Мозговий Л.І., Бучма О.В. та ін. Релігієзнавство: Навчальний посібник. 2-ге вид

Подождите немного. Документ загружается.

111

10. Чи має православне чернецтво якісь відмінності?

11. У чому полягає сенс соціального вчення право-

славної Церкви?

12. Дайте загальну характеристику православної віри.

Тематика рефератів

1. Хрещення Київської Русі — православний вибір.

2. Проблема мучеництва та святості в православ’ї.

3. Андрій Первозданний — апостол східних слов’ян.

4. Православ’я і національне відродження України.

5. Православні таїнства та їх місце в доктрині.

Література

1. Аверінцев С. С. Образ Ісуса Христа у православній

традиції // Аверинцев С.С. Софія-Логос. Словник. 2-е

вид. — К.: Дух і літера, 2004. — С. 532–548.

2. Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. А. Ко-

лодного. — К.: Світ знань, 2000. — С. 405–411.

3. Барсов Н. И. Православие // Христианство. Энцикло-

педический словарь. Т. 2. — М.: Большая Российская Энци

клопедия, 1995. — С. 379–382.

4. Булгаков С. Н. Православие. Очерки учения правос-

лавной церкви. — М.: Терра, 1991.

5. Кислюк К. В., Кучер О. Н. Религиоведение: Учебное

пособие для высших учебных заведений. — Х.: Торсинг,

2002. — С. 225–244.

6. Кудрявцев В. В. Лекции по истории религии и свобо-

домыслия. 3-е изд., испр. и доп. — Мн.: Тетра

Системс,

1998. — С. 58–113.

7. Кучер О. Н. Христианство: история и современность. —

Ростов-на-Дону: Феникс; Харьков: Торсинг, 2004. — С. 85–

153.

8. Лекции по истории религии: Учебное пособие/ Науч.

ред. А. Н. Типсина. — СПб.: Лань, 1997. — С. 155–211.

9. Мень А. Православное богослужение: Таинство, Сло-

во и образ. — М.: СП «Слово», 1991.

10. Осипов А.

И. Православное понимание смысла жиз-

ни. — К.: Изд-во имени святителя Льва, папы Римского, 2001.

112

11. Прот. Александр Шмеман. Исторический путь Пра-

вославия. — М.: Паломник, 2003.

12. Радугин А. А. Введение в религиеведение: теория, ис-

тория и современные религии. Курс лекций. — М.: Alma

mater, 1999. — С. 135–160.

13. Струве Н. А. Православие и культура. 2-е изд., испр.

и доп. — М.: Русский путь, 2000.

14. Церковь и мир: Основы социальной концепции Рус

ской Православной Церкви. — М.: Изд-во Моск. Патриар-

хии, 2000.

15. Чернышев В. М. Религиоведение. — К.: Изд-во имени

святителя Льва, папы Римского, 2003. — С. 184–217.

113

Òåìà 8

КАТОЛИЦИЗМ

«Вірити, щоб знати, знати — щоб вірити»

Бл. Августин

1. Віра єдина — дві гілки (спільне та відмінне в

католицизмі та православ’ї).

2. Сучасна соціальна доктрина католицької церкви.

3. Онтологія віри в працях найвидатніших тео-

ретиків християнства.

1. Віра єдина — дві гілки

(спільне та відмінне

в католицизмі та православ’ї)

У 1054 році на Нікейському Соборі відбувся поділ хри-

стиянства на православ’я та католицизм. Католицька гілка ві-

росповідання є найпоширенішою в християнському світі, зокре-

ма, у більшості країн Західної та Південно-Західної Європи

(Іспанія, Франція, Італія, Португалія, Німеччина, Австрія,

Польща, Бельгія, Чехія, Словаччина, Угорщина), в Латинській

Америці та США. Вагомий

вплив на духовний розвиток суспільс-

тва католицизм має в країнах Прибалтики, Західної України та

Білорусії. Загальна чисельність католиків у світі складає понад

1100 млн. Центром римо-католицької Церкви є папська держава

Ватикан, розташований на території Риму, який з 1870 року є

офіційною резиденцією Пап і Римської Курії, має всі державні

атрибути, в

тому числі дипломатичні відносини з понад ста

країнами світу. При Папі існує уряд, який очолює кардинал —

статс-секретар. Окрім того, за вирішення церковних справ у

114

Ватикані існує дорадчий орган — Синод, створений рішенням ІІ

Ватиканського Собору. Ватикан має широку мережу універси-

тетів, академій (у тому числі Папську академію наук), коледжів

і семінарій.

У католицькій гілці християнства надзвичайно велике значен-

ня надається церковним утворенням — Церква є представником

Бога на землі (ця традиція обґрунтовується в роботах Августина

Блаженного — «Сповідь

» та «Про два гради»). Спасіння людини,

обтяженої первородним гріхом, можливе тільки через посеред-

ництво церкви — звідси особливе значення надається таїнству

сповіді, целібату (заборона на статеві стосунки) та причастя.

Католицизм визнає сім таїнств: євхаристія (причастя), хре-

щення, каяття, миропомазання, соборування, священство і шлюб

(на відміну від православ’я шлюб у католицизмі

є нерозрив-

ним — розлучення заборонено). Таїнство хрещення здійснюється

шляхом обливання водою, в той час як у православних — зану-

ренням у воду. Таїнство миропомазання (конфірмації, або вступ у

«дорослий вік») здійснюється в семи–восьмирічному віці.

Окрім спільного для всіх християнських течій визнання існу-

вання раю та пекла, католицька церква відстоює вчення

про чис-

тилище — проміжне місце, де очищаються душі грішників у

процесі проходження суворих випробувань. Догмат про чисти-

лище був прийнятий Флорентійським Собором у 1439 році і під-

тверджений у 1562 року Тридентським Собором.

Для католицизму характерне вшанування Богородиці — Діви

Марії. В 1854 році був затверджений догмат про непорочне за-

чаття Діви Марії, а

в 1950 році — про тілесне вознесіння Богома-

тері, відповідно до якого Пресвята Богородиця Приснодіва була

взята на небо «з душею і тілом для слави небесної». У 1954 році

встановлено спеціальне свято, присвячене «королеві небес».

Засновником католицької церкви вважається Святий Петро,

який став «каменем віри», а її главою — намісник Ісуса Христа на

землі Папа

Римський. Першим єпископом Риму був власне сам

Петро, страчений у І ст. шляхом розп’яття на перевернутому хрес-

ті — апостол наказав своїм катам розіп’яти його саме так, оскільки

вважав, що він не заслуговує на розп’яття, якому був підданий

Христос. Щодо статусу Папи прийнято догмат, згідно з яким він

непогрішимим, а всі його енцикліки (офіційні промови) такими,

що не піддаються критиці чи сумніву. Керівництво паствою (віру-

ючими) Папа здійснює через посередництво Римської Курії —

центрального адміністративного апарату, якому підпорядковані

дев’ять конгрегацій (курують різні напрями діяльності церкви),

115

дванадцять рад, три трибунали та три канцелярії. Згідно з рішен-

ням ІІ Ватиканського Собору, при Папі діє з правом дорадчого

голосу церковний Синод, який скликається один раз на рік. До

його складу входять, окрім кардиналів — безпосередніх предста-

вників церковної влади на певній території, патріархи та митро-

полити східних католицьких церков (зокрема

, від Української

греко-католицької — кардинал Любомир Гузар), представники

національних єпископських конфесій, чернечих орденів та осіб,

персонально призначених Папою.

Католицька церква нараховує понад 400 тис. священиків, в

обов’язки яких, навіть на найнижчих щаблях ієрархії, входить

дотримання целібату.

Важливе значення в католицькій церкві надається чернецтву, яке

об’єднане в конгрегації та братства.

Нині нараховується близько 140

чернечих орденів, якими керує Ватиканська конгрегація у справах

освяченого та апостольського життя. Чернечі об’єднання займають-

ся місіонерською діяльністю та доброчинністю. Найбільш впливо-

вими є домініканці, францисканці та орден єзуїтів, представники

якого нараховують близько 72 тис. членів у 87 країнах світу, викла-

дають у 475 університетах світу, займають провідні посади в

урядах

держав та керують засобами масової інформації.

Розвитку католицизму, на відміну від православ’я та протеста-

нтизму, властиве таке явище, як анджортаменто — церковна ре-

форма, спрямована на оновлення як соціальної доктрини церкви,

так і її доктринальних принципів. Зокрема, ці проблеми обговорю-

валися на ІІ Ватиканському Соборі, сесії якого проходили в 1962–

1965 роках. Після тривалих дискусій було прийнято 16 документів

з різноманітних теологічних і соціальних питань, зокрема, зробле-

на поступка щодо поєднання латинського богослужіння з місце-

вими звичаями, особливо в азіатських і африканських країнах —

використання національної мови, музики тощо.

2. Сучасна соціальна доктрина

католицької церкви

Соціальне вчення римо-католицької церкви є сукупність

суспільно-політичних, економічних та етичних концепцій. Суттєве

місце в ній відводиться сучасному стану цивілізації, яке базується

на гуманістичній, а не догматичній культурі. Песимістичне бачення

116

світу покладено в основу більшості католицьких папських енци-

клік. Витоки песимізму полягають перш за все в хибному розу-

мінні сутності людини, відчуженості від буття. Визначні ідеологи

Нового часу як представники світської науки опинилися перед

дилемою — або визнати наявність Бога, або пояснити світ науко-

во (Декарт, Спіноза, Лейбніц).

Соціальна доктрина католицизму викриває

численні вияви

кризи цивілізації, зокрема й з огляду на глобалізаційні проблеми

сучасності. Безпосередній акцент робиться на байдужості люди-

ни до обставин її буття в світі. Католицька доктрина історично-

об’єктивної реальності збігається з «глобальною проблемати-

кою» А. Печчеї, викладеною в роботі «Проблеми якості людини».

Автор акцентує увагу не стільки на

екологічних, політичних чи

соціальних проблемах, скільки на проблемах внутрішньої готов-

ності людини до тих новоутворень, які вибудовуються в резуль-

таті її діяльності.

На сьогодні католицька церква є значним політичним факто-

ром впливу на міжнародну політику, яка поширюється на всі

держави, впливаючи не тільки на громадські організації, а й на

уряди найбільших

країн.

Суттєве розмежування католицької та православної віри поля-

гало в тому, що: 1) в обґрунтуваннях віри сповідувався різний під-

хід до триєдності: якщо в православ’ї сповідується єдність трьох

сутностей, то в католицизмі виділяють дві основні — Сина та Ду-

ха; 2) католицизм і православ’я мають певні особливості у прове-

денні обрядів —

католики здійснюють обряди латиною, правосла-

вні — старослов’янською; православні визнають розп’яття Христа

на трьох цвяхах, католики — на чотирьох; покладання на себе хре-

ста у католиків здійснюється двома пальцями, у православних —

трьома; 3) католицька церква більше зорієнтована на римську ци-

вілізацію, що, зокрема, виявляється в прихильності до юридичного

тлумачення категорії «совість»; Бог

у католицькій гілці віри ви-

ступає верховним суддею, праведним і справедливого, а в правос-

лав’ї — Творцем світу, який любить своє творіння.

3. Онтологія віри в працях

найвидатніших теоретиків християнства

Католицька віра включає в себе дві основні гносеологіч-

ні думки — «сповідальність» Бл. Августина та «логічну доведе-

117

ність» Т. Аквінського. Якщо перший зосереджував увагу на внут-

рішньому, виключно спекулятивному знанні, неопосередкованому

досвідом, то Аквінат віддавав перевагу логічним доведенням існу-

вання Бога. Аквінський побудував власну теологію на філософії

Арістотеля, за допомогою якої спробував логічно довести існуван-

ня Бога: 1) божественна сутність тотожна існуванню; 2) Бога не

може не бути, оскільки світ

не мав би першопричини — Бог є за-

садничим фактором світу; 3) Бог є кінцевою метою світу, який має

прийти до цієї мети; 4) світ, згідно з божественною волею, створе-

ний за принципами гармонії — коли в межах єдиного цілого співі-

снують індивідуальне і сутнісно-єдине. Звісна річ, всі докази існу-

вання Бога є

опосередкованими, — жоден з них не доводить

безумовність існування Бога, а тільки вказує на його буття. Зреш-

тою, варто звернутися до одного з апологетів християнської віри

Квінта Тертулліана: «Вірю, оскільки абсурдно».

З розвитком схоластики, теології та містики в Середні віки філо-

софія була визначена як наука «обслуговування» теологічних докт-

рин, оскільки (див

. епіграф) першочерговим фактором є віра, і лише

потім з’являється знання. Відповідно до цього положення наукове

знання довго було занедбаним — перевага віддавалася виключно

настановам церкви, енциклікам Папи, розпорядженням кардиналів.

Так, відомий кардинал Саванарола був ідеологом святої інквізиції,

внаслідок якої було спалено або розіп’ято понад мільйон людей.

Особливо постраждали від

цієї ідеології жінки та душевно хворі

люди, які вважалися в ті часи або «представниками диявола», або

соціально девіантними елементами. Останнє спалення відбулося в

середині ХVIII ст. у Німеччині. В новітній філософії, в постмодер-

нізмі існує такий термін, як «освенцім», який використовують на

означення крайньої людської негідності. Йдеться, зокрема, про те,

що

одна з найцивілізованіших націй — німецька — страчувала

представників інших народів (євреїв, слов’ян). Отже, шість тисячо-

літь розвитку людської цивілізації (починаючи від Давньоєгипетсь-

кої держави, Шумеру та Акади у Вавілоні) не принесли нічого сут-

тєвого, оскільки людська «тваринність подоби» лежить на поверхні

її індивідуальності, достатньо лише спровокувати її.

Критерії релігійної моральності

та етики обов’язку перед Богом

зобов’язують людину бути на тільки чесною та щирою перед від-

повідачем, а й перед самою собою. Моральна доктрина християнс-

тва в цілому викладена в Нагорній проповіді Ісуса Христа та в По-

сланнях святих апостолів. Найстаріший і наймолодший з них

(Петро та Іоанн) склали

тільки кілька заповідей, а основний корпус

Священного Тексту складають Послання св. Павла. Окрім того, до

118

новозаповітного рукопису додається й одне послання св. Юди. В

цих текстах зосереджено всі основні тлумачення та екзистенційні

принципи буття людини. І якщо протестанти, а до певної міри й

православні, наполягають на тому, що достатньо лише ознайом-

лення з текстами та «праведного» життя, то католики вважають,

що тільки церква є чинним представником

Бога на землі і тільки

через неї можливе спасіння. В цьому полягає певний консерватизм

католицизму, який не визнає самочинності людської особи, а ціл-

ком і повністю підпорядковує її божому провидінню.

У V ст. відбувся теоретичний спір між Пелагієм і Августином,

який був зосереджений на предметі людської волі. Якщо чернець

Пелагій відстоював

і обґрунтовував думку, згідно з якою людська

подоба, як подоба Бога, наділена свободою, то Августин запере-

чує право людини на власний вибір. Він доводить, що воля є

причиною людського гріха, бо тільки Бог може вибрати для неї

єдино правильне вирішення будь-якої проблеми, а як тільки лю-

дина починає самостійно приймати

рішення, вона опиняється в

пастці — і одразу потрапляє в тенета диявола. Згідно з положен-

ням Августина, людина має повністю покластися на Бога, який

єдиний спроможний врятувати її від «марноти провалля».

Якщо раннє християнство вибудовувалося як соціальна докт-

рина, то католицизм, а певною мірою і православ’я, вже форму-

валися як

певна інституція. Так, зокрема, Гегель у роботі «Хрис-

тиянство і позитивна релігія» відзначав суттєві розбіжності між

християнством як вірою та християнством як релігією. Як не па-

радоксально, але ця думка отримала своє логічне продовження в

філософії Ніцше, який, з одного боку, поважав Ісуса як представ-

ника істини, а з іншого — критикував

всі релігії світу та церковні

установи як такі, що нівелюють саме віровчення.

Між тим, сучасна католицька церква після процесів анд-

жортаменто наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. дотримується

активної соціальної позиції, намагається враховувати останні на-

укові досягнення та відкриття, проводить миротворчу та благо-

чинну міжнародну діяльність. Це не може не

впливати позитивно

на її авторитет у багатьох країнах світу.

Питання для самоконтролю

1. Яка структура Біблії?

2. Моральна доктрина християнства.

119

3. Онтологія віри та її антропологічні виміри.

4. Догмати християнського віровчення в католицизмі.

5. Сучасна соціальна доктрина католицької церкви.

6. Міжнародна миротворча та благочинна діяльність

Папи Іоанна Павла ІІ.

Тематики рефератів

1. Біблія як священна книга і культурно-історична

пам’ятка.

2. Християнське вчення про Святу Трійцю.

3. Конфесійні відмінності в святковому календарі.

4. Східна та західна патристика: порівняльна харак-

теристика.

5. Сучасне значення провідних ідей християнської па-

тристики.

6. Процеси анджортаменто в католицькій церкві.

Література

1. Августин Блаженный. Исповедь. — М., 1992.

2. Августин Блаженный. О граде Божьем. В 4-х т. —

М., 1994.

3. Берксон А. Два источника морали и религии. — М., 1994.

4. Гайденко В. П. Проблемы рациональности на исходе

ХХ века // Вопросы философии. — 1991. — № 6.

5. Головащенко С. Історія християнства. — К., 1999.

6. Кузьмицкас Б. Философские концепции католическо-

го модернизма. — Вильнюс, 1982.

7. Тышкевич С. Католический катехизис. — Х., 1935.

8. Чельцов М. Христианское миросозерцание. — М., 1997.

9. Чертков А. Б. Православная философия и современ-

ность. — Рига, 1989.

120

Òåìà 9

ПРОТЕСТАНТИЗМ

1. Протестантизм як історичний феномен.

2. Історія протестантизму: етапи зародження

та розвитку.

3. Теологія протестантизму.

1. Протестантизм

як історичний феномен

Протестантизм — один із трьох, поряд з католицизмом

та православ’ям, напрямів християнства, що представляє собою

сукупність численних самостійних церков і деномінацій,

пов’язаних з Реформацією — широким антикатолицьким рухом

XVI ст. в Європі. Два століття інтенсивних хрестових походів

(XI–XIII ст.) показали безперспективність насильницького поши-

рення ідей християнства та підірвали довіру широких мас до

пап-

ства як інституту, який їх організовував. Три століття інквізиції

(XIII–XV ст.) розкрили світу недосконалість церковної системи

католицизму. На початку епохи Відродження католицька церква

зазнала тяжких випробувань: симонія, крайня аморальність бага-

тьох римських первосвящеників, зловживання індульгенціями

тощо. Сприяли реформації у Німеччині і зміцнення соціально-

економічних умов бюргерства, і поява університетів на

базі шкіл

при монастирях (Париж, Болонья, Оксфорд тощо), і необхідність

ведення богослужіння національними мовами та поява книгодру-

карства. Міцною духовною основою були ідеї німецьких містиків

XIII–XIV ст., які шукали безпосереднього єднання з Богом, сут-

ність якого — Любов, поза церковною ієрархією. Вони впливали

на погляди багатьох європейських богословів. Протестанти — це

загальна назва

християнських громад, які утворилися в результаті

проповідей Мартіна Лютера, Ульріха Цвінглі і Жана Кальвіна.