Індивідуальна робота - Грошово-кредитна система Китаю

Подождите немного. Документ загружается.

Центральний банк країни почав запроваджувати методи регулювання

грошової маси, зокрема операції на відкритому ринку, які більше відповідали

ринковим відносинам. Так, як експеримент Центральний банк випустив

банківські сертифікати на суму 20 млрд юанів. Сертифікати призначалися для

небанківських кредитних установ, щоб допомогти районам вирівняти грошовий

дисбаланс. У жовтні 1993 р. Центральний банк через центри позичкового

капіталу надав спеціальним банкам, які відчували труднощі із запасом

платіжних коштів, позички, використавши для цього частину коштів від

продажу банківських сертифікатів. Отже, напруження з платежами за

векселями частково згладилося. Зазначені заходи стали важливим кроком на

шляху до створення в Китаї регламентованого міжбанківського

короткострокового позичкового ринку, сприяли горизонтальному обігу

грошових одиниць.

У 1986 р. у Шеньяні, Ухані, Гуанчжоу, Чунціні та Чанчжоу створюються

грошові ринки. У наступні роки в країні виникають ринки між-банківських

короткострокових позик (позичок), ринки "коротких" грошей, довгострокових

кредитів, позичкових облігацій підприємств, облігацій держпозик, ринки

(дисконтування) векселів, регульовані валютні ринки, ринки акцій та ін.

Поступово запроваджуються плаваючі курси відсоткових ставок, тобто

встановлюється ціна грошей на основі ринкових механізмів.

Економічна реформа фінансової системи, особливо реформа зовнішньої

торгівлі, стимулювала розвиток національної валютної системи Китаю.

Розширення господарської самостійності підприємств, їх прагнення до

реконструкції виробництва на новій технологічній основі, збільшення кількості

підприємств, що орієнтуються на експорт, спроба підвищити

конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку, збільшення

науково-виробничих, науково-дослідних установ, прагнення отримати

закордонну передову техніку та технологію сприяли створенню стійкого

попиту на іноземну валюту. Держава, не маючи істотних валютних ресурсів,

щоб підвищити ефективність використання валюти, почала поступово

відходити від прямого централізованого монопольного розподілу валютних

коштів, дозволяючи державним, кооперативним підприємствам, організаціям

купувати певні суми валюти для суворо визначених цілей у межах виробничих

потреб. Допуск спільних підприємств на валютний ринок допомагає їм

вирішити потреби валютного балансу, створює сприятливий інвестиційний

клімат. Практика свідчить, що загальна сума валюти, яку продають спільні

підприємства, помітно перевищує суму, яку вони купують.

Ринок валюти став важливою складовою фінансового ринку в Китаї.

Наприкінці 1985 р. у Шеньчжені при відділенні Народного банку Китаю

створено перший у країні центр валютного обміну та регулювання. Його

діяльність суворо регламентувалася: обмінні курси валют не могли

перевищувати встановлених державою меж, продавці та покупці не мали права

контактувати між собою. У липні 1986 р. ці обмеження були зняті. В листопаді

1986 р. такий центр створено у Шанхаї. На початку 90-х років у Китаї вже

склався своєрідний валютний ринок, який об'єднав понад 40 центрів і майже 60

пунктів розподілу та обміну валют. Нині такі організації діють у всій країні.

Реформа сприяє поступовій заміні бюджетного фінансування суб'єктів

господарювання кредитуванням капіталовкладень, що здійснюється

спеціалізованими банками. Серед них Торгово-промисловий банк Китаю,

Народний будівельний банк Китаю, Сільськогосподарський банк Китаю та Банк

Китаю (зовнішньоекономічний). Крім того, кредити Світового банку розподіляє

Інвестиційний банк. Ставки відсотка визначалися залежно від галузевої

належності позичальника та термінів надання йому коштів. Поступово

зазначені спеціалізовані банки перетворюються на комерційні. Водночас

розвиваються нові банки, фінансові та трастово-інвестиційні компанії.

Поступово нарощуються обсяги кредитно-грошових операцій, відбувається

поповнення їх якісно новими інструментами та механізмами, розширюються

види операцій та послуг, що їх надають кредитні установи. З 1986 р. уряд

дозволив спеціальним банкам здійснювати (щоправда, з обмеженнями)

взаємно-перехресні операції, що ознаменувало зародження кредитного ринку.

Певним поштовхом до розвитку кредитного ринку стало використання

ринкових механізмів у практиці державного позичання. В 1993 р. запроваджено

систему підряду на скуповування та розповсюдження безоблігаційної

держпозики і відповідно запроваджено порядок первинного продажу

держпозики. Це сприяло подальшому просуванню ринку облігацій по шляху

регламентування та зближення з нормами, прийнятими у світовій практиці.

Завдяки успішному розміщенню держпозики Міністерство фінансів перестало

брати у Народного банку Китаю позички, а статті бюджету, за якими

передбачалося фінансування авансом, і бюджетний дефіцит покривалися за

рахунок випуску короткострокових держпозик. (Кошти для координації

структури економіки можна мобілізувати шляхом випуску банками облігацій,

гарантованих державним бюджетом.)

Політика відкритості китайської економіки сприяє тому, що іноземні банки

активізують діяльність у країні. У деяких містах відкрито відділення іноземних

банків і створено спільні банківські установи з участю іноземного капіталу. На

початку 1995 р. зареєстровано понад 100 банків з іноземною участю, в тому

числі відділення та представництва зарубіжних банків. Обмеження на

діяльність цих банків регулюються Положенням про фінансові організації з

іноземним капіталом, що діє з квітня 1994 р.

У кредитній системі країни розвиваються також фінансові установи, що

діють на принципах спільного кредитування і фінансують малі підприємства. У

країні створено 53 тис. сільськогосподарських кредитних кооперативів.

Активізується використання нових для соціалістичної економіки Китаю

механізмів акумуляції інвестиційних ресурсів, зокрема випуск державних

цінних паперів, акцій підприємств, облігацій місцевих органів влади, банків,

інших кредитних установ. У 90-ті роки вагомо заявив про себе і фондовий

ринок Китаю, де здійснюється торгівля цінними паперами. Учасниками торгів

згідно з чинним законодавством можуть бути спеціалізовані фірми чи

підприємства, які мають спеціальний дозвіл Держради КНР. Основну частину

цінних паперів, що перебувають в обігу, становлять державні облігації:

державні зобов'язання скарбниці, облігації на будівництво провідних об'єктів

народного господарства, облігації фінансової позики. Частину облігацій купує

населення, частину — підприємства та організації; часто це має примусовий

характер. За оцінками експертів, у 1991 — 1996 рр. річна емісія державних

цінних паперів збільшилася з 19 млрд. до 153 млрд. юанів.

У 1993 р. розширилися масштаби операцій на ринку акцій. Спочатку тільки

резидентам КНР дозволялося емітувати та торгувати акціями підприємств (так

званими акціями типу "А"), а згодом були випущені спеціальні акції (типу "В")

для продажу іноземним інвесторам. Акції були деноміновані в юанях, але

продавалися тільки за валюту і мали обіг лише в КНР. Такий спеціальний

запобіжний механізм повинен був унеможливити маніпулювання іноземними

інвесторами китайським фондовим ринком.

У 1992 р. операції на Шеньчженській та Шанхайській фондових біржах

мали вузькорегіональний характер. На першій в обігу перебували акції 33, на

другій — 38 місцевих компаній. У 1993 р. уряд вирішив розширити

експеримент з фондовою ринковою діяльністю до загальнонаціонального

масштабу. В країні у публічних торгах почали котируватися акції на суму 5

млрд. юанів. Наприкінці 1993 р. на Шеньчженській фондовій біржі

котирувалися акції 76 компаній, на Шанхайській — 106, істотно збільшилася

питома вага компаній з інших міст. Відкриваються фондові контори. Кількість

учасників Шеньчженської та Шанхайської фондових бірж досягла 400.

Китайські підприємці зрозуміли, що ринок акцій — це не тільки засіб для

пошуку грошей, а й проміжна ланка у трансформації майнового права, бо під

час укладання фондових угод та руху акцій контрольний пакет акцій міг

перейти до інших рук, а з ним втрачається право розпоряджатися справами

компанії. За останні роки набрали чинності кілька зведень адміністративних

правил та положень про фондові угоди, зокрема "Тимчасові заходи з

управління фондовими конторами". Утвердилася правова система, що

регламентує дії компаній, випуск та операції з цінними паперами. Ринок цінних

паперів Китаю набуває дедалі більшої ваги в економічних процесах країни.

Великі сподівання щодо розвитку фінансового ринку Китаю покладаються

на Гонконг, якому належить друге місце в Азії після Японії за обсягами

капіталізації фондового ринку. Понад 350 банків, фінансових компаній мають

представництва або відділення у Гонконзі. Дедалі більше китайських банків та

промислових компаній, намагаючись використати потенціал території,

працюють на місцевому фондовому ринку.

Однак фінансову сферу Китаю за темпами та масштабами перетворень

наприкінці 90-х років можна віднести до найвідсталіших сфер економіки.

Щоправда, азійська фінансова криза, що завдала значних збитків країнам

Південно-Східної Азії, безпосередньо не торкнулася економіки Китаю. Певна

закритість китайського фондового ринку від зовнішніх ринків капіталу,

державний контроль над фінансовим сектором сприяли його невразливості до

спекулятивних комбінацій на валютному та фондовому ринках азійських країн.

Джерело: http://ecolib.com.ua/article.php?book=2&article=126

4. Центральний Банк Китаю впевнений у правильності своєї

грошово-кредитної політики

Центральний банк Китаю пообіцяв зберегти ліберальну грошово-кредитну

політику для підтримки економіки і заявив, що забезпечення стійкого зростання

кредитного ринку можливо без звертання до жорстких норм стримування

кредитної активності.

"ЦБ продовжить неухильне застосування доречної і вільної грошово-

кредитної політики, а також зміцнення темпів економічного підйому", -

говориться в офіційній заяві банку, яка з'явилася на сайті ЦБ КНР після падіння

китайського фондового ринку на 5%. Це стало найбільшим обваленням індексу

Шанхайської біржі за останні 8 місяців, що викликало занепокоєння із приводу

можливого обмеження обсягів банківського кредитування.

Експерти опитані Reuters говорять про те, що є якісь сигнали і натяки на

поступове зрушення ЦБ до нової політики, коли він буде "точно регулювати"

ситуацію з готівкою і тримати ціни "у межах розумного та контрольованого

рівня". Не виключається можливість договору з банками, або ж введення

штрафів за надмірні позики. Побоювання китайських чиновників викликає

величезний обсяг кредитування за останні півроку в розмірі 7,37 трлн. юанів

($1,08 трлн.), тоді як за весь 2009 рік банки країни видали 4,91 трлн. юанів.

Китай у минулому активно використовував систему стримування

кредитної активності за допомогою квот для банків, які не могли вийти за межі

зазначених обсягів кредитування. Це стало ключовим моментом при жорсткості

грошово-кредитної політики ЦБ КНР в 2008 році. Трохи пізніше, багато

економістів звинуватили подібне втручання з боку держави в різкому

уповільненні темпів зростання в IV кварталі 2008 року.

http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2009/07/30/167160

5. Валютний ринок Китаю.

5.1. Сутність валютного ринку Китаю

З організаційно-інституційної точки зору валютні ринки являють собою

сукупність уповноважених банків, інвестиційних компаній, бірж, брокерських

контор, іноземних банків, що здійснюють валютні операції.

З організаційно-технічної точки зору валютний ринок являє собою

сукупність комунікаційних систем, що зв'язують між собою банки різних країн,

що здійснюють міжнародні розрахунки й інші валютні операції.

Отже, валютні ринки – це офіційні центри, у яких здійснюються операції

по купівлі-продажу валют і валютних цінностей на основі попиту та пропозиції

учасників торгівлі.

При цьому структура валютного ринку кожної країни багато в чому

залежить від політики державного регулювання економіки, від ступеня

втручання державних органів у валютно-кредитні і фінансові відносини, що

здійснюються через валютне регулювання, спрямоване в першу чергу на

підтримку стабільного валютного курсу даної країни [1, с. 5].

Валютний ринок є важливою складовою частиною фінансового ринку в

КНР. Становлення первинних основ валютного ринку в КНР почалося

одночасно з розгортанням реформи економічної системи наприкінці 70-х років.

Стратегічною лінією перебудови господарського механізму з'явилося

прагнення досягти найкращого сполучення планових і ринкових важелів в

управлінні господарством, узявши плановий регулятор за основу, а ринковий як

доповнення. Ця лінія передбачала створення системи ринків, важливою

складовою частиною якої і є валютний ринок.

Передумови до одержання права на існування валютного ринку були

створені в КНР у жовтні 1980 р. Банку Китаю було доручено здійснювати

угоди з продажу валюти державним і колективним підприємствам. Спільним

підприємствам таке право надане не було.

Наприкінці 1985 р. у Шеньчжені при відділенні Народного Банку Китаю

був створений перший у країні центр валютного обміну і регулювання (ЦВОР).

Спочатку його діяльність була строго регламентована: обмінні курси валют не

могли перевищувати встановленої державою межі, продавці і покупці не мали

права вступати в контакти між собою. З липня 1986 р. ці обмеження були зняті.

У листопаді 1986 р. другий подібний центр був створений у Шанхаї. До

початку 90-х років у КНР уже склався своєрідний валютний ринок, що поєднує

більш ніж 40 центрів і близько 60 пунктів розподілу й обміну валюти. Ці

організації діють у всіх регіонах країни, у тому числі в спеціальних

економічних зонах, а також у Тибеті [6, с. 70].

5.2. Становлення і сучасний стан китайського валютного

ринку

Причини і цілі створення центрів регулювання й обміну валюти.

Становлення і розвиток центрів регулювання й обміну валюти (ЦВОР)

обумовлено ходом економічної реформи, зокрема реформою системи

зовнішньої торгівлі, фінансової системи країни. Розширення господарської

самостійності підприємств, їхнє прагнення до реконструкції виробництва на

новій технічній основі, ріст числа експортно-орієнтованих підприємств, спроба

підвищити конкурентноздатність виробленої ними продукції на зовнішньому

ринку, збільшення науково-виробничих, науково-дослідних установ зі

зростаючими потребами в одержанні закордонної передової техніки і технології

– усе це створювало стійкий попит на іноземну валюту. Держава, не володіючи

великими валютними ресурсами, з метою підвищення ефективності

використання валюти, поступово стало відходити від прямого монопольно

централізованого розподілу валютних засобів, дозволяючи державним і

кооперативним підприємствам і організаціям купувати визначені суми ВКВ для

строго визначених цілей у рамках їхніх виробничих нестатків.

В міру розвитку процесу створення спільних підприємств (СП) і

збільшення їхнього числа, держава прагнула підтримувати і стимулювати цей

процес. Зокрема, створювався сприятливий інвестиційний клімат. 6 жовтня

1986 року СП стали допускатися на внутрішній валютний ринок. Однак рамки

їхніх угод були обмежені: купівля-продаж валюти могли здійснюватися тільки

між спільними підприємствами. Лише в 1988 р. спільним підприємствам було

дозволено мати угоди по купівлі-продажу валютних коштів з державними

підприємствами [6, с. 71].

Надаючи підприємствам і організаціям право покупки валюти у ЦВОР,

держава в значній мірі обумовлює її використання на реконструкцію

виробничих потужностей, закупівлю нової і новітньої техніки, а головним

чином сировини, і допоміжних матеріалів для виробництва конкурентноздатної

на зовнішньому ринку продукції. У 1993 р. із загального обсягу угод у ЦВОР на

експорт передової техніки було витрачено 949 млн. дол. (7,2 %). На науково-

дослідні цілі, медичне, навчальне устаткування, прилади і т.п. направлено 294

млн. дол. (2,23 %). Валюта, куплена у ЦВОР у розмірі 7,46 млрд. дол. (56,7 %),

направлена на закупівлю сировини і допоміжних матеріалів. ЦВОР не тільки

дає можливість підприємствам здобувати валюту, але і деякою мірою сприяє

підвищенню їхнього експортного потенціалу. Так, у 1993 р. для підвищення

конкурентноздатності своєї експортної продукції підприємства легкої

промисловості продали у ЦВОР 2,48 млрд. дол., направивши виручені кошти на

підвищення якості продукції, розширення її асортименту. Багато підприємств, і

китайські, і СП, відкинувши педантичність, закуповують у ЦВОР іноземну

валюту, а потім перепродають її по більш високому курсу організаціям і

підприємствам, що не мають виходу на ринок, одержуючи прибуток у місцевій

валюті .

Допуск спільних підприємств на валютний ринок допомагає їм

розв'язувати проблеми валютного балансу, створює сприятливу ситуацію для

інвестицій. У 1993 р. тільки 1/3 спільних підприємств була здатна домагатися

позитивного сальдо свого валютного балансу. У їхнє число входили, головним

чином, спільні підприємства в сфері готельного господарства і підприємства,

що працюють переважно на експорт. У 1993 р. СП зробили валютні операції на

суму 2,24 млрд. дол. Характерно, що в загальному обсязі угод по купівлі-

продажу валюти у ЦВОР частка СП не є визначальною. Так, у 1991-1993 р.

вона склала не набагато більше 17 %. Практика свідчить, що загальна сума

продаваної спільними підприємствами валюти перевищує валюту, що

купується ними. На думку китайських економістів, спільні підприємства в КНР

мають стійкий валютний резерв. У найбільшому в країні ЦВОР – Шанхаї за два

останні роки його діяльності спільні підприємства запропонували для продажу

338 млн. дол., а закупили 265 млн. дол.

Однією з цілей створення ЦВОР є обмеження і надалі ліквідація сфери

діяльності чорного ринку валюти. Для цього в ряді ЦВОР (Шанхай, у т.ч. у зоні

Пудун, Сямень, Чунцін, Нанкін, Ухань – усього більш ніж у 10 центрах) право

здійснення валютних операцій надано приватним особам. У ЦВОР Шанхая за

1993 рік приватними особами було зроблено валютних операцій на суму 19,86

млн. дол. Попит на валюту помітно переважав над її пропозицією: було

закуплено 19,4 млн. дол., а продано лише 460 тис. доларів [5, с. 24].

За свідченням китайської печаті, у країні існує стійкий попит приватних

осіб на валюту (особливо у тих, хто виїжджає за границю на навчання,

стажування, по запрошеннях і т.д.). Вважається, що для задоволення цього

попиту необхідно створити широкий ринок валютного обміну для приватних

осіб.

Поки валютний ринок не в змозі задовольнити потреби приватних осіб і

не здатний серйозно потіснити ділків чорного ринку, що діє в країні фактично

вільно, будучи, по вираженню китайської печаті, «несекретним секретом».

Шанхайський центр валютного обміну і регулювання. В даний час по

обсягу і вартості здійснюваних операцій Центр валютного обміну і

регулювання в Шанхаї є самою великою фінансовою організацією такого роду.

Обсяг угод на чотирьох ЦВОР (Шанхайському, Шеньчженьскому,

Фучжоуському і Сяміньському) складає більш 4 млрд. дол. На три ЦВОР, крім

Шанхайського, приходиться в середньому по 720 млн. дол. у рік.