розробленого ним розширеного числення

предикатів з метою обґрунтування ? ідеї про зведення математики до логіки.

Ідеї Фреге багато в чому наперед визначили розвиток логіки XX ст.: він увів

поняття логічної функції й розрізнення властивостей речей і відношень (а відпо-

відно одномісних і багатомісних логічних функцій); вперше увів символи для

позначення кванторів; увів поняття істиннісного значення тощо.

Фреге систематично досліджував відношення між мовними виразами і

предметами, які позначаються цими виразами; розкрив відмінність між значенням і

смислом мовних виразів. Його праці розцінюються як початок нового етапу в

розвитку математичної (символічної) логіки.

Чарлз-Самдерс Пірс (1839—1914) — родоначальник семіотики (загальної

теорії знаків). У своєму численні він використовував як строгу, так і нестрогу

диз'юнкції. Пірс сформулював закони матеріальної імплікації. Тривалий час його

праці не були відомі широкій науковій громадськості.

Давид Гільберт (1862—1943) досяг значних успіхів у застосуванні методу

формалізації в тлумаченні логічних умовиводів, у розробці числення висловлювань

і предикатів, у дослідженні аксіоматизації знань. Він здійснив строго аксіоматичну

побудову геометрії Евкліда, що наперед визначило подальший розвиток

досліджень з аксіоматизації наукового знання, запропонував розгорнутий план

обґрунтування математики шляхом її повної формалізації. Щоправда, ця програма

виявилась нездійсненною, проте її ідеї спричинили виникнення метаматематики

(теорії доведень).

Альфред-Норт Уайтхед (1861—1947) у співавторстві з Б. Расселом написав

тритомну працю «Принципи математики», яка зробила значний внесок у розвиток

математичної логіки.

Бертран Рассел (1872—1970) має великі заслуги у сфері розробки мови

сучасної логічної символіки. Він систематично виклав теорію числення

висловлювань і теорію класів. У книзі «Принципи математики» разом з Уайтхедом

розвинув математичну логіку способом аксіоматизації й формалізації числень

висловлювань, класів і предикатів, а також теорію типів як способу переборення

парадоксів. Крім того, Рассел досліджував логічний аспект проблеми існування,

логічний статус дескрипції, природу деяких парадоксів тощо.

Джузеппе Пеано (1858—1932) запропонував ідеї, завдяки яким було

здійснено перехід від старої алгебри логіки до математичної в її сучасному вигляді.

Він увів прийняті в сучасній математичній логіці символи (



— знак входження

елемента до тієї чи іншої множини;



— знак включення множини;



— знак

об'єднання множин;



— знак перетину множин), сформулював систему аксіом для

арифметики натурального ряду.

Платон Порецький (1846—1907) першим у Росії розробив і читав курс

математичної логіки. Він узагальнив і розвинув досягнення Дж. Буля, У.-С.

Джевонса, Е. Шредера у сфері алгебри логіки. Значне місце у працях Порецького

займала «теорія наслідків». Ним узагальнена теорія силогістики традиційної логіки,

проаналізовані деякі несилогістичні міркування тощо.

Значним є внесок у розвиток сучасної логіки і деяких інших учених, зокрема

представників львівсько-варшавської школи, до якої належали К. Твардовський, Я.

Лукасевич, С. Лесьневський, А. Тарський, Т. Котарбіньський, К. Айдукевич та ін.

Вони багато зробили для розвитку логічної семантики, теорії множин, модальної й

багатозначної, математичної логіки, для розв'язання металогічних і методологічних

проблем тощо.

В Україні сучасна логіка почала розвиватися на початку ХІХ ст. Так,

наприкінці XVIII — на початку XIX ст. проблеми логіки вивчав П. Лодій, який

опублікував результати своїх досліджень у працях «Логические наставляння» і

«Теория общих правил». Значний внесок у розвиток логіки зробив О. Потебня.

У період радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували, а

то й критикували як основу метафізичного методу. Тільки в другій половині 40-х

років за таємничих обставин її було реабілітовано («мовчки»), і курс формальної

логіки введено до програм не лише вузів, а й середніх шкіл та деяких спеціальних

середніх закладів освіти (крайнощі тоді були нормою життя). А через якийсь час

курс логіки вилучили з програм середніх навчальних закладів і більшості

вузівських

. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів,

зневажливо називали логістикою. Лише у 1961 р. Є. Войшвілло прочитав у

Київському державному університеті для викладачів логіки курс лекцій з логіки

висловлювань і логіки предикатів. У той самий час в Інституті філософії АН УРСР

розпочинали свою роботу М. Попович і С. Кримський (а в Одесі — А. Уйомов).

Ці київські вчені та їх учні — С. Васильєв та Є. Ледніков — зробили певний внесок

у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики і пробудили

цікавість до цієї сфери знань.

В останні десятиліття в Україні виросла ціла когорта вчених, які плідно

працюють над проблемами сучасної логіки. Це насамперед А. Ішмуратов, В.

Омельянчик та інші.

Отже, логіка у своєму розвитку пройшла два головних етапи. Перший етап (рис. 1.)

пов’язаний з роботами Аристотеля, стоїків і мислителів доби Середньовіччя.

Цей етап розвитку науки отримав назву традиційного, на ньому логіка

існувала майже виключно як логіка формальна. Традиційна вона включала і

включає досі такі розділи як: поняття, судження, умовивід, доведення,

спростування, гіпотеза.

Другий етап пов’язаний з творчістю німецького філософа Г.В.Лейбніца, який

є основоположником математичної (символічної) логіки. Лейбніц намагався

вибудувати універсальну мову, за допомогою якої суперечки між людьми можна

було б вирішувати шляхом обчислення. Цей напрямок логіки досліджує логічні

зв’язки і відношення, які лежать в основі дедуктивного умовиводу. Можна сказати,

що математична логіка розробляє застосування математичних методів до аналізу

форм і законів доведення.

Традиційна логіка Сучасна логіка

Аристотель Стоїки Схоластика Лейбніц Діалектична логіка

(Кант, Гегель)

Математична логіка

(Фреге, Пріс)

Рис. 1. Схема розвитку логіки як науки

Мислення, мова, логіка

Логіка є наукою, об’єктом якої є розум, мислення. Ці явища, найскладніші

серед усього, з чим стикається людина, вивчаються цілою низкою наук, серед яких

є як природничі (фізіологія і анатомія мозку, математика, кібернетика), так і

гуманітарні (філософія, психологія, психіатрія). Кожна із вказаних наук має свою

ділянку, свій фрагмент мислення і пізнання. Так, фізіологія і анатомія мозку

концентрують свою увагу на матеріальних процесах, що відбуваються у мозку

людини, математика і кібернетика досліджують розумові операції і дозволяють

деякі з них формалізувати і моделювати, філософія вивчає процес утворення форм

мислення і їх взаємозв’язок тощо. Логіка має іншу специфіку.

Саме по собі мислення є досі дуже складним явищем для науки. Попри свою

багатогранність, багатофункціональність, таємничість походження, мислення є

даністю, реальністю кожної людини. Те, що є в кожного, найважче піддається

об’єктивації і об’єктивному дослідженню, адже мислення не можна вивчати

безпосередньо. Тому щодо походження, природи і характеру мислення існувала (і

нині існує) велика кількість гіпотез і значно менше науково обґрунтованих теорій.

Більше того, самої науки недостатньо, щоб розібратися в природі мислення. На

допомогу приходять філософія, релігія, мистецтво, міфологія, афоризми мудреців.

Здатність мислення – це чудо. В ньому є найбільша велич і найбільша сила

людини. В ньому і причини поразок і хибних шляхів пізнання і діяльності. Однією

з найбільш важливих функцій мислення є отримання знання про оточуючий світ,

про саму людину, оскільки це дає можливість орієнтуватись в навколишньому

середовищі, в суспільстві, забезпечувати виживання людського роду, а також

перетворювати дійсність. Знання не даються людині в готовому вигляді, а

набуваються в процесі пізнання - процесу і способів здобування інформації.

Пізнання – процес теоретичного засвоєння законів дійсності на основі

практичної діяльності людей. Вихідними є емпіричні (такі, що базуються на

досвіді) форми пізнання. Їх джерело – враження, які ми отримуємо через органи

чуття. Розрізняють три форми чуттєвого пізнання: відчуття, сприйняття, уявлення.

Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ світу, а

також внутрішніх станів організму внаслідок безпосереднього впливу їх на органи

чуття.

Сприйняття – чуттєве відображення предметів, явищ, станів організму у

сукупності їх властивостей через безпосередню дію їх на органи чуття.

Уявлення – чуттєво-наочний образ предметів, явищ світу, який є

узагальненням досвіду людини і не має безпосереднього зв’язку з дією на органи

чуття в даний момент часу. Цей образ є відносно незалежним від безпосереднього

сприйняття і може бути викликаний людиною в пам’яті, уяві, фантазії.

Всі ці форми щільно пов’язані між собою. Наприклад, якщо ми бачимо ріку,

в цьому відчутті вже наявне уявлення про ріку. Також будь-яке сприйняття,

зокрема дерев у лісі, є комбінацією кількох різних відчуттів.

Знання, які ми отримуємо шляхом емпіричного пізнання, осмислюються і

усвідомлюються за допомогою абстрактних форм пізнання. Це усвідомлення і є

логічним пізнанням. Воно щільно пов’язане з емпіричним пізнанням, але є якісно

відмінним за своєю природою.