Мозговий Л.І., Бучма О.В. та ін. Релігієзнавство: Навчальний посібник. 2-ге вид

Подождите немного. Документ загружается.

121

Назва «протестантизм» — історична випадковість. Слово «проте-

стант» (від лат. protestans, род. відм. protestantis — привселюдно

доводити) вперше було використане на рейхстазі в Шпеєрі

(1529 р.) для позначення учасників, що підписали Protestatio —

документ, в якому відкрито висловлювалася незгода з рішенням

рейхстагу заборонити ряд реформ в межах церкви. Ранніми фор-

мами протестантизму були лютеранство, цвінгліянство

і кальві-

нізм, унітаріанство і соціанство, анабаптизм і менонітство, англі-

канство. Надалі виникає ряд течій, відомих як неопротестантизм:

баптисти, методисти, квакери, адвентисти, п’ятидесятники, мор-

мони, або «святі останніх днів», армія порятунку, християнська

наука і багато інших. Іноді класифікують дві гілки протестантиз-

му як явище відокремлення деномінацій від католицької та пра

вославної церков.

Формування більшості цих течій проходило під знаком «релі-

гійного відродження» (ривайвелізму), повернення до ідеалів ран-

нього християнства, тому самі протестанти називають себе

«євангельськими церквами», підкреслюючи, що вони поверта-

ються до основ євангельської віри.

Найпоширенішим у Німеччині є лютеранство. У Швейцарії

головним представником протестантизму стала реформатська це-

рква (результат

проповідей Ульріха Цвінглі та Жана Кальвіна). Їх

віровчення поширилося у формі пресвітеріанства. На противагу

цьому протестантизм в Англії не був справою реформаторів: від

початку англіканська община нерозривно пов’язана з політични-

ми планами правлячої еліти. Четверта форма протестантизму,

більш радикальна, пов’язана з анабаптистами, які наполягали на

суворому дотриманні новозаповітних

заповідей, тому в них вба-

чають духовних попередників менонитів і, як вважають деякі ре-

лігієзнавці, баптистів.

На сьогодні протестантизм набув найбільшого поширення в

Скандинавських країнах, США, Німеччині, Великобританії, Ні-

дерландах, Канаді, Швейцарії. Світовим центром його вважа-

ються США, де знаходяться керівні органи баптистів, адвен-

тистів та інших протестантських церков і деномінацій

. Для

сучасного протестантизму характерне прагнення до інтеграції,

що знайшло вираження у створенні в 1948 році. Всесвітньої ра-

ди церков, міцному екуменістському русі. Загальна кількість

прихильників протестантизму у різних джерелах коливається

від 325 до 470 млн. Такі великі розбіжності у цифрах виникають

через розмитість самого поняття «протестантизм». Нові релігій-

ні угрупування протестантського спрямування виникають

і так

122

само зникають. У процесі імплантації ортодоксальних форм

протестантизму на різні національні ґрунти часто утворюються

нові форми, які важко класифікувати як протестантизм. Цьому

сприяють і різні назви тих самих конфесій у різних частинах

світу, і розмитість догматичних та організаційних меж багатьох

з них. Крім того, у різних країнах релігієзнавці по-різному кла

сифікують самі релігійні організації: наприклад, у германомов-

них країнах протестантами називають тільки лютеран, а — «ре-

форматською церквою» тощо. На сьогодні лютеранство —

найбільша протестантська деномінація в світі.

Деякі релігійні течії історично передували Реформації, проте

зазвичай їх прийнято відносити до протестантських. Це вальден-

си, які з’явилися в XII ст. у Франції та

гусити (XV ст., Чехія) —

перша християнська церква, що не визнала Папи Римського.

За сто років з початку Реформації від католицької церкви ві-

дійшло близько 90 мільйонів віруючих, утворилися десятки но-

вих християнських конфесій. Виступаючи проти необмеженої

влади Папи Римського, протестанти взагалі відмовилися від ви-

знання будь-якого церковного ієрархічного авторитету. Відкида-

ючи католицьке

вчення про дієвість таїнств через досконалість

дії, вони зовсім відмовилися від деяких таїнств, а за іншими за-

лишили алегоричне або нагадуюче значення. Початок процесу

Реформації поклали загальновідомі 95 тез Лютера. Спочатку він

виступив тільки проти індульгенцій, потім вже сама логіка боро-

тьби привела його до заперечення інших основ католицького

вчення. Лютер

вперше переклав на німецьку мову Священне Пи-

сання. Основні положення цього вчення:

• Священне Писання — єдине джерело віри. Відкидається

авторитет Церкви, Священного Переказу, постанов Собо-

рів.

• Людину виправдовує перед Богом тільки віра, а не добрі

справи. Заперечується діяльна участь людини у власному

порятунку.

• Церква є невидимим співтовариством святих.

•

Заперечується боговстановлена ієрархія. У лютеран є

єпископи і пресвітери, але вони визнаються тільки як ад-

міністративно-вчительські голови громад, а не як спадко-

ємці особливих благодатних дарів чи повноважень, які іс-

нують з часів апостольських.

• Таїнства не є провідниками божественної благодаті, а іс-

нують тільки як знаки для зміцнення

віри. Визнаються

лише два таїнства — водохрещення й євхаристія.

123

• Заперечується вшанування та звернення до святих, вша-

нування ікон, мощів, молитви за померлих.

• Не мають значення для порятунку і, отже, не потрібні по-

сади, аскетичні подвиги, чернецтво.

Якими б багатоманітними не були ортодоксальні протестант-

ські течії, їх символи віри зазвичай містять три загальних для всіх

фундаментальних принципи. Протестанти визнають

: 1) найви-

щий авторитет Біблії, 2) виправдання тільки вірою, 3) всезагальне

священство віруючих. Найбільш раннє офіціальне формулювання

протестантського віровчення міститься в Аугсбурзкому спові-

данні. Інші авторитетні документи ортодоксального історичного

протестантизму — це Сповідання віри вальденсів 1120 року,

Гейдельберзький катехізис 1563 року, Лондонське баптистське

віросповідання 1689 року, Московське баптистське віросповідан-

ня 1928 року за редакцією баптистського пастора Н. Одинцова

тощо.

2. Історія протестантизму:

етапи зародження та розвитку

Перші голоси протесту в лоні римо-католицької церк-

ви пов’язані з ім’ям Джона Уїкліфа (1330?–1384) — католиць-

кого священика і професора теології в Оксфорді (Велика Брита-

нія). Він гостро критикував те, що церква занедбала вивчення

Біблії. У літературі часто цитують його заяву: «Бог хоче, щоб

кожна парафіяльна церква цієї країни мала Біблію і добре розу-

міла Євангеліє, щоб священики належно досліджували їх та дій-

сно навчали людей Євангелії і Божих заповідей!» (Людство в

пошуках Бога // Реформація — нові спроби знайти Бога. —

2001, с. 310). Останні роки свого життя Уїкліф віддав перекладу

Вульгати (Біблія, написана латинською мовою). За допомоги

Ніколаса Герефордського він видав першу повну

Біблію англій-

ською мовою. Його вчення поширилося у Швейцарії та півден-

ній Німеччині в XVI ст. як цвінгліянство. Ідеологічна основа

його представляє христоцентричний паулінізм, тобто викладене

в посланнях апостола Павла вчення про спокуту Христом гріха

та жорсткий детермінізм порятунку обраних Богом людей від

благодаті через віру. Критерій істинності цвінгліянства дуже

суворий

: істинно лише те, що підтверджується Священним Пи-

санням. Таїнства заперечуються й сприймаються тільки як

124

символи. У зв’язку з цим цвінгліянство сприймалося як украй

радикальне й нецерковне вчення. Друга хвиля його поширення

пов’язана з ім’ям Булінгера. На початку ХVІІ ст. цвінгліянство

зливається з кальвінізмом.

Погляди англійського реформатора значно вплинули на Яна

Гуса (1369–1415) — католицького священика в Богемії, ректора

Празького університету. Ян Гус виступав

проти заперечення ка-

толицької церкви і наголошував на важливості вивчення Біблії.

Ця діяльність викликала обурення з боку ієрархії. Влада наказала

йому припинити проповідування антипапських ідей Уїкліфа, але

він безкомпромісно захищав Біблію. Спочатку його відлучили від

церкви (1410 р.), а потім, після допиту на Констанцькому соборі,

визнали винним у єресі. Ян Гус

відмовився зректися своєї віри, і

в 1415 році був спалений. На тому ж соборі був виданий наказ

викопати і спалити кістки Уїкліфа, незважаючи на те, що після

його смерті минуло більше 30 років.

Початок протестантської Реформації пов’язаний з 1517 роком,

коли Мартін Лютер (1483–1546) вивісив на дверях церкви свої 95

тез. Він був августиніанським ченцем

, доктором богослов’я і

професором біблійних досліджень у Віттенберзькому університе-

ті. Його тези не були запланованим бунтом, він протестував спо-

чатку лише проти продажу індульгенцій («Диспут про силу інду-

льгенцій» — так він назвав свої 95 тез). Проте подальше

осудження його ідей Папою призвели до формулювання Люте-

ром нових, ще більш радикальних

тез.

Розглянемо три тези з того документу, що так не сподобався

Папі:

 5. «Папа не має ні права, ні влади звільняти від будь-якого

покарання, за винятком покарання, яке він наклав на когось, ко-

ристуючись своєю владою...

 20. Отже, коли папа говорить про повне відпущення гріхів і

звільнення від усіх

покарань, це насправді не стосується всіх по-

карань, а лише тих, які він сам на когось наклав...

 36. Кожен християнин, який відчуває справжні докори сум-

ління, навіть без листів прощення, має право на повне звільнення

від покарання і вини» (Людство в пошуках Бога // Реформація —

нові спроби знайти Бога. — 2001, с. 314).

Подальша

його діяльність та ідеї реформаторства набули попу-

лярності. У 1524 році послідовники Лютера отримали назву «Лю-

терани», а в 1526 році імператор надав право кожному німецькому

князівству самому обирати собі релігію — католицизм чи люте-

ранство. Правда, через три роки він відмінив своє рішення, і деякі

125

князі запротестували. Відтоді прихильникам реформації дали на-

зву «протестанти».

З теоретичних питань між протестантами і католиками пішли

розходження? Лютер навчав, що спасіння можливе завдяки «ви-

правданню особистою вірою», а не через відпущення гріхів свя-

щеником або покуту. Прощення досягається завдяки Божій мило-

сті. Всі питання віри мають затверджуватися Писаннями, а не

папами чи церковними соборами.

Основи віровчення лютеран викладені в «Книзі угоди»

(1584 р.). Новий Заповіт Господа І. Христа — найважливіша

частина Біблії. Євангеліє від Іоанна та послання апостола Пав-

ла — це джерело, перлина Нового Заповіту. Лютерани не пок-

лоняються іконам. Свічки, вівтар, розп’яття збережені, а като-

лицька меса відкидається. Богослужіння виконується

на мові

парафіян. Як правило, це проповідь з поясненням пунктів віро-

вчення. На відміну від римо-католицької церкви і православ’я,

із таїнств визнаються лише хрещення і причастя. Подружня не-

вірність може бути однією з причин для розлучення, а сам

шлюб не вважається таїнством. Церква в їх розумінні — це

«конгрегація

святих. Там Євангелія правильно сповідується, а

таїнства дійсно здійснюються».

Авторитетним у питаннях віри визнано Священне Писання, а

право розуміти й тлумачити його надається кожному віруючому.

Громаду очолює пастор та виборна церковна рада. Існує дум-

ка, що німецькі переселенці занесли в Україну цю релігію. Нині-

шня Українська лютеранська церква не є

цілковито іноземним

явищем. Головна її мета — пробудження духовності й націона-

льної свідомості українців. Вона зуміла зберегти й розвинути

східний український обряд (на основі літургії Івана Золотоуста).

В Україні зареєстровані лише три лютеранські церкви: німецька

(48), українська (18) і шведська (1). Найбільш відомою є спілка

«Братня лютеранська церква в Україні».

За чотири століття у

світі з’явилося понад 30 релігійних течій

цього напряму. Кожна з них вважає Біблію за слово Боже і знахо-

дить там «своє» святе, що є чимось значним і особистим як у сві-

торозумінні, так і в намірах Бога.

Кальвінізм. Кальвінізм є різновидом реформаторської течії,

яка виникла на початку XVI ст. Теоретичним джерелом

його була

праця Жана Кальвіна «Настанови у християнській вірі», яка стала

основою усіх пізніших реформатських церков. Вона підсумувала

ідеї ранніх отців церкви і богословів. Розглянемо основні докт-

рини.

126

Бог є абсолютним сувереном і за своєю волею керує всім.

Людина абсолютно не достойна милості через своє гріхопа-

діння.

Спасіння не залежить від виконання людиною добрих справ, а

лише від Бога.

Процитуємо догмат Ж. Кальвіна про визначення: «Ми заявля-

ємо, що Бог через вічний і незмінний намір один раз для всіх

ви-

значив, кому Він дає спасіння, а кого засуджує на знищення. Ми

стверджуємо, що цей намір щодо обраних базується на Його ве-

ликодушній милості і не залежить від заслуг людини; а для тих,

кого Він віддає на засудження, брама життя зачинена через спра-

ведливий і бездоганний, однак незбагненний вирок» (Людство

пошуках Бога. // Реформація — нові спроби знайти Бога. — 2001,

с. 323).

Згідно з ученням Ж. Кальвіна, християни, мусять вести святе і

чеснотливе життя, уникати задоволень та фривольності. Церква,

яка складається з обранців, має бути вільною від усіх цивільних

обмежень. Завдяки їй можна побудувати справді благочестиве

суспільство.

Вільям Форель — французький реформатор — умовив Каль-

віна

поселитися у Женеві, щоб разом впроваджувати ідеї кальві-

нізму в життя. Вони на все встановили суворі правила — від ре-

лігійних настанов і церковних служб до суспільної моралі і не

менш суворі покарання за їх недотримування. Найбільш горе-

звісна справа — це спалення Мігеля Сервета та наукових книг.

Вплив кальвінізму на українців

має скоріше теоретичне зна-

чення. Слідів значного поширення офіційних послідовників ка-

львінізму в Україні важко знайти, отже, можна констатувати, що

ця течія майже не зачепила нашу країну.

Англіканство. Це «реформація зверху», без якихось змін у

принципах церковної організації, а також доктрині й обрядовості.

У 1534 році за спеціальним актом відбулося підпорядкування ан

глійської церкви королю: Генріх VIII розірвав відносини з Вати-

каном і став на чолі церкви, що дозволило йому анулювати свій

шлюб. Монастирські землі були конфісковані на користь його

скарбниці, що збагатило короля й дало можливість одержати нові

земельні володіння. У 1562 році була проголошена доктрина

нової церкви, яку назвали англіканською. У 1571 році —

був про-

голошений англіканський Символ віри із 39 членів, у якому збе-

режені церковна ієрархія (з єпископатом і безшлюбним духівни-

цтвом), пишний культ, літургія, таємниче розуміння євхаристії

тощо. Остаточного вигляду англіканство набуває за часів Єлиза-

127

вети І у XVI ст. У цей період була завершена розробка «Книги

загальних молитов» та 39 документів, що містять основу англі-

канського віровчення. Англіканська церква є однією із держав-

них церков Великої Британії. Архієпископи та епіскопи призна-

чаються монархом за рекомендацією урядової комісії. Частина

єпископів займає місця в палаті лордів.

Англіканство поєднує католицький

догмат про рятівну силу

церкви з протестантським вченням про порятунок особистою ві-

рою. Єпископат нагадує католицький та претендує на апостоль-

ську наступність. У сфері догматики й обрядовості в англіканстві

є умовний поділ на дві течії — «високий», що тяжіє до католици-

зму, та «низький», протестантський, що дозволяє англіканській

церкві вступати в

екуменічні взаємини як з католицькою церк-

вою, так і протестантськими течіями.

До складу Англіканської співдружності входять 25 автоном-

них церков та шість незалежних церковних організацій, ієрархи

яких зустрічаються на періодичних Ламбертських конференціях.

Загальна кількість сучасних англіканців становить близько 70

мільйонів, переважно у Великої Британії та її колишніх колоніях.

Баптизм. Баптизм як релігія приваблює

людей своїми мора-

льними нормами. Для віруючих вона завжди була наукою життя.

У моралі баптистів можна виділити питання про правила пове-

дінки, норми моральності, а також про зміст життя. Особливо під-

креслюється аморальність безбожників. Баптисти вірять у спокут-

ну місію Христа та його друге пришестя і Божий суд. Вони

вважають,

що за всі гріхи людей перед Богом уже поніс кару

Спаситель — Христос. Людям залишається вірити в Сина Божого

і таким чином «очиститися». Баптисти підтримують також віро-

вчення про триєдність Бога і особисто трактують це. Кілька разів

на тиждень, обов’язково у неділю, вони збираються в молитов-

них будинках. Особливих культових споруд

(як у католиків і

православних) там немає. На зборах вони моляться, читають і

співають гімни у супроводі музичних інструментів. Раз на місяць

відбувається хлібопреломлення, або вечеря любові. Символом

«духовного відродження» є обряд хрещення, але над дорослими і

лише після релігійної підготовки. Хрещення немовлят у баптис-

тів відсутнє, бо немовля ще

не має віри, а доросла людина має

свободу вибору і свідомо обирає релігію. Хрещення і хлібопре-

ломлення не вважаються таїнствами, бо це лише обряд, пов’я-

заний з Христом, і здійснюється на Його честь. Тому всі христи-

янські свята, пов’язані з іменем Христа, баптисти дуже шанують.

Вільний час баптист

присвячує Біблії і баптистським зборам. На

128

користь громади віддається значна частина заробітку. Особливо

шанується людина, яка дотримується цього напрямку, не одру-

жується з людьми іншої віри, а тим більше — з невіруючими.

Баптизм виник у 1609 році. В Україну він потрапив з Німеч-

чини у середині XIX ст. У 1944 році створена церква євангельсь-

ких християн-баптистів (ЄХБ). У 1945 році

до них приєдналася

частина п’ятидесятників. П’ятидесятники — досить молода релі-

гійна організація.

Початок її діяльності у світі припадає на 1901 рік. Вони вірять

у можливість сходження до них Святого Духа і безпосереднього

спілкування з Богом. Дари Святого Духа — це зцілення, проро-

кування, спілкування на інших мовах тощо. Найбільш поширені

п’ятидесятницькі

релігійні організації в Рівненській, Волинській

та Тернопільській областях.

На початку 60-х років XX ст. відбувся розкол церкви. Найак-

тивніші члени потім створили керівний орган — Раду церкви

ЄХБ. «Баптисти-розкольники» особливо ставилися до законодав-

ства про свободу совісті.

В Україні діє більше 2000 громад ЄХБ-баптистів. Найбільш

поширені баптистські громади в Чернівецькій (142), Київській

(139), Вінницькій (126) та Хмельницькій (132) областях. Громади

утворили Всеукраїнський союз об’єднань євангельських христи-

ян-баптистів (ВСОЄХБ). Баптисти мають п’ять періодичних ви-

дань.

В Україні існують також інші різновиди протестантства, але

всі вони мають багато спільного з баптизмом. Наприклад, адвен-

тисти виникли у 1831 році. Адвентизм заперечує безсмертя душі.

Під час другого

пришестя Христа Бог воскресить як тіла, так і

душі померлих. Це перший етап. Другий полягає в тому, що після

воскресіння Бог буде їх судити. Грішники не матимуть ніякої на-

дії на подальше життя, а праведники існуватимуть вічно. Останні

моменти віри дуже близькі з баптизмом.

Варто нагадати, що в Україні досить поширені

адвентисти

сьомого дня (АСД). Вони зосереджені приблизно у 500 громадах

і відносно рівномірно — по Україні. На цьому фоні виділяються

Чернівецька та Вінницька області. Там їх, відповідно, 85 та 70. У

суспільстві вони проводять широку діяльність. Як правило, це

допомога тим, хто знаходиться в будинках для людей похилого

віку, лікарнях, сирітських притулках. Інакше кажучи

, вони там,

де людям тяжко. Видавницька діяльність охоплює дві періодики.

У протестантських церквах існують необхідні управлінські

структури, в тому числі республіканські духовні центри, які

129

діють на підставі статутів, зареєстрованих в установленому зако-

ном порядку. Там панує спокійна ділова атмосфера: зміцнюється

матеріальна база релігійної діяльності, ведеться релігійно-про-

світницька, морально-виховна, місіонерська робота. Зв’язки з це-

рквами інших держав ретельно підтримуються. Із-за кордону ре-

гулярно завозиться релігійна література, медикаменти, одяг,

продовольчі товари, які розподіляються

по лікарнях, будинках

для сиріт, серед людей похилого віку, інших малозахищених

верств населення.

3. Теологія протестантизму

Отже, протестантизм поділяє загальнохристиянські уя-

влення про Бога, його триєдність, безсмертя душі, рай та пекло

(відкидаючи при цьому католицьке вчення про чистилище), Од-

кровення тощо. Разом з тим, він висунув три нових принципи:

порятунок особистою вірою, священство усіх віруючих, винятко-

вий авторитет Священного Писання (Біблії).

Відповідно до вчення протестантизму, первородний

гріх зіп-

сував природу людини, позбавив її здатності до добра, тому вона

може домогтися порятунку не за допомогою добрих справ, та-

їнств та аскетизму, а тільки завдяки особистій вірі в спокутну

жертву Ісуса Христа.

Кожний християнин, прийнявши хрещення, отримує «присвя-

ту» на спілкування з Богом, право проповідувати і здійснює бо-

гослужіння

без посередників (церкви і духівництва). У протеста-

нтизмі так усувається догматичне розходження між священиком і

мирянином, скасовується церковна ієрархія, тому тут відсутня

сповідь і відпущення гріхів, а також безшлюбність священиків та

пасторів (Лютер відмовився від чернецтва і одружився з колиш-

ньою монахинею). Молитовні будинки протестантів були звіль-

нені від пишного

оздоблення, вівтарів, образів і статуй, зняті бу-

ли й дзвони, богослужіння гранично спрощене і зведене до

проповіді, молитви і співання псалмів та гімнів на національних

мовах. Біблія була переведена на національні мови, а її вивчення і

тлумачення стало головним обов’язком кожного віруючого.

Принцип загального священства заклав основу демократичного

устрою громад

(рівність мирян і духівництва, виборність, звіт-

ність і т.д.).

130

Теологія протестантизму пройшла у своєму розвитку кілька

етапів. Це ортодоксальна теологія XVI ст. (Лютер, Кальвін), не-

протестантська, або ліберальна, теологія XVIII–XIX ст. (Шлейє-

рмахер, Трьольч, Гарнак), «теологія кризи», або діалектична тео-

логія, що з’явилася після Першої світової війни (Барт, Тилліх,

Бультман), радикальна, або «нова» теологія, яка поширилася піс-

ля Другої світової війни

(Бонхоффер).

У ХІХ–ХХ ст. для деяких напрямів протестантизму характер-

не прагнення дати раціоналістичне тлумачення Біблії, проповідь

«релігії без бога» (тобто тільки як морального вчення). Проте-

стантські церкви відіграють головну роль у світовому екуменіч-

ному русі.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть відомі вам історичні підстави виникнення

протестантизму.

2. За яким принципом визначається приналежність

релігійної течії до протестантизму?

3. Назвіть основні етапи розвитку протестантської

теології.

Теми рефератів

1. Протестантизм як одна із трьох найпоширеніших

християнських релігійних течій.

2. Основні етапи розвитку протестантської теології.

4. Сучасні концепції протестантизму.

5. Особливості протестантського богослужіння.

Література

1. Гараджа В. И. Соціологія релігії: Навчальний посіб-

ник. — М.: Наука, 1996.