Музейний вісник Науково-теоретичний щорічник. №10

Подождите немного. Документ загружается.

6 Документы и материалы по истории Московского университета второй

половины XVIII века – М, 1962 – 1963 – Т 1 – 3

7 История Московского университета – М, 1955; Летопись Московского

университета – М, 1979 // http://wwwhistmsuru/Science/HisUni/Profess/

Bibliogr1

8 Харьковский национальный университет // http://wapediamobi/ru

9 Православна церква на Півдні України (1775 – 1781) / [упоряд І Лиман] // Дже-

рела з історії Південної України – Запоріжжя : РА Тандем-У, 2004 – Т 4 – 560 с

10 «Бердянський літописець» Василь Крижанівський // [упоряд І І Лиман,

В М Константінова] – Бердянськ–Київ–Едмонт : РА Тандем-У, 2007 – 300 с

11 Бердянська чоловіча гімназія (остання третина ХІХ ст) / [упоряд В М Кон-

стантінова, І І Лиман] // Матеріали з історії Бердянського державного педагогічного

університету – К : Освіта України, 2006 – Т І – 528 с

12 Бердянська чоловіча гімназія (1901 – 1919 роки) / [упоряд В М Кон-

стантінова, І І Лиман] // Матеріали з історії Бердянського державного педагогічного

університету – К : Освіта України, 2007 – Т ІІ – 631 с

13 Бердянська чоловіча гімназія (1920 – 1935 роки) / [упоряд В М Кон-

стантінова, І І Лиман] // Матеріали з історії Бердянського державного

педагогічного університету – К : Освіта України, 2008 – Т ІІІ – 569 с

14 Историко-филологический факультет Харьковского университета за

первые сто лет его существования (1805 – 1905 гг) / [под ред М Г Халанского,

Д И Багалея] – Харьков : Сага, 2007 – 390 с

Мурзін В. Ю.

ВОЛОВИК В. И. ФИЛОСОФИЯ РЕЛИГИОЗНОГО СОЗНАНИЯ. –

ЗАПОРОЖЬЕ : ПРОСВИТА, 2009. – 215 с.

Релігія як явище є такою філософською категорією, збагнути сутність

якої також важко, як скажімо, необмеженість всесвіту Ні, притримуючись

матеріалістичної позиції, ми добре розуміємо, що витоки релігії обумовлені цілою

низкою факторів – соціальних, гносеологічних, психологічних та історичних Ми

розуміємо, що релігія виконує регулятивну функцію – адже такі заповіді як «не

вбий», «не вкради» та ін, притаманні усім релігійним культам та релігіям, впли-

вають на психологію людини не гірше писаних законів Але до кінця визначити

місце релігії у житті кожної особистості (хай навіть невіруючої) та цілих народів

ми так і не в змозі

Саме тому існують десятки тлумачень самого терміну «релігія»: від

революційного «релігія – опіум для народу» до богословського «релігія –

зв'язок з Богом» Якщо зазирнути хоча б до декількох енциклопедичних видань,

то з'ясується, що й там відсутня єдина трактовка цього терміну Цілком природно

тому, що В І Воловік розпочав свою працю з розгляду цього питання [1, сс 6 – 13]

На наш погляд, він досить вдало та обережно сформулював своє бачення релігії

як соціально-філософського поняття: релігія – це соціально організована та

організуюча частина культури, що заснована на вірі не тільки у земний світ, а у

світ надприродний, що є вмістилищем вищих сил [1, сс 10 – 11], інакше кажу-

чи – у світ поцейбічний та світ потойбічний Але треба зауважити, що людина

251

РЕЦЕНЗІЇ

МУЗЕЙНИЙ ВІСНИК

252

і раніше і зараз живе у трьохмірному світі Тому за цією схемою будувалося й

релігійне сприйняття організації світу Адже він сприймався як єдність трьох

сфер – вищої (вмістилище духів або богів), середньої (місце земних людей), та

нижньої (світ померлих) На ранніх етапах релігійних вірувань усі ці сфери уяв-

лялися поєднаними чи то світовим деревом (коріння глибоко у землі, а вершина

сягає незбагненої висоти), або світової гори (згадаємо Олімп у давньогрецькій

релігії) Тобто потойбічний світ не був єдиним і у давнині, і нині не є єдиним для

віруючих людей

Вельми цікавим є розділ роботи, присвячений витокам релігійної свідомості

[1, сс 21 – 28] На нашу думку, В І Воловік цілком слушно приєднується до тих

фахівців, які вважають, що феномен релігії виникає унаслідок взаємовідносин

суспільства та природи у період формування самого суспільства Дійсно, до

неолітичної революції (перехід від привласнючого до відтворюючого господар-

ства), самої безкровної і найбільш корисної в історії людства, життя людини цілком

залежало від природи, точніше від результатів мисливства Адже до виникнення

землеробства головною їжею було м'ясо диких тварин В епоху пізнього палеоліту,

коли з'явилася Людина розумна (близько 40 – 35 тисяч років тому) на території

сучасної України існували три природно-господарських зони – на півдні жили

мисливці на бізонів, на півночі – мисливці на північного оленя, а середню смугу

займали мисливці на мамонта Саме тоді виникає мисливська магія – адже від

результатів полювання залежало життя усього первісного роду Яскравим при-

кладом наявності таких магічних дій є найдавніший музичний ансамбль з кісток

мамонта, що був виявлений поблизу с Мезін сучасної Чернігівської області [2]

Зрозуміло, що він слугував не для задоволення естетичних смаків первісної люди-

ни, а для згуртування колективу мисливців перед небезпечним полюванням на

величезного звіра та святкування своєї перемоги

С формуванням племені, яке об’єднувало декілька родів, виникають інші

ранні культи, зокрема тотемізм Адже плем'я, як новий соціально-економічний

та етнічний організм, могла об'єднати тільки віра у кревну спорідненість, віра у

єдиного першопредка, яким і був тотем у вигляді звіра (найчастіше хижого) або

рослини чи то неживого предмету Подібні генеалогічні легенди про єдиного пер-

шопредка, але вже в антропоморфному вигляді, існували у різних народів давнини

[3, с 97; 4, с 26] і існують навіть зараз [5, сс 6 – 7]

Усі ці ранні вірування та культи, а також ранні національні релігії докладно

розглянуті в монографії В І Воловіка [1, сс 24 – 26]

Далі автор розглядає генезис релігійної свідомості від часів античності до

нинішніх часів [1, сс 28 – 61]

Наступну главу [1, сс 62 – 214] В І Воловік присвятив аналізу основних

понять релігійної свідомості Треба зазначити, що релігійна свідомість займає

важливе місце в структурі суспільної свідомості, що зумовлено тією роллю,

яку виконує релігія у духовному житті суспільства [6, с 154] Насамперед автор

монографії вважає правомірним розглядати віру (не тільки релігійну) як особли-

вий психологічний стан, який відчуває суб'єкт, що пізнає світ А це притаманне

кожній людині протягом усього її життя Але віра нерелігійна – наприклад віра

у можливості людини і прогрес, відрізняється від релігійної, оскільки базується

на особливому типі знань Тобто нерелігійна віра грунтується на фактах і явищах,

які можна перевірити, а релігійна – є сліпою вірою у існування надприродних

сил Власне, це і є основним вододілом поміж наукою і релігією

Дуже цікавими є думки В І Воловіка щодо ролі релігійної моралі як регулятора

свідомості віруючої людини Він приходить до важливого висновку, згідно котро-

му процес антропосоціогенезу був обумовлений не тільки працею, а й свідомістю

первісної людини, її мораллю, звичаями, нормами, що корегували оптимальні

форми поведінки людини Регулювання свідомості і поведінки віруючої людини

релігійною мораллю здійснюється через релігійні моральні норми і моральні

оцінки дій, що притаманні тій чи іншій релігії

Саме ці норми розглядаються у главі «Релігійна культура» [1, сс 123 – 169],

де розглядаються буддійська культура, культури християнського та ісламського

світів

Останній розділ монографії [1, сс 170 – 195] присвячений аналізу стану

релігійної свідомості українського суспільства на сучасному історичному етапі

Оскільки Україна є країною багатонаціональною, сучасна релігійна ситуація

характеризується наявністю тут багатьох релігійних конфесій Але, як слуш-

но зауважує В І Воловік, характерною рисою релігійної свідомості сучасного

українського суспільства, що переживає період трансформації, є його переважно

ліберальний характер, тобто повага до інакше віруючих

Якщо підсумувати усе, що сказане вище, ми можемо констатувати, що

монографія академіка Академії Вищої освіти України, доктора філософських

наук, професора В І Воловіка є корисним та актуальним виданням, яке зацікавить

не тільки фахівців, але й широкий загал читачів, зокрема студентів-гуманітаріїв

Вищих навчальних закладів

Бібліографія

1 Воловик В И Философия религиозного сознания / В И Воловик – Запо-

рожье, 2009 – 215 с

2 Бибиков С Н Древнейший музыкальный комплекс из костей мамонта :

Очерк матер и духов культуры палеолит человека / С Н Бибиков – К : Наукова

думка, 1981 – 108 с

3 Генинг В Ф Этнический процесс в первобытности / В Ф Генинг – Сверд-

ловск, 1970 – 126 с

4 Лашук Л П Социальная организация средневековых кочевников /

Л П Ла шук // СЭ – 1967 – № 4 – С 25 – 39

5 Давыдов А А Афганская деревня / А А Давыдов – М, 1969 – 262 с

6 Таран В О Соціальна філософія / В О Таран, В М Зотов, Н О Рєзанова –

К, 2009 – 270 с

Водотика С. Г.

КОНСТАНТІНОВА В. М. УРБАНІЗАЦІЯ: ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР

(1861 – 1904 РОКИ). – ЗАПОРІЖЖЯ : АА ТАНДЕМ, 2010. – 570 с.

На сьогодні вітчизняна історична наука може похвалитися наявністю чима-

лого доробку з історії міст, у тому числі – і південноукраїнських Але разом

із тим ми все ще маємо скоріше мозаїку з досліджених фрагментів міського

буття, причому ця мозаїка містить в собі чисельні лакуни Цілісної ж карти-

253

РЕЦЕНЗІЇ

ни міського життя, а тим більше – урбанізаційних процесів у державі, так

і не створено Досягненню такої цілі має сприяти історична регіоналістика,

адже саме створення узагальнюючих праць з урбанізаційної історії регіонів є

головною передумовою висвітлення відповідного процесу в масштабах всієї

України

В цьому контексті вихід у світ монографії Вікторії Миколаївни Константінової

«Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861 – 1904 роки)» здається нам над-

звичайно актуальним

Авторка успішно вирішує завдання створення комплексного дослідження

з історії урбанізаційних процесів на півдні України, яке спирається як на

широкий комплекс джерел, так і на вже наявну історіографію стосовно само-

го Півдня, інших регіонів та Російської імперії в цілому, а також на широкий

спектр дотичних до історичної урбаністики праць, написаних безвідносно до

Південної України та держави, до якої вона входила у другій половині ХІХ –

на початку ХХ ст

Глибоко продуманим і аргументованим є викладення проблем, пов’язаних з

історичними умовами, типологією та динамікою змін чисельності міських посе-

лень, еволюцією системи управління міськими поселеннями, місцем останніх

у господарському розвитку Півдня, соціокультурним аспектом урбаністичних

процесів у регіоні, специфікою міського населення

Цілком логічно, що оскільки урбанізація не тільки знаходила прояв у чи

не всьому спектрі безпосередньо міського життя, але і тією чи іншою мірою

відбивалася на житті населення «неміських територій», авторка монографії

усвідомлює, що в межах одного дослідження не можливо висвітити з однако-

вою повнотою всі аспекти урбанізаційних процесів у регіоні Певною мірою

обмеженість таких можливостей обумовлена самим станом історіографії,

коли багато конкретно-історичних сюжетів попри свою значущість зали-

шаються ще малодослідженими навіть на рівні окремих населених пунктів

Південної України З іншого боку, через розробленість завдяки поперед-

никам цілого ряду аспектів, а іноді і надмірну увагу історіографії до пев-

них сюжетів урбанізації на Півдні немає сенсу наводити розлогий фактаж

щодо них, а достатньо обмежитись викладенням, аналізом і узагальненням

тенденцій і специфіки Тож В М Константінова звертає увагу передусім на

вузлові проблеми урбанізаційних процесів, будучи змушеною в ряді випадків

лише пунктиром позначати деякі їхні аспекти При цьому, всупереч занадто

радикальній (і в той же час «типово соціологічній») думці Роберта Парка про

те, що «місто – це особлива організація з типовою біографією, і  окремі

міста мають достатню схожість, аби знання, одержане про одне місто, могло

вважатись (до деякої міри) істинним і для інших міст», В М Константінова

прагне не переносити безоглядно висновки, зроблені на підставі аналізу

ситуації в одному населеному пункті, на всі міські поселення регіону, а при

випрацюванні узагальнень верифікувати їх всіма наявними в її розпорядженні

фактами, зосереджуючись не тільки на пошуку спільних рис і тенденцій, але

і на специфіці ходу урбанізаційних процесів у окремих населених пунктах

Південної України

Зважаючи на вищевикладене ми маємо всі підстави вітати вихід монографії

В М Кон стантінової «Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861 – 1904 роки)»

в друк

МУЗЕЙНИЙ ВІСНИК

254

Бойко А. В.

ІВАННІКОВА Л. ЯКІВ НОВИЦЬКИЙ ФОЛЬКЛОРИСТ, ІСТОРИК,

ПЕДАГОГ. – ЗАПОРІЖЖЯ : АА ТАНДЕМ, 2010. – 358 С.

Постать Я П Новицького тільки зараз стає об’єктом наукового дослідження

Мало відомий громадськості України та навіть і науковій когорті дослідників

культурної спадщини України, питання: «Хто ж він такий?» набуває далеко не

риторичного змісту Питання тим більше є нагальним саме сьогодні, коли поряд із

працями щодо наукового доробку з’являються критичні студії, які певною мірою

перекреслюють чи не весь доробок палкого ентузіаста та альтруїста в дослідженні

південного краю Тому знову і знову постає питання: «Хто ж він такий?» На

здавалось би просте питання не так просто знайти відповідь Зовсім не історик,

не історик-науковець, особливо у сучасному розумінні цього слова, не фаховий

етнограф та філолог, він був представником славної когорти семидесятників

XIX століття

Саме наприкінці 60-х років XIX ст, українське творче товариство, незадово-

лене культурництвом «Старої громади», з наростаючою зацікавленістю погля-

даючи на загальноросійський суспільний рух, раптом стрепенулося, побачивши

реальну конкретну роботу, яка була запропонована, і мало того, що запропо-

нована, а було продемонстровано її можливості експедицією П Чубинського до

Південно-Західного краю Відтоді Південно-Західна філія географічного това-

риства у Києві стала тим ідейним промотором та генератором збирання і збе-

реження народної пам’яті, традиції і того, що сьогодні має назву усної історії

Десятки нащадків козацьких, і не тільки козацьких, по Україні залучилися до

цієї роботи Фактично, не було жодного міста та містечка й у південному краї,

де б не було таких ентузіастів як Ястребов, Рябков, Пашутін у Єлизаветграді, Ге

у Миколаєві, Рибас в Одесі і Новицький в Олександрівську – ось славні пред-

ставники провінційних семидесятників Вже пізніше до них залучиться й Д Явор-

ницький у Катеринославі

Не усім пощастило Адже провінційне повітове містечко у південному степу

не дуже сприяло науковим студіям та пошукам Та й у самих пошукачів характер

основної роботи, який давав їм заробіток та хліб насущний, не завжди співпадав із

захопленням старовиною Таких музеїв, як музей Поля, були одиниці у південному

краї Крім Катеринослава щось подібне було в Одесі І все Та й скільки там могло

бути працівників Один, від сили два-три Ну а всі інші? Дехто, як Павло Рябков,

не бажали кидати улюблене заняття й шукали виходу А здебільшого вихід був

один Вони ставали агентами по збиранню старожитностей для столичних музеїв,

таких як музей імені Олександра III Завдяки його директорові, Ф Вовку, вони

заробляли на життя пошуком та купівлею старовинних речей Але й таких мож-

ливостей було не багато

Переважна більшість була змушена ставати на державну службу чиновника-

ми або вчителювати по степових селах Як перше, так і друге ставило цих людей

залежними від норм та традицій державних службовців Відтак, не все можна

було сказати, не все зробити Як щось написати, то сто разів оглянешся на май-

бутню реакцію безпосередніх, або якихось інших начальників Такі директори

училищ, як дійсний статський радник А Синявський, що плекали під своїм крилом

краєзнавчі студії, були виключенням

РЕЦЕНЗІЇ

255

МУЗЕЙНИЙ ВІСНИК

256

Тому потрібно зрозуміти велич праці людей, які за таких умов не полишали

займатися улюбленим народо- та краєзнавством Саме до цих людей і належав

Я Новицький В лабетах службових обов’язків він не полишав краєзнавчих студій

Вони ставали для нього віддушиною у степовому містечку, далекому від навчаль-

них центрів Звідси й різнобарвність та строкатість таких студій

Ми маємо збирання етнографічних фактів (обрядів, прикмет, побутових норм

та правил тощо), фольклорної традиції південного краю (історичних та інших пісень

населення південного краю), записи переказів та розповідей про старовину, осо-

бливо запорозьку; археографічну евристичну роботу в архівосховищах (опрацю-

вання та опис документальних матеріалів з історії, перш за все, Олександрівська та

Олександрівського повіту); едиційну археографію (видання чисельних комплексів

документів) і, нарешті, досить вдалі спроби історичних, етнографічних узагаль-

нень, які конкретизувалися його працями з історії міста Олександрівська та син-

тетичною роботою «З берегів Дніпра»

Але ж ще раз наголошуємо, що провінційне повітове містечко другої

половини XIX ст – не дуже гарне місце для розвитку та розквіту таких

напрямків Його статус завжди залежний від більш сильних центрів Відтак,

не дивлячись на те, що Я Новицький став родоначальником записів усної

історії на Катеринославщині, і те, що той же Д Яворницький називав його

своїм вчителем, він змушений був передати гілку першості губернському

центру з його чудовим музеєм Поля, а самому залишатися в тіні доробку свого

товариша

Нажаль, життєвий шлях та творчий доробок на сьогодні не стали об’єктом

дослідження І це при тому, що в історичній науці маємо кілька дисертацій і доволі

велику кількість статей та навіть брошур, в яких робиться спроба осягнути доро-

бок дослідника степового краю І це при тому, що нащадки роду Новицьких, самі

історики за фахом, так і не змогли дослідити унікальну постать Я П Новицького

на фундаментальному рівні

Тим більше слід віддати належне фундаментальному дослідженню життєвого

шляху та творчого доробку Я П Новицького, яке було здійснено Людмилою

Іванніковою, монографія якої варта значної уваги

Симптоматично, що Л Іваннікова не історик, а філолог, фольклорист Певною

мірою саме цей факт позбавив її роботу псевдо квазіісторичного «умнічання»

перетворивши її на докладний аналітичний доробок, який дасть «фору» десяткам

праць професійних біографістів

Монографія складається із двох розділів: «Яків Новицький – педагог, історик,

краєзнавець, культурно-громадський діяч» та «Фольлористична діяльність

Я П Новицького» Робота має ґрунтовний довідковий апарат, в якому представ-

лена ретельна реконструкція основних дат життя і творчості Я П Новицького;

бібліографія творчої спадщини; список документів та матеріалів Я П Новицького,

яки зберігаються в архівних сховищах та музеях України; бібліографія науко-

вого доробку дослідників спадщини Я П Новицького; іменний та географічний

покажчики

В першому розділі досліджується життєвий шлях Я П Новицького Слід ска-

зати, що сумлінний пошук дав можливість встановити точну дату народження

дослідника степового краю – 24 жовтня (6 листопада) 1847 року; проаналізувати

корені козацького роду Новицьких; дослідити яскравих представників роду –

Іллю та Григорія Новицьких

В першому розділі перед нами постає непересічна постать педагога та

просвітителя Якова Новицького Не маючи можливості отримати повну освіту,

майбутній дослідник південного краю вільний час присвячував самоосвіті Залучен-

ня Л Іванніковою чисельних споминів та нотаток якнайкраще передає цей період

життя Я П Новицького Можна погодитися з дослідницею щодо впливу М Корфа

на рішення Я П Новицького присвятити себе педагогічній діяльності

Досить гарні знання, захоплення дослідженнями переказів щодо історії краю

сприяли процесу перетворення народної земської школи в чудовий осередок

любові до своєї землі На думку автора, залучення дітей до збирання фольклорно-

го, етнографічного та історичного матеріалу виховувало дітей у дусі українського

патріотизму та формувало національну свідомість Представницьке коло доку-

ментальних матеріалів дало можливість Л Іванніковій реконструювати справу,

яку порушив проти Я П Новицького інспектор шкіл Лободовський, вимагаючи

назавжди заборонити народному вчителю викладати в школах

Окремий параграф маємо щодо розгляду етнографічного та історичного

доробку Слід віддати належне ретельному аналізу змісту праць Я П Новицького

Втім, в цьому аналізі перед нами більше постає чудовий науковець-фольклорист,

ніж історик, а тому важко погодитись з точкою зору щодо невикористання

Я П Но виць ким жодної програми стосовно збирання усних матеріалів По-перше,

на Архео логічних з’їздах 80-х років досить ретельно розглядались програми збору

матеріалів Розробка своєї програми записів усних розповідей свідчить про зна-

йом ство Я П Новицького з цими програмами

Чудовий огляд праці «З берегів Дніпра» містить ґрунтовний аналіз викори-

стання усної історії Втім, лише в одному абзаці наголошується на використанні

документальних матеріалів, які залучаються для того, щоб довести «співпадіння»

розповідей з документами Тим самим дослідниця не помітила основний здобуток

і новаторство Я П Новицького, адже документальні відомості розглядалися ним

як основа здійснення реконструкції і вирішення проблеми вірогідності наратив-

них матеріалів

Саме застосування комплексного підходу дало можливість Я П Новицькому

подати яскраві вірогідні образи історичного буття степового краю

Окреме місце посідає в монографії Л Іваннікової листування Я П Новицького з

істориками та фольклористами Цілком слушно, що особливе місце присвячується

листуванню Я П Новицького з Д І Яворницьким Попри чисельних питань, окре-

ме місце в листах приділене історичним дослідженням як Д І Яворницького, так

і Я П Новицького Приділяється увага й самооцінці доробку двох майстрів щодо

історії козацтва та степового краю Ретельне знайомство з цією епістолярною спад-

щиною стає підставою для висновку про захоплення двох дослідників результата-

ми їхньої творчої діяльності В цьому відношенні можна порадити Л Іванніковій

звернути увагу на листування Я П Новицького та А О Скальковського В цих

листах представлений науковий аналіз доробку Д І Яворницького, зроблений

Я П Новицьким Слід відзначити, що оцінка доробка Д І Яворницького не така

вже й однозначна Вона більш критична, а іноді й просто нищівна, особливо щодо

першого тому «Історії запорізьких козаків»

В другому розділі перед нами постає професіонал-фольклорист Л Іваннікова

подає блискучий аналіз Я П Новицького як збирача та видавця пісенної спадщини

українського населення Степової України Подібний аналіз представлений і щодо

усного наративу, зокрема записаних історичних розповідей

РЕЦЕНЗІЇ

257

Попри все, ми вперше маємо глибокий та ретельний аналіз життєвого шляху,

педагогічних, етнографічних, історичних та фольклорних студій видатного діяча

другої половини ХІХ – початку ХХ століття Я П Новицького Здійснений огляд

та аналіз історіографії проблеми, залучення широкого кола історичних джерел,

блискучий стиль подання матеріалу, жива колоритна мова, яку прикрашають

вишукані метафори, роблять роботу Людмили Іаннікової подією в науковому

світі Без сумніву ця робота буде потрібна історикам, етнографам, педагогам,

фольклористам – всім хто цікавиться культурною спадщиною пройдешніх часів,

зокрема минувшиною степового краю

МУЗЕЙНИЙ ВІСНИК

2 червня 2010 р в м Запоріжжі розпочалися заходи до 100-річчя створення

Хортицького товариства охоронців природи В цей день в приміщенні обласного

краєзнавчого музею була відкрита виставка до цієї дати Автор виставки Чорно-

морець В С Тут були представлені понад п’ятдесяти копій документів з архівів,

які свідчать про велику роботу першопрохідців природоохоронної діяльності

і ініціатора створення товариства Петра Пилиповича Бузука, що працював

вчителем російської мови та природознавства в школі колонії Хортиця (зараз

ЗОШ № 81)

Перші звернення до населення про створення товариства датовані 1908 р

Але тільки через два роки, а саме 21 травня 1910 р (за старим стилем), воно було

засноване Прийняли статут товариства та інструкцію для його членів За п’ять

років існування цієї організації була проведена велика робота: створена бібліотека,

закладений розсадник дерев та кущів для населення, організована охорона

ІНФОРМАЦІЇ

Чорноморець В. С.

ДО 100-РІЧЧЯ СТВОРЕННЯ ХОРТИЦЬКОГО

ТОВАРИСТВА ОХОРОНЦІВ ПРИРОДИ

259

Відкриття виставки «100 років Хортицькому товариству охоронців природи»

МУЗЕЙНИЙ ВІСНИК

260

мальовничих скель та мисливських угідь, проведено насадження соснового лісу,

налагоджено контроль за рибальством

На відкритті виставки були присутні: директор Запорізького обласного

краєзнавчого музею Шаповалов Г І, заступник начальника Державного управління

охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області Лихасен-

ко Ф І, начальник управління з питань екології міської ради Бройде І Л, заступник

голови Запорізької обласної організації Українського товариства охорони природи

Секретарюк Р К, а також представники преси та телебачення В виступах почес-

них гостей пролунали слова подяки краєзнавчому музею за створення виставки,

відзначалися її своєчасність і необхідність для молодого покоління, яке зможе

дізнатися про першість Запорізького краю в природоохоронному русі Відкриття

виставки було висвітлено на місцевих телеканалах та в пресі

4 червня 2010 р в актовому залі обласного краєзнавчого музею відбулася

конференція на тему: «Природоохоронний рух Запорізького краю» з нагоди

Всесвітнього дня охорони навколишнього середовища та 100-річчя утворення Хор-

тицького товариства охоронців природи З вступним словом та привітанням висту-

пив перший заступник міського голови м Запоріжжя Грищенко В Ф Він вручив

учасникам конференції почесні грамоти виконавчого комітету Запорізької міської

ради за значний внесок у розвиток природоохоронної справи в м Запоріжжі

Програма конференції «Природоохоронний рух Запорізького краю»