Реферат - Логіка - як наука, та основні напрямки досліджень у сучасній логіці

Подождите немного. Документ загружается.

як це прийнято в традиційній логіці. Вона розглядає складні речення і прості як їх

складники. Головною характеристикою семантики таких речень є значення

істинності (і - «істинне», х - «хибне»). Для визначення істинності висловлювань

австрійський логік Вітгенштейн створив спеціальні таблиці істинності.

Предметом обчислення кванторної логіки є предикати, тобто приписані

суб’єкту властивості, наприклад, «життя є складним». Логіка предикатів шляхом

застосування символів обчислює такі речення з великим ступенем точності і

дозволяє уникати логічної невизначеності. Логіка предикатів користується

особливими інструментами, або функторами, які іменуються кванторами.

Важливим досягненням сучасної логіки предикатів є те, що вона може описувати

відношення.

Комбінаторна (лат. combinare – поєднувати) логіка розглядає певні процеси,

пов’язані із змінними. Її мета – спрощення основ математичної логіки і усунення

парадоксів. Вона займається поняттями і методами, які при побудові формальних

логічних систем чи обчислень вважаються такими, що не потребують пояснень,

тобто самі по собі зрозумілими, не аналізуються і далі не вивчаються (наприклад,

змінна функція, правило підстановки тощо). Комбінаторна логіка представлена в

працях М.Шейнфінкеля, Х.Каррі, А.Черча та ін.

Модальна (лат. modus - спосіб, міра) логіка досліджує висловлювання з

такими операторами, як «необхідно», «можливо», «неможливо» та ін. Сучасні

логіки поділяють модальності на такі види: логічні і фізичні, абсолютні і відносні

та ін. Розроблено кілька аксіоматичних систем модальної логіки – Геделя,

Акермана, Лукашевича, Тарського, Карнапа та ін.

Багатозначна логіка - напрям математичної логіки, який розглядає більш

ніж два значення (істинне і хибне) одного висловлювання. У ній застосовуються

також n-значні обчислення висловлювань. Першою багатозначною логікою була

трьохзначна логічна система польського вченого Я.Лукасевича. Багатозначні

логіки застосовуються при розв’язанні парадоксів класичної математичної логіки, у

квантовій механіці, у теорії релейно-контактних схем. Проте ця логіка розвивається

не дуже інтенсивно, оскільки її переваги не виявилися ще достатньою мірою, а її

досягнення не знайшли поки широкого практичного застосування.

Деонтична (грец. deontos - належне) логіка досліджує логічні структури

мови нормативної дії, це логіка норм і нормативних понять. Подібно до модальної

логіки вона працює зі значеннями «обов’язково», «дозволено», «заборонено».

Важливим принципом деонтичної логіки є наступний: ніщо не може бути водночас

заборонене і дозволене. Проблеми такої логіки пов’язані з певним колом етичних

питань, проте на відміну від етики ця логіка не цікавиться змістом висловлювань.

Початкові ідеї деонтичної логіки зустрічаються в творах середньовічного

мислителя Ансельма Кентерберійського. Проблеми цієї логіки досліджувалися

А.Хаасом, Р.Тейлором. А.Айєром, З.Зембіньським, Г.Кастанедою, А.Івіним та ін.

Структура логіки

Традиційна логіка Математична логіка

Напрями сучасної логіки

Пропозиційна Кванторна Комбінаторна Модальна Багатозначна Деонтична

Рис. 3. Структура та напрями логіки

Крім перерахованих типів логік, які виникли історично, існує інша

класифікація типів логік, тобто, вирізнють теоретичну і практичну логіку.

Засновник науки логіки Арістотель розглядав логіку як теоретичну частину

філософії. У філософії Арістотель вирізнив дві частини: практичну і теоретичну.

Практична включає етику і політику; теоретична — фізику і логіку.

Історично поділ науки логіки на теоретичну і практичну вперше був

здійснений німецьким філософом І.Кантом (1724-1804). Оскільки в епоху, коли

жив і творив І.Кант, була відома лише загальна традиційна (арістотелівська)

логіка, то він поділив загальну логіку на "чисту" і "прикладну". "...В чистій

логіці ми відвертаємося від усіх емпіричних умов, при яких діє наш розсудок,

наприклад, від впливу відчуття, від гри уяви, законів пам'яті, сили звички,

схильностей і т.д., отже, й від джерел забобонів. Загальна але чиста логіка має

справу виключно лише з апріорними принципами і являє собою канон розсудку

і розуму... Загальна логіка називається прикладною тоді, коли вона розглядає

правила використання розсудка при суб'єктивних емпіричних умовах, які вказує

нам психологія. Отже, вона містить в собі емпіричні принципи... Вона є тільки

засіб очищення буденного розсудку, але не канон розсудку взагалі і не органон

часткових наук".

Поділ логіки на теоретичну ("чисту") і практичну ("прикладну"), здійснений

І.Кантом, був розвинутий німецьким філософом Регелем, а відтак іншими

філософами і логіками.

Г.Регель (1770-1831) розглядав логіку у своїй системі філософських наук.

"Логіка є наука про чисту ідею, тобто про ідею в абстрактній стихії мислення... є

наука про мислення, про його визначення і закони..."

, а "інші філософські науки

— філософія природи, філософія духа, навпаки, являються ніби прикладною

логікою, оскільки остання є їх животворна душа..."

В наш час до теоретичної логіки відноситься не лише загальна традиційна

логіка, але й усі інші типи логік, про які вже йшлося.

Теоретична логіка — це певна логічна система знання (теорія) або

сукупність логічних теорій, які побудовані на певних принципах і аксіомах

засобами природної і особливої штучної (формалізованої) мови. До теоретичних

логік відносяться всі історичні типи логік — загальна або традиційна, класична

символічна (логіка висловлювань, логіка предикатів), некласичні символічні логіки

— модальна, багатозначна, пара несуперечлива, інтуїціоністська та ін. В наш час

розробляються нові логічні теорії.

Особливість теоретичної логіки (під якою розуміється сукупність

різноманітних формально-логічних теорій) полягає в тому, що логіки створюють її

засобами особливої мови й вона являє собою "сильну" абстракцію або

абстрактно-знакову модель. В результаті створення такої моделі (теорії) виникає

специфічна логіко-філософська проблема — співвідношення формалізованої

логічної теорії і конкретної предметної галузі, тобто практичного використання

логічних систем знання в певній предметній діяльності людей.

Практична логіка. Цей термін має декілька значень:

1) В значенні "стихійна логіка". Під стихійною логікою розуміють

природній процес мислення людей, коли вони здійснюють практичну і теоретичну

діяльність і цей процес об'єктивно підпорядковується певним законам мислення,

які встановлює і вивчає теоретична логіка. І в цьому значенні у людей більш

розвинута практична або стихійна логіка. Наприклад, не вивчаючи якусь

теоретичну логіку, люди можуть мислити логічно. Основою "стихійної" логіки в

мисленні людей є ідеальне відображення і засвоєння структур пізнавальної

діяльності в логічних формах і законах.

2) Як прикладна логіка, тобто використання теоретичної логіки у

конкретному мисленні людей. Усі науки мають прикладне значення, тобто

знання, яке здобуто наукою, використовується як метод пізнання і

перетворення дійсності. В цьому значенні логіка виконує методологічну функцію.

Теоретична логіка формулює певні принципи і правила логічного мислення, а

практична логіка формулює умови і засоби використання цих правил у процесі

конкретної розумової діяльності людей.

3) Як певна сукупність логічних теорій або напрям сучасних логічних

досліджень, які вивчають і формалізують висловлювання з оператором "має

намір" ("прагне", "бажає", "здатен", "може", "хоче" та ін.).' До практичних логік

(формально-логічних теорій) відносяться "логіка дії", "логіка прийняття рішень",

"логіка вибору", "логіка переваги", "логіка діалогу", "евристика", "праксіологія",

"конфліктологія" та ін.

Список використаної літератури:

1. Гетманова А.О. Учебник по логике. – М., 1995.

2. Кирилов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник для юрид. ф-тов и

институтов. – М., 1996. – С.3-(256).

3. Конверський А.С. Логіка. – К., 1998. – С.32.

4. Руденко К.П. Логіка. – К., 1976. – С.139.