Окландер М.А. Логістика

Подождите немного. Документ загружается.

191

Очікувані залишки готової продукції на початок планового

періоду розраховуються за формулою:

OО

POO −σ+=

Ф1

де

O — обсяг фактичних залишків готової продукції на 1 число

місяця, у якому складається план постачання, од.;

σ — очікуваний обсяг виробництва між 1-м числом місяця, у

якому складається план постачання та початком планового пері-

оду, од.;

— очікуваний обсяг постачання між 1-м числом місяця, у

якому складається план постачання та початком планового пері-

оду, од.

Нормативні залишки готової продукції на кінець планового

періоду розраховують за формулою

ТНO ⋅=

де

— середньодобове надходження готової продукції від ви-

робництва на склад, од.;

— середній час знаходження готової продукції на скла-

ді, діб.

Обсяг реалізації в плановому періоді розраховують за фор-

мулою

НПНПТП −+=R ,

де

— обсяг реалізації в плановому періоді, грн;

ТП — запланований обсяг товарної продукції, грн;

НП — залишки нереалізованої продукції на початок плано-

вого періоду, грн;

НП — залишки нереалізованої продукції на кінець планового

періоду, грн.

Стратегії фізичного розподілу. Як показано на рис. 4.4, існує

п’ять стратегій:

1) ешелонована;

2) пряма;

3) гнучка;

192

4) відстрочки;

5) навантажувальної консолідації.

Ешелонована стратегія. Сутність ешелонованої стратегії по-

лягає в тому, що готова продукція повинна попадати до кінцево-

го споживача за участю, як мінімум, одного посередника. Понят-

тя «ешелон» використовується для відображення сукупності

торгово-посередницьких організацій, що знаходяться в каналі фі-

зичного розподілу. Ширина каналу обумовлена обраним видом

ешелонованої стратегії. Їх три:

• стратегія інтенсивного розподілу — використовується мак-

симальна кількість посередницьких організацій;

• стратегія ексклюзивного розподілу — залучається одна по-

середницька організація (ставиться умова заборони торгівлі това-

рами інших підприємств);

• стратегія селективного розподілу — залучають більше одні-

єї, але менше максимально можливої кількості посередницьких

організацій.

Для ешелонованої стратегії характерна поставка товарів то-

ргово-посередницьким організаціям, які отримуючи великі

партії товарів, концентрують запаси на складах, а потім реалі-

зують їх дрібним споживачам. Акумулювання товарно-

матеріальних цінностей у сфері обігу дозволяє забезпечити по-

трібну насиченість, ширину, глибину асортименту, комплекс-

ність та своєчасність поставок при відносно менших транспор-

тних витратах. Це найкоротший шлях до поставки «точно

вчасно», що стимулює довгострокові господарські зв’язки.

Тобто в ряді випадків, а саме, коли готова продукція потрібна

споживачу в невеликих кількостях, з одного боку, а з іншо-

го — маркетингові посередники з високою репутацією знахо-

дяться недалеко від цих дрібних споживачів, ешелонована

стратегія фізичного розподілу може виявитися дуже ефектив-

ною за рахунок встановлення балансу між витратами та якістю

сервісу. Частіше вона використовується при реалізації спожи-

вацьких товарів.

Пряма стратегія. На відміну від ешелонованої, сутність пря-

мої стратегії полягає в тому, що готова продукція повинна попа-

дати до кінцевого споживача без участі посередників. Найбільше

розповсюдження пряма стратегія знаходить при реалізації інвес-

тиційних товарів, якщо вона економічно більш ефективна і за-

безпечує потрібне різноманіття сервісу порівняно з ешелонова-

ною стратегію.

193

СТРАТЕГІ

ФІЗИЧНОГО РОЗПОДІЛУ

Ешелонована

Інтенсивного розподілу

Ексклюзивного розподілу

Селективного розподілу

Випадкова

Планова

Пряма Гнучка Відстрочки

Збирання

Географічної

Навантажувальної

консолідації

Географічної

Запланованої

Договірної

Рис. 4.4. Схема стратегій фізичного розподілу підприємства

193

194

Гнучка стратегія. Вибір певної стратегії зумовлюється тим,

наскільки вона здатна в конкретних умовах оптимізувати товарні

запаси та забезпечити поставку «точно вчасно». В цьому зв’язку

ешелонована і пряма стратегії фізичного розподілу використову-

ються значно рідше, ніж їх узагальнений, комбінований варі-

ант — гнучка стратегія. За нею доведення готової продукції до

споживачів може використовуватись як з участю, так і без участі

посередників. Саме внаслідок своєї адаптивності, гнучка страте-

гія є більш економічною і підходить за якістю сервісу. Виділяють

два різновиди гнучких стратегій:

• випадкова гнучка стратегія стає такою не внаслідок раніше

складеного плану, а за обставинами. Наприклад, у кінцевого

споживача раптом може змінитися виробнича потреба чи попит і

він відмовляється від замовленої продукції. В цій ситуації поста-

чальник об’єктивно повинен швидко знайти нового клієнта,

яким, що не виключено, виявиться посередник;

• планова гнучка стратегія, на відміну від випадкової, стає та-

кою не від зміни обставин, а відповідно до плану. Підприємство

утримує запаси готової продукції і на власному складі, і в посе-

редників. Цей варіант гнучкого розподілу взаємовигідний для

усіх учасників комерційних угод. Постачальник досягає знижен-

ня складських витрат, збільшення обсягу реалізації та прибутку;

посередник — максимального розширення товарного асортимен-

ту, потенційної привабливості та рентабельності; споживач —

потрібної якості сервісу і задоволення попиту.

Стратегія відстрочки. Рекомендує оригінальний спосіб ство-

рення умов для здійснення поставки «точно вчасно». Фінішне

збирання готової продукції відкладається до того моменту, поки

на підприємство не надійде замовлення, яке відображає індивіду-

альний попит в усій його кількісно-якісній багатозначності. Ра-

зом з акумулюванням запасів інгредієнтів, що необхідні для кін-

цевого збирання, це автоматично ліквідує небезпеку виконання

поставок, якість сервісу яких відштовхує споживачів від співро-

бітництва. Розрізняють два різновиди стратегії відстрочки:

• стратегія відстрочки збирання передбачає, що продукт праці

знаходиться в циклі виробництва в нейтральному положенні

(у стані, не призначеному для конкретного споживача) так довго,

наскільки це потрібно підприємству і його клієнтам. Так, підпри-

ємства роздрібної торгівлі звичайно продають фарби, не маючи у

своєму розпорядженні всю потенційно можливу кольорову гаму.

Вони мають лише базові кольори, які після отримання замовлення

змішуються за спеціальною рецептурою. В результаті отримується

195

потрібна кольорова палітра. Аналогічна ситуація характерна, зок-

рема, для фізичного розподілу деяких видів газових сумішей. У

виробництві комп’ютерної техніки та автомобілебудуванні нарос-

тає тенденція, коли базова модель випускається підприємством, а

її кінцеве доведення відповідно до побажань замовника викону-

ється торговим посередником. Отже, стратегія відстрочки збиран-

ня є механізмом зменшення кількості запасів готової продукції при

одночасній максимальній «орієнтації на споживача». В цьому

зв’язку можна відмітити два достоїнства цієї стратегії: по-перше,

вона перешкоджає скороченню обсягу реалізації; по-друге — сти-

мулює більш раціональне використання складів готової продукції і

активізує роботу торгових посередників у напрямку виконання ба-

гатьох фінішних операцій виробничого характеру;

• стратегія географічної відстрочки передбачає, що на складі

готової продукції підприємства зберігається повний асортимент

виробів, що реалізуються, а торгові посередники при цьому ма-

ють або каталоги з їх детальним описом, або виставкові зразки.

Наприклад, широке розповсюдження вона знайшла при продажу

меблів. Торгові представники, що знаходяться в різних географі-

чних точках, приймають замовлення, передають їх на підприємс-

тво і потім, отримуючи через певний час товар, задовольняють

специфічний попит споживачів. Останні отримують можливість

нейтралізувати негативні наслідки віддаленості від підприємства.

Результативність даної стратегії зумовлена тим, наскільки швид-

ко і точно здійснюється комунікація та передається замовлення, а

також — як швидко наступає реакція у відповідь, тобто надхо-

дить потрібний вантаж. Це скорочує кошти на виготовлення,

транспортування і збереження виробів, оскільки вбік споживачів

переміщуються лише вже куплені. Забезпечується ефективний

контроль виробництва, економічність, якісний сервіс.

Таким чином, два види стратегій відстрочки фізичного розподі-

лу пропонують відповідні варіанти затримки виробництва і транс-

портування готової продукції до моменту, поки на неї не отримано

замовлення. Стримування передчасної поставки відбувається за

допомогою різних методів. Стратегія відстрочки збирання орієнтує

на зберігання максимально вузького асортименту виробів, із яких

після отримання замовлення, виробляється необхідний товар.

Стратегія географічної відстрочки, в свою чергу, орієнтує на збері-

гання максимально широкого асортименту виробів, із яких після

отримання замовлення транспортується потрібний товар в регіона-

льне торгове представництво. Обидві стратегії відстрочки є раціо-

нальною альтернативою марнотратній роботі на невідомий ринок,

196

коли спочатку здійснюється виробництво і транспортування про-

дукції, а лиш потім намагаються знайти покупця.

Стратегія навантажувальної консолідації є одним з найпо-

тужніших засобів зменшення транспортних витрат. Її сутність

полягає в тому, що малі партії вантажів по можливості об’єд-

нуються у великі. Цей захід дозволяє скоротити вартість перемі-

щення одиниці вантажу і, відповідно, частку транспортних ви-

трат у собівартості та ціні готової продукції. Оскільки величина

транспортних витрат при поставках знаходиться в прямій пропо-

рційній залежності від величини попиту, то реалізація програми

навантажувальної консолідації є тим компромісом, який дозволяє

і клієнтуру задовольнити, і досягти економії на доставці. Плану-

вання такої програми повинно ґрунтуватися на плані фізичного

розподілу. Пріоритетом тут є задоволення попиту. Розрізняють

три види стратегії навантажувальної консолідації:

• стратегія географічної навантажувальної консолідації пе-

редбачає, що підприємство об’єднує малі партії вантажів, які

йдуть в одному територіальному напрямку і мають загальну

станцію призначення, у великі. Цей тип консолідації не пере-

риває природного маршруту поставок і може реалізуватися

трьома способами: самим підприємством; одним з підпри-

ємств, що беруть участь у комбінуванні; незалежною транспо-

ртною організацією;

• стратегія запланованої навантажувальної консолідації перед-

бачає, що на підприємстві формуються поставки великих партій

готової продукції для окремого споживача. Пріоритетом такого

планування є задоволення попиту, а виконання договірних зо-

бов’язань за поставками «точно вчасно» вважається критерієм йо-

го якості. Слід відмітити, що запланована навантажувальна консо-

лідація знаходиться в конфлікті з попитом. Наприклад, у спожи-

вача може помінятися потреба і йому не знадобиться та кількість

виробів, яка планується до відвантаження в даний момент. Проте

потрібно знайти компромісний варіант, який би забезпечив потрі-

бний стандарт якості сервісу і прибуток від консолідації. Зрозумі-

ло, що план відгрузочної консолідації є частиною плану поставки;

• стратегія договірної навантажувальної консолідації (централі-

зованої доставки вантажів) передбачає, що на складі готової про-

дукції підприємства консолідуються товари, призначені для спо-

живачів, з якими укладені договори. При чому це звичайно дрібні

споживачі, що, як і постачальник, намагаються досягти економії

на транспортних витратах. Агрегований вантаж одним транспорт-

ним засобом централізовано доставляється всім зацікавленим.

197

Таким чином, у підприємства завжди існує набір різних стра-

тегій фізичного розподілу, кожна з яких може використовуватися

залежно від обставин. У конкретній ситуації повинні вибиратися

оптимальні варіанти, що забезпечують можливості для маневру-

вання з метою завоювання лідерства на ринку.

Канал і форми фізичного розподілу. Намагаючись забезпечи-

ти доставку товара покупцеві «точно вчасно», продавець обов’я-

зково натикається на проблему вибору оптимального каналу і фо-

рми фізичного розподілу з багатьох варіантів господарської прак-

тики. Отже, ефективність управління фізичним розподілом також

залежить від ступеня сформованості його інфраструктури.

Інфраструктура фізичного розподілу — це комплекс галузей,

сфер діяльності, що безпосередньо не беруть участі в процесі ма-

теріального виробництва, проте створюють необхідні умови для

його здійснення. Її розвиток обумовлюється мірою корисності

для підприємств. Це означає, що підприємству повинно бути ви-

гідно мати справу з посередником, а не прямо з продавцем чи кі-

нцевим споживачем.

Мережа посередників є змістом інфраструктури товарного ри-

нку. Вони повинні організовувати роботу таким чином, щоб ви-

сокий рівень обслуговування та помірні ціни підштовхували по-

тенційних клієнтів до співробітництва. Ефект сервісної діяль-

ності проявляється не в галузях інфраструктури товарного ринку,

а в галузях матеріального виробництва.

Діяльність в сфері інфраструктури товарного ринку не може ма-

ти замкненого галузевого характеру, вона просторово розімкнута

міжгалузевими зв’язками. Продавці використовують канали фізич-

ного розподілу з участю посередників тільки в тих випадках, коли

винагорода, яка виплачується посередникам, є нижчою, ніж можли-

ві витрати при самостійній організації збуту. Отже, незважаючи на

те, що вони беруть за свої послуги певну винагороду, їх участь в ка-

налах розподілу надає продавцям та покупцям переваги.

Посередники, забезпечуючи товарні потоки, є зв’язуючою

ланкою між виробництвом і споживанням. При цьому розрізня-

ють оптових та роздрібних посередників. Споживачами оптових

посередників є проміжні покупці, а роздрібних — кінцеві.

Оптовий посередник — це підприємство, що здійснює діяль-

ність із продажу товарів для професійного використання.

Оптово-посередницькі підприємства можна класифікувати за

такими ознаками:

— ступінь підлеглості — формально незалежні: виступають

від свого імені, за дорученням і за рахунок клієнтів (брокери, ко-

198

місіонери, консигнатори); залежні: виступають від імені, за дору-

ченням і за рахунок клієнтів (торгові агенти — дистриб’ютори,

комівояжери); незалежні: виступають від свого імені і за свій ра-

хунок (дилери);

— форма доходу — формально незалежні та залежні, отри-

мують винагороду у вигляді процента від суми угод, що укладені

при їх сприянні, незалежні отримують прибуток у вигляді різниці

цін купівлі та продажу;

— ступінь функціональної універсалізації — функціонально-

універсальні, функціонально-спеціалізовані;

— ступінь товарної універсалізації — товарно-універсальні,

товарно-спеціалізовані;

— наявність складського господарства — мають, орендують,

не мають складських потужностей;

— район діяльності — обмежені, необмежені конкретним ра-

йоном діяльності;

— тривалість взаємовідносин з клієнтурою — підтримують

тривалі, короткотермінові, епізодичні контакти;

— обсяг товарообігу — великі, середні, малі.

Новою формою організації оптової торгівлі є магазини типу

«кеш енд керрі» — означає «оплата готівкою плюс самовивіз». В

класичному варіанті це склад-магазин великої площі, орієнтова-

ний на оптових покупців, які переважно закуповують товари для

подальшого перепродажу.

Організованим місцем укладення оптово-посередницьких угод

є товарні біржі. Товарна біржа — це організований ринок, спеці-

альне місце, де, керуючись єдиними правилами торгівлі, продавці

та покупці опосередковано, за допомогою брокерів можуть укла-

дати угоди. Єдині правила торгівлі зобов’язують працівників то-

варних бірж, по-перше, надавати однакові можливості для всіх

учасників торгів і, по-друге, оперативно інформувати їх про рі-

вень та динаміку цін.

Діяльність товарних бірж уніфікована та передбачає виконан-

ня ряду умов:

1) виключення вибіркового і пріоритетного доступу до інфор-

мації;

2) безумовне виконання взятих на себе зобов’язань;

3) рівноправ’я та свобода дій усіх учасників торгів;

4) дотримання регламенту ведення торгів і порядку фінансо-

вих розрахунків;

5) використання уніфікованих форм документів.

Товарні біржі можна класифікувати за такими ознаками:

199

— регіон дій — національні, міжрегіональні, міжнародні;

— ширина асортименту — вузькоспеціалізовані, спеціалізова-

ні, універсальні;

— тип угод — з реальним товаром, ф’ючерсні, опціонні, ком-

плексні;

— ступінь відкритості — відкриті, закриті;

— організаційно-правова форма — у вигляді акціонерного то-

вариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо.

Характеризуючи стан і сучасні тенденції розвитку оптових

посередників в Україні, можна констатувати, що серед широкого

спектру таких посередників державного регулювання найбільше

потребують товарні біржі.

Роздрібна торгівля — діяльність із продажу товарів для осо-

бистого використання.

Роздрібно-посередницькі підприємства можна класифікувати

за низкою ознак.

1. Кількість послуг, що надаються:

— самообслуговування — роздрібні магазини-склади, бака-

лійно-гастрономічні магазини, магазини знижених цін, підприєм-

ства посилторгу, торговельні автомати;

— обмежене обслуговування — торгівля з розносом товарів,

універмаги, продаж по телефону, галантерейні магазини;

— повне обслуговування — спеціалізовані магазини, бу-

тики.

2. Ширина товарного асортименту:

— вузька — спеціалізовані магазини;

— середня — бентам (невеликий цілодобовий магазин само-

обслуговування), універмаги, універсами;

— велика — супермаркет, гіпермаркет;

— комбінована — торговельний комплекс, торговий дім.

3. Насиченість товарного асортименту:

— ненасичений — невеликі універсами, роздрібні підприємс-

тва послуг;

— насичений — універсами, універмаги, супермаркети, гі-

пермаркети.

4. Ціновий образ:

— низькі ціни — магазини знижених цін (діскаунтний, комі-

сійний);

— середні ціни — бакалійно-гастрономічні магазини, універ-

маги, вулична торгівля (лотки, контейнери, автофургони, намети);

— високі ціни — магазини модних товарів, фірмова торгівля

відомих брендів.

200

5. Форма обслуговування:

— відсутність особистої зустрічі продавця і покупця — замо-

влення поштою, телефоном, через каталоги;

— наявність особистої зустрічі продавця і покупця — тради-

ційні магазини;

— спілкування покупця з механічними чи електронними при-

строями — торговельні автомати, через комп’ютерні мережі.

6. Розміщення:

— центральний діловий район;

— регіональний торговий центр;

— районний торговий центр;

— торговий центр мікрорайону.

Роздрібна торгівля орієнтується на кінцевих споживачів і век-

тор її розвитку відповідає світовим тенденціям. В Україні форму-

ється мережевий ринок роздрібної торгівлі.

Торговельні мережі включають нові формати магазинів: гі-

пермаркети, супермаркети, дискаунтери (економічні супермарке-

ти), конвініенс.

Конвініенс — роздрібний магазин «коло дому», на АЗС. Головні

відмінності такого магазину — невелика площа (до 400 м

), близ-

кість до покупця, відпрацьований вузький товарний асортимент.

Класичний супермаркет — магазин самообслуговування з

єдиним розрахунковим вузлом з середньою торговою площею

600—1800 м

, який розташований, як правило, в жилому сек-

торі.

Економічний супермаркет — магазин самообслуговування з

єдиним розрахунковим вузлом, який реалізує, в основному, про-

довольчі та частково непродовольчі товари повсякденого попиту.

Від класичного супермаркету відрізняється більш скромнішим

оформленням торгового залу й найменшим товарним асортимен-

том (до 1500—2000 найменувань і включає тільки ходові това-

ри).Середня торгова площа 250—400 м

Гіпермаркет — магазин самообслуговування з єдиним розра-

хунковим вузлом з великою площею (не менше ніж 2,5 тис. м

) та

розширеним товарним асортиментом непродовольчої групи. Спів-

відношення продовольчих та непродовольчих товарів в гіпермар-

кетах становить приблизно 60/40.

Динамічне формування в Україні торговельних мереж є пози-

тивним. Воно сприяє пониженню загального рівня цін. Стимулює

розвиток вітчизняних виробників, збут готової продукції яких

збільшується.