Незалежний культурологічний часопис Ї 2007 №50 . Україна-ЄС 2008. Нова гра

Подождите немного. Документ загружается.

161

питання є в компетенції країн, які вводять цей

режим

на кордоні. І, відповідно, з ними і слід вести пе-

реговори. Тоді як вони самі є під тиском всього ЕС.

Які ж проблеми ми маємо? Щонайперше недо-

статньо розбудовану інфраструктуру на кордоні.

Скажімо, з нашим головним партнером на заході –

Польщею – ми маємо 4 залізничні переходи (Сміль-

ниця-Кросценко, Шегині-Медика, Рава-Руська-Гре-

бенне, Ягодин-Дорогуск), 6 автомобільних пере-

ходів (Смільниця-Кросценко, Шегині-Медика, Кра-

ковець-Корчова, Рава-Руська-Гребенне, Устилуг-

Зосин, Ягодин-Дорогуск), 1 піший перехід (Шегині-

Медика) і КПП в аеропорту у Львові. От і все. Тоді

як Польща на всіх своїх кодонах має (чи тепер вже

мала) більше 200 різного типу переходів. Віддаль

між переходами більше 60 км, тоді як за европейсь-

кими нормами вона мала б бути не більше 20 км.

Тільки на Львівщині українська сторона пропонує

побудувати переходи Угринів-Долгобичув, Белз-Бу-

димін, Грушів-Будомєж, Нижанковичі-Мельховіце,

Мшанець-Бистре, Боберка-Смольнік.

Одним з аргументів, який обґрунтовує доціль-

ність ущільнення візового та контрольного режиму,

є нелегальна міграція з третіх країн. І дійсно,

у 2006 р. на українському західному кордоні було

затримано 12 тис. нелегальних мігрантів, які роби-

ли спроби проникнути на територію ЕС. Якщо ж

оцінювати справжню кількість нелегалів, які таки

проникли на територію ЕС, то вона буде приблизно

такою самою. Приблизно така сама кількість буде

затримана та проникне на територію ЕС і цього

року. Причому деяких з цих осіб затримували по де-

кілька разів. Цей потік за останні роки стабілізував-

ся і не зростає, не дивлячись на відносну відкритість

нашого східного кордону. Однак чи є він у віднос-

них цифрах аж таким значним для всього ЕС? Якщо

у ЕС, за різними даними, нелегально щороку в’їж-

джає до мільйона осіб. То що може змінити потічок

з України? Тим більше, що ущільнення візового та

контрольного режиму для громадян України до цьо-

го жодного відношення не має.

Україна підписала з ЕС Угоду про реадмісію –

повернення нелегальних мігрантів до країни, з якої

чи через яку вони прибули до ЕС. Однак вона не має

такої угоди з Росією, звідки в більшості і прибува-

ють нелегальні мігранти. Таким чином, всі витрати

на їх утримання і депортацію лягли на плечі України.

Аналіз ситуації показує, що 70% нелегалів йдуть

через словацьку та угорську ділянки кордону. На

значно більшій польській ділянці ситуація набагато

краща. А це свідчить про те, що не українські,

а саме словацькі та угорські прикордонні служби

недостатньо ефективно охороняють свої ділянки

кордону.

Навіть введення безвізового в’їзду громадян Ук-

раїни до ЕС не могло б істотно збільшити потік не-

легальних мігрантів з третіх країн, оскільки вони

просто не могли б мати українських закордонних

паспортів. А отримання українського громадянства

не така вже й легка і регульована справа.

Наступною є проблема легальної і нелегальної

міграції громадян України. В пресі постійно мусу-

ються цифри, які сягають 5-7 млн. осіб. Натомість

реальнішою виглядає цифра 1,4 млн. осіб. Ми мо-

жемо оцінити нелегальну і вже легалізовану трудо-

ву міграцію до країн ЕС приблизно так: Італія – до

400 тис., Іспанія – до 300 тис., Португалія – до 200

тис., Польща – до 150 тис., Чехія – до 150 тис. Якщо

ж говорити про країни, у яких доволі жорстко конт-

ролюється ринок праці, як-от Німеччину, Францію

чи Велику Британію, то тут цифри будуть на поря-

док меншими і сягатимуть 20-50 тис. Цей навіть

побіжний аналіз показує, що нелегальна міграція

громадян України йде в країни із слабо контрольо-

ваним ринком праці, або за певного «закривання

очі» на проблему. Мало того, ЕС насправді потребує

робочих рук з України, і чим далі, тим більше він їх

потребуватиме. І у цьому сенсі ми маємо справу

з певною нещирістю – з одного боку, закривання

свого ринку праці, а з иншого – спроби створити

щось подібне до «зеленої карти» традиційно імміг-

рантських країн, як США чи Канада. Вже сьогодні

йдеться про запрошення до роботи у ЕС програ-

162

містів, хірургів та инших висококваліфікованих

спеціалістів. І цю тенденцію за обставин, що скла-

лися на всьому постсовєтському просторі, можна

вважати певним викликом для України. Ми не мо-

жемо бути постійним донором висококваліфікова-

ної робочої сили для всього світу.

Разом з тим, виїзд за кордон останнім часом ста-

білізувався з двох причин. Перша – це все ж більша

можливість знайти працю в Україні. В деяких реґіо-

нах вже тепер відчувається гостра потреба у робочій

силі. А з иншого боку, виїзд активізується, коли пе-

репад у рівні оплат є 1 до 10. Якщо ж перепад є на-

віть 1 до 3 – міграція стабілізується і йде на змен-

шення. Разом з тим, вичерпується і насправді гото-

вий до еміграції контингент.

Наступною проблемою є проблема чисельних

в Україні національних меншин: польської –

144,1 тис., угорської – 156,6 тис., румунської –

151 тис. (за переписом 2001 р.). Компактно прожи-

ваючи біля кордону, вони можуть мати ускладнення

з спілкуванням зі своїми родичами безпосередньо

за лінією кордону. Спробою вирішити це питання

стало визнання за ними, громадянами України, ста-

тусу етнічного угорця чи поляка. Відповідні законо-

давчі органи цих країн прийняли ухвали щодо цьо-

го. Цей статус дозволить їм отримувати шенґенські

візи на пільгових умовах, проживати і працювати

у цих країнах без того, щоб зголошуватися до від-

повідних служб, право на пільговий проїзд, навчан-

ня і навіть медичне обслуговування. Вже сьогодні

статус закордонного угорця діє. Такі пільги могли б

охопити 1% населення України. Однак у такому ви-

падку постає законне питання про рівність всіх гро-

мадян України безвідносно до національності. Реак-

ція українців на таке правове урегулювання може

бути неадекватною. Бо вже сьогодні починає йти

мова про 900 тис. етнічних поляків.

Певним врегулюванням могла б бути угода про

50-ти кілометрову зону вздовж кордону з полегше-

ною формою отримання віз. З Угорщиною угода

щодо цього врегулювання підписана, Словаччина

не виявила до української пропозиції зацікавлення,

а Польща вивчає це питання. Важливо, що таке вре-

гулювання не ускладнює міжетнічних стосунків на

кордоні.

Чиновники ЕС запропонували Україні спрощену

процедуру отримання віз для кількох категорій гро-

мадян – студентів, дипломатів, високопосадовців,

родичів іноземних громадян, журналістів. На загал

ці пільги можуть охопити 4-5% громадян України,

причому тих, що живуть у Києві та кількох великих

містах. Що теж не вирішує всієї проблеми.

І це при тому, що Україна після Помаранчевої ре-

волюції сама ініціювала введення безвізового режи-

му в’їзду в Україну для громадян ЕС. А останнім

фіаско нашого МЗСу було введення такого ж режи-

му для громадян Румунії та Болгарії, які тільки не-

щодавно ввійшли у ЕС. Аргументом стала теза, що

всіх громадян ЕС слід трактувати однаково і всі

вони мають одинакові права. А що ж громадяни Ук-

раїни – їх можна ділити за різними ознаками?

По кому ж вдарить зміна режиму перетину кор-

дону? Якщо вести мову про крупний бізнес, то, зви-

чайно ж, ні. Він долає всі кордони і його проблеми

вирішуються на міждержавному рівні. Дрібний біз-

нес, який головно межує з дрібним перемитниц-

твом, з українського боку може бути ліквідований.

Однак дрібні перемитники з Польщі чи Угорщини

займуть їхнє місце. Але найбільше постраждає се-

редній бізнес, який існує завдяки відкритості кордо-

ну. Тобто удар прийдеться на основу всякого грома-

дянського суспільства.

Так само постраждають і наші суспільства, які

знову повинні будуть спілкуватися через жорсткий

кордон, як у совєтські часи. Відвідуючи Львів, по-

сол Ієн Боуг кинув таку фразу: «Звикнете». Звичай-

но ж, так. Нам і звикати не потрібно – ми ж усі ко-

лишні совєтські люди. І що таке «невиїзні», чудово

знаємо. Просто з «розширенням поля свободи»

у нас якось не складається.

А розмови про кордон і візи з Брюселем нагаду-

ють репліку королеви Франції Марії Антуанети –

коли їй доповіли, що народ бунтує, бо не має хліба,

вона сказала – «то нехай їдять тістечка».

163

1500 р.н.е.

165

неріюс

малюкевічюс

Ця стаття досліджує образ Росії у специфічній

постсовєтській країні – Литві. Зокрема, вона зосе-

реджується навколо двох питань: конкуруючої пере-

ваги, яку має Росія у своїй інформаційній політиці

в інформаційному просторі Литви, і на цілковито

негативному образі Росії, що склався у литовському

суспільстві.

Литва вступила до Европейського Союзу і НАТО

у 2004 році, визначивши таким чином свої життєві

політичні цілі. Однак, об’єднанню литовського ін-

формаційного простору, в межах культури і ціннос-

тей, із західним інформаційним простором досі бра-

кує чіткості і стабільності. Результати електронного

медіамоніторингу (телебачення, радіо) показали

значне збільшення російського впливу на зміст ли-

товських медіапродуктів. Значна частина литовсь-

кого суспільства отримує популярну інформацію

і новини про світ і постсовєтський реґіон через

російські телевізійні мережі. Це може привести нас

м’яка сила

проти

інформаційної

ґеополітики

межі російської

інформаційної

політики

у постсовєтській

державі

166

до думки про успіх інформаційної політики Росії

в даній постсовєтській країні. Проте, громадська

думка показує протилежне: у Литві Росію вважають

найбільш ворожою країною. Цей парадокс змушує

нас шукати прийнятні пояснення і деякі з них бу-

дуть представлені тут.

М’яка сила проти інформаційної геополітики

Зазвичай припускають, що Відділ міжреґіональ-

них та культурних відносин із закордонними країна-

ми при адміністрації президента Російської Федера-

ції, який до осені 2007 року очолював Модест

Колєров, і є тією установою, відповідальною за під-

вищення іміджу Росії на постсовєтських територіях.

Численні заяви екс-голови цього відділу про те, що

головною функцією є «гуманітарні стосунки»

з сусідніми країнами, так само, як і назва цієї уста-

нови, мають вказувати, що Кремль переслідує полі-

тику м’якої сили у цій сфері.

Патрік Тирел передбачав, що лінгвістичні,

релігійні або культурні форми незалежності розви-

нуть також суверенність в межах ґлобального ін-

формаційного середовища, яка не обов’язково збіга-

тиметься з територіальними кордонами держави.

Отже, важливим питанням є – хто буде монархом

нещодавно сформованих середовищ?

Західні учені Роберт О. Кеогане і Джозеф С. Най

(Robert O. Keohane, Joseph S. Nye) вважають, що

майбутніми монархами будуть ті, хто зможе вико-

ристати м’яку силу. Вони визначають цю силу як

«здатність отримати бажані наслідки тому, що инші

хочуть того, чого хочеш ти».

Згідно з цим уявленням ефективна закордонна

політика буде залежати більшою мірою від попу-

лярності і громадського відгуку на ідеї, які підтри-

муються державою. Щоб сформувати успішні ко-

аліції і підтримку інтернаціональних ініціатив, дер-

жави повинні дотримуватися принципів громадсь-

ких зв’язків, або політичного маркетингу. Отже, со-

ціальні і комунікаційні ресурси (телевізійні канали,

радіо і преса) можуть набути навіть більшої цін-

ності, ніж природні ресурси (нафта і природний

газ). У постмодерній політиці влада трансформува-

лась у комунікаційні структури.

Однак, в Росії поняття інформаційної геополіти-

ки більш популярне. Представники такої течії (Ігор

Панарін, Андрєй Манойло) бачать постсовєтське

середовище як поле інформаційного бою. Згідно

з паном Манойло, домінантність в інформаційному

середовищі ворожої геополітики може бути забезпе-

чена за допомогою використання таких засобів:

1. Приховане інформаційне управління внутріш-

німи, економічними і культурними процесами опо-

нента – яке створить бажане підґрунтя для інформа-

ційного, ідеологічного, економічного і культурного

вторгнення, і визначить наперед вигідність рішень

опонента на користь маніпулятора.

2. Інформаційно-психологічна агресія, базована

на економічному, політичному і дипломатичному

тиску. Наприклад, недавня винна блокада проти

Грузії й Молдови і досі супроводжується інтенсив-

ними інформаційно-психологічними нападами.

3. Інформаційна війна, базована на економічній

блокаді і погрозі застосування сили. Росія вдалась

до цього засобу після арешту російських військово-

службовців у Грузії. Питання економічної блокади

піднімалося також проти: Польщі (питання м’яса),

Литви (питання «Maţeikiř nafta» і «Дружба»), Украї-

ни і Бєларусі (газове питання). Більше того, Росія

продовжує утримувати свої війська на деяких пост-

совєтських територіях, які дозволяють їй посилюва-

ти тиск на місцеві органи влади не тільки економіч-

ними та інформаційними способами.

Ми можемо порівняти вплив, породжений полі-

тикою м’якої сили та інформаційною геополітикою

на прикладі країни, яка вибирає той або инший шлях

(див. Схему).

Відмінність між діячами міжнаціональних від-

носин, які вибирають одну або иншу стратегію,

може бути проілюстрована поділом політиків на

«лисів» і «левів», за Ніколо Макіавелі.

167

Лиси Леви

розумні схильні до конфронтації

маніпулятивні рішучі

наділені уявою принципові

шукаючі згоди надійні

гнучкі нетерплячі

рішучі безжалісні

терпеливі невідступні

як поняття інформаційної геополітики, навпаки,

ґрунтується на ідеях змагань і суперечок між країна-

ми у ґлобальному або реґіональному інформаційно-

му середовищі.

Конкуруюча перевага Росії

Повна оцінка постсовєтського інформаційного

простору наводить на думку, що в більшості пост-

совєтських країнах Росія має велику конкуруючу

перевагу в переслідуванні прагнень м’якої сили:

– Більшість населення цих реґіонів досі добре

володіють російською мовою;

– Російські медіаканали (телебачення, радіо

і преса) можуть досягнути значної аудиторії обра-

них суспільств і вони є популярними;

– У цих країнах існує значна кількість російської

етнічної меншості, яка може сприяти цілям Росії.

Литва може бути хорошим прикладом для ілюст-

рації цієї ситуації. Давайте почнемо з мовного пи-

тання (див. табл.).

Схема: Спектр відносин у ґлобальному інформаційному просторі і використовувані засоби

Характерні персональні властивості політиків

(за Макіавелі)

Країна, як політичний діяч, може досягнути

своїх короткотермінових цілей двома стратегіями.

Однак, тривалий період впливу політики м’якої сили

призводить до співпраці і розуміння, в той час як

інформаційна геополітика призводить до конфлікту

і створення взаємного негативного образу. Причи-

ною того є той факт, що поняття м’якої сили ґрун-

тується на ідеях привабливості і порозуміння, тоді

168

Графік 1: Тривалість російських програм на національних телеканалах (години)

Графік 2: Яку країну ви вважаєте найбільш ворожою щодо Литви?

16

Це свідчить про те, що російська є найбільш

вживаною иноземною мовою в Литві. Порівнюючи

з ситуацією в Европейському Союзі, де російська

мова є сьомою за вживаністю (7% усього населення

ЕС говорить російською), це мусить бути великою

перевагою для російської інформаційної політики.

У литовському інформаційному середовищі те-

лебачення є домінуючим медіа для більшості публі-

ки. Дослідження показують, що більшість глядачів

(до 70%) дивляться популярні національні телека-

нали. Кабельне і сателітарне телебачення, які транс-

люють більшість російських телепрограм, є популяр-

ними тільки у великих містах Литви. Однак, аналіз

змісту національних телеканалів показує, що в ньо-

му міститься значна частина передач, серіалів та ин-

ших програм, зроблених в Росії (див. Графік 1).

Канал 5 маже бути хорошим прикладом, щоб зро-

зуміти ці пропорції: упродовж одного тижня у 2006

році Канал 5 випустив в етер 46 годин російських

програм, враховуючи 42% загальної телетрансляції

того тижня (122 годин). Більшість цих програм є де-

шевшими, ніж американські, европейські або, на-

віть, латиноамериканські продукти, тому телекана-

ли схильні купувати саме їх. Мовне питання і заці-

кавлення російською популярною культурою роз-

ширює потенційну аудиторію таких програм.

Образ Росії у Литві: найбільш ворожа країна

У жовтні 2006 року центр досліджень ринку і ду-

мок Вілморус від імені Інституту громадянського

суспільства проводив опитування громадської дум-

ки, щоб перевірити образи инших країн у Литві. Ре-

зультати показали, що литовське суспільство сприй-

має Росію як найбільше лихо, а її поточні політичні

та економічні вектори – як непотрібні. Сучасна Росія

має дуже негативний образ у цьому постсовєтсько-

му суспільстві, незважаючи на конкуруючу перева-

гу, яку вона має в інформаційному середовищі (див.

Графік 2).

Найбільш несподіваною є думка етнічних мен-

шостей стосовно Росії: 40% росіян у Литві вважа-

ють Росію найбільш ворожою країною і тільки 9%

з них думають, що Росія є дружньою країною. Зага-

лом, Росія має кращий імідж серед етнічних поля-

ків, ніж росіян.

Результати опитування громадської думки, які

проводились два роки тому тим самим центром до-

сліджень, показали, що 46% литовців негативно

оцінюють нещодавні реформи президента Путіна

у Росії. Цей відсоток був вищим у молодого поколін-

ня (майже 60%) і нижчим серед етнічних росіян та

поляків (близько 20%). 51% литовської громадсь-

кості переконані, що Росія є найбільшою загрозою

для Литви. Навіть Кремль визнав той факт, що Росія

має серйозні проблеми із своїм образом в Европі

і постсовєтських країнах.

Одне інформаційне середовище,

одна аудиторія

Так само як і в політичній науці, де чіткий поділ

між внутрішньою і закордонною політикою стерся,

у сфері комунікацій поділ між різними аудиторіями

також зникає. Та частина литовського суспільства,

яка перебуває під впливом російського інформацій-

ного середовища і споживає продукти масової куль-

тури Росії, або дивиться російські новини і програ-

ми, насправді отримує ту ж інформацію, що і насе-

лення Росії. У теоретичних рамках така тенденція

може бути визначена як сучасний феномен «інтер-

претуючих аудиторій», оскільки світ сьогодні біль-

Литовська Російська Польська Англійська Німецька Жодної иншої мови

Литовці

64,1% 7,8% 18,0% 8,6% 28,2%

Поляки 61,6% 76,9% - 6,9% 5,8% 8,0%

Росіяни 65,8% - 14,4% 15,9% 6,1% 19,5%

Знання иноземних мов серед литовського населення

170

ше не розрізняє існування місцевих і зовнішніх,

російських або постсовєтських аудиторій. Цей но-

вий феномен найбільш різко заявив про себе, коли

опубліковані у данській газеті карикатури з проро-

ком Мухамедом, призначені для читачів Данії, викли-

кали обурення в ісламському світі, або коли заува-

ження, зроблені папою Бенедиктом XVI, які були

призначені німецькій аудиторії, також були почуті

аудиторією Ісламу, або коли відео зі стратою Садама

Хусейна через інтернет побачив увесь світ, крім Іра-

ку. Ці специфічні події викликали дуже сильну сві-

тову реакцію, такий процес поширюється у всьому

світі і його наслідки зрештою стануть видимими.

У такий самий спосіб аудиторії в Литві та инших

постсовєтських країнах дивились російські теле-

трансляції суду над ЮКОС, розслідування вбивства

Анни Політковської, етнічного напруження в Кон-

допозі, хвороби та отруєння Литвиненка, а також

багатьох инших подій, які по-різному оцінюються

в російських та постсовєтських суспільствах. Вели-

ка частина постсовєтської аудиторії відбирає цю ін-

формацію через західні цінності і порівнює її з ін-

формацією, отриманою від західних медіа, таким

чином формуючи власні точки зору. Феномен інтер-

претуючої публіки і її вплив на образ Росії в Литві

найкраще описаний жінкою, яка живе у литовській

провінції: «[...] Я дивлюсь російські програми. У ме-

не є кабельне телебачення і я хочу сказати, що росій-

ські серіали і шоу справді є цікавими. Але життя

там таке не привабливе, що я постійно повторюю

собі: дякувати Богу, я не живу в Росії. Вони, напев-

но, дуже нещасні там [...]». Отже, той факт, що 40%

етнічних росіян у Литві вважають Росію найбільш

загрозливим ворогом Литви, не такий вже й неочі-

куваний.

Таким чином, домінування Росії у постсовєтсь-

кому інформаційному середовищі не означає, що

вона створила собі прихильний образ у цих країнах.

Дослідження показують, що кінцевий результат

є протилежним.

Графік 3: Знання иноземних мов у вікових групах