Мягченко О.П. Основи екології

Подождите немного. Документ загружается.

171

Розділ 2. Прикладні аспекти екології

кладних економічних наук, наук-методів, історико-економічних,

організаційно-економічних та організаційно-технічних наук і наук

про управління. Особливо тісні контакти економiки природо-

користування з економічними науками – статистика, економiка

працi, макро-, мікроекономіка, економiчна кiбернетика, регiональна

економiка, а також з природничими науками – екологія, математика,

геологія, хімія, з технологічними дiсциплiнами. Головне завдання

економiки природокористування – вивчення природоохоронного

механiзму функцiонування народного господарства в умовах його

iнтенсификації, міжнародного співробітництва та створення гнуч-

кої системи екологiчного управління i засобiв рацiонального при-

родокористування.

У зв’язку з цим необхiдно враховувати основнi екологiчно прийнятнi

умови: темпи зростання добувних галузей повиннi бути нижче за темпи

зростання обробних галузей, матеріального виробництва; темпи зрос-

тання маловідходного виробництв, розробка i впровадження приро-

доохоронних технологiй та устаткування повинні бути вищі за темпи

зростання галузей, що забруднюють довкілля; темпи зростання при-

родовідновлюючих галузей повиннi бути вищими за темпи зростання

добувних галузей; темпи зростання капітальних вкладень в збереження

та охорону природи повинні бути вище темпів зростання капiтальних

вкладень у матерiальне виробництво. Наприклад саджанців треба виса-

джувати більше, ніж кількість вирубаних дерев. Для забезпечення нор-

мативної чистоти довкілля необхідно постійно покращувати технології

очистки, збільшуючи витрати на очисні споруди.

Основою економiки рацiонального природокористування є за-

кони біосфери, суспiльних i природничих наук: біологічних, хіміч-

них, соціологiчних, економiчних, демографічних, грунтознавства,

технологiй виробництв. Проблеми рацiонального природокористу-

вання – міжгалузеві, i при їх вирішенні необхiдно враховувати всi

альтернативнi варiанти.

Iснують три основні шляхи соцiально-економiчного розвитку

людства: екстенсивний – за рахунок постiйного нарощування обся-

гу видобутку корисних копалин без пiдвищення ефективностi їх ви-

користання; iнтенсивний – раціональне збiльшення маси видобутку

корисних копалин при постiйному пiдвищенні ефективності їх вико-

ристання – це найбiльш екологiчний, економічно ефективний шлях;

змішаний (інтенсивно-екстенсивний) – збiльшення маси корисних

копалин iз одночасним зростанням ефективностi їх використання.

172

Основи екології

Питання

1. Які завдання економiки раціонального природокористування?

2. Що являє собою сучасна економiка природокористування як наука?

3. Якi головні умови рацiонального природокористування?

4. Які основні шляхи соціально-економічного розвитку людства?

2.10.2. Екологічно збалансована діяльність та екологічні ризики

У третій чверті ХХ ст. була сформована концепція гармонійно-

го розвитку, як протидія безупинному інтенсивно-екстенсивному

розвитку промислової цивілізації за рахунок ресурсів природи. На

початку XXI ст., як і 500 років тому, коли виникли умови для замі-

ни феодальних відносин капіталістичними, цивілізація ступила на

новий шлях розвитку.

Створення екологічно сталої економіки – найгостріша необхід-

ність, яка вимагає, зокрема, введення заборони, чи щонайменше об-

межень, на споживання окремих видів природних ресурсів, напри-

клад нафти, природного газу, запаси яких обмежені, рекреаційних

ресурсів, що також обмежені. Порочність нинішньої економічної

системи – в руйнуванні екологічних основ існування будь-якого

живого об’єкта, виду, в тому числі людини. Щоб уникнути руйну-

вання природних екосистем, необхідно вирішити ряд зверхпріори-

тетних задач: сповільнити темпи росту народонаселення на планеті

(при існуючих виробничих технологіях Земля вже перенаселена);

використання альтернативних джерел енергії (в чому Україна непо-

мірно відстала від багатьох країн світу); обмеження темпів нарощу-

вання споживання ресурсів і матеріального виробництва. Не мож-

на створити екологічно стійку глобальну економіку без розумного

(ноосферного) обмеження рівня споживання природних багатств

багатими людьми країнами.

Основу сталої економіки, будь-якої її галузі, як і будь-якого жи-

вого організму, повинні складати процеси поновлення природних

ресурсів, що забезпечують комфортність життя на даній території –

питної води, кисню, флори і фауни в єдності з принципом біорізно-

маніття. При порушенні процесів самовідновлення автоматично фор-

муються механізми самознищення будь-якої системи – організмової,

природної, економічної, політичної, державної.

Еколого-економічні системи повинні забезпечити два прин-

ципові підходи в управлінні ризиками в навколишньому серед-

овищі. Перший – стабілізаційний, що запобігає руйнуванню

173

Розділ 2. Прикладні аспекти екології

природних систем шляхом раціоналізації природокористуван-

ня, наприклад за допомогою природоохоронного менеджменту

і аудиту.

Другий – часовий, який повинен забезпечити достатній проміж-

ок часу для відновлення виснажених, змінених природних ресурсів.

Для раціоналізації відношень з природою важливою є система захо-

дів техніко-технологічного, еколого-юридичного характеру.

Для будь-якого виду діяльності важливою є оцінка впливу на на-

вколишнє середовище. Найважливіші її складові (ГДК, ГДУ, ГДЕН,

ГДВ, ГДС) – регламентація наявності шкідливих речовин, випро-

мінювань у навколишньому середовищі. Надзвичайно важливим є

облік надходження шкідливих речовин у навколишнє середовище,

встановлення нормативів на гранично допустимі скиди (ГДС) та

викиди (ГДВ) для промислових підприємств за конкретними речо-

винами та їхніми джерелами.

Вже тепер майже вся суша планети освоєна – ведеться про-

мислова, сільськогосподарська, комунально-побутова діяльність,

яка негативно впливає на природні екосистеми. Через це форму-

ються ризики різного рівня і змісту, які не сприяють гармонійно-

му розвитку. Це припускає врахування різних аспектів ризику –

наукового, технічного, соціального, законодавчого, політичного,

в тому числі екологічного, у будь-якій діяльності, зокрема рекре-

аційній.

Європейські стандарти виділяють дві межі ризику – верхню, або

максимально допустиму, і нижню або незначного ризику. Відповід-

но до цього, чим вище імовірність негативних наслідків ризику, тим

більше стимул для його зменшення. Від якості стимулу залежить

вибір технології управління ризиком, що вимагає враховувати фак-

тори: час, ефективність дій з мінімізації рівня ризику, їхню послі-

довність, врахування складності процесів адміністрування, управ-

ління.

Надмірно висока соціально-економічна освоєність території

України, яка є однією з найурбанізованих країн світу з величезним

промисловим потенціалом, сприяє проявам ризиків, особливо в

сільському господарстві, про що свідчить карта на рис. 23.

174

Основи екології

Рис. 23. Соціально-економічна освоєність територій України

Ця характеристика є інтегральним показником концентрації на-

селення, промисловості, сільського господарства, транспортних ме-

реж, будівництва, рекреаційного навантаження. Від цих показників

залежить стійкість соціально-економічної системи.

Існують три основних способи мінімізації ризику в будь-якому виді ді-

яльності – Вашингтонський, етноцентричний та гуманістичний. Вашинг-

тонський підхід – за допомогою найбільших банківських систем – МВФ,

ЄБРР, інших структур нав’язує глобалізацію шляхом примусового згор-

тання державного регулювання національних економік, що характерно

для України. В основі цього підходу – пріоритет економічного росту, по-

літики валютних фондів над будь-якими людськими, соціальними цін-

ностями, в тому числі природними, якщо це необхідно для подальшого на-

громадження капіталу. Цей підхід хибний і тупиковий.

Етноцентричний, на противагу Вашингтонському, визнає при-

родну обмеженість ресурсів на даній території, але також, як і по-

передній, визнає первинність нагромадження капіталу, споживчих

інтересів людини – принцип переваги антропоцентризму над нату-

роцентризмом. Все для блага людини, все в ім’я людини – в тому

числі знищення природи і самої людини, суспільства над екологіч-

ними пріоритетами природи, а отже, людини.

175

Розділ 2. Прикладні аспекти екології

Третій, гуманістичний підхід, якому притаманні негативні риси

перших двох – антропоцентричність, все таки висуває на перший

план соціальні сторони: задоволення помірних, фізіологічних по-

треб конкретної людини. Цей підхід виник з критики непомірних

військових витрат, міжнародної торгівлі зброєю, пограбування

менш розвинутих країн в технологічному та економічному відно-

шеннях більш розвинутими.

Але, відповідно до принципів ноосферного розвитку, можли-

вий і четвертий підхід в мінімізації ризику руйнування природи –

природо(еко)центричний. Цей шлях відбиває симбатність процесів

економічного росту і деградації природного середовища, конкурен-

ції за найважливіші природні ресурси. Екоцентричний шлях розви-

тку вимагає, щоб він був симбатним (прямо пропорційним) швид-

кості самовідновлення природних ресурсів. Тільки відповідно до

цих процесів повинно відбуватися і відтворення населення, і функ-

ціонування економіки, зокрема рекреаційної діяльності, в межах ро-

зумної достатності.

Таким чином, найважливішою умовою сталого, гармонійного

розвитку, в тому числі в рекреаційній діяльності, є таке гармонійне

співіснування з природою, в якому пріоритетні екологічні принци-

пи, ощадливе використання природних ресурсів, що не ставило б під

загрозу існування майбутніх поколінь.

Питання

1. Що таке процес глобалізації, в чому її причини?

2. Чому економічні та екологічні проблеми тісно зв’язані ?

3. Які пріоритетні завдання економіки, екології?

4. Що таке гармонійний розвиток?

5. Який стан соціально-економічної освоєності України?

6. Що таке еколого-економічний ризик та способи його мінімізації?

7. Як можна подолати сучасну еколого-економічну кризу?

8. Які показники регламентують оцінку впливу на довкілля?

2.10.3. Економічна оцінка природних ресурсів

Це грошове вираження народногосподарської цiнностi природ-

них благ, екологічної комфортностi життя, що визначається шляхом

оцінки ефективностi їх вiдтворення – охорони та вiдновлення еко-

систем, їх експлуатацiї, переробки природних ресурсiв. Відомі дві

основні концепції оцiнки ефективності використання природних

176

Основи екології

ресурсiв: затратна, основу якої складають витрати на освоєння при-

родних ресурсiв, i рентна – грунтується на обчисленні народогоспо-

дарського ефекту використання ресурсiв у виглядi диференцiальної

ренти.

Одним з головних природних ресурсiв є земля i згiдно з мето-

дикою академiка С. Г. Струмiлiна економiчну оцiнку одного гек-

тара (Г) визначають формулою: Г=К(У/Т:У

/Т

), де: К – вартiсть

освоєння одного гектара в певних умовах (середня по країнi); У/Т

та У

/Т

– вiдношення врожайностi до витрат на виробництво про-

дукту землеробства вiдповiдно на дiльницi, що оцiнюється та по

країнi як середній показник. Цiну землi (Ц) в грошовому виражен-

ні можна охарактеризувати формулою: Ц=R/Рх100, де: R – рента;

Р – банкiвський відсоток. Земельна рента є економiчною формою

реалiзацiї земельної власностi в усiх суспiльно-економiчних форма-

ціях.

Базою для побудови цiни (Ц) вiдтворення землi може бути

формула: Ц=Е×2Сн×Ф/Іс×Е, де: Ф – фактичний вихiд або вели-

чина вартості продукту природокористування, Іс – iндивiдуальна

собiвартiсть продукту природокористування в грошовому об-

численні; Е – нормативний коефiцiєнт екологiчної ефективностi

капiтальних затрат, диференцiйований залежно вiд об’єкта оцiнки.

Iнтенсифікація землеробства на рацiональних основах –

механiзацiя, автоматизацiя, використання досягнень науки збiльшує

продуктивну силу самої землi. Відбувається штучне збiльшення ро-

дючості. Її зростання – це замiщення одних сил природи (природної

родючості) iншими – антропогенними. При цьому важливою є аб-

солютна економічна оцінка природних ресурсiв, яку складають по-

точна та довгострокова. Перша – це щорiчний ефект вiдтворення,

друга – їх сума за весь перiод використання природного ресурсу в

господарському обiгу.

Поточна оцiнка (П) – це вiдношення економiї вiд зниження

собiвартостi продукцiї (С) до капiтальних вкладень (К), які при-

звели до цієї економії (П): С=(С

1 –

)/К, де С

i С

– собiвартостi

продукцiї до i пiсля здiйснення капiтальних вкладень. При цьому

показник С треба порiвнювати з нормативом загальної або абсолют-

ної ефективностi (Е), i якщо С>Е, то капiтальнi затрати будуть еко-

номічно ефективними.

Довгострокову економiчну оцiнку землi (Едз), що є сумою поточ-

них оцiнок, можна розрахувати в грошовому обчисленні: Едз=Тз/Е,

177

Розділ 2. Прикладні аспекти екології

де: Тз – поточна економiчна оцiнка землi, розрахована на основi

щорiчних витрат замiщення в грошовому обчисленні; Е – нормативний

коефiцiєнт ефективностi капiтальних затрат, який залежить вiд об’єкта

оцiнки – сільськогосподарські землі, лiсові землi, iншi територiї.

Важливим є значення орендної плати за один гектар землi в гро-

шовому обчисленні, що можна визначити так: Па=(З

-Зн·Уб/У

)·Кі,

де: З

– базовi затрати на один га, З

– нормативнi затрати на один га,

– урожайнiсть базова в грошовому обчисленні; У

– урожайнiсть

нормативна в ц/га, Кі – коефiцiєнт спiввiдношення колективних

або iндивiдуальних i суспiльних iнтересiв.

Абсолютний ефект вiдтворення природних ресурсiв (Вр) в гро-

шовому обчисленні можна оцiнити формулою: Вр=Е·Сн·Пн, де: Е –

собiвартiсть продукцiї: Сн – народногосподарська собiвартiсть продукту;

Пн – народногосподарська величина продукту природокористування.

Не менш важливе значення, ніж земля, мають лiси. Економiчну

оцiнку одного гектара лiсу (Ел) можна визначити як суму економiчних

оцiнок землi (З) та лісу (Л) і розрахувати за формулою: Ел=З+Л.

Економiчну оцiнку землi визначають формулою: З=Е×2Сн×Пр/Іс,

де: Е – норматив абсолютної ефективностi використання землі, лісу;

Сн – народногосподарська собiвартiсть лісу як продукту; Пр – се-

редньорічний прирiст лiсу в м

/га; Іс – iндивiдуальна собiвартiсть

продукту. Звiдси можна дати економiчну оцiнку деревинного запасу

(Ед) ресурсів лісу (Л): Ед=Е×2Сн×3л/Іс, де Зл – середнiй запас лісу

в м

на одному гектарі площi, покритої лiсом.

Часто великої шкоди екологiчному потенцiалу регiону, його еко-

системам завдають геологорозвiдувальнi роботи, ставку вiдшкодування

витрат за які можна визначити формулою: Сi= ЗiФi/Дi+Пнi, де: Сi – ви-

трати на одиницю твердої корисної копалини, Зi – середньорічний об-

сяг витрат на пошук та розвідування корисної копалини без врахування

загальногалузевих витрат на геологiчну науку, регiональнi дослiдження,

iнженерну геологiю та iнше; Фi – вартiсть продуктивних розвідувальних

свердловин, гiрських виробок, переданих на баланс гiрничодобувним

пiдприємствам та використовуються як основнi фонди; Дi – средньо-

річний видобуток корисної копалини в тоннах; Пнi – сердньорічні

нормативнi втрати при здобичі i-ї корисної копалини.

Таким чином, користуючись формулами, можна провести

економiчну оцiнку ефективностi природокористування, впрова-

дження ресурсозберігаючих технологiй, визначити штрафнi санкцiї

за порушення природних систем.

178

Основи екології

Питання

1. В чому полягає концепцiя оцiнки природних ресурсiв?

2. Як проводять економiчну оцiнку землi?

3. Як обчислюють у грошовому вираженні вартiсть землi?

4. Як проводять поточну i довгострокову оцінку земель?

2.10.4. Оцінка екологічності речовинного виробництва

Мiж природним середовищем i матерiальним виробництвом

iснує тiсний зв’язок: екосистема → природнi ресурси → матерiальнi

ресурси → кiнцевий продукт → відходи. Цей ланцюжок припускає

наявнiсть нерозривностi та взаємозалежності, вимагає максималь-

ної екологічностi виробництва та мiнiмального забруднення при-

родного середовища.

Основу екологiчної оцiнки виробництва складає продукцiя, ви-

роблена при мінімальній кількості відходів. Критерiй екологiчної

оцiнки виробництва є основою побудови системи показникiв, що

характеризують процес його екологiчності. Необхiдно видiляти –

натуральні та вартісні показники.

Система натуральних показникiв складається з двох груп: ста-

ну відхилення від фонового стану природного середовища та еко-

логічності технологічних процесів. Основою для побудови системи

показникiв першої групи є гранично допустимi концентрацiї (ГДК)

шкiдливих речовин (ШР), показники гранично допустимих викидiв

(ГДВ) ШР у повітря та скидів (ГДС) у водоймища, гранично до-

пустимих екологiчних навантажень (ГДЕН) на певну територію –

селітебну, промислову, рекреаційну, природно-заповідну, остаточні

безпечні рівні речовин (ОБРР).

Важливою умовою нормування вмiсту речовин, що забрудню-

ють природне середовище, є екологiчна диференцiацiя нормативiв

ГДК шкідливих речовин в залежності від фізико-географічних,

геоекологічних властивостей певної місцевості. Отже, крім загаль-

них необхiдні зональні величини ГДК, а при неможливостi витри-

мати їх за технологiчними, iншими умовами виробництва потрібні

додатковi заходи щодо забезпечення екологiчної безпеки i збережен-

ня здоров’я населення.

Цi поняття, їх кiлькiснi значення визначають нормативнi до-

кументи – державнi стандарти (ДСТ), санiтарнi норми i пра-

вила (СНіП), будівельні норми і правила (БудНіП), iнструкцiї

мiнiстерств.

179

Розділ 2. Прикладні аспекти екології

Джерелом забруднення атмосфери може бути будь-який

технологiчний агрегат, що видiляє в атмосферу шкiдливi речовини.

Розрiзняють точкові джерела та лінійні. Основним компонентом

промислового викиду в атмосферу є вихідна шкiдлива речовина, що

мiститься в газовому викиді промислового об’єкта. Вихідні шкiдливi

речовини классифікують за різними напрямками. Наприклад: за

органiзацiєю знешкодження (відводу) та контролю – на органiзованi

i неорганiзовані; за режимом здiйснення відводу – на безупиннi i

перiодичнi; за температурним режимом – нагріті та холоднi, за ураху-

ванням сфери утворення – в основному, допомiжному виробництвi;

за ознаками очищення – викидаються без очищення i пiсля очистки,

за хiмiчним складом i розмiрами часток.

Органiзований промисловий викид – це той, що надходить в ат-

мосферу або у водний об’єкт через спецiальну споруду – газовідво-

ди, повітропроводи, труби.

Неорганiзованний промисловий викид – надходить без очищення в

атмосферу, водоймище у виглядi спрямованих струмiв внаслiдок по-

рушення герметичностi устаткування, вiдсутностi чи незадовiльної

роботи очисного устаткування.

Технологiчний викид шкiдливих речовин – це та їх кiлькiсть,

що викидається в природне середовище основним виробництвом

пiдприємства. Крiм цього використовується такий показник, як

звiтно-статистичний питомий викид.

Для визначення класу небезпечності підприємства (КНП) треба

враховувати маси викидів, скидів та значення ГДК ШР, що можуть

міститися в них. При цьому використовують формулу: КНП= (М

ГДК

)

, де: М

– маса i-ї речовини у викиді, або скиді; ГДК

– серед-

ньодобове значення ГДК кожної окремої ШР; а – безрозмірна по-

рівнювальна константа ступеня шкідливості речовин в залежності

від класу небезпечності речовин:

Значення константи

«а»

Клас небезпечності речовин

1234

1,7 1,3 1,0 0,9

Для розрахунку значення К можна користуватися не тільки

середньодобовими значеннями ГДК, а й максимальними значен-

нями ГДК, або показниками остаточних безпечних рівнів речовин

(ОБРР), або зменшеними в 10 разів значеннями ГДК забруднюючих

(шкідливих) речовин в робочій зоні. В залежності від розрахованих

180

Основи екології

значень категорії небезпечності підприємства (КНП) визначають

клас небезпечності виробництва (К) та розміри санітарно-захисної

зони (СЗЗ) навколо підприємства, значення яких наведені в табл.

25.

Таблиця 25

Залежності категорії небезпечності (К) виробництва та розмірів

ширини санітарно-захисних зон (СЗЗ) від значень класу небез-

печності підприємства (КНП)

Значення КНП Клас небезпечності Значення СЗЗ, м, не менше

Більше 10

Перший 1000

Від 10

до 10

Другий 500

Від 10

до 10

Третій 300

Менше 10

Четвертий 100

Виділяють ще п’яте значення СЗЗ, яке повинно складати не мен-

ше 50 м, але воно не відноситься до промислових виробництв. Його

встановлюють навколо крупних об’єктів громадського харчування,

торгових центрів, культурно-масових закладів (театри, кінотеатри

та інші об’єкти).

Ефективнiсть використання природної сировини в технологiчних

процесах та екологічність процессів виробництва можна визна-

чити коефiцiєнтом ефективностi його використання (К), який ви-

раховують за формулою: К=Т/С, де Т – загальний обсяг товарної

продукцiї; С – обсяг сировини, яка використана у виробництвi това-

ру. Еколого-економiчна ефективнiсть природокористування (ЕЕЕ

)

визначається формулою: ЕЕЕ

=Е-П/В+НК, де: Е – екологiчна

оцiнка суспiльного виробництва, П – вартість продукцiї, виро-

бленої з порушенням екологiчних норм (збитки вiд забруднення

природного середовища в грошовому вираженні), В – витрати на

охорону i вiдтворення природних ресурсiв; Н – нормативна еколого-

економiчна ефективнiсть природокористування; К – витрати на

охорону, вiдновлення i експлуатацiю природних ресурсiв.

Ефективнiсть роботи будь-якого виробництва характеризується

коефіцієнтом екологічності (К

), який визначається як різниця між

вартістю сировини, яку приймають за одиницю, та вартістю утворе-

них відходів (В): К

=(1-В). Коливання значення К

в межах від 0,9

до 1 вказує на високу екологiчну ефективнiсть виробництва, низь-