Плющ М.Я. Граматика української мови. У 2 ч. Часть 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія

Подождите немного. Документ загружается.

Займенник котрий виражає узагальнено-кількісне значен-

ня у формі запитання про порядок слідування предметів (осіб)

під час обліку: О котрій годині відходить

пароплав?

Кот-

рий це урок? Котра ти за списком у групі?. Проте частіше

котрий, як і котрийсь, котрий-небудь, мають значення уза-

гальненої вказівки на ознаку: Котра (яка) книга цікавіша?

Котрась (якась) дитина розплакалася.

В усіх числівникових займенниках на основну (ядерну) сему —

вказівки — нашаровується граматична сема неозначеності кількісно-

го вияву субстанціального змісту у рахунку чи за порядком роз-

міщення предметів (осіб) у процесі обліку. Пов'язуючись з імен-

ником, узагальнено-кількісні займенники виступають у таких са-

мих формах, як і кількісні та порядкові числівники, змінюючись

або тільки за відмінками (стільки, скільки і похідні

від

скільки),

або за родами, числами й відмінками (котрий і похідні від нього).

Відмінювання займенників

§ 86. Відмінювання

іменникових,

прикметникових і числівникових займенників

1. Відмінювання особових займенників:

н.

р.

д.

м.

Одни

мене

мені

мене

мною

(на) мені

н а

ти

тебе

тобі

тебе

тобою

(на) тобі

Однина

н.

р.

д.

чол.

він

рід

сер

його, нього

йому

його, нього

ним

воно

Множина

ми

нас

нам

нас

нами

(на)

о - в к а з і в

кін.

рід

вона

її,

неї

їй

її,

неї

нею

(на) ній

ви

вас

вам

вас

вами

нас (на) вас

них

займенник

Множина

для всіх родів

вони

їх,

них

їм

їх,

них

ними

(на) них

М. (на) ньому і (на) нім

211

Відмінкові форми особових та особово-вказівних займенників

творяться суплетивно — від різних основ. Таких

відмінкових

суплетивних форм не має лише займенник ти (ви).

Особово-вказівні займенники в родовому, знахідному і місце-

вому відмінках, якщо вживаються з прийменником, мають по-

чатковий звук

[н]:

до нього, до неї; в нього, в неї; на ньому,

на нім, на ній; до них, у них, на них.

Початковий звук

[н]

постійно виступає в орудному відмінку

особово-вказівних займенників: ним, нею, ними. Цей звук з'явився

в основі займенників унаслідок морфологічного перерозкладу спо-

лук орудного і місцевого відмінків з давніми прийменниками сьн

(сънъ имъ — с ним, укр. з ним) і

вънъ

(вънъ ихъ — в них).

Під

впливом цих прийменникових форм утворилися інші форми за-

йменників

із

початковим приголосним звуком [«] у поєднанні з

будь-яким прийменником або без нього (в орудному відмінку).

3. Зворотний займенник себе відмінюється як особовий за-

йменник ти, починаючи з родового відмінка: себе, собі, себе,

собою, (на) собі.

У родовому відмінку з прийменником наголос переміщуєть-

ся наперед. Пор.: тебе — до тебе, себе — до себе.

4. Відмінювання вказівних займенників:

н.

р.

д.

м.

чол.

цей

(на)

Одн

и н

рід

середи,

рід

це

цього

цьому

як Н. або Р

цим

цьому і (на)

ціл

ДЛЯ

Н.

Р.

д.

м.

нож

ВСІХ

ці

цих

цим

як

цими

(на)

жін. рід

ця

цієї

цій

цю

цією

(на) цій

и н а

родів

. або Р.

цих

212

За цим зразком відмінюються займенники оцей (оця, оце,

оці) і сей (ся, се,

сі).

Усі інші вказівні займенники відмінюються як прикметники

твердої групи:

н.

р.

д.

м.

Н.

Р.

д.

м.

чол. ;

той

як Н.

(на)

Однина

рід

середи,

рід

те

того

тому

або Р. те

тим

тому і (на) тім

. Відмінювання п р и с в і

чол.

мій

як Н.

(на)

Однина

рід

середи,

рід

моє

мого

моєму

або Р. моє

моїм

моєму і (на) моїм

жін. рід

та

тієї (тої)

тій

ту

тією (тою)

(на) тій

Множ

для

всіх

ті

тих

тим

як Н. ;

тими

и н а

родів

або Р.

(на) тих

й н и х займенників:

жін. рід

моя

моєї

моїй

мою

моєю

(на) моїй

Множ

для

всіх

мої

моїх

моїм

якН.

моїми

(на).

и н а

родів

або Р.

моїх

За цим зразком відмінюються займенники твій, свій. Мно-

жинні форми наш, ваш відмінюються як прикметники твердої

групи, а

їхній

— як прикметники м'якої групи.

6. Відмінювання означальних займенників:

Однина

середи,

рід

все (усе)

чол.

рід

Н. весь (увесь)

Р. всього

{усього)

Д. всьому {усьому)

3. як Н. або Р. все (усе)

О. всім (усім)

М. (на) всьому і (на) всім

Множина

жін. рід для всіх родів

вся (уся) всі (усі)

всієї {усієї) всіх (усіх)

всій {усій) всім {усім)

всю {усю) як Н. або Р.

всією {усією) всіма (усіма)

(на) всіх

(на) всій

Означальні займенники сам, самий, кожний, інший від-

мінюються як прикметники твердої групи.

213

7. Відмінювання питально-відносних займен-

ників:

Відмінювання займенників хто, що

н.

р.

д.

м.

н.

р.

д.

о.

м.

хто

кого

кому

кого

ким

(на)

чол.

чий

що

чого

чому

що

чим

кому і (на) кім (на) чому

Відмінювання займенника

Одни

рід середи,

чиє

чийого

чийому, чиєму

як Н.

(на)

або Р. чиє

чиїм

чиєму і (на)

н а

, рід жін. рід

чия

чиєї

чиїй

чию

чиєю

чиїм (на) чиїй

і (на) чім

чий

Множина

для всіх родів

чиї

чиїх

чиїм

як Н. або Р.

чиїми

(на) чиїх

Відмінювання займенника скільки

Н.

Р.

д.

м.

скільки

скількох

скільком

як Н. або Р.

скількома

(на) скількох

Питально-відносні займенники який і котрий відмінюють-

ся як прикметники твердої групи.

8. Відмінювання заперечних і неозначених

займенників.

Заперечні й неозначені займенники відмінюються за зразка-

ми відмінювання питально-відносних займенників: ніхто —

як хто, нічий — як чий, казна-що — як що, скількись —

як скільки та ін.

У неозначених займенників якийсь і чийсь у родовому й

знахідному відмінках множини з'являється вставний (проте-

тичний) [о]: якихось, чиїхось; так само утворюється друга форма

214

орудного відмінка

займенників

хтось

щось: кимсь

ки-

мось, чимсь і чимось.

У відмінкових формах заперечних займенників з прийменни-

ком усі складові частини його пишуться окремо, наприклад: ніхто,

нікого, але ні до кого; ніким, але ні з ким; ні на кому; ніякий,

ніякого, але ні з якого; ніяким, але ні з яким, ні на якому.

Займенники ніхто, ніщо в непрямих відмінках залежно

від значення слова можуть мати різний наголос, наприклад:

нікому (означає «нема кому») і нікому { = жодному); ні в

чому (= немає в чому) і ні в чому (= в жодному).

§ 87. Перехід займенників в інші частини мови

Займенники можуть втрачати значення узагальненої вказів-

ки на ознаки або кількість і переходити в іменники. В основному

спостерігається текстуальна субстантивація займенників, напри-

клад: Кожен намагався показати свою силу, вправність,

сміливість (Бойч.); Про себе

дбай,

але й

інших

не забувай

(Нар. тв.).

Будь-який займенник, співвідносний з прикметником, може

бути субстантивованим словом, якщо його вжити без іменника.

Проте деякі займенники і поза текстом мають конкретне пред-

метне значення, наприклад:

мій

у значенні чоловік, коханий,

наречений: моя — жінка, кохана, наречена; наш {наша,

наше, наші) зі значенням людей, близьких за соціальним ста-

новищем, переконаннями, почуттями патріотизму тощо. Пор.:

Вчора вийшов мій [чоловік] на село, вже

сонце

сідало, коли

скаче щось верхи. Він на дзвіницю зараз, ударив у дзвони

(Коц.).

Окремі займенникові форми перейшли в частки, як от: тобі

{куди

тобі нарядилася), собі {Жив собі вовчик), все {Та все

швидше і швидше біжить), це {Де це ти ходиш?).

§ 88. Перехід до класу займенників слів

інших

частин мови (прономіналізація)

У розряд займенників можуть переходити слова й з

інших

частин мови. Явище прономіналізації (від лат.

ргопотіпа

—

займенник) полягає в тому, що окремі слова можуть втрачати

конкретне значення предметності, ознаки або кількості і набу-

215

вати узагальненої вказівки на предмети чи ознаки, лексично

зближуючись із займенниками.

Найчастіше прономіналізуються числівники один {одна, одно,

одні), другий {друга, другі),

що

виступають у значенні за-

йменників той, інший, сам, якийсь. Наприклад: Одні одно

говорили, а другі друге — і з тих розмов спліталась сітка,

в якій ні кінця ні початку (Коц.); Якби один другому не

допомагав, то світ би пропав (Нар. тв.).

Список рекомендованої літератури

Основна:

Матвіяс

І. Г. Синтаксис займенників в українській мові. — К., 1962.

Ожоган В. Займенникові слова у граматичній структурі сучасної україн-

ської мови. — К., 1997.

Самійленко

С. П. З

історичних

коментаріїв до української мови: За-

йменник // Укр. мова і літ. в шк. — 1955. — № 6. — С.

15—22.

Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За заг. ред. І. К. Бі-

лодіда. — К., 1969.

Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Грищенка. — К.,

2002.

Додаткова:

Гринчишин

Д. Г. Субстантивація займенників у сучасній українській

мові в порівнянні з російською та білоруською // Вісн.

Львів,

ун-ту.

Сер. філол. — 1969. — Вип. 6. — С 76—79.

Дзендзелівський Й. О.

Прономіналізація

в українській мові // Укр. мова

в шк. — 1955. — № 1. — С 14—20.

Дмитрук

В.

Прономінативні

квантитативи в українській мові // Акту-

альні проблеми граматики:

36.

наук,

праць. — Київ; Кіровоград,

1996. — Вип. 1. — С 137—139.

Исаченко А. В. О синтаксической природе местоимений // Проблемы

современной филологии: Сб. ст. к семидесятилетию акад. В. В. Ви-

ноградова. — М., 1965. — С. 159—166.

Кожухарь Д. А. К вопросу о теории местоимений // Іноземна філол. — Л.,

1966. — Вип. 6. — С. 71—77.

Крылов С. А. К типологии дейктических систем // Лингвистические ис-

следования: Типология. Диалектология. Этимология. Компаративи-

стика. — М., 1984. — Ч. 1. — С. 5—17.

Майтинская

К. Е. Местоимения в языках разных систем. — М., 1969.

Павлович

М.

Про вживання займенників // Укр. мова і літ. в шк. —

1965.

— № 6. — С 75.

Плющ

М.

Я. Займенники як засоби актуалізації граматичного значення осо-

би // Язык и культура: Пятая междунар. науч. конф. — К., 1997. —

Т. II. — С. 123—126.

Селиверстова О. Н. Местоимение в языке и речи. — М., 1988.

216

Сидоренко Е. Н. Очерки по теории местоимений современного русского

языка. — Киев; Одесса, 1990.

Чернецький В. К. Здрібніло-пестливі форми займенників і числівників

в українській мові // Укр. мовознавство. — 1975. — Вип. 3. —

С 45—51.

Шахматов А. А. Синтаксис русского языка. — 2-е изд. — Л., 1941.

Шевчук О. С. Стилістичні властивості займенників // Укр. мова і літ.

в шк. — 1979. — № 4. — С 17—24.

ДІЄСЛОВО

§ 89. Значення і граматичні ознаки дієслова

Дієслово — це частина мови, що позначає дію

або стан предмета як процес.

Предметні характеристики виражаються в кількох планах:

а) статичних ознак або належності, позначуваних прикметни-

ками і займенниками; б) кількісних і порядкових визначень,

позначуваних числівниками; в) динамічних ознак, позначува-

них дієсловами.

За своїм значенням дієслова протиставляються насамперед

прикметникам, а також іншим іменним частинам мови як сло-

ва, що виражають динамічну ознаку в процесі її становлення,

тривання або розгортання. Пор.: білий сніг і біліє сніг; пись-

мовий стіл і писав за столом; двоє

очей

і двоїться в очах;

своя думка і засвоїти правило. У названих парах слів спільно-

го кореня одні позначають сталі ознаки предмета або кількість

їх,

а інші виражають динамічні ознаки, пов'язані з діяльністю

особи або з активністю предмета.

За граматичними ознаками дієслова також відрізняються від

інших частин мови. Так, прикметники, пов'язуючись з іменни-

ками, виражають значення ознаки в граматичних категоріях

роду, числа і відмінка, залежних від

іменників.

Дієслово також

може мати категорії роду і числа, залежні від

іменника,

але,

крім того, воно має властиві тільки йому категорії: виду, пере-

хідності/неперехідності, стану, способу і часу, які характеризу-

ють ознаку предмета в процесуальному вияві.

Процесуальність, або динамізм, — це становлення чи розгор-

тання ознаки в часовій перспективі. Різні модальні, видові

відтінки, вказівка на активного чи пасивного діяча та

інші

до-

217

даткові характеристики своєрідно виявляються в дієслові, на-

самперед зумовлюючись

його

семантикою.

Особливістю дієслова є також поєднання в його парадигмі

різних граматичних форм: дієвідмінюваних особових (пишу,

писатиму, пиши та ін.) і родових

[писав,

писала, писав би

та ін.); відмінкових {написаний, написаному) і незмінюва-

них — дієприслівникової {пишучи, написавши) та

інфінітив-

ної, або неозначеної {писати, написати).

Дієвідмінювані форми дійсного, умовного і наказового спо-

собів (особові й родові) виконують у реченні предикативну

функцію, виступаючи в ролі присудка: Поїзд рушив; Скоро

липа зацвіте;

Хай

буде мир. Окремі дієслівні форми ви-

конують атрибутивну функцію (прочитана книга, зачи-

нене вікно) та функції обставин (Відпочивши, взявся до

роботи). Неозначена форма дієслова (інфінітив) входить до

системи його парадигми як початкова форма, в якій позна-

чається дія (динамічна ознака) безвідносно до діяча чи предме-

та. Граматичні значення способу, часу, особи (роду) та числа

виражаються дієвідмінюваними формами дієслова; в інфінітиві

виражаються лише значення виду, перехідності/неперехід-

ності, стану. Саме цими значеннями відрізняється дієслівна

форма інфінітив від

іменників

з узагальненим значенням

дії. Пор.: звикати — звичка, послати — послання, дума-

ти — думка, змагатися — змагання. У синтаксичному вжи-

ванні помітно більше спільного з іменником: інфінітив може

виступати підметом (Жити — значить

працювати),

додат-

ком (Наказано відкликати), неузгодженим означенням

(У мене є бажання працювати), обставиною (Син поїхав

учитися).

Усі дієслівні форми об'єднуються в одну струнку систему

на основі спільного лексичного значення процесуальності та

загальнодієслівних категорій виду, перехідності/неперехідності

і стану, а також здатністю

їх

керувати

іменниковою

формою

непрямого відмінка та поєднуватися з обставинними словами,

наприклад:

їхав

до батька, піду до школи, прочитала б

звечора, виконаний давно, сказавши навмисне, оббігти

довкола.

218

§ 90. Дві основи дієслова

Дієслівні форми утворюються за допомогою суфіксів і

флексій від дієслівних основ, що виступають у двох варіантах:

основа

інфінітива

й основа теперішнього часу.

Основа інфінітива виділяється в неозначеній формі дієслова

після відкидання суфікса -ти:

іиука(ти),

вози(ти),

гукну(ти),

принес(ти).

Основа теперішнього (або майбутнього простого) часу виді-

ляється у формі дієслова теперішнього (майбутнього просто-

го) часу 3-ї особи множини після відкидання флексії -уть

{-ють),

-ать

{-ять):

шукаі(уть),

воз(ять),

гукн(уть),

при-

нес(уть).

Від основи

інфінітива

творяться форми дієслів минулого часу

дійсного способу, активні й пасивні дієприкметники минулого

часу, дієприслівники доконаного виду, наприклад:

дозрі-(ти)

—

дозрів, дозріла, дозріло, дозріли; дозрілий; дозрівши; посія-

(ти)

[noc'ija-mu]

— посіяв, посіяла, посіяло, посіяли; посія-

ний; посіявши.

Від основи теперішнього часу утворюються форми теперіш-

нього або простого майбутнього часу дійсного способу, синте-

тичні форми наказового способу, активні дієприкметники тепе-

рішнього часу і дієприслівники недоконаного виду, наприклад:

ріж(-уть)

— ріжу; ріжмо, ріжучий, ріжучи.

Примітка.

Окремі дієслівні форми творяться аналітичним

способом за допомогою службових слів, наприклад: буду ходити, бу-

дуть ходити (складені форми майбутнього часу); ходив би, ходили б

(форми умовного способу); хай ходить, хай ходять (форми наказового

способу). У таких формах основу визначають за синтетичними форма-

ми дієслів, від яких утворилися аналітичні: ходи-в би, хай ход-ять,

буду

ходи-ти.

§ 91. Структурні класи дієслів

Основи інфінітива й теперішнього (майбутнього простого)

часу здебільшого не збігаються, пор.:

писа(ти)

пиш(уть),

носи(ти) і

нос(ять),

малюва(ти) і

малю](уть).

За співвідношенням основ інфінітива і теперішнього (май-

бутнього простого) часу всі дієслова поділяють на класи:

І клас об'єднує велику кількість дієслів

із

суфіксом -ува-

(-юва-) в основі інфінітива та з суфіксом -yj- в основі тепе-

219

рішнього

часу: купувати — купують [куп-yj-ym'], танцюва-

ти — танцюють [танц-yj-ym'];

II клас — дієслова

із

суфіксом -ва- в основі

інфінітива

суфіксом

-eaj-

в основі теперішнього часу: бувати — бува-

ють [бу-eaj-ym'];

III клас — дієслова

із

суфіксом -а- (-я-) в основі інфініти-

ва і суфіксом -aj- в основі теперішнього часу: бажати —

бажають

[баж-aj-ym'];

IV клас — дієслова

із

суфіксом -/- в основі

інфінітива

суфіксом -ij- в основі теперішнього часу: чорніти — чорні-

ють [чорн-ij-ym'];

V клас — дієслова із суфіксом -а- (-я-) в основі інфінітива

і нульовим суфіксом в основі теперішнього часу із закінчен-

ням -уть (-ють) у 3-й особі множини: брати —

бер-уть;

VI клас — дієслова із суфіксом -і- в основі

інфінітива

нульовим суфіксом в основі теперішнього часу із закінчен-

ням -уть (-ють) у 3-й особі множини: ревіти — ревуть,

хотіти — хочуть;

VII клас — дієслова

із

суфіксом -ну- в основі інфінітива і

суфіксом -я- в основі майбутнього простого часу: гукнути —

гукнуть;

VIII клас — дієслова

із

нульовим суфіксом в основах

інфінітива

і теперішнього часу та закінченням -уть (-ють) у

3-й особі множини: нести — несуть;

IX клас — дієслова із суфіксом -и- в основі інфінітива і

нульовим суфіксом в основі теперішнього часу: ходити —

ходять;

X клас — дієслова із суфіксом -а- в основі

інфінітива

нульовим суфіксом в основі теперішнього часу

із

закінчен-

ням

-ать

у 3-й особі множини: мчати — мчать;

XI клас — дієслова із суфіксом

-і-

в основі

інфінітива

нульовим суфіксом в основі теперішнього часу та закінчен-

ням -ать (-ять) у 3-й особі множини: висіти — висять,

гоїти

[zoj-i-mu]

— гоять

[zoj-am'];

XII клас становить одне дієслово з нульовим суфіксом в

основі інфінітива і в основі теперішнього часу та закінченням

-ать (-ять) у 3-й особі множини: бігти — біжать.

За суфіксами основ дієслова поділяються на дві дієвідміни:

до першої належать дієслова

І—VIII

класів, до другої —

IX—-

XII класів.

220