Рабінович П.М. (ред.) Філософія права: проблеми і підходи

Подождите немного. Документ загружается.

Конвенція про права дитини 1989р. (чЛ ст.14)

, Рамкова

конвенція про захист національних меншин 1995р. (ст.7)

Хартія Європейського Союзу про основні права 2000р. (чЛ

ст.10)

. Подекуди конструкція „триєдиної" свободи відображена

у такому самому вигляді і на національному рівні (чЛ ст.60

Конституції Республіки Угорщина 1949р.

, ч.l ст.40 Конституції

Естонської Республіки 1992р.

)

Discrimination Based on Religion or Belief //

http://www 1 .umn.edu/hmnanrts/instree/d4deidrb.htm ,

Convention on the Rights of the Child //

http^/www.unhchr.ch/htmi/menu3/b/k2crc.htm.

Framework Convention for the Protection of National Minorities //

http://conventions.coe. int/Treatv/EN/Treaties/Html/ 157 .htm

Charter of fundamental rights of the European Union // http://europa.eu.int/eur-

lex/pri/en/oj/dat/2000/c 364/c 364200012 18en00010022.pdf .

Constitution of the Republic of Hungary //

http://netjogtar.hu/jr/gen/getdoc.cgi?docid=94900020.tv&dbnum=62.

Constitution of Estonia // http://www.oerre.unibe.ch/law/icl/en00000 .html .

Проте у більшості національних актів містяться інакші за формою

юридичні конструкції: ст.10 Декларації прав людини та громадянина 1789 р.

встановлює заборону утисків навіть за релігійні погляди, якщо їх прояв не

порушує громадського порядку; Поправка І до Конституції СІЛА 1791 р.

(http://www.house.gov/Consritution/Amend.htmn забороняє Конгресу видання

законів, які встановлюють будь-яку релігію чи забороняють її вільне

віросповідання; ст.19 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. передбачає

свободу культів, їх публічне відправлення, а також свободу виражати свої

погляди у будь-який спосіб; ч.l ст.14 Основного закону Австрії 1867 р. „Про

загальні права громадян королівств і земель, представлених в імперській

раді" гарантує повну свободу совісті й віросповідання; ст.19 Конституції

Великого Герцогства Люксембург 1868 р. встановлює свободу культів, їх

публічного відправлення, так само як і свободу вираження релігійних

поглядів; §8 розділу 2 Форми правління Фінляндії 1919р. надає громадянам

право здійснювати релігійні обряди та виходити з релігійної общини, до якої

вони належать, І вільно вступати в іншу; ст.44 Конституції Ірландської

Республіки 1937 р. визнає, що повага до публічного поклоніння є

виконанням обов'язку перед Всемогутнім Богом (ч.і), свобода совісті і

свобода професійного та повсякденного відправлення релігії гарантуються

(ч.2.1°); Конституція Японії 1946 р. розмежовує свободу думки та совісті

(ст.19) і свободу релігії (ч.1 ст.20); ст.19 Конституції Італійської Республіки

1947 р. закріплює право вільно сповідувати свої релігійні вірування,

пропагувати їх і відправляти відповідний культ; ч.l ст.4 Основного Закону

Федеративної Республіки Німеччина 1949 р. забезпечує непорушність

свободи віросповідання, совісті та свободи проголошення релігійних і

222

Стосовно України необхідно зауважити, що до 12 липня

1999 року, коли Міністерством закордонних справ,

Міністерством юстиції й Українською комісією з питань

правничої термінології було затверджено офіційний переклад

Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.

(далі - Конвенція 1950 р.) на українську мову, у неофіційних

перекладах цього договору термін „religion", вжитий у статті 9,

світоглядних поглядів; п.6 §1 глави 2 Форми правління Швеції 1974 р.

передбачає свободу релігії; ч.l ст.13 Конституції Греції 1975 р. проголошує

непорушність свободи совісті, а ч.2 - визнає будь-яку відому релігію

вільною та забезпечує безперешкодне відправлення культових обрядів; ч.і

СТ.41 Конституції Португальської Республіки 1976р. встановлює

недоторканність свободи совісті, релігії і культу; ч.l ст.16 Конституції

Іспанії 1978 р. гарантує свободу ідеології, віросповідання та відправлення

культу; п.а ст.2 Конституційного акта Канади 1982 р. передбачає свободу

совісті й віросповідання; ч.lст.6 Конституції королівства Нідерланди 1983

р. надає кожному право вільно сповідувати свою релігію чи релігійні

переконання; ст.21 Конституції Намібії 1990 р. наділяє кожного правом на

свободу думки, совісті та переконань (п.b) і свободою віросповідання й

пропаганди релігії (п.с); ст.41 Конституції Республіки Хорватія гарантує

свободу совісті, релігії та інших переконань, а також вільне публічне

сповідування релігії; ч.l ст.37 Конституції Республіки Болгарія 1991 р.

проголошує свободу совісті, думки і вибору віросповідання та релігійних

або атеїстичних поглядів; ст.14 Декларації прав і свобод людини та

громадянина Росії 1991 р. гарантує свободу совісті, віросповідання,

релігійної чи атеїстичної діяльності; ч.l ст.41 Конституції Республіки

Словенія 1991 р. передбачає вільне сповідування релігійних й інших

переконань; ч.l ст.24 Конституції Словацької Республіки закріплює свободу

думки, совісті, релігії та віросповідання; ч.і ст.26 Конституції Литовської

Республіки 1992 р. забороняє обмеження свободи думки, віросповідання та

совісті; ч.l ст.15 Хартії основних прав і свобод Чеської Республіки 1992 р.

встановлює свободу думки, совісті та віросповідання; ст.31 Конституції

Республіки Узбекистан 1992 р. гарантує свободу совісті й передбачає право

сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої і не допускає

примусове нав'язування релігійних поглядів; ст.28 Конституції Російської

Федерації 1993р. проголошує свободу совісті та віросповідання; ст.31

Конституції Республіки Білорусь 1994 р. закріплює право самостійно

визначати своє ставлення до релігії, сповідувати будь-яку релігію чи не

сповідувати ніякої, висловлювати та поширювати переконання, пов'язані зі

ставленням до релігії, брати участь у відправленні релігійних культів,

ритуалів, обрядів; ч.l ст.31 Конституції Республіки Молдова гарантує

свободу совісті; ч.l. ст.35 Конституції України 1996р. забезпечує право на

свободу світогляду і віросповідання.

223

перекладався як „релігія". В офіційному ж перекладі Конвенції

міститься термін „віросповідання"

. У такий спосіб українську

термінологію ст.9 міжнародного договору було уніфіковано з

термінологією ст.35 Конституції України (в якій закріплено

право на свободу світогляду та віросповідання). Тому

відповідно до законодавства України терміно-поняття „свобода

релігії** та „свобода віросповідання" тотожні за змістом

, хоча,

на нашу думку, при буквальному тлумаченні термін „свобода

віросповідання" за логічним обсягом позначуваного ним

поняття ширший, ніж термін „свобода релігії

", оскільки

передбачає прийняття людиною та її рішучість дотримувати

всупереч існуючим сумнівам тих ціннісних орієнтирів, які

можуть не вписуватися у рамки однієї зі світових релігій;

віросповідання - це „можливість самостійного вільного вибору

об'єкта вірувань та їх відповідного змісту"

, а також дотримання

ритуалів і приписів („Cha'are Shalom Ve Tsedek v. France"

(2000), §73)\

Світова правотворча практика свідчить також і про те, що

релігія та віросповідання можуть протиставлятися, інакше

кажучи, ці терміно-поняття можуть мати різні логічні обсяги.

Так, за змістом ч.2 ст.26 Конституції Литовської Республіки

„кожна людина має право на свободу вибору будь-якої релігії чи

віри".

Конвенція про захист прав людини та основних свобод (офіційний

переклад) // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення.

Коментарі. - 1999. - №2. - С.20.

Приклади такого підходу зустрічаються у ч.і ст.37 Конституції Республіки

Болгарія, у ч. 1 СТ.24 Конституції Словацької Республіки тощо.

Рабінович П.М, Права людини і громадянина у Конституції України (до

інтерпретації вихідних конституційних положень). - X., 1997. - С.35.

Case of Cha'are Shalom Ve Tsedek v. France (Appl. no. 27417/95), ECHR

Judgment, 27/06/2000

http://cmiskp.echr.coe.int/tkp 1 97/view.asp?action=html&key=32452&portai=hbk

m&source=^xtemal&table=285953B33D3AF94893DC49EF6600CEBD49.

Constitution of the Republic of Lithuania // http://www3.lrs.lt/c-bin/eng/preps2?

Conditionl=239805.

224

Якщо звернутися до ст.35 Конституції України, ми

побачимо, що вона перебуває у нерозривному зв'язку з

положеннями ч.l ст.34, в якій закріплено права на свободу

думки, слова, вільне вираження поглядів і переконань, та ст.15

цього акта у частині визнання ідеологічної багатоманітності й

заборони визнання державою обов'язковості будь-якої ідеології

(у тому числі релігійної, на що вказує спеціальна норма ч.З ст.35

Конституції)

. Стаття 35 розглядає право на свободу світогляду

та віросповідання як єдине право, що, можливо, не зовсім

узгоджується з його роз'ясненням, викладеним у другому

реченні ч.l даної статті. В останньому зазначене право

інтерпретується лише з погляду віросповідання (вираження

світогляду захищається ст.34 Конституції). Зважаючи на це, на

наш погляд, використаний у формулюванні права, закріпленого

у ч.l ст.35, термін „світогляд", зазвичай, позначає поняття, що

у частині свободи сповідування чи не сповідування релігії

охоплює віросповідання, проте ним не обмежується, оскільки,

як було зазначено вище, світогляд - це більш „об'ємне" поняття.

Свобода світогляду людини ~ це можливість людини вільно

самовизначатися у світі, знаходити життєве призначення

у ньому, виражати власне ставлення до різних явищ

дійсності. Ще раз уточнимо, що юридичне право може

регулювати лише зовнішні прояви свободи світогляду людини,

Загалом же визнання релігії державною не вважається порушенням права

на свободу думки, совісті та віросповідання, що підтвердила Європейська

Комісія у справі „Darby v. Sweden", констатувавши, що „системи з

державною релігією самі по собі не можуть вважатися такими, що

порушують ст.9 Конвенції. Насправді, подібний устрій існує у багатьох

державах-учасницях й існував там задовго до розробляння та підписання

Конвенції" (§45). Так, у ряді європейських держав існують різні варіанти

державних релігій: у Болгарії - Болгарська Православна Церква, у Греції -

Грецька Православна Церква, у Данії та Норвегії - лютеранство, на Мальті -

Римо-Католицька Церква, в Сполученому Королівстві - Англіканська та

Шотландська Церкви, у Фінляндії - Фінська Євангелічно-Лютеранська та

Фінляндська Православна Церкви, у Швеції - Шведська Лютеранська

Церква.

225

тобто її зовнішнє самовизначення у світі, об'єктивоване

ставлення до оточуючих явищ. Зовнішні прояви світогляду

людини можуть стосуватися різних сфер суспільного життя

(політичної, моральної, релігійної, економічної та інших) й

торкатися, відповідно, будь-якого права людини.

Для розкриття змісту свободи совісті ключовим є власне

поняття "совість". За визначенням В. Даля, "совість - це

моральне почуття людини, внутрішнє усвідомлення добра і зла,

тайник душі, в якому відкликається схвалення чи засудження

кожного вчинку"

. Як уже зазначалося, юридичне право не може

регулювати питання совісті людини. Зовнішнє ж вираження

останньої може охоплювати усі сфери людської

життєдіяльності, а так само торкатися будь-яких прав людини.

Аналіз наукової літератури, інших джерел дозволяє

стверджувати, що зміст свободи совісті не охоплює власне

поняття совість. Так, свободу совісті розглядають у вузькому та

широкому розумінні. У вузькому розумінні ця свобода

пов'язується зі ставленням людини до релігійного й

атеїстичного світоглядів. Наприклад, В. Савельев зазначає, що

свобода совісті - це забезпечення у суспільстві таких

демократичних прав і свобод, які реально гарантують особі

вільний вибір між релігійним і атеїстичним світоглядом та

можливість проявити свої переконання у суспільстві

. Подібні

погляди висловлювали й інші автори. Так, А. Ловінкжов

зазначає, що свобода віросповідання і свобода атеїзму склали

свободу совісті у її сучасному звучанні

. Ю.А. Розенбаум у

запропонованому проекті Закону СРСР "Про свободу совісті"

також пов'язує це право людини з вибором релігійних чи

Толковый словарь живого великорусского языка / Сост. В.И. Даль: В 4 т. -

М., 1980.-Т. IV.-С. 256.

Савельев В.Н. Свобода совести: история и теория. - М., 1991. - С.97.

Ловинюков А.С. Закон СССР "О свободе совести и религиозных

организациях" (1990г.) //Советское государство и право. - 1991. - №4. -

С П .

226

атеїстичних переконань

. Ф. Рудинський і М. Шапіро,

аналізуючи зміст свободи думки, совісті і релігії (саме таке

формулювання використовується у міжнародно-правових актах

ООН), зазначають, що "свобода совісті - це можливість

безперешкодного вибору світогляду у сфері духовного життя,

вираження релігійних і атеїстичних поглядів і, нарешті, свобода

релігії, що передбачає вчинення релігійних обрядів,

богослужінь, свободу церкви"

У широкому ж розумінні свобода совісті охоплює всю

сферу духовного, світоглядного буття людини і не зводиться до

вибору лише релігійних чи атеїстичних переконань. Так, М.

Бабій зазначає, що свободу совісті недоцільно співвідносити

лише зі сферою релігійного чи секулярного світосприйняття.

Йтиметься про всю сукупність переконань, життєво важливих

смислових орієнтирів і цінностей людини, її поглядів на світ та

на своє місце в ньому, на сенс життя. Автор вважає, що

"свобода совісті - це особлива якісна визначеність людського

буття, яка відображає внутрішню інтенцію та здатність

суверенного суб'єкта до вільного, не спровокованого

зовнішніми гетерономними чинниками самовизначення в

духовній сфері, а також можливість його творчої й

відповідальної самореалізації на основі ціннісно-орієнтованого

вибору"

. Отже, свобода совісті як один із атрибутів

особистості характеризуючи її внутрішню здатність до

осмислення, оцінювання різних світоглядних, у тому числі й

Розенбаум Ю.А. К разработке проекта Закона СССР "О свободе совести" //

Советское государство и право. - 1989. - № 2. - С.93.

Рудинский Ф.М., Шапиро М.А. Свобода совести и религий: международно-

правовые акты и национальное законодательство // Государство и право. -

1992.-№5.-С.14.

БабІй М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче

осмислення. - К., 1994. - С.35; Бабій М.Ю. Свобода совісті: сутність і

структура // Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих

ініціатив в сфері свободи совісті (міжнародний і український контекст) / За

заг. ред. А. Колодного, О. Сатана. - К., 2000. - С.6.

227

релігійних, парадигм; здатність вільно, без зовнішнього примусу

робити вибір, визначатися щодо них, переводити їхні ціннісно-

смислові параметри у площину власних життєвих настанов, а

також реальні можливості безперешкодної самореалізації,

самоствердження на їх основі. Свобода совісті як релігієзнавчо-

правова категорія саме в предметному полі свого вияву -

ставленні людини до релігії - повною мірою розкриває свою

сутність через поняття "свобода релігії"

. М. Бабій, у свою

чергу, зазначає, що "свобода совісті" і "свобода релігії"" -

взаємопов'язані, але не тотожні категорії. Перше поняття

охоплює широку сферу духовного, світоглядного буття людини,

в якій остання самовизначається і самореалізується. Друге ж

поняття - "свобода релігії" - відображає свободу вибору й

самоствердження індивіда лише у системі релігійних

координат. Структурно поняття "свобода релігії" включає два

основних елементи: "свободу віросповідань" і "свободу

церкви". За своєю суттю свобода віросповідання постає як

свобода вибору релігійного світогляду і виявляється як

внутрішня здатність особистості до релігійного самовизначення,

як право на вибір тієї чи іншої релігійної парадигми, а також

право самореалізації у "силовому полі" дії цієї парадигми.

"Свобода церкви" - поняття, котре відображає ступінь

автономності, незалежності внутрішнього устрою, структури

управління релігійного об'єднання, його правовий статус,

можливості реалізації завдань, заради яких воно створювалося.

Вищевказаний погляд на співвідношення свободи совісті і

свободи релігії, а також складники останньої знаходимо і в

іншому джерелі

Широке розуміння свободи совісті зустрічаємо й у інших

джерелах. Так, Ю. Зуєв зазначає, що "свобода совісті - широкий

Бабій М.Ю. Свобода совісті: сутність і структура// Там само. ~ С.6.

Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. проф. А. Колодного. - К.,

2000.-С.669-671.

228

спектр особистих переконань людини в філософській,

політичній, морально-етичній, естетичній та інших сферах

життя" .

Дещо нетрадиційний підхід до розуміння свободи совісті

запропонували російські вчені Ю. Дмитрієв та Г. Черемних.

Суть його полягала в тому, щоб об'єднати суб'єктивні права на

свободу думки, слова, вираження думок і переконань, право на

свободу пошуку і поширення інформації та свободу совісті в

комплексне поняття "інтелектуальна свобода людини"

У міжнародних актах з прав людини зміст розглядуваної

свободи також не обмежується правом вибору тільки-но

релігійних або ж, навпаки, атеїстичних переконань. Н. Лернер

зазначає, що термін "переконання" у ст.18 Загальної декларації

прав людини має особливе значення. Його вживання у

зазначеній ст.18 та у відповідних статтях інших документів

(мається на увазі, міжнародних) слід тлумачити лише у зв'язку

із терміном "релігія". Даний термін не стосується переконань

іншого характеру - політичних, культурних, наукових чи

економічних, що також потребують правового захисту, але не

належать до царини, яку ми зазвичай окреслюємо словом

"релігія". Термін "переконання" було введено до Загальної

декларації прав людини для захисту нерелігійних переконань -

таких, як атеїзм чи агностицизм, а його значення остаточно було

з'ясовано в ході дискусій стосовно різноманітних документів,

дотичних до релігійних прав

У результаті тривалих обговорень різними міжнародними

органами було визнано, що формулювання "релігія чи

переконання" включає в себе теїстичні, нетеїстичні й атеїстичні

К разработке проекта Закона СССР "О свободе совести" (Отклики

читателей) // Советское государство и право. - 1989. - № 6. - С.64.

Черемных Г.Г. Свобода совести в Российской Федерации - М., 1996. - С.24.

Лернер Н. Релігійні права людини на основі документів ООН // Релігійна

свобода і права людини: правничі аспекти; У 2 т.- Львів, 2001. — Т. 2. —

С.126-127.

229

переконання" \ Так, Комітет з прав людини ООН 1993 p. видав

"Загальний коментар №22 (48) до статті 18 Міжнародного пакту

про громадянські та політичні права", де зазначалося, що ця

стаття захищає теїстичні, нетеїстичні й атеїстичні переконання

Також підкреслювалося, що терміни "релігія" (religion) та

"переконання" (beliefs) слід розуміти широко, і тому необхідно

відкидати усякі спроби дискримінації релігії чи переконань на

будь-якій підставі, в тому числі й на тій, що така релігія є новою

або її репрезентує релігійна меншина, котра є об'єктом

ворожого ставлення з боку чисельнішої релігійної спільноти. Як

бачимо, термін "belief перекладається як переконання. Слід

зазначити, що спершу його перекладали як "віра"; пізніше ж у

документах з питань релігійних прав з'явилися й інші значення

цього слова - вірування, віросповідання, переконання

З приводу вищенаведеного можемо зазначити, що

міжнародні акти з прав людини, проголошуючи свободу

релігійних та інших переконань, вкладають у їхній зміст (у

широкому розумінні) свободу віри, перш за все релігійної, але

не тільки такої.

Європейські стандарти свободи віросповідання та

Конституція України. Слід зазначити, що встановлена ст.35

Конституції України „структура" права на свободу світогляду та

віросповідання, як і „структура" права на свободу совісті,

передбаченого згаданим Законом України, формально не

відповідає ст.9 Європейської конвенції про захист прав людини

та основних свобод. Конституція і Закон майже однаково

визначають окремими п 'ятьма елементами відповідного права

такі свободи: 1) сповідувати чи не сповідувати релігію; 2)

відправляти релігійні культи та ритуальні обряди; 3) вести

Ликвидация всех форм нетерпимости и дискриминации на основе религии

или убеждения // Права человека: Серия исследований 2. - Нью-Йорк, 1989.

-С.З.

Лернер Н. Вказ. праця. - С. 130.

Там само. - С.135.

230

релігійну діяльність (за Конституцією); 4) мати, приймати й

змінювати релігію або переконання; 5) виражати і поширювати

релігійні або атеїстичні переконання (за Законом). У той же час

Конвенція 1950 р. свободу думки, совісті та релігії інтерпретує

тільки через два елементи: 1) свободу змінювати свою релігію

або переконання; 2) свободу сповідувати свою релігію чи

переконання. А формами останньої Конвенція 1950 р. називає:

1) індивідуальне і спільне з іншими сповідування (критерій -

кількісний склад суб'єктів); 2) сповідування у публічному чи

приватному порядку (критерій - відкритість доступу); 3)

сповідування у богослужінні, вченні, відправленні релігійних і

ритуальних обрядів (критерій - зовнішній вираз конкретних

дій). „Тим не менше, вона (Конвенція. — Д.Г.) не захищає будь-

яку дію, мотивовану чи спричинену релігією чи переконаннями"

(Hasan et Chaush v. Bulgaria, §60)\

Виходячи з викладеного, можна вважати помилкою

розмежування сповідування релігії

та відправлення релігійних

культів. Стосовно таких культів також видається дивним їх

розмежування з ритуальними обрядами. Складається ситуація,

за якої ритуальний обряд завжди є не пов'язаний з релігією та

культом, а відправлення релігійного культу виключає

здійснення ритуальних обрядів; хоча саме шляхом здійснення

останніх найчастіше і відправляється релігійний культ, який є

Case of Hasan et Chaush v. Bulgaria (Application no. 30985/96), ECHR

Judgment, 26/10/2000 //

http://cmiskp.echr.coe. int/tkp 1 97/view.asp?action=html&kev=3263 5&portabhbk

m&source=extemal&table=285953B33D3AF94893DC49EF6600CEBD49.

Відмовляючи у захисті права, передбаченого п.1 ст.9 Конвенції,

громадянину ФРН, який хотів, щоб його прах був розвіяний на рідній землі,

Комісія у 1981 році констатувала, що таке бажання „не можна розглядати як

сповідування переконання (виділення авт.) на практиці", оскільки

сповідування розглядається як „відображення якого-небудь послідовного

погляду на основоположні проблеми". (Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л.

Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная

хартия; право и практика. - М., 1998. - С.342).

231